Хараджи, Марина Вікторівна. Психолого-педагогічні умови розвитку міжетнічної толерантності старшокласників

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження; визначено мету, об’єкт,
предмет і завдання роботи; розкрито теоретико-методологічну основу і методи
дослідження; висвітлено його наукову новизну і практичне значення; подано
інформацію щодо апробації та впровадження результатів дослідження,
структуру роботи та публікації.
У першому розділі – «Теоретико-методологічні засади вивчення
проблеми міжетнічної толерантності старшокласників» – представлено
аналіз підходів до соціально-психологічних аспектів концептуалізації поняття
«міжетнічна толерантність», розкриті теоретичні засади дослідження феномена,
6
проаналізовані психолого-педагогічні умови формування міжетнічної
толерантності старшокласників у шкільному середовищі.
Теоретичні й емпіричні дослідження толерантності представлені у
наукових доробках зарубіжних вчених у контексті: соціальних запитів та
психологічної стійкості особистості до етнічної, культурної, соціальної,
світоглядної різноманітності світу (Т. Адорно, Д. Левінсон, Г. Оллпорт,
Г. У. Солдатова, Е. Фромм); морального імперативу зрілої особистості,
сторонами та проявами якого є емпатія, альтруїзм, довіра, співробітництво,
прагнення до діалогу, віротерпимість (Г. Айзенк, Р. Кеттелл, Р. Янов-Бульман);
здатності індивіда протистояти зовнішнім впливам, які виводять людину зі
стану нервово-психічної рівноваги (Дж. Грінберг, О. Р. Лурія).
Останніми роками чітко окреслилося проблемне поле дослідження
феномена «міжетнічна толерантність», яке інтенсивно формувалося у
науковому просторі поліетнічних країн (М. Баліашвілі, Дж. У. Беррі,
Д. Бітнерова, Л. М. Дробижева, Р. Калін, Н. М. Лебедєва, Д. Мак-Дугал,
Л. Мелікішвілі, М. Моравкова, Б. А. Рірдон, П. Дж. Роуз, Н. Сарджвеладзе,
Г. У. Солдатова, Т. Г. Стефаненко, А. Н. Татарко, Р. Шермерхорн, Н. Шушаньї
та ін.). Воно включає поняттєво-термінологічний апарат, концепції міжетнічної
толерантності, соціальні і психологічні умови її формування та
функціонування, можливості реалізації у конкретних обставинах, зокрема у
процесі міжособистісного спілкування. Аналіз наукового доробку вказаних
дослідників засвідчує, що вони трактували феномен «міжетнічна
толерантність» як терпиме ставлення до «чужого», віддаленого від усталених
традицій, людей зі спільним етнічним походженням та уявленнями про
соціальні, культурні, моральні цінності; налаштованість на позитивну
взаємодію з носіями інших, відмінних від своєї етнічностей, результатом чого
має стати така психологічна атмосфера, яка передбачає рівність у взаєминах та
повагу до цінностей інших народів і культур; налаштованість на позитивні
результати реалізації міжетнічної толерантності, виявом чого, передусім, є
відсутність напруги, конфліктів в етнічно різноманітній спільноті людей на
різних рівнях простору, зокрема й у шкільному середовищі. Сутність цих
положень відображає ті умови, які необхідно створити та забезпечити їх
реалізацію для успішного формування міжетнічної толерантності особистості.
Особливо актуальним є питання створення і реалізації умов формування
міжетнічної толерантності у шкільному середовищі, оскільки саме учні – це
майбутнє доросле населення кожної країни, яке буде реалізувати принципи
толерантності чи, навпаки, інтолерантності у соціально-політичній,
економічній, міжгруповій та міжособистісній взаємодії
Серед зарубіжних досліджень, присвячених проблемам міжетнічної
толерантності учнів можна, передусім, виділити роботи: А. Асєєвої, яка
досліджувала роль школи у становленні міжетнічної толерантності у
полікультурному місті; Д. Біттнерової щодо аналізу стану міжетнічних
стосунків у чеських школах та пошуки моделей міжетнічної толерантності;
О. Гаасхолт та Л. Тогебі встановили зв’язок між вихованням міжетнічної
7
толерантності та політичними орієнтаціями учнів-старшокласників на прикладі
досвіду, накопиченого у Данії; І. Л. Грінфельд прослідковував динаміку
формування у підлітковому віці соціокультурної ідентичності; Н. М. Лебедєва,
О. В. Лунєва, Т. Г. Стефаненко досліджували міжкультурний діалог у школі та
розробили тренінг етнічної толерантності для учнів; О. Ю. Межіна займалася
проблемою формування міжетнічної толерантності підлітків в установах
додаткової освіти; М. Моравкіна, Н. В. Недорєзова, Н. О. Симаченко
розглядали психолого-педагогічні аспекти толерантності у міжособистісному
спілкуванні старшокласників; Е. П. Непочатих аналізував соціально-
психологічні аспекти формування міжетнічної толерантності учнів міської
школи; Н. Сарджвеладзе, Н. Шушаньї, Л. Мелікішвілі, М. Баліашвілі
запропонували методики виховання толерантності у поліетнічному шкільному
колективі; П. В. Степанова досліджувала теоретико-методологічні проблеми
виховання толерантності в учнів; Д. Мак Дугалл вивчав проблему подолання
етнічних упереджень засобами освіти у школах Канади; Д. Хейд здійснив
теоретичний аналіз проблеми виховання толерантності в учнівському
середовищі.
Вітчизняні дослідники (І. В. Данилюк, В. Б. Євтух, Л. Е. Орбан-Лембрик,
В. М. Павленко О. В. Хижняк та ін.) активізували науковий пошук у напрямку
обґрунтування закономірностей та особливостей формування, функціонування
та розвитку міжетнічної толерантності в українському контексті, а також
адаптації концепцій зарубіжних дослідників до українських практик.
Серед українських дослідників вивченням міжетнічної толерантності
учнів займалися: Е. О. Ангеліна (етнічна толерантність старшокласників),
І. В. Брунова-Калісецька (кроскультурні особливості соціальної дистанції у
рамках міжетнічної адаптації учнів старших класів в умовах українських
реалій), А. А. Ленд’єл (підготовка майбутніх учителів музики до
інтеркультурного діалогу в умовах поліетнічного регіону України),
Г. А. Назаренко (виховання культури міжетнічних відносин старшокласників у
позаурочній діяльності), В. Н. Павленко (етнічні та національні ідентифікації й
уявлення в українських дітей і підлітків), В. В. Прискар (міжетнічна
толерантність у структурі формування національно-культурних цінностей
учнівської молоді).
Опрацювання вітчизняних і зарубіжних літературних джерел дає нам
можливість розглядати міжетнічну толерантність старшокласників як
специфічну форму їх індивідуально-особистісного ставлення до існуючого
соціокультурного та етнокультурного різноманіття, що базується на
усвідомленій терпимості і толерантному ставленні до представників іншої
соціокультурної та етнічної спільноти й окремих її представників, а також
готовності до позитивної взаємодії з носіями різноманітних етнічностей.
Чинники, які впливають на стан міжетнічної толерантності та соціальні і
психологічні умови її формування дискутуються у працях Л. М. Дробіжевої,
В. Б. Євтуха, Б. А. Рірдон, О. В. Хижняка та ін. До провідних психологічних
чинників розвитку міжетнічної толерантності відносять: усталеність певної
8
етнічної ідентичності представників міжетнічної взаємодії (О. Гнатюк,
І. Л. Гринфельд, К. Коростеліна, І. В. Кряж та ін.); настанова різних етнофорів
на взаємодію один з одним (О. В. Петрунько, О. П. Шестаковський та ін.);
етнопсихологічні характеристики індивідів, які знаходяться у процесі взаємодії,
зокрема наявність етнічних стереотипів, упереджень (П. І. Гнатенко, І. С. Кон,
В. Н. Павленко та ін.); особливості сприйняття певним етнофором культури й
способу мислення іншого етнофора, які базуються на традиціях, звичаях, й
виявляються в особливостях їх поведінки (Л. О. Аза, І. В. Брунова-Калисецька,
Л. Г. Іонін, В. В. Кочетков та ін.).
Досліджено механізми функціонування міжетнічної толерантності
(Г. О. Кісла, М. В. Литвинчук, М. О. Шульга та ін.). Одним з ефективних
засобів формування міжетнічної толерантності є розвиток позитивної етнічної
ідентичності через механізми етнічної ідентифікації (Н. І. Буркало), етнічної
рефлексії й етнічної інтеракції (Л. О. Аза, В. Б. Євтух, В. П. Трощинський,
Е. В. Юркова).
Етнічна ідентичність є певним чином психофізіологічно заданою, й разом
з тим, на її формування та розвиток впливають чинники соціального і
психологічного характеру (Н. М. Лебедєва, А. Н. Татарко), а старшокласники, в
силу вікових особливостей, чутливі до корекційно-розвивальних впливів, тому
реалізація програми у шкільному середовищі є добрим підґрунтям для
формування міжетнічної толерантності старшокласників.
При реалізації програми ми опиралися на визначені теоретично та
перевірені емпірично чинники, психолого-педагогічні умови та модель їх
формування в учнів старшого шкільного віку.
Проблема психолого-педагогічних умов формування міжетнічної
толерантності, підґрунтя якої закладається ще у дитячому й активно
формується у підлітковому та ранньому юнацькому віці, останнім часом
набирає значної ваги у психолого-педагогічних дослідженнях. У цьому сенсі
шкільне середовище є продуктивним для вивчення перцептивних і
поведінкових аспектів та моделей міжетнічної толерантності старшокласників,
оскільки дає змогу зафіксувати рівень міжетнічної толерантності як стартової
платформи для її регулювання й визначити стратегію управління процесом її
формування та функціонування як всередині, так і поза межами школи
(А. Г. Асмолов, О. А. Грива, С. В. Дрожжина, Г. С. Кожухарь, О. З. Лютак,
В. В. Пискар, Г. У. Солдатова, Л. А. Шайгерова та ін.).
Узагальнення теоретичних та емпіричних наукових доробок дозволило
нам припустити, що психолого-педагогічними умовами формування
міжетнічної толерантності старшокласників є: забезпечення усвідомлення
учнями через різні складові навчально-виховного процесу поліетнічності
сучасного світу та тенденцій до зростання його етнокультурної диверсифікації
й того, які переваги і ризики вона містить для України; використання вивірених
часом і практикою психолого-педагогічних підходів до формування
толерантності, що базуються на прагненні досягти у навчально-виховному
процесі реалізації соціальних запитів безконфліктної міжетнічної взаємодії;
9
створення і впровадження у систему шкільної освіти факультативних
навчальних програм та тематичних уроків для старшокласників,з вивчення
історії та культури людей, які населяють планету, передусім тих, з якими вони
вже взаємодіють чи можуть тісно взаємодіяти в подальшому; формування
поваги до індивідуально-неповторних у культурологічному й психологічному
плані особливостей та індивідуально-особистісних якостей представників
різних етнонаціональних груп; виключення із взаємодії ціннісно-світоглядних
засад, на яких може проростати будь-яка форма інтолерантності й нетерпимості
та заміна їх такими, які стимулюють формування позитивних тенденцій у
міжетнічній взаємодії; формування умінь і навичок здатності до вибудовування
міжетнічних стосунків на основі взаємної довіри і поваги; забезпечення
ключової ролі мобілізатора (психолог, соціальний педагог, педагог-
організатор), який у співпраці з іншими учасниками навчально-виховного
процесу, регулює процес формування міжетнічної толерантності.
Окреслені теоретичні положення було покладено в основу емпіричного
вивчення особливостей прояву, критеріїв та рівнів розвитку міжетнічної
толерантності старшокласників.
У другому розділі – «Емпіричне дослідження особливостей прояву та
рівнів розвитку міжетнічної толерантності у старшокласників»
представлено програму та результати емпіричного дослідження рівнів розвитку
міжетнічної толерантності у старшокласників; охарактеризовано вибірку,
описано методи, подано результати дослідження та їх інтерпретацію.
Теоретичний аналіз зарубіжних та вітчизняних наукових джерел дозволив
нам визначити методологічні та методичні принципи психодіагностичного
дослідження чинників впливу та психолого-педагогічних умов розвитку
міжетнічної толерантності старшокласників на основі особистісно-діяльнісного
та генетико-моделюючого підходів (І. Д. Бех, С. Д. Максименко та ін.).
Завданням цього етапу дослідження, було емпіричне визначення й аналіз
показників і особливостей основних чинників впливу, рівнів розвитку та
психолого-педагогічних умов формування міжетнічної толерантності
старшокласників, теоретично обґрунтованих нами у першому розділі
дисертаційної роботи.
Для встановлення чинників впливу та психолого-педагогічних умов
формування міжетнічної толерантності старшокласників ми застосували
психодіагностичні методики: «Шкала соціальної дистанції» (авт. Е. Богардус,
адап. Л. Г. Почебут), «Вимірювання толерантних настанов у сфері
міжнаціональних відносин» (авт. Д. В. Адамчук, В. С. Собкин), «Я й інший»
(авт. Г. Л. Бардинер).
Опрацювання результатів емпіричного дослідження за вказаними
методиками та узагальнений аналіз отриманих результатів дослідження з
використанням коефіцієнта рангової кореляції (r-Cпірмена) засвідчує, що
виявлені зв’язки між різними чинниками міжетнічної толерантності мають
значущі відмінності залежно від віку та статі старшокласників. Зокрема дівчата
схильні терплячіше ставитись до проживання інших народів на території
10
України (r=0,175 при p ≤ 0,011), з меншою пересторогою сприймають переїзд
до країни представників інших спільностей, які схожі за расою чи
національністю (r=0,142 при p ≤ 0,040) або відрізняються за цими показниками
(r=0,165при p ≤ 0,017). Дівчата фіксують у свідомості більше фактів
негативного ставлення в Україні до представників інших національностей, ніж
хлопці (r=0,211 при p ≤ 0,002).
Аналіз результатів кореляційного аналізу виявив також вікові особливості
проявів міжетнічної толерантності старшокласників. Чим молодшим є
респондент, тим більш чутливий він є до проявів негативного ставлення до
осіб, які належать до інших етнічних спільностей, ніж він сам (r=0,315 при p ≤
0,000) та більш позитивно ставиться до поліетнічності українського суспільства
(r=-0,144 при p ≤ 0,037). Чим старшими стають досліджувані, тим більш
негативно вони ставляться до міграції на територію України осіб інших
національностей, які схожі на них (r=-0,268 при p ≤ 0,000) або відрізняються за
зовнішніми ознаками (r=-0,206при p ≤ 0,003).
Уявлення про себе як представника титульної нації (українця) сприяють
тому, що старшокласники починають сприймати зростання кількості інших
етносів на території України як загрозу її культурному життю (r=0,150 при p ≤
0,030). На нашу думку, це зумовлено історично, оскільки тривалий час наша
країна перебувала у складі інших держав, що негативно впливало на її
культурний та соціально-економічний розвиток.
Також нами виявлена тенденція у досліджуваних, які визначають себе як
українців, до зростання негативного ставлення щодо в’їзду на територію
України з метою довготривалого чи постійного проживання осіб, які
відрізняються расовою або національною приналежністю (r=0,160 при p ≤
0,014). Інформованість про проживання різних етносів на території України не
залежить ні від віку (r=0,106 при p ≤ 0,126), ні від статі (r=0,124 при p ≤ 0,074)
респондентів.
Дослідження взаємозв’язку особливостей ставлення до груп етнофорів та
анкетних даних старшокласників дозволив зробити висновки про значущий
вплив віку і статі на індивідуальні прояви міжетнічної толерантності
респондентів. Дівчата готові приймати представників інших етнічних груп
більше, ніж хлопці, зокрема азербайджанців (r=0,262 при p ≤ 0,000), чеченців
(r=0,106 при p ≤ 0,126), арабів (r=0,189 при p ≤ 0,006), афганців (r=0,262 при p ≤
0,000), китайців (r=0,181 при p ≤ 0,009), негрів (r=0,184 при p ≤ 0,008) та турків
(r=0,166 при p ≤ 0,016). Означені результати пов’язані і з результатами
дослідження вікових особливостей ставлення до етнічних груп
старшокласників. Виявлено, що чим старшими є респонденти, тим менше вони
хочуть допускати представників інших етносів до свого оточення:
азербайджанців (r=0,194 при p ≤ 0,005), чеченців (r=0,143 при p ≤ 0,039), арабів
(r=0,177 при p ≤ 0,010), афганців (r=0,176 при p ≤ 0,011), китайців (r=0,177 при p
≤ 0,010), негрів (r=0,145 при p ≤ 0,036) та турків (r=0,170 при p ≤ 0,014).
Величина інтегрального індексу дистанційованості також детермінується віком
(r=0,220 при p ≤ 0,001) і статтю (r=0,225 при p ≤ 0,001) респондентів.
11
Особливу увагу привертає той факт, що значні відмінності між статями та
серед різних вікових груп виникають у ставленні до груп етнофорів, які
відрізняються кольором шкіри. На нашу думку це зумовлено недостатніми
знаннями про культурні, релігійні, соціальні, психологічні та світоглядні
особливості цих етносів у старшокласників. При цьому, диференціація
налаштованості на позитивну взаємодію структурується таким чином (у
порядку зростання індексу національної дистанційованості): українці;
представники слов’янських народів – високий рівень толерантності (67%);
вихідці із неслов’янських народів, які довгий час мешкали разом за часів
Радянського Союзу – середній рівень толерантності (20%); етнофори, котрі
вирізняються із основної маси населення кольором шкіри, мешканці України
недавнього іммігрантського походження – низький рівень толерантності
(інтолерантність) (13%) досліджуваних.
Узагальнений аналіз теоретичних та емпіричних результатів дослідження
дав можливість обґрунтувати критерії міжетнічної толерантності (усвідомлення
поліетнічності українського суспільства, ціннісне ставлення до мігрантів та
представників різних етнічних груп, спрямованість на міжетнічну взаємодію),
визначити показники та рівні (високий, середній, нижчий середнього та
низький) міжетнічної толерантності старшокласників: високий рівень
міжетнічної толерантності (усвідомленість та прийняття факту
поліетнічності українського суспільства, доброзичливе ставлення до
представників інших етнічних груп та позитивна налаштованість на взаємодію з
ними у різних життєвих ситуаціях (залежно від конкретної етнічної
приналежності) – шлюб, навчання, праця, дружба, близькість проживання,
культурні зв’язки, надання громадянства та ін.)) демонструють – 28%
досліджуваних; середній рівень міжетнічної толерантності (усвідомленість
поліетнічності українського суспільства як об’єктивного факту та, переважно,
позитивне ставлення й налаштованість на взаємодію з представниками інших
етнічних груп, зокрема у ситуаціях спільного навчання, праці, близькості
проживання та культурних зв’язків) притаманний – 29% досліджуваних;
нижчий середнього рівень міжетнічної толерантності (часткова
усвідомленість поліетнічності українського суспільства як об’єктивного факту,
відносно позитивне ставлення й налаштованість на взаємодію з представниками
інших етнічних груп, переважно у ситуаціях спільного навчання, праці та
культурних зв’язків) притаманний – 15% досліджуваних; низький рівень
міжетнічної толерантності (неусвідомлюваність чи неприйняття факту
поліетнічності українського суспільства, переважно негативно-стереотипне
ставлення й негативна налаштованість (чи її відсутність) на взаємодію з
представниками інших етнічних груп (часткове виключення можуть становити
лише культурні зв’язки, наприклад, туризм) – демонструють 28% респондентів.
Отже, зважаючи на результати констатувального експерименту щодо не
достатньої сформованості у значної частини досліджуваних етнічної
толерантності, виникає необхідність у створенні відповідних умов та пошуку
12
шляхів і засобів, методів і прийомів організованої роботи з формування
етнічної толерантності старшокласників.
У третьому розділі – «Психологічний супровід формування міжетнічної
толерантності старшокласників» – представлено теоретичне обґрунтування
програми психологічного супроводу формування міжетнічної толерантності
старшокласників, наведено змістові та процесуальні аспекти апробації
авторської програми, психолого-педагогічні умови її впровадження у практику
шкільного середовища; результати формувального експерименту й
рекомендації учителям-предметникам, практичним психологам, соціальним
педагогам.
Модель психологічного супроводу розвитку міжетнічної толерантності у
старшому шкільному віці представлена нами на рис. 1. (див. с. 13).
Вона включає індивідуальну та групову роботу зі старшокласниками, а
також координування роботи сім’ї і школи.
Робота з учнями передбачала розробку та апробацію соціально-
психологічного тренінгу «Розвиток міжетнічної толерантності
старшокласників».
Тренінгова робота базувалася на дотриманні таких її принципів: принцип
єдності діагностики і корекції; принцип системності; діяльнісний принцип;
принцип активності; принцип дослідницької позиції; принцип постійного
зворотного зв'язку; принцип наступності та послідовності; принцип
добровільності; принцип доброзичливості та довіри.
Тренінгова програма передбачала три етапи: діагностичний, розвивальний,
підсумковий. На розвивальному етапі вирішувалися основні завдання тренінгу
та здійснювалася поточна психодіагностика, яка проводилася методом
зворотного зв'язку на підставі інтерпретації поведінкових реакцій, рефлексії
почуттів і емоційних станів учнів. На підсумковому етапі аналізуються
отримані результати формувального етапу дослідження.
Мета соціально-психологічного тренінгу: усвідомлення учнями поняття
та змісту міжетнічної толерантності; формування уявлень про толерантність як
універсальний принцип життя людини; розвиток міжетнічної толерантності як
особистісної властивості старшокласників. Відповідно до мети тренінгу було
визначено його завдання: ознайомити старшокласників з поняттями
«толерантність» і «толерантна особистість», «міжетнічна толерантність»
критеріями і соціальними виявами толерантності й інтолерантності, показати
значення толерантної поведінки у взаємодії з людьми, а також у різних
життєвих сферах, зокрема, міжетнічної толерантності; показати можливість
зміни інтолерантного ставлення особистості на толерантне; навчити учасників
конкретних прийомів, що допомагають розвинути в собі якості толерантної
особистості й, зокрема, міжетнічної толерантності; визначити межі власної
міжетнічної толерантності; розвивати уяву, здатність до емпатії,
співпереживання і співчуття, довіру, гідність і самопізнання як елементи
толерантності в контексті взаємин з іншими.