РОЗДІЛ І – ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ ЗА ТЕМОЮ
У радянський період історико-етнічні надбання містобудівного процесу на українських теренах впродовж ХІV – поч. ХХ ст. майже зовсім не досліджувалися, бо вважалися чужерідними входженнями, невластивими українському культурному грунту. Тому, тільки з 90-х років починають проводитись офіційні наукові роботи, спрямовані на вивчення різноманітних складових містобудівної спадщини зазначеного періоду. В галузі наукового опрацювання архітектурно-просторової організації старовинних єврейських містобудівних комплексів - штетлів у структурі історичних поселень України маємо тільки дисертацію Х.Бойко (захищену в 2000 р.), присвячену дослідженню архітектурно-просторового укладу єврейських дільниць у складі міст та містечок Галичини у кінці ХVІІІ – на поч. ХХ ст. Але старовинні єврейські штетли у структурі історичних поселень Галичини за своїми принципами формоутворення суттєво відрізнялися від штетлів, які формувалися в структурі історичних поселень Поділля впродовж ХV – поч. ХХ ст. Тому, на підставі проведених самостійних натурних досліджень, аналізу вітчизняної та зарубіжної наукової літератури (це праці: Балабана М., Бергман Е., Геврика Т., Гельстона И., Гудченко З., Котляра Є., Ліфшиця Ю., Могитича Р., Мокловського К., Носоновського М., Олійник О., Павлуцького Г., Пехотків М. і К., Пламеницької О., Сєдака О., Сергєєвої І., Соколової А., Трегубової Т., Хаймович Б., Ходорковського Ю. та інш.), архівних матеріалів можна стверджувати, що для теорії, історії архітектури й містобудування проблема архітектурно-просторової організації єврейських містобудівних комплексів ХV - поч. ХХ ст. у структурі історичних поселень Поділля зокрема й України загалом нова, грунтовно і різнобічно ще майже зовсім не досліджена.
Будь-яка етно-конфесійна архітектурно-містобудівна спадщина представляє собою культурну цінність загальнолюдського масштабу не залежно від того, на яких землях вона розміщена. Вона стає їх невід'ємною частиною і складовою історично сформованої своєрідності їх урбаністичного середовища. Саме тому сьогодні потрібно не тільки вивчати структуру недосліджуваної раніше містобудівної спадщини України, але й розробляти науково обгрунтовані напрямки та підходи для її збереження. Аналіз існуючих методів охорони архітектурно-містобудівних пам'яток і історичної своєрідності середовища старовинних поселень (праці Є.Водзинського, В.Тимофієнка, Л.Прибєгі, А.Мардера, Г.Логвіна, Л.Скорик, О.Пламеницької, Ю.Ранинського, О.Олійник, М.Дьоміна, С.Царенка та інш.) дозволив встановити:
· на теперішній час загальновизнаною в світі, в якості найефективнішого методу охорони архітектурно-містобудівної спадщини, є охорона цілісного містобудівного середовища, назвемо її “середовищною” охороною, замість “об'єктної” охорони, спрямованої на збереження поодиноких вибіркових пам'яток архітектури. Саме середовищна охорона в наш час є найнеобхіднішою і найактуальнішою для врятування багатющого і зовсім мало ще дослідженого містобудівного надбання українських теренів від повного знищення;
· досі не існує єдиного наукового апарату-системи для визначення і виділення тих складників містобудівної спадщини, які дійсно є носіями своєрідності даного культурно-екологічного середовища і які необхідно використовувати при формуванні нововведень в історичний містобудівний ландшаф для гармонійного узгодження в ньому старого і нового, а також для продовження новим історично сформованих естетично-функціональних характеристик середовища конкретного населеного місця.
Під історично сформованою своєрідністю середовища поселення ми розуміємо комплекс специфічних тільки для даного урбаністичного утворення особливостей його архітектурно-просторової структури.
РОЗДІЛ ІІ – ІСТОРИЧНИЙ ОГЛЯД ШЛЯХІВ ФОРМУВАННЯ ЄВРЕЙСЬКИХ МІСТОБУДІВНИХ КОМПЛЕКСІВ ХV – поч. ХХ ст. У СТРУКТУРІ СТАРОВИННИХ
Розглянуті історико-політичні і соціо-культурні фактори, що сприяли і зумовлювали виникнення й формування впродовж ХV – поч. ХХ ст. комплексів забудови єврейських громад у структурі історичних містобудівних утворень України загалом і Поділля зокрема. Як результат проведеної роботи, встановлені такі найголовніші з них: колонізація українських теренів польською правовою й економічною системою; примусове утримання українців впродовж XV - поч. ХХ ст. виключно в межах сільських поселень і сільськогосподарської діяльності, що створило необхідність у великій масі людей, призначених опанувати торговельно-ремісничо-підприємницький сектор економіки; масове вигнання євреїв з країн Західної та Центральної Європи в XІ – XV ст.; введений в 1830 р. владою Російської імперії закон про “смугу осілості”, який ще більше вкоренив єврейський елемент у місця постійного його замешкання на українських теренах до цього часу.
Розглянуті особливості світосприйняття й організації побуту українського єврейства ХV – поч. ХХ ст. Це дозволило з'ясувати, що самобутність архітектурно-просторової структури старовинних комплексів єврейської забудови розвивалася на базі специфічного способу буття цієї спільноти, спрямованого на збереження і розвиток національно-релігійної окремішності відповідно до юдейського віровчення. Досягнення цієї мети відбувалося на основі головного світоглядного принципу - духовно-інтелектуальної замкненості, обмеженої громадськими і міжгромадськими взаємообмінами і взаємодопомогою. З носіями іншоетнічних культур єврейська людність того часу підтримувала тільки економічні взаємообміни. Саме тому старовинні єврейські містобудівні комплекси Поділля мали самодостатню цілісність композиційно-функціональної структури, яка, подібно до Ноєвого ковчегу, дозволяла рятувати єврейську культуру серед хвиль інших національних культур.
Здійснений аналіз регіональної специфіки архітектурно-просторової організації єврейських містобудівних комплексів XV - поч. ХХ ст. у структурі історичних поселень різних регіонів України. На підставі аналізу виявлено, що єврейська містобудівна спадщина Поділля має унікальну своєрідність, сформовану такими основними формотворчими принципами:
· застосуванням додаткового містоформуючого планувального модуля – вузького (від 1 до 3 м) пішохідного провулку в поєднанні з базовим модулем – ділянкою-парцелою в планувальній структурі рядової єврейської забудови;
· залученням та творчою трансформацією місцевих українських народних будівельних і художньо-декоративних традицій до архітектурного вистрою єврейської житлово-виробничої забудови;
· застосуванням терасного типу побудови архітектурних форм у структурі рядової забудови під впливом схилястої ландшафтної підоснови містобудівної тканини.
Специфічність розвитку єврейського містобудування на Поділлі зумовлена такими основними факторами: кількість польського населення в містобудівних утвореннях Поділля була мінімальною (30 – 3%), внаслідок стратегічно небезпечного становища цих земель; і другий, похідний від першого, - серед західноукраїнського урбаністичного простору подільський мав найменшу щільність заселення.
Проведений аналіз сучасного стану збереженості єврейської містобудівної спадщини на теренах України. Він дозволив виділити регіон, в якому єврейська містобудівна спадщина має найвищий рівень збереженості серед усіх інших українських регіонів, бо в роки ІІ Світової війни він входив до румунської зони окупації, де не знищували євреїв і їхнього матеріально-духовного середовища. Цим регіоном є центрально-південні частини подільських областей – Вінницької і Хмельницької. На підставі аналізу встановлено також таку закономірність: що вищий адміністративно-господарський статус поселення, то менший відсоток збереженості в ньому історичної рядової єврейської житлово-виробничої забудови. Значить найвищий відсоток її збереженості сьогодні існує в малих історичних містах, бо саме в них не здійснювалася глобальна реконструкція їх історичного середовища.
РОЗДІЛ ІІІ - АНАЛІЗ АРХІТЕКТУРНО-ПРОСТОРОВОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ЄВРЕЙСЬКИХ МІСТОБУДІВНИХ КОМПЛЕКСІВ ХV – поч. ХХ ст. У СТРУКТУРІ ІСТОРИЧНИХ ПОСЕЛЕНЬ ПОДІЛЛЯ
Проаналізовані закономірності формування об'ємно-просторової структури єврейських штетлів відносно загальної містобудівної структури середмістя історичних поселень Поділля і відносно власних потреб єврейської громади. В результаті виявлено дві схеми взаєморозміщення єврейської і польської зон забудови в межах середмістя, закономірності вертикального розвитку забудови штетлу в структурі блакитної лінії поселення, закономірності розміщення Великої синагоги в розпланувальній структурі поселення і базова модель об'ємно-просторової структури єврейського комплексу, сформована відповідно до національного світогляду і внутрішніх потреб власне єврейської громади. Ця базова модель об'ємно-просторової структури штетлу складається з трьох просторово-функціональних центрів, які фокусують на собі матеріальну, духовну та потойбічну сфери буття єврейської громади. Першим таким центром є торгова площа поселення, навколо якої зосереджувалися квартали єврейської житлово-виробничої забудови. Другим центром була синагогальна площа, навколо якої розміщувалися всі найважливіші громадські і духовні інституції єврейського комплексу, над якими домінував об'єм Великої синагоги. Третім центром була територія єврейського некрополя, розміщена за межами поселення на непридатних для господарства ділянках землі. Визначені також закономірності розміщення торгової і синагогальної площ у загальній просторово-планувальній структурі всього поселення.
Проаналізоване формування основних типів планувальної структури єврейської житлово-виробничої забудови на базі специфічно подільської містоформуючої розпланувальної схеми типу “ділянка + прохід + ділянка”, за якою розвивався весь містобудівний простір Поділля впродовж ХV – поч. ХХ ст. Проведений аналіз дозволив встановити чотири основних типи й один підтип планувальної структури традиційних єврейських осель, які утворені різноманітним поєднанням двох модульних елементів загальноподільської містоформуючої планувальної сітки - земельної ділянки-парцели (4,5 – 5 м х 18 – 28 м) і вузького пішохідного провулку (1 – 3 м):
· перший тип, базовий для всіх інших - однодільна планувальна структура типу “парцела”: задіяна площина модульної парцели;
· другий – дводільна структура типу “парцела + провулок”: задіяна площина парцели і пішохідного провулку;
· третій - дводільна структура типу “парцела + парцела”;
· четвертий – тридільна структура типу “парцела + провулок + парцела”;
· п'ятий, підтип четвертого типу - тридільна структура типу “парцела + парцела + провулок”.
Базовою схемою розпланування внутрішнього простору єврейських житлово-виробничих будинків була система приміщень лінійної композиційної структури і з анфіладним типом комунікаційного зв'язку між її складовими, яку розміщували на площині кожної модульної ділянки-парцели. Її використання обумовлювалося тим, що створена за нею структура потребувала найменших просторових витрат на комунікаційні зв'язки між приміщеннями. Другим базовим модулем внутрішнього розпланування єврейського дому був наскрізний коридор, який використовували якщо до планувальної структури будинку залучалася територія пішохідного провулку. В результаті внутрішнє розпланування єврейської оселі відбувалося за такими схемами: тип “парцела” – “лінійна система приміщень з анфіладним типом комунікацій”; тип “парцела + провулок” – “лінійна система приміщень з анфіладним типом комунікацій + наскрізний коридор”; тип “парцела + парцела” – “лінійна система приміщень з анфіладним типом комунікацій + лінійна система приміщень з анфіладним типом комунікацій”; тип “парцела + провулок + парцела” – “лінійна система приміщень з анфіладним типом комунікацій + наскрізний коридор + лінійна система приміщень з анфіладним типом комунікацій”.
Проведений аналіз функціональної структури старовинних єврейських житлово-виробничих будинків Поділля і виявлена її базова схема, головною ознакою якої було поєднання роботи, житла і господарства, тобто багатофункціональність, сформована у просторовій структурі однієї споруди, біля якої була відсутня навіть мінімальна присадибна ділянка. Основою для формування цієї базової функціональної схеми була однодільна планувальна структура єврейського дому типу “парцела”, об'єм якого на рівні першого поверху від головного вузького фасаду розподілявся на послідовно розміщені функціональні зони, які разом складали такий БАЗОВИЙ ФУНКЦІОНАЛЬНИЙ МОДУЛЬНИЙ БЛОК: “торгово-виробничо-парадна зона приміщення крамниці-майстерні-вітальні (Т) – житлова зона з одної або двох кімнат-спалень (Ж) – побутова зона кухні-сіней (П) – житлова зона з одної або двох кімнат-спалень (Ж) – молитовна зона релігійної веранди (М)”. Функціональна структура єврейських будинків інших планувальних типів складалася за принципом додавання до одного базового функціонального блоку іще:
· одного такого ж самого блоку – планувальний тип “парцела + парцела”: “Т ⁄ Т + Ж ⁄ Ж + П ⁄ П + Ж ⁄ Ж + М ⁄ М;
· комунікаційної зони наскрізного коридору – тип “парцела + провулок”: “Т + Ж + П + Ж + М” + наскрізний коридор”;
· тип “парцела + провулок + парцела”: “Т + Ж + П + Ж + М” + наскрізний коридор + “Т + Ж + П + Ж + М”.
Другий поверх єврейських будинків традиційно призначався для розширення житлової зони споруди. Горище слугувало за складську зону. В обов'язковому цокольному поверсі єврейських осель зі сторони головного вузького фасаду традиційно розміщувалася побутово-складська зона, а другу половину цокольного поверху відводили завжди під транспортно-господарську зону для розміщення коня і воза. Всі старовинні єврейські будинки мали підземний поверх, поєднаний тунелями з підземною комунікаційною мережею штетлу. Головним призначенням підземного поверху була оборона єврейської родини під час військових подій, у мирний період він використовувався як розширена складська зона.
Вулична мережа містобудівних утворень Поділля впродовж ХV – поч. ХХ ст. в межах забудови єврейського штетлу отримала до своєї головної комунікаційної функції друге функціональне навантаження – відкритої торгової зони. Підсумовуючи всю специфіку функціонального насичення дільниць рядової єврейської забудови, автором виділена їх базова функціональна схема, структурним принципом якої було багаторазове додавання такого модульного функціонального блоку: “відкрита торгово-комунікаційна зона вулиці (В) + торгово-виробничо-парадна зона єврейського дому (Т) + житлово-побутово-господарська зона єврейського дому (Ж)”. Генетичною першоосновою цієї схеми була класична функціональна схема зонування торгового ринку: “комунікаційна зона + зона торгового ряду”, до якої тільки додалася житлово-побутово-господарська зона єврейського дому.
Встановлені закономірності архітектурної організації єврейської житлово-виробничої забудови ХV – поч. ХХ ст. історичних містобудівних утворень Поділля. Через поєднання найвиразніших і найуживаніших з них можна сформувати таку базову схему естетичного образу подільської єврейської оселі міського типу: вузький і дуже видовжений (4,5 - 5м х 18 - 28м) корпус будинку; поставлений на високий підмурок, який зі сторони тильного вузького фасаду набирає висоти цілого поверху, створюючи терасну структуру будинку.Об'єм дому завершує масивний спадистий дах, нависання якого вздовж головного вузького фасаду задіяне під простір напівзакритої галерейки. Будинок має: дерев'яну нефарбовану веранду, об'єм якої виступає за площину першої тераси зі сторони одного з вузьких фасадів; два великих вікна-вітрини на головному фасаді, розміщені по обидва боки від головного входу; контрастне співвідношення побілених стін дому із яскраво оранжевим об'ємом даху і червоно-коричневими поверхнями малих архітектурних форм.
РОЗДІЛ ІV – ЄВРЕЙСЬКІ МІСТОБУДІВНІ КОМПЛЕКСИ ХV – поч. ХХ ст. – ОРГАНІЧНІ ЕЛЕМЕНТИ АРХІТЕКТУРНО-ПРОСТОРОВОЇ СТРУКТУРИ ІСТОРИЧНИХ ПОСЕЛЕНЬ ПОДІЛЛЯ
Уся містобудівна спадщина, в комплексі з єврейською, історичних поселень Поділля сьогодні потребує визначення і застосування негайних заходів по її збереженню, а через неї і збереженню історичної своєрідності середовища цих поселень. Заради цього, по-перше, розроблена класифікація історичних містобудівних утворень Поділля за рівнем збереженості в них основних містоформуючих елементів - планувальної і об'ємно-просторової структур їх історичного містобудівного ландшафту:
· І категорія цінності - поселення, в яких збережена історична розпланувальна структура і найвищий рівень збереженості (60-70%) рядової забудови, тобто їх єврейські містобудівні комплекси збережені майже в цілісному вигляді;
· ІІ категорія цінності - збережено 40 - 50% рядової забудови;
· ІІІ категорія цінності - збережені невеликі фрагменти рядової єврейської житлово-виробничої забудови;
· ІV категорія цінності – збережені поодинокі малочисельні елементи рядової забудови – житлово-виробничі єврейські доми;
· V категорія цінності – втрачений повністю історичний планувальний каркас і шар рядової забудови, з якого збережені тільки випадкові поодинокі будинки.
До перших чотирьох категорій входять малі історичні міста Поділля, до п'ятої - відносяться середні і великі історичні міста Поділля. Винятком з середніх міст є тільки Кам'янець-Подільський, містобудівна спадщина якого відповідає І категорії цінності.
Самі по собі просторові акценти не можуть забезпечити збереження своєрідності такого складного багатокомпонентного явища як середовище поселення. До того ж відтворення поодиноких пам'яток архітектури, чи то елементів рядової забудови, чи просторових домінант, це процес набагато простіший за обсягом, сконцентрований на невеликій містобудівній площині, порівняно із процесом відтворення своєрідності естетично-художнього образу історично сформованого природно-антропогенного середовища поселення. Тому в розробленій класифікації не враховується збереженість просторових домінант.
У другому підрозділі розроблені принципи охорони містобудівної спадщини історичних поселень Поділля. Запропоновані два принципа і три форми диференційованої охорони відносно встановлених у підрозділі 4.1. категоріальних груп. Першим принципом охорони, запропонованим до використання, визначений:
· принцип комплексної охорони збережених складових елементів історичного містобудівного ландшафту: топо-ландшафтної підоснови, планувальної і об'ємно-просторової структур.
Його реалізацію необхідно здійснювати обов'язково: на засадах непорушності первинних планувальних взаємозв'язків між реліктовою ландшафтною підосновою та історично складеними планувальною й об'ємно-просторовою структурами. Такий підхід дозволяє найповніше зберегти інформаційний блок традицій, за яким структурований історичний містобудівний комплекс, тобто зберегти інформацію про нього, а також зберегти його культурно-мистецьку цінність як пам'ятки містобудування.
Другим принципом охорони містобудівної спадщини історичних поселень Поділля визначено:
· принцип органічного або спорідненого функціонального навантаження архітектурно-містобудівної спадщини в посильних для неї межах. Це дозволить відтворити цілісність і своєрідність функціональної структури історичних поселень.
Практичними засобами охорони збережених елементів шару старовинної забудови в історичних містобудівних утвореннях Поділля прийняті такі форми охорони:
· для історичних містобудівних утворень Поділля І і ІІ категорій цінності форма заповідника (пам'ятки містобудування), з можливим поєднанням її з формою пам'ятки архітектури – у випадку, коли окрема старовинна будівля збереглася на значній відстані від зони загального скупчення збережених архітектурних об'єктів;
· для історичних містобудівних утворень Поділля ІІІ категорії цінності слід застосовувати форму локальних охоронних зон, з можливим додатковим поєднанням її з формою пам'ятки архітектури;
· для історичних поселень Поділля ІV і V категорій цінності слід використовувати основною форму пам'ятки архітектури, з можливим додатковим використанням форми локальної охоронної зони - у випадку збереженості невеликого (2-3 будинка) фрагменту забудови.
У третьому підрозділі розроблений авторський концептуальний механізм охорони історичної своєрідності середовища старовинних містобудівних утворень Поділля, в основі якого покладений метод регенерації, спрямований на формування в разі необхідності нововведень в історичне довкілля на засадах спадкоємного формоутворення. Запропонований концептуальний механізм регенерації будується на новому підході до розв'язання проблеми традицій і новаторства, розуміння сутності традицій, а звідси і вірного їх відбору для подальшого застосування. Він дозволяє повернути в практику сьогодення і майбутнього вічно позитивні цінності історичного архітектурно-містобудівного процесу, помилково втрачені; а також згармонізувати на образно-естетичному і на функціональному рівні новітні й історичні елементи містобудівного ландшафту поселень. | 
