КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ПРАЦЮ, НЕ ПОВ’ЯЗАНІ З ПОСЯГАННЯМ НА ЖИТТЯ ТА ЗДОРОВ’Я

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Конституція України проголосила найвищою соціальною цінністю людину, її права та свободи, а визнання, дотримання і захист прав і свобод людини та громадянина — обов’язком держави. Найважливішими серед соціально-економічних прав і свобод людини та громадянина є трудові права. Гарантування прав і свобод людини, зокрема трудових, у правовій державі забезпечується за трьома основними напрямками:                1) законодавчим закріпленням наданих або визнаних державою прав і свобод людини;                   2) встановленням механізму реалізації даних прав і свобод; 3) правовим забезпеченням охорони прав і свобод людини у випадку їх порушення. Саме на Кримінальне право покладається обов’язок правового забезпечення охорони (у т. ч. трудових) прав і свобод людини і громадянина від злочинних посягань.

Традиційно наукою кримінального права злочини, пов’язані з порушенням законодавства про працю, поділяються на дві основні групи: 1) порушення трудових прав людини і громадянина, не пов’язані з посяганням на життя та здоров’я; 2) порушення правил охорони праці й техніки безпеки на виробництві, які створюють загрозу заподіяння шкоди життю та здоров’ю людини.

При цьому, якщо проблемам кримінальної відповідальності за злочинні порушення трудових прав людини, що пов’язані з посяганням на життя та здоров’я, в радянській період приділялася певна увага у працях таких вчених як В.І. Антипов, В.І. Борисов, М.С. Брайнін,        І.П. Лановенко,  Ю.Б. Мельникова, О.Б. Сахаров,   то злочинам першої групи протягом останніх  30-ти років увага або взагалі не приділялася, або питання кримінальної відповідальності за ці злочини розглядалося у контексті більш важливої, на думку науковців, проблеми кримінальної відповідальності за порушення техніки безпеки. Певною мірою таке положення було зумовлене дієвим та всебічним контролем за дотриманням законодавства про працю з боку держави, суспільства, професійних спілок, що в свою чергу практично виключало наявність злочинних порушень у сфері трудових відносин. Водночас, докорінні зміни в економіці держави, у трудових відносинах на початку 90-х років ХХ ст., зумовили перебудовні процеси в суспільстві, наслідком чого стало значне погіршення стану дотримання трудового законодавства.

Так, починаючи з 1998 р., відбувається вибухоподібне зростання правопорушень у сфері трудових відносин. Якщо у 1996 р. трудові спори складали тільки 2 % усього масиву цивільних справ, то вже у 1998 р. цей показник наблизився до 30 %. Інший показник критичного стану в цій сфері проявляється у тому, що, якщо в 1996 р. одне порушення прав працівників припадало на 2500 осіб, то вже в 2000 р. цей показник склав одне порушення на 90 працівників. Найпоширенішими порушеннями законодавства про працю виявилися незаконна невиплата заробітної плати та незаконне звільнення працівника з роботи. Загальна сума невиплаченої заробітної плати робітникам на 1 жовтня 2003 р. склала 2189,1 млн грн. Кількість осіб, яким своєчасно не виплачено заробітну плату, складає 2156,25 тис. Порушення вказаних найважливіших соціально-економічних прав людини практично унеможливлюють або значною мірою обмежують реалізацію усіх інших прав і свобод людини та громадянина. Відсутність роботи, засобів до існування перетворює людину, як одного з членів суспільства на супротивника цього суспільства.

З іншого боку, у розвинутих країнах Європи та Америки у теперішній час спостерігається переосмислення трудових відносин: від протистояння до відносин соціального партнерства. Це в свою чергу зумовлює наявність не протилежних, а обопільних інтересів роботодавця і робітника, а також тенденцій до лібералізації трудових відносин, що виявляється в обмеженні функцій держави з цих питань та розширенні повноважень роботодавця та робітника.

Вищевказані протилежні тенденції сформувалися в Україні на фоні прийняття 5 квітня  2001 р. нового Кримінального кодексу України. Слід зазначити, що загальна норма щодо відповідальності за грубе порушення законодавства про працю в новому КК практично не зазнала змін, що не відповідає сучасним потребам слідчої та судової практики. У зв’язку з цим питання охорони трудових прав людини набуває нині особливої актуальності.

Формування нового ринку праці й поява нових його учасників в особі роботодавців різних організаційно-правових форм та видів власності зумовили значне погіршення стану дотримання законності у сфері трудових відносин, поширення злочинних порушень у цій галузі. На жаль, офіційні статистичні дані не відображають той негативний стан, який склався в трудових відносинах на даний час. Певною мірою це пояснюється недосконалістю існуючих кримінально-правових норм, а також високою латентністю цього виду злочинів.

Прийняття нового КК, а також новий погляд на формування та існування ринку праці зумовили необхідність теоретичного осмислення підстав кримінально-правової заборони порушень законодавства про працю. Поряд з цим, чинне кримінальне законодавство стосовно даної проблеми потребує детального аналізу як окремих науково-теоретичних положень норм про відповідальність за порушення трудових прав людини, так і  судово-слідчої практики їх застосування. У сучасній юридичній літературі відсутні монографічні роботи, які висвітлюють власне проблеми кримінально-правового захисту трудових прав людини. Усе це й визначило вибір теми дисертаційного дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до плану науково-дослідної роботи кафедри кримінального права і кримінології Національного університету внутрішніх справ у межах державної Комплексної програми профілактики злочинності на 2001—2005 рр., затвердженої Указом Президента України № 1376 від 25 грудня 2000 р., а також базується на п. 7 розділу I Тематики пріоритетних напрямків дисертаційних досліджень на період 2002—2005 рр., затвердженої наказом МВС України від 30 червня 2002 р. № 365 та п. 1.4 розділу I Головних напрямків наукових досліджень Національного університету внутрішніх справ на 2001—2005 рр., схваленого вченою радою Національного університету внутрішніх справ 23.03.2001 р. № 3.