Ікони св. Миколи в українському малярстві кінця ХІV – ХVІ століть: ґенеза, особливості іконографії та семантики

Краткое содержание

У Вступі обґрунтовано актуальність теми, подано оцінку ступеню розроблення проблеми, охарактеризовано джерела, сформульовані мета й завдання дослідження, визначено його методологічні засади, розкрито наукову новизну, теоретичне і практичне значення результатів, означено структуру дисертації та подано стислий виклад її змісту.

У першому розділі “Історіографія, основні напрями та методи дослідження” аналізуються наукові праці з даної тематики, стан опрацювання проблеми в національній і світовій науці; визначаються основні напрями дослідження та проблемні питання, обґрунтовуються методика й методологія їх висвітлення.

1.1. Аналіз літератури з проблематики дослідження. Історіографію дослідження систематизовано відповідно до основних аспектів визначеної проблематики.

Група досліджень культу, агіографії та гімнографії святого включає праці науковців кінця ХІХ – початку ХХ ст.: митрополита Макарія (Булгакова), архимандрита Леоніда (Кавеліна), архимандрита Антоніна (Капустіна), М.Никольського, Ф.Гусєва, А.Вознесенського, В.Ключевського, О.Соболевського, О.Красовського, І.Франка, М.Грушевського. Останніми роками з‘явився ряд досліджень сучасних українських науковців (Н.Верещагіна, І.Мицько, З.Пахолюк) та російських дослідників (М.Крутова, В.Бугаєвський, І.Макеєва, Е.Рогачевська, О.Лосєва, С.Черкасова, В.Легких).

Серед зарубіжних агіологічно-текстологічних досліджень найважливішою для нашої теми є двотомна праця німецького вченого Г.Анріха, статті К.Мейсена та праці італійського науковця о. Д.Чоффарі.

Серед зарубіжних праць, присвячених образу св. Миколи у візантійському мистецтві, переважають розвідки, де автори розкривають лише окремі аспекти питання або звертаються до даної теми у зв'язку з вивченням інших проблем. Наявні лише кілька фундаментальних досліджень з цієї тематики, з яких найважливішими мистецтвознавчими працями є: монографія Н.Шевченко, ряд статей К.Вейцмана та Й.Міслівеца, книга Р.Біскупського.

Іконографія образу св. Миколи у візантійському прикладному мистецтві досліджувалась на основі пам’яток, поданих у працях А.Банк, В.Даркевича, Л.Пісарської, В.Пуцко.

Образи святителя в монументальному мистецтві та іконописі ХІІ – початку ХІV ст. розглядаються, зазвичай, у межах досліджень загальної проблематики мистецтва Київської Русі. В загальному теоретичному осмисленні проблем образотворчого мистецтва Київської Русі та періоду  українського Середньовіччя автор спирався на концептуальні дослідження українських науковців В.Александровича, Ю.Асеєва, С.Гординського, Т.Кари-Васильєвої, Н.Козака, Ю.Коренюка, Г.Логвина, Л.Міляєвої, В.Овсійчука, І.Свєнціцького, В.Свєнціцької, М.Станкевича, Д.Степовика.

Упродовж ХХ ст. давньоруські ікони святителя досліджувалися російськими мистецтвознавцями: М.Алпатовим, В.Антоновою, В.Лазарєвим, В.Лихачовою, Н.Мньовою, О.Етінгоф, Г.Поповим, О.Поповою, В.Пуцком, Е.Смирновою.

У контексті дослідження проблеми ґенези образу св. Миколи у мистецтві Київської Русі унікальний матеріал дає іконографія та семантика пам’яток дрібної пластики. У  працях російських вчених Т.Ніколаєвої, Н.Порфиридова, В.Пуцка, Б.Рибакова, А.Риндіної та українського дослідника В.Жишковича викладено важливі спостереження щодо іконографії, стилю й семантики ряду давніх енколпіонів, іконок і складнів із зображеннями св. Миколи.

Стилістику українських ікон св. Миколи кінця ХІV – ХVІ ст. у різні роки досліджували В.Александрович, М.Батіг, М.Гелитович, С.Гординський, патріарх Димитрій (Ярема), В.Жишкович, П.Жолтовсткий, Г.Логвин, Л.Міляєва, В.Овсійчук, В.Откович, І.Свєнціцький, В.Свєнціцька, О.Сидор, Л.Скоп, Д.Степовик.

Важливою для нашого дослідження є стаття В.Александровича “Найдавніша перемишльська житійна ікона святого Миколая та її репліки ХV – ХVІ століть” (2001), у якій автор вперше досліджує іконографічні витоки групи українських житійних ікон святого від давнього перемишльського протографа.

У книзі патріарха Димитрія “Іконопис Західної України ХІІ – ХV ст.” (2005) українські ікони св. Миколи ХІV – ХV ст. розглядаються як окрема тематична група. Автор окреслює в її межах стилістично споріднені пам’ятки, аналізує іконографію та стиль окремих творів святого.

Каталог “Святий Миколай з житієм. Ікони ХV – ХVІІІ ст. Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького” (2008), укладений М.Гелитович, – найповніше видання українських житійних ікон св. Миколи ХV – ХVІІІ ст. У праці здійснено ретельне каталожне опрацювання значного комплексу українських ікон святителя ХV – ХVІІІ ст., твори атрибутовано, вперше відтворено епіграфіку житійних клейм, подано бібліографію пам’яток.

Художньо-стильові особливості та іконографію українських ікони св. Миколи досліджували також зарубіжні науковці – Я.Клосіньська, Р.Біскупський, С.Ткач, В.Грешлик. Нами враховані положення, розкриті в працях польських, словацьких, угорських мистецтвознавців, хоча викладені в них позиції не завжди збігаються з нашими.

Закономірності та принципи побудови житійних циклів християнських святих в ікономалярстві належать до малодосліджених проблем українського мистецтвознавства. З огляду на відсутність вітчизняних досліджень житійних ікон св. Миколи у зазначеному контексті, ми звернулися до студій українських мистецтвознавців, у яких розглядаються житійні ікони інших святих.

У процесі дослідження використані праці цілого ряду зарубіжних вчених, де намічені підходи до створення системного аналізу принципів побудови житійних укладів. У різні роки над цією проблемою працювали К.Вейцман, Н.Шевченко (США), А.Грабар (Франція), Й.Міслівец (Словаччина), Р.Біскупскі (Польща), Г.Тихомирова, Н.Порфиридов, Г.Вагнер, А.Поппе, Е.Смирнова, І.Данилова, І.Кочетков, Л.Євсеєва, В.Пуцко (Росія), В.Лєпахин (Угорщина).

Історіографічний огляд наукових публікацій засвідчує нерівномірність в опрацюванні досліджуваної проблеми. Найзначніші напрацювання спостерігаємо в царині текстологічних досліджень житійних творів св. Миколи та у вивченні його культу. Ґрунтовні праці зарубіжних науковців розкривають особливості формування образу святителя у візантійському мистецтві ХІ–ХІV ст., зокрема, майже вичерпно досліджені житійні цикли святого в монументальному мистецтві.

Аналіз вищезазначених праць українських дослідників показує, що основну увагу вони зосереджують на проблемах датування та формально-стилістичного вивчення ікон святого, на ідентифікації сюжетів житійних клейм, на визначенні походження зразків та намагаються пов’язати конкретні твори з історичними подіями, рідше – з’ясовують іконографічні витоки окремих пам’яток.

1.2. Основні напрями та методи дослідження. Традиційне сприйняття культу святителя як загальнохристиянського з переважанням народного характеру його розуміння розроблялось у науці послідовно. У дисертації зробилено акцент на недостатньо дослідженому, проте важливому для нашої роботи, аристократичному аспекті пошанування святого.

Історіографія дослідження житійної літератури св. Миколи багатоаспектна і дуже об’ємна. Своє завдання ми вбачали у виділенні з великого комплексу матеріалу лише тих відомостей, які необхідні для нашого дослідження та визначені спрямуванням роботи. Стисло розглянуто історію формування групи візантійських житійних творів та особливості адаптації агіографії св. Миколи у середньовізантійський і пізньовізантійський періоди. Особливу увагу приділено шляхам рецепції житійної літератури в Київській Русі, історії виникнення та змісту діянь давньоруського запису. З огляду на те, що основний акцент спрямовано на образотворчий матеріал, ми свідомо уникали надмірного заглиблення у розкриття проблем культу й агіологічно-текстологічних питань.

Логіка нашого дослідження вимагала розгляду візантійської і давньої київської ґенези образу св. Миколи як першооснови і джерела протографів українських ікон святителя ХІV–ХVІ ст. Проте, ми не ставили за мету провести вичерпне дослідження усіх давніх візантійських і давньоруських ікон св. Миколи, а обмежилися розглядом групи пам’яток, що розкривають шляхи формування типології, іконографічного репертуару та образності святителя у візантійському й давньоруському мистецтві ІХ – поч. ХІV ст.

Окрім зображень святого у монументальному малярстві, ми розглядали групу ікон св. Миколи ХІІ – поч. ХІV cт., які суттєвими рисами наближені до мистецтва домонгольського часу, а отже пов’язані з мистецькими традиціями Київської школи. Для нас також важливо було віднайти іконографічні, образні, стильові ознаки давніх творів в українських іконах св. Миколи XIV–ХVІ ст.

Обмежена кількість пам’яток мистецтва Київської Русі домонгольського періоду та часу монгольської навали спонукала до свідомої відмови від традиційного розгляду давньоруських творів за територіальним принципом. Цілісне дослідження збереженого комплексу зображень св. Миколи дозволяє глибше осмислити вплив ранньої київської традиції на характер адаптації образності та іконографії святителя в мистецтві усіх земель Київської Русі.

Більшість розглянутих ікон св. Миколи ХІІ – поч. ХІV ст. зберігається в російських музеях і вже давно безапеляційно приписана тамтешніми мистецтвознавцями до новгородської, псковської, ростовської чи московської іконописних шкіл. Вибравши метод наскрізного дослідження, ми виходили з того, що дані про перебування пам’яток у тих чи інших храмах і монастирських комплексах не можуть бути визнані як абсолютні свідчення їх створення в цих осередках, скільки, як свідчать літописи, давні пам’ятки упродовж століть піддавалися складним міграційним процесам.

У науці існує думка, що в пам’ятках дрібної пластики художники часто відтворювали шановані твори давнього малярства. Аналізуючи пам’ятки дрібної пластики Київської Русі, ми виділили типові й характерні взірці, щоб на їх основі простежити шляхи рецепції візантійських протографів, виявити особливості іконографії та семантики образів св. Миколи в мистецтві Київської Русі.

Наявність значного комплексу ікон св. Миколи кін. ХІV – ХVІ ст. дозволила систематизувати фактологічний матеріал та визначити типологічні, іконографічні, стилістичні критерії їх класифікації.

Оскільки в нашому дослідженні значну увагу приділено образній еволюції ікон св. Миколи, важливим було здійснити стислий огляд основних проблемних питань, пов’язаних із візантійською теорією сакрального образу. Логіка дослідження вимагала також звернення до важливого для нашої теми питання портретності святих.

Усі види середньовічного мистецтва знаходились у тісному поєднанні, проте література й образотворче мистецтво були пов’язані найтісніше. Ми зробили спробу підтвердити існуючі в науці теоретичні положення щодо взаємозв’язку мистецтва слова та візуального мистецтва на конкретному прикладі житійних ікон св. Миколи кінця ХІV – ХVІ ст.

Щоб досягти повноти й системності у розкритті теми, було узагальнено напрацьовані по кожній досліджуваній проблемі методи, з’ясовано шляхом накладання комплексу методологічних прийомів на проблемне поле дисертації  типологію, іконографію, семантику та особливості стилю ікон св. Миколи кінця ХІV – ХVІ ст.

У другому розділі “Образ св. Миколи у візантійському і давньоруському мистецтві” розглянуто особливості відображення культу св. Миколи в культурно-мистецьких процесах; з’ясовано значення і роль житійної літератури святого у писемності Візантії та Київської Русі; досліджено шляхи адаптації агіографії святителя на київському ґрунті та особливості виникнення незалежних від візантійських джерел оригінальних житійних сюжетів київського запису.

2.1. Особливості формування культу св. Миколи у Візантії і Київській Русі. Значна кількість доказового матеріалу зі сфери історії та мистецтва свідчить, що культ св. Миколи у Візантії на етапі виникнення і формування мав аристократичний характер. Це виразно виявляється вже у середньовізантійський період, що підтверджує тогочасна сакральна архітектура Константинополя і Риму та пам’ятки візантійського малярства.

Про великокнязівський характер початкового етапу київського культу св. Миколи переконливо свідчить значна кількість давньоруського фактологічного матеріалу – історичного, релігійного та мистецького.

Встановлення в Києві (1087 р.) свята Перенесення мощів св. Миколи з Мір Лікійських до м. Барі в Італії активізувало процес поширення культу й всенародного пошанування святителя на всіх обширах Київської Руси-України.

2.2. Житійна література та гімнографія св. Миколи в пам’ятках писемності Візантії та Київської Русі. Акти опису діянь св. Миколи Мирлікійського – одні з найдавніших, найунікальніших писемних пам’яток християнської церкви. Як свідчать візантійські джерела, житійні оповіді про св. Миколу були відомі з ІV ст., а з VІІІ ст. до поч. ІХ ст. святкування успіння св. Миколи було загальноприйнятим у християнській Церкві. Про це свідчать найдавніші календарі-місяцеслови Східної та Західної Церков.

Давніх візантійських агіографічних актів про св. Миколу відомо сім. З них найбільш знані й авторитетні – житіє, яке уклав св. Мефодій у ІХ ст., і житіє магістра Симона Метафраста Х ст.

Появу першої давньоруської редакції житія св. Миколи науковці відносять до кінця XI – поч. XII століть. Процес формування корпусу давньоруської агіографічної літератури, пов’язаної зі св. Миколою, проходив, вірогідно, як синтез перекладних та оригінальних творів. Житійна література св. Миколи Мірлікійського є чи не найпоказовішою з огляду своєрідності сприйняття й адаптації перекладної агіографічної літератури на давньокиївському ґрунті.

2.3. Генеза візантійських образів св. Миколи. Як показав аналіз пам’яток, основи іконографії св. Миколи було закладено в середньовізантійському мистецтві. Іконографічні формули пройшли етапи формування у пізньовізантійські часи. Упродовж ХІ–ХІІІ ст. образ святителя та його житійний цикл займають важливе місце в інтер’єрах храмів, набувають значного поширення в ікономалярстві. У візантійському мистецтві найчастіше зустрічається іконографічний тип, де поясне зображення святителя з благословляючою десницею і закритим Євангелієм розміщене в оточені вибраних святих або композицій житійного циклу. Значного поширення набувають образи св. Миколи на повен зріст – як одноосібні, так і разом з іншими святими, а також житійні ікони з повнофігурним зображенням святого у середнику.

Унікальність розглянутих візантійських ікон святителя полягає в тому, що вони дають змогу простежити надзвичайно важливий етап становлення іконографії св. Миколи, що збігається у часі з інтенсивним формуванням філософії та сакральної образності християнського мистецтва.

У пам’ятках аристократичного напряму візантійського мистецтва образ святого до кінця останньої фази полеологівського мистецтва зберігав характер духовно піднесеного, мудрого вчителя, вибраного Богом Отця Церкви. Образи святителя раннього періоду індивідуальні, наповнені потужною духовною силою, репрезентують характер тогочасних філософсько-богословських настанов, особливості мистецьких уподобань та сталість традицій у візантійській культурі.

2.4. Адаптація образу св. Миколи у малярстві Київської Русі.

Потрапивши до Київської Русі, візантійські іконографічні схеми пам‘яток із зображеннями святого піддалися суттєвій рецепції, і в них доволі рано почали проступати місцеві самобутні риси. Зображення св. Миколи в монументальному мистецтві Київської Русі ХІ–ХІІ ст. відзначаються складною внутрішньою рефлексією, що зближує їх з візантійськими образами святителя. Про це свідчать мозачний і фрескові образи святого в Софії Київській, божниці архангела Михаїла в Острі, в Михайлівському Золотоверхому соборі.

Образи св. Миколи ХІІ – поч. ХІV cт. у станковому малярстві Київської Русі – ікони з Новодівичого монастиря, з новгородських Духового та Липненського монастирів, псковського храму “від Кож”, “кругла дошка” з новгородської церкви Св. Миколи на Дворищі і, судячи зі світлини, уславлений нині втрачений київський образ Миколи Мокрого. Всі вони мають численні  іконографічні й стилістичні ознаки спільні з візантійськими іконами, фресковими і мозаїчними зображеннями святителя, що ставить їх в один ряд із цими витворами мистецтва, підтверджує гіпотезу про візантійське походження їх давніх протографів.

При всій різноманітності житійних циклів, давньоруські ікони св. Миколи ХІV ст. мають цілий ряд спільних стилістичних та іконографічних рис. Про це свідчить аналіз житійних ікон святого, серед яких найдавніші – унікальні памятки кінця ХІІІ – поч. ХІV ст. з Любоні, з собору Йоана Богослова в Коломні, із села Павлово поблизу Ростова Великого, з Успенської церкви на Остоженці в Москві (з Київця), з Георгіївської церкви поблизу Старої Ладоги, з церкви Бориса і Гліба в “Плотніках” у Новгороді.

Довершеність художнього вислову розглянутих житійних творів, безсумнівно, бере витоки в розвинутому мистецтві давньої київської школи і, зокрема, у монументальному малярстві. Виняткові художні якості й велика духовна сила пам’яток домонгольського періоду дозволили сформувати стійку іконографічну, малярську та ідейно-змістову традицію, що вистояла у трагічні часи татаро-монгольської навали та знайшла продовження в самобутніх творах українських малярів ХІV–ХVІ ст.

2.5. Іконографічна традиція зображень св. Миколи в дрібній пластиці.

Особливу тематичну різноманітність та глибину семантики демонструють твори тогочасної дрібної пластики, репрезентовані складними, багаторівневими за змістом і символікою композицій зображеннями св. Миколи. Проведений аналіз показав, що їх іконографія, образність та семантика ґрунтувалися на довершених візантійських взірцях. Проте давньоруські художники, виховані на високих досягненнях давньослов’янської культури, не пішли шляхом відтворення візантійських протографів, а творчо переосмислили й збагатили їх новою тематикою, оригінальними іконографічними схемами, виразними образами. Привнесення національних рис у трактування сюжетів візантійської класичної іконографії, композиційне та образне вирішення творів визначили своєрідність і художню значимість досліджуваних пам’яток.

У третьому розділі “Ікони св. Миколи в західноукраїнському малярстві кінця ХІV–ХVІ ст. Стиль. Типологія. Іконографія” розкрито художньо-стильову еволюцію ікон св. Миколи кінця ХІV–ХVІ ст.; виявлено типові риси, характерні ознаки й сталі іконографічні формули, що складались упродовж століть і стали традиційними й загальновживаними в українських іконах св. Миколи кінця XІV–XVІ ст.

3.1. Художньо-стильові особливості ікон св. Миколи кінця ХІV–ХVІ ст. Українські ікони св. Миколи окресленого періоду є важливим матеріалом для висвітлення низки актуальних теоретичних питань української середньовічної культури. Серед них – питання традиціоналізму вітчизняного ікономалярства, також впливів готичного мистецтва на розвиток західноукраїнського мистецтва, взаємозв’язків з малярством балканських країн, Росії, Румунії, Молдови.

Сталість стильових ознак і віднайдених іконографічних схем – суттєва ознака досліджуваного комплексу ікон св. Миколи кінця ХІV–ХVІ ст. Риси давнього малярства княжої доби найвідчутніші в пам’ятках кінця ХІV – середини ХV ст. Зокрема, в іконах св. Миколи з церкви св. Параскеви Тирновської у Радружі, св. Георгія у Вільшаниці, в образі святителя на виносному двосторонньому хресті з церкви в Городиську другої половини ХV ст., на пам’ятці середини XV ст. з Успенської церкви Наконечного, на іконі кінця ХV ст. з церкви Різдва Богородиці у Коростному. Характерні риси архаїзуючої групи ікон святителя – монументальність і лаконізм композиційних вирішень, стриманість колірного ладу. Зазначені ретроспективні тенденції виявляються дуже живучими і даються взнаки навіть в іконах, створених на зламі ХVІ–ХVІІ ст. Очевидно, причина цього явища криється в тому, що митці віднайшли максимально виразні стилістичні, іконографічні та композиційно-структурні форми для втілення своїх творчих ідей.

У художньо-стильовій системі українських ікон св. Миколи кінця ХV – середини ХVІ ст. відображено різночасові нашарування: ремінісценції давніх малярських традицій поєднуються з окремими ознаками реалістичних тенденцій. Стильова система ікон св. Миколи другої половини ХVІ ст. знаходиться під потужним впливом нових образно-стильових та іконографічно-композиційних вирішень. У творах цього періоду посилюється увага до людини та зацікавлення реаліями навколишнього світу, що знайшло віддзеркалення в життєвій конкретизації образів, у прагненні малярів відобразити через призму свого часу предмети побуту, архітектурне та природне оточення. Суто авторським вирішенням позначений ряд другорядних персонажів, особливо їх типаж та одяг.

3.2. Типологія та іконографія. У вітчизняному ікономалярстві реалізовано майже всі основні іконографічні типи зображень святителя, що дозволяє прослідкувати шляхи формування іконографії та визначити образну типологію українських ікон св. Миколи кінця XІV–XVI ст.

В українському малярстві XІV–XVI ст. зображення св. Миколи на повен зріст складають найчисельнішу групу, до якої входять ікони з житійними клеймами, образи святого з композицій Моління з чином, одноосібні зображення, ікони, на яких св. Микола подається з іншими святими.

Житійні ікони св. Миколи різняться між собою способом розміщення житійного циклу навколо центрального зображення святого, наявністю чи відсутністю мотиву “Нікейського чуда”, характером постави св. Миколи в середнику, а також деякими важливими іконографічними деталями  (відкрите чи закрите Євангеліє, особливості зображення риз святителя).

В українських житійних іконах святителя досліджуваного періоду, при багатократній повторюваності основної ідеї, образи, іконографічні формули й мотиви не відтворювалися буквально, а знаходили втілення у різноманітних варіантах.

Комплекс житійних ікон св. Миколи згруповано за структурно-композиційним розміщенням житійного циклу: навколо середника, обабіч і знизу центрального зображення, тільки обабіч середника, зображення святого з двома житійними сценами на поземі.

У житійних іконах св. Миколи ХІV–VІ ст. локальні іконографічні ознаки виразно фокусуються наприкінці XІV ст., а впродовж наступного століття продовжується процес кристалізації іконографічних формул, що отримує завершення на зламі ХV–XVІ ст. Від другої половини XVІ ст. в українських пам‘ятках спостерігається тенденція до стабілізації і закріплення випрацюваних іконографічних варіантів.

Проведений аналіз образної ґенези ікон св. Миколи досліджуваного періоду виразно репрезентує динаміку розвитку та зміну мистецьких уподобань. І хоча на кожній пам’ятці лик святителя індивідуально-неповторний, проте в межах комплексу українських ікон св. Миколи кінця ХІV – ХVІ ст. можна вирізнити кілька типів образності святого.

У четвертому розділі “Закономірності та принципи побудови житійних ікон св. Миколи кінця ХІV–ХVІ ст.” розглядаються особливості композиційних і образних вирішень середників українських житійних ікон св. Миколи кінця ХІV–ХVІ ст.; досліджуються принципи побудови житійних циклів; з’ясовуються закономірності системи розміщення клейм. На основі проведення паралельного аналізу художнього матеріалу і його літературної основи розкриваються особливості інтерпретації агіографії святого в образотворчих житійних циклах. Подається етико-філософське осмислення житійних ікон св. Миколи.

4.1. Особливості вирішення середників житійних ікон св. Миколи ХІV–ХVІ ст. У процесі дослідження житійних ікон св. Миколи означеного часу виявлено, що досягнення художньої єдності персонального зображення з житійним циклом та поглиблення змісту середника в іконах св. Миколи досягається шляхом уведення в поле середника мотиву “Нікейське чудо” та образу святого іконографічного типу Миколи Заступника. Завдяки вміщенню зазначених зображень, вiдбувається трансформація ідейної та емоційної визначеності середника. Зміни проникають і в композиційне вирішення твору: мотив “Нікейське чудо” та образ Миколи іконографічного типу Заступник пов‘язують середник із зображеннями в клеймах, що сприяє подоланню взаємоізольованості центрального образу ікони та експресивно-емоційних, наповнених рухом клейм житійного циклу. Аналіз матеріалу дозволяє припустити, що зазначені варіанти вирішень середників житійних ікон св. Миколи існували як окремі іконографічні типи. Проте, вже від середини ХV ст. з‘являються твори, де образ святителя іконографічного типу Заступник поєднується із композицією “Нікейське чудо”. Ікони св. Миколи з житієм з церкви Успіння Богородиці в Наконечному середини ХV ст., з церкви Різдва Богородиці в Коростному кінця ХV ст. – початку ХVІ ст. та цілий ряд ікон ХVІ ст. належать до пам‘яток цього іконографічного типу.

Семантико-іконографічне дослідження середників українських житійних ікон св. Миколи кінця ХІV–ХVІ ст. дозволило обгрунтувати думку про ідейне переосмислення та актуалізацію в мистецтві Києва іконографічного типу св. Миколи Заступника під впливом образу Богоматері Оранти. Випрацювана упродовж віків символічна поза Оранти була ідеальним відповідником, що переконливо передавав ідею заступництва.

4.2. Принципи побудови житійних циклів св. Миколи в українському ікономалярстві ХІV–ХVІ ст. Проблема структуризації композиційної побудови іконного простору житійної пам‘ятки та підпорядкування внутрішній логіці усіх її складових – найважливіші завдання на шляху усвідомлення житійної ікони як архітектонічного, цілісного художнього образу.

Дослідження житійних ікон св. Миколи кінця ХІV–ХVІ ст. свідчать про існування визначених способів і принципів формування житійних циклів. У процесі створення житійної ікони українські художники намагалися досягти строгої логіки композиційної побудови іконного простору, прагли гармонії поєднання середника і житійного циклу, внутрішнього зв’язку клейм та виразності образних інтерпретацій. Житійна ікона мислилася середньовічним художником як вільний за складом клейм образотворчий цикл, проте, створюючи свій варіант житійного циклу, автор завжди дотримувався визначеної змістової програми твору, а не компілював житійні сюжети довільно. При цьому широко використовувався принцип живописного цитування – відтворення вже існуючих іконографічних формул та мотивів.

У компонуванні образотворчих житійних циклів св. Миколи художники не дотримувалися часової і сюжетної послідовності житія, за винятком кількох клейм біографічного характеру. В житійних іконах св. Миколи певні сюжети мають чітко фіксовані місця: в кутах житійного твору, як правило, розміщували композиції різдва, сцену хіротонії, успіння і котресь із його посмертних чудес. Зазначені клейма – ключові в композиції ікони, які передають основні моменти житія, формують динамічні лінії візуальної оповіді, спрямовують її хід і є сутнісними орієнтирами в осмисленні твору.

Намагаючись якомога повніше розкрити в житійних творах зміст житія святителя, майстри застосовували прийом контамінації, поєднуючи в одному клеймі два схожих за тематикою житійних сюжети. Прийом, коли одне діяння святителя зображене у двох, а то й у трьох клеймах (своєрідне розгортання теми) також використовувався в українських пам‘ятках. Так зображувалися сюжети “Чудо про воєвод імператора Костянтина”, “Чудо про килим”, у творах давньоруського мистецтва – “Врятування потопаючого Дмитра” та “Чудо про половчанина”. Причину застосування зазначеного прийому можна пояснити, насамперед, намаганням зробити наголос на важливості зображуваної події та пошуками шляхів поглибленого розкриття суті того чи іншого діяння.

Композиції клейм житійних циклів св. Миколи не мали обов’язкового канону. На досліджуваних житійних іконах не виявлено клейм цілком ідентичних за композиційною побудовою, образним і колірним вирішенням, навіть у творах, що належать пензлю одного автора, як, наприклад, у двох іконах св. Миколи з житієм майстра Дмитрія (1560-ті рр.) чи майстра іконостасу церкви Різдва (або Введення) Богородиці з села Вовчого (ХVІ ст.).

4.3. Іконографія клейм житійних ікон св. Миколи у зв‘язку з їхньою літературною основою. У житійних циклах українських ікон святителя можна виділити три групи клейм: композиції, що завжди входили до житійних циклів, сюжети, що майже завжди долучались до них, та рідкісні клейма.

У розглянутих житійних циклах, навіть у найлаконічніших їх варіантах, як правило, присутні сюжети різдва святителя, однієї чи двох сцен духовних посвячень, “Чудо про стратилатів царя Костянтина”, сцена зцілення, успіння святого, одне або кілька посмертних чудес та перенесення мощів св. Миколи з Мір Лікійських до Барі.

Водночас в українських іконах зустрічається ряд надзвичайно рідкісних сюжетів – “Св. Микола звільняє жінку від диявола”, “Звільнення від полону і темниці воєначальника Петра”, “Св. Микола передає воїна Петра папі римському, щоб посвятити його в монаший чин”, “Св. Микола кидає біса в рів”. Зазначені сюжети унікальні як для українських ікон, так і для образотворчих житійних циклів святителя усього поствізантійського мистецтва.

Проведення паралельного аналізу житійних циклів ікон св Миколи та їх літературної основи показує: 1) у композиціях житійних сцен легко прочитуються агіографічні сюжети, події подано лаконічно й виразно; 2) не допускаються відступи від канонічної літературної основи і ніколи не ілюструються апокрифи та новітні діяння святителя, що побутують лише у фольклорному викладі; 3) не залишаються поза увагою теми акафісту, канонів та інших службових творів, присвячених святителю; 4) при укладенні житійного циклу українські художники оперували незначною кількістю тем, проте вони випрацювали таку досконалу систему відбору сюжетів, що їх було цілком достатньо для розкриття суті житія святого.

Нові житійні сюжети на доповнення до традиційного комплексу житійних клейм у давньоруських і українських іконах святителя кінця ХІV–ХVІ ст. виникали доволі рідко. У давньоруському мистецтві класичний склад тематики житійних циклів св. Миколи, що ґрунтувався на візантійській агіографії, доповнювався сюжетами діянь київського запису, композиціями “Перенесення мощів св. Миколи з Мір Лікійських до Барі” та “Хрещення св. Миколи”. Композиції на сюжети давньоруського запису завжди мали ретельно розроблену літературну основу – житія або записи окремих діянь, визнані Церквою як її святе передання.

В іконах святителя кінця ХІV–ХVІ ст. звичний склад житійних циклів зрідка доповнювався композиціями на сюжети канонічної агіографії (проложного житія), які рідко ілюструвалися, або ж на теми так званого “іншого житія”.

Процес формування композицій на нові сюжети відбувався поступово і, як правило, супроводжувався використанням окремих елементів раніше створених композицій. Можна припустити, що тривалість процесу формування нових житійних сцен залежала від особистого таланту майстра-першоавтора та його досвідченості, а також від мистецьких традицій та потенціалу осередку, в якому створювалась та чи інша пам‘ятка.

4.4. Етико-філософське осмислення житійних ікон св. Миколи. Багаторівневий характер середньовічного духовного символізму виразно простежується в житійних іконах св. Миколи. У наративних і дуже простих, на перший погляд, сюжетах криється ряд прихованих асоціацій та символічних значень, які суттєво збагачують змістовий та ідейний підтекст пам‘яток.

Поєднуючи духовні християнські заповіді й світоглядну проблематику, житійні твори були дієвим фактором впливу на формування моральних принципів і поведінкових орієнтирів, привносили в сферу людського життя високі духовні ідеали.