МЕТОДИКА АРХИТЕКТУРНОЙ РЕАБИЛИТАЦИИ ГОРОДСКОЙ СРЕДЫ ДОНБАССА, ВКЛЮЧАЮЩЕЙ НАРУШЕННЫЕ ТЕРРИТОРИИ : МЕТОДИКА АРХІТЕКТУРНОІ РЕАБІЛІТАЦІЇ МІСЬКОГО СЕРЕДОВИЩА ДОНБАСУ, включають порушення ТЕРИТОРІЇ

Краткое содержание

Розділ 1. Передумови архітектурної реабілітації міського середовища Донбасу, що містить порушені території. У першому розділі роботи проведено аналіз історії розвитку наукових досліджень у галузі рекультивації порушених територій та реабілітації міського середовища, що їх містить. Вивчення порушених територій зводилося в різні періоди до їх інвентаризації, систематизації і класифікації (Beaver, Coates). Кожен дослідник намагався дати своє визначення порушених територій, що тією чи іншою мірою відбивало характер порушення, їх генезис, поширення. Але ці визначення не давали об’єктивної оцінки дійсних масштабів проблеми, не було враховано ряд категорій земель з числа порушених; доцільність рекультивації порушених територій визначалася тільки через економічний аспект без урахування соціального, природоохоронного та естетичного. У ряді наукових праць розглядалися  й естетичні якості порушених територій (І.Лазарева, В. Маєвська та інші), але при цьому порушені території визначалися як ізольовані земельні ділянки у планувальній структурі міста.

У нормативних джерелах  термін «порушені території» трактується як «землі, що втратили свою господарську цінність або є джерелом негативного впливу на навколишнє середовище в зв'язку з порушенням ґрунтового покриву, гідрологічного режиму і рельєфу в результаті виробничої діяльності людини» (ДСТ 17.5.1.01-78), що обумовлює розгляд проблеми порушених територій в аспекті землекористування, у тому числі містобудівного. Питання взаємодії порушених територій з компонентами міського середовища у  структурному, функціональному та композиційному аспектах залишається недостатньо розробленими. Запропоновано визначення терміну „техногенний ландшафт” як узагальнююче поняття для об’єднання у територіальну підсистему елементів нижчого ієрархічного рівня, у якості яких виступають порушені території.

Аналіз вітчизняного і закордонного досвіду вивчення порушених територій дозволив виділити різні підходи до класифікації порушень, що спираються на інженерно-геологічні характеристики території (Beaver, Coates, V.Cоllins, Р.Bush.); тип корисної копалини, що добувається, способу видобутку, типу порушення, інженерно-геологічної характеристики території та її містобудівної цінності (І.В.Лазарєва, ЦНДІПмістобудування).

Узагальнення світового досвіду вивчення і систематизації порушених територій дозволяє стверджувати, що жодна з розглянутих класифікацій не враховує існуючі ландшафтні, просторово-композиційні зв'язки порушених територій з міськими ландшафтами, естетичний і композиційний потенціал порушених територій. Запропоновано опис порушених територій і техногенних ландшафтів з урахуванням їх композиційної ролі у формуванні міського середовища, визначено класифікаційні критерії на основі факторів, що визначають місце порушених територій у містобудівних системах Донбасу: генетичні (джерела і цілеспрямованість виникнення, тривалість існування порушених територій); морфологічні; естетичні; композиційні (просторові властивості основних форм техногенного рельєфу); умови розміщення і ступінь містобудівної участі порушених територій у формуванні міського середовища. Запропонована методика класифікації й отримана класифікація дозволяє розглядати поводження порушених територій і техногенних ландшафтів як системних компонентів міського середовища, відбиваючи весь спектр аспектів взаємодії – ландшафтний, візуальний, естетичний, – що сприяє виявленню містобудівного потенціалу порушених територій і техногенних ландшафтів, визначенню доцільного комплексу заходів щодо архітектурної реабілітації  міського середовища.

У містобудівній теорії існує ряд моделей, що описують містобудівні системи, які відрізняються складом і структурою містобудівних елементів, характеристикою зв'язків складових цих систем. Розв’язання завдання розробки методики архітектурної реабілітації міського середовища Донбасу спирається на уявлення міста як системи (демоекосистеми по Г.І.Лаврику, М.М.Дьоміну). Проведений аналіз ландшафтної структури містобудівних систем Донбасу виявив компоненти міського середовища з позицій системного підходу. Оцінка видів ландшафтів міст Донбасу проводилася послідовно на декількох рівнях обробки інформації, де кожна карта попереднього рівня несла в інтегрованій формі вихідну інформацію для наступної стадії оцінки. Таку послідовність доцільно розглядати як методичний прийом. На первісному рівні були розроблені три карти - природних, техногенних і антропогенних ландшафтів, що дозволило на наступному рівні перейти до виявлення ландшафтної структури міст сполученням контурів, отриманих на первісній стадії роботи. Аналітичне моделювання ландшафтів міст Донбасу в картографічній формі відбиває взаємодію антропогенного, природного і техногенного ландшафтів. Техногенні ландшафти виділені як системотворчі компоненти порушеного міського середовища містобудівних систем Донбасу, запропонована модель міського середовища Донбасу, в якості основних елементів якої розглядаються антропогенна, природна, техногенна і соціальна підсистеми. Запропоновано порушені території розглядати як: структурно-функціональний елемент містобудівних систем Донбасу; формотворний фактор техногенного ландшафту, а отже системний компонент міського середовища; самобутню планувальну і структурну одиницю композиційної структури міського середовища.

Запропонована модель дослідження порушених територій з метою архітектурної реабілітації міського середовища, яка складається з: розробки моделі динамічних містобудівних зв'язків підсистем антропогенного, техногенного і природного ландшафтів населених міст Донбасу; встановлення семантичного значення техногенного ландшафту, його композиційної ролі в структурі міста; дослідження загальнокультурного аспекту значення взаємодії, змістовних і візуальних функцій підсистем ландшафтів, особливостей їх образності і виразності, що спираються на містобудівний потенціал техногенного ландшафту.

Композиційний аспект набуває особливу важливість для реабілітації міського середовища, оскільки саме композиційна програма забезпечує естетично-осмислене та матеріально виражене узагальнення усіх факторів формоутворення. Обґрунтована доцільність подальшого удосконалення методичного апарату дослідження техногенного ландшафту, як важливого чинника архітектурної реабілітації міського середовища Донбасу. Актуалізується встановлення семантичного значення просторових форм техногенного ландшафту, його композиційної ролі в структурі міста, змістовних і візуальних функцій підсистем ландшафтів, особливостей їх образності і композиційної виразності.

Розділ 2. Фактори архітектурної реабілітації міського середовища Донбасу, що містить порушені території. Дефіцит територій і вимоги їхнього раціонального використання, складність екологічної обстановки в містах Донбасу, обмеженість у багатьох випадках рекреаційних ресурсів і ряд інших вимог визначають принципово новий підхід до вирішення питань перетворення міського середовища. Виникає необхідність застосування методичного підходу, змістом якого є розробка механізму використання містобудівного потенціалу техногенних ландшафтів з максимально можливим усуненням процесів, що викликають екологічні, санітарно-гігієнічні, композиційні та естетичні зміни середовища населених місць. Застосований автором процес архітектурно-ландшафтного зонування передбачає системне вивчення міської території, коли діапазон сполучень антропогенних, природних і техногенних ландшафтоутворюючих факторів спричиняє виникненню підсистем різного типу - архітектурно-ландшафтних зон. Архітектурно-ландшафтне зонування – різновид містобудівних робіт, що комплексно розглядає територіально-планувальні, композиційні, ландшафтні та економічні характеристики міського середовища, що містить порушені території. Мета архітектурно-ландшафтного зонування - раціональна організація заходів щодо реабілітації міського середовища, визначення пріоритетних напрямків перетворення техногенних ландшафтів. Індивідуальність кожної архітектурно-ландшафтної зони визначається її структурою, динамікою розвитку, наявністю домінуючого компонента. Як домінуючі ознаки виступають природні компоненти (височини, балки, яри, озеленені масиви, водні простори), техногенні (териконники, відвали, відстійники і т.п.),  антропогенні, представлені різними видами містобудівної діяльності в межах конкретних міських територій. Практичний зміст типологічного підходу в даному випадку – можливість фіксувати домінуючі ознаки формування (розвитку) архітектурно-ландшафтних зон, прогнозування розвитку і перетворення міського середовища.

При проведенні зонування ставилися наступні задачі:

1.          Виявлення особливостей розподілу видів ландшафтів у планувальній структурі, характеру їхньої територіально-просторової взаємодії.

2.          Диференціація території по ступеню розвиненості містобудівного потенціалу порушених територій.

3.          Визначення режиму містобудівного використання техногенних ландшафтів в межах визначення напрямків архітектурної реабілітації міського середовища, що містить порушені території.

4.          Визначення в межах архітектурної реабілітації вісей і вузлів перспективного ландшафтного розвитку містобудівних систем.

Проведення архітектурно-ландшафтного зонування територій міст базується на аналізі містобудівної ситуації, що передбачає визначення характеру містобудівного освоєння території, специфіки господарського розвитку, категорій населених міст, природно-кліматичних і геоморфологічних умов. Для виявлення характерних типів міського середовища Донбасу аналізуються: характер територіального розвитку міста; функціональне зонування території; характер планувальної структури і просторової організації міста; сучасний стан видів міських ландшафтів. Віднесення тієї або іншої ділянки міського середовища до різних, характерних для міста, архітектурно-ландшафтних зон, визначається та фіксується картографічно на підставі наступних критеріїв: розміщення порушеної території (стосовно центра міста); характер взаємодії містобудівних функцій на території архітектурно-ландшафтних зон (суспільних, житлових, виробничих, рекреаційних); наявність і характер розміщення та взаємодії антропогенних, природних і техногенних ландшафтів у структурі міського середовища. Встановлено, що характер територіально-просторової взаємодії видів ландшафтів змінюється з просуванням від центра міста до периферії: скорочується частка інтенсивно використовуваних антропогенних ландшафтів, знижується їхня щільність, збільшується частка озеленених і особливо відкритих просторів, змінюється характер розподілу і просторові параметри техногенних ландшафтів. Архітектурно-ландшафтні зони як планувальні взаємозалежні елементи представляють єдину просторову систему, що обмежується конкретною територією їхньої взаємодії - територією міста та в якій будь-які структурні перетворення, що відбуваються в якій-небудь визначеній зоні, впливають на оточуючі її зони. Характер розміщення архітектурно-ландшафтних зон показує, що основна смуга взаємодії природного і техногенного ландшафтів концентрується уздовж зовнішньої межі міської території і клинами входить у серединну зону. Саме в цій смузі повинен відбуватися інтенсивний процес структурного перетворення техногенного ландшафту. Територія високоорганізованого міського ландшафту концентрується в центральній архітектурно-ландшафтній зоні – зоні стабілізації містобудівних процесів. Процес структурного перетворення простору практично не торкається цієї зони. Запропоноване архітектурно-ландшафтне зонування вдало вписується не тільки в сформовану територіально-планувальну структуру містобудівних систем, але й у природне оточення природно-кліматичної зони, ландшафтну структуру. Для визначення спрямованості і характеру заходів щодо перетворення міського середовища істотне значення має правильне виявлення меж архітектурно-ландшафтних зон, загальної межі міського ландшафту; правильне визначення першочергових ділянок повного і часткового перетворення техногенних ландшафтів. Аналіз показав, що архітектурно-ландшафтні зони мають відносно стійкі природні і штучні межі, у якості яких крім названих природних (долини річок, великі обводнені балки, яри, зелені масиви, сільськогосподарські угіддя) можуть виступати санітарно-захисні зони підприємств, у яких розміщуються комунікаційні й інші елементи інфраструктури загальноміського рівня.

Містобудівне використання порушених територій передбачає досягнення їхньої функціональної відповідності потребам інтенсивного розвитку містобудівних систем, збереження принципової функціонально-планувальної основи необхідної містобудівної ситуації, здатність видозмінюватися в залежності від напрямків територіально-планувального розвитку міста, забезпечення територіального і візуального взаємозв'язку з природними й антропогенними ландшафтами. Натурне обстеження функціонально-планувальних і композиційних зв'язків порушених територій і техногенних ландшафтів з компонентами міського середовища, аналіз їхнього розміщення в системі архітектурно-ландшафтних зон дозволили виявити і класифікувати структурні групи елементів техногенних ландшафтів, найбільш важливі серед них: точкові, лінійні й очагові. Точкові елементи представлені окремо розташованими порушеними територіями і є по суті локальними, просторово недостатньо розвиненими утвореннями. Лінійні елементи являють собою лінійно розвинуте утворення – власне лінійний тип або лінійна концентрація близько розташованих точкових елементів техногенного ландшафту –лінійно-дискретний тип. Очагові елементи являють собою просторове утворення (іноді невизначеної геометричної форми), сформоване близько розташованими групами елементів точкового або лінійного типу – очаговий дисперсний. Очагові структурні групи елементів можуть бути утворені одним видом порушення з великою площею території (100га і більше), яку займають. У ході натурних обстежень і вивчення теоретичних схем планувальної структури містобудівних систем Донбасу були виділені наступні різновиди структур техногенних ландшафтів:

-               дисперсна (розміщення порушених територій з відсутністю зв'язків між їхніми окремими елементами), характерна для центральних архітектурно-ландшафтних зон міст;

-               мережна (розміщення порушених територій смугами і плямами розміром 0,1-1 км, які або пов'язані між собою або можуть бути пов'язані в результаті містобудівного коректування), характерна для середніх архітектурно-ландшафтних зон;

-               лінійна (територіально пов'язані між собою порушені території) розміщені смугою шириною 0,1-0,5 км у центральних архітектурно-ландшафтних зонах, шириною до 1-2км – на периферії;

-               фонова (рівномірне розміщення невеликих за площею порушених територій у планувальній структурі середніх і малих міст Донбасу) характерна для містобудівних систем з розсередженим типом планувальної структури;

-               радіальна (відносно однорідне розміщення порушених територій у напрямках від центра містобудівних систем до периферії) характерна для великих і середніх міст.

Проведене структурування корелює напрямок містобудівного використання і функціональне призначення порушених територій у залежності від їхнього містобудівного потенціалу. Експериментальні підрахунки свідчать, що:

- для техногенних ландшафтів, частково розташованих у серединній і периферійній архітектурно-ландшафтній зонах містобудівних систем потенціал містобудівного використання порушених територій і сукупність міських потреб, що мають потрібний рівень функціональної різноманітності, знаходяться в лінійній залежності;

- техногенні ландшафти, що порушують цілісність серединної центральної архітектурно-ландшафтних зон містобудівних систем окреслюються характеристиками (потенціал містобудівного використання порушених територій і різноманітність соціальних функцій), що носять експотенційний характер (лінійна залежність).

На основі проведеного структурування отримано висновки якісного порядку: структури з найбільш різноманітними соціальними функціями тяжіють до центрів містобудівних систем; до серединних і периферійних зон тяжіють соціальні функції, пов'язані з комунальними потребами, рекреацією тощо. Для містобудівного освоєння порушених територій і техногенних ландшафтів центральних і серединних архітектурно-ландшафтних зон містобудівних систем Донбасу прийнятним є принцип концентрації різноманітних соціальних функцій. Для периферійних зон великих міст - принцип агломерування функцій по соціальних потребах. Таким чином, виявлені закономірності дозволяють фіксувати потенціал містобудівного  використання порушених територій техногенних ландшафтів у залежності від їхнього розташування в структурі архітектурно-ландшафтних зон містобудівних систем. Це є основою для одержання теоретичного прогнозу, що екстраполює тенденцію зростання рівня функціональної різноманітності потенціалу містобудівного використання техногенних ландшафтів у зв'язку з підвищенням комфортності міського середовища.

Для виявлення характерних типів антропогенного ландшафту міського середовища Донбасу проналізовано характер територіального розвитку міста; функціональне зонування території; характер планувальної структури і просторової організації міста; Теоретичні  дослідження, що проводилися на кафедрі архітектурного проектування ДонНАБА дозволили виділити найбільш росповсюджені типи планувальної структури, характерні для промислових міст Донбасу компактний, ґратчастий і лінійний (дані Чемакиної О.В., Краснощекової Н.О., 1999р.). У ході досліджень, проведених на кафедрі ДонНАБА були виділені наступні типи природного каркаса характерні для міст Донбасу: сітчастий, груповий (його різновиду: груповий клинами і  груповий  плямами), розосереджений, лінійно-смуговий і периферійний. Розвиток системи озеленених просторів містобудівних систем Донбасу може бути зв'язане зв’язаний насамперед з використанням порушених територій і техногенних ландшафтів, при цьому в ході реалізації генеральних планів важливо мати на увазі специфічну ситуацію кожного району. Проблема взаємозв'язку з природним оточенням розглянута на прикладі міста Донецька. Включення порушених територій і техногенних ландшафтів у систему озеленення дозволяє формувати систему «зелених клинів» і «коридорів» з виходом до міських і приміських відкритих просторів.

Розділ 3. Методика визначення напрямків архітектурної реабілітації міського середовища Донбасу, що містить порушені території. На рівні містобудівних систем архітектурна реабілітація ставить задачею планомірну і цілеспрямовану зміну техногенного середовища, надання йому властивостей найбільш відповідних умовам сучасного міського середовища. Тобто мова повинна йти про «конструювання» міського середовища із заздалегідь заданими властивостями, здатними задовольняти соціально-економічним, функціонально-планувальним, естетичним потребам споживача, бути досить екологічно стійкими в умовах урбанізованого простору. Аналіз і архітектурно-ландшафтна оцінка існуючого стану порушених територій, пропозиції по градоекологічному районуванню слугують підставою для розробки методики архітектурно-ландшафтного використання порушених територій у реабілітації міського середовища. Крім того, специфіку реабілітаційних заходів визначають містобудівні і ландшафтні особливості ділянки і прилягаючого планувального району. Серед основних положень методики варто виділити наступні: виявлення оптимального напрямку відновлення й архітектурно-ландшафтного використання порушених територій є результатом допроектного вивчення ситуації; розглядаються всі характерні для конкретної ситуації фактори з обліком їхнього взаємного впливу і нерівнозначності використання порушених територій після реабілітації; вивчення конкретної ситуації проводиться з позицій специфіки архітектурно-ландшафтного  використання порушених територій після відновлення. Сутність методики полягає в побудові ієрархії факторів, які характеризують конкретну порушену територію, з урахуванням основних взаємозв'язків між ними, що викликано нерівнозначністю факторів, які впливають на процес і напрямок реабілітації.

Запропоновано послідовність процесу вивчення порушених територій, що складається з чотирьох основних етапів:

I етап – збір інформації, що ілюструє фактори існуючої ситуації. Для кожної конкретної ділянки характерна своя система факторів, що визначають ситуацію, які можна ранжирувати по наступних групах: фактори містобудівної ситуації, ландшафтні і природно-кліматичні фактори; фактори, що відбивають особливості архітектурної композиції ділянки; його санітарно-гігієнічні характеристики.

II етап – аналіз факторів на основі визначальних їх залежностей. Аналізові підлягають фактори, зміна яких теоретично можлива, припустима або неможлива при архітектурній реабілітації міського середовища.

III етап – встановлюється ієрархія факторів, на основі якої визначається напрямок реабілітаційних заходів. Для цього виділяються групи факторів, зміна яких необхідна, можлива у визначених межах, небажана для нормального функціонування відновлюваної ділянки.

Особливостями пропонованої методики є: тісний зв'язок з робочим процесом проектування; аналіз порушених територій і техногенних ландшафтів у містобудівному контексті; можливість одночасного або послідовного вивчення декількох масштабних рівнів (від районного планування до ПДП); використання даних архітектурної оцінки порушених територій для розробки і порівняння конкуруючих альтернативних варіантів проектного рішення.

Сказане визначає шляхи удосконалювання архітектурного аналізу з позицій оцінки взаємного впливу антропогенних, природних і техногенних ландшафтів на міське середовище населених міст. Основними розділами такого аналізу є: визначення характеру (просторові, композиційні, візуальні характеристики) елементів архітектурно-ландшафтних зон; визначення активності впливу техногенних ландшафтів в структурі архітектурно-ландшафтних зон на формування просторових компонентів міського середовища, що містить порушені території; визначення характеру територіально-просторової взаємодії архітектурно-ландшафтних зон; визначення ресурсного потенціалу техногенних ландшафтів для містобудівних цілей. Головним показником ефективності використання методики, що рекомендується, є доказовість отриманих архітектурно-просторових рішень за об'єктивним критерієм, можливість виключення помилок перетворення міського середовища. Ефективність застосованої методики виражається скороченням часу, необхідного для пошуку обґрунтованого рішення в конкретних умовах, тому що виключається необхідність у розробці альтернативних варіантів рішення як способу наближення до оптимального, яке могло бути прийняте всіма зацікавленими інстанціями. Виявлені за допомогою даної методики градоформуючі властивості ландшафту стають не тільки об'єктивною основою творчого пошуку, але й об'єктивним критерієм оцінки його результатів.

Запропонована концепція динамічного моделювання ландшафтно-рекреаційних систем на базі існуючої системи озеленення і техногенних ландшафтів. Ландшафтно-рекреаційна система, що моделюється, повинна володіти новими якісними характеристиками в порівнянні з автономними озелененими і відкритими просторами, зонами відпочинку. При збереженні досить високої автономності окремих елементів для ландшафтно-рекреаційної системи характерні: єдина система керування і забезпечення; стійкі рекреаційні взаємозв'язки між елементами системи. Основний принцип динамічного моделювання полягає в тому, що функціонально-планувальна структура рекреаційної системи повинна відповідати реальним процесам життєдіяльності на кожному з етапів розвитку територій. Важливою характеристикою концепції динамічного моделювання, є визначення ємності і способів містобудівного освоєння техногенних ландшафтів для нестатків озеленення і рекреації, виходячи з поетапної реалізації проекту, визначення перемінних розрахункових навантажень на рекреаційні території, а також їхньої ємності способів містобудівного освоєння, виходячи з поетапної реалізації проекту.

У зв'язку з відсутністю єдиної загальноприйнятої методики оцінки впливу порушених територій на якісний стан міського середовища назріла необхідність вивчення й опису його під впливом ряду факторів, обумовлених порушеними територіями. Оцінка, порушених територій, припускає накопичування банку даних кількісного і якісного характеру про інтенсивність, взаємозв'язки і закономірності змін факторів, формалізації параметрів. Різноманітність і різнорідність порушених територій у міському середовищі висувають вимоги до правильного їх угруповання за принципом максимальної співвіднесеності. Були виділені наступні групи факторів, що враховують вплив порушених територій на: 1) неоднорідність функціонально-планувальних якостей території; 2) доступність до: місць концентрації трудової діяльності, цінність суспільного обслуговування, місць масового відпочинку, центрові міста; 3) рівень інженерного забезпечення і благоустрою території; 4) рівень розвитку середовища обслуговування населення; 5) екологічна якість території; 6) соціально-містобудівна привабливість середовища: розмаїтість місць прикладання праці, наявність історико-культурних і природних пам'яток, естетика архітектурної забудови і т.п.

Вибрати доцільний комплекс заходів щодо відновлення території для наступного використання можна лише при зіставленні розміру витрат на відновлення освоюваної ділянки і її містобудівної цінності. Перша з величин визначається типом порушення, а містобудівна цінність ділянки характеризується розташуванням її в плані міста і визначається близькістю до центра міста, до місць праці, забезпеченістю і можливістю забезпечення інженерними комунікаціями, включаючи транспорт і ін. Абсолютні величини цих показників визначаються умовами кожного конкретного населеного пункту. Відносні величини їх дозволять класифікувати порушені території по ступеню придатності для подальшого використання для містобудування: придатні, обмежено придатні, непридатні. Дана методика має потребу в додатковому глибокому проробленні ряду питань. Попередня апробація запропонованого методу дозволяє припускати достатню об'єктивність результатів, а ефективність розрахунків може бути уточнена в процесі його подальшого удосконалювання.