ИСТОРИЯ, СОВРЕМЕННОЕ СОСТОЯНИЕ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ МУЗЕЙНОЙ СЕТИ ИОРДАНИИ




  • скачать файл:
Название:
ИСТОРИЯ, СОВРЕМЕННОЕ СОСТОЯНИЕ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ МУЗЕЙНОЙ СЕТИ ИОРДАНИИ
Альтернативное Название: ІСТОРІЯ, СУЧАСНИЙ СТАН І ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ МУЗЕЙНІЙ МЕРЕЖІ ЙОРДАНІЇ
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

У вступі обгрунтована актуальність теми, сформульовані мета і основні задачі дослідження, охарактеризована наукова новизна, теоретична і практична значимість одержаних результатів, наведені дані про апробацію та публікації наукових положень, що виносяться на захист.


У першому розділі "Історіографія, джерельна база та методика дослідження" критично переосмислені хід та результати попередніх наукових досліджень за темою, визначені напрями, джерельна база та методика дисертаційної роботи.


Зважаючи на комплексний характер досліджуваної дисертантом проблеми, історіографічний огляд містить декілька аспектів: а) з’ясування рівня дослідженості безпосередньо культурно-історичних пам’яток Йорданії, які є основою розвитку національного музейництва; б) аналіз стану наукової думки стосовно розвитку музейної справи в Йорданії; в) вивчення та узагальнення основних здобутків сучасної музеології, важливих для прогресивних зрушень у музейній сфері Йорданії.


Як свідчить огляд спеціальної літератури історичного та пам?яткознавчого профілю окремі визначні культурно-історичні пам’ятки йорданської землі привертали до себе увагу вчених з давніх часів: їх описи є у працях Діодора, Ератосфена, Євсевія Кесарійського, Страбона, Птолемея, багатьох візантійських та арабських авторів.


Більш розгорнуті характеристики унікальних пам’яток - давніх міст Петри та Джараша – з елементами наукового аналізу з’являються у працях європейських вчених-мандрівників ХІХ ст. - У. Зеєтцена, І.-Л. Буркгардта, Ф. Франка та ін.


Але тільки у ХХ ст. дослідження йорданських пам’яток набули серйозного наукового рівня і регулярності, завдяки співпраці вітчизняних та зарубіжних археологів, істориків, мистецтвознавців під керівництвом Департаменту старожитностей Йорданії.


Спершу зусилля вчених були спрямовані на вивчення окремих археологічних пам’яток, архітектурних споруд, епіграфічних знахідок, витворів мистецтва тощо. Матеріали цих досліджень опубліковані в щорічних збірках відділення античності Йорданії, а тематичний діапазон наукових статей є надзвичайно широким через розмаїття пам’яток і багаточисельність цінних знахідок. По мірі накопичення наукових знань розпочалася їх систематизація: так, праці Л. Бройнінга, К.-Х. Крайлінга, А. Нортайджа, Т. Харрісона містять характеристику культурно-історичних пам’яток йорданських міст – Джараша, Мадаби, Аммана, а в монографіях Ж.-В. Бойєрзока, І. Валькера, Г. Коха, Р. Хілленбранда подано аналіз йорданських культурних надбань за певними історичними періодами – античним, ранньохристиянським та ісламським. Результати мистецтвознавчих досліджень узагальнено у працях П. Б’єнковськи, Т. Фрома і А. Ланда, Л. Хардінга, а також у фундаментальному виданні Арабського інституту доліджень і публікацій “Омейяди”.


Формування поняття “культурно-історичні спадщини” та усвідомлення її ролі в соціокультурних процесах сучасності сприяло появі наукових праць К. Акба-Абази, М. Хагура, де розглядається проблема збереження і використання культурно-історичних пам’яток Йорданії.


На відміну від пам?яткознавчих та мистецтвознавчих досліджень, які демонструють безперечні наукові досягнення вивчення музейної справи у Йорданії, тільки розпочалося. Публікації М. Біржит, М. Ібрагіма, А. Негавей, Д. Обейдат, Е. Овейс, К. Патріка, Д. Тавалбе, А. Хассавне та інших авторів присвячені окремим вітчизняним музеям і мають здебільшого описовий характер. Лише в статтях Н. Аль-Таль, С. Аль-Таль, А. Бхансі, Н. Дарвіш, С. Масаде і Н. Баксматі, М. Мустафи, А. Халіла порушуються питання соціокультурної ролі йорданських музеїв на сучасному етапі, методики експозиційної роботи, реалізації масштабних освітніх програм музейними засобами тощо. Фахівці наголошують на необхідності всебічного наукового аналізу вітчизняної музейної мережі та створення належної теоретичної бази для її подальшого розвитку.


Наукові розробки провідних зарубіжних музеологів, зокрема К. Хадсона, Д. Камерона, Т. Шоли, Д. Скривена, видання музеологічного осередку Російського науково-дослідницького інституту культурології, новітні теоретичні праці українських фахівців, котрі охоплюють усі напрями музейної діяльності в сучасній культурно-історичній ситуації, мають вирішальне значення для становлення музеологічних досліджень у Йорданії та їх впливу на музейну практику країни.


Спираючись на науковий доробок попередників і сучасну методологію досліджень, вважаємо за доцільне поєднати пам’яткознавчий, музеєзнавчий, мистецтвознавчий та культурологічний підходи до вирішення задач дисертаційної роботи.


Пам’яткознавчий аспект містить дослідження процесу формування культурно-історичних пам’яток Йорданії, їх складу, етнокультурних характеристик, стилістичних особливостей, специфіки місцерозташування, ступеня збереженості, рівня дослідженості. Це дає змогу взагалі оцінити культурно-історичну спадщину Йорданії як базис для розвою і удосконалення музейної справи країни.


Музеєзнавчий аспект передбачає вивчення процесу становлення і розвитку музейної справи в країні, особливостей державної музейної політики, відомчих та приватних ініціатив у музейній сфері, аналіз йорданської музейної мережі, складу зібрань, приміщень, організацій комплектування, збереження і систематизації фондів, науково-дослідницької, експозиційно-виставкової і комунікаційної роботи музеїв, складу музейних кадрів, міжнародної співпраці йорданських музеїв, а також адаптацію сучасних музеологічних і практичних досягнень до умов музейництва Йорданії. Критичне переосмислення стану музейної справи в країні відкриває можливість для її позитивних перетворень.


Мистецтвознавчий аспект дослідження дозволяє поглибити зміст попередніх результатів за рахунок аналізу художніх достоїнств культурно-історичних пам’яток Йорданії, виявлення стилістичних особливостей архітектурних споруд, пам’яток образотворчого мистецтва. Окрім того, розглядаються нові підходи до музейного експозиційного будівництва як специфічного виду мистецтва способи впровадження художніх жанрів у практику музейної комунікації.


Культурологічний аспект передбачає аналіз і оцінку спадщини Йорданії з позицій сучасного розуміння культури на основі діахронічного та синхронічного підходів, а сучасного музею як образу і креативного простору культури.


Існує достатня кількість джерел, що дають можливість відтворити самобутність культурно-історичної спадщини Йорданії, з’ясувати рівень її презентації загалу засобами існуючої музейної мережі, виявити потенціал музейно-туристичної інфраструктури країни у справі збереження, дослідження і використання цієї спадщини. Але надзвичайне розмаїття джерел – письмових, картографічних, образотворчих, речових, - носіїв інформації, місцерозташування, мов викладення тощо значно ускладнює процес формування і систематизації джерельної бази.


До найважливіших письмових джерел належать документи Міжнародної ради музеїв (ІКОМ), програми музеологічних конференцій, що визначають стратегію музейництва у світі; законодавчі та нормативні акти Йорданії стосовно збереження і використання культурно-історичних ресурсів; поточна документація йорданських музеїв; відомості про музейну діяльність у спеціальних та масових періодичних виданнях; статистичні дані щодо відвідання музеїв і об’єктів туризму Йорданії; друкована продукція йорданських музеїв і туристичних організацій; звіти про роботу археологічних експедицій на території країни; вербальна інформація про музейне життя країн Європи, Азії, Америки в INTERNET тощо.


Групу картографічних джерел складають карти розміщення культурно-історичних пам’яток Йорданії, діючих та перспективних туристських маршрутів, плани-схеми архітектурних ансамблів, окремих споруд.


Значну цінність мають образотворчі джерела: фото, графічні реконструкції йорданських культурно-історичних об’єктів; друковані та відеоілюстрації, що дають уявлення про зовнішній вигляд музеїв, виставки, експозиції, колекції, форми музейної діяльності; афіші, рекламні плакати, буклети, каталоги, зразки відео- та мультимедійної продукції музеїв, графічні та макетні проекти реставрації пам’яток музейного значення.


Завершують емпіричну базу даних речові джерела – матеріали новітніх археологічних досліджень, етнографічні, нумізматичні, художні та інші зібрання йорданських музеїв.


Згідно з концепцією дисертаційної роботи обрано міждисциплінарну методику вирішення наукового завдання.


Методичну основу роботи складає поєднання історичного, системного, функціонального принципів з елементами моделювання. Культурно-історична спадщина Йорданії, втілена в різноманітних пам’ятках музейного значення, національна мережа музеїв та туристична інфраструктура країни розглядаються як складові частини цілісної соціокультурної системи.


За допомогою історико-генетичного та компаративного методів здійснено кількісний і якісний аналіз об’єктів дослідження. Через структурно-функціональний аналіз з’ясовані характерні властивості підсистем та сутність інтегративних зв’язків у системі. Метод моделювання використано для демонстрації потенціальних структур – музейної мережі, конкретних музеїв, туристичних форм прилучення до культурно-історичної спадщини.


У другому розділі "Історико-культурна самобутність Йорданії як основа розвитку музейної справи" на підставі всебічного аналізу нерухомих і рухомих пам’яток Йорданії відтворена загальна картина національної культурно-історичної спадщини.


Культурно-історична самобутність Йорданії зумовлена наявністю великої кількості культурних пластів, що утворилися внаслідок постійного проживання людей на її території впродовж палеоліту, мезоліту, неоліту, халколіту, бронзової і залізної діб, динамічної зміни представників різних цивілізацій у цьому регіоні в доісламський період: аморейці з Сирії та єгиптяни (2300-1900 рр. до н.е.), гіксоси (1900-1500 рр. до н.е.), кочові сірійські племена-аммуніти (1200 рр. до н.е.), асірійці та вавілоняни (745-331 рр. до н.е.), перси (539-332 рр. до н.е.), греки і набатійці-араби (332 р. до н.е. – 63 р. н.е.), римляни (64 р. н.е. – 324 р. н.е.), візантійці (324-640 рр. н.е.), а також активного процесу затвердження і розвитку ісламської культури. Така унікальність культурного середовища Йорданії є вагомою передумовою для розробки неординарної концепції національного музейного будівництва.


Типологічний склад пам’яток історії та культури Йорданії відзначається великою різноманітністю: стародавні археологічні пам’ятки (поселення, укріплення, могильники, культові місця); історичні міста, які практично зупинилися у своєму розвитку; історичні зони міст, що розвиваються; архітектурні ансамблі; окремі архітектурні споруди, розташовані у містах, поблизу них, на караванних шляхах тощо; пам’ятки фортифікаційного мистецтва; природно-ландшафтні пам’ятки, величезний фонд рухомих пам’яток – археологічних матеріалів, історичних реліквій, витворів мистецтва і т. ін. Укупі вони складають реальний базис для розвитку йорданського музейництва.


До пам’яток світового значення належать історичні міста Петра, Джараш та численні мозаїчні сюжети в культових і громадських спорудах візантійської і омейядської діб.


Унікальне неприступне місто-фортеця Петра, видовбане у рожевих скелях, було столицею Набатейського царства. Величезна гробниця Ель-Хазне, сотні усипальниць, храмів, святкових зал, торгових приміщень, житлових споруд демонструють особливості самобутнього мистецтва набатійців-арабів, що гармонійно поєднані з елементами єгипетської і еліністичної культур.


В архітектурних ансамблях Джараша відбилися грецькі і, особливо, римські античні традиції містобудування. Збереглися залишки храму Артеміди – покровительки міста, храму Зевса, арки Адріана, базилік, площі-форуму, амфітеатру, фонтанів, колонад, а поряд з ними – споруди часів візантійського відродження міста.


Особливе місце посідає мозаїчне опорядження інтер’єрів візантійських храмів, де знайшли яскраве виявлення принципи християнської художньої образності, антропоморфної культури. Сюжетно-образотворчі композиції містять зображення людей, тварин, птахів, риб, рослин, які несуть символічне навантаження. Мозаїка церкви св. Георгія у м. Мадабі являє собою оригінальну карту Святої землі – Йорданії, Палестину, Сирії, Єгипту з Єрусалимом у центрі. Мозаїчні твори омейядського періоду відображають зовсім іншу природу мистецтва, яка грунтується на засадах ісламської культури: для неї характерний принцип абстрактної декоративності, орнаментальності. Ці найцінніші культурно-історичні пам’ятки Йорданії мають становити ядро музейної системи країни.


Заслуговують на увагу і так звані “пустельні замки” Йорданії – палацові споруди Каср аль-Харана, Каср аль-Халлабат, Каср Амра, Каср Мшатта тощо, - збудовані за часів правління династії Омейядів для охорони караванних шляхів від бедуїнів, відпочинку та розваг. Вони відзначаються розмаїттям архітектури і виразними декоративними елементами. На йорданській землі збереглися яскраві зразки фортифікаційного мистецтва хрестоносців та мусульман.


До природно-ландшафтних феноменів країни належать гора Нуеба, гарячі мінеральні джерела в ущелині Маін, мальовниче сухе русло р. Ваді Рум, Мертве море.


Наявність значної за масштабами і вкрай різноманітної за складом культурно-історичної спадщини Йорданії загострює проблему її збереження, вивчення і повноцінного використання.


Достатньо високий рівень дослідженості йорданських пам?яток, ефективні реставраційні і реконструктивні заходи в рамках міжнародних проектів створюють сприятливі умови для відтворення цілісних історичних, етнографічних, архітектурних, художніх образів минулого музейними засобами.


У третьому розділі "Історія і сучасний стан музейної мережі Йорданії" охарактеризовані генеза та еволюція йорданського музейництва на тлі світової музейної справи; кількісні та якісні параметри вітчизняної музейної мережі; профілізація і основні напрями діяльності музейних закладів, їх роль і значимість у сучасних соціокультурних процесах Йорданії.


Активне музейне будівництво в Йорданії належить до другої половини ХХ ст. і зумовлене здобуттям державного суверенітету, зміцненням національної та історичної самосвідомості йорданського суспільства, підйомом науки і культури, зростанням соціокультурних потреб, впливом глобального “музейного буму” 1960-1980 рр.


Цей музеєтворчий процес тривав лише півстоліття, але практично був підпорядкований загальним історичним закономірностям історичного розвитку музейної справи щодо послідовності етапів, засобів організації, провідних моделей, профільної приналежності, соціальних функцій тощо.


Музейна мережа Йорданії за кількісним складом (22 музеї) є типовою для молодої незалежної держави з невеликою територією. Вона характеризується нерівномірністю розміщення: більшість музеїв зосереджена у столичному районі з найвищою концентрацією культурно-історичних пам’яток і населення.


Основу мережі складають музеї археологічного та етнографічного профілю; історичний, художній і нумізматичний музеї існують в єдиному числі. Відсутність музейних закладів воєнно-історичного, історико-релігійного літературного, музичного, науково-технічного й інших профілів, а також різноманітних тематичних музеїв пояснюється як молодим віком йорданського музейництва так і його певною ізольованістю від інноваційних процесів у теорії та практиці світової музейної справи. Нечисельність художніх музеїв і відмова від меморіальних музейних моделей (за персоналією) зумовлені особливостями ісламського світосприйняття та його відображення.


За типологією йорданські музеї переважно традиційні (академічні), виняток складають стародавні міста-музеї (тип скансена) та музеєфіковані палацові ансамблі.


До найпопулярніших музеїв країни належать Йорданський археологічний музей (1951) у м. Амман, серед експонованих колекцій якого безліч реліквійного матеріалу, музеєфіковані стародавні міста Джараш та Петра, які, по суті, є складнопрофільними музейними моделями світового значення з невичерпним соціокультурним потенціалом, а також музеї м. Мадаба, з унікальними мозаїками.


Знаменною подією у музейному житті Йорданії й усього арабського світу стало створення Йорданської Національної галереї образотворчих мистецтв (1980) – першого в мусульманських країнах музейного закладу, котрий почав комплектувати й широко пропагувати твори сучасного ісламського мистецтва.


Переваги концептуального підходу до організації і діяльності сучасних музеїв очевидні на прикладі музейних структур, що входять до складу університетів Йорданії. Так Музей національної спадщини при Йорданському університеті (1962) досяг мети у візуальному відтворенні традиційного способу життя йорданців до відчутного впливу західної цивілізації і культури, а надалі сприяв утворенню Музею соціальної антропології (1977). В основу Музею національної спадщини при Ярмукському університеті (1984) покладено іншу плідну ідею: історія Йорданії – це невід’ємна частка загальнолюдської історії, а національна спадщина – це дієвий засіб взаємозбагачення культур. Завдяки комплексному використанню археологічних, епіграфічних, антропологічних, етнологічних матеріалів і постійній співпраці з багатьма зарубіжними науковими центрами ідейний зміст музею поглиблюється, а форма вдосконалюється.


Свідченням певної зрілості йорданської музейної мережі є поява Національного музею Йорданії (1995), який представляє історичний шлях суспільства від первісних часів до сьогодення.


Національний музейний фонд Йорданії досить багатий і швидко зростає завдяки археологічним, етнографічним дослідженням, але йому притаманна певна хаотичність і одноманітність через відсутність наукової концепції комплектування і розбудови музейної мережі. Фондові зібрання майже не каталогізовані, немає єдиної бази даних про їх кількісний і якісний склад, розміщення тощо. Брак фондосховищ з належним обладнанням, лабораторій, сучасного технічного оснащення ставить під загрозу збереження цінних матеріалів і ускладнює науково-фондову роботу.


Науково-дослідницькою роботою за профілем займаються переважно музеї при університетах, а суто музеологічні дослідження знаходяться у стадії становлення.


Методика побудови стаціонарних музейних експозицій дуже застаріла: переважно використовується науково-систематичний підхід організації експонатів, а тематичні експозиції недостатньо атрактивні, перевантажені матеріалом. Темпи виставкової діяльності музеїв значно нижчі порівняно із сучасною світовою практикою.


Дуже складною є ситуація з музейною архітектурою: більшість музеїв розташована в будівлях, які не підлягають реконструкції відповідно до сучасних вимог.


Таким чином, аналіз йорданського музейництва свідчить, що в країні закладено основи музейної справи і вона поступово розвивається і функціонує у традиційному режимі. Але нинішній стан музейної мережі та характер її діяльності не дозволяють сповна відобразити культурно-історичну самобутність Йорданії і розкрити соціокультурний потенціал спадщини.


Подальший розвиток музейної справи в Йорданії стримується через слабкість матеріально-технічної, законодавчої і нормативної бази, недостатність теоретичного забезпечення, нестачу музейних кадрів високої кваліфікації. Для вирішення ключових проблем йорданської музейної сфери надзвичайно важливим є вивчення зарубіжного досвіду та адаптації його положень і здобутків до місцевих потреб.


У четвертому розділі "Перспективи розвитку музейної системи в Йорданії” на підставі критичного аналізу досягнень у теоретичній та практичній площинах світової музейної справи на сучасному етапі визначаються шляхи та засоби вдосконалення національного музейництва.


Вихідною позицією при формуванні державної музейної політики і розробці стратегії та тактики йорданського музейництва на перспективу має стати сучасне теоретичне забезпечення, що базується на принципах “нової музеології”.


Квебекська декларація музеологів (1984) відзначена необхідність переходу від традиційної моделі музею, яка призначена збирати, зберігати, вивчати та експонувати пам’ятки матеріальної і духовної культури до музею “нового типу” з активною, інтегрованою участю в усіх сферах суспільного життя. Згідно з новою концепцією, музей – це живий організм, що реагує на логіку ситуацій; це відкрита соціокультурна модель, здатна до саморозвитку; це унікальний інструмент впливу на соціум у його смисложиттєвих орієнтирах, формуванні ієрархії цінностей, соціальних відносин, дій тощо.


Фахівці вважають, що сьогодні на перший план музейної діяльності висуваються питання культурного розмаїття людства, полілогу культур, гендерні проблеми, міграції, етнокультурні аспекти, характеристика сучасних соціальних страт. Вони вимагають використання синхронічного та діахронічного принципів комплектування музейних фондів і відповідних засобів інтерпретації та контекстуалізації матеріалів.


В організаційному плані першочерговими завданнями є створення структур, якими визначається зрілість національної музеологічної школи – науково-дослідницького і координаційного центрів, спеціальних періодичних видань, системи підготовки і перепідготовки кадрів, експериментальних музейних майданчиків для пошуку оптимальних форм культурної комунікації. Враховуючи історико-культурну специфіку Йорданії та сучасні глобальні соціокультурні тенденції, доцільно покласти в основу реорганізації та подальшого розвитку музейної мережі країни ідею створення унікального простору для постійного діалогу і – ширше - полілогу світових культур. Паралельно з генеральною ідеєю слід також зосередити увагу на двох аспектах – багатомірній музейній презентації арабського світосприйняття  і способу життя та музеєфікації об’єктів святої землі як центру паломництва.


Реалізація запропонованого ідейного задуму йорданської музейної мережі передбачає перепрофілізацію ряду існуючих музеїв, поповнення музеїв художнього профілю, створення тематичних, дитячих, науково-технічних музеїв, характерних музейних ансамблів у стародавніх фортецях та заміських палацах.


Зокрема, на базі однотипних міських археологічних музеїв доцільно створити кілька музейних закладів із монографічними і аттрактивним відображенням найбільш яскравих періодів чи явищ далекої давнини – "На порозі Історії", "Людина знайомиться з металом", "Стародавні поховальні обряди", "Стародавнє мистецтво" тощо, а решту використати як фундамент розбудови популярних у світі "екомузеїв" чи музеїв "живої історії". Роль останніх є надзвичайно важливо для зміцнення музейної свідомості йорданського суспільства. Аналогічної реструктуризації з виділенням спеціалізованих та етнокультурних осередків вимагає і профільна група етнографічних музеїв.


Зважаючи на характерний склад художніх пам’яток Йорданії, національну музейну мережу мають доповнити Музей декоративно-ужиткового мистецтва, Музей арабської каліграфії, Музей "вічного живопису" (мозаїчного мистецтва), Музей музичного мистецтва.


Культурно-історична самобутність Йорданії та складові національного музейного фонду забезпечують сприятливі умови для побудови цілого ряду тематичних музеїв – Музею релігії, Музею Хашимитського королевства, Музею військової доблесті і честі, Музею торгівлі тощо.


Новий "музейний бум" у світі, пов’язаний із створенням різноманітних  музеїв спеціально для дитячої аудиторії, дозволяє йорданським фахівцям виокремити оптимальні моделі дитячих музеїв для своєї країни.


Підсилення ролі музеїв у суспільному житті висуває на передній план і проблему музейної архітектури. При спорудженні нових музейних будівель та пристосуванні під музеї приміщень іншого попереднього призначення необхідно зважати на те, що архітектура і музейна експозиція тісно пов’язані на функціональному, стилістичному і емоціойному рівнях.


З метою підвищення соціокультурного впливу йорданських музеїв через авангардні напрями діяльності – експозиційно-виставкову та комунікаційну, - слід ширше й активніше використовувати на практиці нові методики побудови експозицій, зокрема розроблену українськими фахівцями систему алгоритмів музейного експозиційного мистецтва та нетрадиційні форми музейної комунікації.


Повноцінне соціокультурне функціонування музеїв Йорданії неможливе без сучасного науково-технічного оснащення базисної та похідної структур системи музейної комунікації, а також без залучення фахівців у галузі інформатики, соціології, психології, менеджменту, реклами тощо.


Привабливість культурно-історичних пам’яток Йорданії для численних зарубіжних туристів, про що свідчать статистичні дані, зобов’язує музеї посилити свою роль у туристичній інфраструктурі країни.

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины


ПОСЛЕДНИЕ ДИССЕРТАЦИИ

Гигиенические особенности формирования и оптимизация физико-химических условий внутренней среды сильвинитовых сооружений Селиванова Светлана Алексеевна
Научное обоснование гигиенических рекомендаций по контролю и снижению загрязнения питьевой воды цианобактериями и цианотоксинами Кузь Надежда Валентиновна
Научно-методическое обоснование совершенствования экспертизы профессиональной пригодности подростков с дисплазией соединительной ткани Плотникова Ольга Владимировна
Научные основы гигиенического анализа закономерностей влияния гаптенов, поступающих с питьевой водой, на иммунную систему у детей Дианова Дина Гумяровна
Обоснование критериев токсиколого-гигиенической оценки и методов управления риском для здоровья, создаваемым металлосодержащими наночастицами Сутункова Марина Петровна

ПОСЛЕДНИЕ СТАТЬИ И АВТОРЕФЕРАТЫ

Ржевский Валентин Сергеевич Комплексное применение низкочастотного переменного электростатического поля и широкополосной электромагнитной терапии в реабилитации больных с гнойно-воспалительными заболеваниями челюстно-лицевой области
Орехов Генрих Васильевич НАУЧНОЕ ОБОСНОВАНИЕ И ТЕХНИЧЕСКОЕ ИСПОЛЬЗОВАНИЕ ЭФФЕКТА ВЗАИМОДЕЙСТВИЯ КОАКСИАЛЬНЫХ ЦИРКУЛЯЦИОННЫХ ТЕЧЕНИЙ
СОЛЯНИК Анатолий Иванович МЕТОДОЛОГИЯ И ПРИНЦИПЫ УПРАВЛЕНИЯ ПРОЦЕССАМИ САНАТОРНО-КУРОРТНОЙ РЕАБИЛИТАЦИИ НА ОСНОВЕ СИСТЕМЫ МЕНЕДЖМЕНТА КАЧЕСТВА
Антонова Александра Сергеевна СОРБЦИОННЫЕ И КООРДИНАЦИОННЫЕ ПРОЦЕССЫ ОБРАЗОВАНИЯ КОМПЛЕКСОНАТОВ ДВУХЗАРЯДНЫХ ИОНОВ МЕТАЛЛОВ В РАСТВОРЕ И НА ПОВЕРХНОСТИ ГИДРОКСИДОВ ЖЕЛЕЗА(Ш), АЛЮМИНИЯ(Ш) И МАРГАНЦА(ІУ)
БАЗИЛЕНКО АНАСТАСІЯ КОСТЯНТИНІВНА ПСИХОЛОГІЧНІ ЧИННИКИ ФОРМУВАННЯ СОЦІАЛЬНОЇ АКТИВНОСТІ СТУДЕНТСЬКОЇ МОЛОДІ (на прикладі студентського самоврядування)