ЕФЕКТИВНІСТЬ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ЛЕГАЛІЗАЦІЮ (ВІДМИВАННЯ) ДОХОДІВ, ОДЕРЖАНИХ ЗЛОЧИННИМ ШЛЯХОМ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі розкривається актуальність теми, її зв'язок з науковими програмами та планами, мета і задачі дослідження, його об’єкт, предмет та методи, наукова новизна одержаних результатів, їх практичне значення, вказані апробація та публікації результатів дисертації.

Розділ 1 «Методологічні основи та соціальна обумовленість кримінально-правової заборони легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом та її ефективності» складається із трьох підрозділів.

У підрозділі 1.1 «Сучасні міжнародні вимоги криміналізації легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом» досліджуються основні міжнародні вимоги криміналізації легалізації (відмивання) доходів від злочину, як одного з найнебезпечніших для світових фінансових систем транснаціонального злочину.

У рамках розділу проаналізовано зміст міжнародних актів стосовно протидії легалізації (відмиванню) доходів від злочинної діяльності. На базі аналізу Конвенції РЄ “Про відмивання, пошук, арешт і конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом” від 8 листопада 1990 р.,  Міжнародної Конвенції ООН “Про боротьбу з фінансуванням тероризму” від 9 грудня 1999 р., Конвенції ООН проти транснаціональної організованої злочинності 2000 р., Сорока рекомендацій FATF 1996 р. та 2003 р. скомпільований перелік основних вимог, які міжнародна спільнота та Європейський Союз висувають до криміналізації легалізації (відмивання) доходів від злочинів.

Доведено, що спільність підходів у протидії таким злочинам в загальносвітовому масштабі, у тому числі, при формулюванні норм міжнародних вимог та національних законів про кримінальну відповідальність, якими передбачається кримінальна відповідальність за такі діяння, є запорукою ефективної кримінально-правової протидії легалізації (відмиванню) доходів від злочинів у світі в умовах глобалізації.

У підрозділі 1.2 «Зарубіжний досвід криміналізації легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом» дисертантом висвітлюються основні тенденції впровадження в кримінально-правове законодавство розвинених країн та країн близького зарубіжжя норм, що забезпечують ефективну кримінально-правову протидію легалізації (відмиванню) доходів від злочинів. Особлива увага приділяється конструктивним особливостям вказаних норм, критеріям визначення їх основних чинників, зокрема особливостям визначення на рівні диспозицій норм об’єктивної сторони відповідного складу злочину, предмету злочину, а також визначенню предикативного злочину.

Визнається, що такі положення законів про кримінальну відповідальність в розвинених країнах Європи більшою мірою відповідають міжнародним вимогам криміналізації легалізації (відмивання) доходів від злочинів, і ефективність застосування таких норм значно вища, ніж ефективність застосування подібних норм в країнах, що розвиваються, зокрема, в країнах пострадянського простору, є те, що законодавче визначення цього злочину не повною мірою відповідає міжнародним вимогам криміналізації.

У підрозділі 1.3 «Загальний огляд ефективності застосування положень ст. 209 КК України» аналізуються теоретичні підходи учених-правознавців до питання визначення ефективності кримінальної відповідальності. В роботі визначено, що така ефективність може відображуватися саме через застосування законодавства. Автором проведене дослідження вітчизняної судової статистики, яке демонструє низький ступінь ефективності застосування положень ст. 209 КК України і шляхом проведення юридичного аналізу ефективності застосування законодавства виявляються основні причини такої ефективності. До таких, насамперед, належать невідповідність чинної редакції ст. 209 КК України міжнародним вимогам, що пред’являються світовою спільнотою до криміналізації легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, а також часткова невідповідність вказаної норми вимогам основних конституційних принципів – презумпції невинуватості та недопустимості повторного застосування покарання за одне і те саме діяння. Поглиблений аналіз структури досліджуваної статті виявив таку невідповідність – зміст диспозиції  ч. 1 ст. 209 КК України містить низку вад у своїй структурі, які стосуються як її в цілому, так і окремих її складових, що характеризують окремі елементи складу злочину, що в ній описані.

З метою аналізу ефективності застосування кримінальної відповідальності відповідно до вказаної норми, автором запропоновано  два критерії – ефективність структури норми в цілому та структурна ефективність окремого її елемента, який, як складова, впливає на цілісну ефективність відповідної норми.

Розділ 2 «Характеристика об’єктивних елементів складу злочину, передбаченого ст. 209 КК України: зв’язок визначень та ефективності застосування положень диспозиції норми» містить три підрозділи.

У підрозділі 2.1 «Визначення об’єкту злочину, передбаченого ст. 209 КК України та його структурна ефективність» аналізуються всі види об’єктів злочину по вертикалі та горизонталі. Визначається, що родовим об’єктом злочину, передбаченого ст. 209 КК України, є суспільні відносини, якими забезпечується порядок здійснення господарської діяльності, а безпосереднім об’єктом є суспільні відносини, що забезпечують участь у господарському обороті легальних доходів і унеможливлюють залучення до такого обороту коштів від злочинної діяльності. Додатковим об’єктом досліджуваного  злочину виступають суспільні відносини у сфері забезпечення громадської безпеки в частині створення перепон у боротьбі зі злочинністю, а факультативним об’єктом можуть виступати суспільні відносини у сфері власності, нормального функціонування систем правосуддя, фінансової, митної систем, тощо.

Підрозділ 2.2 «Предмет злочину, передбаченого ст. 209 КК України, та його значення для відмежування від суміжних складів злочинів» присвячений дослідженню предмету злочину, передбаченого ст. 209 КК України з точки зору його сприйняття як предмету об’єктивного світу, на який направлені злочинні дії. 

З урахуванням чинної редакції ст. 209 КК України та її перевантаження переліком різнорівневих предметів злочину, запропоновано в якості предмету злочину визначати доходи від злочину, розкриваючи таке визначення у змісті статті як „майно, у т.ч. кошти”, а також деталізувати таке визначення на рівні примітки до статті як «активи, матеріальні чи нематеріальні, рухомі чи нерухомі, виражені в речах чи у правах, а також юридичні документи або акти, які підтверджують право на такі активи або інтерес у них».

З урахуванням проведеного аналізу критеріїв предикативного злочину до легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом,  впливу його нормативного визначення на правильність встановлення предмету злочину, автором аргументується необхідність вдосконалення визначення такого предикативного злочину відповідно до міжнародних вимог та закріплення його у примітці досліджуваної статті.

У межах підрозділу аналізується значення встановлення і чіткої градації предмету злочину для правильності кваліфікації досліджуваного злочину та вплив на відмежування легалізації (відмивання) доходів від злочинної діяльності від суміжних складів злочинів. Встановлено, що основним, але не єдиним, критерієм відмежування складу злочину, передбаченого ст. 209 КК України, від суміжного складу злочину «Придбання, отримання, зберігання чи збут майна, одержаного злочинним шляхом», передбаченого ст. 198 КК України, відбувається за наявністю факту предикативного злочину, який визначається через правильне встановлення предмету злочину з урахуванням правил застосування спеціальної норми.

У підрозділі 2.3 «Об’єктивна сторона складу злочину, передбаченого ст. 209 КК України: структурна ефективність та вплив на відмежування від суміжних складів» досліджено особливості законодавчого закріплення основних елементів відповідно до міжнародних вимог криміналізації  та вплив такого визначення об’єктивної сторони на ефективність застосування норми.

Склад злочину, передбачений ч. 1 ст. 209 КК України, є формальним, закінченим злочин вважається з моменту вчинення будь-якої з альтернативних дій, передбачених диспозицією статті. Виділення способів вчинення злочину у межах ч. 1 ст. 209 КК України є недоцільним, оскільки ускладнюватиме кваліфікацію діяння.

З метою усунення складнощів при кваліфікації досліджуваного діяння рекомендується мінімізувати конкретизацію дій, які, переважно, являють собою опис способів вчинення, і узагальнити їх положенням «дії, спрямовані на приховання чи маскування незаконного походження доходів від злочину».

У межах підрозділу визначені основні критерії відмежування злочину, передбаченого ст. 209 КК України, від суміжних складів злочинів, передбачених ст.ст. 198 та 396 КК України.

Розділ 3 «Суб’єктивні ознаки та кваліфіковані склади злочину, передбаченого ст. 209 КК України» містить два підрозділи.

У підрозділі 3.1 «Суб’єктивні ознаки складу злочину, передбаченого ст. 209 КК України: визначення та структурна ефективність» характеризуються суб’єктивні ознаки злочину та вплив їх визначення на ефективність застосування кримінальної відповідальності за цією нормою.

Суб’єкт злочину, передбаченого ст. 209 КК України, визначається як загальний, а саме осудна фізична особа, яка досягла віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність (16 років). Суб’єктивна сторона злочину характеризується виною у формі умислу. Зазначається, що відповідно до чинної редакції ст. 209 КК України при вчиненні фінансової операції чи правочину з коштами або іншим передувало легалізації, а також при вчиненні дій, спрямованих на приховання чи маскування незаконного походження таких коштів або іншого майна, має місце прямий умисел. Відносно третьої альтернативної дії (набуття, володіння або використання коштів чи іншого майна, одержаних внаслідок вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації (відмиванню) доходів) умисел може бути як прямий, так і непрямий (евентуальний).  Діяння, передбачені кваліфікованими складами ст. 209 КК України, характеризуються виною виключно у формі прямого умислу.

Підрозділ 3.2 «Кваліфіковані склади злочину, передбаченого ст. 209 КК України: ефективність структури та стан інтерпретації» присвячений дослідженню особливостей законодавчого визначення кваліфікованих складів цього злочину з урахуванням їх впливу на ефективність застосування кримінальної відповідальності.

Автор обґрунтував необхідність передбачення у рамках кваліфікованого та особливо кваліфікованого складів ст. 209 КК України, таких ознак  як вчинення злочину повторно, або якщо його предметом були доходи у великому та особливо великому розмірі.

На підставі зіставлення даних активності суб’єктів первинного фінансового моніторингу та даних судової статистики щодо злочинів, передбачених ст. 209 КК України, доведено, що значна кількість фактів ризиків, на які суб’єкти первинного фінансового моніторингу мають реагувати під страхом відповідальності за ст. 209-1 КК України, нехтуються ними. Це обумовлює латентність легалізації, що, в свою чергу, прямо вказує на необхідність збереження у якості кваліфікуючої ознаки ч. 2 ст. 209 КК України вчинення цього злочину «за попередньою змовою групою осіб».