Кримінальна відповідальність за розкрадання, вчинені у співучасті

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Набрання чинності 1 вересня 2001 року нового Кримінального кодексу України ознаменувало завершення багаторічної реформи національного кримінального законодавства. Враховуючи, що власність є економічною основою життя суспільства та людини, на виконання норм Конституції України Кримінальний кодекс одним зі своїх завдань проголосив охорону власності незалежно від її форм.

У той же час злочинні посягання на власність, зокрема розкрадання, залишаються найбільш розповсюдженими серед усіх злочинів. Особливу небезпеку для створення нової господарської системи в державі, заснованій на ринкових відносинах, становлять розкрадання, вчинені у співучасті, тому що спільне вчинення цих злочинів дозволяє з більшим успіхом вибрати жертву, зникнути з місця злочину, перевезти та реалізувати викрадене, знищити сліди злочину, протидіяти його розкриттю, що, звичайно, ускладнює процес розслідування.

Спільне вчинення розкрадань досить часто виступає способом первісного накопичення капіталу для наступного переходу до більш досконалих форм злочинної діяльності, як правило, пов'язаних із вчиненням економічних злочинів, а також удосконалення кількісно-якісних характеристик самих злочинних груп. Можна сказати без перебільшення, що групова, особливо організована злочинність, у сучасній Україні перетворилася на справжнє соціальне лихо, здатне заподіяти суттєву шкоду не тільки інтересам окремих громадян та юридичних осіб, але й посягнути на основи конституційного ладу нашої держави.

У 2001 році в Україні було зареєстровано 503676 злочинів, близько 60% від яких становили посягання проти власності, вчинені у формі розкрадань. Окрім того, питома вага групової злочинності в структурі усіх зареєстрованих злочинів склала 14,5%. Щодо розкрадань цей показник склав 18,2%, тобто майже кожне п'яте виявлене розкрадання вчиняється у співучасті. Одночасно слід ураховувати високу латентність цього виду злочинів, особливо при спільному їх вчиненні. Найбільшу питому вагу розкрадання становлять також у структурі організованої злочинності України. Наприклад, у 2001 році було зареєстровано 6703 злочини, вчинені організованими групами, понад 50% з них – це розкрадання.

У правозастосуванні при кваліфікації розкрадань, вчинених у співучасті, виникають неабиякі труднощі. Тому надто важливо, щоб безпосередня боротьба правоохоронних органів з таким соціальним лихом мала належне теоретичне обґрунтування в українському кримінальному законодавстві. У теорії кримінального права окремі проблеми кримінальної відповідальності за співучасть у розкраданнях досліджували такі відомі вчені, як М.І. Бажанов, Л.С. Белогріц-Котляревський, Ф.Г. Бурчак, В.А. Владимиров, Р.Р. Галіакбаров, Л.Д. Гаухман, Н.О. Гуторова, П.І. Гришаєв, М.Д. Дурманов, В.П. Ємеляьнов, М.М. Ісаєв, А.О. Кістяківський, М.І. Ковальов, М.Й. Коржанський, Г.О. Кригер, Б.А. Курінов, В.М. Куц, Ю.О. Ляпунов, П.С. Матишевський, В.О. Навроцький, Б.С. Никифоров, А.О. Пинаєв, О.О. Піонтковський, С.В. Познишев, М.С. Таганцев, П.Ф. Тельнов, Ю.М. Ткачевський, О.М. Трайнін, В.І. Тютюгін, Б.С. Утевський, І.Я. Фойницький, І.Х. Хакимов, М.Д. Шаргородський та інші.

Результати наукових досліджень щодо загальних питань співучасті та окремих проблем кваліфікації групових розкрадань містять багато важливих теоретичних положень. Однак деякі питання і сьогодні залишаються дискусійними. Крім того нова соціальна сутність, зміна системи цінностей зумовили поширення корисливої мотивації в поведінці значної частини громадськості, що своєю чергою призвело до зростання групової злочинності корисливої спрямованості, проявів її найагресивніших форм. Одночасно прийняття Кримінального кодексу України не тільки не вирішило, але й поставило багато запитань, які потребують нових знань в сфері відповідальності за співучасть у розкраданнях. Вказані обставини зумовили необхідність напрацювань нових науково-теоретичних положень щодо законодавчих новел, присвячених зокрема відповідальності за співучасть у розкраданнях, так і щодо судово-слідчої практики їх застосування.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до плану науково-дослідної роботи кафедри кримінального права і кримінології Національного університету внутрішніх справ у межах державної Комплексної програми профілактики злочинності на 2001-2005 роки, затвердженої Указом Президента України №1376 від 25 грудня 2000 року, а також базується на п.54 розділу V Тематики пріоритетних напрямків дисертаційних досліджень на період 2002-2005 роки, затвердженої наказом МВС України від 30 червня 2002 року №635.