МЕТОДОЛОГИЯ АНАЛИЗА И ОЦЕНКА ЭСТЕТИЧЕСКОГО КАЧЕСТВА морфологических свойств АРХИТЕКТУРНЫХ ОБЪЕКТОВ : МЕТОДОЛОГІЯ АНАЛІЗУ І ОЦІНКА ЕСТЕТИЧНОГО ЯКОСТІ морфологічних властивостей АРХІТЕКТУРНИХ ОБ\'ЄКТІВ

Краткое содержание

Вступ містить обґрунтування вибору теми дослідження, аналіз стану вивченості проблеми, мету, об’єкт, предмет, методи дослідження, наукову новизну, практичне значення та апробацію результатів дослідження.

У першому розділі “Інформаційна структура архітектурної форми у професійному та міждисциплінарному аспектах” проводиться огляд сучасних підходів до дослідження емоційно-естетичного впливу архітектурної форми на людину, також викладаються основні принципи експериментальної психології та теорії інформації, на які спирається дослідження.

Архітектурна рефлексія з давніх часів намагається усвідомити у своєму продукті ті його композиційні властивості, які прийнято називати естетичними. Розмаїття результатів цього самоосмислення дозволило виділити в цьому процесі декілька напрямків, кожний з яких є правомірним, незважаючи на суперечливість деяких з них. Такі категорії, як архітектура, архітектурна композиція та архітектурна форма, можуть бути осмислені в багатьох дисциплінарних напрямках. У розрізі поданої мети дослідження слід враховувати, що архітектурна композиція виявляє свої естетичні властивості лише у контакті з людиною, тобто у процесі її візуального засвоєння людиною. Аналіз його структури та емоційно-естетичного впливу на людину можливий лише з урахуванням закономірностей цього процесу. Тому однім з найважливіших інструментів дослідження архітектурної форми, є експериментальна психологія сприйняття.

Дослідження вчених у галузі експериментальної психології підтверджують думку про те, що емоційний вплив архітектурної форми на людину є настільки сильним, що вимагає глибокого дослідження. Існуючі на сьогоднішній день архітектурна теорія та практика містять спроби візуального емоційно-естетичного збагачування архітектурної форми, які вже не задовольняють потреби людини у психологічному комфорті, створюючи дискомфорт або уніфікованістю та однотипністю забудівлі, або кричущей хаотичністю. У зв’язку з цим, перший розділ, який присвячено професійній рефлексії у парадигмі архітектурній композиції, містить розгляд концепцій, позицій та точок зору, які розглядаються під кутом виявлення саме цієї проблеми.

Згідно з даними експериментальної психології, сприйняття це процес відображення об’єктів дійсності в різноманітті їхніх властивостей та сторін, що безпосередньо діють на органи почуттів. Механізм сприйняття - системний, він функціонує у взаємодії різних аналізаторів людського організму. Сприйняття - це своєрідна дія, спрямована на обстеження об’єкту що сприймається і створення його копії-моделі.

У сприйнятті первинні світлові та колірні відчуття, характер яких залежить від вимірюваної рецепторами ока інтенсивності світлових імпульсів, відбитих від об’єкта. Рецептори органів почуттів створюють нагромадження первинної інформації про об’єкти, що пізнаються, відбиваючи різні рівні неоднорідності інтенсивностей подразників, чим формують підставу для подальшої побудови інтегральної візуальної моделі структури об’єкта. Отриманий перцептивний образ “гештальт” є феноменальним підсумком складніших когнітивних аналітичних і синкретичних операцій усього процесу сприйняття.

Одним з головних феноменів сприйняття форми є феномен виділення фігури з фону. Цей феномен полягає у тому, що усе перцептивне поле, насамперед поле зору, чітко розподіляється на різнорідні частини. До однієї з них відноситься фігура чи предмет, що має характер “речі”, а до іншої - фон, на якому ця “річ” сприймається і який, на відміну від фігури, має характер матеріалу. В результаті сенсорне поле розчленовується на два “шари”, перший з яких - загальний просторово-часовий фон - представляє вихідний сенсорний рівень як необхідну “сцену” і “фундамент” власне психологічної організації процесу, а другий виражає перцептивну надбудову - відтворення конкретних об’єктів які розташовуються та взаємодіють на цій сцені.

Процес сприйняття працює на трьох рівнях: сенсорному - (відчуття), перцептивному - (сприйняття), аперцептивному, операторному - (уявлення). Кожний з рівнів сприйняття проходить наступні фази, які можна представити як: “де це?”, “на що це схоже?”, “що це за річ?”.

В основному пізнавальному акті сприйняття у всіх досліджених на сьогоднішній день фазах і етапах, що протікають неусвідомлено, автоматично, у згорнутому миттєвому акті сприйняття, що дає нам образ сприйманого об’єкту, проводяться операції порівняння з різними еталонами, які зберігаються в різних формах пам’яті (короткочасній, оперативній, довгостроковій, культурній). При цьому фіксуються тільки дві грані порівнюваних властивостей об’єкту та еталону: подібність та розходження. Саме ця якість механізму сприйняття - фіксація подібності і розходження може перебувати в основі необхідної формалізації - створення моделі інформаційного процесу сприйняття архітектурної форми, що дозволяє перейти до методів аналізу укладеної в досліджуваному об’єкті потенційної морфологічної інформації й оцінці його естетичної якості.

В експериментальній психології сприйняття найважливішим аспектом є поняття “поріг сприйняття”. Поріг визначають як величину подразника, що має критичний характер: вище його виникає відчуття, нижче відчуття відсутнє. Це абсолютний поріг. Якщо ж мова йде про розрізнення двох стимулів, то поріг - це та мінімальна різниця між ними, вище якої вони сприймаються як різні, а нижче якої - як однакові. Це диференціальний поріг. Ці пороги можуть служити одиницями потенційної інформативності, закладеної в об’єкті, тобто одиницями міри неоднорідності середовища.

Представниками експериментальної психології доведено, що процес сприйняття є інформаційним за своєю суттю і з тим або іншим ступенем точності може бути описаний теоретико-інформаційними засобами. Підтвердженням цього може служити той факт, що психологи, особливо ті з них, які працювали в області гештальтпсихології в свій час з ентузіазмом зустріли статистичну теорію зв’язку, яка припускала кількісний опис таких понять, як “структура” та “організація” (ці категорії близькі до лексики теорії архітектурної композиції). Цілком очевидно, що морфологічні властивості архітектурного об’єкту утворюють для сприйняття цілісну інформаційну систему, яку можливо адекватно описувати кількісними методами, в тому числі й методами теорії інформації.

Академік А. І. Колмогоров визначив поняття “інформація”, згідно якому кількість інформації визначається як довжина програми (складність), що дозволить однозначно перетворити один об’єкт в інший. Чим більше розрізняються між собою два об’єкти, тим більш складною виявляється програма переходу від одного об’єкту до іншого. Програма, таким чином, вимірює ступінь тотожності (або ступінь відмінності) двох об’єктів.

Для аналізу інформативності архітектурної форми у дослідженні пропонується спиратися на твердження В. Глушкова, який визначив інформацію як міру неоднорідності середовища, яка реалізується розходженнями, неоднорідністю системи сигналів, які надходять із середовища. Найпростішою одиницею вимірювання інформації є мінімально помітне розходження двох стимулів. Розходженнями, істотними для людини, є ті, які сприймаються його зоровою системою. Ці розходження психологи звуть «порогами» зорових відчуттів, тобто одиницями інформації.

Однією з основних характеристик сприймаючого індивіда варто вважати існування максимальної межі швидкості сприйняття інформації. Це пов’язано з тим, що пропускна здатність каналів зв’язку (органів почуттів) людини із середовищем має визначені границі, досить вивчені психологією сприйняття. Надлишок інформації повідомлення не дозволяє цілком неї засвоїти. Дефіцит – викликає сенсорний голод. Ці два пороги (пересичення та одноманітність) відбивають можливості сприйняття людиною інформації і зону комфортності сприйняття. Працями видатного психофізіолога Г. Фехнера визначена логарифмічна залежність між можливістю оцінити отриману інформацію і дозою новизни цієї інформації. Цей закон приводиться в підручниках та посібниках як основний психофізіологічний закон.

Важливою обставиною є те, що “чиста” теорія ймовірності в застосуванні до сприйняття змінюваних властивостей середовища, говорить про равновірогідні можливості будь-якої “події” - зміни форми. Таким чином, будь-яка зміна метричних характеристик форми несе в собі однаковий “заряд” інформативності. Однак, для сприймаючої системи людини, генетичною сутністю якої є адаптація до умов середовища, які змінюються, чекання інформації, яка надходить, налагоджено на її стабільність і тому, на різкі зміни її вона (сприймаюча система) реагує сильніше, включаючи мобілізаційні механізми пошуку адекватних реакцій на цю зміну. У зв’язку з цим, рівновірогідність будь-яких змін у “передавальній” системі заміняється в “приймаючій” нерівновірогідними реакціями оцінки.

Таким чином, у першому розділі викладено основні наукові положення, які планується використовувати при розробці методології аналізу та оцінці естетичної якості морфологічних властивостей архітектурних об’єктів, що враховує закономірності впливу зміни кількісних морфологічних параметрів архітектурних об’єктів в процесі формування архітектурного образу.

У другому розділі “Методологія аналізу та оцінка естетичної якості архітектурної форми як інформаційного об’єкту сприйняття” розроблено методологічні основи аналізу естетичної якості морфологічних властивостей архітектурних об’єктів, при цьому досліджується система “архітектурне середовище - людина”. Структура системи виявлена співвідношенням зв’язків матеріального (архітектурне середовище) та ідеального (архітектурно-художнього образу, який формується у свідомості людини) як основних елементів.

Для того щоб розробити методи, якими можна досліджувати, а після цього й корегувати візуальні естетичні якості архітектурних об’єктів, визначати необхідні та достатні дози емоційного впливу архітектурної форми на людину, необхідно всебічно проаналізувати саме механізм цього впливу. Тому у дослідженні велика увага приділяється аналізу інформаційних процесів сприйняття та оцінки людиною архітектурного середовища, формування образу цього середовища, ролі емоцій у цьому процесі. В дослідженні визначено необхідні етапи аналізу й параметри формалізації цих процесів, завдяки цьому відбито той теоретичний рівень, нижче якого неможливо зрозуміння естетичних явищ, а вище якого естетичні явища не піддаються на сьогоднішній день чіткої формалізації.

Аналіз підсистеми “процесів сприйняття людиною архітектурного середовища та формування його образу” ґрунтується на викладених у першому розділі, отриманих в експериментальній психології даних про процеси візуального сприйняття архітектурних об’єктів, а також на вперше розробленому у дослідженні методі співвіднесення новизни та константності як основних інформаційних категорій цього процесу. Як компоненти цієї підсистеми розглянуто ієрархічну послідовність операцій процесу формування візуального константного образу-відбивання, образу-уявлення та архітектурно-художнього образу цих об’єктів у свідомості людини та суспільства. У дослідженні встановлено, що цей процес має діалектичний характер, який виявляється у процесі пошуку схожості та відмінності морфологічних параметрів архітектурної форми. У процесі сприйняття диференційні процеси, будучи первинними стосовно актів ототожнення, забезпечують передумови для об’єктивно вірного формування адекватного об’єкта відображення – візуального образу – гештальту. Порівняння “подібності” та “розходження” як найважливіших характеристик інформаційної структури відбитого об’єкта відбувається у зміряних психологами одиницях потенційної інформативності – порогах зорових відчуттів.

При розробці методологічних основ аналізу та оцінки естетичної якості морфологічних властивостей архітектурних об’єктів найважливішим чинником є дослідження ролі емоційно-оцінних реакцій людини, які супроводжують процес сприйняття. Таке дослідження дозволяє проаналізувати сукупність необхідних, оптимальних для людини емоційних станів, які є найбільш сприятливими для його існування у середовищі. Розкриваючи роль емоції в процесі сприйняття архітектурної форми, через її зумовленість людськими потребами (в нашому випадку - потребами в новизні, яка надходить у процесі сприйняття людиною візуальної інформації), а також через категорію “оцінки”, пов’язаної з діяльністю емоційного апарату сприймання, ми, завдяки цьому, ґрунтуємось на необхідності всебічного задоволення цих потреб шляхом спочатку розробки засобів аналізу візуальних естетичних якостей морфологічних параметрів об’єктів архітектури, а після цього й розробки методологічних основ для створення системи управління цією якістю, і завдяки цьому, створення інформаційно, а значить і емоційно насиченого і, відповідно, позитивно оціненого архітектурного середовища.

У дослідженні простежується кореляція зміни емоційної оцінки в процесі відображення інформаційних характеристик об’єкта архітектури від новизни до подібності і навпаки - від подібності до новизни. Діалектичність процесу засвоєння інформаційних характеристик архітектурного об’єкта виявляється у постійному балансуванні системи людського сприйняття від дефіциту новизни до “емоційної боротьби” з новизною в процесі її освоєння, від спокою, що уособлює стійкість і цілісність системи, але й згубного на передодні можливих потрясінь, до жаги новизни. Виявлена інформаційна структура відбиває прагнення людського організму, як системи, яка саморегулюється, до інформаційного балансу, динамічної рівноваги між потрібністю, з одного боку, до новизни, а с другого -  до стабільності. Спираючись на дані про психофізіологію емоцій, у дослідженні розподілені позитивні й негативні оціночні реакції в цьому процесі. які залежать від ступеня потреби в новій або в знайомій інформації.

Наведені закономірності функціонування людського сприйняття, торкаються оцінки всіх інформативних морфологічних характеристик сприйманих архітектурних об’єктів – починаючи від сприйняття абстрактної плями на фоні, через сприйняття гравітаційно-орієнтувальних, лінійних, площинних, об’ємних і, нарешті, просторових характеристик архітектурної форми. Далі, людська свідомість у процесі сприйняття діє усе більш та більш складними змістовними операторами, йдучи до усе більш абстрактних ознак, постійно рухаючись від старої інформації до нової, від подібності до розходження і навпаки.

На кожному етапі сприйняття архітектурної форми аналізується робота морфологічних та морфо-семантичних еталонів, пов’язаних, відповідно з морфологічними та семантичними знаками різної ієрархічної складності. На перших етапах сприйняття морфологічні еталони-знаки пов’язані з просторовими та геометричними характеристиками архітектурної форми й операціями із ними. З наростанням складності морфологічні знаки поступово набувають все більш значної семантичної насиченості, зв’язаної з соціокультурним змістом, який можна прочитати тільки на основі індивідуального тезаурусу. Найважливішим чинником при цьому є те, що завершальний етап процесу формування перцептивного візуального образу, що зв’язує множину властивостей об’єкту з множиною характеристик образу, являє собою системне відображення множин об’єктивних ознак архітектурної форми на множини, що формуються у свідомості, її естетичних властивостей. Все це і є системою з цільовою функцією - відображенням.

Таким чином, у дослідженні встановлено, що постійний рух системи сприйняття людиною архітектурної форми між станом рівноваги, спокою та станом новизни, інформативності є важливішим засобом її емоційно-естетичного впливу. Для того, щоб розробити методи, завдяки яким можна досягнути цього ефекту, а також визначити необхідні та достатні дози цього впливу, сприятливі для сприйняття, у дослідженні пропонується аналіз підсистеми “архітектурне середовище”, яке розглядається як матеріальний носій потенційно закладеної в ній інформації, яка володіє певними вимірюваними якостями, які у свою чергу володіють функцією впливу на емоційний стан людини, перетворюючи отриману інформацію у естетичну.

Описана процедура формування в результаті процесу сприйняття архітектурної форми її образу – гештальту не вичерпує всієї візуально-образної інформації про архітектурний об’єкт. Справжній образ архітектурної споруди являє собою інтегральну безліч образів-гештальтів, співіснуючих в свідомості та побудованих сприйняттям з різних точок зору. Ці образи існують в свідомості у деякому синтетичному сплаві усіх характеристик морфологічної структури прообразу. Враховуючи це, у дослідженні пропонується метод математичної фіксації морфологічних параметрів архітектурних об’єктів як банку інформаційних даних. Згідно цьому методу, для повного уявлення про всі метричні, тобто морфологічні характеристики об’єкту, що сприймається достатньо можливості сприйняти його з восьми точок зору. Ці вісім позицій припускають сприйняття як чотирьох фасадів, так і сприйняття бічних зображень під кутом огляду 30 градусів.

Крім того, повне уявлення про об’єкт повинно містити “образи” деталей на фоні сприйнятих силуетів фасадів і бічних видів. Усі деталі обов’язково знаходять своє відображення з будь-якою з цих восьми позицій сприйняття фасадів і бічних видів. Цілком природно, що цей інтегральний образ-уявлення, який являє собою “суму” значної кількості (для нас досить восьми) сприйнятих силуетів об’єктів, а тому, дослідження інформаційної структури архітектурної форми повинно будуватися на аналізі інформаційного потенціалу досить значної кількості силуетів архітектурного об’єкту. (Рис. 1)

Як сказано вище, формування архітектурного образу починається зі сприйняття первинного образу – силуету архітектурного об’єкту. Тому другим аспектом даного етапу дослідження є розробка методів математичного інформаційного аналізу силуетних характеристик сприйманої архітектурної форми. Природа інформаційної “вагомості” силуету архітектурної форми полягає у тому, що це - зорово найбільш виразна, первинна. вражаюча властивість загальної просторової організації архітектурної форми, вона відбиває важливі топологічні риси внутрішньої сутності об’єкту і зв’язок його із середовищем. Тому силует - один з найважливіших морфологічних елементів образу, що є джерелом значної частини потенційної інформативності архітектурної форми. Крім того, як сказано вище, інтеграція сприйнятих силуетів архітектурного об’єкту з різних позицій створює у свідомості інтегральний, постперцептивний архітектурний образ-уявлення, що стає основою цілісного, багатогранного архітектурно-художнього образу.

У сприйнятті силуетних характеристик найважливішим елементом є контур. У процесі зорового сприйняття свідомість «вистригає» пляму силуету по контуру, звідси - лінія як поділ образу та фону. Тому як об’єкт для аналізу потенційної інформативності архітектурної форми, у дослідженні обрана ця первинна в сприйнятті морфологічна характеристика - її силует і зокрема - контур як графік сканування, зчитування оком інформації, закладеної в архітектурному об’єкті. Отже, кожна зміна параметрів контуру, що відбивається в зміні координат кожної його точки, дозволяє одержати уявлення про його інформативність. Тому, контур силуету архітектурного об’єкту правомірно розглядати як графік деякої функції, яка відбиває просторовий стан континууму матеріальних позицій, який ми маємо право досліджувати за допомогою апарата математичного аналізу.

При розробці методу аналізу морфологічної інформативності архітектурної форми передбачається проаналізувати співвідношення наявності в силуетних характеристиках досліджуваних об’єктів архітектури таких його властивостей, як структурність, константність, подібність (визначимо його як “С”) і мінливість, інформативність, розходження (визначимо його як “D”).

Для проведення аналізу у дослідженні навмисно випадково обрані 200 архітектурних зразків, найбільш відомих, прославлених шедеврів, починаючи від Єгипту закінчуючи сучасною архітектурою, естетична репутація яких підтверджена “експертною” оцінкою численних авторів у численних літературних працях з історії архітектури.

Коректність дослідження також забезпечується такими умовами: усі зразки розглядаються з точки зору, яка забезпечує однаковий кут зору на об’єкт, що дає можливість розміщення силуетів на однаковому відрізку осі Х, який у свою чергу розділений на 100 кроків, кожний з яких, на думку психологів, співвідноситься з мінімальним кутом розрізнення, що дорівнює одному градусу. Таким чином, однакова кутова ширина споруджень, тобто однакова величина відрізка їх основи при різній висоті дозволяє привести їх до одного параметра та одних одиниць вимірювання. Аналогічно, висота будь-якої точки силуету буде пропорційна куту повороту ока від нульової висоти, що відповідає осі Х. Таким чином, по осі Y ця висота буде вимірятися в тих же одиницях.

Скануючи по контуру, і підсумовуючи своїми кутовими поворотами зміну його висот та кривизну, наше око зчитує закладену в ньому потенційну інформативність. У дослідженні припускається, що вертикальна лінія відповідає максимальній інформативності, а горизонтальна - мінімальної. (Наведені дані співвідносяться з дослідженнями психологів).

Усвідомлення феномена сприйняття висоти як носія інформативності дозволяє з деяким ступенем умовності розрахувати первинну потенційну складову інформативності контуру, ототожнюючи її з інтегрованим нагромадженням інформації про будь-які позитивні зміни Y. Визначивши зміну висот контуру щодо осі Х по всім 100 точкам розподілу відрізка осі Х, що відповідає “фундаменту” силуету, ми тим самим, визначимо інтегральний накопичений запас змін висот усіх позицій контуру, нібито визначаючи всю його “масу”, що дає при акті “виявлення” інформаційну загальну пляму “образу” на “фоні” середовища. Підрахована у такий засіб сумарна потенційна інформативність відноситься до першого етапу процесу сприйняття архітектурного об’єкта. Вона фіксується в короткочасній пам’яті. Позначимо цю потенційну інформативність як D щодо першої константи – осі Х, яку назвемо С. Крива контуру є графіком функції Y = F(x)

З експериментальної психології відомо, що сигнал, звичний для приймаючого, не містить новизни. Поступове звикання до такого сигналу анігілює його інформативність. Інформативність, спровокована D, переходить в оперативну та довгострокову пам’ять, утрачаючи гостроту новизни. У зв’язку з цим, на наступному етапі сприйняття – розрізненні – аналізатор зору розрізняє вже зміну кривизни контуру, що вимірюється в тих же кутових одиницях, які відповідають величині похідної в будь-якій точці контуру – графіка функції Y'= F'(x), що описує конфігурацію силуету. Позначимо інформативність цього етапу як D. Відповідно, D стає для D' константою (С) (з причин звикання).

Сприйняття, оцінюючи звичну зміну координат Y позицій контуру на визначеній його ділянці, звикає до них, починає їх ігнорувати та шукає “нову” новизну, в якій за даними психологів та психофізіологів, є постійна потреба і яку можна вимірити другою похідною від тієї ж функції Y'' = F'' (x). Позначимо цю потенційну інформативність як D''. При цьому перша похідна перейде знов-таки з короткочасної в оперативну, а далі в довгострокову пам’ять, перетворюючись на цьому етапі з новизни в знайоме знання, тобто з D' у С.

Для визначення величин D' і D'' за наявності нелінійних ділянок контуру тобто його криволінійних елементів, автор використовував метод наближення цих елементів до “лекал” деяких функцій, графіки яких близькі до них. Такими “лекалами” були підібрані функцій кривих – окружності та еліпса.

Розгляд зміни кутової величини в контурі силуету в якості потенційної інформативності, дозволяє бачити в символі цієї зміни - D потенціал різноманітних можливо сприйнятих одиничних змін. Чим більше D, тим більша кількість різноманітних кутових конфігурацій могла би бути сприйнята зором. Тому цілком доцільно вважати кількість умовних одиниць інформативності, відповідних порогом розрізнення, пропорційним кількості ймовірних “подій” - конфігурацій. (Інформація - це міра неоднорідності середовища, яка реалізується розходженнями, неоднорідністю системи сигналів, які надходять із середовища)

Сума інформації, знятої всіма етапами сприйняття, фіксується “зарядом” потенційної інформації всіх трьох складових: D, D', D''. Оцінка базової “каси” інформативності силуету зовнішнього контуру архітектурного спорудження коректна тільки при урахуванні того фактора, що цілісний образ досліджуваного об’єкта може складатися як інтегральна безліч сприйманих з різних точок зору картин. Крім того, необхідно враховувати потенційну інформативність деталей розглянутого архітектурного об’єкта, що сприймаються як “образ” на “фоні” самого силуету об’єкта, їх у свою чергу можна аналізувати аналогічними методами.

Проведення кількісного аналізу інформаційної структури кожного з 200 окремих архітектурних шедеврів дозволило зробити такі висновки.

1. Первинний рівень потенційної інформативності архітектурної форми, який відбиває “масу” її силуету, показав чіткі границі: від 100 до 900 умовних одиниць інформативності. Аналіз кількісного розподілу об’єктів в залежності від величини D, дозволив одержати висновок, що значна більшість об’єктів, які досліджуються володіють такими “параметрами мас”: 130; 250; 350; 460; 560; 660; 750, 870, тобто відрізняються на чіткий постійний крок, утворюючи з цього ряду арифметичну прогресію.

2. Аналіз потенційної інформативності другого рівня показав значно більший розкид значень D': від 10 до 10000, але при цьому зберігається аналогічна тенденція зменшення кількості об’єктів з більшою величиною D', при цьому зберігається практично постійний крок розходжень величини D'. Коментуючи обидві встановлені закономірності D і D', можна сказати, що, якщо перша закономірність відбиває вибіркове пропорційне рішення “мас” архітектурних об’єктів, яка підкоряється арифметичної прогресії, то друга закономірність, яка відбиває динаміку зміни контуру силуету архітектурних об’єктів, також має практично постійний крок цієї зміни (400, 2400, 3400, 4500, 5500, 6700, 8900, 9800). Але, якщо постійний крок зміни “маси” практично всіх архітектурних об’єктів видний “на око”, то постійний крок зміни динаміки контуру архітектурного силуету може бути зафіксований лише в емоційній оцінці його більшої або меншої виразності.

3. Аналіз потенційної інформативності третього рівня, що відбиває внутрішню динаміку “зміни змін” контуру силуету показав, що значення D'' знаходяться у рамках від 500 до 100000 умовних одиниць потенційної інформативності, що відповідають кутовим порогам сприйняття. Однак, встановити тут стійку закономірність не вдалося у зв’язку з великим розкидом даних. Разом з тим, найбільша кількість архітектурних об’єктів все ж таки тяжіє до значення D'' = 5000 умовних одиниць потенційної інформативності. Крім того, коректність висновків ускладнюється тим, що D'' не містять об’єкти, в зовнішньому контурі силуету яких відсутні криволінійні частки, тобто відсутні купола та інші криволінійні архітектурні конструкції.

4. Найважливішим кроком в осмисленні результатів кількісного аналізу закладеної в контурах архітектурних силуетів інформативності різноманітних рівнів, є дослідження взаємовідносин цих рівнів, що відбивають різноманітні послідовні етапи сприйняття архітектурної форми, при яких новизна кожного етапу сприйняття, що зафіксувалася в D, перетворюється в старе константне знання, що фіксується послідовно в короткочасної, оперативній та довгочасній пам’яті, а в дослідженні – в С.

Проведення кількісного аналізу інформаційної структури архітектурної форми в співвідношеннях різних рівнів потенційної інформативності всередині художнього “організму” окремих архітектурних стилів дозволило зробити наступні висновки.

Аналізуючи співвідношення сумарних доз потенційної інформативності другого та першого рівня, D' і D, відповідних співвідношенню зміни кривизни контуру силуету до його “маси”, в інформаційній структурі кожного з стилів, встановлено, що вони коливаються у досить вузькому діапазоні (в середньому 9%), причому готична архітектура, архітектура середньовічних замків, мавританська архітектура, рококо, єгипетська архітектура - 9%, архітектура Індокитаю, Римська архітектура, архітектура стилів класицизм та ампір, Російська архітектура дадуть співвідношення від 8% до 11%. Декілька виходять з цих рамок Грецька архітектура - 14%, Візантійська архітектура - 17%, що відрізняються більш високим рівнем структурності, тобто “схожості” - С. Різкі відхилення в цих співвідношеннях виявляють конструктивізм - 30%, архітектура радянських новобудов - 91%, в який дефіцит новизни відповідно наростає; найбільш інформативним об’єктом виявилася капела в Роншані - 3%, архітектура стиля бароко та відродження, відповідно 5% а також архітектура модерну - 6%, які володіють значною кількістю деталей, в тому числі і криволінійних, що збагачують пластичною інформацією силует. Розглядаючи співвідношення сумарних доз потенційної інформативності другого і третього рівня, встановлено, що вони коливаються у значно більшому діапазоні. В даному випадку не розглядаються деталі всередині силуету. Розробка цього аспекту інформаційного аналізу повинна стати предметом подальших досліджень.

Аналіз кількісного розподілу усіх 200 об’єктів в залежності від величини співвідношення -D'/D, дозволив отримати висновок, який дозволяє затверджувати, що переважна більшість досліджених об’єктів має співвідношення, що відповідають числовим значенням ряду Фибоначі: 1; 2; 3; 5; 8; 13, 21, 34. По мірі зростання величини відношення кількість об’єктів незначно зменшується.

Отже, виявлені у дослідженні закономірності дозволили кількісно класифікувати архітектурні шедеври за рівнями їхньої інформативності, які відповідні виразності “мас”, контуру силуету та співвідношенням статичності та динамічності, які розкриваються в співвідношеннях константності і новизни  укладеної в них інформативності. Можна відзначити, що в історії архітектури серед її шедеврів, естетична якість яких перевірена часом, а зокрема, серед силуетних характеристик цих шедеврів найчастіше зустрічаються наступні встановлені граничні параметри: “маси” силуетів – 130; 250; 350; 460; 560; 660; 750, 870 умовних одиниць інформативності, які відповідають арифметичній прогресії; динаміка зміни контуру силуету архітектурних об’єктів - 400, 2400, 3400, 4500, 5500, 6700, 8900, 9800 умовних одиниць інформативності, яка також відповідають арифметичній прогресії. Величина співвідношення динаміки зміни контуру до його “маси” відповідає співвідношеннями ряду Фібоначі: 1; 2; 3; 5; 8; 13, 21, 34. В архітектурі аналіз співвідношень константності і новизни  відбиває такі звичні архітектурні композиційні категорії, як динамічність і статичність, різні рівні композиційної цілісності сприйманого архітектурного об’єкту, а в остаточному підсумку навіть таку композиційну та естетичну категорію як гармонійність. Чим більше величина кожного з параметрів, тим більш динамічним, естетично насиченим, але все ж таки гармонійним оцінюється даний архітектурний шедевр.

Виявлені у дослідженні закономірності освітлюють внутрішню, не сприйману звичайним візуальним сприйняттям, але естетично оцінювану якість морфологічної структури архітектурного об’єкту, що надає йому ту саму гармонійність, яку прийнято вважати проявом відомих принципів композиційної діяльності: метричних і ритмічних рядів, золотого перетину та ін., що відразу схоплюються сприйняттям. Виявилося, що ці ж відомі принципи функціонують в структурі композиції архітектурного шедевру на більш глибокому, прихованому від поверхнього погляду інформаційному рівні.

Процентне співвідношення наявності в шедеврах архітектури старої, засвоєної та нової, сприйнятої інформації та виявлені при цьому жорсткі закономірності, є першою спробою кількісно досліджувати феномен естетичного досконалості та гармонії закладеної у морфологічних параметрах шедеврів архітектури, який закладено на глибинному рівні сприйняття людини. Обробка отриманих результатів аналізу інформативності достатньо великої кількості загальновизнаних архітектурних зразків дозволила зробити висновки, що відкривають можливість нових підходів до аналізу архітектурної композиції, в основі яких встановлено жорсткий зв’язок між візуальною конфігурацією архітектурної форми (на цьому етапі дослідження - у силуеті) та достатньо стійкими кількісними закономірностями, що впливають на її естетичну оцінку.

У третьому розділі “Методологічні основи розробки системи управління естетичною якістю морфологічних властивостей архітектурних об’єктів” викладені методологічні основи, які можна застосовувати при розробці системи управління естетичною якістю морфологічних властивостей архітектурних об’єктів, які у свою чергу можливо застосовувати в архітектурному проектуванні. Крім того, у цьому ж розділі розроблено методологічні підстави для аналізу семантичної іформативності архітектурних об’єктів, проводиться інформаційна “інвентаризація” лексичного апарата опису емоційно-оцінної грані сприйняття архітектурної форми. У цьому ж розділі пропонується модель інформаційної структури архітектурної форми.

Розглянувши питання про емоційні реакції людини на інформативність та естетичну якість морфологічних параметрів тієї або іншої архітектурної форми, проаналізувавши інформативність та естетичні якості деяких з них, ми поступово підійшли до питання про проблему гармонійного резонансу. Цей резонанс можливий тільки тоді, коли архітектурна форма насичена певною кількістю інформації, необхідної для сприятливого її сприйняття.

З цієї точки зору можна відзначити, що осмислення отриманих результатів, що вказують співвідношення доз “знайомого“ та “новизни”, константності та динамічності, які міститься у силуетних характеристиках кожного з досліджуваних стилів архітектури показав, що при сприйнятті силуету кожний з наступних рівнів інформативності, є кількісно переважним над попереднім, будь то D'' по відношенню до D', або D' по відношенню до D. Це підтверджує висловлену і А. Молем і професором Н. Філіним тезу про існування у людини психологічної потреби у надмірності інформації, що закладена у естетичній формі. Необхідна, обумовлена генетично стимуляція уваги при сприйнятті якраз і забезпечується надмірністю інформативності архітектурної форми. У дослідженні кількісно визначена доза цієї надмірності, яка є найважливішою властивістю архітектурного середовища.

У дослідженні встановлено, що забагата кількість інформації, яка надходить, може призвести до негативних емоційно-естетичним оцінок. Тому залишається справедливим твердження А. Весніна, згідно якому важливим є той факт, щоб сприйняття завжди знаходилась між двома порогами, якими є з одного боку - надмірна інформативність, а з другого - одноманітність та монотонність. А між цими двома порогами якраз і знаходяться ті співвідношення знайомого та незнайомого, старого та нового, динаміки та статики тобто співвідношення інформативності різних рівнів у композиційній структурі архітектурного об’єкту, чіткі кількісні параметри яких виявлені в дослідженні. Ці параметри впливають на формування тих якостей архітектурної форми, які прийнято називати гармонійними. Раніше вони описувалися на рівні професійного архітектурного мислення звичними для нього категоріями архітектурної композиції: контраст-нюанс, статичність-динамічність, ритм-метр, симетрія-асиметрія і. т. і. У дослідженні кількісно встановлені граничні (верхні та нижні) параметри необхідної та достатньої інформації, які у свою чергу пов’язані з контрастною та нюансною гармонією.

При перетинанні цих “кордонів”, при надлишку відмінностей у властивостях окремих елементів архітектурної композиції, які реалізують зорову інформацію, насиченість якої перевищує допустиму межу для сприймання, композиція зорово розвалюється. При дефіциті інформації слабкі відмінності у властивостях елементів композиції утворюють “суху”, невиразну композицію. Її сприймання зазнає інформаційного голоду.

Проведений аналіз інформаційної структури архітектурних шедеврів, які належать більшості з відомих в історії стилів архітектури, показав, що виявлені закономірності можна розглядати як свого роду інваріанти, які є ідентичними для усіх архітектурних шедеврів, як би останні не розрізнялися складністю або призначенням. А це в свою чергу дозволяє затверджувати, що естетичні якості морфологічних характеристик усіх архітектурних об’єктів можуть бути відображені однією загальною інформаційною моделлю, та можуть досліджуватися єдиними методами, тільки в кожному окремому випадку необхідне підставлення конкретних значень елементів цієї моделі.

Враховуючи це, у дослідженні запропоновано методологічні основи для розробки системи управляння естетичною якістю морфологічних властивостей архітектурних об’єктів. Для цього у дослідженні розроблено систему необхідних критеріїв, здатних корегувати візуальні якості архітектурних об’єктів. Означені критерії пропонується використати як композиційні гармонізуючи засоби, які можливо застосовувати в архітектурному проектуванні як силуетів окремих архітектурних об’єктів, так і силуетів міських ансамблів. Для реалізації означеного методу у дослідженні розроблено структуровану з точки зору потенційної інформативності систему морфологічних інформативних архетипів. Комбінування означених архетипів в систему композиційних „одиниць” які володіють різною силою впливу на емоційний стан людини, відповідних виявленим в дослідженні стійкими закономірностям, дозволяє розробити на цій критеріальній основі свого роду касу, яка не гальмуючи творчу ініціативу, вводить необхідні рамки (верхні та нижні), всередині яких творчість може необмежено тривати у безлічі варіантів.

У цьому ж розділі пропонуються методологічні основи інформаційного аналізу семантичних характеристик архітектурних об’єктів. Вказується, що різноманітність отриманих інформаційних характеристик окремих, неповторних, унікальних шедеврів архітектури, які створюють феномени емоційно сприйманих, художніх образів, не заважають побачити загальну закономірність, що функціонує як всередині окремих стилів, так і у всьому ланцюжку розвитку композиційного мистецтва архітектури в якості історичної пам’яті. У цій історичній пам’яті також відбувається зіткнення стійких, звичних, константних, образів що стали канонічними та творчих знахідок і відкриттів, засновників нових елементів архітектурної мови. Це зіткнення відбувається як на рівні тих же самих морфологічних інформаційних D і С, так і на рівні семантичних конфліктів, що відбивають співвідношення старого і нового образного змісту.

Динаміка співвідношення нового і старого в цьому процесі формує певного роду канонічні, нормативні конструкції, що, трансформуючись у історичному часі, демонструють все ті ж зіткнення історичної схожості та відмінності. У дослідженні простежується ця динаміка, при цьому підкреслюється постійно функціонуючий ланцюжок зв’язку об’єктивних пластичних характеристик окремих архітектурних об’єктів, ієрархії інформаційних рівнів, які відбивають ці характеристики та емоційної грані у сприйнятті цих об’єктів в усередненому наукою суб’єкті-перцепієнті та суспільно-художній свідомості.

Кількісний аналіз підтвердив динаміку співвідношень різних інформативних рівнів у процесі історичного розвитку стилів, очевидну при безпосередньому сприйманні зразків архітектури. При цьому відзначена тенденція зміщення доз означених співвідношень від «монотонних» стилів до «динамічних» і навпаки. Завдяки цьому, архітектурне середовище завжди знаходиться в стані динаміки, перебудови, напруги. Разом з тим - це єдина естетична реальність, явища якої настільки б вони не були різноманітні, як наприклад стилі конструктівізму та «ретро», співіснують в ній і природним образом сприймаються. Все це, в кінці кінців, виливається у конкретну архітектурну форму, яка містить в собі “теплород” інформативності, який у свою чергу є “важелем” її емоційно-естетичної виразності.

Аналізуючи кількісну сторону інформаційної структури морфології архітектурних стилів, в дослідженні паралельно відбудовується ієрархія літературної лексики, що функціонує у рефлексії кожного стиля, відносно адекватно відображеного зіткнення доз D і С, які викликають емоційну оцінку в сприйманні. У дослідженні простежується функціонування цієї лексики в аналізі емоційної виразності у процесі всього розвитку історичного архітектурного формоутворення. (На прикладах архітектурної та художньої літератури, я яких описується архітектура)

У цьому ж розділі пропонується результуючий, комплексний, інтегральний опис елементів системи “архітектурне середовище - людина”, які в сукупності є моделлю інформаційної структури архітектурної форми, складаної з трьох основних компонентів.

Перший - модель системи “архітектурне середовище”, яка розглядається у дослідженні як матеріальний носій потенційно закладеної інформації, яка міститься в її морфології. Вона володіє певними вимірювальними естетичними якостями, має змогу впливати на емоційний стан людини та складається з сукупності об’єктивних інформаційних ознак архітектурної форми.

Перший рівень цієї моделі складається з кольоросвітлових ознак локалізації та маси силуету, як елементів, визначаючих так звану “статистику” архітектурного середовища. Ці ознаки належать сенсорному рівню сприйняття, рівню “відчуттів”. Другому рівню означеної моделі належать морфологічно більш складні ознаки - лінійні, площинні, об’ємні, просторові та фізико-механічні. Ці елементи архітектурної форми належать більш високому рівню сприйняття - перцептивному. Цьому ж рівню належать й відповідні набори “морфологічних” знаків - знаки глибини, віддаленості, повітряної перспективи, всілякі просторові перекриття об’єктів. Третьому, самому високому рівню організації архітектурної форми належать такі об’єктивні інформаційні ознаки, як зображальні ознаки та відповідні їм знаки, пов’язані з етнопсихологічними характеристиками людини, його культурою. У дослідженні пропонується модель, що являє собою ієрархічний ланцюжок усіх означених об’єктивних ознак, сприйнятих візуальними аналізаторами людини. (Модель 1, рис. 2. Архітектурне середовище)

Інформативність кожної з вказаних ознак будується на співвідношенні в них часток схожості, статичності (С) або відмінності, динамічності - (D), які є мірою інформативності будь-якої предметно-просторової форми. Використовуючи означені категорії, для інформаційного аналізу первинних інформаційних ознак - кольоросвітлових, професором В. Кравцом було проведено аналіз кольорової гармонії та отримано стійки закономірності.

Як сказано вище, у дослідженні розроблені методи та проведено інформаційний аналіз лінійних, що належать перцептивному рівню сприйняття, інформаційних ознак достатньо великої кількості шедеврів архітектури. У результаті отримані стійки закономірності їхньої інформативності. Також у дослідженні запропоновано методи аналізу наступних – об’ємних ознак архітектурної форми. Запропоновано підходи до інформаційного аналізу семантичних, змістовних ознак архітектурної форми, які належать найбільш високому ієрархічному рівню означеної моделі, проведено у дослідженні з точки зору все тих же категорій “схожість-відмінність”, які працюють у динаміці співвідношення нового (відмінність) та старого (схожість) й формують у цьому процесі деякі канонічні, нормативні конструкції, що трансформуючись у часі, демонструють все ті ж зіткнення історичної схожості та відмінності.

Другий компонент моделі інформаційної структури архітектурної форми - це “процеси сприйняття людиною архітектурного середовища”, структура якої ґрунтується на отриманих в експериментальній психології даних про процеси візуального сприйняття архітектурних об’єктів, а також на вперше розробленому у дослідженні методі співвідношення новизни та константності як основних інформаційних характеристик цього процесу. Як компоненти цієї моделі розглянута ієрархічна послідовність операцій процесу формування візуального константного образу-відбивання, образу-уявлення та архітектурно-художнього образу цих об’єктів у свідомості людини та суспільства, які у свою чергу пов’язані з сенсорним, перцептивним, та аперцептивним рівнями сприйняття. (Модель 2, рис. 2.) Проаналізовані інформаційні параметри роботи сенсорного (відчуття), перцептивного (сприйняття), аперцептивного (уявлення, мислення) рівнів сприйняття. У запропонованої моделі дані експериментальної психології розглянуті як інформаційні процеси, етапи яких пов’язані з виявленими у дослідженні (модель 1, рис. 2.) об’єктивними інформаційними ознаками-характеристиками сприйманої архітектурної форми.

Як третій компонент моделі інформаційної структури архітектурної форми (Модель 3) розглянуто структуру ідеального архітектурно-художнього образу, який формується у свідомості людини у результаті сприйняття архітектурного об’єкту, а також структуру, яка включає емоційну оцінку естетичної якості об’єктивних морфологічних властивостей архітектурних об’єктів і отриманих композиційно-художніх ознак образу – виразність кольорово-світлової гами, композиційної локалізованості, орієнтації, виразності силуету, характеру деталей, виразність об’ємів, виразність просторів, тектонічні властивості, змістовні ознаки і, нарешті –стилі архітектури.

У дослідженні проаналізовано інформаційні зв’язки між зафіксованими у трьох запропонованих моделях послідовними рівнями різних інформаційних аспектів засвоєння архітектурної форми: об’єктивними інформаційними ознаками архітектурної форми, відбитими у моделі 1, відповідними їм етапами процесу сприйняття цих об’єктивних ознак, які відбиті у моделі 2, а також ланцюжком композиційно-художніх ознак архітектурної форми, відбитих у моделі 3. Завдяки цьому у досліджені розроблено інтегральну модель інформаційної структури архітектурної форми, у якій встановлено структурні взаємозв’язки між елементами об’єктивної інформаційної структури архітектурного середовища, структурою психологічного процесу його сприйняття та інформаційною структурою результату цього процесу - формуванням архітектурно-художнього образу, який включає оцінку естетичної якості морфологічних властивостей архітектурних об’єктів. При цьому в структурному зв’язку трьох означених блоків інформаційні функції другого блоку відбивають вперше теоретично проаналізований механізм впливу особливостей процесу сприйняття на інформаційну структуру системи засобів архітектурної композиції та її естетичну оцінку. (Модель 4, рис. 2.)