ІНСТИТУЦІЙНИЙ МЕХАНІЗМ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. У другій половині минулого тисячоліття на європейському континенті активізувалися інтеграційні процеси, для регулювання яких почали створюватися різноманітні за ступенем інтеграції організації. Найбільш розвиненим та успішним у цьому напрямі проектом став Європейський Союз, який є взірцем для багатьох міжнародних організацій інтеграційного спрямування. За своєю природою він є унікальним утворенням, що формує новий правопорядок, відмінний від міжнародного правопорядку та внутрішнього правопорядку держав.

Створення в 50-х роках ХХ століття європейських співтовариств, що стали фундаментом для виникнення Євросоюзу, ознаменувало формування нової, особливої, наднаціональної публічної влади. Інститути ЄС відрізняються від органів традиційних міжурядових організацій, і основна їхня відмінність полягає в тому, що держави – учасниці Європейського Союзу передали їм частину своїх суверенних прав.

Актуальність теми дисертації визначається тим, що Євросоюз має унікальний механізм управління. Саме інститути ЄС виступають основними регуляторами інтеграційних процесів, забезпечуючи послідовність та ефективність політики і дій цієї організації. Унікальність інституційного механізму полягає в тому, що інститути ЄС наділені виключною компетенцією у певних сферах, які раніше належали до суверенних прерогатив держав – учасниць Євросоюзу: вони можуть ухвалювати нормативно-правові акти більшістю голосів і зобов’язувати ними фізичних, юридичних осіб, органи держав безпосередньо, без трансформації цих актів у внутрішні правопорядки.

Дослідження реалій політико-правового устрою Євросоюзу має неабияке значення і з огляду на те, що майже десять останніх років реформування його інституційного механізму було ключовим питанням цього інтеграційного об’єднання. На сучасному етапі свого розвитку інституційний механізм зазнав змін у зв’язку з тим, що 1 грудня 2009 року набрав чинності Лісабонський договір, спрямований на подолання дефіциту демократії у Євросоюзі та забезпечення ефективності і прозорості функціонування його інституційного механізму.

Україна прагне стати повноправним учасником європейських інтеграційних процесів. Наша держава неодноразово підтверджувала своє бажання вступити до Європейського Союзу. У цьому контексті дослідження питань організації та функціонування системи інститутів та органів ЄС, а також методів і процедур прийняття рішень є важливим як для вітчизняної науки, так і для системи органів державної влади, що беруть участь у розвитку та поглибленні співробітництва між Україною і Євросоюзом.

Серед вітчизняних дослідників європейського правопорядку, які приділяють увагу питанням функціонування Європейського Союзу, його правової природи, організації влади на наднаціональному рівні, слід відзначити В. А. Василенка, В. Н. Денисова, В. М. Довганя, В. В. Копійку, П. Ф. Мартиненка, М. М. Микієвича, В. І. Муравйова, В. Ф. Опришка, Р. А. Петрова, В. П’ятницького, Т. І. Шинкаренко, С. Шевчука, Ю. С. Шемшученка. Значні наукові напрацювання щодо організації публічної влади у Євросоюзі мають російські дослідники правового аспекту європейської інтеграції, серед яких – М. Бірюков, Л. Ентін, М. Ентін, С. Єршов, А. Капустін, С. Кашкін, І. Крилова, Б. Топорнін, А. Четвериков, Н. Шелєнкова. Великий внесок у дослідження інституційної системи ЄС зробили вчені з країн – учасниць Євросоюзу, зокрема Г. Вагнер, С. Гоці, Ж.-П. Жаке, Ж. Ізаак, М. Квятковський, В. Кернз, В. Константінеско, Ж.-В. Луіз, П. Свобода, Д. Сімон, Ж.-Л. Сорон, А. Татам, Т. Хартлі.

Варто відзначити кілька ґрунтовних наукових досліджень окремих аспектів функціонування інститутів ЄС, до яких належать дисертації Л. Г. Фалалєєвої («Правові аспекти становлення та розвитку виконавчих органів Європейського Союзу», В. М. Довганя («Правовий статус Європейського парламенту в системі органів Європейського Союзу»), І. А. Грицяка («Розвиток європейського управління у контексті впливу на державне управління в Україні»).

Проте у вітчизняній доктрині міжнародного та європейського права комплексні і системні дослідження інституційного механізму Євросоюзу практично відсутні. Поза увагою українських дослідників залишилися питання міжінституційних відносин у процесі реалізації інститутами завдань ЄС, принципи функціонування інституційного механізму. З огляду на високий динамізм і складність інтеграційних процесів у ЄС, а також на реформування інституційного механізму Лісабонськими договорами про Європейський Союз та функціонування Європейського Союзу вітчизняна наука міжнародного права потребує ґрунтовних досліджень організації влади у ЄС, а також актуалізації знань щодо розподілу повноважень між інститутами, особливостей їх функціонування в різних сферах відання Євросоюзу, процедур прийняття рішень та їхньої юридичної сили.