ДИЗАЙН АРХИТЕКТУРНОЙ СРЕДЫ ИСТОРИЧЕСКИХ КВАРТАЛОВ ГОРОДА : ДИЗАЙН АРХІТЕКТУРНУ СЕРЕДОВИЩА ІСТОРИЧНИХ КВАРТАЛОВ МІСТА

Краткое содержание

У Вступі обґрунтована актуальність теми, сформульовані мета і задачі дослідження, наукова новизна, практичне значення для науки і практики, рівень апробації й публікації результатів роботи.

У першому розділі “Морфогенетичний аналіз архітектурного просто-ру історичного центра міста” показані особливості формування відкритих просторів міста. Дано визначення міським відкритим просторам (МВП). Місь-кі простори є штучне утворення середовища, яке  формується людиною відпо-відно до особливостей процесів життєдіяльності. Орієнтація архітектурної діяльності на конструктивні рішення при формуванні МС визначає необхід-ність системного підходу до обліку індивідуальних, соціально-групових і за-гальнодержавних інтересів. Показано соціальний аспект архітектурної діяль-ності. Установлені життєво важливі показники якості МС. Виявлена активна роль в освоєнні середовища, у просторовій поведінці населення таких факто-рів, як психологічний комфорт, умови орієнтації, соціальна неоднорідність середовища і т.п.

          З урахуванням тимчасових характеристик поняття “МС” можна  розді-ділити на історичне середовище, що містить у собі  пам'ятники й об'єкти істо-рії і культури країни, і нове середовище, що включає як об'єкти новобудов в історичних районах, так і нові житлові простори. За територіальною ознакою житлове середовище підрозділяється на: середовище міста в цілому; середо-вище великих районів міста; середовище житлових мікрорайонів; середовище дворів і будинків; середовище житлових осередків. Останній рівень градації матеріального МС визначає середовище як внутрішню (житлову); зовнішню (оточення), яка є “громадським простором”. Не менш важлива й духовна сторона простору помешкання людини. Воно містить у собі соціальне середо-вище, безпосередньо зв'язане з людиною, його способом життя, і стихію, зв'я-

зану з духовним світом, яку назвемо аниматичною. Між матеріальними й ду-ховними сферами МС на  різних рівнях існує постійні взаємодія й взаємо-вплив.

У роботі показана проблема ідентифікації історичної цінності МС. Від-повідно до Міжнародної Хартії з охорони історичних міст” (Вашингтон,1987) “... цінності, що підлягають охороні, - це історичний характер міста і сукуп-ність матеріальних і художніх елементів, що визначають його образ (конфігу-рація плану міста, відношення між особистими міськими просторами, форма й вид споруджень, різні функції міста, придбані їм протягом його історичного розвитку і т.д.)”, “...втручання в структуру повинне здійснюватися з обереж-ністю, методично, уникаючи догматизму, але з урахуванням специфічних проблем у кожному окремому випадку...”. Сформувалися зовсім нові тенден-ції поліфункціональності міських просторів і окремих вузлів, що мають кіль-ка рівнозначних функцій, які забезпечують можливість більш повного задово-лення потреб населення. У той же час важливо не втратити такі важливі яко-сті міського простору, як масштабність, гармонія функції й форми пластично-сті і т.д., - усе те, що створює сприятливий психо-фізіологічний комфорт. Роз-глянуто критерії історико-художньої цінності культурної спадщини.

Показано, що старе місто розглядається як частина загальноміського центру, у якому розміщаються всі основні суспільно-культурні заклади. У той

же час старе місто – концентроване вираження індивідуальних особливостей художнього образа міста, центр притягання внутріміських інформативно-ко-мунікативних зв'язків. Для оцінки своєрідності центральної частини міста ви-являються “морфотипи” (И.Шарлай, 1998). Провідним критерієм морфотипу є щільність забудови, яка розглядається як універсальний показник інтенсив-

ного освоєння території центра. Установлено чотири морфотипа, що обумо-

влюються образом міста і впливають на своєрідність історичного центра:

1тип - найбільш урбанізований щільний тип МС у самому ядрі сформованого

центра. До нього відносяться головні суспільні простори, капітальна забудова високого класу, архітектурно-планувальний каркас кварталів; 2 тип- щільна, периметрально - компактна забудова, що склалася в точках більш високої функціональної активності - це “сплав” архітектурних напластувань різних епох; 3 тип - малоповерхова й змішана забудова, яка сформувалася переваж-но до другої половини ХIХ століття; 4 тип – традиційна і найбільш розпов-сюджена забудова, що склалася в другу половину ХIХ - 30-50-і рр. ХХ ст.

Показано, що АС історичного міста розглядається в першу чергу з пози-ції морфологічного аналізу. Основними якісними характеристиками АС, що  забезпечують ефективність процесу адаптації до неї жителів, є наступні фак-тори: цілісність просторової організації середовища; можливість легкої (інва-ріантної) і досить повної тимчасової ідентифікації її елементів; легкість іден-тифікації функціонально-діяльнісних процесів, що протікають у цьому сере-довищі. В умовах історичного міста ці характеристики формуються посту-пальними еволюційними змінами морфологічних, функціональних й естетич-них параметрів МС. Цей процес характеризується поняттям  “спадкоємність історичного розвитку” АС, що, по К.Лінчу, є одним з основних показників якості МС, що забезпечуєть успішність адаптації людини в міському оточен-ні. Установлено диференціацію відкритих просторів МС.

По О. Гутнову (1970) МС неоднорідне, і її предметно-просторову струк- туру складають три шари: “каркас” - стабільний, “тканина” чи “заповнення каркаса” - відносно стійка й мобільна “плазма”, тобто має місто “речове” на-повнення. Кожний шар має свої межі й ступінь волі (рухливість) щодо інших. “Каркас” і “тканину” складають об'ємно-просторове оточення, предметне на-повнення - “плазма” поділяється на стаціонарні предмети устаткування і пор-тативні речі. Кожний шар таким чином указує на історичний період свого формування. А їх гармонічна єдність взаємно уточнює існуюче положення кожного середовищного утворення на шкалі часу. Властивості одного шару задають наступні властивості інших шарів і загальні композиційно-художні установки (масштаб, ритм і т.д.). Шари мають свої області дії, категорії ста-більності (рухливість) щодо інших. Сфера МД частково проявляється на рівні “тканини” і цілком захоплює шар “плазми”. Структура дизайну також неод-норідна, і її складові відповідають визначеним рівням багатошарової структу-ри середовища.

Дається визначене поняття МД. Міський дизайн (дизайн міського сере- довища) – комплексне формування ППС міста шляхом проектування його елементів за допомогою методів й засобів дизайну. До компонентів МС від-носяться: освітлення, колористика, графіка й шрифт, тимчасові спорудження, зелень, транспортні засоби і т. ін. Предметне наповнення - вуличні меблі, пок-риття, елементи освітлення, водяні спорудження й озеленення, устаткування систем обслуговування міста, інформаційні знаки і різні тимчасові споруди.  Все це є ланкою між людиною й архітектурою, необхідною для цілісності контексту культури. Назріла потреба активізації уявлень про МС, що  вимагає

дій по зміні життя у місті на більш дрібному рівні складових елементів сере-довища.У МС необхідно забезпечити збереження “каркасу” і “тканини”, щоб: зрозуміти, чи є необхідність створювати які-небудь дизайнерські дії в на-прямку відновлювання втрачених частин, з метою підтримки характеру й ролі існуючих просторів і об'єктів, для уникнення негативних наслідків деяких ра- ніше зроблених архітектурно-містобудівних дій; виявити  місця, де найбільш необхідні дизайнерські перетворення (осередок середовищної напруги); вия-вити зони різної взаємодії архітектури й дизайну; визначити середовищні “ні-ші” для можливого розміщення елементів МД; знайти “межі”, “ворота”, “кути”, “вузли” і “перехрестя” й інші середовищні ситуації можливих актив-

них включень дизайну.

З метою удосконалювання прийомів формування функціональної й ес-тетичної організації території житлового утворення пропонується багаторів-нева ієрархічна диференціація МС. Це дає можливість, при збереженні прин- ципу взаємозв'язку, відносно ізольовано розглядати кожний з елементів стру-ктури відкритих житлових утворень. Це значно полегшує аналіз і проектуван-ня, що дає можливість засередити увагу на тому предметі, що тепер є най-більш важливим. В основі зазначеного принципу знаходиться уявлення про просторову будівлю міського житлового середовища як сукупності просторів, у різному порядку взаємозв’язаних і взаємодіючих один з одним, що обумов-лює необхідність розгляду можливостей систематизації всієї безлічі просто-рів, що представляються. Весь процес життєдіяльності населення (функціону- вання процесів дозвілля, побуту і відпочинку) представляється як сума окре-мих взаємозалежних функціональних процесів, і кожному такому процесу відповідає визначене предметно-просторове вираження, що характеризується розмірно-конфігураційними параметрами й кількістю визначених функціо-нальних процесів. Така систематизація можлива у зв'язку зі стійкими типоло- логічними ознаками, що дозволяють будь-який простір життєдіяльності зіста-

вити із відповідним типом, що поєднує еквівалентні по визначенню ознакам простору. Принцип багаторівневої диференціації просторової організації МС припускає розгляд її як дисперсного утворення.

 Показано, що формування МС являє собою процес “вигороджування” просторів, що служать для забезпечення різних процесів життєдіяльності на-селення. Основними спонукальними причинами такого “вигороджування” 

житлових просторів є:

   - установлення різних режимів ізоляції окремих процесів і їхніх комплексів один від другого;

   - визначення “порядків” проходження просторів по шляхах їхніх взаємозв'язків, що зумовлені характером приступності до просторів різного функціонального призначення;

- забезпечення  необхідних  ергономічних, гігієнічних і орієнтаційних вимог

до типів просторів і характеру  їхнього розміщення.

Установлено, що для визначення різних просторів житлового середови-ща склалася безліч понять: “міський простір”, “житловий простір”, “вулиця”, “житловий двір”, “сквер”, “внутрішній двір” і т.п. Кожне таке поняття при-пускає наявність ділянки, зони, території, наділених визначеними характерни-ми властивостями й обладнанням. Однак виділення таких просторів у житло-вому середовищі міста формально: вони не мають досить строго встановле-них меж і не класифікуються в предметно-якісному наповненні. У результаті аналізу комплексу соціальних і просторових факторів і відповідно до прийня-того принципу багаторівневої диференціації можна виділити дві відносно са-мостійні просторові системи.

Доведено, що такими системами є мережа “суспільних комунікаційних просторів”, наділена функціями культурно-побутового обслуговування і “від-криті житлові простори”, якими користуються відносно постійні групи насе-лення. Кожна з цих систем однорідна за своїм складом, вона забезпечує функ-ціонування тих самих одиничних процесів, але за характером і кількістю пре-дметного наповнення має свою типологію. Виділяються три основних крите-рії, що характеризують суттєві властивості просторових систем: доступність, чи способність досягнення різних місць діяльності населення, інформативне забезпечення і т.п.; контролюємість, чи ступінь використання елементів про-сторового оточення визначеним типом населення; просторова відповідність, чи ступінь тотожності просторового вираження вимогам соціальних відносин і видам діяльності населення.

Показано специфіку дизайнерської діяльності з формування МС. Основою архітектурно-дизайнерської  організації  середовища будь-якого мі-стобудівельного утворення є органічна взаємодія архітектури і системно ор-ганізованого комплексу елементів МД. Архітектурно-дизайнерська діяль-ність, спрямована на формування МС  визначається як  організація ППС на  основі проектних  методів  дизайну в синтезі з архітектурою і на базі загаль-них містобудівних рішень. Таке визначення відображує безпосередній зв'язок процесу формування комплексу елементів МД з архітектурно-містобудівними задачами, рішення яких переслідує мету створення  цілісного міського інтер’-

єру. Установлено, що основною визначальною ознакою об'єктів, які відно-сяться до сфери МД, є володіння властивостями функціонального структуру-вання міського простору й регламентації діяльності і поведінкових процесів у середовищі міста. Функції елементів МД зводяться до забезпечення техноло-гічних процесів життєдіяльності у середовищі. Основною загальною ознакою об’єктів МД залишається тимчасовість стосовно об’єктів архітектури, що зу-мовлено їхньою функціональною нестабільністю.

Доведено, що найбільш розповсюдженою є класифікація об’єктів МД за належністю їх до міських служб:  устаткування комунально-господарських служб (благоустрій, збирання сміття, каналізація, водопостачання, освітлення вулиць); устаткування торгівлі (кіоски, торгові павільйони, торгівельні паві-льони, торгівельні автомати, лотки, навіси і т.п.); устаткування служби зв'яз-ку (поштові скриньки, телефони - автомати); устаткування транспорту (на-віси, павільйони на зупинках суспільного транспорту, підпори контактної ме-режі, дорожні знаки, світлофори й ін.); устаткування інформаційно-довідко-вих служб (кіоски, реклама, інформаційні стенди, табло і т.д.).

          Розглянуто проблеми стилеутворення МС. Установлено, що при ство-ренні елементів МД і включенні їх у МС можуть застосовуватися різні форми стилізації. Упровадження ж у середовище новітніх систем життєзабезпечення повинне ґрунтуватися на діалозі елементів середовища при створенні інтегро-ваного предметно-просторового оточення. Необхідна відповідність  різности-левих елементів архітектури й дизайну в естетично інтегрованій середовищ-ній системі може бути досягнута тільки на основі професійної інтуїції архі-текторів і дизайнерів, яким повинно бути властиве естетично ціннісне сприй-няття культури в її цілісності і структурних зв'язках, відчуття її середовищної “діалогічності”, вільної орієнтації у сформованій системі стилів.

Сформульовано образно-типологічні характеристики міського простору.

Типологія просторів проведена за наступними ознаками:

    -соціально-містобудівної значущості  (надміські, міські, районні, локальні);

   -функціонально-комунікаційної використанності (транспортні, транспорт-но-пішохідні, пішохідно-транспортні, пішохідні і відкриті стоянки);

   -функціонально-соціальної значущость (адміністративно-ділові, культурно-

видовищні, торгівельні і суспільного харчування, масових суспільних дійств, поліфукціональні і т.п.);

   -культурно-духовної цінності (сакральні, напівсакральні, публічні) .

          Розглянуто інформативно-комунікативний аспект сприйняття міського простору. Показано важливість обліку просторово-антропометричних домір-ностей міських просторів.

          У другому розділі “Архітектурно-художні й ергономічні особливості формування об'єктів дизайну в міському просторі” визначені передумови формування міського устаткування історичного центра. Дана оцінка архітек-турно-ергономічних якостей МС. Доведено, що необхідним предметом до-слідження є фактори виразності, їхня специфіка в умовах відкритих просто-рів середовища, зв'язок із морфологією архітектурно-предметних комплексів. Перевід морфотипологічної інтерпретації середовища в аспект почуттєво сприйманих, естетично значущих параметрів дозволив доповнити структурну модель відкритих просторів середовища змістом, необхідним для цілей архі-тектурно-естетичного перетворення. До засобів виразності відкритих просто-рів міста можна віднести масштаб, пропорції, ритм, силует, пластику, колір, фактуру, світлотінь і т.д. Усі вони формують вигляд окремого компонента й архітектурно-просторового цілого, складають візуальну інформацію сприй-няття й естетичної оцінки, служать композиційною організацією, є носіями іс-торичних асоціацій і стильових ознак.

Подальшим кроком у типологічній інтерпретації ВКС стали моделі візуальної змістовності історичних типів (МІТ), що фіксують склад і суму засобів виразності для історично визначеного складу компонентів; модель візуальної змістовності морфотипів середовища (ММС) фіксує традиційний склад і суму засобів виразності для сформованих архітектурно-предметних комплексів; модель потенціалу виразності (МПВ) фіксує можливий склад і суму засобів виразності для морфотипів. Підсумовування в балах значень за кожною виразною характеристикою дає умовний показник її змісту для окремого компонента (У). Сума показників за різними характеристиками виз-начає візуальну змістовність даного компонента:

                           Пк = Вм + Впр + Вр + Вс + Впл + Вцв + Вф + Всв,

    де:  П - показник візуальної змістовності компонента;

           Вм., Впр ... - показники активності засобів виразності.

 Загальна сума показників по всіх компонентах архітектурно-предметного комплексу (Мвс) дає кількісний еквівалент МИТ, ММС, МВП:

        Мвс = Пк = Ппр + Ппов + Пзем + Псоор +Поз + Поб + Пдек + Посв,       

    де Мвс - комплексний показник візуальної змістовності;

          Ппр, Ппов - показники для простору, вертикальних поверхонь, землі, споруджень, озеленення, устаткування, художньо-декоративних форм, освітлення.

Зіставлення реальних об'єктів з отриманими показниками дає змогу, з одного боку, оцінити ступінь їхньої реальної змістовності, і з другого боку, резерви відозмін об'єкта в межах структурних параметрів. Виведені показни-ки за історичними типами розкривають різноманітність не тільки складу ком-понентів, але і їхніх виразних характеристик. Далі ММТ і МПВ посядуть важ-ливе місце в системі оцінки і моделювання АС. Аналіз особливостей сприй-няття, у процесі якого реалізується виразний потенціал середовища, проведе-ний з кожним видом сприйняття відповідно до типології АС.

   Сформульовано критерії естетичної цінності історичних кварталів.З ме-

тою об'єктивного системного характеру ефективності практичного викори-стання оцінка повинна відповідати наступним умовам: системності; наукової обґрунтованості; багатоступінчастості; неоднозначності; універсальності і гнучкості апарата  відповідно до різноманітних цільових установок й об'єктів; методичної оснащеності; можливості програмування естетичних якостей. Зіб-

раний масив даних: просторова типологія, компоненти, морфотипи середови-ща, структура процесу сприйняття і формування естетичних властивостей – необхідний матеріал для розробки й застосування системи оцінки. Проведе-ний аналіз факторів естетичного впливу підготував методичну базу для утворення критеріїв і параметрів естетичної якості. Оцінка утворених форм є важливою складовою концепції перетворення ВКС. Естетична оцінка дифе-ренційована за наступними категоріями: містобудівної, історичної, морфоло-гічної, візуальної, художньої, образно-емоціональної, функціональної.

Розглянуто типологію й номенклатуру елементів міського дизайну і їхніх систем. Виявлені основні тенденції розвитку й застосування форм місь-кого устаткування: збільшення розмаїтості форм; модернізація (сучасна змі-на) матеріалу, фактури, кольору й т.п.; технічне удосконалення; поліпшення ергономічних характеристик; зміна й сумісництво функцій; взаємозамін-ність; об’єднання різнофункціональних утворень (“гібридність” форм); угру-пування різнорідних елементів (“супутність”, ансамблевість, комплексність систем); повторюваність основних форм (мережні і цикличні елементи й си-стеми); стилістична єдність (фірмовий стиль); стилізація (прив'язка до кон-кретної ситуації); “мімікрія” (прив'язка до конкретних умов); мобільність (переміщення у просторі); тимчасовість, періодичність, сезонність викори-стання; нерівномірність термінів і швидкості фізичної амортизації і мора-льного старіння.

Доведено, що устаткування - це самий швидкозмінюючий шар МС. Установлено типи й групи елементів МД.  Відповідно до прийнятої класифі-кації (по В.Шимко, 2003) компоненти міського інтер’єру розрізняють за міс-цевим розташуванням (планшет, огородження і заповнення), елементи від-критих просторів за функціями і походженням (площини спорудження, еле-менти ландшафту, міське устаткування, деталі архітектурних об’ємів, засоби інформації, добутки монументально-декоративного мистецтва). Елементи МД і їхніх систем розрізняють, також за призначенням (зручність і пристосування, прикраси, засоби зв’язку й інформації). Виділені основні типи елементів МД. Сформовано номенклатуру елементів урбодизайну. Елементи урбодизайну - важлива частина розвитку міста, що має за мету внести ясність руху, забезпе-чити красу й привабливість вулиць і відкритих просторів, а також безперерв-ність і гармонію оточення всього МС.

У третьому розділі “Художнє перетворення міського середовища іс-торичного центра”  сформульовані напрямки й принципи архітектурно-ди-зайнерского перетворення МС. Воно являє собою системний підхід до сфор-мованого середовища, спрямованого на збереження історичної основи; роз-криття й збагачення її естетичного потенціалу, оптимальне рішення сучасних проблем. Під концепцією перетворення розуміється система принципів, нау-кових рекомендацій і практичних дій, що забезпечують якісне удосконалення середовища історичних кварталів й центра міста в цілому. Практичним інст-трументом виступають напрями, принципи, прийоми й засоби архітектурно-дизайнерської організації. Кінцевою метою бачеться високий художній рівень

й комфортність середовища, збереження і відродження  історичної  спадщи-ни, єдність містобудівного ансамблю, позитивний соціальний і економічний ефект. Основні положення концепції згруповані  за наступними етапами: “підхід”, “пріоритети”, “орієнтири”, “утілення”.

Визначено, що задачами дизайнерської облаштованості відкритих прос-

торів центра історичного міста є необхідність забезпечення матеріального збереження пам’ятників містобудівного мистецтва; збереження й поліпшення природно-ландшафтних складових; використання переваг і усунення негатив-них факторів кліматичних умов; створення оптимальних умов сприйняття й огляду історичних ансамблів; збереження і відновлення архітектурно-худож-ніх якостей ансамблів і споруджень; усунення протиріч різностильових і різ-ночасних складових матеріально-просторового середовища, розміщених на одній території; модернізація благоустрою міста.

Сформульовано загальні принципи гуманізації міського простору за ра-хунок ергономіки. Показано, що в сучасних умовах формування й експлуата-ції архітектурного середовища росте розуміння необхідності обліку біо,-пси-хофізіологічних потреб людини (групи людей). В даний час одним тільки жи-тлом не обмежується потреба людей у комфортному середовищі мешкання.

Доведено, що засобами ергодизайну можливо вносити визначений орга-нізуючий початок у “інтер'єр” міста, частково забезпечувати й поліпшувати такі показники,  як легкість пересування й безпека, доступність для спожива-чів регулювання транспортного режиму, вжити заходи з поліпшення аерації й інсоляції, акустичні міри (усунення шуму), вирішувати санітарно-гігієнічні проблеми (очищення вулиць), робити пом’якшення кліматичних умов, що, у свою чергу, визначає життєздатність міста.

Розглянуто практичні засоби перетворення міського середовища. Пока-

зані різні сторони структурної своєрідності АС, що піддаються типологізації. Формування єдиної, практично спрямованої концепції вимагає виявлення ти-пових зразків, що відбивають межі й діапазон  різноманіття утворених форм АС. Метод типологізації спирається на історичний досвід планування й забу-дови Харкова з використанням “зразкових” рішень, механізмів регулювання й природного відбору, а також на наявну базу наукових розробок з цієї тема-тики. Розроблена в дослідженні типологія АС розвиває й конкретизує її осно-вні положення, концентруючи увагу на структурній й історичній своєрідності відкритих просторів кварталів у єдності просторових, архітектурних, природ-них компонентів. В основі типології лежить: ієрархія рівнів структурної орга-нізації (окремо простір-група, простір-простір, квартал-просторова система, групи кварталів); параметри оцінки простору, істотні для архітектурно-есте-тичної якості середовища; градації показників, що фіксують кількісні і якісні зміни; комплекси архітектурно-предметних компонентів, що відповідають ха-рактеру простору; ознаки історичних типів у структурі і вигляді середовища.

Визначена роль морфотипа в перетворенні МС. Морфотип означає мо-дель архітектурно-предметного комплексу, що склався до цього часу в ме-жах простору в результаті нашарування елементів і ознак різних історичних періодів. Основою морфотипа є  просторовий тип двору, групи дворів, кварта-лу, групи кварталів. Як об'єкти детального обстеження обрані 20 кварталів із числа домінуючих, розповсюджених і характерних пропорційно їхньому реа-льному співвідношенню в структурі центральних районів Харкова.

Розроблено методику моделювання й перетворення МС. Головна задача моделювання - систематизувати і зв’язати найбільш значущі умови, дати об'єктивну і багатомірну картину ситуації, виділити пріоритетні задачі, напрямки й засоби перетворення, представити узагальнені зразки рішення. Моделювання в проектному процесі виступає як форма вираження об’єкта (творча модель) і як процес (програма, правила побудови об’єкта в сукупності різних характеристик). Складовими апарата моделювання є модель архітек-турно-дизайнерского перетворення (МАДП), банк ергономічних даних (БЕД) і модель  процесу  проектування  (МПП).  МАДП  зв’язує початкові умови, комплексну оцінку об’єкта, програму і практичні засоби його перетворення. В основі моделі лежить алгоритм взаємодії факторів, розкритий у процесі дослідження. БЕД містить інформацію з різних параметрів, які необхідні для перетворення. МПП фіксує  етапи передпроектних і проектних робіт, їхній зміст і форму, а також блоки інформації даних, що рекомендуються для використання.

Модель перетворення, БЕД і МПП об’єднані  єдиною структурою, зумовленою закономірностями формоутворення МД і послідовністю процесу моделювання. Перспективною задачею є переклад традиційної словесної й образотворчої форм на формалізовану мову інформаційних програм і комп'ютерної графіки. Математичне забезпечення цього процесу не входить у задачі даної роботи й представляє актуальний напрямок подальших досліджень. Робота БЕД  здійснюється в двох режимах: інформаційно-пошу-ковому й процедурному. Модель процесу проектування складається з 5 етапів:

1 етап. Аналіз існуючого стану включає визначення просторового рівня об’єкта, морфотипу, містобудівних умов, соціально-функціональних умов, тенціалу і проблем за різними категоріями цінності. Ціль: підготовка вихідної інформації, побудова моделі (ідентифікація) об'єкта перетворення.

2 етап. Проектно-цільовий аналіз включає формулювання  цілей пере-творення; постановку задач; вибір напрямку; визначення провідних компо-нентів, розробку дизайн-програми для кожного з них. Ціль: вироблення ди-зайн-програмної основи для оптимального рішення проблем відповідно до морфотипу і цінності об’єкта.

3 етап. Концептуальне моделювання включає побудову моделі об’єкта з обліком структурних і функціональних змін; розробку сценарію сприйняття; вибір прийомів і засобів архітектурно-дизайнерської організації; корегування існуючих характеристик, включення нових елементів; створення ескізних ва-ріантів, їхню оцінку; добір остаточного рішення; складання завдання на про-ектування. Ціль: одержання остаточної моделі об’єкта; вибір практичних за-собів перетворення, підготування матеріалу для проектної й дизайнерської розробки.

4 етап. Прогнозування включає моделювання стадій процесу перетво-рення; перспективне моделювання з обліком планованих і спонтанних факто-рів функціонування й розвитку об’єктів МД. Ціль: обґрунтування ефективно-сті прийнятого рішення, забезпечення життєздатності об'єктів МД у процесі морфогенезу; планування можливих трансформацій проектного рішення; ви-ділення стабільних і динамічних об’єктів МД; вибір прийомів і засобів опти-мізації МС для подальших стадій розвитку.

5 етап. Проектна розробка включає детальне рішення планування тери-торії, вертикальних поверхонь, двірських споруджень, архітектурної пластики землі, системи ландшафтного дизайну, устаткування, освітлення, декоратив-но-художнього оздоблення. Ціль: вирішити художні і технічні задачі; дати індивідуальну дизайнерську розробку моделі; проробити проект від ескізної до робочої стадії, підготувати до експертизи й реалізації.