АДМІНІСТРАТИВНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЮРИДИЧНИХ ОСІБ

Краткое содержание

У вступі автор обґрунтовує вибір та актуальність теми, показує зв’язок її з науковими програмами та ступінь розробки, окреслює об’єкт і предмет дослідження, визначає мету, завдання, методи і наукову новизну дослідження та практичну значимість його результатів, подає відомості про апробацію результатів дослідження, його структуру та обсяг.

Перший розділ «Сутність адміністративної відповідальності юридичних осіб» складається з трьох підрозділів і присвячений розгляду теоретичних засад дослідження адміністративної відповідальності юридичних осіб.

У підрозділі 1.1. «Адміністративна відповідальність як різновид юридичної відповідальності» дисертант визначає місце адміністративної відповідальності в системі юридичної відповідальності.

Важливе значення адміністративної відповідальності пояснюється дисертантом тим, що адміністративні правопорушення – одні з найпоширеніших серед усіх видів правопорушень. І хоча суспільна небезпека (шкідливість) кожного окремого адміністративного правопорушення є невеликою, але загальна сумарна кількість адміністративних правопорушень становить значну загрозу для держави і суспільства та потребує адекватного реагування.

Головною проблемою юридичної відповідальності взагалі та, зокрема, адміністративної у сучасному суспільстві є забезпечення законності, попередження та припинення правопорушень, максимально можливе відшкодування шкоди, яка нанесена суспільству та правопорядку. При цьому повинні вирішуватись два взаємопов'язані завдання: по-перше, суспільство та кожний громадянин повинні бути впевнені, що правопорушення припиняються за допомогою адекватних їм засобів державного примусу, що права та інтереси, які охороняються законом, надійно захищені від протиправних посягань; по-друге, боротьба з правопорушеннями ведеться на підставі закону, забезпечуючи недоторканність прав і свобод громадянина, який не скоїв нічого протиправного.

Під час дослідження автор доходить висновку, що адміністративна відповідальність також виконує важливу профілактичну роль.

У результаті дисертант стверджує, що однією із проблем адміністративної відповідальності є проблема визначення її поняття та ознак, які відокремлюють цей вид юридичної відповідальності від інших. Від її вирішення залежить як теоретична конструкція цього виду юридичної відповідальності, так і законотворча практика. Важливою є також розробка і запровадження саме законодавчого визначення адміністративної відповідальності.

Підрозділ 1.2. «Адміністративна відповідальність юридичних осіб: історико-правовий аналіз» присвячений дослідженню виникнення в юридичній науці поняття відповідальності юридичних осіб, а також розвитку та становленню цього феномена.

Законодавче та науково-теоретичне оформлення адміністративної відповідальності, як самостійного виду в нашій країні здійснилося протягом XX століття. Вже на його початку на території Російської імперії відбувалися події, які свідчили про реальне застосування адміністративної відповідальності. Тому, відомі вчені-адміністративісти дореволюційної епохи, такі як А.І.Елістратов, А.М.Кулішер, В.О. Дерюжинський та інші в своїх працях вказували на «юрисдикційну функцію адміністративних установ, які при виконанні своїх поліцейських повноважень мають можливість призначати стягнення в порядку охорони, тобто у позасудовому порядку та наявність теорії про каральну санкцію адміністративних актів і дослідження особливостей так званих адміністративних деліктів, які порушують адміністративні розпорядження». Але на той час науковці ще не визнавали такого виду юридичної відповідальності, як адміністративна.

Тому автор робить висновок, що до революції 1917 року в Російській імперії не набула широкого розповсюдження практика застосування адміністративних стягнень і правова наука, стримано ставилась до такого виду юридичної відповідальності, як адміністративна.

Протягом 20-30-х років XX століття, незважаючи на широку практику застосування стягнень в адміністративному (позасудовому) порядку за різноманітні правопорушення через ряд об'єктивних та суб'єктивних причин не відбулося визначення і оформлення адміністративної відповідальності ні в законодавстві, ні в адміністративно-правовій науці. На початку 30-х років галузь адміністративного права фактично перестала існувати, тобто дослідження адміністративно-правових проблем, у тому числі і проблем адміністративної відповідальності, значно скоротилось. Це пояснювалось тим, що державне управління в умовах того часу здійснювалось шляхом організаційного впливу, а правові форми і методи, на думку керівної верхівки, були зайвими наслідками буржуазної епохи.

Після відновлення у 1938 р. адміністративного права почала розвиватись і галузь адміністративно-правової науки.

З початку 50-х років відокремлюється на науковому рівні та оформлюється в законодавстві інститут адміністративної відповідальності.

В даному підрозділі автор доходить висновку, що розвиток і становлення інституту адміністративної відповідальності юридичних осіб у вітчизняному адміністративному праві можна розглядати на тлі трьох періодів його законодавчого оформлення й удосконалення. Перший період від 1917 по 1961 рр., другий – від 1961 по 1981 рр., третій – з 1981 до 1991 рр. Часовий відрізок від 1991 року до сьогодні також являє собою окремий етап розвитку законодавства про адміністративну відповідальність юридичних осіб, що характеризується найбурхливішим і динамічним законодавчим відокремленням норм про адміністративну відповідальність суб’єктів даного виду. Важливо зазначити, що більшість діючих нормативних актів про адміністративну відповідальність юридичних осіб прийнято саме в цей період. У цілому ж, як доведено наукою адміністративного права, «радянське законодавство про адміністративне правопорушення протягом багатьох років розвивалася як сума розрізнених нормативних актів про відповідальність за окремі види провин».

У підрозділі 1.3. «Поняття адміністративної відповідальності юридичної особи» досліджено зміст поняття адміністративної відповідальності юридичних осіб.

Відповідальність у загальноправовому значенні розглядається дисертантом, в першу чергу, в якості негативної реакції з боку держави на порушення встановленого правопорядку.

Під час дослідження дисертант доходить висновку, що у праві сформувалися два підходи до проблеми відповідальності:

1) юридична відповідальність розглядається як негативна реакція держави на правопорушення, що спричиняє обов’язок особи, яка скоїла правопорушення, перетерпіти примусові заходи у формі особистих, майнових, організаційних наслідків;

2) відповідальність розглядається не тільки як несприятливі наслідки для правопорушника, але й як необхідність виконати юридичний обов’язок під впливом державного примусу.

На думку автора, для з’ясування місця адміністративної відповідальності у великому комплексі примусових заходів важливо визначити їхнє правильне співвідношення і проектувати його стосовно проблеми адміністративної відповідальності юридичних осіб, організацій, із всією специфікою їхньої діяльності й особливостями правового статусу.

Дисертант підтримує перший погляд на адміністративну відповідальність, що знайшов чимало прихильників у вітчизняному адміністративному праві. Цей погляд розуміється в розкритті відповідальності через реалізацію санкцій, але тільки тих, що мають на меті покарання правопорушника, а саме адміністративних стягнень, як наслідок правопорушення, як реакцію держави на його скоєння. Сутність даного підходу ґрунтується на єдності й одночасно розмежуванні реалізації адміністративно-правових санкцій і адміністративної відповідальності.

Таким чином, адміністративна відповідальність – це завжди примус, що застосовується на підставі специфічних ознак, при відсутності яких він не може перетворитися у відповідальність. Виявлення цих ознак дозволить відмежувати адміністративну відповідальність юридичної особи від іншої системи примусових заходів.

Другий розділ «Особливості складу адміністративного правопорушення як підстави адміністративної відповідальності юридичних осіб» складається з двох підрозділів і присвячений детальному аналізу елементів складу адміністративного правопорушення, що виступає підставою відповідальності юридичної особи.

У підрозділі 2.1. «Юридична особа як суб’єкт адміністративної відповідальності» досліджуються особливості юридичної особи як суб’єкта адміністративної відповідальності.

На думку автора, одним із основних компонентів складу будь-якого правопорушення є наявність суб’єкта відповідальності, тобто особи, яка скоїла правопорушення, і яке має визначену сукупність ознак (якостей), що дозволяють притягнути її до відповідальності. Відсутність правового визнання особи як суб’єкта відповідальності означає неможливість настання відповідальності як такої поза залежністю від її видової приналежності: карна, адміністративна, дисциплінарна. Так, наприклад, юридичні особи не визнаються правом як суб’єкти кримінальної відповідальності. Дослідження особливостей суб’єктного складу адміністративного правопорушення, виділення загальних ознак таких суб’єктів адміністративної відповідальності, як юридичних осіб являє основу проблеми для вивчення правовідносин, що складаються в зв’язку з адміністративною відповідальністю.

Дослідження, здійснене у цьому підрозділі, дає підстави стверджувати, що в даний час адміністративна відповідальність поширюється не тільки на фізичних осіб, а й дедалі більшою мірою і на юридичних осіб. Виникнення приватних і акціонерних організацій спричинило можливість застосування до таких суб’єктів великих штрафних санкцій та інших стягнень за порушення обов’язкових правил, встановлених законодавством. Дане коло суб’єктів адміністративної відповідальності може бути, на думку дисертанта, розширене поняттям «юридичні особи». Термін «юридичні особи», що є цивілістичним за походженням і сутністю, був прийнятий наукою адміністративного права не відразу. Наприклад, досвід США у сфері податкового контролю свідчить, що притягнення до відповідальності юридичних осіб за податкові правопорушення може бути корисним для українського законодавства, адже ухилення від сплати податків здійснюється найчастіше не тільки в інтересах керівника фірми, а й в інтересах підприємства, де присутні інтереси всіх засновників.

Отже, автор стверджує, що існують правосуб’єктні організації, юридичні особи, і організації (неюридичні особи). Усе це суб'єкти адміністративного права.

Підрозділ 2.2. «Провина як проблема підстави адміністративної відповідальності юридичних осіб» присвячений вивченню такого елементу складу адміністративного правопорушення як вина і його застосування до юридичної особи.

Дослідження, здійснене в цьому підрозділі, дозволяє стверджувати, що визначення провини в адміністративній відповідальності юридичної особи містить певні труднощі через те, що організація, як суб'єкт відповідальності, позбавлена можливості що-небудь передбачати, тому що термін «юридична особа» є умовним. Є підстави вважати, що в адміністративному праві вина такого суб’єкта як юридична особа насамперед зв'язана не із суспільною небезпекою своєї провини й усвідомленням цієї суспільної небезпеки, а скоріше з протиправністю діяння. Аксіома про те, що необхідною ознакою адміністративного правопорушення є його протиправність, що виражається в порушенні загальнообов'язкових правил є хрестоматійною в науці адміністративного права. Проте, у відношенні адміністративної відповідальності юридичних осіб протиправність діяння деякими авторами, що досліджують дану проблему, визначається у заподіянні адміністративним правопорушенням шкоди і наявності причинного зв’язку між дією або бездіяльністю юридичної особи і шкодою, що наступила, і виражається адміністративна протиправність діяння, що спричиняє адміністративну відповідальність юридичної особи.

На думку автора, у цьому випадку відбувається змішання понять: протиправність – це формально-правова категорія, формована волею законодавця, що присутня не тільки в матеріальних, а й у формальних складах адміністративних правопорушень і тому вона не повинна розумітися в зв'язку з заподіяним. При цьому ще раз акцентується увага на тому, що наявність протиправності дії (бездіяльності) ще недостатньо для вирішення питання про притягнення особи до адміністративної відповідальності. Варто встановити винність даної особи. Провина – необхідна умова будь-якої відповідальності. Тому дисертант стверджує, що юридична відповідальність можлива, доцільна і справедлива лише при наявності провини правопорушника. Це твердження повною мірою належить і до адміністративної відповідальності юридичних осіб.

Дисертант доходить висновку, що з огляду на специфіку такого суб'єкта правовідносин, як юридична особа, його провина має розглядатися як прийняття або неприйняття всіх необхідних і можливих заходів для запобігання порушення або пом’якшення його несприятливих наслідків.

У третьому розділі «Застосування заходів адміністративної відповідальності до юридичних осіб» міститься два підрозділи і досліджуються особливості засобів адміністративної відповідальності, що застосовуються до юридичних осіб.

Підрозділ 3.1. «Зміст та види заходів адміністративної відповідальності, які застосовуються до юридичних осіб» присвячений дослідженню засобів адміністративної відповідальності, які можуть застосовуватись до юридичних осіб.

У результаті аналізу засобів адміністративної відповідальності, що можуть застосовуватись до юридичних осіб, автор робить висновок, що адміністративні стягнення, які застосовуються до юридичних осіб, не приведені до чіткої системи, їх повний перелік не зафіксований в жодному нормативному акті.

Здійснений аналіз чинного законодавства про адміністративну відповідальність юридичних осіб дає можливість до числа адміністративних стягнень, які можуть бути до них застосовані, віднести:

попередження;

штраф;

пеню;

конфіскацію предметів, що безпосередньо пов’язані зі скоєнням проступку і перебувають у власності правопорушника;

вилучення незаконно отриманої виручки;

безоплатне вилучення незаконно добутих продуктів моря;

вилучення товарів з неправомірно використаним позначенням або копій виробів іншого господарюючого суб'єкта;

офіційне спростування за рахунок порушника поширених ним неправдивих, неточних або неповних відомостей;

анулювання дозволу чи ліцензії;

зупинення певного виду діяльності;

зупинення всієї діяльності юридичної особи на певний строк;

припинення юридичної особи (примусовий поділ (реорганізація) або ліквідація).

На думку дисертанта, важливим є встановлення зв’язків між різними видами стягнень. Наприклад, в чинному законодавстві не визначено, які зі стягнень, що застосовуються до юридичних осіб, є основними, а які додатковими. Однак досить поширена ситуація, коли до правопорушника за скоєння одного адміністративного правопорушення застосовується два адміністративних стягнення одночасно.

Відповідно ж до чинного законодавства за скоєння одного проступку до порушника може бути застосовано лише одне стягнення, або одне основне і одне додаткове стягнення. Тому з метою вирішення цього питання перелік основних і додаткових стягнень має бути встановлений законом. На думку автора, до числа основних стягнень мають бути віднесені попередження, штраф, пеня, анулювання дозволу чи ліцензії, зупинення певного виду діяльності чи зупинення всієї діяльності юридичної особи на певний строк, примусовий поділ (реорганізація) юридичної особи. До числа додаткових слід віднести стягнення, які мають досить спеціалізований характер і виражену правовідновлюючу функцію: вилучення незаконно отриманої виручки, вилучення товарів з неправомірно використаним позначенням або копій виробів іншого господарюючого суб’єкта, офіційне спростування за рахунок порушника поширених ним неправдивих, неточних або неповних відомостей, безоплатне вилучення незаконно добутих продуктів моря. конфіскація може розглядатись і як основне і як додаткове стягнення.

Крім поділу на основні і додаткові, що має бути встановлений законом і критерієм якого є особливості порядку накладення, адміністративні стягнення можуть бути класифіковані і за таким критерієм як характер впливу.

У підрозділі 3.2. «Особливості накладення стягнень на юридичних осіб» досліджується порядок та підстави накладення адміністративних стягнень на юридичних осіб. Аналіз накладення стягнень на юридичних осіб дозволяє стверджувати про специфічність даного процесу, а саме: сфера застосування адміністративних стягнень стосовно юридичних осіб включає безліч галузей господарської, виробничої або підприємницької діяльності, забезпечення санітарно-екологічного благополуччя, валютного й експортного контролю, дотримання антимонопольного законодавства, охорони природних ресурсів, фінансово-кредитні, податкові, а також інші відносини в сфері комерційної та підприємницької діяльності.

Нині єдиного порядку провадження у справах про адміністративні правопорушення, вчинених юридичними особами, у законодавстві не існує. Але є закріплені в законодавчих актах України, що відрізняються одна від одної, процедури провадження у справах про адміністративні правопорушення вчинених в окремих сферах господарської, підприємницької діяльності. Умовно ці сфери, або адміністративні правопорушення в них, можна розділити на три групи: 1) правопорушення в сфері зовнішньоторговельних фіскальних інтересів держави, пов’язані з порушенням правил переміщення товарів і транспортних засобів юридичними особами через митний кордон України; 2) правопорушення в сфері внутрішньої політики, пов'язані зі сплатою юридичними особами податків, зборів та інших обов'язкових платежів; 3) адміністративні правопорушення вчинені юридичними особами у сфері інших видів загальногосподарської діяльності (будівництво, експлуатація спецбудівель, користування природними ресурсами, навколишнім середовищем і т.д.).

Таким чином, однією з особливостей провадження у справах про адміністративні правопорушення юридичних осіб є його множинність, існування двох різновидів проваджень про адміністративні правопорушення в різних сферах господарської діяльності:

1) провадження у справах про порушення митних правил;

2) умови і порядок проваджень у справах про адміністративні правопорушення, вчинених юридичними особами в інших сферах господарської діяльності (порушення правил торгівлі, природокористування, випуску й обігу цінних паперів, антимонопольних й екологічних правил, правил протипожежної безпеки, санітарних норм, будівельних стандартів). Провадження у кожній із зазначених сфер має свої специфічні особливості. Наприклад, відповідно до статистики, яку наводить Державна податкова адміністратація протягом 2005 року було складено 34,8 тисяч протоколів про адміністративне правопорушення передбачене ст. 163 КупАП, протягом 2006 року – 23,7 тисячі та у 2007 році 22,2 тисячі.

Отже, автор доходить висновку, що провадження у справах про адміністративні правопорушення відносно юридичних осіб ведеться в значній частині на основі процесуальних норм інших галузей права. Розвиток законодавства відбувається шляху змішання процесуальних норм адміністративного законодавства з новаційними процесуальними нормами інших галузей права.

Підрозділ 3.3. «Механізм досягнення мети адміністративного покарання при притягненні до відповідальності юридичних осіб» присвячений визначенню яким саме чином відповідальність юридичних осіб можна віднести до адміністративної відповідальності.

На думку автора, при такому підході механізм досягнення мети превенції при залученні до відповідальності юридичної особи виглядатиме таким чином. Факт покладання відповідальності, поза сумнівом, впливає на свідомість тих фізичних осіб, які утворюють юридичну особу та діють від її імені. Ці фізичні особи здатні змінювати свою поведінку, зокрема шляхом вживання «активних заходів» – зміни своїх взаємин так, щоб надалі подібних порушень допущено не було. Зазнаючи покарання, юридична особа змінює свій «суб'єктивний стан» – регулює внутрішні відносини у колективі, дефект в яких привів до здійснення правопорушення, для того, щоб надалі подібного правопорушення допущено не було. У результаті юридична особа змінює свою «поведінку» і можна говорити про механізм досягнення мети адміністративного покарання – приватної превенції. Мета загальної превенції досягається аналогічним чином.

Слід заздалегідь спробувати відповісти на деякі з найвірогідніших запитань, що виникають під час міркувань. Наприклад, важливим є запитання: якщо всі працівники юридичної особи, які працювали на момент залучення до відповідальності і зробили відповідні висновки з факту відбування покарання, звільняться, склад працівників зміниться, то чи збережеться у такому разі результат залучення до відповідальності? Дисертант вважає, що так. Працівників юридичної особи, які працюють на момент залучення до відповідальності та прийнявши до відома факт залучення до відповідальності змінюють свої внутрішні організаційні взаємозв'язки так, щоб вирішення цього питання більш не залишалося без контролю, щоб його вирішенням займався працівник, який володіє належною кваліфікацією, і т.д. Вирішення організаційних питань усередині юридичної особи, як правило, фіксується у внутрішніх локальних актах – посадових інструкціях, наказах тощо. При зміні працівника його посадові обов'язки, правила його взаємодії з іншими працівниками залишаються незмінними. Якщо ці питання будуть вирішені, то зміна працівника для досягнення мети превенції не має значення.

На жаль, нині в Україні далеко не всіма органами адміністративної юрисдикції ведеться облік фактів залучення юридичних осіб до адміністративної відповідальності, тому важко говорити про досягнення мети відповідальності. Хоча дані про те, як часто юридичними особами вчиняються правопорушення вже після залучення їх до відповідальності за подібні діяння, являються безцінним матеріалом для науки, законодавця і правозастосовуючих органів, оскільки дозволяють говорити про ефективність адміністративної відповідальності юридичних осіб.

ВИСНОВКИ

У висновках узагальнюються результати дисертаційного дослідження, формулюються рекомендації щодо їх наукового і практичного застосування у сфері адміністративної відповідальності юридичних осіб.

Результати дослідження можна викласти у наступних концептуальних висновках:

1. В ході дослідження визначені специфічні ознаки адміністративної відповідальності юридичних осіб:

- адміністративна відповідальність юридичної особи, не переслідує мети компенсації матеріального збитку нанесеного державі;

- адміністративне правопорушення з боку юридичної особи є єдиною підставою настання адміністративної відповідальності, тобто юридичною особою порушене зобов'язання перед державою в цілому, невиконано державний обов'язок, а шкода заподіяна державним інтересам;

- адміністративна відповідальність юридичних осіб реалізується, як правило, у формі грошового штрафу. У цих випадках адміністративне стягнення спрямоване на матеріальні активи, кошти  юридичної особи;

- адміністративна відповідальність юридичних осіб не обмежується застосуванням адміністративних стягнень із метою покарання, навпроти, вона носить двоїстий характер: одна сторона відповідальності – це  застосування властиво адміністративних стягнень із метою покарання, державного осуду винного суб'єкта, відновлення соціальної справедливості, друга сторона – примус юридичної особи, організації до виконання державного обов'язку, від якої воно неправомірно й винне відмовилося.

2. В ході проведеного дослідження, ми дійшли висновку, що адміністративна відповідальність єдина й тому є необґрунтованим її розосередження як по інших галузях права, так і по філософсько-юридичним категоріях позитивної, негативної (ретроспективної) і проспективної відповідальності. Адміністративна відповідальність юридичних осіб співвідноситься з поняттям адміністративного примусу як частина й ціле. У підставі застосування до юридичних осіб заходів відповідальності повинне лежати вчинене або чинене адміністративне правопорушення - винне, протиправне, карне діяння, що представляє шкоду для суспільної безпеки. Будучи частиною комплексу заходів адміністративного примусу адміністративна відповідальність юридичних осіб крім мети державного осуду та покарання має на меті забезпечити виконання юридичною особою запропонованих дій, юридичних обов'язків, вимог уповноважених державних органів під погрозою застосування адміністративних санкцій.

3. У цілому, для всього інституту адміністративної відповідальності юридичних осіб характерна наступна система адміністративних стягнень:

а)       заходи морально-правового характеру у формі попередження;

б)      заходи майнового й грошового стягнення у формі штрафу, стягнення вартості товарів і транспортних засобів, конфіскації предметів, що явилися безпосередніми об'єктами  здійснення правопорушення;

в)      стягнення, спрямовані на обмеження діяльності юридичних осіб, позбавлення їхніх окремих повноважень або позбавлення спеціального права, можуть застосовуватися у формі відкликання (анулювання) ліцензії (дозволу).

4. За суб'єктним складом адміністративної відповідальності можна відзначити наступні особливості:

а) для визнання якої-небудь особи суб'єктом адміністративної відповідальності необхідна наявність в неї адміністративної правосуб'єктності, що складається із правоздатності, дієздатності й адміністративної деліктоспроможності;

б)      суб'єктами адміністративної відповідальності є деліктоспроможні юридичні особи, а також структурні підрозділи цих юридичних осіб, створення яких передбачено законодавством;

5. Сукупність об'єктивного (через відношення державного юрисдикційного органа) і суб'єктивного (через відношення колективу, адміністрації юридичного особи-порушника) підходів дозволяє стверджувати, що в науці адміністративного права може існувати комплексне розуміння провини юридичних осіб, що включає в себе об'єктивний і суб'єктивний підходи.

6. Розгляд питання про адміністративну відповідальність юридичних осіб неможливо без розуміння юридичної особи не як «колективного суб'єкта», але як організації, що проявляють властивості індивідуального суб'єкта права, і реалізуючого свою право- і дієздатність за допомогою діяльності власної адміністрації, але залишаючись при цьому повністю самостійним правосуб’єктним учасником правовідносин, що виникають із приводу здійснення адміністративних правопорушень. Реалізація принципу індивідуалізації адміністративного стягнення неможлива без розуміння тієї обставини, що будь-яка організація як володіє правами юридичної особи, так і не володіє ними, повинна розглядатися, у випадку здійснення адміністративного правопорушення, як індивідуальний, самостійний правопорушник. Відповідно, провадження по справах про адміністративні правопорушення юридичних осіб повинне бути орієнтоване винятково на вирішення адміністративних справ індивідуальних порушників.

7. Відмінною рисою провадження по справах про адміністративні правопорушення, вчинених юридичними особами, є та обставина, що адміністративна юрисдикція відносно організацій здійснюється переважно в позасудовому порядку й на основі кодифікованих актів - кодексів, але з конкретизацією положень останніх у підзаконних нормативних актах. На наш погляд, важливою сучасною рисою провадження по справах про адміністративні правопорушення є те, що існує можливість використання судової процедури, причому не тільки на стадії розгляду справи в інстанціях, але й на стадії безпосереднього виконання актів державних юрисдикційних органів про накладення адміністративних стягнень.

У вступі автор обґрунтовує вибір та актуальність теми, показує зв’язок її з науковими програмами та ступінь розробки, окреслює об’єкт і предмет дослідження, визначає мету, завдання, методи і наукову новизну дослідження та практичну значимість його результатів, подає відомості про апробацію результатів дослідження, його структуру та обсяг.

Перший розділ «Сутність адміністративної відповідальності юридичних осіб» складається з трьох підрозділів і присвячений розгляду теоретичних засад дослідження адміністративної відповідальності юридичних осіб.

У підрозділі 1.1. «Адміністративна відповідальність як різновид юридичної відповідальності» дисертант визначає місце адміністративної відповідальності в системі юридичної відповідальності.

Важливе значення адміністративної відповідальності пояснюється дисертантом тим, що адміністративні правопорушення – одні з найпоширеніших серед усіх видів правопорушень. І хоча суспільна небезпека (шкідливість) кожного окремого адміністративного правопорушення є невеликою, але загальна сумарна кількість адміністративних правопорушень становить значну загрозу для держави і суспільства та потребує адекватного реагування.

Головною проблемою юридичної відповідальності взагалі та, зокрема, адміністративної у сучасному суспільстві є забезпечення законності, попередження та припинення правопорушень, максимально можливе відшкодування шкоди, яка нанесена суспільству та правопорядку. При цьому повинні вирішуватись два взаємопов'язані завдання: по-перше, суспільство та кожний громадянин повинні бути впевнені, що правопорушення припиняються за допомогою адекватних їм засобів державного примусу, що права та інтереси, які охороняються законом, надійно захищені від протиправних посягань; по-друге, боротьба з правопорушеннями ведеться на підставі закону, забезпечуючи недоторканність прав і свобод громадянина, який не скоїв нічого протиправного.

Під час дослідження автор доходить висновку, що адміністративна відповідальність також виконує важливу профілактичну роль.

У результаті дисертант стверджує, що однією із проблем адміністративної відповідальності є проблема визначення її поняття та ознак, які відокремлюють цей вид юридичної відповідальності від інших. Від її вирішення залежить як теоретична конструкція цього виду юридичної відповідальності, так і законотворча практика. Важливою є також розробка і запровадження саме законодавчого визначення адміністративної відповідальності.

Підрозділ 1.2. «Адміністративна відповідальність юридичних осіб: історико-правовий аналіз» присвячений дослідженню виникнення в юридичній науці поняття відповідальності юридичних осіб, а також розвитку та становленню цього феномена.

Законодавче та науково-теоретичне оформлення адміністративної відповідальності, як самостійного виду в нашій країні здійснилося протягом XX століття. Вже на його початку на території Російської імперії відбувалися події, які свідчили про реальне застосування адміністративної відповідальності. Тому, відомі вчені-адміністративісти дореволюційної епохи, такі як А.І.Елістратов, А.М.Кулішер, В.О. Дерюжинський та інші в своїх працях вказували на «юрисдикційну функцію адміністративних установ, які при виконанні своїх поліцейських повноважень мають можливість призначати стягнення в порядку охорони, тобто у позасудовому порядку та наявність теорії про каральну санкцію адміністративних актів і дослідження особливостей так званих адміністративних деліктів, які порушують адміністративні розпорядження». Але на той час науковці ще не визнавали такого виду юридичної відповідальності, як адміністративна.

Тому автор робить висновок, що до революції 1917 року в Російській імперії не набула широкого розповсюдження практика застосування адміністративних стягнень і правова наука, стримано ставилась до такого виду юридичної відповідальності, як адміністративна.

Протягом 20-30-х років XX століття, незважаючи на широку практику застосування стягнень в адміністративному (позасудовому) порядку за різноманітні правопорушення через ряд об'єктивних та суб'єктивних причин не відбулося визначення і оформлення адміністративної відповідальності ні в законодавстві, ні в адміністративно-правовій науці. На початку 30-х років галузь адміністративного права фактично перестала існувати, тобто дослідження адміністративно-правових проблем, у тому числі і проблем адміністративної відповідальності, значно скоротилось. Це пояснювалось тим, що державне управління в умовах того часу здійснювалось шляхом організаційного впливу, а правові форми і методи, на думку керівної верхівки, були зайвими наслідками буржуазної епохи.

Після відновлення у 1938 р. адміністративного права почала розвиватись і галузь адміністративно-правової науки.

З початку 50-х років відокремлюється на науковому рівні та оформлюється в законодавстві інститут адміністративної відповідальності.

В даному підрозділі автор доходить висновку, що розвиток і становлення інституту адміністративної відповідальності юридичних осіб у вітчизняному адміністративному праві можна розглядати на тлі трьох періодів його законодавчого оформлення й удосконалення. Перший період від 1917 по 1961 рр., другий – від 1961 по 1981 рр., третій – з 1981 до 1991 рр. Часовий відрізок від 1991 року до сьогодні також являє собою окремий етап розвитку законодавства про адміністративну відповідальність юридичних осіб, що характеризується найбурхливішим і динамічним законодавчим відокремленням норм про адміністративну відповідальність суб’єктів даного виду. Важливо зазначити, що більшість діючих нормативних актів про адміністративну відповідальність юридичних осіб прийнято саме в цей період. У цілому ж, як доведено наукою адміністративного права, «радянське законодавство про адміністративне правопорушення протягом багатьох років розвивалася як сума розрізнених нормативних актів про відповідальність за окремі види провин».

У підрозділі 1.3. «Поняття адміністративної відповідальності юридичної особи» досліджено зміст поняття адміністративної відповідальності юридичних осіб.

Відповідальність у загальноправовому значенні розглядається дисертантом, в першу чергу, в якості негативної реакції з боку держави на порушення встановленого правопорядку.

Під час дослідження дисертант доходить висновку, що у праві сформувалися два підходи до проблеми відповідальності:

1) юридична відповідальність розглядається як негативна реакція держави на правопорушення, що спричиняє обов’язок особи, яка скоїла правопорушення, перетерпіти примусові заходи у формі особистих, майнових, організаційних наслідків;

2) відповідальність розглядається не тільки як несприятливі наслідки для правопорушника, але й як необхідність виконати юридичний обов’язок під впливом державного примусу.

На думку автора, для з’ясування місця адміністративної відповідальності у великому комплексі примусових заходів важливо визначити їхнє правильне співвідношення і проектувати його стосовно проблеми адміністративної відповідальності юридичних осіб, організацій, із всією специфікою їхньої діяльності й особливостями правового статусу.

Дисертант підтримує перший погляд на адміністративну відповідальність, що знайшов чимало прихильників у вітчизняному адміністративному праві. Цей погляд розуміється в розкритті відповідальності через реалізацію санкцій, але тільки тих, що мають на меті покарання правопорушника, а саме адміністративних стягнень, як наслідок правопорушення, як реакцію держави на його скоєння. Сутність даного підходу ґрунтується на єдності й одночасно розмежуванні реалізації адміністративно-правових санкцій і адміністративної відповідальності.

Таким чином, адміністративна відповідальність – це завжди примус, що застосовується на підставі специфічних ознак, при відсутності яких він не може перетворитися у відповідальність. Виявлення цих ознак дозволить відмежувати адміністративну відповідальність юридичної особи від іншої системи примусових заходів.

Другий розділ «Особливості складу адміністративного правопорушення як підстави адміністративної відповідальності юридичних осіб» складається з двох підрозділів і присвячений детальному аналізу елементів складу адміністративного правопорушення, що виступає підставою відповідальності юридичної особи.

У підрозділі 2.1. «Юридична особа як суб’єкт адміністративної відповідальності» досліджуються особливості юридичної особи як суб’єкта адміністративної відповідальності.

На думку автора, одним із основних компонентів складу будь-якого правопорушення є наявність суб’єкта відповідальності, тобто особи, яка скоїла правопорушення, і яке має визначену сукупність ознак (якостей), що дозволяють притягнути її до відповідальності. Відсутність правового визнання особи як суб’єкта відповідальності означає неможливість настання відповідальності як такої поза залежністю від її видової приналежності: карна, адміністративна, дисциплінарна. Так, наприклад, юридичні особи не визнаються правом як суб’єкти кримінальної відповідальності. Дослідження особливостей суб’єктного складу адміністративного правопорушення, виділення загальних ознак таких суб’єктів адміністративної відповідальності, як юридичних осіб являє основу проблеми для вивчення правовідносин, що складаються в зв’язку з адміністративною відповідальністю.

Дослідження, здійснене у цьому підрозділі, дає підстави стверджувати, що в даний час адміністративна відповідальність поширюється не тільки на фізичних осіб, а й дедалі більшою мірою і на юридичних осіб. Виникнення приватних і акціонерних організацій спричинило можливість застосування до таких суб’єктів великих штрафних санкцій та інших стягнень за порушення обов’язкових правил, встановлених законодавством. Дане коло суб’єктів адміністративної відповідальності може бути, на думку дисертанта, розширене поняттям «юридичні особи». Термін «юридичні особи», що є цивілістичним за походженням і сутністю, був прийнятий наукою адміністративного права не відразу. Наприклад, досвід США у сфері податкового контролю свідчить, що притягнення до відповідальності юридичних осіб за податкові правопорушення може бути корисним для українського законодавства, адже ухилення від сплати податків здійснюється найчастіше не тільки в інтересах керівника фірми, а й в інтересах підприємства, де присутні інтереси всіх засновників.

Отже, автор стверджує, що існують правосуб’єктні організації, юридичні особи, і організації (неюридичні особи). Усе це суб'єкти адміністративного права.

Підрозділ 2.2. «Провина як проблема підстави адміністративної відповідальності юридичних осіб» присвячений вивченню такого елементу складу адміністративного правопорушення як вина і його застосування до юридичної особи.

Дослідження, здійснене в цьому підрозділі, дозволяє стверджувати, що визначення провини в адміністративній відповідальності юридичної особи містить певні труднощі через те, що організація, як суб'єкт відповідальності, позбавлена можливості що-небудь передбачати, тому що термін «юридична особа» є умовним. Є підстави вважати, що в адміністративному праві вина такого суб’єкта як юридична особа насамперед зв'язана не із суспільною небезпекою своєї провини й усвідомленням цієї суспільної небезпеки, а скоріше з протиправністю діяння. Аксіома про те, що необхідною ознакою адміністративного правопорушення є його протиправність, що виражається в порушенні загальнообов'язкових правил є хрестоматійною в науці адміністративного права. Проте, у відношенні адміністративної відповідальності юридичних осіб протиправність діяння деякими авторами, що досліджують дану проблему, визначається у заподіянні адміністративним правопорушенням шкоди і наявності причинного зв’язку між дією або бездіяльністю юридичної особи і шкодою, що наступила, і виражається адміністративна протиправність діяння, що спричиняє адміністративну відповідальність юридичної особи.

На думку автора, у цьому випадку відбувається змішання понять: протиправність – це формально-правова категорія, формована волею законодавця, що присутня не тільки в матеріальних, а й у формальних складах адміністративних правопорушень і тому вона не повинна розумітися в зв'язку з заподіяним. При цьому ще раз акцентується увага на тому, що наявність протиправності дії (бездіяльності) ще недостатньо для вирішення питання про притягнення особи до адміністративної відповідальності. Варто встановити винність даної особи. Провина – необхідна умова будь-якої відповідальності. Тому дисертант стверджує, що юридична відповідальність можлива, доцільна і справедлива лише при наявності провини правопорушника. Це твердження повною мірою належить і до адміністративної відповідальності юридичних осіб.

Дисертант доходить висновку, що з огляду на специфіку такого суб'єкта правовідносин, як юридична особа, його провина має розглядатися як прийняття або неприйняття всіх необхідних і можливих заходів для запобігання порушення або пом’якшення його несприятливих наслідків.

У третьому розділі «Застосування заходів адміністративної відповідальності до юридичних осіб» міститься два підрозділи і досліджуються особливості засобів адміністративної відповідальності, що застосовуються до юридичних осіб.

Підрозділ 3.1. «Зміст та види заходів адміністративної відповідальності, які застосовуються до юридичних осіб» присвячений дослідженню засобів адміністративної відповідальності, які можуть застосовуватись до юридичних осіб.

У результаті аналізу засобів адміністративної відповідальності, що можуть застосовуватись до юридичних осіб, автор робить висновок, що адміністративні стягнення, які застосовуються до юридичних осіб, не приведені до чіткої системи, їх повний перелік не зафіксований в жодному нормативному акті.

Здійснений аналіз чинного законодавства про адміністративну відповідальність юридичних осіб дає можливість до числа адміністративних стягнень, які можуть бути до них застосовані, віднести:

попередження;

штраф;

пеню;

конфіскацію предметів, що безпосередньо пов’язані зі скоєнням проступку і перебувають у власності правопорушника;

вилучення незаконно отриманої виручки;

безоплатне вилучення незаконно добутих продуктів моря;

вилучення товарів з неправомірно використаним позначенням або копій виробів іншого господарюючого суб'єкта;

офіційне спростування за рахунок порушника поширених ним неправдивих, неточних або неповних відомостей;

анулювання дозволу чи ліцензії;

зупинення певного виду діяльності;

зупинення всієї діяльності юридичної особи на певний строк;

припинення юридичної особи (примусовий поділ (реорганізація) або ліквідація).

На думку дисертанта, важливим є встановлення зв’язків між різними видами стягнень. Наприклад, в чинному законодавстві не визначено, які зі стягнень, що застосовуються до юридичних осіб, є основними, а які додатковими. Однак досить поширена ситуація, коли до правопорушника за скоєння одного адміністративного правопорушення застосовується два адміністративних стягнення одночасно.

Відповідно ж до чинного законодавства за скоєння одного проступку до порушника може бути застосовано лише одне стягнення, або одне основне і одне додаткове стягнення. Тому з метою вирішення цього питання перелік основних і додаткових стягнень має бути встановлений законом. На думку автора, до числа основних стягнень мають бути віднесені попередження, штраф, пеня, анулювання дозволу чи ліцензії, зупинення певного виду діяльності чи зупинення всієї діяльності юридичної особи на певний строк, примусовий поділ (реорганізація) юридичної особи. До числа додаткових слід віднести стягнення, які мають досить спеціалізований характер і виражену правовідновлюючу функцію: вилучення незаконно отриманої виручки, вилучення товарів з неправомірно використаним позначенням або копій виробів іншого господарюючого суб’єкта, офіційне спростування за рахунок порушника поширених ним неправдивих, неточних або неповних відомостей, безоплатне вилучення незаконно добутих продуктів моря. конфіскація може розглядатись і як основне і як додаткове стягнення.

Крім поділу на основні і додаткові, що має бути встановлений законом і критерієм якого є особливості порядку накладення, адміністративні стягнення можуть бути класифіковані і за таким критерієм як характер впливу.

У підрозділі 3.2. «Особливості накладення стягнень на юридичних осіб» досліджується порядок та підстави накладення адміністративних стягнень на юридичних осіб. Аналіз накладення стягнень на юридичних осіб дозволяє стверджувати про специфічність даного процесу, а саме: сфера застосування адміністративних стягнень стосовно юридичних осіб включає безліч галузей господарської, виробничої або підприємницької діяльності, забезпечення санітарно-екологічного благополуччя, валютного й експортного контролю, дотримання антимонопольного законодавства, охорони природних ресурсів, фінансово-кредитні, податкові, а також інші відносини в сфері комерційної та підприємницької діяльності.

Нині єдиного порядку провадження у справах про адміністративні правопорушення, вчинених юридичними особами, у законодавстві не існує. Але є закріплені в законодавчих актах України, що відрізняються одна від одної, процедури провадження у справах про адміністративні правопорушення вчинених в окремих сферах господарської, підприємницької діяльності. Умовно ці сфери, або адміністративні правопорушення в них, можна розділити на три групи: 1) правопорушення в сфері зовнішньоторговельних фіскальних інтересів держави, пов’язані з порушенням правил переміщення товарів і транспортних засобів юридичними особами через митний кордон України; 2) правопорушення в сфері внутрішньої політики, пов'язані зі сплатою юридичними особами податків, зборів та інших обов'язкових платежів; 3) адміністративні правопорушення вчинені юридичними особами у сфері інших видів загальногосподарської діяльності (будівництво, експлуатація спецбудівель, користування природними ресурсами, навколишнім середовищем і т.д.).

Таким чином, однією з особливостей провадження у справах про адміністративні правопорушення юридичних осіб є його множинність, існування двох різновидів проваджень про адміністративні правопорушення в різних сферах господарської діяльності:

1) провадження у справах про порушення митних правил;

2) умови і порядок проваджень у справах про адміністративні правопорушення, вчинених юридичними особами в інших сферах господарської діяльності (порушення правил торгівлі, природокористування, випуску й обігу цінних паперів, антимонопольних й екологічних правил, правил протипожежної безпеки, санітарних норм, будівельних стандартів). Провадження у кожній із зазначених сфер має свої специфічні особливості. Наприклад, відповідно до статистики, яку наводить Державна податкова адміністратація протягом 2005 року було складено 34,8 тисяч протоколів про адміністративне правопорушення передбачене ст. 163 КупАП, протягом 2006 року – 23,7 тисячі та у 2007 році 22,2 тисячі.

Отже, автор доходить висновку, що провадження у справах про адміністративні правопорушення відносно юридичних осіб ведеться в значній частині на основі процесуальних норм інших галузей права. Розвиток законодавства відбувається шляху змішання процесуальних норм адміністративного законодавства з новаційними процесуальними нормами інших галузей права.

Підрозділ 3.3. «Механізм досягнення мети адміністративного покарання при притягненні до відповідальності юридичних осіб» присвячений визначенню яким саме чином відповідальність юридичних осіб можна віднести до адміністративної відповідальності.

На думку автора, при такому підході механізм досягнення мети превенції при залученні до відповідальності юридичної особи виглядатиме таким чином. Факт покладання відповідальності, поза сумнівом, впливає на свідомість тих фізичних осіб, які утворюють юридичну особу та діють від її імені. Ці фізичні особи здатні змінювати свою поведінку, зокрема шляхом вживання «активних заходів» – зміни своїх взаємин так, щоб надалі подібних порушень допущено не було. Зазнаючи покарання, юридична особа змінює свій «суб'єктивний стан» – регулює внутрішні відносини у колективі, дефект в яких привів до здійснення правопорушення, для того, щоб надалі подібного правопорушення допущено не було. У результаті юридична особа змінює свою «поведінку» і можна говорити про механізм досягнення мети адміністративного покарання – приватної превенції. Мета загальної превенції досягається аналогічним чином.

Слід заздалегідь спробувати відповісти на деякі з найвірогідніших запитань, що виникають під час міркувань. Наприклад, важливим є запитання: якщо всі працівники юридичної особи, які працювали на момент залучення до відповідальності і зробили відповідні висновки з факту відбування покарання, звільняться, склад працівників зміниться, то чи збережеться у такому разі результат залучення до відповідальності? Дисертант вважає, що так. Працівників юридичної особи, які працюють на момент залучення до відповідальності та прийнявши до відома факт залучення до відповідальності змінюють свої внутрішні організаційні взаємозв'язки так, щоб вирішення цього питання більш не залишалося без контролю, щоб його вирішенням займався працівник, який володіє належною кваліфікацією, і т.д. Вирішення організаційних питань усередині юридичної особи, як правило, фіксується у внутрішніх локальних актах – посадових інструкціях, наказах тощо. При зміні працівника його посадові обов'язки, правила його взаємодії з іншими працівниками залишаються незмінними. Якщо ці питання будуть вирішені, то зміна працівника для досягнення мети превенції не має значення.

На жаль, нині в Україні далеко не всіма органами адміністративної юрисдикції ведеться облік фактів залучення юридичних осіб до адміністративної відповідальності, тому важко говорити про досягнення мети відповідальності. Хоча дані про те, як часто юридичними особами вчиняються правопорушення вже після залучення їх до відповідальності за подібні діяння, являються безцінним матеріалом для науки, законодавця і правозастосовуючих органів, оскільки дозволяють говорити про ефективність адміністративної відповідальності юридичних осіб.