ДОКАЗУВАННЯ У СПРАВАХ ПРО ЗЛОЧИНИ, ПОВ’ЯЗАНІ З НЕЗАКОННИМ ЗАВОЛОДІННЯМ СУБ’ЄКТАМИ ГОСПОДАРЮВАННЯ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації; визначено зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами; охарактеризовано мету, головні задачі, об’єкт, предмет і методи дослідження; розкрито наукову новизну та практичне значення одержаних результатів; наведено дані про їх апробацію та впровадження, а також щодо публікацій, структури й обсягу роботи.

Розділ 1 «Поняття та значення предмета доказування в кримінальному процесі України» складається з трьох підрозділів і присвячений дослідженню загальних питань стосовно визначення поняття предмета доказування як кримінально-процесуальної категорії, а також його значення для доказування у кримінальних справах.

У підрозділі 1.1. «Поняття предмета доказування» проаналізовано теоретичні положення щодо визначення поняття та сутності доказування у кримінальному процесі (праці А.Я. Дубинського, М.М. Михеєнка, В.Т. Нора, С.М. Стахівського, С.А. Шейфера, В.П. Шибіки та ін.) й установлено, що погляди вчених щодо змісту процесу доказування відрізняються між собою і донині єдиної позиції з цього питання не сформовано. Процес доказування у кримінальному судочинстві є різновидом процесу пізнання, а саме – пізнання події злочину. На кожній стадії кримінального процесу елементи процесу доказування мають свої особливості, що обумовлено відповідними завданнями і засобами пізнання, колом його учасників, процесуальними строками і процесуальною формою.

Проаналізовано різні погляди на визначення поняття предмета доказування у кримінальних справах, а також його співвідношення із поняттями «предмет пізнання», «склад злочину», «перелік обставин, що    підлягають встановленню». Дисертант підтримує позицію вчених (М.М. Михеєнка, С.М. Стахівського та ін.), які під предметом доказування розуміють сукупність передбачених кримінально-процесуальним законом обставин, встановлення яких необхідне для вирішення заяв і повідомлень про злочини, кримінальної справи загалом або судової справи на стадії виконання вироку, а також для прийняття процесуальних профілактичних заходів у справі. Не потребують доказування обставини, що є загальновідомими або офіційно визнаними.

Предмет доказування у конкретній справі – це система фактів (обставин), необхідних і достатніх для застосування норм матеріального і процесуального права. Норми кримінального права, визначаючи ознаки складу злочину, вказують на деякі особливі обставини, за наявності яких те чи інше діяння може розглядатись як злочин. Водночас перераховані у п. 3, 4 ст. 64 КПК додаткові відомості визначають підстави для прийняття певних процесуальних рішень на окремих стадіях кримінального судочинства. Отже, вчення про предмет доказування у кримінальних справах є спільним для наук кримінального права та кримінального процесу, оскільки орієнтує слідчого на встановлення конкретних обставин справи, з якими пов’язані ознаки складу злочину певного виду.

У підрозділі 1.2. «Кримінально-процесуальне поняття елементів предмета доказування» визначено елементний склад предмета доказування та обґрунтовано значення цих елементів для вирішення завдань кримінального судочинства.

Доказуванню у справах про злочини, пов’язані з незаконним заволодінням суб’єктами господарювання, підлягають обставини об’єктивного та суб’єктивного характеру, зокрема: подія злочину (час, місце, спосіб, обстановка); характер і розмір заподіяної шкоди; наявність або відсутність ознак діяльності організованої групи; винність особи у вчиненні злочину; мотиви злочину; обставини, що характеризують особу обвинуваченого, пом’якшують чи обтяжують покарання; причини та умови, що призвели до вчинення злочину; обставини, що визначають джерела отримання доказової інформації у справі.

Доведено, що перелік обставин, які підлягають доказуванню у справах про злочини, пов’язані з незаконним заволодінням суб’єктами господарювання, є значно ширшим за типовий предмет доказування, визначений кримінально-процесуальним законодавством, оскільки містить будь-які відомості та інформаційні джерела, що випливають із кримінально-правової характеристики злочинів та конкретних обставин справи.

У підрозділі 1.3. «Роль предмета доказування у розслідуванні злочинів» на підставі деталізації відповідних обставин визначаються особливості спрямування засобів збирання, перевірки та оцінки доказів, а також їх процесуальних джерел, прийняття слідчим і судом процесуальних рішень у конкретній справі.

Для з’ясування ролі предмета доказування у розслідуванні злочинів розглянуто співвідношення понять «предмет доказування» та «обставини, що підлягають встановленню» на рівні конкретної справи. На підставі порівняльного аналізу виокремлено три рівні предмета доказування: перший (загальний) – як узагальнена нормативна модель, структура і зміст якої визначені у ст. 64 КПК України, а також у нормах Загальної частини КК України; другий (особливий) – визначається шляхом конкретизації вказаних обставин на основі ознак злочинів певної виду або групи, а також положень відповідних статей Загальної частини КК України, а також норм цивільного, господарського, адміністративного та інших галузей права; третій (окремий) – визначається шляхом деталізації перших двох з урахуванням обставин вчинення конкретного злочину. Вимоги закону та положення методики розслідування окремих видів злочинів (шахрайства, підроблення документів, у сфері господарської діяльності та інших) «накладаються» на обставини справи, унаслідок чого перелік обставин, що підлягають встановленню, у кожному конкретному випадку набуває індивідуальних властивостей.

Серед обставин, що підлягають встановленню у справах про злочини, пов’язані з незаконним заволодінням суб’єктами господарювання, найбільш інформативним є спосіб вчинення злочину, що впливає на встановлення інших обставин, а також визначає місцезнаходження, характер і локалізацію слідів, що мають доказове значення, прийоми та криміналістичні засоби, необхідні для їх встановлення, закріплення й використання, спрямування слідчих дій та оперативно-розшукових заходів у справі.

Розділ 2 «Обставини об’єктивного і суб’єктивного характеру, що підлягають доказуванню у справах про злочини, пов’язані з незаконним заволодінням суб’єктами господарювання» складається з трьох підрозділів і присвячений дослідженню події злочину та інших обставин, що підлягають доказуванню у кримінальних справах про злочини, пов’язані з незаконним заволодінням суб’єктами господарювання.

У підрозділі 2.1. «Подія злочину та її встановлення» досліджено обставини, що характеризують час, місце, спосіб та інші обставини вчинення злочинів, пов’язаних із незаконним заволодінням суб’єктами господарювання.

Специфіка встановлення події злочину у кримінальних справах досліджуваної категорії полягає в тому, що одночасному доказуванню підлягають обставини вчинення сукупності злочинів. На думку опитаних правоохоронців, йдеться про цілу низку суспільно небезпечних діянь, пов’язаних єдиним наміром організаторів, зокрема: службове підроблення (82,0 % опитаних), перевищення влади або службових повноважень (75,0 %), протидія законній господарській діяльності (71,0 %), постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови (60,0 %), невиконання судового рішення (38,0 %), доведення до банкрутства (26,0 %). Застосовуються також прийоми насильства, пов’язані з блокуванням і захопленням приміщень (66,7 %), погрозами життю та здоров’ю засновників, власників та акціонерів (54,0 %), примушуванням до виконання чи невиконання певних цивільно-правових зобов’язань (48,3 %).

За результатами вивчення кримінальних справ встановлено, що найбільш поширеним способом незаконного заволодіння суб’єктами господарювання є їх захоплення через ініціювання корпоративних конфліктів (49,9 %). З цією метою найчастіше спостерігаються зловживання під час проведення загальних зборів акціонерів (53,0 %), у разі неправомірного збільшення статутного фонду з »розмиттям» контрольного пакету акцій (27,0 %), фальсифікації під час викупу акцій (26,0 %).

Отже, доказування у кримінальних справах цієї категорії має бути спрямоване насамперед на встановлення причинного зв’язку між суспільно-небезпечним діянням (їх комплексом) та наслідками цих діянь у вигляді порушення нормальної роботи підприємства, насильницької заміни його власників (керівників, акціонерів) або отримання в інший спосіб повного чи часткового контролю над майном підприємства, результатами його фінансової чи господарської діяльності.

У підрозділі 2.2. «Винність обвинуваченого у вчиненні злочину й мотиви злочину» досліджуються особливості суб’єкта та суб’єктивної сторони злочинів, пов’язаних із незаконним заволодінням суб’єктами господарювання.

Серед основних завдань доказування у справах про злочини, пов’язані з незаконним заволодінням суб’єктами господарювання, є встановлення винності особи у вчиненні злочину, а також мотивів злочину. Зміст поняття «винність обвинуваченого» у кримінально-процесуальному законі не розкрито. Розглядаючи це питання, більшість учених вважають, що змістові п. 2 ст. 64 КПК України відповідають ознаки суб’єкта і суб’єктивної сторони складу злочину. Виходячи із наведених правових приписів, зміст «винності» у кримінальному процесі можна визначити через наявність таких складових цього елемента предмета доказування: фізична осудна особа, яка вчинила протиправне діяння; досягнення нею віку кримінальної відповідальності на час вчинення злочину; наявність у цієї особи передбаченої законодавством про кримінальну відповідальність вини у формі умислу чи необережності.

Суб’єктом злочинів, пов’язаних із незаконним заволодінням суб’єктами господарювання, є особа, яка залежно від відведеній їй ролі у злочинній схемі, вчиняє шахрайство, умисне знищення або пошкодження майна, протидію законній господарській діяльності, групове порушення громадського порядку чи хуліганство, примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань, підроблення документів, печаток, штампів та бланків, їх збут, використання підроблених документів.

Як свідчить практика, специфіка злочинів, пов’язаних із незаконним заволодінням суб’єктами господарювання, полягає в тому, що здебільшого злочини вчиняються організованими групами чи злочинними організаціями з чітким розподілом ролей. Організатори «рейдерського нападу» нерідко діють під прикриттям юридичних осіб (фінансових, юридичних або інвестиційні компаній), у складі яких працюють наймані працівники, що значно ускладнює встановлення причетності до злочину конкретних осіб.

За результатами вивчення кримінальних справ, основними мотивами незаконного заволодіння суб’єктами господарювання є прагнення отримати доступ до ліквідних активів «жертви», намагання «вивести з гри» конкурента, бажання набути права на землю та нерухомість, ціни на які зростають.

У підрозділі 2.3. «Обставини, що впливають на ступінь тяжкості злочину, характеризують особу обвинуваченого, пом’якшують та обтяжують покарання» розглянуто обставини, передбачені п. 3 ч. 1 ст. 64 КПК України.

Підтверджено, що виконання завдань кримінального судочинства стає можливим лише у разі, якщо органи досудового розслідування вживають усіх передбачених законом заходів для всебічного, повного та об’єктивного дослідження обставин справи, виявляють як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують обвинуваченого (ст. 22 КПК України).

Окрім загального переліку обставин, що впливають на ступінь тяжкості злочину, пом’якшують та обтяжують покарання, який наведено у статтях КК України та КПК України, деталізовано обставини, що характеризують особу обвинуваченого та мають суттєве значення у справах досліджуваної категорії. Ці обставини систематизовано за певними масивами даних про особу злочинця: загальна інформація про особу; наявність спеціальних знань і навичок; зв’язки та контакти; розмір доходів і джерела їх формування (участь як засновників і керівників суб’єктів господарювання, наявність рухомого та нерухомого майна, коштів на рахунках); спосіб життя.

Розділ 3 «Характеристика наслідків незаконного заволодіння суб’єктами господарювання та обставин, що сприяли їх вчиненню» складається з двох підрозділів і присвячений висвітленню обставин, що підлягають доказуванню під час встановлення характеру та розміру шкоди, завданої злочином, а також обставин, що призвели до вчинення злочину.

У підрозділі 3.1. «Характер і розмір шкоди, завданої злочином» зазначається, що незаконне заволодіння суб’єктами господарювання завжди спричиняє матеріальну шкоду. Встановити причинний зв’язок між шкодою та злочинним діянням необхідно для правильної кваліфікації злочинів, розв’язання цивільного позову, визначення розміру застави. У разі, коли розмір заподіяної шкоди не визначено (визначено не точно), суд має право повернути кримінальну справу для проведення додаткового розслідування, оскільки ця невизначеність впливає на кваліфікацію злочину, призначення винному міри покарання, а також вирішення інших питань, передбачених ст. 324 КПК України.

Під час встановлення розміру матеріальної шкоди слід виходити із реальних наслідків злочину, а саме: характеру пошкодження або знищення суб’єкта господарювання. Згідно з цивільним законодавством, розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі (ч. 2 ст. 1192 Цивільного кодексу України).

Доказування розміру шкоди у багатьох випадках полягає у встановленні вартості нежитлового приміщення, права на нього або розміру грошових коштів, якими заволодів злочинець. Вартість нежитлового приміщення вираховується, виходячи з балансової вартості та ринкової вартості (зазначається у цивільно-правових угодах, розписках). Окрім того, вартість будівель і споруд можна встановити шляхом призначення судових експертиз (товарознавчої, будівельно-технічної, судово-бухгалтерської).

У підрозділі 3.2. «Обставини, що сприяли вчиненню незаконного заволодіння суб’єктами господарювання» досліджуються питання вирішення завдань кримінального судочинства, визначені ст. 23, 23¹ КПК України.

Обґрунтовано існування зв’язку між причинами злочинів досліджуваної категорії та психологічними й соціальними властивостями осіб, які займаються господарською діяльністю. На думку опитаних правоохоронців, ці властивості визначають чинники, що негативно впливають на ринкове середовище України, а саме: відсутність вільної конкуренції через вплив фінансово-промислових груп на середній і малий бізнес; неефективне державне регулювання та контроль у господарській сфері; прогалини в законодавстві у сфері регулювання корпоративних відносин та фондового ринку; корупція в законодавчій, виконавчій та судовій владі; непрозорі процедури приватизації; спекулятивний характер ведення бізнесу; непублічність активів; імпорт технологій захоплення підприємств із країн, де вони не можуть бути застосовані унаслідок активної протидії з боку держави.

Підтверджено, що умови, що сприяють вчиненню злочину, можуть бути встановлені під час аналізу об’єктивної сторони злочину. У злочинних технологіях незаконного заволодіння суб’єктами господарювання підпорядковані злочини є умовою (способом) вчинення основного злочину.

На підставі аналізу слідчої та судової практики запропоновано напрями підвищення ефективності внесення органом дізнання, слідчим та прокурором подань у порядку ст. 23¹ КПК України про вжиття заходів для усунення причин і умов, що сприяють вчиненню злочинів, пов’язаних із незаконним заволодінням суб’єктами господарювання.