Козачук, Елена Анатольевна. Психосоциальное развитие личности юношеского возраста с гомосексуальной ориентацией
Тип:
Автореферат
Краткое содержание:
У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, визначено мету, завдання, об’єкт, предмет, методи, розкрито наукову новизну, теоретичну та практичну значущість роботи, наведені відомості щодо апро- бації та впровадження результатів дослідження, подані дані про обсяг та структуру роботи. У першому розділі – «Теоретико-методологічні засади вивчення проб- леми психосоціального розвитку особистості юнацького віку із гомосек- суальною орієнтацією» – презентуються наукові підходи зарубіжних та вітчизняних вчених стосовно вивчення питання гомосексуальної орієнтації особистості, проаналізовано особливості психосоціального розвитку особис- тості з гомосексуальною орієнтацією, представлено авторську модель психо- соціального розвитку особистості юнацького віку з гомосексуальною орієнтацією. Термін гомосексуальність вперше ввів до наукового оббігу у 1869р. угорський лікар К. Бенкет. Поняття увійшло до лексикону практичної медицини, щоб створити нейтральне позначення оцінки нестандартної сексуальної поведінки чоловіків та жінок. У кінці XIX і на початку XX ст. проблему гомосексуальності розглядали у межах психологічної норми (Х. Еліс, М. Хіршфельд, З. Фрейд), а починаючи з 1940-х років психоана- літики, на чолі з Ш. Радо, презентували песимістичну позицію щодо пси- хічного здоров’я гомосексуалів, і вважали, що гомосексуальна орієнтація є лише у людей, чий вибір гетеросексуального контакту є надто травмуючим у психологічному плані. Ця ідея була розвинута далі І. Бібером і Ч. Сокарідесом, що підкреслили роль «глибоко патологічних стосунків між батьками і дитиною». Вони вважали, що чоловічий гомосексуалізм розвивається, якщо мати при вихованні дитини поводить себе владно, а батько є холодним і вороже налаштованим. Розпочавши дослідження сексуальної активності в 30- 40-х роках XX ст. у США, А. Кінзі опинився у ситуації відсутності чітких 4 критеріїв, що давали б можливість отримати конкретні результати стосовно гомосексуальності. Шкала А. Кінзі та наведені разом із нею статистичні дані про сексуальну поведінку свідчили про те, що сексуальні контакти між особами однієї статі мають більш широке розповсюдження, ніж було прийнято вважати до цього. Проміжні показники на шкалі А. Кінзі наочно проілюстрували ідею різноманіття сексуальної поведінки, яка не може суворо відповідати одній з двох традиційних категорій (гетеросексуальність або гомосексуальність). Швидше за все, саме підхід А. Кінзі відіграв вирішальну роль у популяризації поняття гомосексуальної орієнтації. Гомосексологія як галузь сексологічної науки почала інтенсивно розвиватися у 50-70-ті роки у США. А у 1973 році гомосексуальність була офіційно вилучена із DSM (Керівництва по діагностиці і статистиці психічних порушень США), де раніше зазначалася у категорії сексуальної девіації, і увійшла до обігу у наукових колах як норма. Крім того гомосексуалізм не розглядається у сучасній редакції МКБ-10 (Міжнародна класифікація хвороб) у якості патологічного стану. В тексті, що коментує закріплене у означеній класифікації ставлення до цього питання, зазначається, що та чи інша сексуальна орієнтація не розглядається як порушення. У сучасних зарубіжних і вітчиз-няних психологічних словниках дається таке визначення означеного терміну: «Гомосексуальність – це феномен, який полягає у наявності сексуального потягу до особи тотожної статі та здійснення сексуального контакту із нею». Відтак у сучасному визначенні цього терміну відсутня орієнтованість на патологічну сутність. На думку І. Кона, психосексуальне становлення відбувається в контексті більш широкого процесу – психосоціального розвитку особистості. Ж. Годфруа розглядав психосоціальний розвиток як процес розкриття природних можли- востей людської психіки у суспільних умовах її життя за допомогою засобів, створених суспільством; розвиток свідомості та самосвідомості в процесі взаємодії з навколишнім соціальним середовищем, освіта та виховання, оволодіння способами соціальної взаємодії (вербальними та невербальними засобами спілкування). Психосоціальний розвиток особистості досліджував у своїх роботах Е. Еріксон. Він встановив, що на період юнацького віку припа- дають криза ідентичності або сплутаності ролей (цей етап знаменує появу відчуття власної неповторності, індивідуальності, відмінності від інших; при наявності складнощів у проходженні означеної кризи формується розпливчате, дифузне, нестійке «Я», рольова і особистісна невизначеність) та криза близьких стосунків або ізоляція (виникає потреба і здатність до інтимного пси- хологічного контакту з іншою людиною, включаючи і сексуальну близькість; у негативному варіанті розвивається відчуття ізоляції та самотності.). Пара- лельно з проходженням психосоціальних криз у гомосексуалів юнацького віку відбувається становлення сексуальної ідентичності, що також має ряд етапів: перед-визначення, визначення, дослідження, перші взаємини та інтеграція особистості (Е. Колеман). Аналіз теоретичного матеріалу дозволив нам дійти висновку, що процес становлення гомосексуальної ідентичності не має чітких часових меж, і завершальний етап (прийняття своєї гомосексуальної орієнтації, конструктивні парні стосунки, самореалізація в різних життєвих сферах, стійкість гомосексуальної ідентичності) часто не припадає на юнацький вік. Саме тому гомосексуали юнацького віку з незавершеною сексуальною 5 ідентичністю потерпають через невміння контролювати свої емоції, відчуття сорому, позбавлені емоційної близькості сексуальні зв’язки, депресію і т. д. Тому, на наше переконання, питання гомосексуальної орієнтації тісно пов’язане із процесом становлення сексуальної ідентичності, що у більш широкому контексті визначається особливостями психосоціального розвитку особистості і набуває особливої актуальності в юнацькому віці. Найбільш грунтовною і систематизованою для сучасного розуміння феномена психосексуального становлення є створена універсальна теоретична модель Дж. Банкрофта, в якій вчений вивів три напрямки розвитку: 1) гендерна ідентичність містить когнітивну складову, оскільки базується на комплексі інформаційних одиниць про сексуальність; 2) сексуальна орієн- тованість має емоційно-оцінну складову, бо тут в основі лежить емоційна реакція та оцінка власних сексуальних орієнтирів; 3) система взаємостосунків містить поведінкову складову, оскільки вона передбачає здатність до інтимних парних стосунків. Базуючись на цій ідеї, ми розглядаємо проблему психосоціального становлення особистості гомосексуалів юнацького віку через призму когнітивного, емоційно-оцінного та поведінкового компонентів. Доповнюючим до цієї думки є вивчення психологічного і соціального виміру «Я-концепції» гомосексуалів, як системи уявлень, що має свої особливості і пов’язана з психосоціальним становленням особистості юнацького віку із гомосексуальною орієнтацією. При дослідженні означеної системи уявлень гомосексуалів ми запозичили ідею із теорії Р. Бернса, який виділяє три головні елементи «Я-концепції»: переконання, яке може бути як обґрунтованим, так і необґрунтованим (когнітивна складова уявлення); емоційне ставлення до цього твердження (емоційно-оцінна складова); відповідна реакція чи дія, яка безпосередньо може виражатися у поведінці (поведінкова складова). Ми вважаємо, що саме сукупність уявлень, тобто «Я-концепція» гомосексуалів є мірилом психосоціального розвитку особистості юнацького віку. Підтвердження нашої думки ми знайшли в концепції М. Кле, яка розглядала «Я-концепцію» як продукт психосексуального розвитку особистості. Завдяки змінам в системі уявлень надалі в юнацькому віці відбувається набуття досвіду парної взаємодії, формування сексуального самовизначення та сексуальної самосвідомості як системи сексуально-еротичних уявлень про себе (Ю. Кашпур). Презентацію наших наукових поглядів ми зобразили на рис. 1, виділивши когнітивний, емоційно- оцінний та поведінковий компоненти психологічного та соціального вимірів психосоціального розвитку гомосексуалів юнацького віку. Когнітивний компонент психосоціального розвитку гомосексуалів юнацького віку презентований інконгруентністю гомосексуальної ідентичності та викривленим образом гомосексуала. Інконгруентність гомосексуальної ідентичності полягає у невідповідності емоційних потреб поведінці, розриві між «Я реальним» та «Я ідеальним», а також відсутністю цілісного образу себе гомосексуалами у якості особистості юнацького віку з гомосексуальною орієн- тацією. Викривлений образ гомосексуала проявляється в них у гомофобних уявленнях та стереотипному сприйнятті стилю життя представників гомосек- суальної орієнтації.
