У вступі подається історична довідка та розкривається актуальність дослідження, науковий та практичний стан вивченості проблеми. Вказується на зв’язок з науковими програмами, темами, планами. Виходячи з цього, перед роботою поставлені мета і задачі, обґрунтовані часові і територіальні межі дослідження, вказано на наукову новизну і значення отриманих результатів.
У першому розділі “Історіографія досліджень архітектури римсько-католицьких церков південного і східного регіону України” висвітлюється стан вивченості питань дослідження через огляд наукових та інформаційних джерел з історії і традицій храмового будівництва на Україні.
У підрозділі 1.1 “Дослідження архітектурно-художніх характеристик римсько-католицьких церков України в кінці XIX на початку XX століття” аналізуються літературні джерела, які можна поділити на декілька напрямків в залежності від задач, які вирішувала кожна група дослідників. Польськими вченими в другій половині ХІХ століття визначалася історико-культурна цінність римсько-католицьких церков на Галичині, Волині, Поділлі. В роботах піднімаються питання збереження культової архітектури і мистецтва від руйнувань. Римсько-католицькі храми визначаються як осередки польської національної культури. В коло об’єктів обстеження залучалися церкви XIV - першої половини XVII століть. Тема римсько-католицької духовної культури у вітчизняних виданнях з’являється з середини XIX століття і мала статистично-інформативний характер у вигляді статей у енциклопедіях, путівниках, переписах населення і церковних довідниках по Могилевській, Тираспільській і Луцько-Житомирській діоцезіях з 1875 по 1924 роки. Інформація про діяльність римсько-католицьких громад і спорудження цер-ков подаються разом з історичними описами міст центральної, східної та південної України. На регіональному рівні діяльність римсько-католицьких громад освітлювалася в періодичних виданнях східно-південного регіону.
Мистецькознавчий аналіз пам’яток римсько-католицької архітектури вітчизняними вченими проводився з позицій її впливу на православну архітектуру. Проекти деяких католицьких храмів регіону дослідження друкуються в архітектурних енциклопедіях.
У підрозділі 1.2 “Дослідження римсько-католицьких церков України на сучасному етапі” доводиться, що аналіз архітектури римсько-католицьких церков на Україні продовжується у напрямках, що були намічені на попередньому етапі. Римсько-католицькі церкви в Галичині, Волині, Поділлі із середини XX століття продовжують досліджуватися польськими вченими. В наукових роботах, як цих авторів, так і колективних працях науково-дослідницьких закладів висвітлюються маловивчені питання архітектури монастирів римсько-католицьких орденів та церков XVI-XVIII століть. Поруч з цим робиться доцільний реєстр церков в окремих областях вищезазначених регіонів.
Аналіз храмів в колоніальних поселеннях на півдні України проводився німецькими дослідниками і розглядався як розвиток національної культури в діаспорі. Тому при аналізі культової архітектури в колоніях храми розглядаються без уваги на їх конфесіональну причетність. В дослідженнях вітчизняних вчених, поруч з характеристиками архітектури храмів в колоніях, розглянуті питання розміщення католицьких кірх в планувальній структурі колоній.
У вітчизняній практиці досліджень римсько-католицька архітектура до 1990-х років не виділялася з багатоконфесіонального середовища пам’яток архітектури в окрему групу. Тому найбільш значні об’єкти аналізувалися як один з видів культових споруд у колективних історико-культурних і наукових виданнях. Віднесення пам’яток римсько-католицької архітектури до окремої типологічної групи і диференціація досліджень на об’єкти різних стильових періодів простежується в дослідженнях вчених в останньому часі.
Окремо римсько-католицькі церкви в населених пунктах східної і південної України не досліджувалися. В сучасних історичних описах розвитку забудови міст католицькі храми згадуються як пам’ятки архітектури.
У підрозділі 1.3 “Методи і структура дослідження архітектури римсько-католицьких церков XIX – початку XX століття” приведені використані методи дослідження, що обумовлені метою і задачами роботи.
1. Метод аналізу символіки архітектурних форм. Ієрархічна структура храму відбита в символічних значеннях архітектурних форм, універсальність яких простежується протягом усього періоду розвитку храмової архітектури. Тому цей метод дозволив виявити закономірності формоутворення, у яких простежуються універсальні принципи побудови християнського храму на основі символів.
2. Метод порівняльного аналізу. Виявлення принципів побудови морфології храмів проводилося методом порівняння з аналогічними рішеннями історичних прототипів у конструктивному типі базиліки. Для проведення цієї роботи використовувалися теоретичні дослідження, що стосуються храмової архітектури ХІ-XIV століть у Західній Європі. Аналіз зв’язку планувального рішення, побудови об’ємів і декору дозволив умовно позначити стильові групи досліджуваних храмів, порівнюючи їх із історичними зразками.
3. Для рішення задачі, пов'язаної з характеристикою архітектурної композиції і варіантів зовнішньої декорації, був застосовний метод контекстуального аналізу. Він допоміг виявити загальні тенденції і специфіку у формоутворенні досліджуваних храмів і подібних споруджень з інших регіонів. Визначення стильової спрямованості храмів досліджуваного історичного періоду збігаються з термінологією, що була впроваджена в історичних дослідженнях архітектури ХІХ століття.
Натурне дослідження об'єктів проводилося за допомогою фотограмметрії, описів, креслень, порівняльних схем, карт. На основі документальних першоджерел, обмірів запропоновано реконструкцію первісного вигляду храмів в умовно-графічній формі.
У другому розділі “Символічна та просторова побудова римсько-католицьких храмів у регіоні дослідження” церкви зазначеного регіону розглядаються у безпосередньому зв’язку з комплексом символічних значень, що мав вплив на морфологічні ознаки споруд.
У підрозділі 2.1 “Знакова система християнського храму та побудова літургійних центрів у інтер'єрі” доводиться, що поділ семантичних значень церковних символів у процесі розвитку літургії позначив диференціацію на літургійні центри (престол, амвон, баптистерій, конфессіонал, літургійні меблі, музичні інструменти). В процесі історичного розвитку відбувалися зміни просторового оточення літургійних центрів. Пошук нових конструктивних рішень на базі римської базиліки привів до розвитку наступних просторових типів храмів: базилікальний, псевдобазилікальний, цільно-заловий (однонефний), центричний (ротонда або полігональна форма плану).
У підрозділі 2.2 “Планувальна, просторова і стильова організація храмів регіону” доведено, що при спорудженні римсько-католицьких храмів були використані морфологічні принципи, що відповідали метафізичним уявленням про побудову світу в Середні віки. Їх втілення в архітектуру храмів відбувалося в конструктивному типі базиліки. Ці принципи проявилися в таких характеристиках архітектури, як пропорціонування, побудова форми на основі геометричних фігур, підпорядкування частини цілому. Засобом реалізації цих принципів стає розвиток плану на основі просторового осередку бічної нави («зв'язана романська система»). Узгоджуючись з виробленою будівельною традицією плани трьохнавних церков регіону в Дніпропетровську (1869 р.), Ялті (1907 р.), Карлсруе (1885 р.) будуються з використанням цього принципу. Іншим варіантом визначення розмірів модуля просторового осередку плану стає ірраціональне членування ширини нави на кратні співвідношення. Цим способом утворені плани трьохнавних храмів у Шпеєр (1820 р.), Одесі (1853 р.), Георгсталь (1869 р.), Єханнесталь (1870 р.), св. Клімента в Одесі (1913 р.).
Крім організації планів розміри поперечного членування корпуса нав відкладаються в розвитку вертикальних рівнів – до верхньої крапки фронтону вхідного портика, до середньої частини фронтона і до висоти дзвіниці без шпиля. Цей традиційний прийом застосований при побудові храмів в Єханнесталь (1870 р.), Карлсруе (1885 р.), Дніпропетровську (1887 р.), Симферополі (1901 р.). Наступний прийом формоутворення полягає у тому, що в храмах у Георгсталь (1869 р.), Миколаєві (1896 р.), Харкові (1891 р.), Севастополі (1911 р.), розподілом половини ширини храму на сім відрізків відповідно відзначені членування рівнів архітектури у вертикальному розвитку. До традиційних прийомів побудови простору й обсягів в архітектурі храмів регіону додаються просторові спрощення, що стосуються планової організації. До них належить велика кількість однонавних церков, як у Полтаві (1857р.), Зельці (1811-1821р.), Йосипсталь (1853р.), Новому Маннхеймері (1850р.) та інш., відсутність трансептів або заміна їх бічними пристроями як у Миколаєві (1896р.), Харкові (1891р.) та інш., мала довжина корпуса нав і широко відкрита вівтарна апсида майже в усіх церквах.
Аналіз взаємозв’язку планувальної, просторової і стильової організації дозволив прилічити досліджувані храми до декількох умовно позначених стильових типів: “класичного”, “барокового”, “романсько-готичного”. Формоутворення храмів регіону відбувалося як запозичення рис архітектури історичних зразків. Храми, що належали до умовно позначених “класичного” і “барокового” стильових типів були побудовані з кінця XVII по середину ХІХ століть. Композиціям храмів “класичного” типу властиве використання схем побудови античних храмів (простильні храми) або розміщення на фасадах портиків з колонами. Запозиченнями з архітектури італійських і французьких храмів XVI-XVII століть визначаються стильові особливості храмів умовно позначеного “барокового” типу. З другої половини ХІХ століття у зодчестві регіону дослідження переважають храми, що прилічені до умовно позначеного “романсько-готичного” типу. Історичним прототипом при формоутворенні композиції цих храмів стає архітектура німецьких монастирських храмів ХІ-ХІІІ століть, що збагачувалася рисами північно-італійської — Ломбардської і французької — Нормандської храмобудівельних традицій. В кінці ХІІІ століття розвиток однобаштового храму в південно-західній Німеччині зробив можливим розповсюдження цієї композиційної схеми серед досліджуваних храмів.
У підрозділі 2.3 ”Умови розвитку римсько-католицького зодчества південного та східного регіонів України” розглянуто ряд інформаційних чинників, що стосуються історичних умов існування римсько-католицьких громад у XIX столітті в Європі і виявленню місцевих суспільних і соціальних процесів, пов’язаних з церковним будівництвом. Характер церковного зодчества залежав у містах будівництва від типу релігійної спільноти. Серед таких вдалося виявити мононаціональні і полінаціональні римсько-католицькі громади.
Для мононаціональних релігійних спільнот вирішальними були етнографічний і культурологічний фактори що дозволили зберегти національні характеристики у побуті і в будівництві храмів. Для спорудження храмів в головному запрошували німецьких архітекторів і закордонні будівельні фірми. На існування полінаціональних римсько-католицьких громад безпосередньо впливало політичне і культурне оточення. Політичний фактор позначив розвиток римсько-католицького зодчества як протистояння політиці “державного православ’я” та утиснення прав поляків Російським урядом. Проте високий рівень інтеграції представників католицьких громад у культурному житті російсько-українського суспільства дозволив залучати до роботи місцевих та закордонних архітекторів і художників.
У третьому розділі “Характеристики формоутворення католицьких церков в східній та південній Україні” проаналізовано стильовий напрямок і варіанти архітектурної композиції досліджуваних храмів.
У підрозділі 3.1 “Розвиток храмового зодчества в південній і східній Україні з кінця XVIII до середини XIX століть” аналіз римсько-католицької архітектури довів, що у зазначений період вона розвивалася у межах стильових напрямків класицизму та романтизму.
У зовнішній композиції класичних храмів комбінації архітектурних елементів мали декілька різновидів. В храмах в Балті (1795 р.) та Зельці (1821 р.) класична організація композиції збагачується елементами архітектури бароко. Композиція першої римсько-католицької церкви в Харкові (1830 р.) відповідала типовому рішенню гражданських будівель класицизму. Храми в Миколаєві (1794 р.) та Бердянську (1828 р.) мали центричні плани. Композиції фасадів виглядали як портики з колонами та розвиненими купольними частинами. Форми бань і куполів мають багато спільного із православною архітектурою. Побудова зовнішньої композиції храмів в Херсоні (1772 р.) і Шпеєр (1820 р.) доповнена баштою на західному фасаді, форма шатра якої складалася із напівсфери та списоподібного шпиля на шарі. Така форма шатра стає загальновживаною для дзвінниць православних і католицьких церков класицизму.
З середини ХІХ століття класична композиція римсько-католицьких храмів змінюється еклектичною. Під впливом романтизму в культовій архітектурі широко використовуються романський і готичний стилі. Ці стильові засади характеризують композиції однобаштових храмів в Йосипсталь (1853 р.), Новому Маннхеймері (1850 р.) і Маріуполі (1860 р.). В архітектурі другого камінного храму Одеси (1853 р.) готичний стиль в побудові башти на західному фасаді доповнений романським та візантійським в формах купольної частини. Інтер’єр цього храму вирішений в стилі Ренесансу. В композиціях безбаштових храмів зовнішня структура будується на основі класицизму. В цьому силі зводиться храм в Полтаві (1857 р.) і в Керчі (1840 р.).
У підрозділі 3.2 “Формування стильових напрямків в римсько-католицькому зодчестві у другій половині XIX на початку XX століття” визначено, що римсько-католицькі храми у цей період будувалися у стильових напрямках історизму, неокласицизму і ретроспективизму. У виборі різновидів композицій враховувалися характеристики регіональних пам’яток, а саме церков Східної Європи ХІ-XIV століть. При проектуванні і будівництві храмів в неороманському стилі визначалися “романо-візантійський” і “ломбардський” методи у вирішенні об’ємів і декору зовнішніх стін. В “романо-візантійському” методі була спроектована нова католицька церква для Миколаєва (1880 р.). За новим проектом цей храм був збудований у 1896 році з декором стін у “ломбардському” методі. В цьому ж методі були декоровані зовнішні стіни двохбаштового храму в Дніпропетровську (1869 р.), однобаштового в Ландау (1872 р.) і безбаштового в Перекопі (1891 г.).
Римсько-католицькі храми в неоготичному стилі побудовані з використанням “перехідного” методу, що поєднував в собі риси романської і готичної архітектури. В цьому методі із цегли побудовані безбаштові храми в Кіровограді (1889 р.), Сумах (1896 р.); однобаштові в Карлсруе (1885 р.), Клейнлібенталь (1863 р.), Єханнесталь (1870 р.), Георгсталь (1869 р.), Харкові (1891 р.), Симферополі (1901 р.); двохбаштові в Дніпродзержинську (1897 р.), Одесі (св. Клімента, 1913 р.). Суттєво змінюється трактовка зовнішніх форм храмів при використанні вапняка. Геометрична правильність об’ємів храмів в Правдіно (1880 р.), Севастополі (1911 р.), Ялті (1907 р.) доводить це ствердження.
На початку ХХ століття композиції римсько-католицьких храмів будуються на тлі класичної архітектури. До цього набувають використання елементи різних історичних стилів, що дозволяє позначити стильові запозичення як ретроспективний напрямок. Так, у композиції храмів в Єнакієво (1898 р.), Одесі (св. Петра і св. Павла, 1911 р.), Кременчуці (1910 р.) окрім елементів класицизму присутні форми романського, готичного, барокового стилів, модерну.
У четвертому розділі “Принципи побудови художньої декорації в інтер’єрах храмів регіону” аналізуються структура і стиль як самих літургійних центрів, так і художніх форм що їх прикрашали.
У підрозділі 4.1“Стиль і тематична спрямованість художніх форм та їхній синтез з просторовим середовищем” визначено, що теми художніх творів, що прикрашали літургійні центри, відповідали відродженню напрямків у середньовічній релігійній теології та мистецтві, які мали назву – Христоцентризм. Тому одним із головних образів в інтер’єрах досліджуваних храмів стає композиція Розп’яття Ісуса Христа, що знаходилася у вівтарній частині у вигляді скульптури чи живопису. На стінах нав з’являються композиції “Хресного шляху” із Страсного циклу. Ці сюжети доповнюються новими релігійними темами присвяченими Богородиці і Святим. Стиль художніх форм має наступні види: а) Позастильова форма італійського та іспанського живопису XV-XVIII століть у вигляді копій з картин Б.Э. Мурільо, А. Кано, Рафаеля та ін.; б) Неоренесансова мармурова і гіпсова скульптура XIX століття привезена з Італії, «проіспанська» поліхромна скульптура з гіпсу, кераміки і дерева польського походження; в) Твори релігійного живопису XIX століття з Німеччини та Італії (так зване «назорейське» малярство); г) Архаїчні форми іконного живопису, що традиційно вшановувалися в історико-культурному просторі Польщі і Західної України: ікони Матері Божої Ченстоховської, Матері Божої Остробрамської та інші. В церквах першої половини ХІХ століття побудова вівтарної композиції (ретабліо) здійснюється в формах класичних портиків як у інтер’єрах церков в Одесі (1853 р.), Херсоні (1772 р.). У другій половині ХІХ століття ретабліо вівтарів утворюються як триптих або поліптих декорований деталями готичного стилю. Через те, що художні форми (живопис, скульптура) не були пов’язані з тектонікою споруд, то виділялися вони на площі стіни за допомогою кесонів і заглиблень у стіні.
У підрозділі 4.2 “Використання результатів дослідження для практики поновлювальних робіт” доводиться, що аналіз архітектурної спадщини дозволяє визначити напрямки реставрації храмів. У римсько-католицькій церкві Успіня Богородиці в Харкові (1891 р.) реставрація інтер'єра ставила на мету відтворити первісний вигляд храму. При виборі тем композицій монументального живопису враховувалися символічні значення окремих архітектурних частин. Було з'ясовано, що синтез архітектури і художніх творів здійснювався в другій половині XIX століття за принципом відокремленого сприйняття останніх відносно до архітектурного оточення. У зв'язку з цим перед настінною декорацією була поставлена задача об'єднати частини архітектури кольоровим і композиційним рішенням. Ця задача вирішувалася з урахуванням кольорово-тональної організації середовищного сприйняття (психофізичного впливу кольорів, колірних символів, збагачення кольором тектонічних характеристик інтер'єра).
| 
