ДАНЧУК ЮЛІЯ ПЕТРІВНА ОСОБЛИВОСТІ ПСИХІЧНОЇ РЕГУЛЯЦІЇ РУХОВОЇ АКТИВНОСТІ У ПІДЛІТКІВ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено мету, завдання, об’єкт, предмет дослідження, його методи; розкрито наукову новизну, практичне значення роботи; наведено дані про апробацію та впровадження дослідницьких результатів у практику; подано інформацію про структуру та обсяг дисертації.
У першому розділі «Теоретико-методологічні засади психічної регуляції рухової активності суб’єкта» висвітлено теоретичні і експериментальні підходи до вивчення психічної регуляції; розкрито вікові і гендерні особливості регуляції рухової активності; розроблено структурно-функціональну модель психічної регуляції.
Теоретико-методологічний аналіз підходів з проблеми психічної регуляції дає підстави розглядати психічну регуляцію як найвищий рівень регуляції, власне, саморегуляції особистості, що характеризується усвідомленістю, довільністю, зваженим прийняттям рішень, які йдуть безпосередньо від суб’єкта і спрямовані на подолання ним суб’єктивних і об’єктивних труднощів на основі структурних і динамічних змін мотиваційно-спонукальної сфери. Такий рівень регуляції забезпечує стабільність діяльності та поведінки суб’єкта і тому може розглядатися як один з найважливіших чинників опанування людиною власної поведінки (В.А. Іванніков, О.О. Конопкін, О.О. Смирнова, Т.І. Шульга та ін.).
Саморегуляція – вищий рівень психічної регуляції – характеризується як здатність людини узгоджувати різноманітні характеристики власної особистості – виступає в якості регулятора її активності, спрямованої на досягнення життєво необхідних і важливих цілей (К.О. Абульханова-Славська, О.О. Конопкін).
Відомим системним дослідженням усвідомленої саморегуляції діяльності, представленим у фаховій літературі, передувало детальне вивчення окремих і не надто пов’язаних один з одним процесів психічної регуляції: орієнтації суб’єкта в умовах діяльності; закономірностей аналізу, контролю і регуляції діяльності в руслі концепції поетапного формування розумових дій (П.Я. Гальперін); психологічних особливостей внутрішнього плану дій – як чинника розвитку регулятивних процесів (Я.Л. Пономарьов); ролі узагальнень і рефлексивно-теоретичного осмислення виконуваних завдань у розвитку мислення як саморегулюючої системи (В.В. Давидов); ролі самооцінки як механізму саморегуляції у становленні діяльності учнів у розвитку особистості (М.Е. Боцманова, А.В. Захарова,); ролі мотивації в удосконаленні навчальної діяльності (Ю.М. Колюткін, А.К. Маркова); впливу самосвідомості у визначенні спрямованості діяльності та в її розвитку (І.С. Кон, М.І. Лісіна).
Доведено, що серед психологічних механізмів саморегуляції рухової активності найбільш дослідженими є самооцінка і свідоме вольове зусилля (М.Е. Боцманова, А.В. Захарова, К.М. Корнілов, А.І. Липкіна, А.Ц. Пуні, П.А. Рудик, В.І. Селіванов, Б.М. Смирнов). Самооцінка виконує регулятивну функцію щодо рухової активності суб’єкта і є необхідною умовою організації ним власної поведінки і діяльності. Не менш важливе місце у функціонуванні психічної регуляції рухової активності належить довільності, зокрема, вольовому зусиллю, яке визначається як загальна диспозиція і здатність людини, що вимагає фізичного і психічного напруження, як особлива здатність людини до свідомої активізації конкретної діяльності, свідомого її «посилення». Вольове зусилля, яке виникає у відповідь на необхідність долати як об’єктивні, так і суб’єктивні труднощі, здатне істотно змінювати діяльність і поведінку людини (а зрештою – й її життя і її саму) та позначатися на результатах її діяльності. Тому не випадково особливо велику кількість досліджень, присвячених формуванню психічної регуляції, виконано в царині психології спорту. Саме в цих дослідженнях виявлено чимало емпіричних відомостей щодо становлення і формування психічної регуляції особистості (А.Л. Абулін, Ю.Ю. Палайма, А.Ц. Пуні).