КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ОХОРОНА ЧЕСТІ ТА ГІДНОСТІ ОСОБИ :

Краткое содержание

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Становлення України як правової, демократичної, соціально орієнтованої держави, створення громадянського суспільства неможливе без реформування всіх галузей права. Однак успішна реалізація зазначених перетворень можлива лише за умови адекватних зусиль людини і соціуму.

У сучасних умовах державотворення в Україні захист прав людини все більше стає однією з домінант суспільного прогресу, основою якого є загальнолюдський аспект, загальнолюдські цінності. Дійсний прогрес, стратегічна мета якого є кардинальне оновлення та розвиток українського суспільства, його економічних, політичних, ідеологічних, правових і моральних підвалин, неможливий без належного забезпечення прав і свобод людини, в тому числі права на честь і гідність.

Слід зазначити, що жодна  демократична, правова держава не може не бачити при прийнятті тих чи інших рішень проблеми захисту прав людини. Крім того, захист прав людини і громадянина тісно пов’язаний з необхідністю всебічного утвердження віри в гідність людини. Їх забезпечення – необхідний атрибут кожної держави. У структурі соціальних зв’язків право людини знаходяться в центрі системи існуючих у суспільстві правовідносин. Право на волю, честь та гідність є найважливішою соціально-правовою цінністю і необхідністю для їх захисту.

Держава вимагає від кожного члена суспільства неухильно додержуватися Конституції України та законів України, “...не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей” (ст.68), а також проголошує своїм головним обов’язком “утвердження і забезпечення прав і свобод людини...” ( ч. 2 ст. 3). Крім того, “при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод” (ч. 3 ст. 22). Проте, існуюче законодавство та рівень контролю за його дотриманням не створюють всієї повноти умов для захисту таких невід’ємних людських прав як честь та гідність. Цією обставиною, на нашу думку, і зумовлюється необхідність розробки детальніших кримінально-правових, цивільних і адміністративних норм, що покращать захист цих прав.

Відповідне “середовище існування” для людини може створити лише дійсно правова держава і демократична політична система, оскільки правова держава і права особи нероздільні одне від одного. Правова держава – гарантія реальності прав людини в плані їх захисту від порушень, а права людини – гуманістичний, людський вимір правової державності.

Поряд із позитивними змінами, що відбуваються під час розбудови держави і суспільства, за умов розпаду ідеологічних догматів, виникають певні негативні явища, викликані падінням духовності, розладом системи державних і громадських інституцій, які спрямовані на підтримку та захист честі і гідності особи. Цьому сприяє відверта пропаганда жорстокості, насильства, розпусти. Збільшується кількість фактів торгівлі жінками та дітьми, а також захоплення заручників.

Різні заходи організаційного, культурного та правового характеру мають призупинити та нейтралізувати зазначені суспільно небезпечні явища.

В системі правових заходів важлива роль надається кримінальному законодавству, і, зокрема, забезпеченню кримінально-правового захисту честі та гідності особи.

У чинному Кримінальному кодексі України відповідальність за посягання на честь та гідність особи визначена у 3 розділі, де передбачена окремими статтями, а саме ст. ст. 146, 147, 148, 149, 150, 151 КК України.

Про складність дослідження питання кримінально-правового захисту честі та гідності особи свідчить різноманітність підходів до вивчення цієї проблеми.

Потрібно зазначити, що дослідженням деяких аспектів цієї проблеми займалися такі вчені як Ю.В.Александров, А.Л.Анісімов, Л.В.Багрій-Шахматов, О.М.Бандурка, В.А.Блюмкін, М.Ф.Володимирський-Буданов, П.А.Воробей, В.О.Глушков, І.М.Даньшин, С.Ф.Денисов, О.М.Джужа, О.Г.Дробницький, А.П.Закалюк, А.Ф.Зелінський, А.В.Іщенко, Р.А.Калюжний, М.Й.Коржанський, М.С.Малеін, А.С.Мацко, М.І.Мельник, П.П.Михайленко, Є.І.Моршнєв, А.А.Музика, Й.С.Ной, А.Ю.Олійник, В.І.Осадчий, В.А.Патюлін, М.А.Придворов, П.М.Рабинович, В.В.Сташис, Л.М.Сугачов, В.І.Шакун та інші.

Проте комплексного дослідження проблеми кримінальної відповідальності за посягання на честь та гідність особи до цього часу в Україні не проводилось.

Актуальність теми дисертаційного дослідження зумовлена і тим, що захист честі та гідності особи, повага до людини та утвердження й забезпечення її невід’ємних прав є “... головним обов’язком держави” (ч. 2 ст. 3 Конституції України). Важлива роль у справі стабілізації суспільних відносин надається кримінально-правовим засобам боротьби зі злочинами, що посягають на честь та гідність особи.

До них належать діяння, передбачені:

1. ч. 2 ст. 154 КК України – примушування до вступу в статевий зв’язок;

2. ч. 1 ст. 189 КК України – вимагання;

3. ч. 1 ст. 296 КК України – хуліганство;

4. ст. 297 КК України – наруга над могилою;

5. ст. 301 КК України – ввезення, виготовлення, збут і розповсюдження порнографічних предметів;

6. ч.2 ст. 365 КК України – перевищення влади або службових повноважень;

7. ст. 386 КК України – перешкоджання з’явленню свідка, потерпілого, експерта, примушування їх до відмови від давання показань чи висновку;

8. ч.2 ст. 387 КК України – розголошення даних досудового слідства або дізнання.

Посягання на честь та гідність особи є складовою частиною злочинів:

ст. 152 КК України – зґвалтування;

ст. 153 КК України – насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом;

ст. 303 КК України – проституція або примушування чи втягнення до заняття проституцією.

Водночас кримінально-правові норми, які передбачають відповідальність за посягання на честь та гідність особи, застосовуються не досить ефективно. Становище ускладнюється і тим, що колишній Верховний Суд СРСР, а також Верховний Суд України не дали відповідних роз’яснень щодо практики застосування кримінального закону відносно цих злочинів. Не відпрацьовані критерії відшкодування збитків за моральну шкоду.

Таким чином, дослідження злочинів, передбачених статтями 146 – 151 та ст. ст. 116, 123, 154, 189, 296, 297, 301, 365, 386, 387, 152, 153, 303 КК України, зумовлюється потребами теорії і практики застосування кримінального закону, які вимагають ґрунтовної наукової розробки проблем, пов’язаних з ефективним забезпеченням захисту прав людини, її честі та гідності кримінально-правовими засобами.

Це вимагає вивчення досягнень української науки кримінального права, узагальнення історико-правового досвіду; аналізу та використання іноземного законодавства і відповідних міжнародно-правових актів.

Однією з обставин, яка зумовлює необхідність дослідження злочинних посягань на честь та гідність особи, є потреба сприяти усуненню помилок, які зустрічаються в практиці їх розслідування і судового розгляду. Так, слідчим та суддям не завжди вдається чітко встановити і дати відповідну кримінально-правову оцінку об’єктивним і суб’єктивним ознакам складів злочинів, передбачених ст.ст. 146 – 151 та ст. ст. 116, 123, 154, 189, 296, 297, 301, 365, 386, 387, 152, 153, 303 КК України, відмежувати їх від суміжних злочинів. Крім того, відсутнє кримінально-правове визначення понять честі та гідності особи, не вивчений багатий досвід роботи правоохоронних органів іноземних держав у цих справах, що призводить до помилкової кваліфікації цих посягань та призначенню покарання. Посягання на волю, честь та гідність людини порушує міжнародні правові акти, Конституцію України, де записано: “Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визначаються в Україні найвищою соціальною цінністю” (ч.1 ст. 3), додають загострення соціальної напруги у суспільстві, підривають авторитет закону. Правильне розуміння і застосування законів може бути досягнутим лише при чіткому розумінні правових і моральних витоків, які закладені в законі. Невиправдано виключена кримінальна відповідальність у чинному Кримінальному кодексі України за безпосереднє посягання на честь та гідність особи, Президента України, священнослужителя, правоохоронця, судді, захисника.

Зазначені обставини зумовлюють наукову актуальність і практичну потребу дослідження цієї проблеми, необхідність розв’язання якої визначено завданнями кримінально-правової охорони суспільства, складовою частиною якого є людина. Висновки та пропозиції дисертації спрямовані на удосконалення кримінально-правових норм, їх застосування.

Все це зумовило вибір теми дисертаційного дослідження, яка є актуальною і має науково-практичне значення.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрям дослідження ґрунтується на основних положеннях “Комплексної програми профілактики злочинності на 2001–2005 роки”, затвердженої Указом Президента України 25 грудня 2000 р. № 1376/2000; Указі Президента України від 18 лютого 2002 р. № 143/2002 „Про заходи щодо дальшого зміцнення правопорядку, охорони прав і свобод громадян”; дисертаційне дослідження є складовою частиною наукових досліджень Міністерства внутрішніх справ України “Пріоритетні напрямки фундаментальних і прикладних досліджень навчальних закладів і науково-дослідних установ МВС України на період 2000-2005 рр.”; на вимогах Європейського Співтовариства щодо України. Тема дисертаційного дослідження передбачена планом наукових досліджень Національної академії внутрішніх справ України та кафедри теорії кримінального права і затверджена вченою радою Національної академії внутрішніх справ України 30 грудня 2003 р.