Правове регулювання запобігання негативного впливу на довкілля об’єктів підвищеної екологічної небезпеки

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначаються мета роботи і завдання, які необхідно вирішити для досягнення поставленої мети; характеризуються об’єкт, предмет і методи дослідження; висвітлюється наукова новизна отриманих результатів та їх практичне значення, а також подано відомості про апробацію теоретичних положень дослідження, його структуру й обсяг.

Розділ 1 - “Загальна характеристика об’єктів підвищеної екологічної небезпеки” - складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 1.1. “Юридичні ознаки та поняття об’єктів підвищеної екологічної небезпеки” на підставі аналізу положень чинного законодавства України досліджено поняття та ознаки об’єктів підвищеної екологічної небезпеки, аргументується положення про те, що об’єкти підвищеної екологічної небезпеки є об’єктами тих екологічних правовідносин, яким властивий екологічний ризик, тобто об’єктами правовідносин щодо забезпечення екологічної безпеки.

Узагальнивши законодавчі та доктринальні положення щодо визначення поняття “об’єкт правовідносин”, автор виділяє особливі об’єкти екологічних правовідносин - об’єкти екологічної небезпеки.

Об’єктами екологічної небезпеки, або об’єктами екологічних правовідносин, щодо яких встановлюється спеціальний правовий режим з метою запобігання негативного впливу на довкілля, є об’єкти та джерела підвищеної екологічної небезпеки, інші об’єкти, яким властивий екологічний ризик. Особливістю таких об’єктів є те, що вони за певних умов, наприклад, при порушенні відповідних стандартів і нормативів суб’єктами екологічних правовідносин чи стихійності і непередбачуваності природних явищ, стають небезпечними для довкілля і людини.

Різновидом об’єктів екологічної небезпеки є об’єкти підвищеної екологічної небезпеки - предмети матеріального світу та технології, які створюють реальну загрозу негативного впливу на довкілля або за певних обставин спричиняють виникнення надзвичайної екологічної ситуації, що потребує застосування надзвичайних заходів з боку держави.

Характерними ознаками об’єктів підвищеної екологічної небезпеки є: 1) речовий та технологічний вираз ОПЕН; 2) екологічний ризик ОПЕН; 3) підвищений ступінь екологічної небезпеки ОПЕН; 4) негативний вплив, який можуть створювати ОПЕН на довкілля; 5) перехідний характер екологічного ризику ОПЕН.

У підрозділі 1.2. “Екологічний ризик як властивість об’єктів підвищеної екологічної небезпеки” аналізуються поняття та особливості екологічного ризику як характерної ознаки ОПЕН.

Екологічний ризик ОПЕН визначено як можливість настання негативних наслідків для людини або довкілля внаслідок негативного впливу об’єктів екологічної небезпеки у результаті діяльності суб’єктів екологічних правовідносин або впливу на об’єкти екологічної небезпеки природних факторів.

На підставі проведеного дослідження та порівняльно-правового аналізу суміжних категорій ризику (у цивільному, кримінальному, соціально-забезпечувальному праві) автором з’ясовані наступні особливості екологічного ризику, притаманного ОПЕН: 1) екологічний ризик є властивістю об’єкта екологічної небезпеки; 2) з екологічним ризиком пов’язана можливість (ймовірність та випадковість) негативного впливу на людину та довкілля, зумовленого об’єктами екологічної небезпеки; 3) об’єктивація екологічного ризику, тобто настання негативних наслідків для людини та довкілля лише може, але не обов’язково повинна відбутись; 4) екологічний ризик може проявлятись впродовж всього періоду існування правовідносин у сфері поводження з ОПЕН; 5) екологічний ризик впливає на спеціальну правосуб’єктність учасників екологічних правовідносин; 6) характерною особливістю екологічного ризику є його перехідний характер та можливість модифікації; 7) екологічний ризик зумовлює можливість застосування юридичної відповідальності без вини.

У підрозділі 1.3. “Поняття та види екологічної безпеки при поводженні з об’єктами підвищеної екологічної небезпеки” пропонується авторське визначення поняття екологічної безпеки (екобезпеки), під яким розуміється такий стан людини та довкілля, який забезпечується шляхом впровадження превентивних засобів захисту об’єктів правової охорони довкілля від негативного впливу на них об’єктів екологічної небезпеки та стихійних природних явищ.

Залежно від видів об’єктів підвищеної екологічної небезпеки, що порушують екобезпеку, дисертант розмежовує хімічну, біологічну та енергетичну безпеку.

Необхідність законодавчого регулювання відносин щодо гарантування екологічної безпеки зумовлюється необхідністю запобігання можливого негативного впливу на стабільний бажаний стан, у якому перебувають людина та довкілля, зовнішніх загроз, зокрема, об’єктів підвищеної екологічної небезпеки, яким властивий екологічний ризик.

Розділ 2. – “Теоретико-правові засади запобігання негативного впливу на довкілля на довкілля об’єктів підвищеної екологічної небезпеки” – складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 2.1. “Негативний вплив на довкілля об’єктів підвищеної екологічної небезпеки: поняття та особливості” з’ясовано юридичну природу негативного впливу на довкілля та проведено розмежування між “негативним” та “шкідливим” впливом на довкілля та людину.

Дисертант відзначає, що цивілістичний термін “шкода” вживається при врегулюванні відносин у сфері відшкодування завданих суб’єкту майнових збитків або відшкодування збитків внаслідок порушення немайнового права і підлягає оцінці у грошовому еквіваленті. З метою оцінки “шкоди”, яка завдана довкіллю, доцільніше вживати термін “негативний вплив на довкілля”, оскільки негативні наслідки останнього полягають у об’єктивації екологічного ризику та можуть мати не лише еколого-економічний (майновий) прояв, але й екологічний, еколого-техногенний, фізіологічний та генетичний прояви.

Негативному впливу на довкілля властива зворотна антропогенна дія, тобто через погіршення якості навколишнього природного середовища в результаті діяльності суб’єктів господарювання при поводженні з ОПЕН погіршується середовище існування самої людини.

У дослідженні підкреслюється, що масштаби негативного впливу на довкілля ОПЕН залежать від: 1) виду ОПЕН та пов’язаної з ним діяльності; 2) походження негативного впливу (техногенного, антропогенного, природного тощо); 3) характеру негативного впливу на довкілля, який може бути двох типів: а) матеріальним (забруднення, засмічення, виснаження природних об’єктів довкілля тощо); б) формальним (споживання природного ресурсу з порушенням встановлених правил охорони відповідних об’єктів та забезпечення екологічної безпеки); 4) способу негативного впливу (прямого чи опосередкованого) тощо.

Оскільки в сучасній еколого-правовій літературі та у нормах чинного законодавства відсутнє визначення поняття негативного впливу на довкілля, на основі проведеного дослідження дисертантом науково обґрунтовано і сформульовано таке його юридичне визначення: негативний вплив на довкілля – це будь-який господарський, техногенний, природний або інший вплив на довкілля, наслідком якого є погіршення його якості.

У підрозділі 2.2. “Поняття та способи запобігання негативного впливу на довкілля об’єктів підвищеної екологічної небезпеки” деталізується законодавчо закріплений у Законі України “Про охорону навколишнього природного середовища”, але не досліджений на теоретичному рівні принцип запобігання негативного впливу на довкілля.

Автором з’ясовані правові засади запобігання негативного впливу на довкілля на організаційно-функціональному рівні, до яких, зокрема, належать: контроль за станом навколишнього природного середовища, виявлення та усунення загроз для здоров’я населення, своєчасне попередження громадян України у разі небезпеки; зниження антропогенних навантажень, ліквідація наслідків шкідливого впливу людської діяльності на природне середовище; впровадження у виробництво екологічно безпечних технологій; недопущення неконтрольованого ввезення в Україну екологічно небезпечних технологій, речовин, матеріалів тощо.

Аналіз чинного правового механізму запобігання негативного впливу на довкілля ОПЕН показав, що істотним недоліком цього механізму є його безсистемний характер та невпорядкованість. Дисертант не заперечує, з одного боку, доцільності прийняття нормативно-правових актів вузькогалузевого значення, дія яких має поширюватись на ті ОПЕН та галузі промисловості, які є найбільш інтенсивними забруднювачами довкілля, та, з іншого боку, підкреслює необхідність застосування законодавчого принципу єдності і диференціації, що дозволить усунути численні прогалини у правовому регулюванні відносин щодо поводження з ОПЕН.

Автором запропоновано визначення поняття “запобігання негативного впливу на довкілля”, під яким слід розуміти цілеспрямований вплив компетентних державних органів та інших учасників екологічних правовідносин, який здійснюється в процесі розробки та виконання організаційно-правових, економічних, екологічних, технічних та інших заходів, спрямованих на попередження негативного впливу на довкілля та забезпечення екологічної безпеки.

У підрозділі 2.3. “Система превентивних заходів при поводженні з об’єктами підвищеної екологічної небезпеки” детально охарактеризовано комплекс взаємопов’язаних організаційно-правових, економічних, екологічних, технологічних та інших заходів, спрямованих на охорону навколишнього середовища, попередження негативного впливу на довкілля та забезпечення екологічної безпеки, які становлять систему превентивних заходів при поводженні з ОПЕН. Складові такої системи залежать від ступеня екологічного ризику, притаманного тому чи іншому об’єкту підвищеної екологічної небезпеки, правового режиму ОПЕН та від масштабів їх негативного впливу на довкілля та людину.

У системі превентивних заходів при поводженні з ОПЕН автор виділяє дві складові: 1) адміністративно-правові заходи запобігання негативного впливу на довкілля ОПЕН; 2) економіко-правові заходи запобігання негативного впливу на довкілля ОПЕН.

Розділ 3. - “Правовий механізм запобігання негативного впливу на довкілля об’єктів підвищеної екологічної небезпеки” – складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 3.1. “Адміністративно-правові заходи запобігання негативного впливу на довкілля об’єктів підвищеної екологічної небезпеки” досліджено специфіку правового регулювання відносин щодо запобігання негативного впливу на довкілля ОПЕН та визначено пріоритетні адміністративно-правові заходи запобігання негативного впливу на довкілля ОПЕН.

До адміністративно-правових заходів запобігання негативного впливу на довкілля ОПЕН віднесено: 1) облік об’єктів підвищеної екологічної небезпеки, який здійснюється шляхом ідентифікації, паспортизації і декларування безпеки об’єктів підвищеної екологічної небезпеки, екологічного моніторингу; 2) ліцензійно-дозвільну діяльність спеціально уповноважених державних органів; 3) екологічний контроль, який проводиться у формах попереднього і поточного контролю; 4) екологічну експертизу, яка є самостійним адміністративно-правовим заходом попередження негативного впливу на довкілля ОПЕН та складовою екологічного контролю; 5) екологічне прогнозування, яке є основою для розробки і затвердження на місцевому (виробничому) рівні планів локалізації і ліквідації аварій – ПЛАС; 6) обмеження, тимчасову заборону (зупинення) та припинення діяльності, тобто оперативно-господарські санкції; 7) інформування (екологічне інформаційне забезпечення) громадськості, органів та осіб, які приймають управлінські та інші рішення.