ДОВЖЕНКО ОЛЕКСІЙ ЮРІЙОВИЧ ОСНОВИ МЕТОДИКИ РОЗСЛІДУВАННЯ КІБЕРЗЛОЧИНІВ

Краткое содержание

У Вступі обґрунтовується вибір теми дослідження, розкривається ступінь наукової розробленості проблеми, визначаються мета і завдання дослідження відповідно до предмета та об’єкта дослідження, методи дослідження, аргументуються наукова новизна, наводиться інформація про апробацію матеріалів дисертації, публікації, висвітлюється структура та обсяг дисертації, вказується на зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, грантами, наводиться практичне значення отриманих результатів.
Перший розділ «Науково-методологічні засади розслідування кіберзлочинів» складається з трьох підрозділів і присвячений розгляду стану наукової розробленості проблеми, історичних аспектів виникнення та розвитку та класифікації кіберзлочинів.
У підрозділі 1.1. «Стан наукової розробки проблем розслідування кіберзлочинів» досліджується історія виникнення та дослідження кіберзлочинів, розглядаються доктринальні підходи до проблеми кіберзлочинів та боротьби з ними та наявні класифікації кіберзлочинів. Визначено історію дослідження поняття кіберзлочинів та встановлено, що злочинна діяльність з використанням електронних обчислювальних пристроїв виникла як самостійне явище з появою електронних комп’ютерних мереж в 1980-х роках. Наголошується, що протягом тривалого часу злочини, які були скоєні за допомогою електронних обчислювальних пристроїв, не усвідомлювалися в якості окремої самостійної кримінально-правової категорії. Вони розглядалися як одна з форм звичайних злочинів, таких, як злочини проти власності чи проти комерційної таємниці. Лише виникнення розвинутих комп’ютерних мереж, а разом з ними й поява можливостей зі злочинного впливу через ці мережі, який міг би призводити до масштабних згубних наслідків, призвів до усвідомлення необхідності виділення комп’ютерних злочинів в особливу групу. В цей період починається усвідомлення проблеми кіберзлочинів в науковій думці, а також з’являються перші правові норми національного та міжнародного права, що врегулювали питання боротьби з комп’ютерною злочинністю. Виникає саме поняття «кіберзлочин». Розглядається історія дослідження явища кіберзлочинів в українській та іноземній доктрині. Приділяється увага формуванню правового регулювання законодавства щодо боротьби з кіберзлочинністю в Україні.
У підрозділі 1.2. «Криміналістична характеристика кіберзлочинів»
зазначено, що в праві та доктрині найбільшого визнання серед багатьох альтернативних термінів набув термін «кіберзлочин», проте визначення поняття кіберзлочину досі відсутнє. На підставі аналізу літератури визначається, що кіберзлочин доцільно характеризувати через категорію кіберпростору. Визначається, що на заваді дослідженню та класифікації кіберзлочинів, та врешті створенню єдиного визначення кіберзлочинів в кримінальному праві стає недостатня концептуальна розробленість самого поняття кіберзлочину та розмитість «кордонів» між кіберзлочинами та рештою злочинних посягань. Шлях до розв’язання цієї проблеми вбачається в використанні концепції кіберпростору як особливої реальності, що створюється електронними технологіями та за допомогою комп’ютерних мереж. Це нематеріальний простір, що виникає на базі матеріальних об’єктів, таких як електронне обладнання, однак сам не є цими об’єктами, а є цифровим відображенням впливів, що здійснюються за допомогою предметів матеріального світу. Кіберпростір набуває все більше значення для людства, оскільки він відкриває нові можливості, тому слід очікувати його подальшого розширення. Кіберзлочин відрізняється від звичайного злочину тим, що існує в кібернетичному світі. За допомогою кіберпростору можливі практично будь -які види злочинного впливу, що можуть бути охарактеризовані в категоріях звичайного злочину, аж до нанесення тілесних ушкоджень чи вбивства. Саме використання віртуального простору кіберсвіту відділяє кіберзлочини від подібних ним злочинів, що відбуваються в матеріальному просторі.