РОЛЬ ТРАДИЦІЙ У ФОРМУВАННІ АРХІТЕКТУРИ ЖИТЛОВОЇ ЗАБУДОВИ В СУЧАСНИХ МІСТАХ ЙОРДАНІЇ : РОЛЬ ТРАДИЦИЙ В ФОРМИРОВАНИИ АРХИТЕКТУРЫ ЖИЛОЙ ЗАСТРОЙКИ В СОВРЕМЕННЫХ ГОРОДАХ ИОРДАНИИ

Краткое содержание

У вступі обрунтовано актуальність теми дослідження,  сформульовані мета, завдання, об’єкт, предмет та межі дослідження, визначено наукову новизну та практичне значення дисертаційної роботи.

У розділі 1 “Стан вивченості питання та аналіз світового досвіду  використання традицій у сучасному архітектурному розвитку” проаналізовано наскільки проблема дисертаційної роботи знайшла своє відображення у публікаціях та наукових дослідженнях.

Постановка мети і формулювання завдань зумовили необхідність опрацювання широкого кола літературних та наукових джерел. Їх можна поділити на кілька інформаційних блоків: енциклопедичні видання та словники, дослідження по загальносвітовій історії архітектури, дослідження по теорії архітектури, література з суміжних дисциплін, дослідження по історії архітектури арабських країн  та спеціалізовані дослідження по історії архітектури Йорданії.

У результаті аналізу літературних джерел встановлено, що на сучасному етапі детально досліджена історія архітектури країни періодів греко-римських часів і середньовіччя, а також визначені етапи розвитку архітектури в Йорданії. Велика кількість публікацій присвячена питанню формування традиційного йорданського житла, проте єдиної синтезуючої роботи стосовно цього питання ще не створено.

У цілому, аналіз літературних джерел підтвердив актуальність теми дисертаційної роботи. Більшість публікацій пов’язані з вивченням архітектурної спадщини, проте практично відсутні дослідження, що аналізують розвиток сучасної йорданської архітектури. Питання використання народних традицій у формуванні об’ємно-планувальних вирішень сучасної житлової архітектури ще не розглядалося.

У розділі 2 “Методичні основи дослідження” представлена методика дослідження ролі традицій у формуванні сучасної йорданської архітектури. При розробці методики автор спирався на роботи таких йорданських науковців , як Абеда Аль-Рауфа Аль-Раубде, Селіма Аль-Фгі, Фкрі Аль-Ржана, Хамаша Амара, а також на роботи українських та закордонних дослідників: І. Іодо, Г.Лаврика, І Фоміна, О.Раллєва.

Висновки роботи базувалися на основі співставлення двох інформаційних блоків: виявлення характерних ознак традиційного йорданського житла у різних аспектах та виявлення тенденцій сучасного розвитку житлової архітектури  в Йорданії.

Дослідження проводилося з використанням послідовних рівнів: рівень планувальної структури населеного місця; рівень житлових комплексів та груп; рівень окремого житлового об’єкту; рівень архітектурної деталі. Детально були проаналізовані об’єкти дослідження на рівні окремої житлової споруди та рівні архітектурної деталі.

У кожному з розділів дисертаційної роботи були  використані різні методи дослідження, які в цілому сформували методику дослідження ролі традицій у формуванні сучасної архітектури житла в Йорданії. Методика складається з кількох етапів. На першому етапі був проведений аналіз літературних джерел, конкретизовані мета та завдання дослідження. Паралельно проводилося натурне обстеження об’єктів дослідження, фотофіксація, графічна фіксація споруд. Також були здійснені архітектурні обміри окремих житлових споруд, проведене опитування мешканців. На другому етапі були систематизовані дані попереднього дослідження і визначені основні принципи організації житлового простору традиційного житла. На третьому етапі був проаналізований розвиток сучасної йорданської архітектури, визначені основні напрямки його сучасного розвитку. На четвертому етапі був проаналізований розвиток сучасної архітектури з точки зору використання народних традицій у сучасному житловому будівництві. На п’ятому етапі був проведений порівняльний аналіз використання народних традицій у сучасному проектуванні в Йорданії з аналогічними процесами у інших країнах Близького Сходу. У відповідності до етапів дослідження укладена структура дисертаційної роботи.

У розділі 3 “Формування архітектури житлової забудови Йорданії в минулому” проведений аналіз історичного розвитку йорданської архітектури та визначені основні принципи традиційної організації житла.

У підрозділі 3.1 проаналізовано чинники, що впливають на формування типології традиційної житлової забудови країни. До об’єктивних чинників належать природно-кліматичні умови, наявні природні будівельні матеріали, до суб’єктивних чинників – соціально-економічний устрій, релігія, характер трудової зайнятості та традиційні форми побуту населення.

Йорданія – невелика країна у південно-західній Азії, яка знаходиться між 29 та 31° пн. широти і 35 та 39° сх. довготи. Країна сусідить на півночі з Сірією, на  сході і північному сході з Іраком, на півдні і південному сході з Саудівською Аравією, а на заході і на північному заході з Ізраїлем та Палестиною. Площа Йорданії – 91,8 тис. кмІ. Населення країни на 2000р. склало – 5 млн. осіб. Домінуюча релігія – іслам.

Переважаючими у традиційному йорданському будівництві є конструкції з каменю. У традиційній йорданській архітектурі поширені як  склепінчасті, так і балочні (у поєднання з деревом) конструкційні схеми. Особливістю традиційної йорданської архітектури є розповсюдження оригінальної конструкційної схеми балочного перекриття по поперечних арках. Використання деревини є обмежене. Дерево використовують в основному для конструкцій перекриття. Деколи, у районах, прилеглих до ріки Йордан, з дерева формують каркас будинку, який заповнюють цеглою-сирцем або саманом.

Специфічні природно-кліматичні умови визначили особливості і характер трудової зайнятості населення країни. По типу господарювання Йорданія – це землеробсько-тваринницька країна. Осіла частина сільського населення (феллахи) займається рослинництвом. Головний землеробський район – долина р.Йордан, де і зосереджена основна маса сільських населених місць країни. Важлива галузь народного господарства – тваринництво, яке в основному зберігає напівкочовий і кочовий характер. Тваринництвом займаються бедуїни (кочівники) і райя (напівкочівники, які літом займаються землеробством).

Географічне положення країни, природно-кліматичні умови, особливості характеру трудової зайнятості населення країни, а також наявні будівельні матеріали визначили основні напрямки формування житлового середовища традиційного йорданського житла, що передбачали використання місцевих будівельних матеріальних і створення на їх базі найбільш оптимальних конструктивних вирішень.

У підрозділі 3.2 проаналізовано розвиток йорданської архітектури від найдавніших часів до 1946р., тобто до часу втановлення незалежності країни.

У підрозділі 3.3 визначено традиції формування архітектури житлового середовища у містах і селах Йорданії. На рівні формування житлової групи: домінуючою тенденцією є формування житлової групи, як лінійної нерегулярної системи. Житлове утворення формується шляхом  розвитку вздовж ламаної вулиці, ширина якої коливається в межах від 3м до 5м, від якої відгалуджуються провулки шириною від 1,2м до 2м.

На рівні окремого житлового об’єкту традиційним для Йорданії є будинок, розрахований на помешкання однієї родини, яка складається з кількох поколінь. Великий вплив на формування житлового середовища у населених місцях Йорданії мають особливості складених національно-побутових традицій, які визначають склад, призначення, розташування і взаєморозміщення різних приміщень і зон житла. Узагальнення досвіду традиційного житлового будівництва дозволило класифікувати існуючі типи житла. У залежності від району будівництва, будівельних матеріалів, характеру трудової зайнятості сформувалися такі типи однородинного житлового будинку для постійного і тимчасового проживання. До будинків першого типу (для постійного проживання) відносяться:

-        компактний малоповерховий  (максимум 2 поверхи) житловий будинок, вільно розташований на окремій ділянці. Цей тип домінує у районах з більш  сприятливими кліматичними умовами (долина р.Йордан). Розповсюджений у сільському та міському будівництві. Основні конструкційні схеми: стояково-балочна і комбінована. Для об’ємно-планувальних вирішень таких будинків характерна наявність великого комунікаційного простору багатофункціонального призначення: критого внутрішньогь двору, холу, коридору. Розташування кімнат – ізольоване або анфіладне. Для сільського будівництва характерна наявність плоскої експлуатованої покрівлі;

-        житловий малоповерховий  (максимум 2 поверхи) будинок, який представляє собою комплекс з забудовою навколо ділянки (лінійною, Г-подібною, П-подібною, периметральною). Домінує у районах з екстремальними кліматичними умовами. Такий тип забудови переважає у сільському будівництві, оскільки у даному випадку існує можливість добудови і розвитку об’ємно-планувальної струкутри паралельно зі збільшенням сім’ї. Конструктивна система таких будинків – арочно-склепінчаста і комбінована. Для об’ємно-просторового вирішення характерна ізоляція житлових приміщень, вхід у житлову комірку здійснюється через внутрішній двір. Вікна і двері орієнтовані у внутрішній двір, який є дуже важливим комунікаційним багатофункціональним вузлом дому. При комбінованій конструктивній схемі характерна плоска експлуатована покрівля. Значне розповсюдження даного типу житла пов’язане з тим, що таке функціонально-планувальне вирішення у найбільшій мірі відображає традиції організації житлового простору з максимальною його ізоляцією від зовнішнього світу;

-        скельний будинок. Цей тип житла склався ще в елліністичні часи. Поширений лише на півдні країни (м.Петра), де переважають м’які породи каменю. Житлові приміщення формувалися шляхом “видовбування” зайвих кам’яних порід у товщі скелі. Планувальне вирішення формувалося під впливом перестильного житлового будинку і не відображає у повній мірі особливостей планувальних вирішень житла у Йорданії. Такий тип житла має локальне територіальне і обмежене у часі поширення (з ІІ ст. н.е. такі будинки вже не будували). Скельні будинки Петри використовуються згідно їх прямого призначення до сьогодні кочовим та напівкочовим населенням країни у зимовий період.

До житла другого типу (для тимчасового проживання) відноситься:

-        намет – переносний тип житла, який використовують у пустельних областях. Він представляє собою середовище, яке створюється тимчасово для помешкання кочового населення країни.

У міському будівництві домінуючим став тип однородинного житлового будинку, розрахованого на проживання однієї сім’ї з кількох поколінь. Найбільш поширеним принципом у формуванні житлової забудови міст було блокування будинків один з одним і формування таким чином компактної забудови з вузькими, криволінійними, затіненими вулицями. Для житлової забудови найбільших міст (Амман, Аль-Сальт), у зв’язку з обмеженням території, було характерне збільшення поверховості забудови до трьох поверхів. На початку ХХ ст. в Аммані з’являються райони малоповерхової забудови низької щільності з розташуванням індивідуальних будинків вільно на ділянках.

Типологія йорданського традиційного житла у місті формується такими планувальними вирішеннями (осовним критерієм типології є спосіб організації комунікаційного простору): будинки з внутрішніми дворами і придомовими дворами (відкритими і перекритими), будинки з коридорами, будинки з «трьох частин» (пхар). Окремим типом планувальних вирішень є напівпечерні будинки. Поширення иієї чи іншої планувальної схеми залежало від рельєфу місцевості, від домінуючої щільності забудови міста, від наявних природних будівельних матеріалів

Основними принципами у формуванні об’ємно-планувальних вирішень у традиційній архітектурі є: домінуюча низька поверховість (1-2 поверхи), обов’язкова наявність внутрішнього комунікаційного простору (двір, хол, коридор), ізольовані входи у всі житлові приміщення, можливість перспективного розвитку житлової споруди, наявність екплуатованого плоского даху.

Для архітектурного образу  житлових споруд характерна лапідарність простих геометричних форм – куба і паралелепіпеда. Морфологія об’єкту може ускладнюватися шляхом нарощування та добудови цих простих форм. Форму об’єкта можуть збагачувати такі елементи, як зовнішні сходи, тераси, лоджії. Для фасадів та планувальних структур характерні легка дисиметрія, відсутність яскраво виражених композиційних акцентів.

На рівні архітектурної деталі характерними є завершення віконних та дверних прорізів у формі арок різної конфігурації, стрункість і витягнутість пропорцій вікон та дверейі. Властиве поєднання арабського архітектурного декору та античних ордерних елементів.

У розділі 4 “Архітектурні особливості сучасної житлової забудови в містах Йорданії” проаналізовані напрямки розвитку житлової архітектури країни з середини ХХ ст.

Цей період характеризується швидким економічним і демографічним розвитком, що знайшло своє безпосереднє відображення в житловому будівництві.

У цілому населення крїни з 1952р. по 1995р. виросло у 7,1 р. Населення міст збільшується дуже швидко, що супруводжується появою цілої низки проблем, з поміж яких дослідники визначають, як найбільш важливі, такі: транспортну та житлову. Важливим фактором, який впливає на сучасний розвиток архітектури житла у країні, є трансформація традиційних форм побуту (зміна ролі жінки у сім’ї, зменшення кількості дітей у сім’ях. Переважання тенденції проживання молодих сімей окремо від батьків).

Зараз на території Йорданії нараховується 12 крупних міст: Амман (населення 1,5 млн. осіб), Зарка (500тис. осіб) – місто-супутник Амману, Ірбід (250 тис. осіб), Аль-Сальт, Мадаба, Акаба, Мафрак, Джараш, Тафіле, Маан (до від 20 тис. до 50 тис. населення), Ажлун і Карак (до 20 тис. населення). Як і у минулому, найбільш урбанізовними залишаються території, прилеглі Мертвого моря, річки Йордан, русла Ваді-Рум.

Для найкрупніших йорданських міст (Амман, Зарка, Ірбід) є характерним розташування нових житлових масивів на периферії міста, особливо це стосується будівництва економічного соціального житла (райони Апунсер, Аль-Гвесме, Марка, Дахієт Аль-Хусейн в Аммані).

У залежності від місця локалізації житлову забудову можна класифікувати наступним чином: житлові будинки, розташовані у центральній частині міста (в основному, це будинки-вставки в існуючій сформованій історичній забудові); житлові будинки, розташовані на периферії міста, у свою чергу можна розділити на: приватні житлові будинки (вілли, котеджі) для людей з високим і середнім рівнем доходів та  багатокватрирні, середньої поверховсті будинки, будівництво яких ведеться за державний кошт. Еволюція соціальних потреб зумовила зміни та розвиток просторової структури традиційних типів житла, а також розвиток нових, які покликані задовольнити потреби у житлі для сучасних людей (наприклад, будівництво житла для малозабезпечених сімей у нових районах міст).

Результати аналізу об’ємно-просторових вирішень свідчать про те, що їх розвиток характеризується двома основними тенденціями:

-        пошук найбільш економічно доцільних планувальних вирішень, які орієнтуються на приклади з європейської будівельної практики (будинки у житлововму районі Апунсер, проекти індивідуальних житлових будинків для Амману і Аль-Сальту 70-х років). Дана тенденція найбільш розповсюджена у будівництві багатоквартирних будинків;

-        орієнтація на використання у проектно-будівельній практиці традиційних принципів організації житлового простору. Ця тенденція найбільш розповсюджена у будівництві індивідуальних приватних будинків.

Аналіз тенденцій розвитку житлової забудови з точки зору її архітектурно-образного вирішення свідчить про наявність у сучасній Йорданії двох основних напрямків розвитку:

-        орієнтація на приклади з міжнародної архітектурної практики, які позбавлені ознак регіональної своєрідності;

-        архітектурна діяльність, орієнтована на підтримку і розвиток тенденціій традиціоналізму у сучасній житловій архітектурі.

У хронологічному аспекті помітно, що перша тенденція з’явилася у йорданській архітектурі на межі 70-х – 80-х років, тобто у період, коли суттєво збільшилися об’єми будівництва. Друга тенденція з’явилася наприкінці 80-х років.

Архітектурними прототипами для створення сучасного архітектурного образу стали: приклади з народної сільської архітектури, особливо з місцевостей, де було розвинене будівництво з каменю; архітектура Петри періоду розквіту Набатейського царства; архітектура замків та фортець періоду Омейядів; архітектурна спадщина 20-х –50-х років ХХ ст. (пізньоосманського періоду та періоду підмандатного правління). Орієнтація на використання прикладів з національної архітекутрної спадщини найбільш помітна у індивідуальному будівництві.

 У розділі 5 “Тенденції розвитку сучасної житлової архітектури міст Йорданії у контексті використання народних традицій”  проаналізовано роль, яка належить народним традиціям у формуванні сучасної житлової забудови у містах Йорданії, розглянуті причини і перспективи розвитку цієї тенденції. Проведений порівняльний аналіз основних напрямків розвитку архітектури житла в Йорданії і в інших країнах регіону.

З точки зору пристосування об’єктів житлового будівництва до наявних умов клімату та ландшафту властивими для сучасного розвитку є два таких напрямки. Для першого властиве ігнорування сформованих на протязі тривалого історичногь розвитку засад планування традиційного житла (наявність внутрішнього дворика, як важливого комунікаційного вузла, асиметричне розташування приміщень по його периметру, ізольованість всіх житлових кімнат, плоска експлуатована покрівля). Основними причини поширення цієї тенденції є: намагання уніфікувати архітектурно-будівельний процес (знайти мінімально допустимі розміри та площі помешкань, елементарні планувальні структури), що пов’язано із збільшенням об’ємів будівництва.

Для другого напрямку характерне врахування та творче переосмислення у архітектурній практиці історично сформованих типів планувальних структур житлових будинків. Основними причинами поширення цієї тенденції є: свідоме використання історичних типів структур у сучасному проектуванні з метою збереження національної своєрідності та протистоянню асиміляційним процесам;. Окрім того, історично сформовані типи житла найкраще відповідають природно-кліматичним умовам, проте дотримання їх у сучасному будівництві часто призводить до подорожчання житла (для житлового будинку з внутрішнім двором необхідна більша земельна ділянка, більше коштів необхідно вкласти у будівництво).

З огляду на пристосованість до традиційних форм побуту у розвитку сучасної житлової архітектури можна також визначити такі характерні тенденції: врахування традиційно сформованих форм побуту і створення на їх основі зручних об’ємно-розплануальних вирішень та ігнорування  традиційно сформованими формами побуту з метою створення максимально економічних проектних вирішень.

Архітектура країни розвивавється у тісному контакті з архітектурою сусідніх країн, передовсім з Єгипетом, Сірією, Ліваном, Іраком, Ізраїлем, Палестиною, країнами Аравійського півострова.

Порівняльний аналіз основних напрямків розвитку сучасної житлової забудови Йорданії та сусідній країн, засвідчує, що відбувається він подібними шляхами. Пріоритетним і найбільш перспективним залишається напрямок на інтерпретацію та використання в архітектурній практиці традиційних принципів організації житлового простору, на використання архітектурно-художних засобів, які допомагають створити самобутній архітектурний образ житлової забудови.