ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ДІЯЛЬНОСТІ ПОЛІЦІЇ (МІЛІЦІЇ) НІМЕЧЧИНИ, ПОЛЬЩІ ТА УКРАЇНИ: ПОРІВНЯЛЬНО-ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ

Краткое содержание

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначається її зв’язок з науковими планами та програмами, окреслюються мета і завдання, об’єкт і предмет, методи дослідження, наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, наводяться дані, що свідчать про апробацію результатів дослідження та публікації.

Розділ 1 «Теоретико-методологічні засади діяльності поліції (міліції) у системі органів публічної влади сучасної держави» складається з п’яти підрозділів, в яких досліджено соціальну та правову природу поліції (міліції).

У підрозділі 1.1 «Поняття «поліція» («міліція») в адміністративному (поліцейському) праві сучасних держав» підкреслено, що поняття «поліція» є полісемантичним явищем та базовою категорією сучасної поліцейсько-правової теорії. На різних етапах еволюції середньовічної держави ця категорія вживалася для позначення «стану упорядкованого суспільства», «управління державними справами», «доброго порядку» тощо. Сучасне її розуміння сформувалося в умовах ствердження буржуазної держави під впливом прецедентного за характером «Кройцберг-рішення» Вищого адміністративного суду Пруссії від 14 червня 1882 р., внаслідок чого діяльність поліції як «інструменту примусу, контролю і самостійної державної установи» була обмежена сферою захисту від небезпеки (загрози) для охоронюваного державою суспільного блага, а основним завданням визнано забезпечення публічної безпеки і порядку.

На підставі аналізу зарубіжного поліцейського законодавства встановлена відсутність традиції уніфікованого формально-правового визначення категорії «поліція» («міліція»). Констатовано, що «поліція» («міліція») кваліфікується як «орган», «служба», «корпус», «формація» або «організація». Наголошено на доцільності використання категорії «формація», що підкреслює елемент воєнізації поліції (міліції).   

Виокремлено три основні кваліфікуючі ознаки поліції (міліції), а саме: належність до інститутів державної виконавчої влади (зумовлює її «виконавчу» природу); інтегративний характер, що зумовлює включення до її складу окремих об’єднаних родовим поняттям «поліція» («міліція») спеціалізованих служб (органів) у структурі відповідального за забезпечення внутрішньої (публічної) безпеки профільного міністерства (визначає організаційний аспект); належність до правоохоронної системи, суб’єкти якої уповноважені державою на примусове припинення посягань на права і свободи громадян, а також чинний правопорядок («силовий» компонент).

У підрозділі 1.2 «Поліцейська діяльність як вид державно-управлінської діяльності» встановлено, що у дореволюційній поліцеїстиці було відсутнє чітке визначення дефініції «поліцейська діяльність». Натомість особлива увага акцентувалася на прикладному значенні «влади поліції» як державного інструменту забезпечення щастя і безпеки громадян, охорони публічного порядку, піклування про загальний добробут, забезпечення особистих і майнових благ. Як наслідок, у контексті формування буржуазної парадигми діяльності поліції більшість монархій тривалий час прагнула уникнути радикальних змін у поліцейській галузі, дотримуючись ідеологеми щодо визначення поліції як універсальної контролюючої інстанції.

Констатовано, що сучасна поліцейсько-правова теорія ґрунтується на постулаті щодо наявності у держави повноваження придушувати волю окремих осіб заради досягнення публічного інтересу. Регулятивний вплив держави на соціальні процеси здійснюється у межах реалізації поліцейської функції, що є напрямом державної діяльності, у рамках якої забезпечується захист суспільства від протиправних посягань. Поліцейська функція держави реалізується через поліцейську діяльність з використанням вузькоспеціалізованих юридичних засобів і методів (поліцейських заходів).

Наголошено на доцільності тлумачення поліцейської діяльності як виду державно-управлінської діяльності, що реалізується уповноваженими на застосування державного примусу озброєними формаціями. Визнано, що характерними ознаками поліцейської діяльності є: належність до видів соціальної діяльності; реалізація у вигляді усвідомленого і цілеспрямованого впливу суб’єкта на об’єкт, не пов’язаний з ним відносинами підпорядкування (субординації); основоположне значення категорії «охорона», що передбачає захист суспільства від загроз (небезпек); наглядово-примусова спрямованість, що зумовлює можливість застосування специфічних методів (засобів) адміністративного нагляду та адміністративного примусу; професійна природа і публічний характер; формальна визначеність і неприпустимість порушення законних процедур.

У підрозділі 1.3 «Принципи діяльності поліції (міліції) як основоположний елемент поліцейсько-правової теорії» визначено об’єктивну необхідність відходу від вузьконормативного (позитивістського) тлумачення принципів організації та діяльності поліції (міліції), що цілком узгоджується з ліберальною правовою доктриною, яка визнає фундаментальні права людини загальноцивілізаційною цінністю, а правовим началом у концентрованому вигляді, – природні та невідчужувані права людини. Тому при визначенні теоретичної бази правотворчості у поліцейсько-правовій галузі правовими принципами мають бути визнані не лише офіційно закріплені у законодавстві основоположні ідеї (правові норми), але й об’єктивно існуючі закономірності, суспільно визнані керівні ідеї правосвідомості, традиції та етичні правила, які сформувалися у сфері поліцейської діяльності та сприяють підвищенню ефективності функціонування інституту поліції (міліції). 

Водночас визнано доцільним артикулювати правові принципи правозастосовної діяльності поліції (міліції) як основоположні ідеї (положення), що мають характер безумовних вимог, закріплюються у законах і підзаконних нормативно-правових актах (деонтологічних кодексах, статутах тощо) та є керівними началами для органів і посадових осіб, уповноважених на забезпечення публічної безпеки та охорону публічного порядку.

Запропоновано принципи діяльності поліції (міліції) класифікувати на загальноправові (такі, що поширюються на діяльність усього конгломерату державних органів виконавчої влади) та спеціальні (властиві виключно інституту поліції (міліції)).  

У підрозділі 1.4 «Завдання, функції, форми та методи діяльності поліції (міліції): нормативно-доктринальна інтерпретація» встановлено, що стратегічна мета діяльності поліції (міліції) полягає у забезпеченні публічної безпеки та охороні публічного порядку. Зміст завдань поліції (міліції) складають часткові цілі, досягнення яких передбачається для отримання основного результату діяльності. Натомість функціями є самостійні, відносно відособлені види державно-службових дій, необхідні для реалізації її соціальної місії. Завдання визначальні по відношенню до функцій, оскільки функція є практичною реалізацією завдання. Із завдань також витікають обов’язки, що зумовлюють перелік прав поліції (міліції).

Наголошено, що визначення завдань поліції (міліції) здійснюється з використанням як стратегічних (загальних), так й конкретних правових положень. Якщо у першому випадку вони значною мірою мають декларативний характер, то в іншому випадку безпосередньо вказуються варіанти дій, реалізація яких потенційно може забезпечити ефективну охорону суспільного блага. Запропоновано таку класифікацію завдань поліції (міліції): загальні (стратегічні) завдання, завдання у сфері забезпечення особистої та майнової безпеки, завдання у сфері захисту суспільства і держави від злочинних та інших посягань, завдання у сфері охорони публічного порядку, завдання соціального (гуманітарного) характеру, завдання особливого характеру. Наголошено, що одним з пріоритетів реформування поліцейських систем є «приватизація завдань поліції (міліції)». 

Запропоновано виокремити такі функції поліції (міліції): адміністративну (родова функція) з диференціацією на спеціальні функції (адміністративно-регламентарну, адміністративно-виконавчу і адміністративно-репресивну); оперативно-розшукову; кримінально-процесуальну (слідчу); превентивно-соціальну; охоронну.

Зазначено, що функції поліції (міліції) реалізуються у конкретних діях уповноважених суб’єктів, які знаходять зовнішній прояв у формах діяльності як об’єктивованого виразу сутності дій суб’єктів. Наголошено на доцільності розмежування форм діяльності поліції (міліції) у залежності від характеру та юридичних наслідків на організаційні (профілактичні виховні заходи) і правові (нормативно-правові акти, що встановлюють правила поведінки).

Запропоновано метод діяльності поліції (міліції) визначити як спосіб організаційного та правового впливу на суспільні відносини з боку органів (посадових осіб) поліції (міліції) при охороні суспільного блага, запобіганні і припиненні протиправних посягань, наданні допомоги населенню в усуненні загроз. З’ясовано, що в оперативно-службовій діяльності поліцією (міліцією) використовуються як загальні методи державного управління, так й спеціальні методи.

У підрозділі 1.5 «Сучасні концепції поліцейського  права та перспективи його рецепції в Україні» охарактеризовано стан наукової дискусії щодо поліцейсько-правової проблематики та обґрунтовано можливість виокремлення підгалузі поліцейського (міліцейського) права в галузі адміністративного права України. Наголошено на об’єктивній зумовленості рецепції поліцейського права дуалістичним характером виконавчої влади, що складається з регулятивно-управлінської та поліцейської підсистем. Визнана обґрунтованість дефініціювання поліцейського права як сукупності правових норм, що регулюють суспільні відносини у сфері поліцейської діяльності як специфічної форми реалізації поліцейської функції держави.

Наголошено на адміністративно-правовій природі норм поліцейського права, що регламентують суспільні відносини у сфері поліцейської діяльності та об’єднуються у цілісне утворення ознаками охорони та адміністративного примусу. До цієї категорії доцільно віднести норми, де визначаються права, обов’язки і відповідальність органів поліції (міліції) щодо охорони публічного порядку і забезпечення публічної безпеки, а також права, обов’язки і відповідальність громадян у сфері підтримання правопорядку.

Розділ 2 «Інституційно-правове забезпечення функціонування національних поліцейських систем Німеччини та Польщі» складається з трьох підрозділів, де визначено ієрархію джерел поліцейського права, охарактеризовано організаційну побудову національних поліцейських систем та досліджено правові засади оперативно-службової діяльності поліції (міліції).  

У підрозділі 2.1 «Ієрархія джерел поліцейського права Німеччини та Польщі» підкреслено, що правову основу діяльності поліції (міліції) складає сукупність ієрархічно розташованих законодавчих і підзаконних нормативно-правових актів, виданих органами державної влади, а також актів органів місцевого самоврядування, ухвалених у межах їх компетенції, і міжнародно-правових актів, ратифікованих представницькими органами. 

На підставі аналізу досвіду Німеччини та Польщі встановлено, що основоположним нормативно-правовим актом для діяльності поліції (міліції) є конституція, а системоутворюючим елементом правової основи діяльності поліції є комплексні титульні закони, де визначена адміністративна правосуб’єктність поліції. З’ясовано, що кожна з держав має відчутну специфіку у підходах до правового регулювання діяльності поліції. Так, у Німеччині відсутній єдиний закон про поліцію, де було б закріплено уніфіковані стандарти організації та діяльності поліцейських відомств суб’єктів федерації. Натомість існує 16 земельних законів про поліцію, гармонізація змісту яких забезпечена шляхом дотримання доктринальних засад поліцейської діяльності, сформульованих у проекті Взірцевого єдиного закону про поліцію федерації і земель, що виконує функцію повнотекстового внутрідержавного модельного закону.  

Констатовано, що Закон Польщі «Про поліцію» є єдиним нормативно-правовим актом, де урегульовано основоположні питання організації та діяльності поліції. Правовий статус поліції визначено у контексті конституційно-правової доктрини, де до основних завдань держави віднесено безпеку громадян і розмежовано компетенцію суб’єктів правоохоронної діяльності. Полісемантичність категорії «безпека» зумовила необхідність виокремлення базового для визначення компетенції поліції поняття «публічна безпека і порядок».

Наголошено, що глобалізація (інтернаціоналізація) поліцейської діяльності зумовила появу низки ухвалених профільними міжнародними організаціями документів у сфері охорони правопорядку, які можуть бути виокремлені у самостійну підгалузь міжнародного поліцейського права у рамках міжнародного публічного права. Ці міжнародно-правові акти є своєрідним уніфікованим загальноцивілізаційним «поліцейським еталоном». Зазначено, що поліцейське законодавство Німеччини та Польщі ґрунтується на постулатах міжнародної поліцейсько-правової доктрини.