КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА БАНДИТИЗМ

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Бандитизм – однин із найбільш небезпечних злочинів проти громадської безпеки. Функціонування в Україні  банд, метою існування яких є вчинення озброєних нападів на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб, загрожує як громадській безпеці в цілому, так і життю, здоров'ю людей, їх власності, перешкоджає нормальній господарській діяльності, що створює стан незахищеності суспільства від злочинних посягань. Усе це зумовлює необхідність вжиття з боку держави ефективних заходів, у тому числі й кримінально-правового характеру, спрямованих на протидію бандитизму.

Стаття 257 Особливої частини Кримінального кодексу України (далі – КК) порівняно з Кримінальним кодексом України 1960 р. текстуальних змін не зазнала. Однак було змінено її місце в системі інститутів Особливої частини нового КК, який відніс цю норму до розділу 1Х Особливої частини “Злочини проти громадської безпеки”, тоді як раніше її місце було в розділі 1.1.“Інші злочині проти держави” глави 1 “Злочини проти держави”. У новому КК суттєво змінився й інститут співучасті у злочині взагалі і правова регламентація організованих форм співучасті у злочині зокрема, що значно вплинуло на вирішення питань кримінальної відповідальності за бандитизм. З урахуванням названих змін перед теорією кримінального права та практикою застосування кримінального законодавства, що встановлює відповідальність за цей злочин, виникли суттєві складнощі, пов’язані з визначенням його об'єкта, поняття й ознак банди, меж кримінальної відповідальності її учасників та осіб, які, не будучи учасниками банди, брали участь у вчинюваних нею нападах, особливостей об'єктивної й суб'єктивної сторін розглядуваного злочину, його суб'єкта, а також зі встановленням і призначенням покарання за бандитизм. Щодо вирішення зазначених питань у науці кримінального права й судовій практиці єдності думок не існує, що значно знижує можливості держави щодо протидії бандитизму.

У літературі проблеми кримінальної відповідальності за бандитизм досліджувалися в роботах М.І.Бажанова, Ф.Г. Бурчака, Р.Р. Галіакбарова, В.В.Голіни, П.І. Гришаєва, П.Ф. Гришанина, Н.О.Гуторової, М.Д.Дурма­нова, І.М.Даньшина, Л.М.Демидової, Т.А.Денисової, С.В.Дьякова, В.М.Дрьо­міна, В.П.Ємельянова, А.Ф.Зелінського, І.В.Іваненко, М.І.Кова­льова, Ю.Г.Козло­ва, В.С.Комісарова, Г.А.Кригера, Н.Ф.Кузнецової, Є.К.Марчука, М.І.Мель­ни­­ка, В.О.Навроцького, О.С.Никифорова, В.С.Овчин­ського, В.М.Ошерова, В.В.Сташиса, В.П.Тихого, П.Ф.Тель­нова, А.Н.Трайніна, М.Д. Шаргородського, М.А.Шнейдера, М.І.Хав­ронюка,  Т.Д.Устинової та ін.

У переважній більшості випадків праці названих науковців, по-перше, грунтувалися на кримінальному законодавстві колишнього Союзу РСР або Російської Федерації, по-друге, проблеми кримінальної відповідальності за бандитизм розглядалися не спеціально, а у зв'язку з аналізом більш загальних питань – проблем співучасті у злочині або відповідальності за державні злочини чи злочини проти громадської безпеки. Монографічне дослідження проблем кримінальної відповідальності за бандитизм за чинним кримінальним законодавством України було здійснено лише І.В.Іваненком. Але в цій комплексній за природою роботі основну увагу приділено кримінологічній характеристиці бандитизму, а його кримінально-правова характеристика наводиться лише в загальних рисах. Окремі із запропонованих ученим рішень (зокрема, щодо визначення об'єкта бандитизму, його суб'єктивної сторони тощо), на нашу думку, є спірними, а тому потребують подальших наукових розробок. Усе зазначене й обумовило вибір теми дисертаційного дослідження та її актуальність.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до плану науково-дослідних робіт кафедри кримінального права та кримінології Національного університету внутрішніх справ, Головних напрямків наукових досліджень Національного університету внутрішніх справ на 2001-2005 р.р., грунтується на положеннях Комплексної програми профілактики злочинності на 2001-2005 р.р. роки, затвердженої Указом Президента України 25 грудня 2000 р. № 1376/ 2000.