Заморська Любов Ігорівна. Відносно визначені норми права поняття, структура, функції

Краткое содержание

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, визначаються об’єкт, предмет, мета і завдання, а також методи дослідження, зазначається теоретична та практична значимість, її наукова новизна, коротко формулюються основні положення, які виносяться на захист, указується зв’язок дослідження з навчальними та методичними планами, розкривається її структура.
Розділ 1 „Поняття та структурна специфіка відносно визначених норм права” складається із трьох підрозділів, в яких надається загальне визначення категорії відносно визначеної норми права та її диспозитивна природа, аналізується загальний зміст її специфічних ознак, характеризуються логічна структура відносно визначеної норми та її юридично-галузева специфіка, наприклад, у галузі адміністративного та трудового права, що створює методологічне підґрунтя для проведення подальших досліджень сутності поняття „відносно визначена норма права”.
У підрозділі 1.1. „Диспозитивна природа відносно визначеної норми права” здійснюється ґрунтовний аналіз існуючих в юридичній літературі підходів до визначення поняття правової норми та відносно визначеної норми права, наводиться характеристика основних концепцій відносно визначеної норми права як особливого виду правових норм і здійснюється їх порівняння.
Робиться короткий екскурс в історію виникнення та розвитку поняття норми, щоб наочно продемонструвати, що ця категорія сформувалася не одразу, а удосконалювалася протягом довгого часу, аж до утворення її сучасного розуміння в юридичній науці.
Сама правова норма трактується як первинна клітина соціокультурного простору, одна з „іпостасей” права у контексті суспільних відносин і як своєрідна „цеглина права”, оскільки саме із сукупності правових норм і складається право. Логічна конкретизація категорії „правова норма” відбувається шляхом визначення її державної встановленості, владності, загальнообов’язковості і загальної, забезпеченості заходами державного примусу.
З метою виділення у загальній системі права саме особливостей відносно визначених норм права і з урахуванням здобутків загальної
теорії права у дослідженні юридичної природи правової норми висловлюється авторське бачення процесу формування цієї категорії. Для цього з’ясовується сутність поняття норми права, аналізуються погляди різних науковців стосовно цієї проблеми та виділяються основні риси норми права.
У результаті такого аналізу робиться висновок, що у порівнянні з радянською правовою доктриною сформоване за часів незалежності України поняття норми права відійшло від класових підходів у розумінні цього юридичного терміна, збагатилося її якісними характеристиками, більш глибоким розумінням етимології самого терміна „норма”.
Таким чином, норми права – це особливий вид соціальних правил поведінки загального характеру, що встановлені, визнані чи санкціоновані компетентним органом держави або в іншому, передбаченому нею порядку, які мають загальнообов’язкову силу, регулюють суспільні відносини в інтересах громадян і суспільства, виражаються публічно у формально-визначених приписах, як правило, у письмовій формі та передбачають можливість застосування державно-примусових заходів, включаючи відповідальність перед державою у разі порушення цих норм з метою їх підтримки та неухильного виконання.
Вся система права складається з величезної кількості правових норм, які в залежності від ряду підстав поділяються на види. У вітчизняній та зарубіжній літературі визначаються загальні підходи до класифікації норм права, але особливим специфічним видом серед загальної кількості є відносно визначені норми права, що є дуже актуальним у теперішній час і потребує чіткого розуміння цієї досі не дослідженої належною мірою категорії.
Подається загальне багатоаспектне розуміння диспозитивності як одного із начал правового регулювання. Надається визначення
диспозитивної норми права як юридично встановленої державою міри можливої правомірної поведінки суб’єктів права при варіантному використанні прав та свобод. Робиться спроба співвіднесення диспозитивних та відносно визначених норм права. Попри всю близькість (а в багатьох моментах і почасти тотожність) цих категорій, диспозитивні норми права відображають внутрішню сутність специфічного типу врегульовуваних правом суспільних відносин, що ґрунтуються на юридичній свободі суб’єктів правовідносин і є похідними від диспозитивного методу правового регулювання. Натомість відносно визначені норми права відображають зовнішню форму закріплення та вираження особливого виду норм права, що передбачають нормативно окреслену свободу вибору сторонами правовідносин певного варіанту поведінки. Відносно визначені норми права є похідними від внутрішньої структури норм права та видів її структурних компонентів.