Абросімова Юлія Андріївна ЗЛОЧИННІСТЬ НЕПОВНОЛІТНІХ ТА ЗАПОБІГАННЯ ЇЙ НА РЕГІОНАЛЬНОМУ РІВНІ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовується актуальність теми, охарактеризовано зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, розкривається мета, завдання, об’єкт та предмет дослідження, його методологічні й теоретичні засади, зазначається наукова новизна роботи, а також практичне значення окремих положень дослідження, наводяться дані про їх апробацію.
Розділ 1. „Злочинність неповнолітніх та її регіональні особливості як об’єкт кримінологічного дослідження” складається з трьох підрозділів, у яких дисертант, використовуючи комплекс різноманітних методів кримінологічних досліджень, здійснює всебічний аналіз основних показників злочинності неповнолітніх (рівень, коефіцієнти, структура, динаміка) та особливостей їх особистісних деформацій.
Підрозділ 1.1. „Методологічні аспекти дослідження комплексної кримінологічної проблеми злочинності неповнолітніх” присвячено аналізу методологічних аспектів і комплексності дослідження злочинності неповнолітніх як явища, його рівня, структури й динаміки та регіональних особливостей. Розглядаючи методологічну основу запобігання злочинності неповнолітніх на регіональному рівні, автор наголошує, що розробка напрямків запобігання злочинності неповнолітніх може бути достатньою тільки за умови здійснення її з використанням науково-обґрунтованих методів. Це надає можливість виявити компоненти, які найбільш суттєво впливають на соціально значущі дії особи, її потреби, інтереси, прагнення та установки. Знання вищезгаданих властивостей дозволяє надати більш глибоку й цілісну характеристику особи неповнолітнього злочинця, розкрити сутність мотивації злочинної поведінки, обрати необхідні форми й засоби впливу на особистість неповнолітнього для найбільш ефективного запобігання протиправній, злочинній поведінці неповнолітніх.
Дослідження соціальної обумовленості злочинності неповнолітніх має соціально-юридичний характер, саме тому методика дослідження проблем повинна будуватися з урахуванням теорії та методів як соціологічної, так і правової спрямованості. Це, в свою чергу, полягає у використанні, з одного боку, методів діалектичного пізнання та розроблених на їх основі методів конкретних соціологічних досліджень, а з іншого – спеціальних методів, що визначені загальною теорією права та галузевими юридичними науками.
Автор вважає, що методологічна основа запобігання злочинності неповнолітніх базується на уявленні науки про формування соціальної самодостатності неповнолітніх та їх позитивної правосвідомості. Отже, самосвідомість і правосвідомість, детерміновані високим рівнем культури, в інтегрованому психолого-педагогічному та кримінологічному значенні є початковою стадією протидії негативним впливам на неповнолітніх девіантів у механізмі запобігання злочинності неповнолітніх.
Здобувач переконаний, що методологічно запобігання злочинності неповнолітніх на регіональному рівні є початковою стадією науково організованого запобігання злочинності в цілому.
Підрозділ 1.2. „Загальна характеристика основних кримінологічних показників злочинності неповнолітніх та її регіональні особливості” присвячено аналізу основних показників злочинності неповнолітніх (стан, рівень, структура та динаміка злочинності) й розкриттю їх регіональних особливостей.
Показники злочинності неповнолітніх досліджуються за допомогою чітко визначених формул, що надало змогу удосконалити питання вивчення злочинності неповнолітніх на науковій основі. На думку дисертанта, головною умовою успішної протидії цьому виду злочинності повинно бути створення у масштабах усієї держави кримінологічного банку даних у вигляді Єдиної автоматизованої системи обліку відповідних показників та видання Офіційного збірника статистичних даних злочинності неповнолітніх.
Досліджуючи показники злочинності в Україні, автор зазначає, що, наприклад, у 2008 р. особливо тяжкі злочин становлять 67,3 % від загальної злочинності, серед яких тяжких – 63,8% та особливо тяжких злочинів – 3,5%; досить великою є кількість злочинів проти власності, що становить 75% (крадіжки – 48,6%, грабежі – 21,1%, розбої – 5,3%, інші злочини проти власності – 2,8%).
При аналізі регіональних особливостей основних показників злочинності неповнолітніх дисертант відмічає, що в курортних і туристичних містах значну частку злочинів становлять крадіжки дорогих та модних речей. У регіонах з інтенсивним аграрним виробництвом та на прикордонній території значно вищою є кількість злочинів, пов’язаних з незаконним обігом наркотичних засобів. У промислових регіонах, де існують проблеми з дозвіллям молоді, більшого розповсюдження набуває пияцтво, і, як наслідок – хуліганські дії, групові порушення громадського порядку, що проявляється у вчиненні злочинів проти моральності та громадського порядку групами неповнолітніх за участю дорослих осіб. Так, за даними МВС України, у 2008 р. було зареєстровано 2688 неповнолітніх осіб, які вчинили злочини у групі.
Великі промислові центри, портові й курортні міста мають здебільшого найвищі показники злочинності неповнолітніх. Порівнюючи показники різних регіонів, дисертант зазначає схожість загальних кількісних та якісних характеристик. По-перше, існує тривала залежність між рівнем злочинності неповнолітніх і такими показниками, що характеризують регіон, питому вагу і загальну чисельність підлітків та молоді відносно загальної кількості населення (частку дієздатних, непрацюючих підлітків і тих, які не навчаються, засуджених осіб, побутових правопорушників, осіб, котрі перебувають на наркологічних та психіатричних обліках). По-друге, існує регіональна залежність між рівнем злочинності неповнолітніх та розпадом їхніх сімей, а саме майже повний збіг відношення рівня злочинності неповнолітніх до рівня розлучень у різних регіонах. Автор розглядає показники сімейного неблагополуччя у найширшому соціальному розумінні, визначає пріоритетні напрями виховної та профілактичної роботи з неповнолітніми. По-третє, спостерігається певна залежність між „привабливістю” для дозвілля неповнолітніх і місцем розташування окремих населених пунктів та рівнем злочинності неповнолітніх. Майже 20-25 % всіх злочинів, учинених в обласному центрі або великому місті, припадає на молодь, яка постійно мешкає за межами таких міст.
Аналіз основних показників злочинності неповнолітніх та її регіональних особливостей надав змогу визначити негативні властивості злочинності неповнолітніх: „омолодження” злочинності; зростання тяжкості і суспільної небезпечності злочинів, що супроводжуються зухвальством і насильством; перетворення групової злочинності неповнолітніх в організовану і у професійну; збільшення кількості підлітків жіночої статі серед неповнолітніх правопорушників.
У підрозділі 1.3. „Характеристика особистості неповнолітніх злочинців на загальному та регіональному рівнях” розглянуто кримінологічну характеристику особистості неповнолітніх злочинців через аналіз особливостей злочинності у регіональному розрізі.
Особистість неповнолітнього злочинця автор пропонує розглядати з позиції соціальної психології, оскільки формування особливостей людини з девіантною поведінкою є частиною загального процесу формування особистості з урахуванням тієї ролі, яку в ній відіграють потреби і мотиви, що пов’язує кримінологію та психологію. Необхідність правильного розуміння мотивів антисоціальної поведінки неповнолітнього диктується завданнями підвищення ефективності виховання дітей і підлітків, що порушують норми моралі й права. Важливу роль у формуванні особистості неповнолітнього, на думку дисертанта, відіграє мотиваційна сфера, що досліджується як з кримінологічної, так і з психологічної точок зору.
Із дослідження особистості неповнолітніх злочинців автор виокремлює такі показники: серед неповнолітніх, які вчинили злочини та були засуджені, превалює більш старша вікова категорія – особи віком 16–18 років; частка неповнолітніх жіночої статі серед осіб, засуджених за вчинення злочину, є відносно невеликою (так, у 2006 р. було всього засуджено 1008 дівчат, з яких 471 за тяжкі злочини, що становить 5,3 % від усіх неповнолітніх засуджених; порівняно з 2005 р. кількість дівчат-злочинців зменшилась на 1,3%, а порівняно з 2001 р. їхня кількість збільшилася на 2,1 %); учні шкіл, ліцеїв, коледжів та гімназій становлять переважну більшість злочинців – 48,9 %, студенти – 9,7%. Станом на 2008 р. по Україні було всього засуджено 686 дівчат, з яких 281 за тяжкі злочини, що становить 2,3 % від загальної кількості неповнолітніх засуджених; порівняно з 2007 р. кількість дівчат-злочинців зменшилася на 1,3 %.
З кримінологічною тісно пов’язана кримінально-правова характеристика особистості неповнолітніх у регіоні, які вчинили злочини. Одержані дані свідчать, що цей контингент неповнолітніх переважно вчиняє корисливі та насильницькі злочини. Так, у 2006 р. за крадіжку засуджено 2291 особа віком 14–16 років, що становить 36,3% від кількості неповнолітніх, які вчинили цей злочин; за зґвалтування – 16 осіб (21,1 %), грабіж – 815 (27,7 %), умисне тяжке тілесне ушкодження – 43 (21 %), розбій – 169 (22,9 %), умисне вбивство – 22 (18,5 %), хуліганство – 140 (17,1 %), умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження – 35 (16,5 %).
На думку автора, особливості особистості неповнолітніх злочинців дозволяють визначити типові напрямки їх корекції, а також зміст заходів запобігання цьому виду злочинності. Автор наголошує на тому, що соціально-психологічні дослідження особистості неповнолітнього злочинця необхідні для розвитку кримінологічної теорії запобігання злочинності саме на регіональному рівні.
У розділі 2. „Кримінологічна характеристика факторів, що впливають на формування злочинної поведінки неповнолітніх” досліджується криміногенна детермінація злочинної поведінки неповнолітніх як різновид соціальної детермінації, яка є значно ширшою і являє собою складну систему універсальних зв’язків між різноманітними суспільними процесами, подіями та явищами; розглядаються фактори, що впливають на формування делінквентної поведінки неповнолітнього.
У підрозділі 2.1. „Загальна характеристика детермінації злочинної поведінки неповнолітніх” досліджуються фактори дійсності, що детермінують злочинність неповнолітніх.
У дисертаційному дослідженні автор виявляє явища й процеси, взаємодія яких сприяє вчиненню неповнолітніми злочинів.
Як показало кримінологічне дослідження, у детермінації злочинності неповнолітніх домінують соціальні фактори, тому запобігання їм має здійснюватися шляхом розгортання розгалуженої системи державних та недержавних заходів соціальної допомоги неповнолітнім, які не можуть працевлаштуватися, живуть у скрутних умовах, перебувають у конфлікті із законом тощо. Важливо посилити заходи запобігання проституції, яка досить поширена серед неповнолітніх жіночої статі.
Автор стверджує, що злочинну поведінку неповнолітніх детермінують такі фактори: відсутність чітких ідейних орієнтирів; несприятлива обстановка у сім’ї та її негативний вплив; нечітке визначення морально-етичних норм у суспільстві; недоліки виховної роботи з неповнолітніми у навчальних закладах; недосконала запобіжна діяльність суб’єктів профілактики.
Дисертант вважає, що всебічне та комплексне дослідження факторів причинного комплексу злочинності неповнолітніх може сприяти протидії цьому негативному явищу.
У підрозділі 2.2. „Загальносоціальні детермінанти злочинності неповнолітніх й регіональні особливості криміногенної ситуації” досліджуються загальносоціальні причини та умови злочинності неповнолітніх, в основі яких є протиріччя у соціально-економічній, соціально-психологічній, соціально-культурній, організаційно-управлінській, сімейно-побутовій та інших сферах життя.
Кримінологічне дослідження показало, що в Україні до найбільш криміногенних об’єктивних факторів у соціально-економічній сфері відносять: 1) прожитковий мінімум, який є нижчим за рівень забезпечення фізіологічного виживання; 2) поляризація населення за рівнем доходів; 3) безробіття.
Особливістю злочинності неповнолітніх в Україні є ще й окремі тенденції, які утворюються під впливом соціально-психологічних чинників, серед яких дисертант визначає та досліджує такі: 1) втрата значною часткою молоді загальновизнаних людських ідеалів у сфері суспільного життя; 2) втрата поваги та довіри до правоохоронних органів значною частиною молоді; 3) релігійна нетерпимість; 4) правовий нігілізм.
Дисертантом проаналізовано структуру дозвілля неповнолітніх та визначено критерії оцінки його раціональності та відведений час на нього: різноманітність видів занять (дві години двічі на тиждень); переважаючий характер дозвілля (активний, пасивний або споживчий) (тридцять хвилин щодня крім вихідних); насиченість дозвілля видами діяльності, які найбільшою мірою сприяють розширенню інформованості та культурного кругозору (чотири години крім вихідних), виявленню та реалізації обдарувань молодої людини (щодня шкільного часу) тощо.
Організаційно-управлінські протиріччя посідають не останнє місце у системі факторів неповнолітньої злочинності. Йдеться про серйозні прорахунки при формуванні національної політики щодо всебічного забезпечення нормального виховання та розвитку неповнолітніх у сучасному суспільстві. Іншою складовою цього протиріччя у системі факторів злочинності неповнолітніх є послаблення контролю та формальний характер профілактичних заходів, що здійснюються відносно неблагополучних сімей і дітей, які вчиняють правопорушення та злочини.
До суб’єктивних факторів автор відносить соціальний розвиток сімейно-побутової сфери, який не визнавався пріоритетним напрямком державної політики. Внаслідок цього соціальні процеси, що відбувалися у ній, дедалі ставали неконтрольованими і набували антисуспільних рис. Сімейно-побутова сфера перетворювалася на середовище, де так звані фонові явища набували масового характеру і проявлялися у криміногенних формах поведінки неповнолітніх. Відбувалася трансформація сімейно-побутових взаємин у бік сімейного неблагополуччя і насильства, послаблення родинних зв’язків, плекання алкогольних традицій та насильницьких форм поведінки міжособистісного спілкування. Не останню роль у цьому відіграли нерозвиненість інфраструктури культурних установ, сфери послуг, недоступність цікавого і корисного відпочинку, занедбаність фізкультурно-оздоровчої роботи тощо.
Автор наголошує на тому, що вирішальне значення при формуванні особистості неповнолітнього відіграє сімейне середовище: економічний стан родини, відсутність одного з батьків, стосунки між батьками і дітьми тощо. Аналізуючи сім’ю як первинний осередок формування особистості неповнолітнього, автор звертає особливу увагу на фактор невиконання батьками або особами, які їх замінюють, обов’язків щодо виховання дітей, що також є причиною, яка призводить до вчинення неповнолітніми правопорушень. У структурі злочинності неповнолітніх особи, які виховувались у родині з одним із батьків, становлять майже половину від усіх скоєних ними корисливо-насильницьких злочинів. Так, зокрема, згідно з даними Державної судової адміністрації України, у 2008 р. було засуджено: за умисне вбивство – 108 осіб, з яких 36 виховувались у неповних сім’ях; умисне тяжке тілесне ушкодження – 198 осіб, з яких 81 з неповних сімей; злочини проти власності – 7106 осіб (3025 осіб з неповних сімей). Тоді як особи, що були засуджені у 2004 р., які виховувались поза сім`єю або в інтернатах чи дитячих будинках, складають значно меншу частку у структурі злочинності неповнолітніх.
Фактор негативного впливу батьків або осіб, які їх замінюють, на неповнолітнього на рівні регіону було досліджено шляхом опитування 130-и респондентів віком 14–17 років у виховній колонії м. Львова з 2004 по 2009 р. та вивчення 50-и обліково-профілактичних справ неповнолітніх, які перебували на обліку у відділі кримінальної міліції у справах дітей. Слід зазначити, що тільки у 50 % опитаних виявилося двоє з батьків, причому у 20 % з них була тільки одна мати, 15 % неповнолітніх взагалі росли та виховувались за межами батьківської сім’ї.
Ще більш негативним впливом на формування злочинної поведінки неповнолітнього є характер його відносин з батьками. Так, наприклад, на рівні регіону пияцтво, скандали, бійки відзначались у 35 % батьківських сімей, вчинення членами сімей злочинів та протиправних дій – 20 %, відчуження – 70 % сімей. У 30 % сімей батьки виявилися раніше судимими. Лише у 10 % сімей можна констатувати відносно сприятливу обстановку.
У розділі 3. „Запобігання злочинності неповнолітніх на регіональному рівні” автором розроблено концептуальні засади формування регіональної системи запобігання злочинності неповнолітніх, здійснено структурно-функціональний аналіз діяльності суб’єктів профілактики та запропоновано напрямки підвищення ефективності системи запобігання злочинності неповнолітніх на регіональному рівні.
У підрозділі 3.1. „Концепція запобігання злочинності неповнолітніх на регіональному рівні” дисертант вважає, що концептуальними принципами побудови системи запобігання злочинності неповнолітніх у регіоні мають бути принципи організації соціального й економічного життя людей, демократизму, колективізму, добровільності, на яких має базуватися нова система запобігання злочинності неповнолітніх. Дисертант стверджує, що ефективну систему запобігання злочинності неповнолітніх можна створити тільки з урахуванням регіональних особливостей.
Концептуальна ідея запобігання злочинності неповнолітніх втілюється крізь органічно поєднані напрямки: виховання моральності та поваги до закону в умовах сім’ї; своєчасне виявлення та усунення факторів, що впливають на протиправну поведінку неповнолітніх; ефективне запобігання злочинності неповнолітніх посилює заходи запобігання злочинності в цілому.
У підрозділі 3.2. „Система запобігання злочинності неповнолітніх на регіональному рівні” автор зазначає, що запобігання регіональним факторам, які впливають на формування злочинної поведінки неповнолітніх, – це основний ключ до вирішення ряду важливих завдань профілактичної роботи та коригування поведінки підлітка.
На думку дисертанта, система запобігання злочинності неповнолітніх повинна розглядатись не тільки як діяльність суб’єктів профілактики, але й містити рівні та форми профілактики, заходи попереджувального впливу, а також об’єкти профілактики. Запобігання злочинності неповнолітніх повинно базуватися не лише на правових засобах, а й передбачати використання соціальних, психологічних, економічних, культурних, виховних та медичних заходів, що знайшло відображення у розробленому автором проекті Регіональної програми запобігання злочинності неповнолітніх на 2006-2008 рр.
Уся система профілактики злочинності неповнолітніх повинна відповідати головним сферам життєдіяльності неповнолітніх і мати необхідний методичний, нормативний, кадровий і фінансовий потенціал. З цією метою дисертант пропонує створити в зазначеній системі спеціальний державний орган для керівництва та координації діяльності всіх суб’єктів профілактики злочинності, зокрема неповнолітніх, а також прийняти законодавчий акт про запобігання злочинам і правопорушенням в Україні.
У підрозділі 3.3. „Шляхи підвищення ефективності заходів запобігання злочинності неповнолітніх на регіональному рівні” досліджується проблема підвищення ефективності запобігання злочинності неповнолітніх на регіональному рівні за двома основними напрямками: а) ефективність діяльності суб’єктів, що застосовують попереджувальні заходи, і шляхи її вдосконалення та б) ефективність заходів запобігання злочинності неповнолітніх.
Ефективність профілактики досягатиметься за рахунок комплексу таких можливих для реалізації на регіональному рівні її властивостей, як системність, повнота, високий ступінь скоординованих дій регіональних суб’єктів профілактики за принципом поділу профілактичних функцій між загальнодержавними та регіональними структурами.
На думку дисертанта, регіоналізація заходів запобігання злочинності неповнолітніх сприятиме підвищенню ефективності такого запобігання.
Загальнодержавна профілактична робота лише за допомогою засобів кримінально-правового впливу, як вважає автор, не може виправити становище, що склалося у галузі захисту прав і законних інтересів неповнолітніх та запобігання злочинності. Необхідно створити систему ювенальної юстиції, яка повинна включати не тільки ювенальні суди, а й спеціальні органи профілактики, контролю і захисту, спеціалізовані органи досудового слідства, установи виконання покарання, а також установи реабілітації та соціальної адаптації.
Уповільненню темпів зростання злочинності неповнолітніх сприятимуть такі підходи: реалізація соціальних програм роботи з неповнолітніми і молоддю; правоосвітня робота у навчальних закладах, особливо у сільській місцевості; посилення контролю за перебуванням неповнолітніх у громадських місцях та місцях відпочинку; щодо працевлаштування неповнолітніх, надання їм гарантованого робочого місця після здобуття неповної та повної середньої освіти.