Формування архітектурного середовища вищих навчальних закладів другої половини ХІХ - першої половини ХХ століття ( на прикладі Львова ) : Формирования архитектурной среды высших учебных заведений второй половины XIX - первой половины ХХ века (На примере Львова)

Краткое содержание

У першому розділі “Стан дослідження проблеми у вітчизняній та зарубіжній літературі” проаналізовано наукові праці дослідників, які висвітлюють різні аспекти формування архітектури вищих навчальних закладів в Україні. Показано, що архітектурі вищих навчальних закладів присвячена низка праць українських та закордонних дослідників. Зокрема, питання про закономірності розвитку вищих навчальних закладів, історію професійної архітектурної  освіти в Україні висвітлювали у своїх працях І. М. Архаров, Л.Н. Ковальський, Н.Н. Кондель-Пермінова, П.П. Мар’єв, П.А. Солобай, В.І. Тимофієнко,   Г.Н. Цитович та інші автори.

          Проведено аналіз праць низки зарубіжних авторів, в яких розкрито принципи організації архітектурного та предметно-просторового середовища вищих навчальних закладів на прикладі Варшавської і Празької політехнік та Празького університету (В.Вагнер, К.Ондрашкова, Й. Петран,).

Проаналізовано  праці, які присвячені вищим навчальним закладам Львова, історії їхнього розвитку (В. Зайончковський, З. Поплавський, М. І. Буцко та                  В. Г. Кипаренко), формуванню архітектурної освіти у Львові  та архітектурній діяльності окремих архітекторів, авторів будівель вищих навчальних закладів Львова (М. Б. Консулова, В. Л. Кравцов, Р. М. Липка, І. М. Петришин, Б. С. Посацький,                      А. М. Рудницький, І. В. Русанова, Р. Цельонтковська, Б. С. Черкес, О. Чернер).

Для всебічного вивчення проблеми було проаналізовано наукові праці, які стосуються  загальних проблем теорії і історії архітектури (Г.Б. Барановський,              Л. І. Кирилова, А. П. Мардер, В. І. Проскуряков, В. І. Тимофієнко, А. А. Тіц,                      І. О. Фомін,  Н. Ф. Хомутецький), питань синтезу мистецтв в архітектурі (З. Гідіон, А. В. Іконніков, В. П. Мироненко, М. Некрасова, О. Я. Роздорожнюк,                                  О. А. Швидковський), а також тенденцій розвитку архітектури в кінці ХІХ на початку ХХ століття та європейським впливам на архітектуру Львова цього періоду (М. В. Бевз, В. С. Вуйцик, М. Згорняк,  П. Краковський,  І. Крип’якевич, Р. М. Липка, С. М. Лінда, Р. М. Мих, І. Р. Могитич,  Р. Солєвські, О. Степанів,  Т. О. Трегубова, І. Хлодинецький, Б. С. Черкес, В. Е. Ясієвич та ін.). Були вивчені періодичні видання, які друкувалися наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття (“Часопісмо технічне”, “Газета Львовска”, “Дзвігня”, “Клоси”), а також значну кількість архівних матеріалів, які торкалися будівництва та розвитку вищих навчальних закладів.

        Аналіз наукових праць показав, що дотепер не ставилося питання про комплексне вивчення питань формування архітектурного та предметно-просторового середовища вищих навчальних закладів за методологічною шкалою “архітектурне середовище: предмет – інтер’єрне наповнення - окрема споруда – комплекс споруд – ділянка”.

        У другому розділі “Основні методи і методика дослідження” описано загальнонаукові та конкретно архітектурні методи, що використовувалися в дослідженні. Застосовано такі методи, як вивчення, аналіз та систематизація наукової літератури, періодики, першоджерел, проектних матеріалів. У роботі використано методи структурного та порівняльного аналізів, графоаналітичних досліджень. Для всебічного і якнайповнішого вивчення досліджуваних об’єктів використаний метод натурних обстежень та інвентаризації об’єктів, розроблено спеціальний варіант інвентарної картки. Опрацювання цієї картки було зумовлено потребою фіксації предметного середовища вищих навчальних закладів. Архітектурний об’єкт розглядається, починаючи від його території і закінчуючи предметним наповненням. В картці зокрема звернено увагу на наявність цінних предметів мистецтва, техніки (обладнання, прилади, інструменти, демонстраційні моделі), документалістики (архіви, документи, рукописи) та наявність природних і культурних цінностей (зразки флори і фауни, мінералогічні і анатомічні зразки, колекції унікальних музичних інструментів, атрибутів та ін.). Фіксується та аналізується також характеристика цінності досліджуваного об’єкту (історична, архітектурна, містобудівна, мистецька, археологічна). Такий підхід до вивчення  архітектурного середовища особливо актуальний при дослідженні будівель вищих навчальних закладів, але може бути використаний також для дослідження громадських споруд та житлової забудови. Запропонована інвентарна картка є документом, який дозволяє: проводити виявлення цінностей об’єктів в комплексі, їх фіксацію і документацію, вести облік, накопичувати первісну базу даних, зорієнтуватися в загальній картині сучасного стану архітектурного середовища, його предметного наповнення.

          Сукупність описаних методів дозволила визначити принципи формування екстер’єрів і особливості організації інтер’єрів вищих навчальних закладів на прикладі Львова у другій половині ХІХ – першій половині ХХ століття. Проведення систематизації та класифікації накопиченої фактологічної бази даних дозволило створити методику моделювання архітектурного середовища вищого навчального закладу, яка розглядає архітектурне середовище на чотирьох рівнях – на рівні території, на рівні комплексу будівель і споруд, на рівні окремого корпусу і на рівні предметного наповнення – з позиції функціональної, композиційно-планувальної і стилістичної характеристик. На основі такого моделювання встановлюються та реконструюються, як загальні принципи формування архітектурного середовища вищого навчального закладу, так і принципи, які використовувалися на кожному з рівнів. Така методика роботи дозволила в подальшому опрацювати рекомендації з реставрації та спадкоємного розвитку архітектурного середовища вищого навчального закладу.

В третьому розділі “Аналіз становлення архітектурних комплексів вищих навчальних закладів  другої половини ХІХ - першої половини ХХ століття” розглянуто відображення загальних тенденцій розвитку архітектури другої половини ХІХ - першої половини ХХ століття в архітектурі вищих навчальних закладів. Зміни в архітектурі та урбаністиці Європи, які надзвичайно стрімко відбувалися в XIX ст., пов’язані зі змінами в розвитку суспільства, соціально-економічних відносин і з бурхливим розвитком промисловості. На другу половину XIX ст. припадає активний містобудівельний рух. Одночасно міняються ідейні та функціональні вимоги і технічні можливості в архітектурі.  В XIX ст. змінюється також система професійної освіти, котра з архітектурних чи промислових майстерень переноситься в художні та політехнічні школи. Починаючи з середини ХІХ ст., в Європі будується велика кількість вищих навчальних закладів. Зокрема, в цей час виникають вищі політехнічні школи. Перша з них заснована в Парижі 1794 року,  наступна 1806 року в Празі, а до початку ХХ ст. таких шкіл існувало вже більше сорока. Саме на цей час припадає диференціація наук та спеціалізація процесу навчання по окремих областях. Вищі навчальні заклади почали розміщуватися в декількох спеціалізованих будинках, тобто формуються комплекси вищих навчальних закладів.

Проаналізовано архітектурне вирішення низки європейських комплексів вищих навчальних закладів. Зокрема, одну з найстарших будівель вищого навчального закладу нового типу - політехніку в Цюріху (збудована 1857 р., в стилі неоренесансу арх. Готтфрід Земпер),   політехніку   в  Афінах ( збудована 1862-1880 р., проект Т. Гансена,  будував       А. Кафтанжоглу), університет в Берліні (побудова 1863-1865 р., перебудова 1889- 1892 р.), політехніка в Ризі  (1862 р. побудови, арх. Гільбіг), політехніка в Мюнхені (1866-1868 р. побудови, арх. Готтфрід Нейрейтер), політехніка в Празі (1872-1874 р. побудови, арх. Войтех Улльманн), політехніка в Дрездені (1872-1875 р. побудови, арх. Геріх), Імператорський королівський університет в Відні, університети в Бордо, Глазго, Лейпцизі, Вашингтоні, Будапешті, політехніки в Варшаві, Шарлоттенбурзі та інші.

Львів розвивався в контексті всіх архітектурних тенденцій і течій другої половини XIX ст. В  третині ХІХ ст. однією з важливих подій для Львова стало надання місту статусу гмінної автономії, що сприяло збагаченню, економічному зростанню і спричинилося до стрімкого розвитку будівництва у Львові. Одночасно в Австро-Угорській імперії було проведено ряд реформ, в тому числі реформу освітньої системи. Саме на цей період припадає закладення архітектурних комплексів вищих навчальних закладів Львова: Львівської політехніки, медичного відділу університету, фізичного і хімічного відділів університету.

В ХІХ столітті було сформовано уявлення про архітектуру, як про суму утилітарної основи та форми, що несе естетичну цінність і смислове значення. Універсальним архітектурним стилем цього часу стає історизм, а одним з найпопулярніших його спрямувань – неоренесанс. Неоренесанс вважали найбільш відповідним стилем для закладів культури – музеїв, бібліотек, університетів і шкіл. Незважаючи на сильні європейські впливи, на формування вищих навчальних закладів Львова впливала і наявність власної архітектурної школи, яка сформувалася на базі Львівської політехніки. Важливу роль відіграли і місцеві будівельні традиції, використання місцевих матеріалів, майстрів, традиційних технік.

Встановлено, що в архітектурному розвитку вищих навчальних закладів Львова досліджуваного періоду прослідковується декілька етапів. Перший етап - це закладення комплексів (прийняття рішення про будівництво, вибір ділянки, опрацювання і затвердження проекту і спорудження одного або декількох корпусів, впорядкування території). Другий етап характеризувався збільшенням щільності забудови на вже існуючій ділянці, впорядкування території, пристосування споруд поза межами ділянки, як правило таких, які безпосередньо до неї прилягали. Третій етап характеризується ростом території з включенням до неї споруд, які були раніше пристосовані, а також активна проектна діяльність над розбудовою комплексу (в тому числі і архітектурні конкурси). І останній етап - це закладення нового комплексу-сателіту на новій ділянці.

Визначено, що розвиток вищих навчальних закладів Львова другої половини ХІХ – першої половини ХХ століття ішов трьома шляхами – це будівництво власних комплексів, пристосування і винаймання приміщень.

          В четвертому розділі “Закономірності формування і особливості вирішення архітектурного та предметно-просторового середовища вищих навчальних закладів другої половини ХІХ - першої половини ХХ століття.” проаналізовано розміщення будівель вищих навчальних закладів у планувальній системі міста, принципи формування екстер’єрів і особливості організації інтер’єрів. Визначено, що з дванадцяти споруд, збудованих спеціально для вищих навчальних закладів Львова в кінці ХІХ - на початку ХХ століття – дев’ять споруджено в стилі історизму, дві будівлі  зведені в стилі неокласицизму (варіант пізнього модерну, його ще називають класицистичним модерном) і одна споруда - в функціоналістичному стилі.

        Характерними композиційними прийомами є: надання переваги симетричній композиції чільного фасаду, використання ризаліту як композиційного центру споруди, використання ордера як декоративного засобу, як правило в стилізованому вигляді, чіткий поділ споруди по горизонталі на яруси, застосування русту в цокольних та перших поверхах, багате обрамування вікон, надання ритму і розставлення акцентів за допомогою насиченості та багатства декору, а також за рахунок зміни форми віконного прорізу, широке використання рельєфної пластики.

        В спорудах, збудованих для вищих навчальних закладів Львова, застосовується і симетричне й асиметричне просторово-планувальне вирішення. Надається перевага коридорній системі планування приміщень. Характерними рисами просторових рішень є просторі, довгі, добре освітлені коридори, просторі вхідні приміщення,  монументальна, добре розвинена головна сходова клітка (за системою: вестибуль, хол, парадні сходи), наявність амфітеатральної лекційної аудиторії, як правило в центральній частині споруди.

Засобами формування архітектурного середовища вищих навчальних закладів Львова кінця ХІХ - початку ХХ століття є поліхромія, архітектурний декор і деталь, розпис і декор “під мармур”, обрамлення дверних прорізів з використанням сандриків, декоративні освітлювальні прилади, рельєф і скульптура, декоративний метал, спеціально виконані меблі й обладнання. Засоби формування архітектурного середовища залишаються незмінними на всіх етапах формування вищих навчальних закладів Львова. Змінюється насиченість цими засобами та їх спосіб використання, стилістика. Для формування архітектурного середовища головного корпусу Львівської політехніки, наймонументальнішого і найбагатшого, використано всі перелічені засоби. Згодом, коли змінилися естетичні, політичні та соціально-економічні фактори, архітектурне середовище наукової бібліотеки політехніки вже було вирішено в зовсім іншому стилі, ніж наприклад головного корпусу політехніки. Проте засоби та принципи організації архітектурного середовища залишаються незмінними.

          Одною з рис формування архітектурного середовища на рівні окремої будівлі є чітке  ранжування приміщень за допомогою зміни насиченості архітектурного середовища декоративними елементами. Приміщення  можна умовно поділити на три групи:

·                 Репрезентативні (найбільш насичені декоративними елементами) -  хол, парадна сходова клітка і актовий зал.

·            Офіційні (трохи менша насиченість декоративними елементами) - вестибуль, центральна амфітеатральна аудиторія, деколи  канцелярія, приймальня, кабінети ректора, проректорів, деканати, приміщення факультетських музеїв.

·            Навчальні  (незначна насиченість декоративними елементами) – коридори, чорні сходи та рядові аудиторії, лабораторії, виробничі приміщення; єдиним винятком тут є меблі.

          Історико-архітектурні і зокрема архівні дослідження показали, що з архітектурної точки зору у вищому навчальному закладі поступово нагромаджувалася власна система культурної та технічної спадщини, яка, на відміну від інших міських об’єктів, акумулює всі види культурної спадщини. Наприклад, в Національному університеті ”Львівська політехніка”, Національному університеті ім. І.Франка, медичному університеті близько 20 будівель є пам’ятками архітектури, в яких крім того зосереджена велика кількість пам’яток історії, документалістики, науки, техніки, монументального і прикладного мистецтв, які сьогодні не обліковані і не розглядалися як цілісний архітектурно-пам’ятковий комплекс. Всі ці пам’ятки, маючи власну цінність, складаються в специфічне архітектурне та предметно-просторове середовище вищих навчальних закладів, яке потребує особливого підходу у використанні і проектуванні розвитку.

В п’ятому розділі “Збереження архітектурного та предметно-просторвого середовища вищих навчальних закладів, його реставрація та спадкоємний розвиток” сформовано модель архітектурного та предметно-просторового середовища вищого навчального закладу другої половини ХІХ – першої половини ХХ ст., проаналізовано європейський досвід  збереження, пристосування та розвитку будівель вищих навчальних закладів та опрацьовано принципи розвитку архітектурного та предметно-просторового середовища історичних вищих навчальних закладів.

          Архітектурне середовище розглядається на чотирьох рівнях і на кожному з рівнів аналізується функціональна, композиційно-планувальна і стилістична характеристики. На рівні території прослідковується функціональне зонування території на основні зони: парадну, комунікативну, рекреаційну, господарську. Для формування архітектурного середовища характерні: наявність регулярного плану, симетрія планувальної схеми, наявність композиційної осі, яка фіксує головний вхід, наявність зовнішнього і внутрішнього простору (внутрішні подвір’я), рівновага між забудованим і незабудованим простором, насиченість малими архітектурними формами. Територія парадна вирішена в стилі регулярного французького парку (партери, боскети, вазони), територія рекреаційна вирішувалася в стилі нерегулярного англійського парку.

На рівні комплексу будівель і споруд прослідковується функціональний поділ одиниць на навчально-дидактичні (як правило, автономні, зі своїм спеціально запроектованим архітектурним середовищем та специфічним предметним наповненням та інтер'єрами - навчальні корпуси, бібліотека, оранжереї, обсерваторії), житлові (житлові будинки, гуртожитки),  допоміжні (котельня, сторожівка, гаражі). Всі об’єкти комплексу ранжувалися за серією показників. Композиційна роль окремого об’єкта визначалася функціональною роллю і проявлялася в розміщення на ділянці, розмірах, багатстві оздоблення екстер’єру. Більшість споруд зведено в стилі історизму. Переважаючим напрямком є еклектика, рідше зустрічаються неоренесанс і неоготика.

На рівні окремої будівлі (навчального корпусу) прослідковується функціональний поділ приміщень на репрезентативно-ритуальні, адміністративні, навчальні, музейні, житлові, рекреаційні (кількісно переважають навчальні). При цьому також застосовується метод ранжування приміщень. Приміщення умовно можна поділити на парадні, офіційні, навчальні приміщення. Як правило історична планувальна структура об’єкта, функціональна ієрархія та композиційне вирішення його приміщень втрачені сьогодні.

На рівні організації предметного наповнення прослідковується відповідність функціональному призначенню конкретного приміщення. Організація архітектурного середовища диференційована за показниками масштабності, симетричності, багатства архітектурних форм, насиченості декоративними деталями, стилістики.

        На підставі узагальнення результатів дослідження було визначено, що формування архітектурного середовища вищих навчальних закладів відбуваєлося за такими принципами:

·              принцип комплексності архітектурної організації, коли вона проектується з врахуванням необхідності створення складного об’єкту, але з ефектом єдиного просторово- предметного середовища;

·                 принцип ієрархізації простору полягає в тому, що на кожному з рівнів відбувається  чітке ранжуваня простору об’єктів і предметів по степені важливості, що проявляється в розміщенні, масштабі, степені проробки (деталізації), насиченості декоративними деталями;

·         принцип сценарного підходу до формування архітектурного середовища, який є відображенням в його організації семантичного контексту, щоденних та періодичних процесів навчального закладу  та його історично складених особливих традицій та ритуалів;

·            принцип синтезу мистецтв полягає в тому, що архітектурне середовище формується за допомогою мистецьких засобів і предметів мистецтва, які підкреслюють і підсилюють одне одного і прослідковуються на всіх рівнях;

·            принцип стилевої сумісності полягає в тому, що в кожному окремо взятому комплексі вищого навчального закладу різночасові архітектурні об’єкти створювалися або наслідуючи певний стиль, або дотримуючись правила неконфліктного поєднання різних стилістичних вирішень. Визначальним фактором часто було стилістичне вирішення екстер’єру головного корпусу, якому підпорядковано вирішення території, інших об’єктів, інтер’єрів і предметного наповнення.

Всі споруди вищих навчальних закладів Львова, зведені до 1939 року використовуються сьогодні за прямим призначенням. Післявоєнний розвиток історичних комплексів вищих навчальних закладів Львова йшов шляхом експансії навколишніх територій, побудови на цих територіях нових власних об’єктів та активного пристосування навколишніх споруд.  Проведені дослідження показали, що наслідком такого розвитку стали значні втрати автентичної архітектурної субстанції та порушення історично складених принципів на всіх рівнях формування архітектурного середовища.

          Формування комплексів вищих навчальних закладів у Львові йшло паралельно з аналогічними процесами в Європі (наприклад у Відні, Празі, Варшаві) і в них відображено європейські архітектурні і освітні традиції і досвід. В країнах Європи історичні комплекси або споруди вищих навчальних закладів визнані пам’ятками з відповідним до них ставленням. На цих об’єктах постійно ведуться реставраційно-ремонтні роботи. Прикладом, гідним наслідування, є пам’ятковий комплекс політехніки в Варшаві. В Празі проведено величезну реставраційну роботу на будівлях університету, а частиною університетської традиції є не тільки архітектура, а і історичні костюми, регалії, ритуали.  Подібні підходи назріли  також у вітчизняних університетах, більшість з яких є історичними комплексами та центрами науково-інтелектуальної еліти.

На прикладі Львова показано, що архітектурний розвиток комплексів вищих навчальних закладів вимагає розроблення спеціальної програми реставраційних робіт, однією з складових якої має бути відновлення історичного архітектурного середовища. При виконанні таких робіт методологічною базою можуть слугувати встановлені в дисертаційному дослідженні принципи та особливості організації архітектурного середовища вищих навчальних закладів другої половини ХІХ – першої половини  ХХ століття. Результати інвентаризації показали, що у вищих навчальних закладах наявні спільні проблеми з відтворення та реставрації архітектурного середовища. На прикладі Львова опрацьовано рекомендації, поетапна реалізація яких може привести до відновлення та регенерації архітектурного середовища історичних комплексів вищих навчальних закладів. Пропоновані заходи можна стисло охарактеризувати таким чином: а) на рівні території  повинно бути відновлена рівновага функціонального поділу. Не допускати забудови рекреаційної частини або її використання, наприклад, під автостоянку. Відновити статус головного входу і простору між головним входом на територію і головним входом в головний корпус. Цей простір рекомендується організовувати системою клумб або партерів і доріжок з ретельно проробленою, симетричною композицією. Головні композиційні точки й осі фіксуються  малими архітектурними формами. Ця зона може служити також меті меморіалізації історії університету (в пам’ятниках, пам’ятних знаках, символах та ін.).

б) Внутрішні подвір’я зберігати незабудованими. Традиція наявності в вищих навчальних закладах внутрішнього дворика з галереями тягнеться ще з часів середньовіччя. Внутрішній простір рекомендовано організовувати у вигляді симетричної композиції партерів різного рівня. Ще однією давньою традицією є наявність в подвір’ї криниці. Сьогодні це міг би бути невеличкий фонтан, або басейн, або джерело.

в) На рівні комплексу будівель і споруд повинно бути збережено ранжування приміщень. При добудовах, якщо такі необхідні, повинно бути збережено композиційну схему і підпорядкування стилістиці комплексу.

г) На рівні  окремого корпусу бажано відновити ієрархію та масштабність приміщень, їх композиційно-планувальну структуру, рекреаційні зони. Практика перегороджування коридорів і вестибюлів для організації додаткових навчальних площ невиправдана і недопустима. Ці проблеми можна розв’язати за допомогою пристосування стрихових приміщень професійно і коректно. Відновити інституції музеїв і забезпечити їх приміщення відповідним архітектурним та предметним наповненням, проводити їх експлуатацію на рівні офіційних та навчальних об’єктів.

д) Необхідно відновити  повний спектр предметного наповнення, а будь-які нові доповнення предметного середовища (пам’ятні знаки, таблиці, освітлювальні прилади) повинні відповідати стилістичній гамі об’єкту. Особливу увагу звернути на відновлення стилевої відповідності й однорідності деталей, таких як дверні ручки, замки, таблички. На рівні предметно-просторового середовища наявні цінні предмети техніки, інструменти. Колекції, архіви і атрибути повинні бути злокалізовані в музеях (або інших спеціальних приміщеннях). При ремонтних роботах пошкоджені цінні предмети або їх деталі (абажури освітлювальних приладів, вітражі, елементи решіток та декору тощо) повинні замінюватися копіями. Окремої уваги заслуговують меблі, які необхідно відновити, спираючись на принципи стилістичної підпорядкованості оточенню, історичної функціональної різноманітності та відповідності, історичної достовірності.

У Львові нагромаджено кількавікові традиції і досвід формування архітектурного та предметно-просторового середовища вищих навчальних закладів. Цей досвід і традиції необхідно зберегти та максимально враховувати і використовувати їх як взірцеві для збереження, реставрації та спадкоємного розвитку архітектурних комплексів вищих навчальних закладів, які сьогодні залишилися чи не єдиними об’єктами, що акумулюють всі види культурної спадщини.