АРХІТЕКТУРНО-ЛАНДШАФТНИЙ УКЛАД САДИБНО-ПАРКОВИХ КОМПЛЕКСІВ ГАЛИЧИНИ (КІНЦЯ XVIII – ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТЬ) : Архитектурно-ландшафтный УКЛАД усадебного-паркового комплекса Галичины (конца XVIII - начала ХХ ВЕКОВ)



Название:
АРХІТЕКТУРНО-ЛАНДШАФТНИЙ УКЛАД САДИБНО-ПАРКОВИХ КОМПЛЕКСІВ ГАЛИЧИНИ (КІНЦЯ XVIII – ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТЬ)
Альтернативное Название: Архитектурно-ландшафтный УКЛАД усадебного-паркового комплекса Галичины (конца XVIII - начала ХХ ВЕКОВ)
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

РОЗДІЛ 1. СТАН ДОСЛІДЖЕННЯ АРХІТЕКТУРНО-ЛАНДШАФТНОГО УКЛАДУ САДИБНО-ПАРКОВИХ КОМПЛЕКСІВ ГАЛИЧИНИ КІНЦЯ XVIII – ПОЧ. ХХ СТ.


 


Парки та садибно-паркові комплекси, що є пам’ятками, ретельно вивчалися перед наданням їм  охоронного статусу та продовжують досліджуватися. Найповніше дослідженими, є садибно-паркові комплекси, що мають на сьогодні збереженими хоча б одну з трьох складових: рельєф, архітектурно-планувальну структуру, споруди або скульптури садів, на основі яких  можна уявити та реконструювати початковий задум просторової композиції. Рослинність не визнана критерієм оцінки пам’ятки архітектури, проте збережені релікти можуть бути пам’ятками природи. У цих садибно-паркових комплексах досліджено і встановлено еволюцію, будівельні періоди, плани будівель і території в цілому (для деяких об’єктів – частково), первісні концепції закладення, шляхи реконструкції.


Історія розвитку світового ландшафтного мистецтва, від початків його зародження до сьогодення, вивчається на прикладах окремих садів та парків у монументальних працях з  історії архітектури та  містобудування.  Детально еволюція паркозакладення та її теоретичні постулати викладена у спеціальних працях провідних у ландшафтній архітектурі науковців. Із зарубіжних наукових шкіл найближчою до проблем регіону є польська.


Найдавнішим літературним джерелом, яке містить рекомендації щодо закладення садибно-паркових комплексів, є “Коротка наука будівництва садиб, палаців, замків у відповідності до неба і польських звичаїв” 1659 р. видання. Образ польської садиби - стиль, характерні риси, її значення в архітектурі – описаний  багатьма польськими авторами. На початку ХХ ст. видавались окремі рекомендації щодо закладення невеликих парків на основі історичного досвіду та світоглядних ідей. Сучасним польським теоретиком Я. Богдановським складено таблицю синхронізації творення культурного ландшафту у Польщі (куди до кін. XVIII ст. входила Галичина) за стилями і напрямами.


Поширеною практикою зарубіжних та вітчизняних науковців є опис найбільш відомих та збережених паркових об’єктів як основи для глибшого аналітико-теоретичного вивчення регіональної школи паркозакладення.


Найповнішим зібранням матеріалів та переліком складових елементів садиб і  палацових комплексів в Галичині є багатотомна праця польського дослідника Р.Афтаназі “Матеріали до історії резиденцій”. Садиби з парковими закладеннями в оточенні ландшафту (Крисовичі, Підгірці, Пеняки, Глинсько, Ляшки Королівські, Виннички, Куткір) подано на літографіях П.Піллєра, М.Яблонського за рисунками О.Лянге, Н.Орди, М.Стенчинського, які документують їх вигляд у 1-ій пол. ХІХ ст. Про оборонні замки та найвизначніші садибно-паркові комплекси з деталями їх функціонування є згадка в путівниках, записах мандрівників, у краєзнавчій літературі. Умови розвитку садибно-паркових комплексів в Галичині подані у характерних для кінця ХІХ ст. статистичних та географічних  виданнях .


Найбільшу увагу дослідники традиційно приділяють житловим  будівлям, їх інтер’єрам, декору та мистецьким колекціям. Меншою мірою досліджувалися принципи паркозакладення та архітектурно-ландшафтний уклад садибно-паркових комплексів. Особливості  садибної архітектури періоду класицизму і ампіру в різних регіонах України в загальному досліджено В.Тимофієнком. Принципи формування садибних садів і парків у Галичині, їх уклад, стильові особливості та ландшафтні умови закладення найповніше вивчені лише в кількох об’єктах, для яких виконувалися проекти використання (напр. Підгірці досліджувалися Т.Максим’юк, О.Ремешило-Рибчинською, Свірж – А. Шуляром, В.Шуляром, Оброшино – Т.Максим’юк, Приозерне – М.Бевзом). В Українському державному лісотехнічному університеті сформувалася школа дендрології культурного ландшафту садиб.


Із сучасних регіональних наукових досліджень, аналогічних даному, є праці, що стосуються польських територій Низького Бескиду і Підгір’я (А.Захаріяш, Я.Богдановскі), Волині (О.Л. Михайлишин); також опрацьована тема міських садів України (В.М.Дударець) і монастирських садів Галичини (В.Я.Тарас).


Інформація про садибно-паркові комплекси Галичини характеризується загалом безсистемністю: вона розпорошена (різні маєтності згадуються в різних виданнях), повторюється (найчастіше згадується група найбільших комплексів) та не аналізована (інформація описового, а не аналітичного характеру). 


Більшість даних стосовно об’єкта дослідження міститься у виданнях ХІХ ст. з архітектури, ведення сільського господарства, економічної статистики, географії, етнографії та у картографічних матеріалах цього періоду. Розташування садибно-паркових комплексів було зафіксоване картографічно на карті Ф. фон Міґа (1779 – 1782 рр.), де садибно-паркові комплекси відрізняються від решти забудови більш опрацьованою планувальною структурою та підписами та карті К. Куммерсберґа (1855р.), де садибно-паркові комплекси  мають умовне позначення (без поділу їх за характером планування і площі). Остаточно визначити об’єкт дослідження дають змогу кадастрові карти окремих поселень з детальними планами садибно-паркових комплексів, які були масово виконані у 1830-1860 рр. Крайовою земельно-податковою комісією з метою впорядкованого оподаткування земельної власності. Кадастрові карти середини ХІХ ст. є основою даного  дослідження, оскільки подані у точному масштабі   1 : 2880; масово виконані для всіх поселень Галичини; відображають архітектурно-ландшафтний уклад садибно-паркових комплексів та наступні зміни у ньому; у них проведена класифікація грунтів та типів насаджень; містять доповнюючу інформацію у вигляді підписів; мають високий рівень деталізації. 


Таким чином, в 1 розділі окреслена предметна область, охарактеризовані наукові передумови для дослідження, а також виявлені джерела, що містять інформацію щодо об’єкта дослідження.


 


РОЗДІЛ 2. МЕТОДИКА  ТА  ПОСЛІДОВНІСТЬ  ДОСЛІДЖЕННЯ САДИБНО-ПАРКОВИХ КОМПЛЕКСІВ ГАЛИЧИНИ


 


У методології дослідження із широким залученням фактичного матеріалу прийнята послідовність використання апробованих у галузях історії і реконструкції методів та прикладних методик, розроблених автором.


Першим етапом дослідження є виявлення об’єкта, що базується, в першу чергу, на пошуку та опрацюванні документальних архівних джерел. Звертання до оригіналів (карти, іконографія, реєстри землевласників, документи податкової служби та літературні джерела: наукові публікації, художньо-мемуарні твори) дало змогу виявити усю сукупність садиб Галичини починаючи від кін. XVIII ст., виявити їх місцезнаходження та отримати матеріал для детального дослідження садибно-паркових комплексів.


Методом вибірки визначено достатню для формулювання висновків групу об’єктів дослідження, яка становить 60 % від загальної кількості виявлених садибно-паркових комплексів.


Другим етапом є аналіз об’єкта. Порівняльний аналіз складених автором двох різночасових реєстрів (І-го - 1779–1782 рр. та ІІ-го - 1855 р.) виявив відмінності в еволюції садибно-паркових комплексів. На основі припущення, що садибно-паркові комплекси з довшим шляхом еволюції є масштабнішими, у першу чергу вивченню підлягали садибно-паркові комплекси, що повторюються в обох реєстрах. У другу чергу аналізуються кадастрові плани об’єктів ІІ-го реєстру з новозакладеними у середині    ХІХ ст. садибно-парковими комплексами. У результаті проведених у 1995–2000 рр. архівних пошуків було віднайдено кадастрові карти та доповнюючий їх описовий матеріал у наукових та краєзнавчо-статистичних виданнях ХІХ ст. для 116 садибно-паркових комплексів. Ці дані дали змогу провести дослідження архітектурно-ландшафтного укладу сукупності садибно-паркових комплексів Галичини.


Опорні плани сіл, виконані у 70 - 90-х роках, що містяться в Управліннях архітектури і містобудування Львівської, Тернопільської та Івано-Франківської обласних державних адміністрацій, та натурні обстеження (фотофіксація, аналіз стану збереження, етнографічні нотатки) дозволили визначити стан збереженості об’єктів та рекомендувати можливі шляхи сучасного використання історичних територій.


У методологічній побудові дослідження послідовно застосовується сукупність методів опрацювання матеріалу. Потреба вирішення завдань розміщення у сучасному регіональному плануванні, пов’язана з проблемою реконструкції культурних ландшафтів, обумовила потребу виявити основні чинники впливу на локалізацію садибно-паркових комплексів на території Галичини.  Застосування дедуктивного та індуктивного методів (від конкретного до загального, і навпаки) дало змогу розглянути об’єкт на різних рівнях детальності і визначити архітектурно-ландшафтний уклад садибно-паркового комплексу за набором використаних елементів та методів їх компонування, досліджених сукупністю наступних методів.  Методом типологічної класифікації охарактеризовано розміщення комплексів у структурі села, їх величину, виявлено основні функціональні зони об’єкта і зв’язки між ними та укладено типологію садибних парків. Морфологічний метод використано для дослідження різних рівнів: починаючи від загальної конфігурації маєтності і до вивчення форм, використаних при укладанні парку. Структурний метод  дозволив розкласти об’єкт дослідження на складові елементи, які аналізуються спершу окремо, а потім у взаємозв’язку. Метод порівняльного аналізу дав змогу охарактеризувати стильові ознаки освоєння місцевого ландшафту, визначити характерні або специфічні риси закладення парків у Галичині і виявити вплив на них європейських шкіл ландшафтного мистецтва. Натурні обстеження виявляють сучасний стан збереженості архітектурної спадщини колишніх садибно-паркових комплексів та дають можливість обґрунтувати їх цінність з метою охорони і використання.


Таким чином, в 2-му розділі сформульовано основний принцип підходу до вивчення, а саме застосування комплекту вибраних методів дослідження до сукупності об’єктів, а не окремих його представників.


 


РОЗДІЛ 3. ФОРМУВАННЯ ТА РОЗВИТОК САДИБНО-ПАРКОВИХ КОМПЛЕКСІВ ГАЛИЧИНИ


 


Садибно-парковий комплекс у Галичині як архітектурне і економічне явище зародився у другій половині XVIII ст. і отримав максимальний імпульс розвитку із входженням Галичини до складу Австро-Угорської імперії.


На основі карти Ф. фон Міґа (1779 – 1782 рр.), за типом планувальної структури та підписами на карті, у Галичині наприкінці XVIII ст. виявлено 281 садибно-парковий комплекс. У результаті аналізу карти К.Куммерсберґа (1855 р.) виявлено 413 садибно-паркових комплексів (без поділу їх за характером планування і площі). Доповнюючими у виявленні є матеріали наукових публікацій, географічно-статистичних довідників, описів краю тощо. На їх основі додатково виявлено 37 об’єктів. Отже, в цілому у першій половині ХІХ ст. виявлено 450 садибно-паркових комплексів різної величини і складності укладу.


Культурний ландшафт різних регіонів Галичини формувався нерівномірно. Для виявлення регіонів різної інтенсивності ландшафтного освоєння Галичини створено графічну схему щільності закладення садибно-паркових комплексів методом умовного поділу досліджуваної території на квадрати. Запроваджено семидільну (від 0 до 6-7 об’єктів на 100 кв. км.) шкалу густоти  розміщення об’єктів на землях Галичини. Величина сторони квадрату 10 км прийнята, по-перше, з міркувань прийнятного часу переміщення від центру маєтності до межі її земельних володінь, по-друге, згідно статистичних даних ХІХ ст., які  обумовлюють гіпотетичну наявність хоча б одного садибно-паркового комплексу у вибраному фрагменті території.


 Виявлено, що на формування та розвиток садибно-паркових комплексів вплинули об’єктивні та суб’єктивні чинники. До об’єктивних  належать природні і антропогенні чинники, до суб’єктивних - характер володіння маєтністю (династійна, новопридбана чи новозакладена), бажання і спроможність власника розвивати маєтність, непереборні стихійні явища (повінь чи посуха, які, відповідно, вели до безурожайності) та людський чинник (скасування кріпосного права, війни, селянські повстання).


Проаналізовано сукупність природних чинників впливу на об’єкт дослідження. Формування садибно-паркового комплексу як ландшафтного об’єкта підпорядковувалось природному каркасу, що був основою закладення комплексу. Визначальним у його функціонуванні був вплив двох основних природних компонентів - просторово-структурної будови рельєфу та гідромережі.


Потенційною основою закладення садибно-паркових комплексів були такі природно-ландшафтні комірки, як рівнина з долинами, хвиляста рівнина з долинами, низькі пагорби з заболоченими і звичайними долинами, високі  пагорби  з заболоченими долинами  і долинами-каньйонами, високі розчленовані пагорби з долинами. Отже, об’єкт дослідження закладався на подібній просторово-структурній природній основі, а саме на  слабопересічених територіях.


За показником щільності закладення  садибно-паркових комплексів (кількість на 100 км.кв.) на території Галичини визначено кілька масштабніших регіонів: 1 - регіон найменшої придатності – Карпати (від 0 до 1) і північна частина Малого Поліс­ся (від 0 до 2);    2 – регіон нерівномірного розміщення -  північна частина Поділля (від 0 до 4); 3 – регіон найвищої щільності садиб – землі межування південного Полісся і Подільської височини (від 2 до 7); землі поміж Розточчям і Прикарпаттям (від 3 до 7); південна частина Подільської височини паралельно руслу Дністра (від 2 до 7).


Чинники якості та кількості ґрунтів окремо взятої територіальної одиниці не були вирішальними при формуванні і розвитку значного садибно-паркового комплексу. Недостатні для утримання резиденції кошти через невелику кількість ріллі або її низьку родючість компенсовувалися прибутком з іншого господарства чи виробництва власника.


Проаналізовано сукупність антропогенних чинників впливу на об’єкт дослідження. Міста і зв’язки між ними утворювали урбаністичний каркас краю, який мав вплив на інші елементи системи розселення, у тому числі й на формування та розвиток садибно-паркових комплексів. Навколо значніших міст – культурно-торгових осередків,  і попри основні торгові шляхи, що поєднували різні частини краю за посередництвом міст, кількість садиб була помітно більшою. Найбільший вплив відмічено за економічно-стратегічним зв’язком захід-південь (з Відня на Буковину, через Перемишль, Львів, Станіславів). Уздовж нього, смугою завширшки приблизно 30 км, зафіксовано до 7 об’єктів на 100 км2 обабіч шляху. Зв’язки локального характеру (зі Львова у Варшаву через Жовкву і Раву, на Волинь через Золочів і Броди, зі Львова до Самбора) забезпечували показник щільності закладення об’єкта смугою 10 км завширшки обабіч дороги. Отже, рівень значущості містобудівельного об’єкта – міста чи шляху – пропорційний силі його впливу і дальності дії.


Еволюційне формування  садибно-паркових комплексів відбулося двома шляхами, що обумовило наявність двох принципових типів комплексів. Кожен з них характеризувався рядом ознак, групування котрих вивело чотири різнотипи комплексів. Перший еволюційний тип (кін. XVIII ст.) був зародженням явища “садибно-паркового комплексу” і полягав у ландшафтному розкритті замкнутої композиції оборонного житла. Другий еволюційний тип (перша пол. ХІХ ст.) був утвердженням явища і полягав у масовому  закладенні садибно-паркових комплексів як нових об’єктів.


Уклад першого типу садибно-паркового комплексу – пристосованого - був нав’язаний сформованим укладом старого оборонного двору. Цей тип поділяється на два підтипи: а) “згасаючий”, де садибно-паркові комплекси з часом занепадають, б) “повний”, де садибно-паркові комплекси продовжують свій розвиток до 1939 р. Уклад другого типу – новозакладеного – мав набагато більше можливостей для вирішення порівняно з першим, оскільки закладався на вільній територій. Цей тип поділяється на два підтипи: а) “тривалий зі зміною стилів”, де за час існування частково міняється уклад всього комплексу чи його ландшафтної зони, б) “короткий”, де уклад не змінювався, оскільки існування комплексу від часу будівництва в середині ХІХ ст. до 1939 р. було короткотривалим.


Таким чином, у 3 розділі визначено, що мережа садибно-паркових комплексів Галичини формувалася під впливом стабільних чинників – природно-географічних та урбаністичних, і не стабільних – суспільно-економічних. Різниця шляхів еволюційного формування садибно-паркових комплексів передбачає різнотипність  архітектурно-ландшафтного укладу.


 


РОЗДІЛ 4.   Принципи Формування АРХІТЕКТУРНО -ЛАНДШАФТНОГО УКЛАДУ садибно-паркових комплексів Галичини (КІНЕЦЬ XVIII – ПОЧ. ХХ СТОЛІТЬ)


 


Визначено, що у структурі земель села садибно-паркові комплекси розташовувалися 3-ма різними способами: окремо від забудови села, на краю забудови села,  у структурі забудови села. Залежно від сукупного капіталу власника за величиною площі садибно-паркові комплекси (без урахування орних земель) поділялися на чотири основних типи:   - тип А – величина понад 21 га (з додатковою функцією репрезентативності), формувався у випадку, коли одному власникові належало кілька сіл з єдиним центром управління господарством; - тип Б – величина від 10 до 21 га;  формувався у випадку, коли одному власникові належало кілька сіл з кількома центрами управління господарством; - тип В - величина до 10 га; формувався у випадку, коли власникові належало одне село; - тип Г – величина до 0,5 га; формувався у випадку, коли село ділилося поміж кількох власників. 


Основою для розвитку повноцінного архітектурно-ландшафтного укладу садибно-паркового комплексу було функціонування житлово-репрезентативної, господарської та паркової (ландшафтної) зон, а отже, тридільність укладу.  Функціональні зони розміщувалися суміжно або роздільно. У випадку суміжності зони могли розташовуватися: а)  послідовно на одній осі; б) суміщуючись - господарська із житлово-репрезентативною; в) розподіляючись з центру, роль якого виконувала житлово-репрезентативна зона; г) незалежно, за рахунок розподілу житлово-репрезентативної зони на два функціональні центри, один з яких співфункціонує з господарською зоною, другий - з парком.  У випадку роздільного розміщення зон функціонально сумісні зони - житлово-репрезентативна і паркова - розташовувалися поряд, а несумісна з ними господарська зона відокремлювалася.


Вибір місця у ландшафті для функціональних зон і варіантність можливих зв’язків між ними визначають тип укладу садибно-паркового комплексу. Визначено, що при будь-якому типі рельєфу житлово-репрезентативна та господарська зони містилися на рівнинній ділянці (вершина пагорба, уступ схилу пагорба, видолинок), а парк розплановувався на решті непридатних для  сільськогосподарської діяльності земель (крутий або хвилястий рельєф, підтоплювані луки, болотисті ґрунти), оскільки за кількістю утримуваних функціональних зв’язків був найбільш ізольованою складовою.


Однотипність розташування житлової і господарської зон  на рельєфі обумовлює наявність типового рішення їх укладу. Натомість різноманітність форм рельєфу паркової зони обумовлює її різноукладність. На території Галичини легкі схили не терасувалися, тому регулярний уклад парку закладався виключно на рівнині і на великому та крутому схилах у вигляді терас. Через труднощі пристосування значних територій під регулярну композицію садибні парки такого типу у Галичині закладалися в основному на площі, що не перевищувала 1 га. Пейзажний парк закладався на краю      плато, малому схилі пагорба та рівнині у формі надзаплавної тераси, розлогої котловини, річкової долини. Комбінований парк закладався в основному на малому схилі пагорба і на краю плато, де парком охоплювалися і рівнинна, і похила території водночас. Проте були садиби, в котрих, як виняток, на заданому типі рельєфу прививався парк бажаного укладу попри їх несумісність. Унаслідок цього з’явилися композиційні різновиди укладів освоєних ландшафтів.


Для укладу садибно-паркового комплексу І-го типу формування – “пристосованого” - притаманним було: 1) відокремлення житлово-репрезентативної і господарської зон; 2) формування периметральною забудовою чотирикутного подвір’я (на взірець курдонеру);  3) у господарській зоні  забудова утворювала внутрішнє подвір’я (на зразок англійських ферм). Уклад парку формувався при наявних обмеженнях, тому був регулярним і невеликої площі. В окремих випадках, з розвитком комплексу, парк розширювався і до регулярної частини долучалися нові території,  але вже пейзажного характеру.  


Уклад садибно-паркового комплексу ІІ типу - “новозакладеного” - формувався за відсутності явно виражених обмежень і тому міг бути багатоваріантним. Одноосьовий уклад формувався при “суміжно-послідовному”, “суміжно-розподільному” та “роздільному” розташуванні зон (тип В). У середніх за площею комплексах (тип Б і В), для створення враження геометричності, яка б забезпечувала репрезентативність комплексу, одноосьовий уклад будувався за принципом укладу французької барокової підміської резиденції типу “entre cour et jardin”(“поміж дитинцем і парком”). Двоосьовий відкритий несиметричний уклад формувався при “суміщенні” господарської і житлово-репрезентативної зон у садибно-паркових комплексів типу Г, В. Двоосьовий симетричний (наскрізний) уклад існував при “роздільному” розташуванні зон у випадку “розподілу зон від центру” (тип А) і забезпечував репрезентативність комплексу.


Засоби композиції у паркобудуванні Галичини ґрунтувалися на елементарних формах, характер компонування яких визначав тип парку. Тут поділяємо на два принципові уклади: 1) регулярний, 2) пейзажний. Регулярним вважаємо такий уклад парку, який опирається на італійські та французькі канони паркобудування. Пейзажним вважаємо такий уклад парку, який опирається на англійські канони паркобудування (з урахуванням впливу східних шкіл). Поєднання цих укладів формував третій - комбінований тип укладу.


Регулярний уклад парку формувався на основі композиції таких основних елементів, як точка (дерево, фонтан, квітник), вісь (алеї) і площина (відкритий простір в межах таких осей, як газони, рабатки тощо). Варіантність композицій досягалася шляхом ускладнення цих первинних елементів. В еволюції прості форми регулярного парку мали властивість компонуватися чи ускладнюватися. У Галичині  простежується інертність до впровадження нових стильових форм: наприкінці XVIII ст. використовувалися елементи італійської школи паркозакладення XVI ст.


Пейзажну паркову композицію в Галичині формували точка, крива і площини натурального ландшафту, збагачені насадженнями. Проте у пейзажній композиції точка не є центром, а лише елементом  збагачення укладу (тупикове завершення доріжки, “кишені”, запроектовані під архітектурний об’єкт). Крива як основний елемент композиції прокладається безперервним спряженням, інколи наслідуючи принципи застосування осі (множинність, паралельність).


Архетипів парку садибно-паркових комплексів Галичини є два: відкритий тип та закритий тип. У випадку регулярного укладу просторово відкрита композиція формується на основі французької ландшафтної школи, а закрита - на основі італійської ландшафтної школи. Залежно від функціонального зонування території закрита композиція може реалізуватись як розвинута – репрезентативна  і спрощена – ужитково-виробнича. Відкрита композиція застосовується лише при одному функціональному спрямуванні – рекреаційному. Симетрія, прямолінійність і однотипність елементів є спільними принципами композиційної побудови як відкритого, так і закритого типів. Відмінними є прийнятність для закритої композиції ще й асиметрії та криволінійності. На відміну від багатопроменевої відкритої композиції закритій композиції властиве застосування одного і двох основних променів, завершення яких акцентується. Для регулярного парку характерним є формування композиційного центру.


У випадку пейзажного укладу відкритий тип та закритий тип формуються на основі англійської ландшафтної школи. Композиція пейзажного парку формується чергуванням відкритих і закритих просторів. За основу композиції приймається існуючий ландшафт, який органічно переплановується без застосування геометричних форм та насичується планувальними елементами для динаміки видів. Для пейзажної композиції Галичини прийнятними були: епізодична симетрія, багатоплановість, чергування груп насаджень для створення фону іншим елементам, перетікання простору, включення прилеглих природних компонентів (ліс, ріка, луки, гай)  для формування дальніх променад.


У третині садиб Галичини уклад формувався з різностильових частин. Для такого типу садибного парку приймається назва  комбінований. У дисертації доведено, що в Галичині існувало три типи комбінованого парку. Перший тип комбінованого парку - “перебудований” - виник наприкінці XVIII ст. при переході від регулярної паркової композиції до пейзажної, коли за основу нової композиції брались елементи попередньої. Другий тип – “приєднаний” - виникає на початку ХІХ ст. в період розквіту садибно-паркового комплексу. Розширення паркової території відбувалося в іншому стилі, аніж початкова композиція. На середину ХІХ ст. в Європі вже апробували різні напрямки і стилі при закладенні парків і Галичина мала змогу імпортувати готові композиції або елементи. Отже, третій тип комбінованого парку - “еклектичний” - формувався шляхом запозичення основних елементів з кількох ландшафтних шкіл водночас. Різностильові частини функціонували автономно або поєднувалися на засадах спільних точок чи спільної осі. Форма, розміщення  і співвідношення величини різностильових частин комбінованого парку залежали від рельєфу. Єдина композиція могла бути замінена кількома міні-композиціями.


Дослідженням виявлено, що на території Галичини  середини  ХІХ ст. у садибно-паркових комплексах було 29,5 % парків регулярної композиції (з них 11% були спрощені до ужиткових),  38,5 % парків пейзажної композиції та 32%  комбінованих парків.


На відміну від Східної України, що була у складі Російської імперії, у Галичині в досліджуваний період (кін. XVIII – поч. ХХ ст.) у сільській місцевості не створено масштабних (площею понад 30 га) архітектурно-ландшафтних об’єктів. Натомість було засновано або розвинуто з примітивнішого житлово-господарського типу - фільварку численні малі і середні садибно-паркові комплекси.   У Галичині засвоювалися принципи побудови архітектурно-ландшафтних комплексів тих країн, що знаходяться на одній з нею географічній широті, оскільки схожі природно-ландшафтні умови, що були основою ландшафтних комплексів (в т.ч. і рослинність як матеріал побудови культурного ландшафту), диктують подібні планувальні вирішення. Такими країнами кінця XVIII – поч. ХХ ст. були Франція, Північна Італія, Центральна та Південна Німеччина, Австрія, Угорщина, Південна Польща. Проте галицькі садибно-паркові комплекси відрізнялися камерністю вирішення та ергономічністю параметрів планувальних елементів.


Отже, у 4-му розділі визначено, що основою для розвитку повноцінного архітектурно-ландшафтного укладу садибно-паркового комплексу була функціональна тридільність об’єкта. Визначено, що у сільських садибах Галичини більшою мірою прижився не регулярний, а пейзажний уклад, оскільки тоді парк ставав осередком садибного ландшафту і при його влаштуванні долалося менше перешкод. Основний принцип побудови садибного парку в Галичині – доцільне використання рельєфу.


 


РОЗДІЛ 5.  СТАН САДИБНО - ПАРКОВИХ КОМПЛЕКСІВ ТА ЇХ РОЛЬ У ВІДНОВЛЕННІ РЕГІОНАЛЬНОЇ ШКОЛИ ЛАНДШАФТНОЇ АРХІТЕКТУРИ


 


Починаючи з ХХ ст. еволюція садибно-паркових комплексів характеризується як регресивна. Причиною зміни садибно-паркових комплексів стала зміна суспільних потреб, що привела до повного перетворення цілих регіонів і, відповідно, до знищення цілих систем історичних ландшафтів. На місці садибно-паркових комплексів організовували, як правило, колгоспний двір. Функціональні порушення і навантаження, що перевищували критичну ємність конкретного ландшафту, спричинили відчуження історичних територій та їх деградацію. Цілковито збережених садибно-паркових комплексів на сьогодні не існує. Частково доглядаються об’єкти зі статусом пам’ятки. З решти лише одиниці мають вцілілі елементи комплексу.


Найбільших змін зазнали садибно-паркові комплекси, локалізовані на території зі  значним рівнем розгалуження гідромережі, тобто на нестійкій природній основі. Зміна елементів і характеристик гідромережі (заболочення території зі зміною напрямку русла, меліоративні заходи тощо) змінювала уклад закладення. На сьогодні навіть межі таких комплексів візуально не  прочитуються на місцевості. Такі об’єкти не можуть бути відтвореними, оскільки без природної основи, на котрій історично заклалися, були б театрально неправдоподібними.


Найбільш збереженими на сьогодні є садибно-паркові комплекси, що були розміщені на територіях вододілів, а отже, на стійкій природній основі. Доповнюючим є чинник “зношення” об’єкту при функціональному використанні. У попередніх межах залишилися садибно-паркові комплекси, що були розміщені на землях малопридатних, для сільськогосподарських робіт – пагорбі чи крутому схилі.


Завданням реконструкції є відтворення і охорона найбільшої кількості різнотипних поєднань природного ландшафту з культурним. У Галичині домінантами природного каркасу є Дністер з його лівими притоками, заповідник Розточчя, каскад озер на р. Верещиця,  заповідник Медобори, територія стикування рівнинного Малого Полісся і Подільської височини. Об’єднання природної вартості з історичною створює можливість створення нових охоронних територій – заповідників, а також є підставою для розвитку туристичної функції. Садибно-паркові комплекси, культурний ландшафт яких формувався на основі природного каркасу, мають бути елементами проектованого генерального плану просторового загосподарювання території Галичини згідно Загальнодержавної програми формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки.


Першочерговою ініціативою повинна бути стабілізація якості вигляду садибно-паркового комплексу та визначення його потенціалу існуючого стану до функціонування. З цією метою була створена матриця визначення потенціалу об’єкта. В основу матриці покладена математична модель двійкової системи, у якій наявність елементу, незалежно від його стану збереженості, оцінюється позитивно “+” або 1 бал.


Об’єкти з потенціалом 8-12 балів (при максимально можливій оцінці в 12 балів) рекомендуються до реконструкції (або консервації) як кращі зразки садибно-паркової архітектури Галичини; 4-6 балів рекомендуються до реконструкції за аналогією, що полягає у формуванні на попередній інформаційній та територіальній основі нового ландшафтного комплексу; 2 бали рекомендуються до очищення від руйнуючих елементів та закладення комплексу, що функціонував би на подібних до садибно-паркових комплексів засадах функціональної тридільності; 0 балів рекомендуються до впорядкування території та фіксації історичних меж комплексу, з наступним використанням згідно генплану села. Оскільки з 2005 р. земля стане предметом продажу і з’явиться можливість викупу та повернення у єдину власність територій, які не були визнані пам’ятками архітектури і садово-паркового мистецтва, проте мали значну цінність як кращі представники певного укладу, садибно-паркові комплекси з визначеним потенціалом менше 6 балів рекомендовані до відтворення за рахунок приватних інвестицій.


Отже, у 5-му розділі визначено, що починаючи з ХХ ст. еволюція садибно-паркових комплексів характеризується як регресивна, а цілковито збережених комплексів на сьогодні не існує. Садиби, що мають високий рівень інтеграції з природним каркасом,  впродовж існування були стабільнішими і рекомендуються до відтворення, як шляхом вилучення з господарського використання, так і шляхом створення об’єктів, які б поєднували інтереси ландшафтної пам’ятки і локальної спільноти.


 








Çã³äíî Çàêîíó Óêðà¿íè ïðî îõîðîíó êóëüòóðíî¿ ñïàäùèíè â³ä 8 ÷åðâíÿ 2000 ð. ¹ 1805-²²², ïàì’ÿòêî&tho ; ââàæàºòüñÿ îᒺêò êóëüòóðíî¿ ñïàäùèíè íàö³îíàëüíîãî àáî ì³ñöåâîãî çíà÷åííÿ, ÿêèé çàíåñåíî äî Äåðæàâíîãî ðåºñòðó íåðóõîìèõ ïàì’ÿòîê Óêðà¿íè. ³äïîâ³äíî, ïàì’ÿòêàìè ñàäîâî-ïàðêîâîãî ìèñòåöòâà äåðæàâíîãî çíà÷åííÿ íà òåðèòî𳿠Ãàëè÷èíè º 7 îᒺêò³â: 1. Ïàðê ñàäèáè ó ñ. Ïðèîçåðíå ²âàíî-Ôðàíê³âñüêî¿ îáë.; 2. Ïàðê çàìêó Êîíåöïîëüñüêèõ ó ñ. ϳäã³ðö³ Ëüâ³âñüêî¿ îáë.; 3. Ïàðê ñàäèáè ó            ì. Ïóñòîìèòè; 4. Ïàðê ñàäèáè ó ñ. Îáðîøèíå Ëüâ³âñüêî¿ îáë.; 5. Ïàðê ïðè ìèñëèâñüê³ì ïàëàö³ ó ñ. Ðàé Òåðíîï³ëüñüêî¿ îáë.; 6.Ïàðê ñàäèáè Ñàï³ã ó ñ. Á³ëü÷å-Çîëîòå Òåðíîï³ëüñüêî¿ îáë.; 7. Ïàðê ïàëàöîâîãî êîìïëåêñó ó ñìò. Âèøí³âåöü Òåðíîï³ëüñüêî¿ îáë. ²íøèìè äîêóìåíòàìè, ùî ðåºñòðó&tho ;òü ïàì’ÿòêè ëàíäøàôòíî¿ àðõ³òåêòóðè, º ̳æíàðîäíèé Ñïèñîê ICOMOS (ç òåðèòî𳿠Ãàëè÷èíè âõîäèòü êîìïëåêñ    Ñâ. Þðà ç àíñàìáëåì ñàä³â ó Ëüâîâ³) òà ñïèñîê ïàì’ÿòîê ÓÐÑÐ (ó Ëüâ³âñüê³é, ²âàíî-Ôðàíê³âñüê³é òà Òåðíîï³ëüñüê³é îáëàñòÿõ áóëî 15 ïàì’ÿòîê, äî ñêëàäó ÿêèõ âõîäèâ êóëüòóðíèé ëàíäøàôò).




Çà êðèòåð³ÿìè îö³íêè ïàì’ÿòîê ̳æíàðîäíîãî êîì³òåòó ³ñòîðè÷íèõ ñàä³â/ ̳æíàðîäíî¿ ôåäåðàö³¿ ëàíäøàôòíèõ àðõ³òåêòîð³â  ICOMOS/IFLA.




À.Áóí³í, Ò.Ñàâàðåíñüêà, Ò.Çàðåáñêà, Ê.Ïàâëîâñê³




Ì.Ñ.Çàëëºñêà, Î.Ì.Ìèêóë³íà, À.Ï.Ðîäè÷ê³í, Ã.Öüîëåê




Ì.Ðèäåëü, Ì.²îäêî, Ì.Òóðåê, Ô.Ìàðêîâñê³




À.²äçêîâñê³, Ë.Ãîëåáéîâñê³




².Êîñàðåâñüêèé, Ë.Çàëåñüêà, ².Ðîäè÷ê³í, Î.̳êóë³íà, Þ.Êóðáàòîâ, À.Âåðãóíîâ, Â.Ãîðîõîâ, Ð.Àôòàíàç³




Î.×îëîâñüêèé, Î.Ìàö&tho ;ê, ß.Îðëîâñüêèé, Â.Ëîç³íñüêèé, Â.Ñìîëåíñüêèé, Þ.ͺìöåâè÷, Â. Ïîëü




Ô.Áóÿê, ².Ñòóïíèöüêèé




À.Æèðíîâ, Í.ѳðîî÷åíêî, Â.Êó÷åðÿâèé




Mieg, F. von: Karte des Koenigreichs Galizien und Lodomerien. M 1 : 28 800, - 1779/1782, Kriegsarchiv in Wien, B.IXa.390. Ôîòîêîï³ÿ íàäàíà äî îïðàö&tho ;âàííÿ Ïåòðèøèí Ã.Ï.




Administrativ Karte von den Konigreichen Galizien und Lodomerien. Von Carl Kummerer Ritter von Kummersberg. - Krakau. – 1855.




Öåíòðàëüíèé äåðæàâíèé ³ñòîðè÷íèé àðõ³â Óêðà¿íè ó ì. Ëüâîâ³ (ôîíä 186, îïèñè 4-10, 12)



 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины