Державно-правові погляди Павла Скоропадського

Краткое содержание

Ак­ту­а­ль­ність те­ми досліджен­ня. Здо­бут­тя Україною  незаленості ста­ло однією із най­бі­ль­ших гео­по­лі­ти­ч­них подій ХХ ст., знаме­ну­ва­ло формаль­ний кі­нець Радянського Союзу, відбу­ло­ся як явище сві­то­гля­д­но­го ха­ра­к­те­ру, що ви­ма­гає на­у­ко­во­го осми­с­лен­ня на ос­но­ві нових кон­цептуальних під­хо­дів. Від­но­в­лен­ня укра­ї­н­сь­кої держа­ви і розбу­до­ва дер­жа­в­но­с­ті по­ве­р­та­ють укра­ї­н­ців до вла­с­них держа­в­ни­ць­ких тра­ди­цій, дер­жа­во­тво­р­чо­го про­це­су, до не­зни­щен­ної ідеї са­мо­стій­ної та со­бо­р­ної Укра­ї­ни. Ця ідея ма­ла рі­з­ний ви­гляд, але в укра­ї­н­сь­кій політико-­пра­во­вій ду­м­ці зав­жди на­го­ло­шу­ва­ло­ся на “тягло­с­ті” (безперер­в­но­с­ті) про­це­су її вті­лен­ня.

На по­ча­т­ку ХХ сто­літ­тя укра­ї­н­сь­ка по­лі­тич­на та пра­во­ва ду­м­ка прой­ш­ла шлях, у зви­чай­них умо­вах роз­ра­хо­ва­ний на де­ся­ти­річ­чя. Держа­ва як ідея, як прак­ти­ч­не вті­лен­ня стає ор­га­ні­зу­ю­чим центром ідейно-­по­лі­ти­ч­них та сві­то­гля­д­них роз­ме­жу­вань, з’єд­нань, угру­по­вань, упо­до­бань, сим­па­тій та ан­ти­па­тій.

Ідей­ні суперечності, кон­ф­лі­к­ти по­ча­т­ку ХХ сто­літ­тя ма­ли рі­з­ні лінії роз­ви­т­ку, різ­ну пе­р­с­пе­к­ти­ву. Най­го­с­т­рі­шим і найа­к­ту­а­ль­ні­ши­ми були су­пе­ре­ч­но­с­ті між “фе­де­ра­лі­з­мом” і “са­мо­с­тій­ни­ц­т­вом” у пи­тан­ні дер­жа­в­но­го су­ве­ре­ні­те­ту Укра­ї­ни, між ре­с­пу­б­лі­кан­сь­кою та монархічною те­н­де­н­ці­єю у вста­но­в­лен­ні фо­р­ми дер­жа­ви і від­по­від­но, між одноосі­б­ною й ко­ле­гі­а­ль­ною вла­дою, між на­ці­о­на­ль­ним і соціальним у змі­с­ті дер­жа­ви та ре­во­лю­цій­них пе­ре­тво­рень, між ідеологія­ми кон­се­р­ва­ти­з­му, со­ці­а­лі­з­му, на­ці­о­на­лі­з­му та бі­ль­шо­ви­з­му.

Ці фу­н­да­ме­н­та­ль­ні кон­ф­лі­к­ти ста­но­в­лять не тіль­ки іс­то­рію по­лі­тич­ної і пра­во­вої ду­м­ки в Укра­ї­ні, а й ви­зна­ча­ють стра­те­гію роз­ви­т­ку укра­ї­н­сь­кої дер­жа­ви у ХХІ сто­літ­ті. Іс­то­ри­ч­ні фра­г­ме­н­ти бо­ро­ть­би ідей до­зво­ля­ють зро­зу­мі­ти об’­єк­ти­в­не й су­б’єк­ти­в­не у роз­ви­т­ку су­час­ної держа­ви, вла­ди, су­с­пі­ль­с­т­ва. Су­час­не по­лі­тич­не жит­тя в Укра­ї­ні - супере­ч­ли­ва й ду­же скла­д­на сфе­ра, в якій ви­рі­шу­ють­ся фу­н­да­ме­н­та­ль­ні про­бле­ми май­бу­т­ньо­го укра­ї­н­сь­ко­го на­ро­ду, зо­к­ре­ма, тра­ди­цій­ні (історич­ні) кон­ф­лі­к­ти. За цих умов зро­с­тає роль на­у­ки про по­лі­тич­ні та пра­во­ві ідеї ми­ну­ло­го, ак­ту­а­ль­ним стає ана­ліз дер­жа­в­них та пра­во­вих погля­дів іс­то­ри­ч­них по­ста­тей, без яких не­ми­с­ли­ма об’­єк­ти­в­на іс­то­рія дер­жа­ви і пра­ва Укра­ї­ни. По­стать П.Ско­ро­пад­сь­ко­го бу­ла по­єд­ну­ю­чим еле­ме­н­том у си­с­те­мі зв’я­з­ків: тра­ди­цій­на укра­ї­н­сь­ка кон­се­р­ва­ти­в­на ідея – ге­ть­ма­нат (кон­се­р­ва­ти­в­на фо­р­ма укра­ї­н­сь­кої дер­жа­ви 1918 р.) – гетьман­сь­кий рух ( фо­р­ма гро­мад­сь­кої ді­я­ль­но­с­ті при­хи­ль­ни­ків українсь­ко­го кон­се­р­ва­ти­з­му).

У дер­жа­во­тво­р­чій та гро­мад­сь­кій ді­я­ль­но­с­ті П.Ско­ро­пад­сь­ко­го ідеї укра­ї­н­сь­ко­го кон­се­р­ва­ти­з­му ле­га­лі­зу­ва­лись і вті­лю­ва­ли­ся. Про­тя­гом жит­тя від­бу­ла­ся транс­фо­р­ма­ція П.Ско­ро­пад­сь­ко­го від сти­хій­но­го реаліза­то­ра кон­се­р­ва­ти­в­них цін­но­с­тей до впли­во­во­го те­о­ре­ти­ка українсь­ко­го кон­се­р­ва­ти­з­му та мо­на­р­хі­з­му у фо­р­мі ге­ть­ман­с­т­ва.

Ве­ли­кої ва­ги на сьо­го­дні­ш­ньо­му ета­пі дер­жа­во­тво­рен­ня в Укра­ї­ні на­би­ра­ють ідеї кон­се­р­ва­ти­з­му. Зо­к­ре­ма, мо­ва йде про та­кі ос­но­в­ні йо­го прин­ци­пи як: те­ри­то­рі­аль­ний па­т­рі­о­тизм, що дає мо­ж­ли­вість сконсолідува­ти усіх гро­ма­дян Укра­ї­ни не­зва­жа­ю­чи на на­ці­о­на­ль­ну, мовну чи пар­тій­ну при­на­ле­ж­ність; су­с­пі­ль­ний плю­ра­лізм, який заперечує мо­ні­с­ти­ч­ні те­о­рії, що го­во­рять про не­до­пу­с­ти­мість вклю­чен­ня в про­цес управ­лін­ня чи по­бу­до­ви дер­жа­ви ет­ні­ч­но та кла­со­во “чу­жих” еле­ме­н­тів; на­то­мість про­по­ну­єть­ся роз­ви­ток ди­фе­ре­н­ці­йо­ва­но­го соціально­го ор­га­ні­з­му, що змі­ц­нює під­ва­ли­ни дер­жа­в­но­с­ті. Ра­зом із соці­а­ль­ним плю­ра­лі­з­мом іс­ну­ють по­лі­тич­ний і ре­лі­гій­ний плю­ра­лізм, які пе­ред­ба­ча­ють мо­ж­ли­вість по­стій­ної, ле­га­ль­но ви­зна­ної опо­зи­ції і рівнопра­в­ність усіх ві­ро­спо­ві­дань, те­о­рію еліт, яка пе­ред­ба­чає її формуван­ня за прин­ци­пом вза­є­м­них по­сту­пок і со­ці­а­ль­но­го ком­п­ро­мі­су, за­лу­чен­ня ча­с­ти­ни ста­рої елі­ти до но­во­го дер­жа­во­тво­рен­ня.

Сьо­го­дні, ко­ли по­лі­тич­ний спектр Укра­ї­ни зно­ву ха­ра­к­те­ри­зу­єть­ся пе­ре­ва­жан­ням со­ці­а­ль­но­го ра­ди­ка­лі­з­му, не­спро­мо­ж­ні­с­тю ос­но­в­них політич­них сил до­ся­г­ти кон­со­лі­да­ції та по­до­ла­ти кри­зо­ві яви­ща в економі­ці та су­с­пі­ль­с­т­ві, зве­р­нен­ня до ідей кон­се­р­ва­ти­з­му має ці­л­ком прак­ти­ч­не зна­чен­ня. Йо­го фу­н­к­ція в но­вих умо­вах по­ля­гає не у поборюван­ні лі­вих сил, чи ін­ших по­лі­тич­них опо­не­н­тів, а у по­до­лан­ні од­но­бі­ч­но­с­ті су­с­пі­ль­но­го роз­ви­т­ку, змі­ц­нен­ні тра­ди­цій, до­ся­г­нен­ні стабіль­но­с­ті і пра­во­по­ряд­ку в дер­жа­ві, при­ще­п­лен­ня су­с­пі­ль­с­т­ву усвідом­лен­ня ро­лі елі­ти, по­лі­тич­ної куль­ту­ри, це­р­к­ви, дер­жа­ви, приватної вла­с­но­с­ті.

Ак­ту­а­ль­ність за­сто­су­ван­ня ідей кон­се­р­ва­ти­з­му для су­с­пі­ль­но­го роз­ви­т­ку Укра­ї­ни по­в’я­за­на та­кож з тим, що у су­час­но­му сві­ті він демонструє свою зда­т­ність адеква­т­но ре­а­гу­ва­ти на гло­ба­ль­ні змі­ни соціа­ль­но-по­лі­ти­ч­ної та еко­но­мі­ч­ної си­ту­а­ці­ї. На за­хо­ді кон­се­р­ва­тизм зміг вмі­ло по­єд­на­ти вла­с­ти­ві йо­му тра­ди­цій­но зва­же­ні під­хо­ди до вирішен­ня пи­тань роз­ви­т­ку дер­жа­ви, су­с­пі­ль­с­т­ва з лі­бе­ра­ль­ни­ми в еконо­мі­ці.

В Укра­ї­ні по­гля­ди і  осо­б­ли­во дер­жа­в­на ді­я­ль­ність Па­в­ла Скоропад­сь­ко­го до­сить ча­с­то ви­сві­т­лю­ють­ся з ді­а­ме­т­ра­ль­но протилежних по­зи­цій: від по­в­но­го не сприй­нят­тя до тво­рен­ня політичного та дер­жа­в­но­го ідо­ла, зра­з­ка “си­ль­ної ру­ки”, яка так по­трі­б­на укра­ї­н­цям. Емо­цій­ний, за­по­лі­ти­зо­ва­ний під­хід до ана­лі­зу до­би Гетьманату та по­ста­ті Ге­ть­ма­на не до­зво­ляє ус­ві­до­ми­ти по­гля­ди та дії П.Ско­ро­пад­сь­ко­го як яви­ще, ха­ра­к­те­р­не для укра­ї­н­сь­кої кон­се­р­ва­ти­в­ної тра­ди­ції, укра­ї­н­сь­кої іс­то­рі­ї. То­му на­у­ка, зо­к­ре­ма іс­то­ри­ко-­пра­во­ва, робить спро­би об’­єк­ти­в­но­го і ком­пле­к­с­но­го на­у­ко­во­го до­слі­джен­ня Геть­ма­на­ту, по­гля­дів та ді­я­ль­но­с­ті йо­го тво­р­ця - П.Ско­ро­пад­сь­ко­го.

Те­о­ре­ти­ч­ну ос­но­ву до­слі­джен­ня ста­но­в­лять пра­ці ві­до­мих уче­них-те­о­ре­ти­ків і іс­то­ри­ків дер­жа­ви і пра­ва, зо­к­ре­ма: Т.Г. А­н­д­ру­сяка, П.П.Гай-­Ни­ж­ника, В.І­. Го­рє­лова, С.В. Гри­бо­є­дова, Т.В. За­ру­ди, С.М.Коника, М.Л. Ко­пи­ле­н­ко,  О.­Л­.­ Ко­пи­ле­н­ка, В.С. Ку­ль­чи­ць­кого,   О.М­.­ Ми­ро­не­н­ка, М.І­. ­Мі­ро­ш­ни­че­н­ко, В.І­. ­Мі­ро­ш­ни­че­н­ко, С.Є­.­ Мя­ко­ти, Ю.­ Па­в­ле­н­ка, Г.В. Па­па­кіна, Р.Я­.­ Пи­рога, Ф.М. Про­да­нюка, В.А.Потульни­ць­кого,  В.О­. ­Ру­м’я­н­цева, О.П.  Ре­єнта, О.­С­. ­Ру­б­льова, О.В­. ­Ти­мо­щука, Б.Й. Тищика, М.В. То­ме­н­ка, Т.О­.­ Ха­р­че­н­ка, Ю.­Храмова, О.­І­.­ Я­ре­мен­ко.

Основними джерелами дослідження є архівні матеріали, зосереджені Центральним Державним архівом органів влади та управління у м. Києві у фондах Ради Міністрів Української Держави, Міністерства земельних справ, Міністерства військових справ, Головного управління Генерального штабу, Міністерства внутрішніх справ, Міністерства фінансів, Міністерства юстиції, Головної квартири гетьмана, Міністерства закордонних справ.

Особливістю цих фондів є велика кількість офіційних матеріалів, зокрема, правових актів, що дозволяє аналізувати ті погляди П.Скоропадського, які реалізовувались у державотворчій та правотворчій практиці.

Дані архівні матеріали дають змогу наново, без викривлень і застарілих догм розглянути постать П.Скоропадського, і з критичної точки зору дослідити та оцінити його державно-правовий світогляд. Зваже­ний під­хід до цих дже­рел до­зво­ляє все­бі­ч­но і об’­єк­ти­в­но оцінювати по­гля­ди П.Ско­ро­пад­сь­ко­го, кра­ще зро­зу­мі­ти їх суперечливість і в той же час ба­га­то­ви­мі­р­ність.

Зв’я­зок ро­бо­ти з на­у­ко­ви­ми про­гра­ма­ми, пла­на­ми, те­ма­ми. Ди­се­р­та­цій­не до­слі­джен­ня ви­ко­на­но від­по­ві­д­но до Те­ма­ти­ки пріоритетних на­пря­м­ків ди­се­р­та­цій­них до­слі­джень на пе­рі­од 2002-2005 рр., за­твер­дже­ної На­ка­зом МВС Укра­ї­ни від 30 че­р­в­ня 2002 р. №635.