АРХІТЕКТУРНО-ПРОСТОРОВА ОРГАНІЗАЦІЯ СВІТЛОВОГО СЕРЕДОВИЩА УКРАЇНСЬКОЇ ЦЕРКВИ : АРХИТЕКТУРНО пространственная организация Световой среды УКРАИНСКОЙ ЦЕРКВИ



Название:
АРХІТЕКТУРНО-ПРОСТОРОВА ОРГАНІЗАЦІЯ СВІТЛОВОГО СЕРЕДОВИЩА УКРАЇНСЬКОЇ ЦЕРКВИ
Альтернативное Название: АРХИТЕКТУРНО пространственная организация Световой среды УКРАИНСКОЙ ЦЕРКВИ
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

РОЗДІЛ 1. СТАН ДОСЛІДЖЕННЯ СВІТЛОВОГО СЕРЕДОВИЩА ХРИСТИЯН­СЬКОЇ СВЯТИНІ. Розділ присвячений аналізу літературних джерел і науково-дослідних робіт. З’ясовано, що значення світла у просторі християнського храму східного обряду детально не досліджувалось ні вітчизняними мислителями від часу Київської Русі, подібно як це було у Візантії або інших країнах, ні пізніше – у часі встановлення традиції української церкви та формування основних її архітектурно-просторових типів. Такий стан речей зобов’язав розширити часо-просторові межі дослідження, встановити значення світла: у творах богословів, філософів, істориків, мистецтвознавців, вітчизняних та зарубіжних авторів в організації простору ранньохристиянських храмів.


Основою дослідження виступають богословські, літературні джерела і науково-дослідні роботи, в яких розкривається символіка, знаковість і образність світла у християнстві, церковному богослужінні і обряді: - богословські праці Отців Східної Церкви, зусиллями яких були розроблені основні положення християнської догматики; - твори відомих богословів, філософів, систематизаторів християнського філософського вчення, істориків і мистецтвознавців, в яких досліджується роль і функції світла у Літургії, його значення у формуванні сакрального простору храму, в архітектурі і сакральному мистецтві святині; - дослідження, в яких визначається сутність традиції східного християнського храму у богословському і архітектурному аспектах, яка виразно характеризує специфіку української церкви; - праці з архітектурно-просторової організації української церкви, присвячені особливостям і закономірностям певних сторін організації світлового середовища. У виявленні особливостей тектоніки храму, прийомів організації просторової форми, характеру взаємодії форми, світла і кольору у просторі святині робота грунтується на широкому колі досліджень, присвячених проблемам архітектурної композиції і принципам формоутворення в архітектурі.


Встановлено, що у працях попередників найдокладніше опрацьовувалися питання символіки світла у богословії, символіки світлонесучих і світловідбиваючих поверхонь християнського храму, символіки штучних джерел світла, їх структури і значення у богослужіннях і обрядах. Водночас, недостатньо досліджено значення світла у становленні традиції української церкви та формуванні її архітектурно-просторових типів, не з’ясовані питання впливу технічних вирішень (розвитку систем електричного освітлення) на формування простору сучасної церкви.


Не вивченим є питання відповідності архітектурно-просторової організації світлового середовища сучасних українських церков богословським вимогам. Загалом відсутні експериментальні дослідження світлового середовища церкви за розподілом світлових потоків у просторі і на поверхнях святині. Немає загальної методики дослідження та проектування світлового середовища церкви як основи її архітектурно-просторової форми.


 


РОЗДІЛ 2. МЕТОДИКА ДОСЛІДЖЕННЯ СВІТЛОВОГО СЕРЕДОВИЩА ХРИСТИ­ЯНСЬКОГО ХРАМУ. У роботі використовувалися як загальнонаукові методи дослідження: теоретичні (аналіз, синтез, абстрагування, узагальнення) та емпіричні (спостереження, обстеження), так і спеціальні інструментальні методи дослідження світлового середовища приміщень церков. Розроблена методика базується на послідовному застосуванні до об’єкта дослідження: теоретично-аналітичного, аналітично-порівняльного і експериментального методів дослідження.


Теоретично-аналітичний метод дослідження дозволив встановити символічно-образне представлення світла у просторі храму, оперте на богословські поняття і образи, з’ясувати богословський зміст всіх світло-образних елементів святині. Результати теоретично-аналітичного дослідження світлового середовища християнського храму послужили підставою для побудови образної моделі світлового середовища церкви з урахуванням вимог богослов’я - своєрідного архетипу в організації світлового середовища українських церков.


Аналітично-порівняльні дослідження найбільш характерних типів українських церков у історичному та регіональному аспектах розвитку української церковної архітектури дали можливість шляхом мисленного співставлення образної моделі світлового середовища церкви із чуттєво-наочними образами і умоглядними схемами світлового середовища у реальних церквах, визначити ті із них, світлове середовище яких найбільш адекватно відповідає богословським канонам, Літургії, обряду. До таких віднесено: собори княжої доби (Києва і Чернігова Х-ХІ століть), муровані церкви ХІІ-ХІІІ століть, церкви українського бароко ХVІІ-ХVІІІ століть, дерев’яні храми, деякі сучасні церкви.


Експериментальний метод дослідження дав можливість виділити у “чистому вигляді” і наочніше представити світлове середовище християнського храму, усунувши впливи сторонніх факторів (затінення природного світла, ескалація електричного світла у сучасних церквах, суб’єктивність сприйняття та інше). Для цього, спираючись на закони світлотехніки і методики світлотехнічних і архітектурних досліджень світлового середовища несакральних об’єктів архітектури, розроблено методику емпіричного дослідження світлового середовища церкви. За основу дослідження прийнято метод об’ємного моделювання, який дає можливість відтворити характер природного освітлення на лабораторному обладнанні “штучний небосхил” (купол діаметром 3,6 м, що імітує небо) із використанням моделей внутрішнього простору храму, які за кількісними і якісними показниками відображають об’єкт дослідження (церковна будівля). Було виготовлено і проаналізовано за цією методикою 62 макети – моделі святинь та їх основних елементів. Перевагою даного методу дослідження сакральних об’єктів є можливість інструментальним способом встановити частку прямого і відбитого світла у загальному розподілі світлових потоків, величину освітленості на його поверхнях, освітленість у “недоступних” місцях святині, у вже неіснуючих церквах та церквах, що проектуються.


Комплексні дослідження дозволяють визначити, наскільки відповідає архітектурно-просторова організація світлового середовища в українських церквах богословським вимогам його організації і встановити способи втілення та перенесення основних принципів його організації в процесі еволюції української церкви.


 


РОЗДІЛ 3. ЗМІСТ ТА СТРУКТУРА СВІТЛОВОГО СЕРЕДОВИЩА ХРИСТИЯНСЬ­КОГО ХРАМУ СХІДНОГО ОБРЯДУ. У розділі визначається місце і значення феномену світла у християнстві, його літургійна роль, символіка і основні функції у просторі християнського храму східного обряду.


Враховуючи богословську значущість світла, складність однозначного визначення його функції у просторі святині, визначальну формотворчу роль в архітектурі і сприйнятті храму, у роботі вводиться поняття – “світлове середовище церкви”.


У сакральному просторі церкви світлове середовище – сукупність властивостей світ­ла у феномені священного: символ усього божественного, атрибут Літургії, церковних служб і обрядів. В архітектурі християнського храму світлове середовище – явище архітектонічне. Воно визначене як деяка “нематеріальна” дійсність, похідна архітектоніки храму, в просторі якого світло, взаємодіючи з поверхнями і просторами святині, виконує роль формотворчого і комунікативного елементу просторової структури церкви. Як фактор сприйняття простору святині світлове середовище характеризує змінний комплексний вплив світла на людину, важливий з точки зору психофізіології сприйняття інтер’єру храму.


Встановлено, що символічно-образне представлення світла у християнському храмі оперте на богословські поняття: “світло від світла”, “Сонце Правди”, “світло з висоти”, “світло зі сходу”, “Божа світлість”, “випромінення Божої слави”, “вічна лампа” та інші, об’явлені церквою за вічні, незмінні, Богом дані істини. Ці поняття є основою просторової організації світла у святині, прообразами її символічної структури.


З’ясовано, що богословський зміст світло-образних елементів храму розкривається через символіку просторів, світлових прорізів і перепон храму, символіку штучних джерел світла. Усі конструктивні і структурні елементи храму: куполи (бані) і склепіння, підбанники і конхи, стіни нав і абсиди, іконостас, атрибути обряду: свічка, свічник та інші – водночас видима форма і релігійний символ. Це місце, простір, знаки і предмети культу, які творять для нас реальний духовний контакт з надприродним та пов’язані зі світлом, по-різному із ним взаємодіють.


Визначено, що вся образна символіка світла відображена в архітектурі християн­ського храму. Реальний образ світла використовується подвійно: 1) як пряме природне світло, що проникає у простір храму через вікна, світло полум’я свічок і лампад; 2) як відбите світло від ікон, фресок, мозаїк. У першому випадку символіка світла реалізується на контрасті з напівтемрявою, яка панує на периферії храму, шляхом найвищої концентрації світла у підкупольному просторі і просторі вівтаря. У другому – світло від полум’я свічки знаходить свою компенсацію в блиску ікони, що є одним із найістотніших проявів духовного зв’язку людини з Богом. Останній етап поширення світла – відбиття в іконі “блиску Божої хвали”, є найбільш суттєвим у традиції організації світло-образної структури християнського храму східного обряду.


Богословський прообраз “світло з висоти” реалізується в архітектурі храму через “наповнення” природним світлом верхнього простору святині, де центральне місце займає купол на високому світловому барабані. Його форма є засобом апофатичного вираження Бога та Його центральної, незалежної та трансцендентної позиції до всього створеного. Ікона Пантократора (Вседержителя, Бога Отця) на піднебінні купола об’являє Його “славу” і вказує на іманентний спосіб Його існування у реальному світі. Виразна циркулярність світла створює максимальну концентрацію його у підкупольному просторі, а вектор – “схід з висоти” – вирішальний фактор просторової організації храму.


Встановлено, що богословські поняття “око склепіння”, “світло зі сходу” у структурі святині втілюються вікнами, символіка яких рівнозначна символіці самого світла. Вони уможливлюють погляд у небесну реальність, пропускають світло від Сонця, яке є символом Христа. Улаштування вікон має сенс лише тоді, коли необхідно впустити до святині світло згідно символіки і богослужбових вимог за встановленою ієрархією освітлення, згідно богословської вимоги домінування верхнього світла.


Матеріали дослідження засвідчують, що світлообразна модель, яка базується на визначених прообразах, є складовою частиною символічної структури храму. У ній поєднуються водночас значення світла як есенціального носія цієї структури і фактора матеріалізації богословських символів у архітектонічно виражені форми. Пряме і відбите світло завдяки своїй символіці і фізичним властивостям є співтворцем структури архітектурного простору. Світло - одночасно символ, що узагальнює і об’являє дійсність сакральну, та засіб, що матеріалізує сакральні сутності у архітектурні форми.


Важливим пізнавальним моментом дослідження є дефініція функцій світла у просторово-часовому континуумі церков східного обряду. Метод функціонального дослідження дав можливість побудувати узагальнену модель функціонального значення світла, яка охоплює всі спричинені ним образи і явища. У роботі визначені найважливіші функції світла у просторі храму:


-      сакральна (богословська і богослужбова) – характеризує істотні властивості світла у сфері сакруму: ідентифікація феномену священного; медіатор між земним і небесним світом; атрибут Літургії, церковних служб і обрядів;


-      архітектонічна – вказує на властивість світла, як явища архітектонічного, впливати на організацію просторів і форм святині, виконуючи роль формотворчого і комунікативного елементу просторової структури храму; виявляти форми об’ємних елементів, пластику рельєфних деталей;


-      емоційно-психологічна, завданням якої є нейтралізація людської пристрасті; заспокоєння; повернення душевної рівноваги; сприяння виникненню та стійкому збереженню інваріантних емоційних станів, що адекватно відповідають богословській функції храму. У східному християнському храмі, ця вимога передбачає візуальну “замкненість” простору святині, максимальну ізольованість від зовнішніх впливів, концентрацію уваги на хід Літургії, молитву;


-      прагматичні функції світла: створення освітленості, необхідної для читання; забезпечення комфортних умов роботи органів зору під час сприйняття богослужень та обрядів; за рахунок різних рівнів освітлення концентрація уваги людей на важливих моментах Літургії; екскурсійне освітлення та інші.


Конструювання простору і організація світла в церкві є мистецтвом богословським (літургійним). Тому в моделі функціонування світла домінують сакральні і богослужбові функції, що упорядковують символічний матеріал в інтегровану цілісну систему; відповідають функціональному процесу, ритуалу, який відбувається у церковній будівлі. Встановлено, що модель функціонування світла у східному християнському храмі є більш динамічною за його світло-образну структуру, менше підпорядкована церковному догмату, є зовнішнім виявом Богопочитання, доступним для погляду.


Світло-образна модель храму в єдності із моделлю функціонування світла у просторі храму у часі Літургії, взаємодіючи із матеріальною оболонкою святині, іконографією та оздо­бою святині створюють світловий образ церкви, який відображений у свідомості людини.


Складність простору, різноманітність горизонтальних і вертикальних членувань площин і поверхонь святині, символічний зміст усіх її елементів, стінопис, яскравість предметів обряду богослужіння – вимагають комплексного підходу до проектування та будівництва церков. Світло у просторі східного християнського храму складно організоване, пов’язане з чисельними елементами його просторової структури, завжди присутнє у часі Служби Божої. Тому слід говорити про “світлове середовище церкви”, як інтегроване поняття, що відображає суттєві властивості світла у багатьох аспектах: богословському, архітектурному, психофізіології сприйняття, утилітарному та інше.


За результатами аналізу Біблійних текстів, праць богословів у роботі сформульовані богословські вимоги організації світлового середовища християнського храму східного обряду, які є вихідною концептуальною схемою для емпіричного дослідження світлового середовища української церкви. Основними положеннями є:


пріоритет сакральних і богослужбових функцій світла над естетичними та утилітарними в моделі формування світлового середовища церкви;


домінування згідно сакральної символіки верхнього природного світла;


ієрархія природного і штучного світла згідно символічної ієрархії просторів в основному об’ємі святині;


семантична відповідність сакрального світлового середовища і його просторових формоутворюючих елементів.


 


Розділ 4. ДОСЛІДЖЕННЯ СВІТЛОВОГО СЕРЕДОВИЩА УКРАЇНСЬКОЇ ЦЕРКВИ. Проведено комплексний аналіз світлового середовища українських церков різних типів в різних історичних періодах розвитку церковної архітектури в Україні за розробленою авторською методикою дослідження.


Аналіз світлового середовища ранньохристиянських храмів підтвердив, що створення хрестовокупольного храму було новою концепцією святині, як відображення всієї світобудови. Зі зміною Літургії, що відтворює основні ідеї східно-християнського світогляду, кожний фрагмент Служби Божої, релігійний обряд і пов’язана з ним кожна частина храму дістає символічний зміст. Особливо багата образна символічна роль відводиться світлу. Простір основного об’єму храму створюється “злиттям” форми, світла і кольору, а зовнішня форма святині органічно утворюється логікою розвитку максимально об’єднаного внутрішнього простору.


Світлове середовище княжих храмів Київської Русі досліджувалось на прикладі перших мурованих храмів. У головному об’ємі цих храмів панує верхнє світло, що надходить через вікна світлових барабанів куполів і вікон у площині бокових стін, віддалених від центру святині. У цій просторовій структурі світлових прорізів домінує світло центрального купола. Він не тільки проводить найбільше світла, створюючи максимальну яскравість поверхонь навколо центру, але й підкреслює вертикальну вісь будівлі – корпус святині набирає пірамідальної форми. Особливістю поширення природного світла в цих соборах є його нерівномірність – наростання інтенсивності світлових потоків від периферії до сакрального і архітектурного центру святинь. Пряме світло домінує, а частку відбитого світла формують переважно одноразові відбиття прямого світла від стінових поверхонь, створюючи високий яскравісний контраст у просторі святині (який частково нівелюється штучним освітленням) і чітку світлотінь архітектурних деталей інтер’єру. За схожими принципами організоване світлове середовище у церквах другої половини ХІ століття.


У церквах XII-XIII століть, виявлені деякі відмінності та особливості архітектурно-просторової організації їх світлового середовища. У просторі цих храмів також домінує верхнє світло, проте значення купола, як основного світлонесучого елементу храму, зменшується через світлову активність вікон, які розміщуються у верхніх частинах стін, наближених до центру храму. Природне освітлення цих храмів можна характеризувати, як верхньо-бокове.


У просторі українських барокових храмів XVIIXVIII ст. домінує верхнє світло від куполів, і верхньо-бокове – від вікон, що розміщені на значній висоті. Так створюється максимальна концентрація світлових потоків до центру святині, де безроздільно панує вертикальна вісь храму. Світло, що спливає від куполів з “неосяжної” висоти шляхом багаторазового відбиття створює ритмічні світлові ряди – від темного до найсвітлішого через градації світлого.


Особливості організації світлового середовища української дерев’яної церкви у роботі визначались шляхом порівняння храмів Бойківщини і Лівобережної України. Розгортання об’ємів зрубів-верхів, висотне розкриття внутрішнього простору цих храмів грунтується на складній ритміці ліній і площин заломів і віртуозному використанні освітлення, розрахованому то на зіставлення контрастно освітлених ділянок, то на м’які переходи і поступове затухання освітлення.


У експериментальних дослідженнях на макетах (відтворені у макеті повністю 34 церкви) найхарактерніших типів храмових будівель в Україні визначались їх світлотехнічні параметри: значення коефіцієнтів природної освітленості, розподіл освітленості на горизонтальних і вертикальних площинах; частка прямого і відбитого світла у загальній системі освітлення святині природним світлом; розподіл освітленості вздовж основних осей храму; значущість групи світлових прорізів і кожного окремо взятого вікна в сумарній освітленості поверхонь. Встановлено, що найвища освітленість горизонтальних площин відмічена у центрі храму, на тетраподі, солеї і престолі, найнижча – під хорами, у бічних навах і притворі. Вертикальна освітленість найвища на поверхні стін світлового барабану (бані), у площині іконостасу, найнижча – на поверхні стін нижнього ярусу храмів.


Встановлено, що в сумарному світловому потоці домінують потоки верхнього світла. Вони скеровуються у центр храму, святилище, на іконостас. У системі верхнього освітлення багатокупольних храмів панують світлові потоки центрального купола, у тридільних церквах найкраще освітлено центральний об’єм святині, у ротондах - центр храму. Освітленість вертикальних поверхонь всіх типів храмів (які досліджувались) зростає знизу угору.


Експериментальний аналіз світлового середовища української церкви дозволили виявити особливості освітлення традиційної святині:


     у головному просторі української церкви завжди присутнє верхнє світло, яке разом з верхньо-боковим домінує в системі освітлення святині;


     освітлення головного об’єму святині нерівномірне, інтенсивність світлових потоків зростає від периферії церковної будівлі до центру, від рівня підлоги до піднебіння купола;


     загальне освітлення простору в українських церквах визначене як розсіяно-інтегроване, складовими частинами якого є пряме і відбите світло, частка відбитого світла інколи сягає половини (і більше) сумарного світлового потоку.


У роботі розглянуті традиційні прийоми і засоби організації світлового середовища української церкви. Система засобів складається із світлонесучих і світлотвірних елементів святині. Світлонесучі елементи – вікна. Символіка вікон тотожна світлу, тому їхнє поло­ження у просторі підпорядковане символічній структурі храму. У стінах світлових бараба­нів і бань вікна розміщуються циркулярно, а їхня кількість підпорядкована символіці чисел – збільшується із зростанням розмірів купола і його положення у просторовій структурі храму (4-8-12). У площині стін крім усталених в традиції церкви геометрично-числових комбінацій: три- або двовіконних прорізів, розміщених в один або два ряди, важливим є їхнє розміщення на значній висоті від підлоги.


Джерела штучного світла: Вічна Лампа, свічники на тетраподі і перед намісними іконами, свічки по обох боках кивота, дікірій і трікірій у часі Архиєрейської Служби Божої, семисвічник за престолом і, нарешті, багатосвічники – “павуки” (полікандила і панікандило) – мають усталене положення у просторі української церкви, виконують свою роль у часі Богослужінь.


З’ясовано, що в організації світлового середовища української церкви важливу роль відіграють поверхні, що відбивають світло - склепіння, куполи (бані), стіни і конха абсиди, іконостас. У них розміщені найважливіші ікони: Христа Пантократора, храмові, Богородиці і Спасителя, намісні, які, відбиваючи світло, випромінюють “Божу славу”. Їхнє освітлення завжди було предметом пильної уваги будівничих храмів.


За результатами теоретичних і емпіричних досліджень у роботі сформульована модель світлового середовища традиційної української церкви. За цією моделлю - освітленість і яскравість поверхонь наростає знизу угору: мінімальні на рівні підлоги вони сягають максимальних значень у просторі бань і куполів. Характер розподілу світлових потоків змінюється від виразно циркулярного, у верхньому ярусі святині, до лінійного у нижньому, без “стрибків” і високих яскравісних контрастів. Ієрархія природного світла доповнюється штучним світлом, джерела якого згромаджуються у центрі храму і просторі святилища. Світлові потоки скеровуються на основні смислонесучі елементи святині: тетрапод, солею, престіл, іконостас. Структура штучних джерел світла, їх інтенсивність змінюються у часі Літургії та залежать від значущості Богослужінь.


Світлове середовище сучасних українських церков досліджувалось на моделях церков, які спроектовані і збудовані за останнє десятиріччя. Розглянуто – 60 церков, досліджено експериментально – 12 макетів церков, виділено 6 типів за характером світлового середовища.


У результаті досліджень виявлено, що нетрадиційні рішення сучасних святинь часто приводять до негативних тенденцій в організації їх світлового середовища, а саме:


     плоска стеля, асиметрія плану святині та інше приводить до некогерентного її освітлення і, що найбільш важливо, семантичній невідповідності сакрального світлового середовища просторовим формоутворюючим елементам церковної будівлі;


     вікно, яке у християнському храмі східного обряду традиційно ототожнювалось зі світлом, у сучасній церкві стає іноді виключно композиційним елементом. Це спричинило невиправдану богослужбовими міркуваннями появу у великій кількості значних за розмірами світлових прорізів, що призводить до перенасичення інтер’єру світлом, нетрадиційно високих рівнів освітлення і яскравісних контрастів у просторі церкви;


     велика інтенсивність бокового освітлення унеможливлює домінування верхнього світла, руйнує ієрархію світла, символічне значення бані;


     велика інтенсивність світлових потоків прямого денного світла зменшує символічну значущість відбитого і штучного світла, а висока яскравість вікон погіршує візуальне сприйняття інтер’єру, змушує застосовувати тоноване чи кольорове скло, що не характерно для традиції східних християнських храмів;


     проблемою освітлення церкви є заміна лампад і свічок на електричні лампи. При цьому фактично втрачається символіка вогню і світла, а висока яскравість цих джерел світла приводить до погіршення сприйняття простору святині.


Водночас необхідно відмітити позитивне в організації світлового середовища сучасної церкви: збереження за банями світлонесучої функції; концентрація вікон у стінах, що обгороджують центральний простір церкви; візуальна замкненість головного простору святині, нерівномірність освітлення поверхонь інтер’єру.


 


Розділ 5. АРХІТЕКТУРНО-ПРОСТОРОВІ ЗАКОНОМІРНОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ СВІТ­ЛОВОГО СЕРЕДОВИЩА УКРАЇНСЬКОЇ ЦЕРКВИ. На основі теоретичних досліджень значення світла в богослов’ї, визначення його основних функцій у просторі християнсь­кого храму, ролі у богослужіннях та за результатами емпіричних досліджень світлового середовища основних типів українських церков визначені принципи архітектурно-просторової організації світлового середовища української церкви.


1. Принцип домінування верхнього світла в просторі церкви, згідно якого більшість світлових потоків повинна надходити у внутрішній простір храму з його верхніх ярусів, а їх інтенсивність має наростати знизу угору, де і досягає свого максимального значення. Богословською платформою даного принципу є символіка простору і елементів храму. Пов’язання символіки верхнього простору святині, архітектур­них форм з символікою світла розкриває механізм еволюції архітектурної форми і образу храму; зростання центральної частини храму угору надає йому пірамідальної форми.


2. Принцип ієрархічності світла в просторі церкви відображає необхідність нерівномірного розподілу світлових потоків у просторі святині - максимальну їх концентрацію у центрі з поступовим, а інколи різким, зменшенням інтенсивності світлових потоків від центру до периферії храму. Принцип ієрархічності світла в просторі церкви тотожний символічній ієрархії її просторів у головному об’ємі. Простір вівтаря є основою всього внутрішнього поділу святині, її духовним центром. Простір солеї, амвону, разом з простором бані – місце всякого духовного перетворення в святині, поєднання з Богом через Євхаристію. Від цього духовного і архітектурного центру храму вздовж горизонтальної осі схід-захід спостерігається зменшення символічної значущості простору та світла, що його виявляє – і символічно, і архітектонічно.


3. Принцип рівнозначущості світла у просторі святині вказує на взаємозалежність та поєднання прямого і відбитого світла в архітектурно-просторовій організації святині, їх в певній мірі однакову значущість в плані інтерпретації богословської символіки, у формуванні символічної структури і тектоніки храму.


4. Принцип мінімальної достатності світла у просторі святині визначає інтенсивність світлових потоків, що наповнюють простір храму, та рівні освітленості його поверхонь, передбачає мінімальне порушення стін церкви світловими прорізами. Принцип базується на двох богословських постулатах православ’я – “непорушність” стін святині і виявлення світла у її просторі на контрасті з темрявою.


5. Принцип відносної однорідності світла в просторі церкви вказує, що природне світло, надходячи у простір церкви, як і штучне світло (особливо електричне), у часі Літургії не повинно змінювати свою колірність. У східному християнському обряді важливим є останній етап поширення світла – відбите світло, як “блиск Слави Божої” акцентується в мистецтві іконографії, мозаїці, блиску позолоти. У цьому випадку дуже важливим є сприйняття їх колориту без будь-якого спотворення.


6. Принцип інтегральності світла у просторі церкви вказує на постійну присутність у часі Літургії природного і штучного світла. Символіка штучного світла і його джерел вплетена в містерію Служби Божої, є її давнім атрибутом, частиною церковного канону. Штучне світло доповнює денне, виконує його функції при низьких рівнях природної освітленості, є незамінним для богослужбових потреб.


Світлоносні, світлотвірні та інші елементи святині, пов’язані зі світлом, складають комплекс прийомів і засобів організації світлового середовища церкви. Одні із них при певній трансформації форми залишаються, інші швидко “вичерпуються” і зникають. Сталість існуючих засобів пояснюється тим, що у християнському храмі східного обряду найважливішою є не естетична якість архітектонічної форми, її краса як зовнішній прояв, а Краса як “правда Божа”, богословська сутність, закодована у цій формі.


Реалізація принципу домінування верхнього світла у просторі церкви здійснюється прийомом концентрації вікон у верхніх ярусах стін, нерідко у декілька рядів до самого склепіння. І, насамперед, засобами концентрації вікон світлових барабанів куполів (особливо центрального), чи багатоярусних верхів.


Купол (баня) змінюється за формою і конструкцією, розмірами і матеріалом виготовлення, величиною світлового барабану, але незмінним є його простір і світло, що його наповнює. У основному об’ємі церкви вікна завжди знаходяться на значній висоті, що забезпечує “замкненість” простору у горизонтальній площині і “відкритість” до небес, досягаючи ізольованості від зовнішніх впливів.


Ієрархія символіки просторів основного об’єму церкви підсилюється різною інтенсивністю світлових потоків природного світла. Найвища концентрація природного світла доповнюється штучним освітленням у центрі храму, де до піднебіння купола кріпиться найбільший свічник – панікандило. Завдяки ієрархічності світла єдиний простір святині, візуально поділяється на дві частини по вертикалі: земне і “горноє”, і на три частини в горизонтальній площині, що знаходить відображення в архітектурі української церкви – три куполи на одній осі. Реалізація принципу ієрархічності світла у просторі церкви архітектурними засобами залежить від типу храму. У багатокупольному – шляхом збільшення розмірів куполів, висоти і кількості вікон світлових барабанів; у тридільному – шляхом концентрації вікон та збільшення їх розмірів у стінах, що обгороджують центральний простір храму.


У великому цілісному просторі храму створюється розсіяне освітлення, як комбінація прямого і відбитого світла, їх кількісне співвідношення та розподіл у просторі і на поверхнях інтер’єру, має вирішальне значення для його сприйняття. Коли у просторі святині панує відбите світло, тіні не мають чітких границь, що “приглушує” активність форм і пластику їх поверхонь. Освітлення переважно прямим світлом завдяки чіткішим світлотіньовим контрастам сприймається різким, активним. Поєднання прямого і відбитого світла, створення розсіяного освітлення, при більшій його інтенсивності у верхньому просторі святині, створює м'яку світлотінь, надає виразність формам і об’ємним деталям.


Інтенсивність природного світла регулюється не прозорістю скла, а кількістю і розмірами вікон та їх розміщенням у просторовій структурі святині. Улаштування вікон має сенс лише тоді, коли необхідно впустити у простір святині світло, згідно встановленої ієрархії освітлення і принципу домінування верхнього світла.


Символіка і богослужбові функції природного і штучного світла синхронізовані: в системі освітлення вони доповнюють одне одного. Суттєвим у трактуванні світла у просторі святині є виключення із символічної структури храму всіх джерел електричного освітлення. Це звільняє їх від строго регламентованого використання у просторі святині, дає можливість використовувати весь арсенал сучасних засобів для прагматичних цілей – освітлення простору і елементів церкви.


За результатами дослідження визначена сукупність засобів організації світлового середовища церкви, пов’язаних спільними функціями, встановлено їхній порядок і розташування у просторі в святині у часі Богослужінь, значення систем електричного освітлення, яка суттєво відстає від вимог сьогодення. Очевидно, що свічка і різноманітні свічники залишаться невід’ємними елементами сакрального простору святині, проте, система загального електричного освітлення, джерела якого не пов’язані із символікою і богослужбовими функціями, вимагає докорінного переосмислення. Доповнюючи просто­рове середовище храму новими засобами організації світлового середовища, архітектор не може применшити значення традиційних засобів, які виконують богослужбові функції та втілюють богословську суть.


 








Діонісій Ареопагіт, Симеон Новий Богослов, Василій Великий, Іван Дамаскин, Максим Ісповідник, Никифор Константинопольський, Афанасій Олександрійський, Григорій Палама, Єфрем Сирійський, Симеон Солунський, Теодор Студит та інші.




С. Аверінцев, В. Бичков, М. Брунов, С. Булгаков, Г. Вагнер, І. Вайнтруб, Г. Вельфлін, І. Кузьмічов, М. Кудрявцев, В. Лазарєв, В. Ліхачова, А. Лосєв, І. Музичка, В. Овсійчук, М. Троїцький, А. Уваров, П. Флоренський та інші.




К. Афанасьєв, О. Бердяєв, І. Грабар, О. Григорович, П. Євдокімов, А. Іконніков, М. Каргер, А. Комеч, Ю. Криворучко, Е. Курилович, К. Куча-Кучинський, Г. Логвин, П. Максимов, Р. Могитич, М.-Д. Німців, Ю. Новосільський, П. Раппопорт, В. Самойлович, Л. Успенський, Є. Устінович, М. Холостенко, А. Якобсон, В. Ярема та інші.




А. Авдєєв, Ю. Асєєв, В. Антонович, В. Вечерський, Ю. Диба, М. Драган, Г. Казаков, Ю. Лукомський, І. Могитич, Г. Павлуцький, В. Січинський, П. Толочко, С. Таранушенко, В. Чепелик, П. Юрченко, Д. Яблонський, В. Вечерський та інші.




І. Араухо, Р. Арнхейм, О. Габрічевський, М. Гінзбург, Н. Гуляницький, А. Кузнєцов, В. Локтєв, А. Мардер, А Пучков, А. Рудницький, І. Шевельов, І. Шмельов та інші.




М. Гусєв, М. Кірєєв, Д. Вернеску, А. Ене, Г. Кнорінг, С. Зоколей, В. Келер.




Десятинна церква (реконструкція Ю. Асєєва), Софіївський собор у Києві, Спасо-Преображенський собор у Чернігові.




Óñïåíñüêèé ñîáîð ³ Òðî¿öüêà íàäáðàìíà öåðêâà Êèºâî-Ïå÷åðñüêîãî ìîíàñòèðÿ, öåðêâà Ñïàñà íà Áåðåñòîâ³ (ðåêîíñòðóêö³ÿ Þ. Àñººâà ³ Â. Õàðëàìîâà), Ìèõàéë³âñüêèé Çîëîòîâåðõèé Ñîáîð ó Êèºâ³ òà ³íø³.




Êèðèë³âñüêà ³ Âàñèë³âñüêà öåðêâè, öåðêâà Áîãîðîäèö³ Ïèðîãîù³ (ðåêîíñòðóêö³ÿ Þ. Àñººâà ) ó Êèºâ³, Âàñèë³âñüêà öåðêâà â Îâðó÷³ ³ ϒÿòíèöüêà öåðêâà ó ×åðí³ãîâ³ òà ³íø³.




Георгієвський собор Видубицького монастиря, Всіхсвятська церква Печерської лаври в Києві, Преображенська церква у Великих Сорочинцях, Катерининська церква в Чернігові та інші.




Хрестовоздвиженська церква та церква Св. Юра в Дрогобичі, церква із с.Кривки (тепер у Львові), церква Покрова Пречистої Богородиці в с.Олексичі Львівської області та інші.




Церква Миколи в Лебедині Сумської області, Покровська церква в Зінькові Полтавської області, Троїцька церква в Пакулі Чернігівської області та інші.




Покладення пояса Пресвятої Богородиці (арх. М.Обідняк), Святих Бориса і Гліба (арх. Р.Сивенький), храм Різдва Пресвятої Богородиці (арх. Р.Жук) у Львові, церкви у с.Конопниця і м. Великі Мости Львівської області (арх. В. та С.Зотови), церква Св.Василія Великого (арх. Л.Скорик) у Києві та інші.



 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины