ФОРМУВАННЯ КОЛОРИСТИЧНОГО ОБРАЗУ АРХІТЕКТУРИ ХАРКОВА (ВЕРСІЯ ІСТОРИЧНОГО РОЗВИТКУ)

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми дослідження, вказується на важливість відродження колористичних традицій міст України, які, на жаль, занедбані, що і викликає потребу створення цілісної картини змін, які відбувались у колористичному архітектурному просторі Харкова впродовж історично тривалого часу. Розглянутий сучасний стан проблем, міра її вивченості, а також сформульовано мету і основні завдання роботи, визначено об’єкт, предмет та межі дослідження, охарактеризовано наукову і практичну цінність одержаних результатів.

У першому  розділі  “Стан досліджуваності колористики Слобожанщини і Харкова та методика дослідження”, розкрито стан вивченості проблеми архітектурної колористики у сучасній науковій теорії та практиці, дана загальна характеристика методики проведених досліджень, проведене дослідження кольорового клімату природного середовища України, колористики української народної архітектури, а також історичного розвитку архітектурної колористики українського міста. Окремо аналізуються особливості природного кольорового середовища та традиційної народної колористичної культури Слобожанщини.

У рішенні поставлених у  дослідженні задач автор спирався на досягнення  І.Араухо, Т.Бєлової,  В.Борзот, Н. Велигоцької, Т.Гайдук, М. Гінзбург, О.Єфімова, В.Кравця, Г.Лашук, Б.Лассюсь, Л.Міронової, О.Пономарьової, О.Седака, Н.Трегуб, які досліджували колір, як засіб архітектурної композиції і категорії архітектурної форми, а також на праці Азізян, В.Бичкова, О.Железняк, С.Лемешева, Л.Міронової, В.Тернер, А. Ярошенко, які досліджували кольорову культуру суспільства, та на науковий доробок  Т. Гайдук,  В.Єлізарова, Н. Деміденко, Ф. і М. Клєє, Ж.Ланкло, Нгуен  Ба Данг, Я.Ногата, Р.Сігета, М.Туяа, а також на праці С.Алексєєва, Ю. Асєєва, А. Буніна, О.Кириченко, А.Ярошенко пов’язані з характеристикою архітектурно -  художнього образу, на праці  Ю.Асєєва, Г.Логвина, П.Толочко, М. Цапенка,  В.Ясиєвича, які торкались питань історико – культурного аспекту розвитку архітектурної колористики українського міста, на результати досліджень колористики народної архітектури України, які отримали  О. Берченко, З. Петрова, В. Самойлович, С. Таранущенко, М. Щєпотьєва, В. Щербаківський, Ю. Хохол, П. Юрченко.

Конкретно автор спирався головним чином на тези Л. Миронової про побудову палітри етнічних колористичних культур, праці С. Лемешева та В. Самойловича про етнічні колористичні традиції народного житла України, А. Ярошенка про колористичні палітри міст України, В. Кравця про побудову структури кольорової гармонії. Крім цього основні дані, на яких базуються висновки були отримані шляхом вимірювання колористичних  характеристик за системою МКО – 1960 р. харківської забудови. Вимірювання  проводились за допомогою таблиць – колориметра виконаних у С. – Петербурзі під керівництвом Л. Абрамова. Класифікація отриманих за допомогою вимірювання колористичних характеристик проводилась за колориметричною рівно-контрастною вимірювальною системою В. Кравця.

Методологічно автор побудував процедуру дослідження спираючись на системний підхід, та методи структуралізму за С. Леві – Строссом, які передбачають по-перше –  збір фактологічного матеріалу, по-друге – встановлення зв’язків, по – третє – синтезування елементів на підгрунті цих зв’язків у єдиний об’єкт дослідження (структуру – С. Леві - Стросс). Крім того методологія дослідження передбачала пошук впливу головних чинників утворення, генези, функціонування задля досягнення якихось цілей подальшого розвитку.

Такими чинниками було виявлено:  колористичні характеристики природного оточення регіону, психофізіологічні механізми сприйняття та адаптації людини до цих умов, етнічні традиції колористичної культури, які утворились в процесі цієї адаптації, використання будівельних та оздоблювальних матеріалів, конфесійні та інші ідеологічні важелі духовного життя, адміністративний тиск та культурні впливи сусідніх спільнот, розвиток суспільного життя та засобів виробництва та будівництва та т. і.  Зрозуміло, що розгляд проблеми за цією методологією починається аналізом колористики природних умов регіону. 

          Кліматичні умови в Україні змінюються з півночі на південь і з сходу на захід. Результуючим вектором цих кліматичних змін є напрям з північного заходу до південного сходу. В тому ж напрямку зростає кількість ясних сонячних днів, змінюється характер ґрунту і рослинний покров. Тому кольорова палітра природного середовища також змінюється в цьому напрямку. Від вічнозелених лісів Полісся до різнобарвної (завдяки сезонним змінам) степові рослинності південного сходу.

В розділі зазначається, що вектор змін кліматичних умов знайшов своє відображення в змінах хроматичної палітри народної архітектури, що було виявлено С.Лемешевим. Домінування сіро-чорного кольору на північному заході поступово змінюється домінуванням білого кольору на південному сході.  Розташовані в середині цього вектора Карпати, Поділля, Середнє Подніпров’я та Слобожанщина знаходяться в найбільш сприятливій в Україні ситуації з точки зору розвитку колористики народної архітектури. У формуванні кольорового клімату довкілля цього регіону приймають участь кольори лісової та степової зон. Водночас, широкий вибір природних будівельних матеріалів та порівняно м’який клімат дозволили уникнути домінування в архітектурній палітрі ахроматичних кольорів, які панують на південному сході та північному заході. До того ж, в цих регіонах в палітрі життєвого простору досягнуто рівноваги між екологічними та символічними функціями кольору, що урізноманітнило поліхромне рішення архітектури народного житла.

          В той же час, на відміну від монотонного рельєфу північного заходу і південного сходу, рельєф в цій зоні помітно змінюється від Карпатських гір і глибоких річкових каньйонів Поділля до переважно пласкої поверхні Слобожанщини, змінюючи домінування зеленого (рослинність) на домінанту  синього (небо) кольору у краєвиді.

В розділі виявлено, що зворотна залежність домінуючих кольорів народної архітектури від кольорів природного оточення в кожному регіоні лісостепової зони і Карпат приводила до створення неповторної колористичної палітри. Так, домінуючий червоний колір народної архітектури Карпат і Поділля поступово змінюється в архітектурній палітрі Слобожанщини домінуючим жовтим кольором. Таким чином, автором виявлений  вектор змін колористики народної архітектури України, який перетинає країну з заходу на схід, від Карпат до Слобожанщини. В розділі зазначається, що колористика архітектурного середовища міст України на час заснування Харкова вже мала багатовікові традиції. Так, в основі архітектурної палітри міст завжди знаходилась гармонійна контрастна гама, яка включає кольори архітектури та природного оточення. Внаслідок цього, в архітектурному середовищі міст переважав принцип контрастної вписуваності кольорів архітектури у кольорову палітру ландшафту, в результаті чого утворювалась контрастна гармонійна гама.

Вплив українського бароко на формування архітектурного середовища міст Слобожанщини обумовив панування в архітектурній палітрі колористичної контрастної гами з двох пар протилежних кольорів: синього та жовтого а також червоного та зеленого. Водночас, ця колористична гама в Слобожанщині зазнала впливу колористичної культури Московської держави ,що призвело до домінування червоного кольору в архітектурній палітрі міст.

Натомість, в колористичній палітрі народної архітектури Слобожанщини червоний колір майже не вживається. Символічний зміст червоного кольору в контексті слобожанської культури пов’язаний здебільшого з військовими ритуалами. Основою колористичного рішення слобожанського життєвого середовища є синьо-жовто-зелена гама разом з ахроматичним білим кольором. Ця четвірка кольорів виконувала символічні, екологічні та гармонійні функції кольору і складалась з кольорів архітектури та ужиткових предметів в інтер’єрі.

Головну символічну роль в сакралізації архітектурного простору грали ахроматичні чорний та білий кольори разом з червоним кольором, який символізував життєву енергію. Червоно-зелена гама кольорів символізувала важливі для сільськогосподарської культури Слобожанщини сезонні цикли відродження природи.

В розділі зазначається, що колористична культура Слобожанщини – це засіб пристосування етносу до колористичного клімату природного оточення. Водночас, стверджується, що архітектурна колористика Слобожанщини, як народна, так і елітарно-міська, формувалась під впливом природного середовища і колористичної культури суспільства.

У другому розділі “Колористика архітектури Харкова – культурного та промислового центру Російської Імперії” аналізується історичний розвиток колористики архітектурного середовища Харкова на протязі ХVІІ – поч. ХХ ст. В розділі висвітлюються два важливі етапи розвитку Харкова: формування міста в ХVІІ – ХУІІІ ст. та розвиток його як культурного та промислового центру в ХІХ – на поч. ХХ ст.

В розділі зазначається, що архітектурне колористичне середовище Харкова з перших років існування міста було сформовано на основі колористичної культури доби українського бароко, яке поєднало досягнення європейських елітарної та української народної культури.

Палітра архітектурного середовища первісного українського поселення базувалось на двох гармонійних гамах – контрастній та нюансній. Нюансна гама була створена жовто-зеленим і зеленим кольором, які містились в кольорах рослинності і житлової архітектури. Контрастна гама складалась з двох протилежних кольорів: жовтого та синього, за системою В. Кравця – 54 пороги кольорового відчуття (∆L = 54 п). Ці кольори містились в кольорах житлових, культових і оборонних споруд та кольорах неба. Білий колір стін головних будівель ілюзорно видавався вперед порівняно з жовтими та сірими кольорами фонової забудови. Така ілюзорна руйнація простору відповідала мистецьким засадам бароко.

В розділі зазначається, що формування Харкова як міста почалось з розподілу території поселення на дві функціональні зони, першу з яких було відведено під фортецю, де домінували різні відтінки червоного кольору, а іншу залишили під житлову забудову, палітра якої будувалась на сполученні кольорів природних будівельних матеріалів (охристо-жовтих, жовто-зелених, сріблясто-сірих, білих та інш.) і природної зелені.

Після заснування Харківської фортеці з середини ХVІІ ст. колористичне середовище міста почало відчувати вплив московської культури. З часом цей вплив став домінуючим інокультурним впливом, майже відокремивши Харків від загальноєвропейського культурного процесу. Результатом цього впливу в ХVІІ ст. було зменшення частки природної зелені в центрі міста і забудова його червоно-помаранчевими цегляними будинками, що призвело до заміни існуючої нюансної гами на контрастну. Ця гармонійна контрастна гама складалась  з жовто-зеленого, червоно-помаранчевого кольорів забудови та синього кольору неба (∆L = 36 п.). В кінці ХVІІІ ст. червоний колір дахів імперських адміністративних будинків передував появі на початку XIX століття  церковних куполів зеленого кольору, притаманних добі українського бароко  (∆L = 54 п).  Водночас червоний колір будівель адміністрації був тісно пов’язаний у слобожанській культурі з військовою символікою, тому сприймався адекватно. Жовтий колір забудови склав контрастну гармонійну гаму (двійку) (∆L = 54 п) з синім кольором даху гостинного двору кінця XVIII століття. Таким чином, розвиток палітри архітектурної колористики Харкова в ХУІІ – ХУІІІ відбувався на основі органічної взаємодії двох культур.

В першій третині ХІХ ст., в добу панування ампіру, в палітрі новобудов Харкова з’являються кольори, які, за винятком рожевого, близькі до кольорів, домінуючих в палітрі народної архітектури Слобожанщини. Цей процес відбувається під впливом кольорової культури Російської Імперії, яка в той час спиралась на палітру природних кольорів. До того ж, традиційний білий колір зберігали міські домінанти - дворянські садиби та церкви. Таким чином, кольоровий клімат архітектури міста майже не змінився. Водночас, невиразність блідих кольорів огороджуючих конструкцій робила їх монотонним тлом для виступаючого білого декору, а також нейтральним щодо функцій архітектури. Найбільш активно діючий на психофізіологічний стан людини рожевий колір вкрив стіни Університету.

Планувальні особливості класицистичного періоду виключають взагалі природну зелень з вуличної мережі міста. Тому кольорові гами архітектурного середовища  Харкова складаються головним чином з кольорів неба та забудови. В цей період архітектурна колористика Харкова базується на гармонійній контрастній гамі (трійці)  червоно-помаранчевого, жовто-зеленого та синього кольорів (який з’являється в 40-х роках XIX ст.) (∆L = 36 п), а також на гармонійній контрастній гамі жовтого та синього кольорів (∆L = 54 п). 

В період панування еклектики і модерну, у другій половині ХІХ – початку ХХ ст., в палітрі новобудов Харкова переважає червоно-помаранчевий колір неотинькованої цегли, із включенням великих площин сірого кольору. Поступово міські домінанти – культові споруди починають набувати охристо-жовтий та помаранчево-червоний кольори, які не мали в слобожанській культурі адекватного сакрального змісту. Тільки найстарші парафіяльні церкви зберігають історичний білий колір. До того ж, в забудові міста з’явились кольори, символіка яких сприймалась лише носіями елітарної культури (оливково-сірий, різні відтінки зеленого, шоколадний і т.д.). Водночас, в цей період змінюються кольори народної архітектури на міських околицях: з’являються хати з синіми стінами, на яких залишається жовтий декор.

Більшість цегляних споруд були за своїми функціями зовсім новим явищем для міста. Це були заводи, політехнічні навчальні заклади і залізничні споруди. Червоний колір, який містився в кольорі цегли, дозволяв створити зону підвищеної працездатності навколо підприємств і навчальних закладів. З часом, панування новобудов червоного кольору стало майже повним. Але ще в кінці ХІХ ст. та початку ХХ ст. завдяки зміни планувальних прийомів колористична гама архітектури Харкова включає і природну зелень, яка пом’якшує вплив на людину червоного кольору. Водночас, кольори зелені складають гармонійну контрастну гаму (∆L = 36 п).   з кольорами цегляної архітектури і неба. Жовтий колір архітектури в цей період складав гармонійну контрастну гаму (∆L = 54п ) з синіми кольорами неба і еклектичної архітектури кінця XIX ст.

На початку ХХ ст. в кольорах архітектури з’являється зелено-голубий колір, який складає разом з червоно-помаранчевим кольором червоної цеглі гармонійну контрастну гаму (∆L = 54п ).

В розділі зазначається, що такі функції кольорової палітри архітектури Харкова, як образно-ідейна, кодової “маркировки” виділення композиційних вузлів, орієнтації, гармонійна та комфортна, формоутворююча, тектонічна, пов’язана з функцією архітектури, були впродовж розглянутого періоду реалізовані в контексті  регіональної та інтернаціональної колористичних культур. Водночас впродовж зазначеного періоду розвиток архітектурної колористики Харкова відбувається за рахунок пригнічення етнорегіональної архітектурної палітри особливо на містобудівному рівні. Водночас, тон жовтого кольору зсувається в бік жовтого, притаманного народній архітектурі.

У третьому розділі “Поліхромія архітектури Харкова в ХХст.” аналізуються найважливіші етапи в розвитку архітектурної колористики міста в нашому столітті. Перший етап охоплює період розвитку міста як столиці Радянської республіки (1917 – 1934рр.). Другий етап обмежений часом, який передує Великій Вітчизняній війні (1934 – 1941 рр.), а також періодом післявоєнної реконструкції господарства країни (1945 – 1950рр.). Третій етап висвітлює період панування індустріального будівництва (1950 – 1990 рр.), та сучасний стан архітектурної колористики Харкова.

В розділі зазначається, що на початку 20 – 30-х років архітектурний простір Харкова складався з ахроматично сірих конструктивістських новобудов, переважно охристо-жовтих будинків дореволюційного періоду та переважно червоних споруд агітаційного дизайну. Якщо сірий колір будинків являв собою символ нової “індустріальної” архітектури, то червоний колір символізував взагалі новий тип відносин людини і суспільства.

Головною функцією архітектурного простору в цю епоху була організація масових народних зібрань. Тому можна вважати, що функція кольору, пов’язана з функцією архітектурного об’єкту (споруд агітаційного дизайну), для архітектурного простору була виконана. Водночас, функціональне призначення окремих будинків не було підкреслено, а організуюча роль архітектурних домінант в цей період була знівельована, бо основним кольором в архітектурному середовищі міста став ахроматично сірий.

Поява в архітектурному просторі міста домінуючих червоних кольорів споруд агітаційного дизайну та деталей архітектурної пластики червоно-помаранчевого кольору супроводжувалось збільшенням частки природної зелені в забудові міста. Цей процес розпочатий в кінці XIX століття набув великого розвитку на протязі усього XX ст.

Таким чином, як на рівні як окремої споруди, так і забудови міста загалом, колористичний образ в цей період базується на основі контрастної гармонійної гами, яка складається з двох протилежних кольорів: червоного та зеленого (∆L = 54п), а на містобудівному рівні панувала гармонійна гама (трійця) (∆L = 36п), яка складалась з червоно-помаранчевого, жовто-зеленого (зелені насадження) та синього (неба).

В 50 рр. ахроматичний сірий колір поступово зникає із палітри новобудов. Його місце займають ясно-жовті кольори класицизуючої архітектури. Цей процес набуває тотального характеру у часи відбудови народного господарства після Великої Вітчизняної війни. Ясно-жовті кольори, на відміну від забрудненого червоно-помаранчевого кольору післявоєнних руїн, стають символом архітектури мирного часу, символом відбудови, надаючи міському простору рис святковості завдяки емоційному впливу кольору. До того ж, жовтий колір є близьким за тоном до кольору народної архітектури Слобожанщини  та  традиційним для палітри міської архітектури Харкова і його асоціативний зв’язок з текучими матеріалами допомагає адекватно сприймати текучі форми багато декорованих стінових конструкцій будинків повоєнних років.

Жовтий колір новобудов на рівні окремої споруди та на містобудівному рівні, разом з синім кольором неба склав контрастну гармонійну пару, гаму (∆L = 54п) з двох протилежних кольорів: жовтого і синього. Водночас, ряд конструктивістських будинків, а також деталі архітектурного декору новобудов фарбують в охристо-червоний колір, який разом з кольором природної зелені на рівні окремої споруди  утворив гармонійну контрастну гаму з двох протилежних кольорів: червоного та зеленого (∆L = 54п), а на містобудівному рівні разом з кольором неба та жовтим кольором забудови утворив контрастну гармонійну гаму (трійцю) (∆L = 36п).

 З деякими змінами ці гами збереглись і в 60-ті рр. Так, до домінуючих жовтих кольорів індустріальної забудови, які змінили червоно-цегляні будівлі і разом з кольором неба складають гармонійну контрастну гаму, додались охристо-червоний, охристо-рожевий (червоно-помаранчевий), синій, зелено-синій та зелені кольори стін і декору. Ці останні кольори складають гармонійні контрастні гами з та кольорами природної зелені і між собою: червоно-помаранчевого та синьо-зеленого (∆L = 54п), червоного і зеленого (∆L = 54п), синього та жовтого (∆L = 54п).

У 70-ті р.р. велетенська міць індустріального домобудування створила клоновані масиви районів – спалень, архітектура яких була сірою в прямому та переносному значенні. У 80-ті роки новобудови взагалі втрачають будь-який, окрім ахроматично-сірого, колір. Одночасно, в архітектурній палітрі міста збільшується частка червоного кольору за рахунок збільшення кількості споруд агітаційного дизайну, які розміщувались серед природної зелені, кольори яких складають між собою контрастну гармонійну гаму (∆L = 54п).

В 90-ті роки зникнення червоного кольору із споруд агітаційного дизайну співпало з появою в палітрі архітектурного простору міста Харкова червоного і червоно-помаранчевого кольору новозбудованих житлових та торгівельних споруд. Ці кольори в масовій свідомості слобожан пов’язані з доіндустріальною добою, а також символізують європейські стандарти життя. Водночас, в цей період в забудові міста з'являються кольори, символічний зміст яких адекватно сприймається лише в контексті колористичних культур інших країн (чорний фронтон корейського центру та малинова покрівля центру в’єтнамської громади та т.і.). До того ж в історичному центрі наприкінці сторіччя, з’явилась велика кількість споруд торгівельного дизайну, які внесли в архітектурне середовище міста композиційну і колористичну строкатість.

В розділі зазначається, що на початку  ХХІ ст. в районах садибних новобудов 90-х років збільшується частка природної зелені. Водночас, в палітрі міста в 90-х рр. починають з’являться жовті, жовто-зелені та сині кольори забудови. Таким чином, на початку ХХІ ст. колористика архітектури Харкова буде базуватися на колористичних гамах: червоного-зеленого (∆L = 54п), синьо-жовтого (∆L = 54п) та червоно-помаранчевого-синього-жовто-зеленого кольорів (∆L = 36п).

В розділі робиться висновок, що образно-ідейна, кодової “маркировки” виділення композиційних вузлів, орієнтації, гармонійна та комфортна, формоутворююча, тектонічна, пов’язана з функцією архітектури функції кольору, були впродовж ХХ ст. реалізовані в контексті регіональної та інтернаціональної колористичних культур. Водночас, впродовж зазначеного періоду відбувається поступове відтворення кольорової палітри архітектури, яка є основою етнорегіональної колористичної культури Слобожанщини.