АДМІНІСТРАТИВНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПРАВОПОРУШЕННЯ У СФЕРІ БЕЗПЕКИ ДОРОЖНЬОГО РУХУ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначений її зв’язок із науковими планами та програмами, мета і задачі, об’єкт і предмет, методи дослідження, наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, апробація результатів дисертації та публікації.

Розділ 1 «Загальна характеристика адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху» складається з трьох підрозділів.

Підрозділ 1.1 «Концептуально-понятійне визначення безпеки дорожнього руху» присвячений аналізу безпеки дорожнього руху та її складових елементів. У результаті дослідження поглядів вітчизняних та зарубіжних учених до дефініції поняття «безпека дорожнього руху» було визначено основні концепції його тлумачення.

На підставі аналізу нормативних та доктринальних джерел автор зазначає, що безпека дорожнього руху є системою суспільних відносин, яка складається у сфері дорожнього руху для захисту інтересів його учасників у переміщенні та відображає стан їх захищеності від дорожньо-транспортних пригод.

Доведено, що безпека дорожнього руху забезпечується цілісністю її соціальної, нормативно-правової, інституційної, технічної, економічної, деліктної та наукової складових.

У підрозділі 1.2 «Поняття та генезис адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху» висвітлено місце й роль адміністративної відповідальності у забезпеченні безпеки дорожнього руху. Зазначається, що адміністративна відповідальність є вагомим інструментом впливу держави на поведінку учасників дорожнього руху.

Проаналізовано історичний розвиток адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху, в якому виділено чотири періоди.

На підставі аналізу наукової літератури, нормативних джерел та результатів власних досліджень сформульовано авторське поняття адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху, яку запропоновано розуміти як застосування до осіб, котрі вчинили адміністративні проступки (порушення норм законодавства про дорожній рух), адміністративних стягнень, що спричиняють негативні наслідки майнового, морального, особистісного чи іншого характеру і накладаються уповноваженими на те органами чи посадовими особами на підставах і в порядку, встановлених нормами адміністративного законодавства.

У підрозділі 1.3 «Зарубіжний досвід застосування заходів адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері дорожнього руху» вивчено закордонний досвід регулювання питань адміністративної відповідальності за правопорушення на автомобільному транспорті. При цьому перевагу надано законодавству держав Східної Європи, правові системи яких є найбільш схожими на систему права України.

Зроблено висновок щодо необхідності запозичення досвіду зарубіжних країн стосовно: видів адміністративних стягнень за порушення правил дорожнього руху (зокрема, систему адміністративних стягнень може бути доповнено такими заходами як обмеження, заборона або припинення діяльності суб’єкта господарювання); розмірів адміністративних штрафів (встановлюється здебільшого у розмірі реальної шкоди, а в деяких державах до суми реальної шкоди додається ще й майновий розмір наслідків, які ця шкода завдасть у майбутньому); запровадження системи нарахування штрафних балів (США, Канада, Великобританія); застосування комбінації з різних санкцій (наприклад, у Норвегії вилучення посвідчення водія застосовується як додатковий захід покарання в поєднанні зі штрафом і тюремним ув’язненням); стягнення штрафу на місці скоєння адміністративного правопорушення (Німеччина, Швеція, Швейцарія, Франція); встановлення покарання за найнебезпечніші порушення правил дорожнього руху у вигляді тюремного ув’язнення (Японія); законодавчого закріплення довічного позбавлення права на керування транспортними засобами (Данія, Норвегія); вдосконалення технічних засобів організації та нагляду за дорожнім рухом тощо.

Наголошено, що вдосконалення законодавства України про адміністративну відповідальність у сфері безпеки дорожнього руху з урахуванням зарубіжного досвіду має відбуватись таким чином, щоб зберегти позитивні надбання національної системи права.

Розділ 2 «Матеріально-правовий аспект адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху» складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 2.1 «Підстави адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху» наголошено, що єдиною підставою застосування адміністративної відповідальності у сфері безпеки дорожнього руху є вчинення проступку, тоді як реальне настання адміністративної відповідальності за порушення правил дорожнього руху можливе лише за наявності трьох ознак: нормативної, фактичної та процесуальної.

Встановлено, що адміністративному правопорушенню у сфері безпеки дорожнього руху властиві усі загальні ознаки адміністративного проступку – суспільна небезпечність, протиправність, винність, караність. Він також є діянням (дією або бездіяльністю), вчиненим деліктоздатним суб’єктом. Проте ці ознаки мають свої особливості, які свідчать про своєрідність його як самостійного виду адміністративного проступку.

Сформульовано поняття «адміністративне правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху» як суспільно небезпечне, протиправне, винне (умисне або необережне) діяння (дія чи бездіяльність), яке порушує закріплені в адміністративному законодавстві права учасників дорожнього руху на безпечні та комфортні умови користування вулично-шляховою мережею і за яке законом передбачено адміністративну відповідальність.

У підрозділі 2.2 «Об’єктивні ознаки адміністративних правопорушень у сфері безпеки дорожнього руху» досліджено об’єктивні елементи складів адміністративних правопорушень у сфері безпеки дорожнього руху.

Здобувач обґрунтовує позицію, згідно з якою об’єктом адміністративного правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху є саме ті суспільні відносини, які охороняються нормами адміністративного права.

У межах цього об’єкта були виділені та охарактеризовані родові та безпосередні об’єкти складів адміністративних правопорушень у сфері безпеки дорожнього руху. При цьому зазначено, що під безпосереднім об’єктом складу такого порушення слід розуміти ті конкретні суспільні відносини, яким може завдати шкоди особа, винна у порушенні вимог законодавства про дорожній рух.

Ураховуючи особливості родового об’єкта названих правопорушень, а також суспільну шкідливість адміністративних деліктів, що вчиняються у сфері безпеки дорожнього руху, запропоновано їх в окрему главу КУпАП під назвою «Адміністративні правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху».

Характеризуючи об’єктивну сторону вказаних правопорушень, здобувач зазначає, що адміністративне правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху може бути вчинено як у формі дії (наприклад, порушення правил проїзду залізничних переїздів, пошкодження транспортних засобів, керування транспортним засобом у стані сп’яніння тощо), так і у формі бездіяльності (наприклад, невиконання законних вимог посадових осіб ДАІ).

Обґрунтовано висновок, що важливим елементом об’єктивної сторони правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху є місце та наслідки скоєного порушення.

У підрозділі 2.3 «Суб’єктивні ознаки адміністративних правопорушень у сфері безпеки дорожнього руху» досліджено особливості суб’єкта та суб’єктивної сторони адміністративних правопорушень у сфері безпеки дорожнього руху.

При визначенні виду та меж відповідальності винних осіб за правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху запропоновано керуватися такими чинниками: 1) характеристика особистості винної особи; 2) систематичність вчинення винною особою правопорушень у розглядуваній сфері; 3) наявність та обсяг заподіяних матеріальних і моральних збитків.

Зазначено, що суб’єктивна сторона адміністративного правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху характеризується ознаками, притаманними суб’єктивній стороні будь-якого адміністративного проступку, і полягає у встановленні в діяннях особи конкретної форми вини, а також мотивів і цілей проступку.

Також визначено, що адміністративні проступки в досліджуваній сфері можуть вчинятися як навмисно, так і з необережності. Встановлено, що понад
60 % адміністративних проступків на автомобільному транспорті вчиняються у формі умислу. Необережна форма вини в правопорушеннях зазначеної категорії проявляється у недбалій, самовпевненій поведінці, найчастіше у формі бездіяльності.

Акцентовано на необхідності розширення переліку видів суб’єктів адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху шляхом встановлення нового виду цих суб’єктів – юридичних осіб. Такий підхід до визначення суб’єктів адміністративної відповідальності спостерігається в багатьох країнах, наприклад, у Росії, Угорщині, Чехії, Польщі, де поряд із фізичними особами до адміністративної відповідальності за порушення норм законодавства про дорожній рух може бути притягнуто і юридичні особи.

Розділ 3 «Процесуально-правовий аспект адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху» містить два підрозділи.

У підрозділі 3.1 «Адміністративні стягнення, що застосовуються за правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху» досліджено їх специфіку в цій сфері. Зазначено, що лише адміністративне стягнення є мірою відповідальності за адміністративне правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху.

Характеристиці підданий кожний вид адміністративних стягнень, що застосовуються у сфері безпеки дорожнього руху, та визначено прогалини щодо їх застосування. Акцентовано на тому, що найбільш застосовуваним серед інших видів стягнень на автомобільному транспорті є штраф. Але на сьогодні він не здатен виконувати превентивну, виховну і каральну функції. Відтак обстоюється позиція щодо необхідності перегляду його розмірів, переважно у бік збільшення, оскільки нині вони не відповідають суспільній шкідливості порушень у цій сфері. Обґрунтовано необхідність систематичного перегляду розмірів адміністративних штрафів за вказані правопорушення залежно від соціально-економічного стану країни. Також здобувач пропонує диференціювати адміністративні стягнення залежно від концентрації алкоголю в крові водія, одночасно застосовуючи штраф і позбавлення права керування транспортним засобом.

У зв’язку з проблемами, що виникають під час накладення адміністративного стягнення у вигляді адміністративного арешту до осіб, які притягаються до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ст. 130 КУпАП, доведено необхідність їх обов’язкової присутності на засіданні суду, у зв’язку з чим запропоновано внести зміни до ч. 2
ст. 268 КУпАП. Зазначений висновок підтримують 78 % опитаних здобувачем респондентів.

У підрозділі 3.2 «Характеристика провадження у справах про адміністративні правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху та шляхи його удосконалення» розкрито поняття, охарактеризовано стадії та розроблені шляхи вдосконалення провадження у справах про адміністративні правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху.

З’ясовано, що стадії адміністративного провадження у справах про правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху є окремими частинами провадження, кожна з яких має власні специфічні завдання, відрізняється колом учасників, а їх результати закріплюються у відповідних процесуальних документах.

На підставі соціологічних опитувань визначено нагальні проблеми щодо застосування в Україні механізму спрощеного оформлення ДТП його учасниками без присутності працівника ДАІ (складання «Європротоколу»), а саме: відсутність у водіїв бланків повідомлень про ДТП та знань щодо застосування «Європротоколу»; неможливість дійти згоди щодо обставин скоєння ДТП; неможливість на місці ДТП правильно визначити розмір шкоди тощо. Недосконалість наявного механізму застосування «Європротоколу» в Україні дозволила сформулювати комплекс заходів щодо подальшого його вдосконалення, який підтримали 86 % опитаних здобувачем респондентів.

Зазначено, що чинним законодавством передбачений Порядок тимчасового затримання та зберігання транспортних засобів на спеціальних майданчиках і стоянках, але відсутній законодавчо закріплений порядок повернення таких транспортних засобів, у зв’язку з чим автор розробив Порядок повернення транспортних засобів зі спеціальних майданчиків та стоянок.

З метою ефективного розслідування адміністративних правопорушень, скоєних за статтею 124 КУпАП, запропоновано законодавчо закріпити вимоги до проведення огляду місця ДТП та складання протоколу огляду місця дорожньо-транспортної пригоди як документа, котрим буде закріплено результати процесуальних дій, що слугуватиме повноцінним доказом під час розгляду справи та прийняття об’єктивного рішення. Зокрема, запропоновано доповнити КУпАП статтями 264-1 «Огляд місця дорожньо-транспортної пригоди» та 264-2 «Зміст протоколу огляду місця дорожньо-транспортної пригоди». З метою забезпечення високої якості протоколу огляду під час дослідження місця ДТП запропоновано використовувати зразок протоколу огляду місця пригоди, що використовується у кримінальному судочинстві (який оформляється у випадку ДТП з постраждалими).