ФОРМИРОВАНИЕ АРХИТЕКТУРЫ ГОРОДОВ ЙЕМЕНА VII-XIX ВЕКОВ



Название:
ФОРМИРОВАНИЕ АРХИТЕКТУРЫ ГОРОДОВ ЙЕМЕНА VII-XIX ВЕКОВ
Альтернативное Название: ФОРМУВАННЯ АРХІТЕКТУРИ МІСТ ЄМЕНУ XVII-XIX СТОЛІТЬ
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

У першому розділі "Проблема вивчення архітектури Ємену VII-XIX століть і основні умови для її розв'язання" проаналізовано історіографію питання (1.1), коротку історію середньовічного Ємену (1.2), розглянуто регіональні особливості та загальні умови становлення і розвитку єменської архітектури (1.3), а також специфіку розвитку міст як основних центрів становлення і формування архітектури Ємену VIIXIX ст. (1.4).


1.1. Літературні джерела і дослідження, використані для вирішення постав­лених завдань цієї роботи, умовно згруповані за певною спрямованістю змісту: 1) енциклопедична література і література із всесвітньої історії; 2) культурознавча і мистецтвознавча література країн і народів світу; 3) література з історії архітектури арабо-мусульманських країн; 4) література з історії архітектури Ємену; 5) література з питань теорії архітектури; 6) дисертації. Так, в енциклопедичних виданнях колишнього Радянського Союзу (ВРЕ, Українська радянська енциклопедія, 20-томне видання "Країни і народи") про архітектуру Ємену не говориться майже нічого. Про культуру давнього Ємену можна довідатися з енциклопедії "Міфи народів світу", "Всесвітньої історії" в 10-ти томах, а також з 2-томної "Історії Сходу" (автор Л.С.Васильєв), "Історії релігії Сходу", "Історії Сходу середніх віків" (автор В. Рубель) та ін.


Книжки з історії архітектури видавали неодноразово, але в них Ємену було відведено дуже мало місця. Навіть у 12-томній "Всесвітній історії архітектури" арабську архітектуру докладно не висвітлено. Автори цього видання В.Л. Вороніна, Т.Н. Каптерєва подали лише загальні відомості про архітектуру арабських країн. З 1961 по 1981 р. в СРСР було видано 5-томний довідник "Мистецтво країн і народів світу" у якому опубліковано декілька статей з архітектури давнього і середньовічного Ємену. У книжці, зокрема, О.Б. Раллєва "Історія архітектури країн, що розвиваються" (К., 1986) арабським країнам і Аравійському півострову приділено певну увагу. Також статті з архітектури арабських країн надруковані у книжках В.Л. Вороніної: "Типи традиційного арабського житла народів південно-західної та південної Азії" (1984), "Середньовічне арабське місто" (1991) та ін. У низці наукових статей О.Б.Раллєв висвітлює архітектуру арабських країн, у тому числі Ємену: "Закономірності в розвитку архітектури Близького Сходу" (1993), "Регіональні особливості античного зодчества в арабських країнах Близького Сходу" (1994). Цій же проблемі також присвячена його докторська дисертація "Еволюція об'ємно-просторових форм в архітектурі арабських країн Близького Сходу" (1995).


Ще починаючи з XVIII ст. європейські дослідники вивчають культуру Пів­денної Аравії (Нібур, Бурнгарт та ін.). Найефективнішими є дослідження Ємену вченими колишнього Ленінградського відділення інституту сходознавства –
М.Б. Пйотровського, О.Г. Большакова, Ю.Ф. Кожина, а також М. Родіонова,
І.А. Александрова, П.С. Наумкіна (Москва).


Разом з тим, питання формування архітектури міст Ємену загалом до цього часу не висвітлювались.


1.2. Періодизація історії архітектури Ємену тісно пов'язана з головними іс­торичними віхами цієї країни. Однак сучасні державні кордони Єменської Рес­публіки не відповідають складним шляхам давньої та середньовічної історії її дер­жавності. Тому в досліджені враховано відносну самостійність розвитку пів­ніч­них областей країни (міста Сана, Таїзз, Джибла, Ібб, Забід, Ходейда, Моха, Саада та ін.) та областей південного Ємену (Аден, Аль-Мукалла, Хадра-маут та ін.).


Визначено такі періоди розвитку архітектури Ємену: перед ісламізацією
(
IIIVII ст.); період арабських халіфатів (638-1538 pp.); період турецьких завоювань (1538 р. – початок XX ст.); період єменського імамату (кінець XVI – початок XIX ст.). Найактивнішим, з погляду національного зодчества, були: період арабських халіфатів і правителів (638 р. – IX ст.), період дрібних князівств Ємену (Зиядіти – з 821 p.; Сулейхіди – з XI ст., Зурейдіти – з XI ст.; Тахіріди – з 1517 р. Найбільше закріпилась династія Зейдитів – з кінця IX ст. по 1538 р. і в подальшому, після витіснення турків.


В історії Ємену був також складний період зовнішньої арабської експансії (Аюбіди у XII ст. та мамлюки на початку XVI ст. з Єгипту).


У різні періоди своєї історії територія Ємену об'єднувалась правлячими династіями, знову розпадалась і розвивалась у межах відокремлених родоплемін­них спільнот. Це спонукало до винекнення регіональних особливостей станов­лення і розвитку єменської архітектури в його історичних центрах.


1.3. Умови становлення і розвитку єменської архітектури були вкрай неоднорідними. Разом з тим природно-кліматичні фактори на півдні Аравії, де містився Ємен, були порівняно сприятливими. До того ж тут поширеними були іригаційна система експлуатації землі, вміння добувати і зберігати водні ресурси. В етнічному плані південна Аравія являла собою строкату картину. Зі становленням і утвердженням ісламу на початку VII ст. в Ємені почалось об'єднання територій, населення і архітектурних канонів. Значну роль у цьому відіграла арабська мова, що утвердилась на Близькому Сході.


1.4. Специфіка розвитку історичних центрів Ємену полягає в тому, що упродовж усієї історії країни вони становили густу мережу міст і поселень. Чимало давніх поселень і міст стародавньої епохи (Сана, Барракіш, Забід, Маріб та ін.) продовжували своє існування і в епоху середньовіччя. Здебільшого старовинні міста були зруйновані, середньовічні єменці створювали нову місто­будівельну інфраструктуру. В єменських історичних центрах епохи середньовіччя були зосереджені головні матеріальні цінності у вигляді архітектурних об'єктів, які нині віднесено до пам'яток історії та культури.


У другому розділі "Науково-методичний апарат дослідження архітектури Ємену VIIXIX ст." обгрунтовано і методи, які сприяють розкриттю поставлених мети та завдань.


При виборі методів наукового дослідження архітектури Ємену VII-XIX ст. і питань її формування необхідно враховувати такі особливості: 1) архітектура Ємену є складовою комплексного дослідження архітектури арабських країн Близького Сходу. Національне як категорія архітектури розвивається поряд з інтернаціональним; 2) у сердньовічному Ємені історично сформувались два основні регіони – північний (столиця Сана) і південний (Хадрамаут), в яких знаходяться своєрідні архітектурні школи; 3) нами досліджено такі аспекти розвитку архітектури Ємену, як народне і міжнародне; відповідність змістові і формам; особливості архітектурно-художніх вирішень; розвиток стильових ознак та інше.


Основними методами наукових досліджень з питань формування архітектури Ємену VII-XIX ст. є:


– метод висвітлення пам'яток архітектури за їх хронологічною послі­довністю (принцип історизму);


– діалектичний метод дослідження архітектурних пам'яток, тобто вивчення їх розвитку;


– метод комплексного дослідження (як фактологічного, так і теоретичного аналізу) пам'яток архітектури;


– метод архітектурного аналізу (порівняння пам'яток архітектури за їх ортогональними проекціями – фасади, плани);


– метод еволюційних перетворень об'єктів архітектури (порівняння пам'яток або типів архітектурних споруд на різних етапах їх розвитку);


– метод теоретичного аналізу з питань формування єменської архітектури, в тому числі дослідження формоутворюючих елементів та архітектурно-художніх вирішень.


У третьому розділі "Морфологія середньовічної архітектури Ємену" на основі фактологічного матеріалу, натурних обстежень зроблено історико-архітектурний аналіз архітектури на різних її етапах.


3.1. Однією з особливостей архітектури Ємену перед ісламізацією було те, що вже в стародавню епоху тут утворилась густа мережа міст і поселень. До них належать: Сана, Маріб, Нашк, Архаб. Багато стародавніх центрів та їх населення існували завдяки іригаційним спорудам – великим греблям для концентрації води, водокористування (басейни, криниці та ін.).


Важливою ознакою доісламської епохи є монументальна архітектура Ємену -з каменю, дерева, сирцю. Стародавні сабійські храми, палаци, греблі, а також архітектура Хим'яритів залишили ті зразки об'ємнопланувальних вирішень, які продовжували свій розвиток у ранньоісламський період. Центри Хим'яритського царства (III-VI ст.) розташовувались здебільшого в Хад-рамауті – Райбун, Єль-Хураїда, Шабва (столиця). Так як і ці центри, хим'яритське місто Хукка (на півночі Ємену) було обнесено фортечними мурами.


Збереглась велика кількість залишків житлових і культових будов, які були досліджені радянсько-єменськими науковими експедиціями 1980-х pp. Житлові будівлі Ємена напередодні ісламізації подібні до будинків-веж. Це компактні, часто квадратні, споруди. Ширина їх приміщень, однак, не превиoувала трьох метрів. Житлові будівлі споруджували на кам'яних підвалинах зі стінами зі сирцю і з дерев'яним каркасом. Житловий будинок (габарити кожної сторони від 8 до 12) мав не менше двох поверхів, на першому з яких розташовувались господарські комори. Яскраво вираженого укріпленого характеру було помешкан­ня північної частини Ємену, де порівняно великі центри та невеликі поселення укріплювали кам'яними стінами з квадратними та круглими вежами. Багато стін будинків у північних областях викладали з кам'яних блоків після їх обробки.


Язичницькі храми Стародавнього Ємену, зазвичай, споруджували за межами міських стін – іноді на відстані до п'яти кілометрів від міста. Храми Хим'ярит-ського періоду (III-VI ст.) – це зразки двох головних планувальних типів:


1) прямокутний храм із внутрішнім подвір'ям (дворовий тип);


2) прямокутний храм без подвір'я – однозальний (зальний тип).


Орієнтація у храмів була нерегулярною. Храми мали вхід по високих сходах з поворотом на 90°. Декоративне вирішення храмів було обмежене фризами на зооморфні теми і написами сабейською та хим'яритською мовами. Храми народів прадавнього Ємену мали нішу, або майданчик для встановлення святилища (може бути у вигляді скульптурного зображення). Храми першого типу мали такі ж басейни з водою у внутрішньому подвір'ї.


Таким чином, архітектура та історичні центри Ємену значною мірою сформувались напередодні ісламізації.


3.2. У період раннього середньовіччя (початок VII-X ст.) архітектура Ємену переживає значні зміни канонів, які були встановлені релігією ісламу. Близькість загальнорелігійних центрів ісламу (Мекка, Медина), віддаленість від столиць Арабських халіфатів – Дамаска і Багдада, а також наявність національної прадавньої архітектури – все це знайшло відбиток у розвитку архітектури Ємену на цьому історичному етапі.


У період правління Омеядів (661-750 pp.) у Ємені утвердився тип дво-рової мечеті. Місце розташування міхрабу підкреслювалось встановленням не­великого купола на низькому барабані. Аркади внутрішнього двору влаштову­вали на пілонах або на круглих стовпах (мечеті Джанадія поблизу Таїзза, джамі аль-Кабір у Сані, Велика мечеть у Забіді та інші). Профіль арок встановився до IX ст. – стрільчастий (мечеть у Забіді). Мінарети періоду раннього середньовіччя і в подальшому мають риси домусульманських (хим'яритських) колон, які були в плані 8-ми та 16-гранні. Однак в ісламську епоху єменські мінарети значно збагачуються новими формами і художнім декоративним вирішенням. Форми куполів близькі до півсферичних – з невеликою стрілою підйому.


Головні міста – центри середньовічного Ємену – Сана, Забід, Таїзз, Джібла, Ібб та інші, – набувають живописнішого вигляду. В містах і селищах будували переважно високі будинки-вежі, які прикрашали білими візерунками.


У ХІ–ХПІ ст. почався період розквіту архітектури міст Ємену в його пів­нічних областях. Він відзначається феодальною роздробленістю – правлінням ди­настій Сулайхидів, Аюбидів, Рассулидів, Зейдитів. Найсильнішою і найтрива­лі­шою серед них була династія зейдитських імамів (X-XV ст.), які розгорнули ве­ли­ку будівельну діяльність на значній території Ємену (імам аль-Мансур Абдаллах Ібн Хамза, кінець XI – початок XII ст., емір Ях'я ібн Хамза – до 1238 р. та ін.).


Крім мечетей, у період національного розквіту будують караван-сараї, бані, медресе. Значне місце в архітектурі займають купольні форми. Мінарети набувають трьох'ярусної структури.


Наводимо приклади розвитку єменської архітектури в тих містах, які переходили від однієї правлячої династії до другої. Так, низку мечетей Таїзза було споруджено до XIII ст. зейдитами, у XIII-XIV ст. – рассулідами, а у XVII-XVIII ст. – адміністрацією турків. Головні мечеті Таїзза (Аль-Ашрафія, Аль-Музаффарія, Махдабія) мають загальну ознаку – багатокупольність. В архітектурі північного Ємену епохи середньовіччя переважали купольні мечеті.


3.3. Зодчество міст південного Ємену найбільш яскраво представлено в області Хадрамаут. У XIII ст. Ємен перетворюється на країну фортець: 1 – укріплені поселення землевласників; 2 – укріплені садиби; 3 – садиби-фортеці родоплемін­ної знаті; 4 – фортеці державного значення.


Укріплене житло менш забезпечених прошарків населення споруджували у вигляді будинку-вежі з обмеженими засобами захисту (вхід, піднятий над рівнем землі, вузькі сходи, вузькі вікна, плоский дах з високими парапетами для оборони і т.ін.). Група таких будинків утворювала укріплене поселення.


Заможні сім'ї та родоплемінна знать споруджували укріплені садиби. Го­ловний житловий об'єм – вежа – оточена будинками, призначеними для обслуго­вування, і фортечними стінами (укріплена садиба Хусн Бену Малат біля селища Шерді у ваді Духр, садиба-фортеця Шарах у ваді аль-Каср та ін.). Садиба-фортеця являла собою замок феодала, який споруджувався у важкодоступній гірській місцевості та височів над рештою будівель.


Загальні принципи спорудження єменського укріпленого будинку призвели до створення так званого традиційного будинку-вежі, який майже до середини XX ст. переважав серед житлових будинків. Особливу групу в архітектурі Хадрамаута становлять палаци правителів або їхніх намісників, особняки місцевої знаті та заміські резиденції. Яскравим прикладом такого комплексу є палац султана Катирі у місті Сеюн (злам ХІХ-ХХ ст.).


У головних історичних центрах Хадрамаута – Тарімі, Шібамі, а також у Сеюні, Енаті, представлені основні зразки середньовічної архітектури – численні мечеті, медресе, караван-сараї, басейни для зберігання води і гробниці. Однак найбільш стабільною була архітектура мечетей. Одним з найхарактерніших зразків мечетей Хадрамаута є Велика мечеть Таріма – Аль-Міхдар (ІХ-ХП ст.). В її архітектурі втілились риси мечетей усього регіону: прямокутний план із внутрішнім подвір'ям, високим мінаретом (квадратний у плані, що звужується догори), плоский дах залу для молитов. Мечеть призначена як для чоловіків, так і для жінок.


Архітектура прибережних міст аль-Мукалла і Адена відрізнялась від будівель і споруд центрів Хадрамаута. Це позв'язано із впливом іноземних мореплавців: у XVI ст. – португальців, а згодом представників південної та південно-східної Азії. Так, мінарети, вежі палаців набувають круглих, що догори звужуються, форм (португальський прототип). В Адені є чимало будівель XIX ст. з банями (куполами), айванами, декором індо-мусульманської школи.


3.4. Огляд пам'яток архітектури міст Ємену VII-XIX ст. свідчить про те, що турецький період (1538 р. – початок XX ст.) для єменського зодчества не вирізнявся розмаїттям. Це були переважно фортеці або цитаделі. Тільки в XIX ст. активізу­валась діяльність турецької адміністрації. Так, у XIX ст. в Сані збудовано турецький квартал, а на замовлення заможних власників будувались багаті садиби укріпленого типу. Характерні риси турецької архітектури, однак, в Ємені не прижилися.


3.5. Архітектура міст Ємену VII-XIX ст. не була такою різноманітною, як, наприклад, у середньоморських країнах Близького Сходу (країни Аш-Шам та Ірак). Найхарактернішими типами будівель і споруд для Ємену можна вважати: 1) фортифікаційні; 2) житло; 3) культові; 4) меморіальні; 5) споруди для водокористування.


Фортифікаційні споруди епохи середньовіччя класифікуються за містобу­дівельними ознаками (місто-фортеця Шібам, укріплений квартал, цитадель), за розміщенням у сільській місцевості (укріплене поселення, садиба-фортеця, сторожова вежа), за особливостями планування (компактні, роззосереджені).


Традиційне єменське житло класифікується за соціальними ознаками (ма­сове, кочове, сільське, міське; індивідуальне житло-палаци, резиденції правите­лів), за планувальним вирішенням (компактно-замкнуте, вільної конфігурації), за особливостями формоутворення (малоповерхове, вежа, плоскопокрівельне, купольне).


Культові споруди середньовічного Ємену за призначенням харак­теризуються як мечеті та медресе. Мечеті будували за арабським типом (з внутрішнім подвір'ям, плоскопокрівельні) та купольного типу. Ранніми прототипами мечетей арабського типу в Ємені могли служити язичницькі храми, які будували як на півночі, так і на півдні країни. Ранніми прототипами купольних мечетей могли стати ранні ісламські пам'ятки Близького Сходу (Куббат ас-Сахра в Єрусалимі, Велика мечеть Омеядів у Дамаску і т.ін.) Споруджувались також мечеті інших планувальних (змішаних) вирішень – у пізньосередньовічний період. Релігійні школи-медресе можна класифікувати як плоскопокрівельні, так само, як і купольні.


Меморіальні споруди представлені у Ємені мавзолеями та іншими спору­дами, які стосуються погребання. Вони займають острівне положення, набли­жаючись до центричного типу. Зазвичай, це споруди типу павільйону з куполом над погребною камерою. За призначенням, мавзолеї будували моно-функціо­нальні та біфункціональні. За формою куполів – параболічні, півсферичні та з реберними куполами.


Споруди для водокористування у Ємені будували у вигляді басейнів відкритого типу – джабії (резервуари), криниці, купольні сікая.


У четвертому розділі "Ознаки й закономірності формування архітектури міст Ємену VII-XIX ст." подано головні наукові результати роботи.


4.1. До формоутворювальних ознак архітектури Ємену віднесемо чотири основні групи: 1) матеріальні; 2) середовищні; 3) художньо-естетичні та 4) еволюційні. Матеріальні ознаки формоутворення пов'язані з певними спорудами єменської архітектури, в тому числі з функціонально-типологич­ними, архітектурно-планувальними вирішеннями та конструктивно-техно­логічними особливостями розвитку.


Формоутворювальні ознаки архітектурного середовища охоплюють природно-кліматичні фактори, соціально-економічні умови та релігійні особли­вості в умовах Ємену.


Художньо-естетичним ознакам формоутворення притаманні такі риси, як художність образу, засоби архітектурної композиції та специфічність індивіду­ального образу.


Еволюційні ознаки формоутворення враховують специфіку поступового формування архітектури, закономірності зміни архітектурної форми, а також спадкоємність формування національної архітектури.


4.2. Розглянуто таку категорію у формуванні архітектури Ємену, як співвідношення загального та самобутнього. Урахування та використання цього співвідношення закономірні в будь-якій архітектурній школі. Архітектуру Ємену епохи середньовіччя необхідно розглядати як складову загальноарабської архітектури. Це виявляється насамперед у тому, що, з одного боку – об'єднує, а з другого – робить єменську архітектуру неповторно-своєрідною серед міст, районів або арабських країн. Це співвідношення розглянуто в цьому дослідженні: 1) між єменською та загально-арабською архітектурою; 2) як аспект єдності та підпорядкованості звичайного і складного; 3) між локальними напрямами в архітектурі Ємену.


З даної тези виявлено спадкоємність (або традиційність) для об'ємно-планувальних вирішень та для деяких елементів в архітектурі середньовічного Ємену. Так, в Ємені періоду ісламу продовжували використовувати давні засоби будівництва, а саме: укріплене житло, плоский дах, культові споруди дворового типу, архітектурний декор і т.ін.


Виявлено локальний характер формування архітектури Ємену епохи се­редньовіччя, який залежить від конкретних умов формування традицій та архі­тектурних зон з порівняно самобутніми рисами архітектури – Сана, Тіхама, Аден, Хадрамаут, Мукалла.


4.3. Визначено важливу ознаку формування архітектури міст Ємену VII-XIX ст. – пріоритет функціонального. Вперше подано розгорнуту характеристику функцій в архітектурі Ємену епохи середньовіччя, а саме: 1) категорії функцій (зручність, призначення, користь); 2) умови функціонування будівель (міцність, раціональні планувальні рішення, традиційність); 3) якість функції (монофункційність, біфункційність, багатофункційність); 4) умови вибору функцій (природно-кліматичні фактори, види та форми діяльності, соціально-економічний уклад, суспільство).


Пріоритет функціонального у єменській архітектурі полягає в будів-ництві "раціональної" архітектури, взаємопов'язаної з компактним, зручним планом та довготривалістю конструкцій будівель, в т.ч. фортець, замків, укріплених осель і садиб, культових споруд з обтяженими формами і ін.


 


4.4. Всебічно висвітлено архітектурно-художні ознаки архітектури середньо­вічного Ємену, які поділено на дві основні групи – архітектурно-композиційні та художньо-декоративні. У єменській архітектурі епохи середньовіччя відображено тектоніку аркових та купольних конструкцій. До того ж, формоутворення цих "східних" елементів відрізняється від архітектурних засобів інших арабо-мусульманських країн. Наприклад, у Ємені велику популярність має своєрідний купол – яйцеподібної, або параболічної форми. Широко використовуються засоби композиції метр, ритм, симетрія та контраст. У єменській архітектурі епохи середньовіччя найбільше розповсюдження мав так званий поясний орнамент (парапети, карнизи і т.ін.). Крім цегляної візерунчатої кладки, поливної кераміки або гіпсового орнаменту, широко застовувались різьба по дереву (на віконницях, дверях, балках, колонах). Найвищої декоративності архітектура Ємену досягала наприкінці XIXна початку XX ст.

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины