УКРАЇНСЬКИЙ ІКОНОСТАС ХVІІІ – ХІХ ст. У СТРУКТУРІ ПРАВОСЛАВНОГО ХРАМУ. АРХІТЕКТУРНО-МИСТЕЦЬКА СУТНІСТЬ ТА ПРИНЦИПИ РЕСТАВРАЦІЇ : УКРАИНСКИЙ ИКОНОСТАС XVIII - XIX в. В СТРУКТУРЕ православный храм. АРХИТЕКТУРНО-ХУДОЖЕСТВЕННАЯ СУЩНОСТЬ И ПРИНЦИПЫ РЕСТАВРАЦИИ

Краткое содержание

У вступі розкрито значущість наукової проблеми для науки і практики. Сформульовано мету, завдання дослідження, його наукову новизну. Зазначено методику та практичне значення дослідження. Вказано особистий внесок здобувача, апробацію основних матеріалів дослідження.

В першому розділі “Історико-теоретичне підґрунтя вивчення і дослідження іконостасу” систематизовано та проаналізовано вітчизняні та зарубіжні літературні джерела, в яких приділено увагу дослідженню іконостасу. Встановлено, що переважна більшість публікацій, присвячених іконостасу, орієнтована на дослідження іконографії пам’яток, що знаходяться в країнах православного віросповідання, при цьому стан вивченості іконостасу на Україні є недостатнім і носить фрагментарний характер.

Огляд наукових праць, присвячених вивченню українського іконостасу, надав можливість встановити, що українські дослідники звернулись до цієї проблематики на початку ХХ ст. Найбільш фундаментальними та актуальними і понині є роботи М. Драгана, І. Константиновича, І. Свенцицького, С. Таранушенка, автори яких орієнтувались на дослідження динаміки еволюції структури та іконографії і частково композиції українських іконостасів. Роботи вказаних авторів на сьогодні вважаються класичними джерелами інформації про український іконостас.

За період 60 - 70-х років ХХ ст. вивчення українського іконостасу отримало лише епізодичне висвітлення в контексті дослідження іконопису. Деякі особливості іконографії та структури українського іконостасу проаналізовані в працях П. Жолтовського, Г. Логвина, Л. Міляєвої, В. Свенцицької.

Протягом останніх двох десятиліть спостерігається підвищений інтерес дослідників до ґрунтовного мистецтвознавчого аналізу конструктивно-пластичних та іконографічних особливостей конкретної пам’ятки та її складових. Над цією тематикою плідно працювали М. Гелитович, Г. Друзюк, І. Марголіна, В. Мельник, Л. Міляєва, В. Откович, Л. Ошуркевич, Л. Пляшко, Л. Скоп, Н. Сліпченко. Ці роботи представляють цінний фактографічний матеріал, але не мають узагальнюючого характеру і розглядають іконостас, та його складові елементи ізольовано від структури інтер’єру храму.

Важливим з огляду на завдання даного дослідження є різноманітні описово-ілюстративні матеріали по іконостасам, представлені у путівниках, періодичних журнальних виданнях, історико-статистичних описах другої половини ХІХ – початку ХХ ст. Подібний фактографічно-описовий характер викладення матеріалу з цього питання властивий також працям істориків архітектури та мистецтва: В. Вечерського, В. Віроцького, М. Драгана, Г. Логвина, Г. Лукомського, М. Макаренко, Є. Рєдіна, М. Цапенка, К. Широцького. Ці публікації є дуже цінним джерелом інформації, особливо з пам’яток, втрачених на сьогоднішній день.

Дослідження зарубіжних авторів, присвячені іконостасам східноєвропейських країн, є важливим доповненням до розуміння динаміки еволюції іконостасної структури в православних храмах України. З такої позиції друковані праці можна поділити на кілька груп:

- проблемі становлення і формування іконостасу православного християнства в контексті загально історичних процесів та теологічних доктрин присвячені праці Г. Бабіч, І. Бусеєвої-Давидової, Є. Голубинського, А. Грабаря, Л. Євсеєвої, В. Лазарєва, А. Мельника, М. Сперовського,  М. Троїцького, Л. Успенського, К. Уолтера, П. Флоренського;

- питанням ґрунтовного мистецтвознавчого дослідження окремих пам’яток приділено увагу в роботах: Є. Вєтєр, В. Ковальової, Н. Маясової, Є. Смирнової, В. Сорокатого, Л. Щеннікової;

- аналізу іконогріфічно-композиційних особливостей складових частин іконостасів: окремих ярусів ікон (Р. Біскупський, І. Журавльова, І. Кочетков, О. Лелекова, Т. Толстая), царських врат та декору (М. Бобрик, Ю. Звєздіна, М. Койчев, Т. Сизоненко, І. Шаліна).

В другому підрозділі першого розділу проаналізовано роль практичної пам’яткоохоронної та реставраційної діяльності в Україні з кін. ХІХ ‑ початку ХХ ст., як джерела наукової інформації про іконостас.

Зацікавленість дослідженнями старожитностей, що виникла у другій половині ХІХ ст. істотно активізувала процес охорони і реставрації пам’яток старовини, в тому числі іконостасів. До найбільш ранніх матеріалів належать публікації наукових збірників, що видавались охоронно-реставраційними організаціями другої половини ХІХ – початку ХХ ст. - таких як Імператорська Археологічна комісія (Известия Археологической комиссии); Московське археологічне товариство (Труди Археологічних з’їздів), Тимчасова археографічна комісія для розгляду давніх актів (Сборник матариалов для исторической топографии Киева и его окрестностей), Історичне товариство Нестора Літописця (Чтения в историческом обществе Нестора Летописца). Матеріали збірників присвячені проблемам археологічного дослідження і реставрації іконостасів, в числі яких багато українських пам’яток.

Особливу групу опублікованих джерел з питань охорони і реставрації іконостасів складають роботи реставраторів-практиків. Методичним рекомендаціям з реставрації декоративного оздоблення іконостасів присвячена публікація видатного реставратора і вченого початку ХХ ст. П. Покришкіна. Він також є автором статей, присвячених вивченню і реставрації окремих іконостасів. Опис процедури дослідження, практичних методик і прийомів, застосовуваних при виконанні реставрацій на конкретних пам’ятках, представлений у публікаціях М. Говденко, В. Корнеєвої, В. Мокрого. Методологічним засадам реконструкції-відтворення іконостасів, та їх припустимим межам присвячені роботи Л. Ошуркевич, О. Сіткарьової, Н. Сліпченко.

З архівних матеріалів особливу цінність складають різноманітні переписні, будівничі книги, кошторисні папери XVIII ‑ XX ст., які складались під час проведення ремонтних робіт на іконостасах і по суті були описом пам’яток. Певним недоліком цих матеріалів є те, що вони практично не містять іконографічних документів.

Важливими з точки зору сучасної практичної методики реставрації є звіти з реставраційної діяльності за період 1970 – 1990-х років Українського спеціального науково-реставраційного виробничого управління (УСНРПУ) та діючій при ньому Київській міжобласній спеціальній науково-реставраційній виробничій майстерні (КМСНРПМ), а також матеріали інституту “Укрпроектреставрація”, у підпорядкуванні яких в цей період знаходилося проведення реставраційних робіт на іконостасах.

Аналіз досліджень, присвячених українському іконостасу, свідчить, що незважаючи на те, що в науковій літературі приділено певну увагу вивченню іконостасу як у цілому, так і його складовим елементам, комплексно архітектурно-композиційні властивості іконостасу як структурного компонента і невід’ємного елемента в системі православного храму не досліджені.

В кінці розділу зроблено висновки, що теоретичними і практичними задачами дослідження є:

- необхідність наукового дослідження українського православного іконостаса не ізольовано, а виключно в системі архітектурного середовища, що має сприяти з більшою вірогідністю встановити методику й принципи реставрації;

- необхідність з точки зору проблематики роботи здійснити дослідження традицій естетичної організації  іконостаса в системі православного храму;

- аналіз матеріалів з охоронно–реставраційній діяльності на іконостасах виявив необхідність розробки методологічних принципів реставрації та уточнення методичних прийомів охорони та реставрації іконостасів.

Другий розділ “Іконостас у системі православного храму”, присвячений визначенню ролі іконостасу в структурі православного храму. Враховуючи системність підходу до проблеми, іконостас вивчається за допомогою історико‑хронологічного методу та методу графічного (геометричного) аналізу.

З позиції історико‑хронологічного методу здійснено ретроспективний огляд становлення та розвитку іконостасної структури в інтер’єрі храму, починаючи з передвівтарної перегородки візантійських храмів до багатоярусного високого іконостасу кін. XVII ст.

З метою встановлення залежності кількісних та якісних показників іконостасів XVIII‑ХІХ ст. від засобів художньо-образної та просторової організації храму проведено структурний аналіз храмів (біля 20 зразків) відповідного часового відрізку. Розглядаються основні та залежні від основних компоненти православного храму, визначається їх формотворча роль у просторовій та художньо-образній організації храму.

Встановлено, що вплив основних компонентів формотворення храму визначав параметри та композицію іконостасів за такими аспектами:

- параметри храму є першоосновою встановлення загального масштабу іконостасу;

- параметри храму безпосередньо впливали на конструктивну і пластичну складність іконостасу;

- об’ємно-просторова композиція споруди визначала не тільки певну складність форми іконостасу, а й іконографію;

- рівень складності планувального рішення дозволяв мотивувати необхідність організації інтер’єру кількома іконостасами.

Для виявлення типологічних груп українських іконостасів за композиційним принципом проведено аналіз узгодженості обрисів іконостасів з обрисами головного фасаду споруди за їх геометричними ознаками шляхом використання елементарних геометричних фігур (модулів) та їх комбінацій.

На основі спрощеної планувальної схеми іконостасів кін XVIIІ ‑ ХІХ ст. здійснено хронологічний та порівняльний аналіз модернізації конструктивних форм іконостасів. Його результати дозволили встановити тенденцію наростання складності планувальної схеми іконостасів до середини ХІХ ст., і, відповідно, спад і спрощення у другій половині ХІХ ст.

Особливу увагу приділено проведенню графічного аналізу принципів організації та гармонізації форм іконостасів у контексті їх поєднання з архітектурним середовищем. За результатами такого аналізу встановлено класифікацію форм іконостасів стосовно синтезу їх об’ємно‑просторових особливостей і пластичного вирішення з архітектурою:

- іконостаси, що мають тотожні з архітектурою принципи організації (рис 1);

- іконостаси, що узгоджені за формою з головним фасадом споруди (рис 2);

- іконостаси, що в цілісній формі та елементах відтворюють характерні ознаки храму (рис 3);

- автономні по відношенню до архітектури храму іконостаси (рис 4).

За результатами дослідження в розділі робиться висновок, що об’ємно‑просторова організація архітектурних елементів і форм є першоосновою встановлення форм і параметрів іконостасу, що пріоритетним принципом формування іконостасу є композиційно‑стильовий, який забезпечує гармонійну єдність архітектурного середовища з елементами оздоблення та творами монументального мистецтва.