ТВОРЧА СПАДЩИНА ЄВГЕНА НАГІРНОГО ТА ЇЇ ЗНАЧЕННЯ ДЛЯ РОЗВИТКУ АРХІТЕКТУРИ УКРАЇНИ : Творческое наследие ЕВГЕНИЯ Нагорного И ее значение ДЛЯ РАЗВИТИЯ АРХИТЕКТУРЫ УКРАИНЫ



Название:
ТВОРЧА СПАДЩИНА ЄВГЕНА НАГІРНОГО ТА ЇЇ ЗНАЧЕННЯ ДЛЯ РОЗВИТКУ АРХІТЕКТУРИ УКРАЇНИ
Альтернативное Название: Творческое наследие ЕВГЕНИЯ Нагорного И ее значение ДЛЯ РАЗВИТИЯ АРХИТЕКТУРЫ УКРАИНЫ
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

У ВСТУПІ обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено мету, завдання, об’єкт та предмет дослідження, а також виявлено наукову новизну та практичне значення результатів роботи.


РОЗДІЛ 1. СТАН ВИВЧЕННЯ ТВОРЧОЇ СПАДЩИНИ ЄВГЕНА НАГІРНОГО ТА МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ ДОСЛІДЖЕННЯ. У підрозділі 1.1 "Огляд літератури за тематикою дослідження" узагальнено результати попередніх досліджень та визначене коло невирішених проблем. Дана дисертаційна робота присвячена аналізу творчості лише одного архітектора – Євгена Нагірного, чим зумовлюється її складність та комплексність. У дослідженні з’являється необхідність розглянути його творчу спадщину не лише з точки зору «вузького» професіоналізму (кількість об’єктів, їх функціональна та планувальна типологія, стильові особливості), а й подати її у контексті цілої епохи, в якій жив і працював архітектор, пов’язати її із загальними тенденціями світового розвитку та особливостями регіонального стану архітектури, а також із конкретними політичними, соціально-економічними та культурними реаліями Східної Галичини міжвоєнного часу. Встановлено, що до цього творчість архітектора висвітлюють лише окремі публікації.


У звязку з цим зявляється необхідність звернення до широкого кола літературних джерел, які допоможуть всебічно розглянути творчість архітектора на політичному, соціально-економічному та архітектурному тлі свого часу. Для об’єктивної оцінки політичної ситуації Галичини у міжвоєнний період було проаналізовано роботи як українських, так і польських істориків, а також західноєвропейських науковців. Також проаналізовано етнічний склад населення Галичини та структуру його зайнятості. У дисертаційній роботі були розглянуті результати досліджень, які торкаються проблеми стилю в архітектурі, історії архітектури міжвоєнного періоду в Європі, СРСР та в Галичині. На основі публікацій львівських науковців був визначений вплив львівської архітектурної школи на творчість Є. Нагірного. Оскільки значну частку творчої спадщини Є. Нагірного становлять церкви, то були проаналізовані дослідження, що стосуються генези, типології та розвитку церковного будівництва України. Також був розглянутий сучасний стан розвитку церковного будівництва в Україні.


У підрозділі 1.2. «Методичні основи дослідження творчості Є. Нагірного» викладено методику даної роботи. У дисертації використовувалися як загальнонаукові, так і спеціальні методи дослідження. До загальнонаукових належать емпіричні (візуальне натурне обстеження, фотофіксація та графічна фіксація) та теоретичні (аналіз матеріалу, узагальнення). До спеціальних методів належали проведення архітектурних обмірів, інтерв'ювання місцевого населення, формування систематизаційних таблиць дослідження. Основною джерелознавчою базою дослідження стали проектні креслення Є.Нагірного, які зберігаються у фондах архіву Львівської картинної галереї та Наукової бібліотеки ім. В. Стефаника. Розроблена методика дослідження спиралася на вивчення робіт попередників щодо дослідження творчості персоналій, у порівнянні відомих варіантів розв’язань. Для вирішення поставлених завдань методи були використані у певній послідовності:


- опрацювання архівних матеріалів та формування списків проектованих об'єктів, локалізація об’єктів дослідження та визначення географії будівництва,  натурне  обстеження та  фотофіксація,  опитування мешканців;


- формування систематизаційних таблиць для проведення обємно-планувального та стильового аналізів, під час яких були створені класифікаційні таблиці;


- проведення об’ємно-планувального, стильового та композиційного аналізів об’єктів архітектури Є. Нагірного для визначення значення творчого доробку архітектора для сьогоднішніх архітектурних процесів.


РОЗДІЛ 2. КОНТЕКСТ ЕПОХИ ТА ВИТОКИ ТВОРЧОСТІ ЄВГЕНА НАГІРНОГО. У підрозділі 2.1. «Вплив історичних, соціально-економічних та культурних аспектів розвитку Другої Польської республіки (1919 – 1939рр.)на творчість архітектора» проаналізовано історичне, соціально-економічне та культурне тло епохи, у якій жив та працював Є. Нагірний. Колишня Східна Галичина увійшла до складу Другої Польської республіки, яка формувалася з 1919р. по 1923р. Столицею нової держави була Варшава. Адміністративно Польща поділялася на воєводства, які, у свою чергу, поділялися на повіти, а ті – на ґміни. У 1920р. регіон Східної Галичини був поділений на три воєводства з центрами у Львові, Тернополі і Станіславові (тепер Івано-Франківськ). Новостворена польська держава мала поліетнічний характер. На 1921р. третиною всього населення з поміж 27млн. були національні меншини: українці, євреї, білоруси, литовці, німці. Найбільш чисельною була українська громада, яка становила 5млн. осіб. Серед українців переважали греко-католики, які становили національно свідомі та добре організовані українські громади. Польський режим зосередився на насильному викоріненні культурних, мовних і релігійних особливостей національних меншин: українців, білорусів, німців, литовців. Небажання польської еліти визнати національні прагнення і права етнічних меншин, рівні польським, було особливо помітне у Галичині. Результатом цього став розвиток української національної ідеології з вираженим правим ухилом, який був стимульований досвідом Першої Світової війни та невдачами двох незалежних українських держав. Національна нерівність і соціально-економічні труднощі призвели до розчарування в демократичних ідеалах і поширення політичного екстремістського мислення загалом у Східній Європі міжвоєнного періоду. Радикалізмом мислення характеризувалася не лише інтелігенція, як це було до війни, але і традиційно пасивне селянство. Для українців Західної України однією з підвалин збереження їх ідентичності була приналежність до своєї церкви. Греко-католицька церква була найбільш впливовою організацією серед українства, яка стала інституцією, що зберігала українські традиції та підтримувала національні прагнення українців у той складний час.


У підрозділі 2.2. «Аналіз архітектурного розвитку Галичини міжвоєнного періоду (1918 – 1939рр.)  у загальноєвропейському  контексті»  проаналізовано стан архітектурного розвитку Галичини міжвоєнного періоду на тлі тогочасних світових тенденцій. Саме у період після Першої Світової війни відбувався складний і суперечливий процес формування нових стильових напрямків, які визначили розвиток архітектури у наступні десятиліття. Загальною назвою модерністичної течії у світовій архітектурі став «сучасний рух» (mode movement), під якою були об’єднані творчі напрями 1920-х і 1940-х років. Радянський культурний авангард 1920-х років став лідером європейського «сучасного руху» в архітектурі. Домінуючими творчими напрямками були конструктивізм і раціоналізм. Тенденція традиціоналістична, тобто використання у новітньому проектуванні історичних взірців, була не менш впливовою і поширеною у міжвоєнний період. Ця хвиля неокласицизму в Європі характеризувалася глибоким зв'язком з офіційною культурною політикою. Найбільш значними центрами розвитку історизуючих тенденцій в архітектурі міжвоєнного часу були Німеччина (від приходу до влади у 1933р. націонал-соціалістів), Австрія, Скандинавські країни, США, а також СРСР, де історизм став виразно домінувати з початку 1930-х років. Початок XX ст. характеризувався великим стильовим розмаїттям в архітектурному розвитку Львова і Галичини. Домінуючим стилем став стиль «нового віку» – модерн, який пройшов дві фази свого розвитку: орнаментальну й зрілу. Після Першої Світової війни у 1920-х роках панівним творчим напрямком у Львові залишався зрілий модерн, хоча він уже в той час зазнавав впливу експресіонізму. З 1926р. визнання отримав напрямок, який уже повністю стояв на позиціях функціоналізму в архітектурних обємах і використовував лише строго конструктивні форми. На період національного піднесення Галичини припадає час становлення самобутнього національного стилю в архітектурі, передовсім у галузі сакрального будівництва. Основи цього стилю починають формуватися наприкінці XIX ст, а тривав він до кінця 30-х років XX ст. – до Другої світової війни. У Галичині розвиток цього стилю був пов’язаний з діяльністю таких непересічних особистостей, як Іван Левинський, Лев Левинський, Юліан Захарієвич, Олександр Лушпинський, Володимир Січинський, Роман Грицай, Василь Нагірний. Творчість цих архітекторів створила своєрідне тло, на якому сформувався та розвинувся архітектурний талант Євгена Нагірного.


У підрозділі 2.3 «Формування творчої особистості Євгена Нагірного» охарактеризований творчий шлях архітектора. Є. Нагірний народився 5 серпня 1885р. у с. Рудно біля Львова у сімї архітектора. У 1903р. вступив на архітектурний факультет Львівської політехніки, який закінчив у 1912р. Творчу діяльність розпочав у співпраці з батьком Василем Нагірним, а у 1922р. заснував власне архітектурне бюро, що функціонувало до 1940р. У 1939р. створив Львівську організацію Спілки архітекторів України і був незмінним заступником голови Спілки. Після Другої Світової війни займався викладацькою діяльністю. Помер 8 липня 1951р.


Визначено, що велике значення для розвитку творчості Є. Нагірного мала львівська архітектурна школа, яка ґрунтовністю підготовки та викладання дисциплін, глибокою зацікавленістю методологічною стороною навчального процесу, тісним зв’язком теорії та практики архітектури виходила далеко за межі провінційної школи. Це була самобутня школа європейського класу, яка впевнено формувала архітектуру Галичини міжвоєнного періоду. Також встановлено, що на формування особистості Є. Нагірного як архітектора-патріота з чіткою встановленою громадянською позицією найбільше впливав його батько Василь Нагірний – видатний архітектор та громадський діяч кінця XIX – поч. XX століть.


РОЗДІЛ 3. АНАЛІЗ ОБ’ЄМНО-ПРОСТОРОВИХ ТА СТИЛЬОВИХ ВИРІШЕНЬ ОБ’ЄКТІВ САКРАЛЬНОЇ АРХІТЕКТУРИ


Проектною  діяльністю  Євгена Нагірного  було  охоплено  багато функціональних типів споруд. Передовсім, це об’єкти сакральної архітектури, а також різноманітні громадські будівлі та житло. Тому стало доцільним провести аналіз об’ємно-розпланувальних, композиційних та стильових вирішень саме за функціональними типами споруд, оскільки у кожній функціональній групі архітектором були напрацьовані свої оптимальні розв’язання.


У підрозділі 3.1.  «Аналіз об’ємно-просторових вирішень об’єктів сакральної архітектури» за проведеними попередниками дослідженнями проаналізована сакральна архітектура в Україні та проведена класифікація об’єктів сакрального мурованого будівництва за типами об’ємно-просторових вирішень. Є. Нагірним було запроектовано близько 240 сакральних споруд. Географія будівництва є дуже широка: від околиць Кракова на заході до річки Збруч на сході, від Карпатських перевалів на півдні до Волині на півночі. Практично його діяльністю було охоплено всю територію Східної і Західної Галичини, або Малопольщі, як називали ці землі за часів Другої Польської республіки. В основному будівництво зосереджувалося в селах, що було закономірним, оскільки саме у селі в міжвоєнний період найбільш активно розвивали свою діяльність українські просвітницькі організації та кооперативні рухи. Крім церков, архітектор проектував малі архітектурні сакральні форми, каплиці, дзвіниці, здійснював реконструкції та реставрації.


Для проведення аналізу було розроблено спеціальну систематизаційну таблицю. Найважливішими характеристиками споруд стали їх обємно-розпланувальні та стильові вирішення. Для кожного об’єкта дослідження визначалися тип планувальної структури церкви, її метричні характеристики, кількість та типологія верхів, особливості розпланувальних вирішень. Для зручності проведення аналізу об'єкти дослідження внесені у таблицю в алфавітному порядку населених пунктів. Проекти церков, які були не ідентифіковані, згруповані наприкінці систематизаційної таблиці. Встановлено, що у своїх творчих пошуках Є. Нагірний спирався на традиції архітектури періоду Київської Русі, вже пов’язаної з введенням християнства. В основу переважної більшості його проектних вирішень був покладений тип хрестово-баневого храму. У свою чергу цей тип поділяється на два основні підтипи і один комбінований підтип. Підтипами є: хрестово-баневий однонавний підтип і хрестово-баневий багатонавний підтип (прикладами хрестово-баневого однонавного підтипу церков є церкви у Косові, Урмані, Ятв’ягах, Прилбичах, а багатонавного підтипу – церкви у Зеленій, Страківцях, Старяві). Комбінований підтип поєднав у собі характеристики названих вище типів (церкви у Гнильчу, Колбаєвичах). Окрему невелику групу мурованих церков складають тридільні церкви (Брилинці, Підлипці), триконхові церкви (Хлопи, Загочев’я) та церкви-ротонди (Колпець, Бірча). Окремо проаналізовано об’єкти перебудови та реставрації церков.


Також у підрозділі на основі типології об’ємно-просторових вирішень дерев’яних церков в Україні розроблено класифікацію за цим критерієм проектів дерев’яних церков Є. Нагірного. У будівництві дерев'яних церков Є. Нагірний продовжив і розвинув багаті традиції галицького народного зодчества, адаптувавши бойківський, лемківський і гуцульський типи дерев’яних церков. У результаті аналізу обємно-розпланувальних вирішень виявлено,  що  архітектор  використовував  в  основному  два  типи розпланувальних вирішень: тридільний і хрестовий. Тридільні церкви поділяються на одноверхі і триверхі (прикладами є церкви в Ортиначах, Бикові, Жогатині, Кудерявцях, Тисковій). Хрестові церкви, які є одноверхі, триверхі та п’ятиверхі, поділяються на церкви з прямокутними бічними раменами і з чотиригранними бічними раменами (прикладами хрестових церков є церкви у Попівцях, Орявчику, Вицевій, Свистільниках).


Також у даному підрозділі проаналізовані особливості композиційних вирішень планів та фасадів церков. Встановлено, що у композиційних вирішеннях планів та фасадів мурованих церков переважало використання врівноважених центрально-осьових симетричних або дисиметричних композицій, в основу метричних розмірів яких були покладені розміри підбанного квадрату. У розробці планів та фасадів деревяних церков архітектор завжди спирався на напрацьовані століттями у народному зодчестві принципи пропорціювання.


У підрозділі 3.2. «Аналіз стильових вирішень об’єктів церковної архітектури» проаналізовано стильові характеристики церков. Встановлено, що у своїх творчих пошуках архітектор розвивав передовсім традиції українського церковного будівництва, проте для стильових вирішень мурованих церков був властивий певний плюралізм. Є. Нагірний розвивав класицистичні тенденції у напрямках неокласицизму та класицистичного модерну (церкви у Комарно, Буську, Стебнику). Традиції народної архітектури знайшли своє втілення в розвитку українського стилю (Добротвір, Загочев’я) та у розробці неоросійських тенденцій (Красна, Тилява). Український національний стиль Є. Нагірний розвивав у таких напрямках: український модерн і українське необароко. Головним джерелом для інтерпретацій стала спадщина доби козацького   бароко.   Функціоналізм   як   стиль   інтернаціональний не знайшов свого втілення у проектах церков Є. Нагірного. У розвитку стильових вирішень мурованого сакрального будівництва Є. Нагірного можна визначити два етапи: до 1914-го року і міжвоєнні роки. На першому етапі в розвитку національного стилю виразними були неоросійські тенденції, що відображено у кількох проектах. Будівництво церков з використанням класичних ордерних стилів характерне як для першого, так і для другого етапу. Окрім того, для першого етапу характерний еклектизм у стилетворенні, звернення відразу до кількох архітектурних прообразів, надмірне використання архітектурних деталей та оздоблення, причому в їх археологічно-точному трактуванні, що було своєрідною ремінісценцією світогляду епохи історизму в церковній архітектурі. На другому етапі споруди з використанням форм російської сакральної архітектури практично не зустрічаються, і пошуки національного стилю зосереджуються у напрямку української архітектури. Пошуки українського національного стилю  переростають у два потужні напрямки: український модерн та українське необароко, у морфології яких і були сформовані особливості творчого почерку майстра. Для другого етапу характерний більш виважений вибір архітектурних прототипів, еклектичність має не настільки яскраво виражений характер, архітектор обмежено використовує в проектах архітектурні деталі та мотиви, більше значення надається гармонії та естетиці архітектурного образу загалом. Відбуваються зміни у трактуванні архітектурної деталі: вона втрачає археологічну точність і стає більш модернізованою, редукованою, що є відображенням формотворчих засад архітектури модерну. Пошуки українського національного стилю в церковній мурованій архітектурі велися шляхом прямого цитування архітектурних деталей і мотивів або шляхом переосмислення, модернізації традиційних форм. Важливою рисою творчості Є. Нагірного було прагнення поєднати національні особливості мурованого зодчества з надбанням прогресивної світової думки для того, щоб досягнути єдності народного та міжнародного, споконвічного і новітнього. Національні традиції були переосмислені згідно із стилістичними уподобаннями нового часу, вони були розвинуті та оновлені, спрямовані на пробудження національної самосвідомості народу, піднесення його духовних надбань.


У стильових вирішеннях деревяних споруд архітектор завжди опирався на сформовані та освячені віками в народній архітектурі традиції. Звернення Є. Нагірного до традицій народної архітектури або до українського бароко було свідомим актом і набувало особливого ідеологічного звучання та значення для оборони традицій свого народу.


Виявлено, що наприкінці XIX – початку XX століть церковна архітектура на теренах Західної України переживає свій розквіт. Це пов’язане з розвитком національної самосвідомості українців, що супроводжувалося вивченням та систематизацією багатої спадщини народного будівництва та великим зацікавленням своєю минувшиною у наукових колах. Великий внесок у розвиток українського церковного будівництва належить Є. Нагірному. Значення його творчості в галузі сакрального будівництва полягає не лише у великих обсягах проектування та будівництва, але й в напрацюванні оптимальних об'ємно-розпланувальних вирішень культових споруд і в розвитку стилю, який спирався на вікові традиції народної архітектури.


РОЗДІЛ 4. АНАЛІЗ ОБ'ЄМНО-ПРОСТОРОВИХ ТА СТИЛЬОВИХ ВИРІШЕНЬ ГРОМАДСЬКИХ І ЖИТЛОВИХ СПОРУД. Другу значну частину творчої спадщини Є. Нагірного становлять громадські та житлові споруди, а це складає понад 270 обєктів.


У підрозділі 4.1. «Аналіз обємно-просторових вирішень громадських та житлових споруд» розроблено класифікацію обємно-просторових вирішень житлових та громадських споруд. Функціональна типологія громадських об'єктів дуже широка, проте передовсім Є. Нагірний проектував культурно-просвітницькі та освітні споруди: народні доми, хати-читальні, школи, будинки культури. Також архітектором були запроектовані спортивно-оздоровчі заклади, адміністративні та торговельні будівлі, невелику частку становлять промислові обєкти різного призначення. Отже, у галузі громадського будівництва переважали об’єкти, функція яких була пов’язана з ідеєю національного відродження. Подібно, як сакральні споруди, переважна більшість об’єктів громадського будівництва була локалізована поза Львовом – у селах або містечках.


У розробці планувальних вирішень громадських споруд Є. Нагірний спирався на напрацьовані попередниками планувальні схеми та вирішення, а також опрацьовував власні. Архітектором було вдосконалено типи об'ємно-просторового вирішення народного дому та хати-читальні (народні доми у Сяноку, Сасові, на Богданівці у Львові, хата-читальня у Гаях), лікарні (лікарня на вул. Шептицьких у Львові), будинку відпочинку та санаторію (оздоровчі заклади у Черчу, Соколиках), створений тип адміністративних споруд українських кооперативних союзів та будинків народної торгівлі (Снятин). Є. Нагірний, проектуючи такі споруди у найбільш віддалених куточках регіону, добивався зручності та функціональності планувального вирішення, виразності їх архітектурного образу.


На відміну від обєктів сакрального та громадського будівництва, переважна більшість житлових споруд була запроектована і побудована у Львові. Це зумовлено сприятливою ситуацією в галузі житлової політики, що проводилася у Львові в 1930-х роках, і, відповідно, великими масштабами житлового будівництва у місті. Переважна більшість житлових споруд Є.Нагірного локалізована у периферійних частинах Львова і призначалася для робітників та службовців середнього рівня достатку. У сфері житлового будівництва архітектор працював над проектами як багатородинних, так і однородинних   житлових   будинків.   Об’ємно-планувальні   вирішення багатородинних житлових будинків, розташованих у центральній частині міста, відзначалися унікальністю та неповторністю. Проектам багатородинних будинків (на 2 – 6 родин), які були призначені для периферійних районів Львова, була властива типізація, напрацювання оптимальних планувальних вирішень, які часто повторювалися у проектах. Як однородинні будинків архітектор проектував вілли, індивідуальні житлові будинки та невеликі відпочинкові заміські будинки. Кожний проект вілли відзначався оригінальністю як у планувальному, так і у стильовому аспекті (вілла у Гребенові, Підгайцях). Проте більшість проектів індивідуальних житлових будинків ґрунтувалася на принципах економії, суворої функціональності та доцільності як у плануванні, так і у вирішенні фасадів. Для них також було характерне напрацювання певних типових планувальних схем, які автором часто повторювалися та змінювалися залежно від ситуації.


У підрозділі 4.2. «Стильові вирішення громадських і житлових споруд» класифіковано громадські та житлові споруди за стильовими критеріями та визначено домінуючі тенденції у функціональних типах споруд. За своїми стильовими вирішеннями громадські споруди можна класифікувати за такими групами: до першої належать споруди, виконані у стилі історизму з точним відтворенням або імітацією прототипу (брацький дім у Кам’янці-Струмиловій, тепер Кам’янці-Буській), до другої групи належать будівлі, стилістика яких ґрунтується на формах української народної архітектури (група неідентифікованих народних домів): до третьої – будинки, у стильовому вирішенні яких використані форми українського бароко (будинок народної торгівлі у Снятині); до четвертої групи належать споруди, що за своїми стильовими вирішеннями наближаються до ідей функціоналізму (хата-читальня у Гаях). У сфері громадського будівництва архітектор розвинув усі існуючі в даний час стильові тенденції та напрямки, проте домінуючими були стильові спрямування, що розвивали традиції українського модерну.


У стильових вирішеннях житлових споруд архітектор розвивав такі стильові спрямування: український національний стиль, що ґрунтувався на формах української народної хати, різні стильові варіації модерну: класицистичний модерн, садибний та «кришталковий» стилі і функціоналізм. Незважаючи на стильовий плюралізм, у галузі житлового будівництва домінуючим стильовим спрямуванням став функціоналізм.


РОЗДІЛ 5. ЗНАЧЕННЯ ТВОРЧОСТІ ЄВГЕНА НАГІРНОГО ДЛЯ РОЗВИТКУ АРХІТЕКТУРИ УКРАЇНИ. У підрозділі 5.1 «Особливості творчості Євгена Нагірного на тлі своєї епохи» встановлено, що звернення Є. Нагірного до традицій народної архітектури та до українського бароко з їх багатою морфологією, складними і пишними завершеннями набуло у творчості Є. Нагірного ідеологічного звучання та значення для збереження культурних цінностей свого народу. Аналіз обєктів Є. Нагірного, які створені з використанням мотивів народної архітектури, свідчить про те, що архітектором було вироблено власну морфологічну систему. Вона проявилася у загальному композиційному вирішенні будівель, пластиці їх дахових завершень, які з одного боку, узгоджувалися з національними традиціями, а з іншого – відповідали новим функціональним вимогам та конструктивним можливостям доби. Отже, одним із найважливіших джерел для сучасного архітектурного розвитку сакральних споруд є архітектурна спадщина початку XX століття, а на території Західної України – до 1939р. На території Галичини саме Є. Нагірний зробив найбільший внесок у формування і розвиток сакрального зодчества даного періоду, що означає, що саме його спадщина зараз має стати предметом спеціальної уваги та докладного вивчення для архітекторів-практиків.


У підрозділі 5.2 «Стан збереження творчої спадщини архітектора» проаналізовано, у якому стані сьогодні перебувають обєкти, споруджені за проектами Є. Нагірного. Встановлено, що з об’єктів сакральної архітектури найтрагічнішою виявилася доля пам’яток, що знаходяться на території сучасної Польщі. Дерев’яні церкви не збереглися взагалі (церкви в Дуньковичках, Жогатині). Муровані церкви частково перебудовані під костели (Батичі, Брилинці, Тарнавка), деякі знищені (церкви у Бірчі, Загочев’ї) або заходяться у стані саморуйнування (Дубецьк). Церкви, розташовані на території України, збереглися відносно добре, хоча більшість з них у радянський період були зачинені, деякі церкви були розібрані. Переважна більшість церков – як мурованих, так і дерев’яних, і надалі виконує свою первісну функцію (Хлопи, Орявчик, Дністрик Головецький, Фітків, Цеперів, Комарно). Громадські споруди були найбільш суттєво здеформовані та перебудовані (народні доми, гімназія у Дрогобичі). У відносно доброму стані знаходяться житлові обєкти, які завжди використовувалися за їх первісним функціональним призначенням.


Згідно з критеріями цінності архітектурної спадщини переважна більшість об’єктів, споруджених Є. Нагірним (особливо церкви), є цінними з архітектурно-естетичної, містобудівної та функціональної точок зору. Вони є автентичними представниками конкретної стилевої епохи, важливими містобудівними домінантами в системі забудови населеного пункту, надалі зберігають первісне функціональне призначення. Збереження об’єктів сакрального та громадського будівництва Є. Нагірного є тим більш важливим завданням, що саме вони стали єдиними прикладами реалізацій архітектора-українця у складних політичних умовах Другої Польської республіки.


У підрозділі 5.3. «Значення творчої спадщини Євгена Нагірного для сучасного архітектурного розвитку в Україні» проаналізовано роль творчої спадщини архітектора у сучасному архітектурному розвитку. За роки радянської влади церковне будівництво було заборонене, тому церква як функціональний тип споруди почала відроджуватися лише наприкінці 80-х років XX ст. Розрив у часі призвів до перерваності архітектурних традицій у галузі церковного будівництва, до втрати архітектурної майстерності професіоналів та нефаховості. У такій ситуації пошук нової архітектури української греко-католицької і православної церкви зосередився на історичних зразках, серед яких одне з чільних місць займають проекти Є. Нагірного. Саме його сакральні об'єкти, з одного боку, через велику кількість запроектованих та реально існуючих споруд, з іншого боку – через довершеність архітектурних пропорцій, чуття українського стилю, гармонійності вписування у довкілля, а також завдяки відповідності своїх розмірів реальним потребам релігійної громади, стали предметом вивчення у теорії та практиці сучасної архітектури.


 








В. Проскуряков, В. Слободян, Б. Черкес




Я. Грицак, М. Грушевський, Д. Дорошенко, О. Субтельний, Н. Полонська-Василенко




O. Halecki, J. Lukowski, H. Zawadski




A. Kappeler, P. Magocsi, A. Manfred, D. Norman, G. Sanford, A. Wilson




В. Кубійович, І. Шимонович




Ю. Асєєв, Г. Віппер, О. Нога, М. Цапенко, В. Чепелик, В. Ясієвич




K. Anndt, F. Baugardt, E. Blau, A. Colquhoum, P. Doordan, W. Förster, O. Larsson, W. Nerdinger.




А. Астафєфа-Длугач, А. Іконніков, Ю. Йодіке




Ю. Бірюльов, В. Вуйцик, І. Жук, С. Кілессо, Р. Липка, Р. Мих, Т. Трегубова, Г. Петришин, R. Cielątkowska




Р. Липка, В. Проскуряков, А. Рудницький




Т. Геврик, С. Гординський, Р. Гнідець, Ю. Диба, І. Дида, І. Довганюк, В. Залозецький, О. Іванусів, В. Кармазін-Каковський, Ю. Криворучко, В. Куцевич, Ю. Лукомський, В. Січинський, В. Слободян, Р. Сулик, С. Таранущенко, П. Юрченко




Ю. Джигіль, Ю. Криворучко, В. Соколюк, В.Шуляр




Т. Клименюк, А.Пучков



 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины