ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ОБСЛУГОВУЮЧИХ КООПЕРАТИВІВ

Краткое содержание

Розділ 1 «Загальнотеоретичні та законодавчі основи сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів» містить три підрозділи.

У підрозділі 1.1. «Сутність і правові передумови кооперації в сільському господарстві» автор досліджує сутність та місце сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів в організаційній структурі сільського господарства.

На основі проведення аналізу автор дійшов висновків про те що, кооперативна ідея завжди була притаманна українському селянству, яке високо цінувало своє право власника. Тому, безумовно, саме особистий економічний інтерес сільськогосподарських товаровиробників необхідно враховувати в процесі правового регулювання діяльності сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів.

Основою правового забезпечення розвитку сучасної сільськогосподарської обслуговуючої кооперації в Україні є аграрна реформа як комплекс соціально-економічних заходів щодо заміни директивно-планової системи управління з її командними методами системою організаційно-правових методів регулювання суспільних відносин, притаманних ринковій економіці. Передумовами створення й функціонування СГОК можна вважати передачу землі у приватну власність, реформування системи господарських відносин в аграрній сфері, утвердження ринкового способу мислення, стимулювання приватного інтересу тощо.

Автором виокремлено правові ознаки сільськогосподарського кооперативу та наведено узагальнююче поняття останнього. В ході дослідження, доведено, що неприбуткова природа обслуговуючого сільськогосподарського кооперативу втілюється у його головній меті – наданні членам-власникам необхідних послуг з постачання, переробки, збуту тощо. А члени здійснюють відповідне фінансування кооперативу, для яких він є своєрідним інструментом для розширення господарських можливостей. Саме таке розуміння сутності правової природи сільськогосподарського обслуговуючого кооперативу дає всі підстави для закріплення на законодавчому рівні його неприбуткового статусу.

Проаналізувавши кооперативні принципи, автор вважає за необхідне викласти на рівні закону ті кооперативні принципи, які проголошені Декларацією про кооперативну ідентичність, та мають винятково важливе значення для ідентифікації кооперативу як такого, але не відтворені у законодавстві, а саме: принцип освіти, підвищення кваліфікації, інформації; принцип співпраці між кооперативами, принцип турботи про суспільство.

У підрозділі 1.2. «Поняття та види сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів за законодавством України» з’ясовані ідентифікуючі ознаки сільськогосподарського обслуговуючого кооперативу та наведене авторське визначення останнього, а також проаналізовано різні види сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів.

В результаті дослідження функцій СГОК, автор дійшов певних висновків.   Так, обґрунтування реорганізації сільського господарства за принципом вертикальної концентрації, здійснене О.В. Чаяновим, є актуальним і для сучасної України.  Порівняльний аналіз законодавства про сільськогосподарські обслуговуючі кооперативи у Франції, ФРН, США яскраво демонструє, що у сучасних умовах для кооперативного руху характерна тенденція до диверсифікації і переплетення діяльності переробних, збутових, постачальницьких, заготівельних, кредитних і інших видів СГОК, до поєднання в рамках однієї кооперативної організації декількох функцій по економічному обслуговуванню селянських господарств. Найчастіше - це сільськогосподарські кооперативи, які поєднують функцію кредитування з постачанням, переробкою і маркетингом продукції.

        В реальній економіці диверсифікація діяльності скорочує ризики і зменшує витрати управління. Тому багатофункціональні кооперативи є найбільш перспективними.

У підрозділі 1.3. «Правові умови кооперативної діяльності в сільському господарстві» проведено аналіз кооперативного законодавства у різні історичні періоди, у тому числі сформоване у роки незалежності України.

В ході порівняльного аналізу діяльності СГОК у Франції, ФРН, Англії, автор дійшов висновку, що з точки зору законодавчої техніки, основою кооперативного законодавства визнається або універсальний закон, що регламентує всі різновиди кооперативних організацій, або сукупність спеціальних законів про окремі види кооперативних організацій, або поєднання загального закону зі спеціальними.

 Таким чином, класифікація систем кооперативного законодавства тільки на «унітарну» (єдиний закон) і галузеву (декілька законів про окремі види кооперативних організацій), більше не відповідає змісту сучасного кооперативного законодавства. У країнах, де раніше діяли спеціальні закони, були прийняті загальні закони про кооперацію (Франція, Бельгія). В сучасних умовах, як правило, загальний закон, фактично застосовується в частині, не врегульованій спеціальними законами.

Історичний аналіз кооперативного законодавства дав можливість з’ясувати, що перший загальний закон про кооперацію на Сході України з’явився тільки у 1917 році. Оцінений він був як найліберальніший у світі, залишившись пам’яткою юридичної думки. 

Подальший розвиток сільськогосподарської кооперації віддзеркалював історичні події: від воєнного комунізму до НЕПу та суцільної колективізації. Внаслідок колективізації, яка мала найбільш руйнівні наслідки, українські селяни фактично були трансформовані в найманих працівників з втратою традиційної для села психології господаря.

Першим кроком на шляху відродження кооперації став Закон СРСР від 26 травня 1988 року «Про кооперацію в СРСР».

Розвиток української кооперації відбувався і відбувається в умовах високої політизації суспільства. 

На основі дослідження сучасного кооперативного законодавства автор дійшов висновків про його безсистемність, яка полягає у неузгодженості змісту Цивільного та Господарського кодексів, Законів України «Про кооперацію», «Про сільськогосподарську кооперацію» як на доктринальному рівні, так і на рівні визначення окремих термінів. Щодо усунення зазначених вад, автор висловив низку обґрунтованих пропозицій. Зокрема, щодо уніфікації понятійного апарату Цивільного та Господарського кодексів України та приведення у відповідність термінології з актами кооперативного законодавства. Сформульовані та обґрунтовані  висновки щодо неправомірного розмежування  виробничих та обслуговуючих кооперативів шляхом віднесення перших до підприємницьких, а других – до непідприємницьких організацій. У зв’язку з чим висловлені пропозиції щодо закріплення у Цивільному кодексі України такої організаційно – правової форми як кооператив; наведення узагальнюючого поняття кооперативу, яке відповідає Декларації про кооперативну ідентичність, встановлення суттєвих ознак такої форми і найзагальніших положень, які регламентують правовий статус кооперативу. Загальні положення про окремі види кооперативів повинні бути врегульовані в Кооперативному кодексі України, який стане єдиним консолідованим актом.

Розділ 2 «Особливості правового регулювання відносин у сільськогосподарських обслуговуючих кооперативах»  містить чотири підрозділи.

У підрозділі 2.1. «Порядок створення та припинення діяльності сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів» з’ясовано, що для утворення як виробничих, так і обслуговуючих сільськогосподарських кооперативів застосовується нормативно - явочний порядок, коли не вимагається згоди будь - яких третіх осіб, включаючи і державні органи. Враховуючи досвід інших країн, зокрема Франції, автор пропонує на законодавчому рівні закріпити проведення моніторингу  відповідності установчих документів кооперативному законодавству, а також встановити контроль за дотриманням кооперативних принципів у процесі діяльності кооперативу, поклавши зазначені функції на Міністерство аграрної політики та продовольства.

Специфічною кооперативною рисою є те, що у процесі ліквідації, майно неподільного фонду СГОК не підлягає поділу між членами кооперативу і передається за рішенням ліквідаційної комісії іншій (іншим) кооперативній організації (кооперативним організаціям). При цьому у рішенні повинні бути визначені напрями використання зазначеного майна.

Таким чином, порядок ліквідації сільськогосподарського обслуговуючого кооперативу, визначений Законом України «Про кооперацію» та Законом України «Про сільськогосподарську кооперацію» цілком відповідає вимогам Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» щодо подальшої долі майна кооперативу, який ліквідується, а також в повній мірі відповідає особливостям правового статусу сільськогосподарського обслуговуючого кооперативу, як неприбуткової організації.

У підрозділі 2.2. «Правове регулювання членських відносин у сільськогосподарському обслуговуючому кооперативі» досліджені відносини, які виникають у сільськогосподарському кооперативі на основі членства.

  Інститут права членства є однією з найважли­віших рис, яка відрізняє сільськогосподарські кооперативи від інших організаційно-правових форм сільськогосподарського виробництва.

Аналізуючи асоційоване членство, автор доводить недоцільність поділу кооперативів на підприємницькі та непідприємницькі. Адже, асоційовані члени мають на меті отримання прибутку (як правило) у вигляді відсотків на внесені до кооперативу інвестиції. Між тим сільськогосподарський обслуговуючий кооператив є непідприємницьким товариством. Така особливість є підтвердженням того, що кооперативи займають самостійне місце, оскільки, поєднуючи ознаки підприємницьких та непідприємницьких товариств, вони мають свої, властиві лише кооперативу, риси.

Асоційоване членство є новацією для українського законодавства, запозиченою з практики організації кооперативних товариств Німеччини, Франції, США і інших країн. Фактично всі  країни намагаються так збалансувати правове становище асоційованих членів, щоб нейтралізувати всі можливі ризики, пов’язані із наявністю членів – інвесторів. Незважаючи на загрози, які приховуються в асоційованому членстві, його роль надто важлива, щоб відмовитися від такого вагомого джерела фінансування.

В результаті вивчення європейського досвіду регулювання асоційованого членства, дисертантом пропонується надати право ухвального голосу асоційованим членам, але з обмеженням до 30 відсотків від загальної кількості голосів.

Законом України «Про сільськогосподарську кооперацію» передбачено, що створювати СГОК можуть тільки громадяни України чи юридичні особи, зареєст­ровані в Україні. Автором доведено, що наявність в українському законодавстві норми, що обмежує право  вступу до СГОК іноземних громадян та юридичних осіб може стати гальмом на шляху євроінтеграції України.

 Дослідження порядку вступу до кооперативу та припинення членства надало можливість з’ясувати, що рішення правління про прийняття до кооперативу, затверджується загальними зборами, як найвищим органом управління в кооперативі. Більше того, законодавцем не передбачена можливість набуття членства за рішенням суду. Таким чином, кооперативу надано право  самостійно формувати колектив.

 Що ж до припинення членства, автором обґрунтовано необхідність встановлення мінімальних термінів членства, які були б пов’язані із строками виконання зобов’язань, узятих при вступі до кооперативу.  

Таке обмеження кооперативної демократії має підстави та викликані потребою часу. Адже головним питанням, пов'язаним із припиненням членства у кооперативі, є повернення членам їх пайових накопичень, що негативно впливає на фінансову базу кооперативу. Тому встановлення мінімальних строків членства, певним чином, забезпечить стабільність майнових, земельних та інших відносин у кооперативі.

Аналіз членських відносин у Франції, ФРН, США надав можливість авторові переконатися у необхідності укладання договорів між членами кооперативу та кооперативом, врегулювавши таким чином, зокрема, обсяги господарської участі та строки членства.

Підрозділ 2.3. «Правове регулювання майнових відносин у сільськогосподарських обслуговуючих кооперативах» присвячений дослідженню відносин власності у СГОК.

У кооперації як формі об’єднання взаємозв’язок власності, свободи і права виявляється найбільш виразно й доступно для сприйняття. Адже кооперація являє собою організаційно оформлену добровільну асоціацію людей, що об’єднали належне їм майно для спільної господарської діяльності.

 При створенні СГОК, члени передають йому майно разом з правом власності на нього, натомість отримують зобов’язальні права по відношенню до кооперативу. Аналізуючи такі права, автор дійшов висновку, що всі вони, включаючи право на управління та на інформацію мають майновий характер.

Своєрідність правового режиму майна кооперативу пов’язана з тим, що воно формується, зокрема з пайових внесків членів кооперативу. Дисертантом визначено, що пайовий внесок – це грошові кошти і матеріальні ресурси у вартісному вираженні (кошти та ін.), що вносяться членом (фізичною чи юридичною особою) для створення і діяльності кооперативу, а пай є правом, зміст якого становить певний комплекс прав та обов’язків, що виникають у члена кооперативу після виконання всіх умов, пов’язаних із набуттям членства.

Класифікації матеріальних і грошових засобів на основні і обігові є обов’язковим для СГОК і дозволяє йому здійснювати облік майна і звітувати про діяльність перед контролюючими органами за загальноприйнятими правилами.

Окрім економічних відмінностей існує різниця і у правовому режимі основних і обігових засобів. Це, зокрема, стосується джерел їх поповнення: обігові засоби поповнюються за рахунок доходів СГОК, кредитів та інших джерел; а основні засоби - з певних фондів СГОК. Важливе значення має поділ майна на рухоме і нерухоме.

Для здійснення господарської та іншої діяльності кооператив за рахунок власного майна формує відповідні майнові фонди. Розмежування майна сільськогосподарського кооперативу на пайовий, резервний, неподільний та спеціальний фонди відбиває специфіку майнових відносин, що існують між самим кооперативом та його членами, і має самостійне юридичне значення. 

Порядок розподілу доходу СГОК здійснюється за принципом неприбутковості. Проведений аналіз дозволяє стверджувати, що закріплений українським кооперативним законодавством, порядок розподілу доходу в кооперативах відтворює кращі світові традиції кооперативного господарювання.

Щодо майнової відповідальності СГОК та його членів, автор дійшов висновку, що український законодавець знайшов розумний баланс між принципами демократії та об’ємом відповідальності.

Обмеження відповідальності членів сільськогосподарського кооперативу пайовим внеском, закріплене й в Законі України «Про сільськогосподарську кооперацію», можна вважати загальноприйнятою кооперативною практикою.

СГОК несе відповідальність за рахунок майна, яке належить йому на праві власності, незалежно від того, до якого фонду воно віднесено.

У підрозділі 2.4. «Правове регулювання самоврядування у сільськогосподарських обслуговуючих кооперативах» приділено увагу розподілу управлінських повноважень у СГОК. Специфічною ознакою будь-яких кооперативів, у тому числі й сільськогосподарських обслуговуючих є наявність незалежних й самостійних органів управління, що функціонують на засадах кооперативного самоврядування. Історично українське законодавство передбачало дуалістичну модель системи управління.

Вищим органом управління кооперативу є загальні збори. Правління є колегіальним виконавчо-розпорядчим органом. Для посилення контролю за діяльністю правління і найманої дирекції члени СГОК можуть створювати спостережні ради. З метою контролю за фінансово-господарською діяльністю кооперативу створюються ревізійної комісії або обирається ревізор.

Управління в сільськогосподарському обслуговуючому коопера­тиві має характерні особливості, зумовлені тими обставинами, що його члени працюють не в кооперативі, а у власному окремому господарстві. Без достатнього контролю важко контролювати хід виконання зобов’язань з боку як кооперативу так і його членів. У зв’язку з цим демократія в кооперативі підвищує рівень виконання зобов’язань. Проведений дисертантом аналіз юридичних гарантій, забезпечених нормами кооперативного права, дає всі підстави стверджувати, що в українському кооперативному законодавстві управління на демократичних засадах є гарантованим.

В ході дослідження управлінських відносин у кооперативах Франції, ФРН, Англії, автор дійшов висновку, що в умовах сучасного агробізнесу, роль найманого управлінського апарату зростає, внаслідок чого члени кооперативу поступово віддаляються від участі в управлінні своїм підприємством. Тим не менш, у порівнянні із власниками звичайних корпорацій члени кооперативів беруть більш активну участь в управлінні.

Дисертантом пропонується комплекс заходів щодо вдосконалення системи управління в сільськогосподарських обслуговуючих кооперативах, зокрема  розроблено перелік повноважень спостережної ради. Доведено, що в сучасних умовах, кооперативи потребують не посилення повноважень ревізійної комісії, а чіткого закріплення ролі і місця зовнішнього аудитора в системі кооперативних відносин, та запозичення з іноземного законодавства механізмів, які забезпечують незалежність та відповідальність аудиторів.