ЗАГАЛЬНООСВІТНЄ ТА ПРОФЕСІЙНО-ТЕХНІЧНЕ НАВЧАННЯ ЗАСУДЖЕНИХ ДО ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми дослідження, визначено стан наукової розробки проблеми, зв’язок роботи з науковими планами та програмами, сформульовано мету та задачі, визначено об’єкт, предмет і методи дослідження, обґрунтовано наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, наведені дані про їх апробацію.

Розділ 1 «Соціально-правове призначення навчання осіб, засуджених до позбавлення волі» містить три підрозділи.

У підрозділі 1.1. «Історико-правовий аналіз навчання осіб, засуджених до позбавлення волі» дисертантом встановлено, що на різних історичних етапах свого розвитку загальноосвітнє і професійно-технічне навчання засуджених до позбавлення волі в Україні мало як підйоми, так і спади (зокрема, найбільшої актуальності загальноосвітнє і професійно-технічне навчання засуджених до позбавлення волі набуло в період поновлення Україною своєї незалежності). Ураховуючи специфіку різних періодів розвитку загальноосвітнього і професійно-технічного навчання засуджених до позбавлення волі в Україні, акцентовано увагу на тому, що в історичному плані найбільш поширеними видами навчання засуджених до позбавлення волі були: навчання ремеслу, професійна підготовка, загальноосвітнє і професійно-технічне навчання. Проаналізовано основні наукові здобутки вітчизняних і зарубіжних фахівців у галузі кримінально-виконавчого права щодо питань загальноосвітнього і професійно-технічного навчання засуджених до позбавлення волі та визначено методологічну базу дослідження, специфіка якої у роботі зумовлена її назвою та змістом. Доведено, що професійна освіта засуджених пройшла шлях від навчання простому ремеслу до отримання однієї чи декількох суміжних спеціальностей, потрібних засудженому і суспільстві, підвищення кваліфікаційних розрядів за різними робочими професіями.

У роботі робиться висновок, що до початку реформування кримінально-виконавчої системи в Україні (1993 р.) у всіх виправно-трудових установах значно зменшилась кількість професійно-технічних училищ та їхніх філій, що  суттєво перешкодило отриманню засудженими окремих видів спеціальностей, відсутність яких значно вплинула на адаптацію цих осіб після звільнення.

У підрозділі 1.2. «Поняття та зміст навчання осіб, засуджених до позбавлення волі в Україні» обґрунтовується думка, що освіта засуджених має активно сприяти формуванню у них нової ціннісної системи – відкритої, варіативної, духовно та культурно наповненої, завдання якої – забезпечити виправлення і ресоціалізацію засуджених на засадах пріоритету прав особистості, зменшення соціальної нерівності. У роботі запропоновано розглядати навчання засуджених з метою навчити їх спеціальностям, що відповідають вимогам виробництва кримінально-виконавчої установи. У той же час важливо, щоб враховувалися можливості отримання іншої спеціальності, яка стала б основною після відбування покарання. Доведено, що на даний час багато норм, що регулюють навчання засуджених, не узгоджені одною між собою. Є неточності й у деяких відомчих актах з цього приводу. У зв’язку з цим пропонується внести відповідні зміни і доповнення. Запропоновано нове для пенітенціарної науки визначення поняття «навчання осіб, засуджених до позбавлення волі».

У підрозділі 1.3. «Зарубіжний досвід організації навчання осіб, засуджених до позбавлення волі, та його впровадження у національну практику» дисертантом доведено, що у зарубіжних країнах загальноосвітнє та професійно-технічне навчання засуджених до позбавлення волі суттєво не відрізняється від навчання засуджених в Україні. Вивчивши законодавство зарубіжних країн щодо загальноосвітнього та професійно-технічного навчання засуджених до позбавлення волі, автор окреслив межі використання його позитивних надбань для України, а також науково обґрунтував їх впровадження у практику органів і установ виконання покарань, зокрема: фінансування навчання засуджених іншими міністерствами, наприклад, Міністерством праці (Франція); надання законодавчо засудженому права вибору: праця або навчання у робочий час (Фінляндія); розроблення системи стимулів за отримання освіти, наприклад, додаткове побачення з рідними (Австрія); надання можливості засудженим отримувати освіту за заочною формою навчання (Німеччина).

Дисертант пропонує передбачити у кримінально-виконавчому законодавстві України можливість етапування засуджених для відбування покарання з урахуванням їх потреб (наприклад, у сфері праці чи освіти) саме в ті установи, де створені для цього умови. Це позитивно відобразиться не тільки на якості освіти, але й у цілому на реалізації засудженими права на загальноосвітнє або професійно-технічне навчання.

Розділ 2 «Правове регулювання навчання осіб, засуджених до позбавлення волі, в умовах реформування кримінально-виконавчої системи» містить три підрозділи.

У підрозділі 2.1. «Навчання осіб, засуджених до позбавлення волі, його роль і місце у системі основних засобів їх виправлення і ресоціалізації» доведено, що загальноосвітнє і професійно-технічне навчання засуджених здійснюється з метою сприяння розвитку особи, її виправленню та ресоціалізації та полягає не тільки в тому, що воно дає систему знань про закономірності розвитку природи та суспільства, розширює межі світогляду, сприяє інтелектуальному розвитку засуджених, залучає їх до досягнень науки і техніки, а й безпосередньо впливає на виховання засуджених. Визначено, що під впливом навчання змінюються свідомість засуджених, їх переконання, нахили, звички, поведінка тощо. Доведено, що у процесі навчання їм прищеплюються такі позитивні якості, як дисциплінованість, цілеспрямованість, уміння раціонально використовувати свій час та долати перешкоди, почуття відповідальності за свою поведінку та вчинки, чемне ставлення до інших.

У дисертації робиться висновок, що чим вищий загальноосвітній і професійний рівень засуджених, тим швидше та якісніше вони опанують виробничу професію, тим ефективнішою буде їх праця. Крім того, за допомогою загальноосвітнього і  професійно-технічного навчання засуджений здобуває певні знання та навички з тієї чи іншої спеціальності, що сприятиме його соціальній адаптації після звільнення з місць позбавлення волі. Значення загальноосвітнього і професійно-технічного навчання також полягає у тому, що, надаючи можливість засудженим безкоштовно навчатися за рахунок держави та набувати певних професій, заохочуючи при цьому їх бажання до навчання, держава тим самим виявляє турботу про майбутнє засуджених, що свідчить, у свою чергу, про гуманізм кримінально-виконавчої політики нашої держави.

У підрозділі 2.2. «Порядок та умови отримання особами, засудженими до позбавлення волі, загальноосвітнього навчання» встановлено, що у кримінально-виконавчих установах забезпечується доступність і безоплатність загальної середньої освіти. Також у колоніях створюються умови для самоосвіти. У виховних колоніях утворюються середні загальноосвітні школи трьох ступенів. У період проходження Державної підсумкової атестації засуджені звільняються від роботи. Навчання засуджених заохочується і враховується при визначенні ступеня їхнього виправлення та ресоціалізації. Виявлені випадки, коли особи, які направляються за вироком суду в місця позбавлення волі, часто не вміють елементарно рахувати і писати, у зв’язку з чим гостро стоїть питання щодо отримання останніми базової загальної середньої освіти. У роботі зазначено, що станом на 1 лютого 2012 року в установах виконання покарань закритого типу ДПтС України загальна кількість засуджених, які не мають повної загальної середньої освіти, становила 16,8 тис. осіб, з яких 81 % – віком до 35 років, при цьому 521 засуджений не мав початкової середньої освіти; 4106 – базової середньої освіти; не мали повної середньої освіти 12014 осіб та 163 засуджених були неписьменними. Обґрунтовано необхідність проводити навчальні заняття із засудженими у спеціально обладнаних приміщеннях із дотриманням умов ізоляції та безпеки. Запропоновано використовувати мультимедійні засоби навчання та облаштувати внутрішню комп’ютерну мережу, яка вирішить проблему безпеки та ізоляції під час проведення заняття.

У підрозділі 2.3. «Порядок та умови отримання особами, засудженими до позбавлення волі, професійно-технічного навчання» зазначено, що на сьогоднішній день в жодному нормативно-правовому акті України не зазначається, що професійно-технічне навчання засуджених є обов’язковим; це стосується лише повної загальної середньої освіти. Доведено, що професійно-технічне навчання засуджених проводиться серед тих, хто не має професії, або з метою оволодіння суміжною професією, чи підвищення виробничої кваліфікації. Для засуджених, які не мають професії, створюються курси професійного навчання робітників на виробництві. Відповідно до чинного законодавства, професійно-технічна освіта здійснюється у рамках освітніх програм встановленого зразка. Навчання професії здійснюється за загальними освітніми стандартами і програмами, адаптованими до умов позбавлення волі з урахуванням специфіки тих, хто навчається, режимних вимог і розпорядку дня. У роботі робиться висновок, що дана форма є найбільш фундаментальною і надає можливість засудженим після звільнення більш успішно адаптуватися в суспільстві в умовах волі. Професійно-технічне навчання засуджених здійснюється у професійно-технічних центрах та на виробництві установи виконання покарань ДПтС України. У процесі дослідження встановлено, що кількість засуджених, які пройшли навчання в професійно-технічних навчальних закладах, у 2009-2011 рр. становить 9868 чоловік, серед них оволоділи професіями: токар – 1013 чол.; електрогазозварник – 866; швачка – 828; електромонтер з ремонту та обслуговування електроустаткування – 640, електрозварник – 536 засуджених. 9819 засудженим видано документи (свідоцтва) про набуття професії, з них: державного зразка – 9029; довідок про проходження навчання – 790.

Розділ 3 «Шляхи удосконалення загальноосвітнього та професійно-технічного навчання осіб, засуджених до позбавлення волі» містить три підрозділи.

У підрозділі 3.1. «Удосконалення нормативно-правової бази щодо регулювання навчання осіб, засуджених до позбавлення волі» визначено перспективи оптимізації законодавства, що регламентує діяльність пенітенціарної системи, до міжнародних стандартів поводження із засудженими, у тому числі й реалізації засудженими своїх прав, включаючи і право на отримання освіти. Визначено необхідність постійного удосконалення норм чинного законодавства з огляду на позитивний досвід окремих колоній, а також європейських країн щодо взаємодії. Проведений аналіз чинного законодавства дав підстави стверджувати, що законодавець багато робить для того, щоб забезпечити засудженим до позбавлення волі залучення до загальноосвітнього і професійно-технічного навчання. Поряд із цим, слід звернути увагу, що в сучасних умовах розвитку і становлення ДПтС України законодавча база, що регулює загальноосвітнє та професійно-технічне навчання засуджених, потребує певних змін. У першу чергу це стосується отримання засудженими вищої, післядипломної освіти, яка на даний час взагалі законодавчо не закріплена.

Визначено необхідність комплексного дослідження як освітньої, трудової, так і наукової діяльності засуджених. Зазначено, що у чинному законодавстві немає прямих обмежень для заняття у період ізоляції наукою. Ст. 54 Конституції України проголошує: «Громадянам гарантується свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв’язку з різними видами інтелектуальної діяльності». Проте положення з надання таких можливостей у КВК України відсутні. Зроблено висновок, що заняття науковою діяльністю засудженими у кримінально-виконавчих установах може розглядатися як альтернатива праці цих осіб. Це актуально на даний час, тому що в багатьох виправних колоніях відсутні робочі місця, у зв’язку із чим засуджені не займаються суспільно корисною діяльністю, ведуть дозвільний спосіб життя. Конституція закріпила право громадян на освіту (як основну, так і професійну) і на свободу наукової творчості, а значить і засуджені не повинні бути позбавлені таких можливостей. Проведене дослідження виявило, окрім законодавчих прогалин, ще низку недоліків організаційного характеру, які негативно впливають на загальноосвітнє і професійно-технічне навчання засуджених. Проведене анкетування вчителів, що працюють у колоніях, дозволило визначити низку недоліків та проблемних питань у навчально-виховному процесі в загальноосвітніх навчальних закладах при установах виконання покарань, зокрема: низькій рівень навчальних досягнень учнів (67 %), мізерне матеріально-технічне забезпечення (59 %), слабку навчально-методичну базу (81 %), недостатній контроль за відвідуванням учнями занять (27 %). Повільно вживаються заходи щодо реорганізації навчально-консультаційних пунктів у вечірніх школах або класах з вечірньою формою навчання при установах ДПтС України. Потребує покращення робота щодо розширення кількості навчальних кабінетів. У більшості навчальних закладів при установах виконання покарань для педагогічного складу окремі кабінети не виділені.

У підрозділі 3.2. «Удосконалення взаємодії установ виконання покарань із навчальними закладами, державними та недержавними органами і організаціями щодо навчання осіб, засуджених до позбавлення волі» дисертантом запропоновано такі шляхи удосконалення, зокрема: ділове співробітництво із зарубіжними пенітенціарними структурами, міжнародними і національними неурядовими організаціями, іноземними фахівцями (вченими і практиками), а також створення доступного для установ пенітенціарної системи інформаційного поля про досягнення світової пенітенціарної практики; тісна взаємодія органів і установ виконання покарань з органами державної влади і місцевого самоврядування, з неурядовими організаціями, релігійними конфесіями на основі програм загальноосвітньої підготовки, професійного навчання, духовно-морального і фізичного розвитку засуджених; підготовка співробітників установ виконання покарань нової формації, здатних запроваджувати в повсякденну практику міжнародні стандарти поводження із засудженими тощо. Варто не тільки зберігати, але і розширювати мережу загальноосвітніх закладів при установах виконання покарань, зокрема: удосконалювати навчально-виховний процес; зміцнювати матеріальну базу освітніх навчальних закладів в колоніях; збільшувати фінансування установ виконання покарань, що дозволить створити сприятливі умови для розширення мережі вечірніх загальноосвітніх шкіл. Обґрунтовуються пріоритетні напрями взаємодії установ ДПтС України з іншими суб’єктами кримінально-виконавчих правовідносин щодо навчання засуджених. Серед них: розвиток співпраці з Державною службою зайнятості України та її регіональними центрами щодо інформування про потреби ринку праці у кваліфікованих робітничих кадрах, надання відповідних інформаційних матеріалів і консультацій для розвитку профорієнтаційної роботи серед засуджених; розширення співпраці з роботодавцями щодо визначення їх потреб у кваліфікованих робітничих кадрах тощо. Доведено, що зазначені напрями можуть бути реалізовані виключно у взаємодії з державними та громадськими інституціями, які опікуються питаннями виправлення та ресоціалізації засуджених.