РОЗДІЛ 1. Стан дослідженості формування образу в архітектурі.
Розглядаються питання становлення характеристик поетичного образу як якісно нових критеріїв формування образу в предметній області архітектури. Встановлено, що до сьогодні ознаки поетичного образу архітектурно-предметного середовища не сформульовані в окрему категорію в архітектурній теорії.
Поетика художнього образу розкрита у фундаментальних працях та дисертаційних роботах: в напрямку літератури й мовознавства, по культорології й історії мистецтва, філософії естетики, теології, психології і зокрема етнопсихології. Дослідження образу в архітектурі присвячені: 1) виявленню екологічних законів формування образу архітектурно-предметного середовища, 2) аналізу структури образу та композиції, 3) розкриттю засобів вираження пластичної і художньої мови архітектури та її емоційному й інформативному потенціалу.
Поняття про метапоетику як образи і видіння підсвідомості, ідеї, що лягли в основу поетики та потенціал природних стихій з якого зароджуються всі образи, розкрито в працях Г.Башляра. Поняття про автопоетику, яка є основою формування наукової етимології і народної („вільної поетичної етимології” (Л.Плющ)) і відображає генетичну обумовленість відповідності предметного змісту словообразу до конкретної форми реалій дійсності, зустрічається у працях авторів. Поняття міфопоетики образу розкрито в роботах архітекторів, філософів та культорологів. Етнографічні дослідження авторів висвітлюють асоціативно-образний діапазон трактування форм архітектурно-предметного середовища української народної архітектури.
Дослідження попередніх років формування поетики художнього образу в предметній області архітектури зводяться до єдиного джерела –– міфопоетичних моделей створеного середовища, тоді як автопоетична (біологічно-генетична) продуктивність розкриття в свідомості людини поняття про реальний образ через мисле-, словообраз та поетика образів природи в комплексі не вивчалися.
Образ народної архітектури визначається оцінкою його емоційно-настроєвого та інформаційно-формотворчого потенціалу –– поетикою. Ця оцінка зумовлена: 1) автопоетичною продуктивністю феномену поетичного мислення, яке є критерієм оціночного споглядання образу; 2) національно-естетичним формовиявом знаку, 3) великим інтерпретативним діапазоном смислів символу, 3) психагогічною здатністю образу, 4) синтетичним накопиченням його поетики.
Поетичний образ архітектурно-предметного середовища це водночас:
1) первинна об’єктивна дійсність образу архітектурно-предметного середовища сформована духовними, психічними, фізичними параметрами образу, які у взаємодії з людиною забезпечують її повноцінну життєдіяльність;
2) суб’єктивне осмислення поетики як конкретно-чуттєвої форми відображення у свідомості людини параметрів образу архітектурно-предметного середовища за законами етики і естетики.
Виявлені характерні ознаки поетичного образу в архітектурі базуються на теоретичних засадах естетики, семіотики, етики, які формують духовні параметри поетичного образу відповідно через три рівні вираження: 1) образний, 2) інтелектуальний, 3) моральний. Саме виявлення характеристик духовних параметрів образу (окрім фізичних і психічних) і надає художньому образу категорійної ознаки поетичного: 1) проявлення Істини в історично-етнічному бутті образу (етика), 2) психагогічна здатність образу (естетика), 3) інтерпретативна, пізнавальна продуктивність образу (семіотика). Поетичний образ є носієм водночас архітектурного та художнього образів.
З’ясовано, що фізичні параметри поетичного образу архітектурно-предметного середовища формують задані онтологічні чинники: природа та людина, а також еволюційні чинники – архітектура та побут, які є визначальними у територіальному поділі України на історико-етнографічні зони матеріальної і духовної культури народу.
Психічні параметри поетичного образу архітектурно-предметного середовища формуються специфічними засобами його фіксації (метапоетика, автопоетика, міфопоетика), які виявляються у циклічному процесі естетичного освоєння людиною дійсності: сприйняття (чуттєве, дословесне) ↔ пізнання/спостереження ↔ тлумачення (ідейне мислепереобразування) ↔ відтворення (переобразування форм архітектурно-предметного середовища). Чуттєвий образ при переживанні природного довкілля фіксується метапоетикою, мовно-культурний досвід розуміння етносом в словесній ідеографії форм архітектурно-предметного середовища розкривається автопоетикою, світоглядні форми буття етносу фіксуються міфопоетикою. Метапоетика, автопоетика, міфопоетика розкривають становлення комплексного поняття про поетику архітектурно-предметного середовища.
Поняття про поетику архітектурно-предметного середовища, як систему буття предметних речей, формує діапазон таких визначень:
1) поетика як інтерпретація образу: емоційно-настроєвий та інформаційно-формотворчий потенціал образу (проявлення Істини через історично-етнічне буття образу), що породжує емоційно-інтелектуальні переживання людини;
2) поетика як теорія образотворення: а) теоретичні засади формування поетичного образу архітектурно-предметного середовища; б) методичні правила семіотичного аналізу творів архітектури, мистецтва та дизайну.
Категорійно-поняттєвий апарат проведення дослідження це засоби вираження поетичного образу архітектурно-предметного середовища (рис.1).
Перспективні напрямки дослідження: 1) сформулювати правила виявлення поетики архітектурно-предметного середовища; 2) вивчити і розкрити чинники формування поетичного образу архітектурно-предметного середовища на прикладі української народної архітектури; 3) розкрити зовнішню і внутрішню будови поетичного образу; 4) виявити теоретичні засади формування поетичного образу.
Розділ 2. Методи та методика проведення дослідження.
Для перевірки системності семантичної моделі чинників формування поетичного образу архітектурно-предметного середовища (рис.2) використано методичні підходи в архітектурі й в суміжних дисциплінах та спеціальні методи.
Методи дослідження образу в архітектурі (стилістичний, функціонально-типологічний, художньо-композиційний аналізи) дозволили зафіксувати тематичні коди художньої мови образів української народної архітектури.
Методи суміжних дисциплін використані як інструментарій формування теоретичних засад становлення поетичного образу:
- світоглядні науки завдяки методам продуктивного мислення: евристичному, образно-уявної (імаґнітивної) дедукції, наукового синтезу дозволили сформулювати категорійно-поняттєвий апарат теоретичних засад формування поетичного образу.
- прикладні дисципліни: з мовознавства залучено металінґвістичний метод, де архітектура розглядається як комунікативний текст знакових систем в контексті всезагальної культури, а також лінґвосемантичний аналіз, який працює в результативному полі [поняття про образ та його суть-зміст];
- в мистецтвознавстві з теорії поетики залучено структурні рівні системи поетики, яка працює в результативному полі [Ідея – Стиль] на основі яких сформулювано методичні правила виявлення поетики архітектурно-предметного середовища.
Спеціальні методики дослідження розроблені для визначення задач теоретичного рівня дисертаційної роботи і застосовуються у формуванні моделей, схем, алгоритмів, понятійних структур.
Картинно-просторовий образ української народної архітектури послідовно досліджується через:
1) методику формалізації, яка дозволила на основі емпіричної бази вихідних даних із застосуванням структурного аналізу укласти семантичну модель чинників формування поетичного образу архітектурно-предметного середовища;
2) методику моделювання, яка послуговується лінгвосеміотично-структурним аналізом мовної картини архітектурно-предметного середовища при укладанні джерельної бази символьно-знакових систем і символьно-знаковим та структурно-просторовим аналізом картинно-просторового образу для виявлення архітектоніки та символьно-знакової структури поетичного образу. Результатом логічно-синтаксичного аналізу є формальні засоби вираження художньої мови поетичного образу;
3) методику виявлення поетики архітектурно-предметного середовища, яка дозволяє встановити принципи формування поетичного образу архітектурно-предметного середовища і провести його семіотичний аналіз. Результативні етапи методики виявлення поетики архітектурно-предметного середовища є теоретичними складовими формування поетичного образу (рис.3).
Завдяки методиці виявлення поетики архітектурно-предметного середовища, лінгвосеміотично-структурному аналізу словообразу та іконографічному аналізу натурних та картинних образів укладається джерельна база символьно-знакових систем (національно-культурні моделі світобудови, смисли символів, Алфавіти знаків, Алфавіти зв’язків, Алфавіти композиційних схем).
Дана методика є базовою основою для дослідження і аналітичним інструментом формування поетичного образу, а також підвалиною для вироблення засад застосування символьно-знакових систем, які є основним засобом поетизації архітектурно-предметного середовища.
Розділ 3. Чинники формування поетичного образу архітектурно-предметного середовища в українській народній архітектурі.
У розділі розкрито чинники формування поетичного образу архітектурно-предметного середовища (природа, етнос, архітектура, побут), які мають якісну і кількісну інструментально-формотворчу функцію. Завдяки чинникам архітектурно-предметного середовища композиція поетичного образу української народної архітектури відкрита для розвитку і змін.
Перший чинник формування поетичного образу є природне довкілля. Досліджується завдяки засобу фіксації поетики архітектурно-предметного середовища –– метапоетиці. Природна складова у формуванні поетичного образу народної архітектури 1) є емоційно-настроєвим потенціалом об’єктивного буття поетичного образу і універсальною знаковою мовою при сприйнятті його на стадії чуттєвого образу, 2) відображає психологічний склад характеру народу, архетипні зразки світобудови і є стійким критерієм національної диференціації, 3) задає фон і багатопланове композиційне розкриття образу, посилює настроєву та формотворчу виразність архітектури.
Другий чинник, що формує поетичний образ архітектурно-предметного середовища –– етнос. Духовна життєдіяльність людини: 1) гуманізує середовище і надає йому історично-генетичну якість буття, 2) диференціює функціонально-ціннісно архітектурно-предметне середовище (інтимний; особистий; сімейно-родовий; соціально-культурний; суспільно-етнографічний; та природно-державний простір) і формуює певну модель організації комунікативного поля архітектури, 3) проявляє архетипи традиційної поведінки і задає психо-біоритми середовища.
Третій чинник, що формує поетичний образ це середовище жанрової архітектури (сакральна, виробнича, житлово-побутова). Чинник архітектура 1) задає інформаційно-знакову орієнтацію в просторі, 2) створює в природному ландшафті культурний простір для життєтривання людини, 3) є носієм національно-культурних моделей світобудови.
Четвертий чинник це предметно-матеріальний побут, який 1) використаний в якості конструктивних та декоративних елементів архітектурних форм в естетичному освоєнні дійсності як стилеутворювальний елемент, 2) виконує комунікативну, магіко-захисну та символічну функцію, 3) розкриває смисли архітектурних форм і є їх метонімічним відповідником (дод.).
Багатообразність предметно-просторових форм зафіксовано автопоетикою, що є методичним інструментарієм формування образу в свідомості через слово літературної та народної мов. Устрій світу проявлений в триванні природного довкілля, в природі життєтривання людини та в створеному нею архітектурно-предметному середовищі є зафіксований міфопоетикою в міфологеми та національно-культурні моделі світобудови української народної архітектури, як смислова основа композиції архітектурно-предметного середовища.
Виділені чотири чинники формування поетичного образу: природа, етнос, архітектура, побут проаналізовані завдяки методичним інструментаріям фіксації чинників становлення образу: мета-, авто-, міфопоетику.
Для виявлення носіїв характеристик будови поетичного образу визначено структурні рівні методичних інструментаріїв:
- Метапоетики: змисли-відчуття, що переходять у смисли 1) звук/світло; 2) поверхня/обрис/форма; 3) ідейний символ як форма пережиття→пізнання; 4) іконічно-символічний знак. Ці рівні формують першообраз, що є характеристикою будови поетичного образу і визначений як архетип.
- Автопоетики: 1) внутрішній зміст (ідея) словообразу, а також 2) ідеограма –– слово (словообраз) формують мовну картину архітектурно-предметного середовища; 3) предметний зміст слова (смислові значення проявлені в предметно-просторових формах) укладає культурну картину; 4) художньо-поетичне вираження образу відображає перцептуальну (етно-психічну) картину архітектурно-предметного середовища (інтерпретовані смисли). На базі мовної, культурної та перцептуальної картин архітектурно-предметного середовища формується мислеобраз, що виражається через генотип (словообраз) і є носієм спадкових та набутих знань етносу про природу і культурне довкілля.
- Міфопоетики: 1) першообраз є онтологічно задана “ідеальна форма” образу в природі, в архітектурі, в середовищі матеріального побуту та традиційної поведінки; 2) мислеобраз формує інтерпретативний діапазон розуміння народом “ідеальної форми” образу, який сконцентрований у словообраз; 3) моделеобраз відображає досвід зображення “ідеальної форми” і виражається через морфотип, який фіксує національно-культурні моделі світобудови як смислову основу композиції архітектурно-предметного середовища.
Чинники (природа, етнос, архітектура, побут), теоретичні складові виявлення поетики архітектурно-предметного середовища (мета-, авто-, міфопоетика та відповідні їм категорійні поняття будови образу: архе-, гено-, морфотип) укладають семантичну модель формування поетичного образу, яка виявляє його символьно-знакову структуру (рис.2).
РОЗДІЛ 4 Архітектоніка та зміст поетичного образу архітектурно-предметного середовища української народної архітектури
У розділі розкрито теоретичні складові будови поетичного образу архітектурно-предметного середовища української народної архітектури. На основі характеристик (архе-, гено-, морфотип) будови поетичного образу виявлено національно-культурні моделі світобудови української народної архітектури, що служать смисловою основою композиції образу. Національно-культурні моделі згруповані за кате-горіями образотворення і зафіксовані через народно-усталені поняття про форму:
1) Дво-Триєдина сутність виявлена: у моделях “Цар-Трійця-Тризуб”, “Трійця-Хрест”, “Оранта-Покрова-Берегиня”, „Тополя”, „Вознесіння-Знесіння”; у моделях трикутника “гора-купа-могила-лоно”, “китиця-кутас-гроно-посудина-утроба”.
2) Двоначальність виявлена: у моделях “Близнята”, “ступа-лінгам”, „двоначальна спіраль”, „Цар-рогач-Спориш”, “Баба-Бабка” (форма Т(твердь)-булава-сокира-метелик), “Фіґура-Хрест”. Характеристики жіночого начала: верх-ліве-орнаментальне-складне виражені у моделях: “куля”, “коло-Хоровод”, “утроба-кут”, “рогач”, “Кліть-стопа-Комора”, “Кривулька”-спіраль, “Берегиня”. Характеристики чоловічого начала: низ-праве-просте виражені у моделях: “кіл”, “гак-ключ”, “ріг”, “зиґзаґ-Гребінь-Грива-сосонка-змійка”, “Князьок”, “вітрячки”, “ламаний хрест”.
3) Подільність одного (7±2 елементи) є основою моделей: “Цар-кущ”, “Дід-Дідух” (форма віха-жмуток-чуб), “гуськом-ланцюгом-чередою”, “гурт”. Архетип “Світове дерево” осмислений у моделях: „кракани-рогачі”, „стожарно-острива-остов-каркас”, „багаторукі берегині”.
4) Ієрархічність-ступеневість базується на: християнсько-календарному циклі свят-подій, соціально-родовій ієрархії, фіксації ініціаційних перевтілень, які формують простір в архітектурно-предметному середовищі (сакральний – мирський – культовий). Ієрархічність-ступеневість виявляється в структурі простору: а) двір / площа-майдан: моделі “окриж”, “кліть з хрестом”; б) вулиця: моделі “хоровод”, “гуськом-ланцюгом-чередою”, “гурт”, “кут”; в) дорога: моделі г, S– безкінечник; г) міст-сходи: моделі “взір-узороччя-орнамент”, “мозаїка”; д) середохрестя: моделі “хрест”, “ярмо”, “чепер-чеперадло”, “віха”, “біжуче колесо”, “динамічний хрест”; е) шлях: моделі “кривулька-завиток”, “„вузол” і „тор” (битий, вторований шлях).
5) Нескінченність виражена через подібність у подільності: а) біологічна вертикаль росту “Світового дерева” і б) сферично-спіральні форми росту в природі.
Національно-культурні моделі світобудови є морфотипом в будові образу, задають архітектоніку образу і його ціннісно-смислове наповнення. Символьно-знакова структура поетичного образу архітектурно-предметного середовища виражається: образ –– ідейний символ –– іконічно-символічний знак. Архітектоніка образу розкривається через композицію образу з критеріями вираження: картинно-просторовий образ –– ідейний символ –– іконічно-символічний знак (рис.4). Картинно-просторовий образ формується планами розкриття: цілісним видом дального плану, картинною групою середнього плану і окремими елементами ближнього плану, в яких виявляються характеристики будови образу архе-, гено-, морфотипу (рис.5).
Архетип та його генотипно-морфотипний прояв є носіями смислів символів через мови розкриття символу: 1) мова універсально-теоретична; 2) мова природи і біології людини; 3) мова соціальна та побутово-предметно-речова (виражається через конкретні явища та форми реалій). Три мови дозволили укласти смисли символів при виконані двох умов розкриття символу: 1) через тотожно-узгоджені протилежності; 2) через опозиційно-заперечливі протилежності.
Смисли символів розкриваються завдяки знаковим системам. Біосеміотика є укладена Алфавітами знаків природи, антропосеміотика оперує Алфавітами знаку людини-етноносія, етносеміотика та абстрактна семіотика укладена Алфавітами знаків архітектури та знаків побуту, а також Алфавітами геометричних знаків (орнаменту). Лінгвосеміотика базується на ідеограмах слів і букв. Укомплектовані автором знакові системи оперують: семантикою (смисли символів, Алфавітами знаків); синтактикою (Алфавітами зв’язків та Алфавітами композиційних схем); прагматикою (продуктивно-поетичний спосіб осмислення дійсності).
Розділ 5. Засоби та закономірності формування вираження поетичного образу архітектурно-предметного середовища
У розділі розкриті матеріали, способи і прийоми, принципи формування поетичного образу архітектурно-предметного середовища. Композиція поетичного образу розкривається через формальні засоби вираження художньої мови (Алфавіти знаків, синтаксичні жанрові прийоми –– Алфавіти зв’язків, Алфавіти композиційних схем) та композиційні засоби картинно-просторового образу (плани розкриття: цілісний вид, картинну групу та елемент, а також види композицій).
Формальні засоби вираження художньої мови поетичного образу =
= U [Алфавіти знаків; Алфавіти зв’язків; Алфавіти композиційних схем].
Алфавіти зв’язків укладені родовидовими відношеннями Алфавітів знаків. Синтаксис Алфавітів зв’язків означений через жанри –– слідування, групування, уподібнення, що відповідають певним композиційним особливостям: розгорнутість, епізодичність та багатоплановість.
Жанр слідування відображає композиційний закон цілого, його лінійну послідовність частин:
Жанр слідування = [початок, позиційні ряди (черговість), кінець].
Жанр групування відображає композиційний закон головного в цілому образі та закон симетрії і характеризується епізодичністю в композиційній будові. Композиція розгортається відцентрично-доцентрично:
Жанр групування = [(бути) попереду, посередині, позаду; (бути) зліва, посередині, справа; (бути) над, посередині, під].
Жанр уподібнення відображає закон пропорції уподібнених та тотожних ідейно-змістових форм та метро-ритмічний закон і характеризується багатоплановістю композиційної будови.
Жанр уподібнення = [посилення формовияву образу; тотожність смислів форм; послаблення формовияву образу] .
Алфавіти композиційних схем є наборами які укладені Алфавітами знаків:
Алфавіти композиційних схем = [одна одинарна: (Архітектура); три бінарні: (Архітектура + Природа), (Архітектура + Побут), (Архітектура + Етнос); три трійні: (Архітектура + Природа + Побут), (Архітектура + Людина + Побут), (Архітектура + Природа + Етнос); одна четверна: (Архітектура + Природа + Етнос + Побут)].
Художня мова поетичного образу архітектурно-предметного середовища розкривається через формальні засоби та поетичні прийоми (метафора, синекдоха, метонімія, антономасія, металепсис, ономатопея) (дод.). Національно-культурні моделі світобудови є світоглядним каноном художньої мови в образі. Індивідуально-cуб’єктивний канон виражається через тематичні коди художньої мови поетичного образу: міфологічний, релігійний, фольклорний, історико-легендарний та екзотичний коди, які укладені формальними засобами та поетичними прийомами.
Принципи формування поетичного образу архітектурно-предметного середовища укладені на відношеннях чинників та теоретичних складових вираження поетики архітектурно-предметного середовища. Такими принципами є:
- Онтологічна заданість природи свідомості людини: розгортання ідеї образу через засоби фіксації чинників архітектурно-предметного середовища (мета-, авто-, міфопоетику). Шлях проявлення ідеї поетичного образу через мета-, авто-, міфопоетику відображає закон менталітету: відображення духовного і психічно-інтелектуального світу народу в формах архітектурно-предметного середовища.
- Категоризація образотворення: двоначальність і триєдиність суті цілого та подільності одного. Базується на національно-культурних моделях світобудови як смислової основи композиції архітектурно-предметного середовища.
- Ієрархізація чинників поетичної виразності архітектурно-предметного середовища. Виявляє ієрархію чинників по силі вираження емоційно-настроєвого та інформаційно-формотворчого потенціалу: Природа + Етнос + Архітектура + Побут або Природа + Етнос + Побут + Архітектура.
- Праксеологічність: взаємопов’язаність онтологічного аспекту природи життєдіяльності людини та культурно-еволюційного тривання архітектурно-предметного середовища. Враховує психо-інформаційну спадковість усіх чинників формування поетичного образу архітектурно-предметного середовища.
- Багатознаковість розкриття смислів символу. Розкриває феномен традиції і новації: як спосіб даності смислів минулого в актуальному досвіді сучасного, що підтверджує життєздатність національно-культурних моделей світобудови як смислової основи композиції сучасного архітектурно-предметного середовища.
- Цільність поетичного образу. Принцип базується на взаємоприв’язаності людини та образу до історично-етнічного буття. Цільність образу досягається: 1) художньою мовою поетичного образу, де вкладується єдність ідеї — форми –– образу; 2) багатоплановим розкриттям картинно-просторового образу; 3) проявом смислу символу через множину знаків.
Підвалинами методичних основ застосування джерельної бази символьно-знакових систем є їх функціональні характеристики у формуванні поетичного образу архітектурно-предметного середовища як явища архітектурної культури:
- кількісна і якісна характеристики поетичного образу виражені символьно-знаковими системами чинників архітектурно-предметного середовища, які виконують інструментально-формотворчу та регенеративну функції поетичного образу і направлені на розкриття законів використання засобів композиції та поетичних засобів в проектуванні, будівництві, реставрації та реконструкції;
- структурна та семантична характеристики символьно-знакових систем базуються на знаковій системі мовної картини світу і національно-культурних моделях світобудови, на смислах символів, на Алфавітах знаків природи, етносу, архітектури, побуту, на Алфавітах зв'язків і Алфавітах композиційних схем. Їх сиґніфікативна та комунікативна функції спрямовані на прагматичне використання інформаційного потенціалу поетичного образу.
- ціннісна характеристика символьно-знакових систем виявляється через семіотичне поле біо-, антропо-, етно-, лінґво-, абстрактної знакових систем. Їх комунікативно-виховна й пізнавально-продуктивна функції направлені на формування адаптивного до історичного і генетично-соціального коду архітектурно-предметного середовища для повноцінної життєдіяльності людини та її духовного переображення. Свідоме застосування символьно-знакових систем є основою формування тематичних кодів художньої мови поетичного образу архітектурно-предметного середовища і його стилю, що є вищою ступіню поетичної виразності образу.
Î.Õìåëüîâñüêèé, À.²êîíí³êîâ, Â.Ãëàçè÷åâ, Ï.Ìàðäåð, Â.Ãðèí³â, Å.Ðîñèíñüêà, À.Ðóäíèöüêèé, Ñ.Øë³ï÷åíêî.
Методика виявлення поетики архітектурно-предметного середовища базується на структурних рівнях системи поетики в художній літературі, запропонованої М.Кодаком: 1) Пафос (ідейно-емоційне спрямування твору); 2) Жанр (змістово-композиційна рамка); 3) Психологізм (сукупність поетичних ідей, художня мова); 4) Часопростір (структура світоустрою); 5) Нарація (спосіб подачі або оповіщення) Àâòîïîåòèêà (âèçíà÷åííÿ ìîº, Êðàìàð÷óê Õ.) öå ðîçãîðòàííÿ ñëîâîîáðàç³â çà ìîâíèì êîäîì, ùî äîçâîëÿº ï³çíàòè ³ â³äòâîðèòè Ñâ³ò ÷åðåç äóõîâíå ñâ³òîâ³ä÷óòòÿ ðåöèﳺíòà, ùî º ãåíåòè÷íî óñïàäêîâàíå ³ âèõîâàíå óêðà¿íñüêî&tho ; çåìëå&tho ;, ïðèðîäî&tho ;. Àáî ³íøèìè ñëîâàìè, àâòîïîåòèêà öå ãåíåòè÷íî-îáóìîâëåíà ó åòíîíîñ³ÿ ìèñëåîáðàçíà ³íâàð³àíòí³ñòü â³äòâîðåííÿ ç ïðîñòîðîâî-ïðåäìåòíî¿ ôîðìè ñåðåäîâèùà ¿¿ ³äåîãðàô³÷íîãî ïðîÿâó ñëîâà (³ìåí³) ³ íàâïàêè â³äòâîðåííÿ ç ³äåîãðàìè ñëîâà ³äå¿ òà ñìèñë³â ïðåäìåòíî-ïðîñòîðîâî¿ ôîðìè.
| 
