ВАЩУК ТЕТЯНА МИКОЛАЇВНА ПРАГМАТИКО-ФУНКЦІОНАЛЬНІ ВЛАСТИВОСТІ НІМЕЦЬКОГО ПОЛІТИЧНОГО ДИСКУРСУ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано вибір теми дисертації та її актуальність, сформульовано мету, визначено завдання, об’єкт та предмет, окреслено фактичний матеріал, методику дослідження, наукову новизну, практичне значення одержаних результатів та форми їх апробації, положення, які винесені на захист, та структуру роботи.
Перший розділ „Концептуальні засади дослідження політичної промови“ присвячено аналізу ієрархічного зв’язку понять „дискурс”, „політичний дискурс“, „політична промова”, а також загальнодискурсивних характеристик політичної промови. Відмінні підходи щодо поняття „дискурс“ обумовлюють відсутність єдиного загальноприйнятого визначення. У результаті зіставлення основних характеристик, які знайшли відбиток у працях вітчизняних та зарубіжних вчених, у дисертації розглядаємо дискурс водночас і як процес, і як результат цього процесу, аналізуємо його як мовно-мисленнєву діяльність у першому випадку, та як сукупність текстів, створених у процесі комунікації, – у другому. Політичний дискурс згідно з наявними в ньому концептуальними ознаками, входить до складу загальних класифікацій дискурсу. Тому теоретичні засади дискурсу та політичного дискурсу подано у площині „родове поняття – видове поняття“.
Політичний дискурс розглядаємо в дослідженні як мовленнєві утворення (усні або письмові), що актуалізуються у певному ситуативному контексті і спрямовані на здійснення конкретного прагматичного впливу. Беручи за основу такі характеристики політичного дискурсу як спеціальне застосування мови для вираження певної ментальності, що зумовлює актуалізацію визначеної граматики, лексики, синтаксису стосовно конкретної події, політичне мовлення розглядаємо як таке, що має жанрову специфіку.
Політична промова – це виступ політичного змісту, виголошуваний перед аудиторією, незалежно від виду, способу передачі та обсягу, основною функцією якого є інформування, нагадування, вмовляння та переконання.
Промови політиків займають проміжне місце у розподілі на усну та писемну форми, адже їх основою є текст, що трансформується в процесі усного викладу. У процесі розуміння суті політичної промови необхідно враховувати зв’язок з історичною ситуацією та адресатом, а також відповідність політичного мовлення інтересам адресанта. З огляду на ситуативні та змістові компоненти політичних промов пропонуємо їх розподіл за типами комунікативних ситуацій: промови щодо дестабілізуючих ситуацій (військові дії, акти тероризму, революційних рухів, прояви сепаратизму), промови щодо мирних внутрішньо- та зовнішньополітичних ситуацій.
Аналіз структури та композиції текстів промов німецьких політиків дозволяє стверджувати наслідування традицій античної риторики, тобто поділу промови на три основні частини. Змістове наповнення вступної частини: звернення до адресатів, виголошення подяки на адресу організаторів заходу та оголошення мети мовлення. Основна частина охоплює: тезисне окреслення ситуації в минулому, зазначення досягнутих успіхів на сучасному етапі, наведення аргументів на користь вирішення проблеми, наведення прикладів та порівнянь, передбачення думок опонентів та їх оцінку, міркування про розвиток подій у майбутньому. Підсумкова частина містить узагальнення, заклик до втілення намірів у життя, завершення мовлення і подяку адресатові за увагу.
Узгодження концептуального змісту промови та власне мовлення є відображенням адресантно-адресатних зв’язків. Засоби впливу сучасних політиків скеровані на забезпечення симетричної комунікації, яка передбачає рівноправну участь у процесі спілкування адресанта й адресата.
Важливим аспектом політичних промов є інтертекстуальність, у межах якої існують посилання на власні та запозичені висловлення.
У другому розділі “Методологічні засади дослідження політичної промови” обґрунтовано методологію, яку розглядаємо як системне наукове підгрунтя комплексного аналізу, для здійснення якого у роботі застосовано положення дискурсознавства і когнітивної лінгвістики, прагмалінгвістики та невербальної семіотики. Комунікативну роль політичної промови розкрито шляхом застосування дискурсних методологій. У процесі виділення та аналізу базових концептів політичних промов з приводу актів тероризму і стосовно мирних внутрішньо- та зовнішньополітичних ситуацій застосовано положення когнітивної семантики. Прагмалінгвістичний характер дослідження мовлення політиків зумовив виділення основних засобів реалізації стратегій і тактик згідно з інтенціями політичної промови. Положення антропоцентричної парадигми застосовано у процесі дослідження мовної особистості політика та взаємодії з адресатом політичної промови. Методологія дослідження невербальної складової у мовленні політиків полягає у співставленні семантики та прагматики мовних та немовних структур. З погляду невербальної семіотики розглядаємо семантичний та прагматичний потенціал жестів, а також їх співвіднесеність із мовленнєвим аспектом політичних промов. Постановка завдань дослідження зумовила поєднання загальнонаукових та лінгвістичних методів, які застосовувалися відповідно до етапів наукової роботи.