МЕТОДИ ОЦІНКИ І ВИБОРУ РІШЕНЬ У ПРОЦЕСІ АРХІТЕКТУРНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ СЕЛЬБИЩНИХ ТЕРИТОРІЙ МІСТ : МЕТОДЫ ОЦЕНКИ И ВЫБОРА РЕШЕНИЙ В ПРОЦЕССЕ АРХИТЕКТУРНЫХ ИССЛЕДОВАНИЙ селитебной территорий МОСТ

Краткое содержание

У вступі розкривається сутність і міра вивченості наукової проблеми, її актуальність, визначаються мета і задачі роботи, об’єкт і предмет дослідження, наукова новизна, перелік і значення отриманих результатів, апробація роботи і публікації.

Розділ 1. “Житлова забудова як об’єкт архітектурно-містобудівельних досліджень і проектування” – розглянуті і узагальнені існуючі уяви щодо первинного функціонально-планувального елементу сучасної міської забудови; на основі системного підходу визначається первинний структурний елемент сельбищної структури міст, вводиться поняття і класифікація цілісних житлових утворень (ЦЖУ), розглядаються існуючі методи оцінки проектних рішень цих об’єктів.

Місто є функціонально-цілісним організмом – тобто системою, якість структури якої зумовлюється параметрами її складових елементів (підсистем) та їх взаємозв'язками. Ієрархічність системної структури міста добре прослідковується в його архітектурно-планувальній організації: в структурній побудові сельбищних територій, мережі культурно-побутового обслуговування, транспортній мережі. Як свідчить сучасна  практика містобудування, кожен з таких традиційних об’єктів, як житловий район чи то мікрорайон, необхідно тлумачити, перш за все, як цілісні функціонально-планувальні утворення, - тобто як – підсистеми  загальної системи міста. Різне розташування їх в плані міста у свою чергу суттєво впливає на їх властивості та характер  взаємозв'язків.

Поки що відсутній єдиний загальновизнаний підхід щодо уяви про сутність та принцип формування і оцінки первинного структурного елементу сельбищних територій міст. В існуючій літературі є думки про необхідність об’єктивізації та однозначного визначення цього елемента забудови. Пропонуються такі поняття, як, наприклад, “група житлових будинків”, “мікрорайон”, “житловий район”, "міжмагістральні території", “житловий комплекс”( ЦНДІП житла (Москва), який є ніщо інше, як довільна множина житлових будинків. В 70-ті роки замість поняття “мікрорайон” прийшло поняття “житлове утворення”, але аналіз показав, що ця спроба  удосконалення терміну  також не сягає мети, оскільки він не містить у собі такої властивості як функціональна цілісність, - тобто системність. Прийнятий в ДБН 360-92* розподіл житлової забудови на такі структурні одиниці, як  “житловий квартал” і “житловий район” не віддзеркалює однієї з найважливіших рис містобудівельних об’єктів, - їх системну сутність.

Таким чином, перелічені поняття і терміни не відповідають головній ідеї: відображення функціонально-структурної суті даної первинної одиниці сельбищної території, несистемністю тлумачення цього об’єкта. Так, наприклад, поняття “житлова забудова”  є дещо одностороннім; “міжмагістральна територія” - має переважно комунікаційний зміст і є дещо безособовим. Тому таке поняття, як “мікрорайон” у наукових працях і проектній документації і до тепер залишається найбільш поширеним, хоча і відображає лише своєрідний “кількісний” аспект. Тому в даній дисертаційній роботі за основу прийняте продуктивне визначення об’єкту даного дослідження, яке дане Макухіним В.Ф.: “первинний структурний елемент сельбищної території”, - як структурна підсистема у загальній системі житлового середовища, яке має певну ієрархічну структуру  в залежності від типу того чи іншого міста.

Перш за все, ця структурна одиниця є системою з своїми внутрішніми та зовнішніми зв’язками і, як і будь-яка система, вона має свої системні властивості: цілісність, (єдність мети функціонування для усіх її компонентів) ієрархічність структури (взаємозв'язок елементів структури здійснюється в порядку підлеглості елементів, які виконують різні функції); органічність взаємозв'язку елементів (зміна параметрів одного з них впливає на зміну параметрів інших, інколи багатьох елементів цієї множини). І як система має, також свою особливість структури і функції.

Елементи житлового середовища і зв’язки  складають структуру даної первинної функціонально-планувальної одиниці міста. До складу функціонально-просторових елементів входять: об’єкти будівництва (житлові чи нежитлові), елементи благоустрою території (господарчі і спортивні майданчики та інші), озеленення. До зв’язків  належать комунікації (проїзди та проходи в межах території цієї первинної одиниці). Але у деяких випадках можлива поява на цьому ієрархічному рівні таких елементів, як виробничі підприємства; центри торгівлі, вищі учбові заклади та інші, які функціонально належать до іншого ієрархічного рівня міської забудови. Поєднання перелічених складових може бути різним (в залежності від містобудівельної ситуації), але, у будь-якому випадку, вони повинні створювати функціонально цілісний об'єкт.

 Саме тому в дисертації прийнятий як робочий термін “цілісне житлове утворення” (“ЦЖУ”), оскільки він не вступає в протиріччя з поняттям “первісний структурний елемент сельбищних територій міст”, а лише підкреслює системний зміст цього об’єкту – його цілісність.

Поняття цілісності є фундаментальним в архітектурній методології і деякими авторами тлумачиться як синонім системності, оскільки цілісність містить у собі такі властивості об’єкту, як то: наявність необхідного і достатнього складу елементів, які б забезпечили функціонування саме цього об’єкту у відповідності з його цільовою функцією (критерієм оптимальності); існування єдиного для всіх без винятку компонентів об’єкту критерія оптимальності (“генеральної” цільової функції), якому підпорядковуються всі без винятку часткові (“локальні”) критерії, що діють на рівні окремих підсистем об’єкту.

Якщо в межах території ЦЖУ розташовані побутові, виробничі, транспортні чи інші об’єкти, що належать до більш високого рівня ієрархії функціонально-планувальної структури міста, то вони враховуються при визначенні якості організації даного ЦЖУ у тій мірі, наскільки вони розраховані для обслуговування населення цього конкретного ЦЖУ.

Класифікувати ЦЖУ можна за різними ознаками, наприклад: за кількістю жителів; за розмірами території; за густотою населення (кількість жителів на одиницю площі території); за містобудівельною ситуацією; за типом громадсько-торгівельного обслуговування; за провідною функцією.

 Сучасний стан процесу проектування - вимагає створення більш точних та оперативних методів оцінки. Велика складність проблем, які висуває життя, дає підстави думати, що лише «проектно-експериментальні» пошуки не гарантують отримання необхідних результатів, яких можна досягти лише на підставі цілеспрямованих фундаментальних теоретичних досліджень. На сьогоднішній день існує багато методів кількісної оцінки, але не всі вони придатні для проведення аналізу проектних рішень архітектурних та містобудівних об'єктів різного рівня складності (функціонально-планувальної ієрархії). Одержання оптимального варіанту об'єкта, що досліджується чи проектується, висуває певну сукупність вимог до сучасних методів, провідними з яких є наступні:

- метод  повинен охоплювати тільки суттєві (визначальні) з точки зору цільової функції сторони об’єкту;

- метод має бути кількісним;

- він повинен бути основаним на використанні єдиного  “генерального” критерію оптимальності;

- метод повинен бути універсальним, тобто придатним для дослідження і оцінки систем різного рівня складності та функціонального призначення;

- метод має бути оперативним, - таким, що дає змогу вирішити завдання за певний наперед заданий термін.

Всім цим вимогам відповідають системні методи дослідження та оцінки.

Поряд з системним аналізом житлових об’єктів, застосовуються (при необхідності) суть економічні методи оцінки на основі оперативного визначення порівняльної вартості зіставлюваних варіантів рішень. Оцінка економічності рішень у процесі варіантного (пошукового, експериментального, робочого і т. под.) архітектурного проектування є специфічною, уособленою складовою системного аналізу, яка доповнює безрозмірний  системний критерій показником порівняльної вартості у натуральних грошових одиницях.

Розділ 2. “Системний та вартісний методи  оцінки функціонально-планувальних елементів житлової  забудови на ранніх  (пошукових) етапах проектування” – викладені і обґрунтовані основні положення зіставлюваності проектних рішень, системний та вартісний методи.

При дослідженнях чи варіантному архітектурному проектуванні, провідне значення мають такі характеристики: функціональна однорідність (ідентичність) - відображає основні системоутворюючі функціональні процеси, які проходять у середовищі ЦЖУ; ієрархічна однорівневість - оцінює розташування та роль, яку відіграє ЦЖУ у функціональній структурі міста; рівень комфортності є кількісним і відображає стан і якість житлової забезпеченості населення; склад і рівень інженерної підготовки території. Цілісні житлові утворення, що оцінюються, повинні бути порівнюваними за всіма цими характеристиками.