Міжнародні правові стандарти співробітництва держав у галузі біотехнологій

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Початок третього тисячоліття засвідчив необхідність правових механізмів регламентації впровадження новітніх наукових досягнень в усіх сферах людського життя, зокрема, біотехнологій. Актуальність обраної для дослідження теми обумовлена тим, що стрімкий розвиток науково-технічної бази та активне застосування результатів біотехнологічної діяльності випереджає процес розробки міжнародних і національних правових стандартів в даній сфері. Водночас, правове регулювання діяльності в галузі біотехнологій необхідне, оскільки поряд з перевагами, які дає використання досягнень генної інженерії, існує реальна загроза її не передбачуваного і потенційно шкідливого впливу на довкілля, здоров’я і життя людини. Відсутність достатніх наукових даних та невизначеність суспільної думки зумовили те, що держави досі не виробили єдиного підходу і не дійшли згоди стосовно відповідних засобів міжнародно-правової регламентації цієї сфери діяльності. На сьогодні актуальним є аналіз всіх протиріч та неузгодженостей, що виникають між нормами існуючих міжнародно-правових документів і національних правових актів різних держав, які регламентують процес виробництва і застосування продуктів біотехнологічного походження, з тим, щоб окреслити головні напрями співробітництва держав з розв’язання означених проблем. Актуальність обраної теми обумовлена необхідністю винайдення ефективних міжнародних, регіональних та національних інструментів нормативного регулювання, які здатні зафіксувати в правових формах основи біологічної, екологічної, генетичної та медичної безпеки таким чином, аби це не перешкоджало формуванню цивілізованого ринку біотехнологічного виробництва і розвитку новітніх засобів покращення здоров’я та життя людини.

У зв’язку з необхідністю ефективної систематизації стандартів практично важливим є питання про визначення місця норм з регламентації використання біотехнологій в системі міжнародного права (далі – МП). Розробка даної теми необхідна, насамперед, для таких галузей МП, як міжнародне екологічне право та міжнародне право захисту прав людини, які останнім часом в теорії та практиці МП посідають одне з перших місць за рівнем актуальності та значущості для міжнародної спільноти й окремих держав.

Для України проблема правового регулювання використання генетично модифікованих організмів (далі – ГМО) є гостро актуальною. Україна розглядається провідними біотехнологічними компаніями світу як привабливий ринок збуту трансгенної сільськогосподарської продукції. Для регулювання процесів ввезення, випробовування і виробництва ГМО нашій державі потрібна стабільна та ефективна система нормативно-правових актів і контрольно-наглядових органів. Стан нерегульованості досліджень та діяльності в сфері медичних біотехнологій може призвести до небезпечних наслідків: Україна ризикує, з одного боку, стати ринком збуту „експериментальних” біомедичних продуктів і технологій, а з другого, перетворитися на джерело експорту „живого матеріалу” для наукових біомедичних досліджень. Тому ухвалення відповідних правових актів і формування системи органів управління й контролю в цій сфері також вбачається необхідним.

В зарубіжній науковій літературі питання правової регламентації біотехнологічної діяльності вивчається досить активно. Так, проблеми міжнародно-правового регулювання сільськогосподарської біотехнологічної діяльності аналізувалися в роботах таких авторів, як В.І. Дудов, Л. Ревенко, Дж. Алам, М. Бауер і Г. Гаскел, Р. Бейлі, М. Блейкні і Дж. Коген, М. Бхардвей, Ж. Вендт та Х. Іскьердо, Л. Гловка, К. Дамгаард і Х. Луккі, А.Е. Eплтон, С. Зарріллі, Дж. Кесан, Дж. Кіндерлерер, К. Корреа, Т. МакГаріті і П. Гансен, С.Д. Мерфі, Дж.П. Неп, П. Н’юел, С.Р. Рао, Дж. Скотт, К. Фаулер тощо. Міжнародно-правові стандарти в сфері застосування досягнень медичних біотехнологій, зокрема, клонування, описували А.І. Іойриш і О.А. Красовський, П.А. Калініченко, У.А. Омарова і Д.К. Рашидханова, Б.Г. Юдін, Р. Андорно, Дж. Аннас, А.Л. Боннікен, М. Кербі, Б.М. Кнупперс, Т. Колфілд, Л.П. Ноулз, М.-Х. Регніер, Е. Сенг, А.Л. Тейлор, С. Фокс, Ф. Фукуяма, Дж. Харріс. В українській науковій літературі окремі аспекти регулювання біотехнологічної діяльності розглядали Я.Б. Блюм і Г.М. Коваль, Л.В. Стутинська-Струк, І. Тустановська (сільськогосподарські біотехнології), а також Т.Р. Короткий, Н.А. Мазур, О.Г. Резніков (медичні біотехнології). Разом з тим, вітчизняній науці бракує грунтовних, комплексних і систематизованих міжнародно-правових досліжень з визначеної проблематики. Тому для України проведення даного дослідження є актуальним і необхідним з наукової точки зору.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане в рамках Комплексної наукової програми Київського національного університету імені Тараса Шевченка „Наукові проблеми державотворення України”, планової наукової теми Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка „Міжнародні правові, політичні та економічні засади розвитку України” № 01БФ048-01, а також наукової теми відділення міжнародного права Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка „Інтеграція України у світовий та європейський правовий простір”.