Госпром в контексте мировой архитектуры : Держпром в контексті світової архітектури

Краткое содержание

У першому розділі «ДЕРЖПРОМ У КОНТЕКСТІ РОЗВИТКУ ХУДОЖНЬОЇ КУЛЬТУРИ УКРАЇНИ 1920-х - 1930-х РОКІВ» він оцінюється як культурне явище: визначаються критерії його цінності в межах української культури 1920-х років і відстежуються зміни його оцінки в історичній ретроспективі.

Аналізуючи історико-культурні події в Україні 1920-х років можна відзначити, що Держпром відобразив ідеологічні, політичні і культурні процеси в житті країни. Формування нового державного апарату, нова національна і соціальна політика, столичний статус Харкова стали поштовхом для створення будівлі, в архітектурі якого знайшли вираження ідеї диктатури пролетаріату, перенесення мистецтва в маси, інтернаціоналізму, індустріалізації.

Будівля стала явищем нового предметно-просторового середовища Радянської України, сформованого під впливом декларацій лівого мистецтва, демонструючи принципи нового побуту. Розглядаючи Держпром як художній твір своєї епохи, необхідно сприймати його як процес створення, звертаючи особливу увагу на заявлену колективність мистецтва того періоду. Його унікальність в культурі, де проект став провідною формою мистецтва, полягає в тому, що конкурсна програма Держпрому була реалізована в повному об'ємі.

Образно-символічна структура Держпрому багатоступінчаста. Він об'єднав два підходи в розумінні адміністративних комплексів тих років: будівлі-монумента і загальнодоступного форуму, реалізовані в Держпромі в асоціативному образі епохи – будівлі-трибуні. Розвиток ідеї Палацу для пролетаріату, як місця праці, запропонований С. С. Серафімовим для Держпрому, перетворилася на формулу радянського індустріального будівництва.

Провівши порівняльний аналіз теоретичних робіт по архітектурі, виконаних представниками різних напрямів 1920-х років було виявлено, що всі вони розглядали архітектурну споруду як деякий просторовий рух, що вдягнувся в масивну оболонку. Завданням архітектури всі вважали узгодження протиріч матеріальної тектоніки і функціонального процесу. Аналізуючи текст конкурсної програми на будівлю Будинку державної промисловості та звіт про роботу жюрі, можна побачити, що в першу чергу потрібно було запропонувати просторово-планувальну схему, що задовольняє призначенню будівлі. Проект, що переміг в конкурсі, С. С. Серафімова, М. Д. Фельдгера і С. М. Кравца, демонстрував ефектно запроектовані потоки усередині і зовні будівлі, одягнені в гармонійну об'ємно-просторову композицію.

Автори конкурсної програми Держпрому А. Г. Молокин і Я. І. Кенський запропонували засобами сучасної архітектури виразити потужність індустріальної України, залишаючи на розсуд авторів вибір цих засобів. Прислані конкурсні проекти продемонстрували весь спектр архітектурних напрямів України 1920-х років: еклектика, протоконструктивізм, стилізації під конструктивізм, художнє осмислення залізобетонного каркаса, ар деко, «червона дорика», об'єднання української традиції з авангардною тематикою і лаконічність авангардної архітектури. Авангардне мистецтво, кардинально змінюючи звичне відношення до мистецтва, якнайповніше виражало ідею радянської промисловості, що було продемонстроване премійованими проектами.

Розглянувши роботи С. С. Серафімова, виконані їм до 1925 року, можна відмітити, що складний внутрішній простір присутній і в інтер'єрах його ранніх робіт, але краса подібного рішення виявилися лише на тлі лаконічних засобів конструктивізму. Досвід участі в післяреволюційних конкурсах і близька співпраця з представниками лівого мистецтва дозволили головному архітекторові Держпрому вдумливо освоїти ідеї і естетику авангардної архітектури, що в комплексі із знаннями класичних зразків привело до унікального рішення.

Картина створення Держпрому була відновлена автором в результаті структуризації архівних і бібліографічних джерел, частина з яких була введена в наукових ужиток вперше.

Ідея Держпрому, задуманого як видатна споруда, була реалізована і перетворена в дійство співзвучне іншим масовим постановкам в радянському мистецтві 1920-х років.

Держпром, побудований під керівництвом П. П. Роттерта, став не лише першим індустріальним будівництвом Радянської України, але дав початок нової потужної будівельної організації. Якщо спочатку роботи велися уручну некваліфікованими чорноробами, то до кінця зведення будівлі роботи були механізовані на 80%, вироблена адміністративна організація процесів на будмайданчику, ведені нові спеціальності, сформовані бригади фахівців, склалися технології індустріального ведення робіт, розроблені тарифи і стандарти. Широко застосовувалася раціоналізація і неформальні змагання між молодіжними бригадами.

Всі досягнення, що відбувалися в процесі створення Держпрому, були ретельно запротокольовані. Підтримка преси і виступу знаменитих гостей забезпечили йому світову популярність, ставши вираженням зростання і становлення держави.

В ході систематизації і класифікації подій, що характеризують відношення до Держпрому, та його історіографії, визначилися часові рамки усвідомлення різних параметрів цінності пам'ятки: як видатне досягнення епохи, знак регіональної ідентифікації, архітектурна пам'ятка, об'єкт культурної спадщини. Вони були співвіднесені із змінами в юридичному статусі Госпрома, і пов'язаними з ними заходами щодо його популяризації.

У другому розділі «ДЕРЖПРОМ У РЯДІ АРХІТЕКТУРНИХ ПАМ'ЯТОК ЄВРОПИ І США 1917 - 1934-х РОКІВ» проводиться порівняння Будинку державної промисловості в Харкові з пам'ятками світової архітектури цього періоду.

Для проведення порівняльного аналізу були вибрані пам'ятки радянської архітектури і трьох зарубіжних шкіл 1920-х років, які з'являлися на сторінках радянської архітектурної преси цього періоду.

Школа французького модернізму виділялася соціальною спрямованістю. В основному спадщина Сучасного руху у Франції складається зі всіляких житлових будівель. Архітектурна теорія модернізму Франції, в основному розроблена Ле Корбюзье, значно вплинула на становлення авангардної архітектури в СРСР і у всьому світі. Естетику модерністської архітектури сформували економія матеріалів і промислові методи будівництва: вона звільнена від декоративністі, прагне до чистої форми простих геометричних тіл і лаконічності архітектурних засобів.

Модерністська архітектура Франції 1920-х років характеризується плоскими крівлями, вільним плануванням і нетрадиційним розташуванням отворів. Архітектурними деталями, як і у Держпромі, стають зовнішні сходи, козирки над входами, пандуси, обгороджування, вентиляційні грати, зовнішня реклама, велике навантаження несуть віконні і дверні заповнення. Залізобетон був оптимальним матеріалом французьких модерністів, естетичне осмислення каркасної залізобетонної конструкції лягло в основу п'яти принципів архітектури Сучасного руху.

У основі німецького модернізму лежало протиріччя: з одного боку – утопічне уявлення про скляну архітектуру, здатну змінювати життя суспільства, експресіонізм, індивідуальна позиція творця, з іншого боку – колективне прийняття індустріалізації і соціальної відповідальності, як провідних принципів архітектури. Статті німецьких модерністів з викладом теоретичних положень часто друкувалися в радянських архітектурних журналах. Схожість ідеологічних платформ німецького модернізму і радянської архітектури дозволило багатьом німецьким архітекторам працювати в Радянському Союзі.

Спадщина модерністів Німеччини достатньо різноманітна. Декілька адміністративних будівель профспілкових організацій типологічно близькі Держпрому.

Характерною рисою німецької модерністської архітектури були висока технологічність конструкцій, типізовані та стандартизовані будівельні елементи, що стали основою нової естетики. Використання фактур матеріалу, гра об'ємів простих геометричних форм і нечисленність суто функціональних деталей, є характерними ознаками архітектури німецької школи модернізму. Риси технологічної архітектури, з елементами, що типізуються, просліджуються  і в архітектурі Держпрому. Проте у будівлі Держпрому, що створювалася в умовах початку освоєння індустріальних методів будівництва, це сприймалося як художній прийом. Взаємовплив німецьких пам'ятників та Держпрому просліджується на прикладі, автентичного нічного освітлення Держпрому процитованого з робіт Э. Мендельсона. Держпром у свою чергу вплинув на найбільшу адміністративну будівлю Німеччини 1920-х років «І. Г. Фарбеніндустрі» (1928, арх. Р. Пельциг).

У період між світовими війнами в архітектурі американських ділових будівель сформувався новий стиль Ар деко, який був негативно сприйнятий радянською пресою 1920-х років. В той же час такі риси американської архітектури як висока технологічність будівель та їх доцільність, що найяскравіше виявилися в промисловій архітектурі, копіювалися як передові риси архітектури нового часу.

Американські адміністративні будівлі першої третини ХХ століття, будучи рекламою комерційних марок, привертали увагу як міські домінанти і демонстрували фінансову надійність вишуканістю зовнішньої обробки. Вони відрізняються доцільною організацією функціональних процесів і комерційною продуманістю. У 1920-і роки в США запропонували дві просторові схеми для адміністративних комплексів: ступінчастий хмарочос з експлуатованими крівлями і комплекси з Ж-образною формою плану для варіантів з необмеженими параметрами ділянок. Автори Держпрому творчо інтерпретували ці схеми при створенні «харківського хмарочоса».

Характерною рисою адміністративних будівель США є насиченість технічними елементами. Вони обладнувались системами водопроводу, каналізації, опалювання, примусової вентиляції, а також телефонами, пневмопоштой та іншими засобами зв'язку. Ліфти стають формотворним елементом, звичним стає зовнішнє підсвічування будівлі та електрична реклама. Особлива увага приділяється інтер'єрам холів першого поверху – головному презентаційному простору.

Розглядаючи Держпром у ряді радянських адміністративних будівель 1917-1934 років, можна виділити три етапи формування цього типа будівель. Перший етап – 1918-1922 роки, характерний пошуком образу нової громадської будівлі. Реальне будівництво в цей період практично не велося, проте активно проводилися конкурси і створювалися утопічні проекти. У цей період виник образ лаконічної будівлі, в якій велике значення відводилося елементам зовнішньої реклами.

У 1923-1928 роках спостерігався етап будівництва багатофункціональних будівель. За своєю конкурсною програмою Держпром є характерним прикладом цього періоду. У ньому, як і в інших типах будівель прагнули поєднати різнорідні функції: адміністративне управління, масову політичну і освітню роботу, магазини, житло і так далі. Характерними рисами нових адміністративних будівель стають плоскі крівлі з легкими огорожами, обширні площини і стрічки скління, горизонтальні тяги стін та балконів.

У 1929-1934 роках починається будівництво спеціалізованих адміністративних будівель. Будинки проектуються для певної установи або для групи однотипних організацій. Адміністративні будівлі перестали поєднувати з клубами, банками, житлом, спортивними спорудами, передавши ці функції окремим типам будівель: сформувався набір приміщень, супутніх адміністративній функції. На початку 1930-х років адміністративним будівлям додається монументальність, що прийшла на зміну легкості конструктивізму. Засоби пропаганди, що були предметами знімної реклами, змінилися монументальними архітектурними елементами будівель - розписами, барельєфами і круглою скульптурою.

До 1934 року сформувалося декілька типів планувального вирішення адміністративних будівель:

·       Традиційна периметральна схема з внутрішнім двором

·       Ж-образна схема, в якій кабінети нанизуються на коридори

·       Блокова схема, побудована на основі графіка руху. У цій схемі, найбільш характерній для конструктивістських будівель, зал засідань виноситися в окремий об'єм і освітлюється верхнім світлом

·       Баштове рішення, яке застосовувалося для крупних комплексів з розміщенням декількох башт на загальному стилобаті

·       Радіально-кільцева схема, оптимальна для крупних комплексів, оскільки забезпечувала зв'язок між корпусами, як по горизонталі, так і по вертикалі.

Держпром був однією з перших радянських будівель, побудованих на основі графіка руху, що зробило будівлю перехідним видом між Ж-образною і блоковою схемою, характерною для зрілого конструктивізму.

У третьому розділі «АНАЛІЗ ДЕРЖПРОМУ В КОНТЕКСТІ РОЗВИТКУ АРХІТЕКТУРИ РАДЯНСЬКОГО АВАНГАРДУ 1920-х - 1930-х РОКІВ» проводиться містобудівний, типологічний і стилістичний аналіз архітектури Будинку державної промисловості в Харкові, розглядаються його конструктивні особливості, виробляється оцінка значущості пам'ятки у ряді об'єктів архітектури XX століття.

Ансамбль площі Дзержинського був одним з трьох столичних центрів, закладених в СРСР в 1920-і роки. Його унікальність полягала в тому, що він був сформованим з будівель створених різними архітектурними колективами на конкурсній основі. Його ансамблева узгодженість склалася за рахунок трансляції художніх вимог, вироблених в конкурсному завданні Держпрому, на наступні об'єкти площі.

В результаті проведеного историко-топографического аналізу, були виявлені етапи формування ансамблю площі Свободи (колишня Дзержинського). Будинок держпромисловості виник в другий період формування ансамблю – період створення столичного центру і зіграв роль основи, задавши не лише стилістичне вирішення конструктивістського ансамблю, але і новаторське просторове вирішення площі.

У післявоєнний період, коли площа розглядалася як адміністративний центр соціалістичного Харкова сталася зміна стилістичного вирішення окремих будівель в ансамблі площі. Вона отримала закінчену двочастинну форму, в якій акцент змістився на парадну, плацеву частину. Держпром, залишаючись центральною і єдиною будівлею площі, що зберегла конструктивістську подобу, був задекорований деревами влаштованого на площі скверу, через що позбувся важливих зорових точок.

Розглядаючи Будинок державної промисловості у ряді пам'яток різних архітектурних шкіл, виділено чотири критерії, що визначають його значущість в загальносвітовій спадщині.

Перший критерій – це знаковість образу характерного для будівель архітектури модернізму 1920-х років. Держпром як нова адміністративна будівля займав гідне місце серед об'єктів-маніфестів цього часу.

Другим критерієм стало об'ємно-просторове вирішення ділових будівель 1920-х років. Держпром був запроектований на основі зіставлення двох планувальних схем – с Ж-образною композицією плану, вперше запропонованою А. Каном в 1919 році для будівлі Дженерал Моторс і схемою з розосередженими корпусами, що з'явилася в другій половині 1920-х років на основі обліку графіків руху і потоків.

Розглядаючи Держпром у ряді об'єктів Сучасного руху, виявлені характерні риси нової архітектури: використання плоских крівель, вільного планування, білої штукатурки стін; у якості деталей – утилітарні елементи козирків над входами, балконів, елементів обгороджування крівлі і скління різних форм і розчленовувань. Всі ці прийоми підкреслюють спільність Держпрому з європейським модернізмом.

Важливим критерієм споруд індустріальної епохи була їх висока технологічність, особливо широко представлена американськими хмарочосами. Насиченість Держпрому технічними системами: ліфтами, примусовою вентиляцією, системою нічного освітлення і т. д., говорить про приналежність будівлі новій промисловій епосі, що було особливо важно при значній відмінності загального рівня насичення технікою в США і СРСР.

Аналізуючи відмітні риси п'яти побудованих в 1920-х роках Будинків промисловості, можна відзначити, що вони призначалися для апарату, керівника промисловості певного регіону. Їх образне рішення не виділялося серед інших радянських адміністративних будівель цього періоду, але вони створювалися як архітектурна домінанта міста. До середини 1930-х років в Будинках промисловості поступово сформувався набір зон, що став характерним для радянських ділових будівель та зберігся і в подальші періоди. Їх планувальне рішення спиралося на коридорно-кабінетну систему, відмінною рисою є розділення на під'їзди, що відповідало вимогам об'єднання в одному комплексі різних установ. Проте, Будинки промисловості залишилися топонімом 1920-х років, так і не виділившись остаточно в окремого типа будівель.

Базовими елементами архітектурної композиції Будинку держпромисловості в Харкові є складно організований; перетікаючий простір на основі динамічних внутрішніх і зовнішніх потоків. Напіввідкриті простори є визначальною ознакою авангардної архітектури 1920-х років, оскільки по експлуатаційних вимогах будівля мала бути замкнутою. Динамічна композиція форми будівлі Держпрому є наслідком організації зовнішніх і внутрішніх потоків руху, що схрещуються в різних рівнях, виражених в об'ємах розміщенням стрічкового скління вікон і вітражів сходових кліток.

Композиція Держпрому збудована на контрастах: стрімка вертикальність домінант протистоїть загальній статичності будівлі; тілесність і матеріальність залізобетонних конструкцій - прозорості взаємно перетікаючих просторів. Складність загального композиційного рішення врівноважується простотою і аскетизмом його форм.

Монументальність і показність форм, що є необхідною крупній адміністративній будівлі такого рангу, досягнута з використанням прийому двоступінчатої осьової симетрії, верхній ярус якої сприймається в силуеті будівлі, а нижній - при русі уздовж фасадів.

Головними виразними засобами, що формують інтер'єри Госпрома, є складна гра простору і світла, підкреслені кольором і фактурою конструктивні елементи, графічний малюнок перил, заповнень вітражів і перегородок. Інтер'єри «парадних» просторів залів відрізняються різноманітною палітрою засобів і будуються на основі ордерних мотивів, спрощених у відповідності з загальним задумом архітектурного рішення.

Формотворні засоби залізобетонних конструкцій, вперше в такому об'ємі реалізовані при будівництві Госпрома, є критерієм, що визначає утилітарність і художню виразність архітектури будівлі. Виявити їх цінність можна, лише розглянувши етапи освоєння залізобетонних конструкцій в архітектурі другої половини XIX – початку XX століть.

Періодом експериментів із залізобетоном прийнято вважати 1830-1895 роки. На цьому етапі залізобетонні елементи використовувалися як частина конструкції будівлі разом з металевими і кам'яними деталями, ніяк не виявляючись в зовнішньому вигляді будівель. З 1895 по 1925 роки триває перехідний період, коли була розроблена технологія залізобетонного каркасу, і більшість новин зводилися до масштабів його вживання. Майстри модерна вперше осмислили єство каркасної системи. Вони ж використовували і скульптурні властивості бетону.

З кінця 1920-х років залізобетон ставав традиційним будівельним матеріалом, як в світі, так і в СРСР. У проекті «Дом-Іно», розробленому Ле Корбюзье, представлена естетично осмислена, позбавлена всякого декору інтерпретація залізобетонного каркасу: підведена над фундаментом підлога першого поверху, несучі колони, плоскі плити перекриття і покриття, самонесучі сходи. У 1920-і роки розвитком цього проекту стали цілий ряд вілл, виконаних архітектором.

Конструкції Держпрому при всій своїй доцільності є важливим виразним елементом його архітектурного образу – предметом стилеутворення. Вони унікальні і як артефакт інженерної думки епохи, і як процес, що став фундаментом у створенні сучасної будівельної індустрії України.

Створення каркаса Держпрому, було етапним для розвитку харківської школи залізобетонних конструкцій. Його конструкція – просторова рама з важкого залізобетону із заповненням з монолітного шлакобетону. Розрахунок конструкцій Держпрому вівся ручними графо-аналитическими методами, його просторовий каркас розраховувався як система рам. Через те, що розрахунок вівся по допустимій напрузі, конструкція отримала значний запас міцності. Ця методика відповідала рівню розвитку нормативної бази того періоду.

Не дивлячись на типовість прийнятого рішення, окремі конструктивні нюанси роблять конструкцію Госпрома унікальною. До них відносяться монококові залізобетонні конструкції переходів, складна спільна робота конструкції з різних матеріалів – залізобетону, шлакобетону і металу та інших.

Будинок держпромисловості в Харкові є об'єктом гідним включення в Список пам'яток всесвітньої спадщини. Як видатне спорудження українського авангарду ХХ століття, він задовольняє чотирьом критеріям унікальної цінності з переліку вимог, що пред'являються цією програмою. Його номінація не входить до суперечності з генеральною стратегією внесення до Списку всесвітньої спадщини.

Критеріями оцінки автентичності об'єкту є:

·       форма і дизайн об'єкту

·       характер використання відповідно до первинного призначення

·       збереження характеру середовища, що підлягає відновленню.

Міра втрат на об'єкті обумовлена об'єктивними вимогами його адаптації до сучасного використання і експлуатаційними можливостями.