ПУБЛІЧНИЙ КОНТРОЛЬ ЗА ДІЯЛЬНІСТЮ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ: ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено ступінь її наукової розробленості, мету завдання, об’єкт і предмет дослідження, розкрито наукову новизну одержаних результатів, їх теоретичне та практичне значення, наведено дані щодо апробації дисертації та публікацій.

У першому розділі – “Теоретико-методологічний аналіз публічного контролю в системі діяльності органів державної влади” – систематизовано основні дослідницькі підходи в межах вітчизняної і зарубіжної науки щодо сутності публічного контролю, конкретизовано основні принципи та види публічного контролю в державному управлінні, розкрито особливості його реалізації в системі діяльності органів державної влади.

Становлення публічної діяльності органів державної влади відбувається в процесі переходу суспільства до нового типу управління і характеризується чітко структурованою державною організацією та утвердженням інститутів публічної влади, що приводить до перерозподілу управлінських функцій у суспільному житті та запровадження регламентів, які закріплюють систему розподілу владних функцій і контролю за функціональними повноваженнями відповідних інституційних структур держави.

Публічний контроль у діяльності органів державної влади є необхідною умовою демократизації сучасної системи управління суспільно-політичним та економічним розвитком, оскільки створює для громадян можливість відкрито, прозоро та незаангажовано здійснювати нагляд за діями влади. Це важливий механізм регулювання інструментів нагляду громадян за діями влади; довільна форма громадської участі щодо нагляду за діями інститутів управління, яка регламентується правовими нормами, санкціонованими з боку держави, і виступає важливим інструментом демократичного суспільства, покликаного оптимізувати систему діяльності органів державної влади в сучасних умовах суспільно-політичного розвитку.

У роботі систематизовано основні принципи реалізації публічного контролю за діяльністю органів державної влади: політичного плюралізму, який має забезпечити розвиток та збереження демократичної системи управління; інструменталізму, що передбачає колегіальну взаємодію політичних інститутів та громадських організацій, наділених функціями контролю за діяльністю органів державної влади; громадського контролю над силовими структурами, які є складовим елементом системи органів державної влади; стратегічний, реалізація якого зумовлює формування нового типу влади – стратегічної, що, з одного боку є абсолютно підконтрольною громадськості, орієнтується виключно на врахування інтересів та задоволення потреб останньої, а з другого – стратегічно спрямовує свою діяльність так, щоб вона відповідала формальним функціональним вимогам.

У дослідженні конкретизовано такі основні види публічного контролю за діяльністю органів державної влади, як адміністративний контроль громадськості, який передбачає згоду громадськості на призначення керівників державно-управлінських структур відповідних рівнів влади; парламентська демократія, що передбачає чітку та прозору звітність уряду перед парламентом за реалізовану ним політику; політичний контроль, який у певний спосіб здійснюється суб’єктами реалізації представницьких інтересів, депутатами представницького органу.

Виявлено особливості реалізації публічного контролю в системі діяльності органів державної влади в сучасних умовах формування громадянського суспільства. Це дало змогу визначити місце публічного контролю в системі діяльності органів державної влади, що підвищує роль громадянина в державно-управлінській практиці (оскільки він є свого роду суб’єктом реалізації відповідних можливостей, які створюються для нього державою) та сприяє оптимізації форм підзвітності влади інтересам громади.

Ідентифіковано основні функції публічного контролю в діяльності органів державної влади, що забезпечує перерозподіл управлінських функцій у суспільній життєдіяльності та запровадження регламентів, які б закріплювали систему розподілу владних функцій і контролю за функціональними повноваженнями відповідних інституційних структур держави.

Розкрито сутність деліберативного процесу взаємодії органів державної влади в контексті забезпечення публічності їх діяльності як однієї із новітніх тенденцій, що приводить до зміни специфіки реалізації публічного контролю за діяльністю органів державної влади, посилює форми участі громадськості в реалізації публічної політики держави, забезпечує ефективний контроль за діяльністю органів публічної влади щодо її відповідності інтересам і потребам громадськості.

Доведено, що реалізація публічного контролю за діяльністю органів державної влади спрямована на соціально-політичне структурування громадянського суспільства шляхом утвердження нових ефективних форм його взаємодії з владою. Таке розуміння особливостей реалізації публічного контролю в діяльності органів державної влади дало змогу чітко проаналізувати співвідношення колективного (держави) та індивідуального інтересу (громадянина) в розвитку громадянського суспільства.

У другому розділі – “Громадський контроль за діяльністю органів державної влади як засіб розвитку громадянського суспільства: сутність, форми, засоби, моделі його реалізації” – розкрито сутність та особливості впливу громадського контролю на діяльність органів державної влади, проаналізовано основні форми, засоби та моделі реалізації громадського контролю за діяльністю органів державної влади в громадянському суспільстві.

Громадський контроль як важливий елемент реалізації публічного управління спрямований на забезпечення громадсько-владного балансу в суспільстві як засобу розвитку громадянського суспільства, що включає нагляд та перевірку громадськістю діяльності органів державної влади.

Обґрунтовано доцільність трактування громадського контролю у більш стратегічному розумінні: як механізму усунення причин і перешкод, що призводять до невідповідності діяльності органів державної влади чітко визначеним стандартам організаційної взаємодії інститутів громадянського суспільства і влади та запобігання їм. Це сприяє посиленню потенціалу громадянського суспільства щодо вироблення експертних позицій громадськості та їх впливу на діяльність органів державної влади.

Доведено, що реалізація громадського контролю передбачає формування відповідного рівня громадської свідомості, яка б закладала підвалини громадської активності, здатної забезпечити демократичний розвиток суспільства та посилити стратегічну спрямованість органів державної влади на сприйняття ними впливу громадськості щодо прийняття відповідних державно-управлінських рішень.

Громадська участь як форма громадської ініціативи є одним з демократичних засобів функціонування громадянського суспільства, побудованого на засадах конституційної демократії, що справляє організаційний вплив на органи державної влади. Її структурним елементом є громадська ініціатива, що належить різним суспільним групам, сукупна взаємодія яких забезпечує динамічність розвитку громадянського суспільства.

Важливим засобом розвитку громадянського суспільства є така модель організації державного управління, як громадська самоорганізація, що заміняє традиційну форму взаємодії держави та громадянина в суспільстві, забезпечує лібералізацію суспільних відносин, приводить до відповідної децентралізації державної влади, а отже, і до зміни характеру вимог до публічності функціонування влади на центральному та місцевому рівнях.

У громадянському суспільстві громадська участь має свої особливості, є одним із способів досягнення політичного, соціально-економічного та культурного плюралізму, базується на визнанні конституційного права кожного громадянина на певну політичну свободу, що сприяє встановленню громадського балансу, який забезпечує паритетне представництво інтересів у політичному житті суспільства й усіх його верств та їх врахування під час прийняття відповідних державно-управлінських рішень.

На сучасному етапі суспільного розвитку важливу роль відіграє формування нового типу культури громадської участі, яка має забезпечити розвиток структур громадянського суспільства, акцентувавши увагу на особливому статусі функціонування громадських організацій, що мають забезпечувати розвиток громадської освіти та просвіти, залучаючи до такого процесу владні структури та створюючи відповідні центри громадської активності.

Розроблено концепцію розуміння громадського контролю як інституціонального засобу розвитку громадянського суспільства, що дало змогу ідентифікувати механізми налагодження діалогу влади з громадськістю (механізм зворотного зв’язку), сформулювати головні принципи, на яких має базуватись така взаємодія (співробітництво, партнерство), основні індикатори результативності громадського контролю шляхом утвердження нового експертного середовища, здатного встановлювати чітко регламентовані межі для діяльності органів державної влади.

З’ясовано, що важливим механізмом здійснення громадського контролю як засобу розвитку громадянського суспільства є формування інституту звернення громадян, відповідно до чого ідентифіковано механізми звернення громадськості в органи державної влади, запропоновано критерії раціоналізації процедур розробки та реалізації державної політики, технологічні прийоми громадського контролю (створення громадських наглядових комітетів та дорадчих комітетів, регулятивних агентств).

У розділі проаналізовано основні моделі реалізації громадського контролю за діяльністю органів державної влади, які забезпечують перспективний розвиток громадянського суспільства.

Громадсько-публічний аудит як модель громадського контролю за діяльністю органів державної влади, що забезпечує перевірку підзвітності органів державної влади, виконання ними організаційно-функціональних зобов’язань, а також надання відповідних громадсько-аудиторських послуг, спрямований на виявлення відповідності цілей тактики державної політики стратегічним інтересам громадянського суспільства. Виходячи з цього в роботі розроблено інструментарій реалізації моделі громадсько-публічного аудиту діяльності органів державної влади, ідентифіковано її основні функції, рівні (зовнішній, внутрішній), форми аудиту (громадсько-ініційований, системно-орієнтований громадський, громадсько-критеріальний, громадсько-операційний) та напрями запровадження, що дало змогу обґрунтувати її оптимізаційну роль щодо розвитку та функціонування громадянського суспільства.

Модель громадсько-публічної експертизи являє собою таку процесуально-правову форму громадського контролю, яка забезпечує аналіз державно-управлінської практики шляхом з’ясування її адекватності інтересам громадськості. Відповідно до цього у роботі визначено основні напрями реалізації такої моделі та індикатори громадського контролю, що дало змогу чітко виявити її оптимізаційну роль у забезпеченні ефективності функціонування системи державного управління.

У третьому розділі – “Оптимізаційно-інституціональні засоби здійснення публічного контролю в діяльності органів державної влади України” – проаналізовано оптимізаційні форми публічної взаємодії органів державної влади та органів місцевого самоврядування з інститутами громадянського суспільства на сучасному етапі розвитку України.

Запропоновано розуміння публічної звітності як одного з оптимізаційних політико-правових засобів здійснення публічного контролю за діяльністю органів державної влади та органів місцевого самоврядування, що гарантує формування такого громадського середовища, яке забезпечує відкритість і доступність влади для громадськості, а в подальшому – і її наближення до інтересів громадськості. Ідентифіковано критеріальні засади здійснення влади (квотовані прийоми у відкритті інформації), моделі (корпоративна публічна звітність), методи (експертно-аналітичний), прийоми (запровадження державно-громадського управління).

З метою оптимізації публічної звітності у діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні обґрунтовано доцільність запровадження “безшовного” механізму взаємодії влади та громадськості, що забезпечить формування єдиного інформаційного простору, який відіграватиме роль певної інтеграційної основи у діяльності органів державної влади з метою обслуговування саме стратегічних і тактичних інтересів громадськості. Це дасть змогу виробити нові організаційні традиції прийняття та реалізації державно-управлінських рішень, які базуються на участі громадськості в державному управлінні як важливому інституті розвитку громадянського суспільства.

Запропоновано підхід до розуміння публічного документа як форми публічної звітності органів державної влади, що слугує оптимізаційною основою для інформування громадськості про їх діяльність, оскільки цей підхід відображає організаційно-структуровану інформацію за відповідною рубрикацією. Така інформація має відкритий доступ для громадськості, розміщена на офіційних Інтернет-ресурсах (Інтернет-портал) і включає два рівні спрямування: статичний (публічний документ постійно доступний для громадськості) та динамічний (публічний документ розміщується у відповідних інформаційних ресурсах лише в разі безпосереднього запиту громадськості на відповідну інформацію).

Розроблено механізми запровадження технології “єдиного інформаційного вікна” як одного з оптимізаційних засобів здійснення публічної звітності органів державної влади, що сприяє прискоренню налагодження інформаційного обміну між органами державної влади, підвищенню ефективності публічного контролю за діяльністю їх відповідних структурних підрозділів щодо виконання певних документів, утвердженню дієвої системи поширення інформації та користування нею, відкриває нові перспективи запровадження централізованого громадського контролю за реалізацією відповідних державно-управлінських рішень.

Розкрито сутність, перспективи формування та специфіку функціонування публічної адміністрації в Україні як одного з інститутів оптимізації форм публічного контролю в громадянському суспільстві, який забезпечує демократизацію державного управління шляхом створення широких можливостей для налагодження взаємодії влади та громадськості. Відповідно до цього визначено основні технологічні напрями її діяльності (вивчення інтересів та потреб громадськості, вироблення альтернативних рішень щодо розв’язання суспільних проблем громадськості, реалізації публічної політики), розроблено принципи та механізми консультування органів державної влади з громадськістю, які сприятимуть запровадженню модернізаційних інструментів здійснення публічного контролю.

Доведено, що утвердження публічної адміністрації як інституту оптимізації публічного контролю в громадянському суспільстві зумовлює необхідність розроблення належного інформаційно-експертного забезпечення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування, яке має здійснюватися з урахуванням відповідних оптимізаційних принципів (субсидіарності, партнерства, громадського діалогу, громадської активності).

На підставі аналізу оптимізаційних форм взаємодії органів державної влади та органів місцевого самоврядування з інститутами громадянського суспільства в Україні сформована новий підхід до налагодження взаємодії органів державної влади та громадськості. Цей підхід, базуючись на концепті західноєвропейських вчених (основою якого є теорії “нового менеджменту”, “політико-громадських мереж”, “демократичної участі”), сприятиме європеїзації системи публічного адміністрування, підвищенню ефективності функціонування держави, активізації участі громадськості у творенні та реалізації її політики.

Розроблено основні оптимізаційні форми публічного контролю у системі діяльності органів державної влади, зокрема так, як динамічна канонізація (спрямована на розв’язання суперечностей між органами державної влади, органами місцевого самоврядування та інститутами громадянського суспільства), жорстке адміністрування (забезпечує дотримання централізованих принципів державного управління), технологія мережевого партнерства (забезпечує налагодження інтерактивної взаємодії між органами державної влади та інститутами громадянського суспільства). З огляду на це розроблено нову модель публічного адміністрування – рецептивне публічне адміністрування, яке є однією з оптимізаційних форм взаємодії органів державної влади та органів місцевого самоврядування з інститутами громадянського суспільства, спрямованої на підвищення якості управлінських послуг і поступальний розвиток громадянського суспільства загалом.