АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВА ОХОРОНА ПРАВА НА КОМП’ЮТЕРНІ ПРОГРАМИ В УКРАЇНІ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, визначається зв’язок роботи з науковими програмами, його мета та завдання, характеризується об’єкт, предмет і методологічна основа дослідження, висвітлюється наукова новизна роботи та основні положення, що виносяться на захист, теоретична і практична значимість, апробація результатів дослідження, наводяться наукові публікації з теми дисертації.

Розділ 1 «Адміністративно-правові засади охорони права на комп’ютерні програми» складається з трьох підрозділів, в яких здійснено всебічний аналіз теоретико-правових засад адміністративно-правової охорони права на комп’ютерні програми.

У підрозділі 1.1 «Комп'ютерна програма як об’єкт адміністративно-правової охорони» розкрито юридичну природу комп’ютерної програми як об’єкту адміністративно-правової охорони.

На основі аналізу чинного законодавства, думок на цю проблематику вчених, здобувачем доведено, що комп’ютерні програми як об’єкт адміністративно-правової охорони – це продукти інтелектуальної творчості, що створені людиною, або їх об’єднаннями, є об’єктом авторського права та охороняються як літературні твори в процесі владно-розпорядчої діяльності публічною адміністрації, надання суб’єктам права інтелектуальної власності адміністративних послуг та застосування до порушників адміністративно-правових норм засобів адміністративного примусу та адміністративної відповідальності.

Сформульовано зміст і поняття адміністративно-правової охорони права на комп’ютерну програму у вузькому, широкому та найширшому розумінні. Адміністративно-правовий захист (адміністративно-правова охорона у вузькому розумінні) – це динамічні (активні) дії публічної адміністрації, спрямовані на відновлення порушеного права на комп’ютерну програму, усунення перешкод щодо законного володіння нею, що здійснюються засобами адміністративного права з можливістю застосування заходів адміністративного примусу та притягнення винних до адміністративної відповідальності.

Адміністративно-правова охорона у широкому розумінні складається з елементів динамічної діяльності публічної адміністрації, яка спрямована на попередження (профілактику) посягань на право на комп’ютерні програми, що здійснюється на основі реалізації адміністративно-правових норм.

Адміністративно-правова охорона у найширшому розумінні – це система впорядкованої адміністративно-правовими нормами діяльності публічної адміністрації, яка направлена на попередження правопорушень та відновлення порушеного права на комп’ютерну програму, динамічні (активні) дії публічної адміністрації, спрямовані на відновлення порушеного права на комп’ютерну програму, усунення перешкод щодо законного володіння нею, що здійснюються засобами адміністративного права з можливістю застосування заходів адміністративного примусу та притягнення винних до адміністративної відповідальності.

Підрозділ 1.2 «Адміністративно-правовий статус публічної адміністрації у сфері охорони права на комп’ютерні програми в Україні» присвячений розкриттю юридичної природи публічної адміністрації, яка бере участь в охороні права на комп’ютерну програму.

Дисертантом встановлено, що адміністративно-правові заходи стосовно охорони права на комп’ютерні програми виконують широке коло суб’єктів публічної адміністрації: Державна служба інтелектуальної власності, Український інститут промислової власності, Українське агентство з авторських і суміжних прав, Інститут інтелектуальної власності і права, Державне підприємство "Інтелзахист", Всеукраїнська асоціація інтелектуальної власності, Всеукраїнська асоціація патентних повірених України, Товариство винахідників і раціоналізаторів України; Українська асоціація власників товарних знаків, Державна служба боротьби з економічною злочинністю МВС України, Департамент боротьби з кіберзлочинністю і торгівлею людьми, а також Адміністрація Держспецзв’язку.

При цьому визначено, що Державна служба інтелектуальної власності – це головний суб’єкт публічної адміністрації, який здійснює адміністративно-правову охорону права інтелектуальної власності, зокрема права на комп’ютерні програми. Крім цього, існує широко коло інших організацій та служб, які в більшій чи меншій мірі беруть участь в адміністративно-правовій охороні права на комп’ютерні програми. Але, зважаючи на кількість та децентралізованість суб’єктів публічної адміністрації в аналізованій сфері, здобувач прийшов до висновку, що існуюча система охорони не є достатньо ефективною.

У підрозділі 1.3 «Адміністративно-правовий статус суб'єктів права на комп'ютерну програму» розкрита юридична природа суб’єктів права на комп’ютерну програму, які потребують захисту на основі реалізації адміністративно-правових норм.

Здійснивши ґрунтовний аналіз вітчизняного і міжнародного законодавства здобувач виявив, що до суб’єктів права на комп’ютерну програму відносяться: автори, спадкоємці та особи, яким автори чи їх спадкоємці передали свої авторські майнові права, а також співавтори. Вони мають досить широкий обсяг прав, що закріплені та охороняються міжнародним та вітчизняним законодавством. Проте їх обов’язки визначаються тільки декларативно. Відповідно дисертантом доведено, що суб’єкти права на комп’ютерну програму мають не тільки суб’єктивні права, але й публічні юридичні обов’язки, до яких відносяться, зокрема, обов’язок отримати ліцензію в Адміністрації Держспецзв’язку у разі ведення певної господарської діяльності.

Крім того, дисертант виявив, що адміністративна відповідальність суб’єктів права на комп’ютерну програму українським законодавством не передбачена, за винятком опосередкованої відповідальності загальних суб’єктів права за порушення авторських прав, антимонопольного чи ліцензійного законодавства. Отже, питання про внесення змін до КУпАП щодо встановлення відповідальності спеціального суб’єкта права – суб’єкта права на комп’ютерну програму є актуальним. Тим самим, запропоновано доповнити КУпАП статтю 212-6 частиною сьомою у наступній редакції: “Створення з метою використання, розповсюдження або збуту, а також розповсюдження або збут комп’ютерних програм, що призначені для здійснення незаконного доступу до інформації, яка зберігається, обробляється чи передається в інформаційних (автоматизованих) системах, – тягне за собою накладення штрафу від п’яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією засобів, що використовувалися для створення цих програм або без такої”.

Розділ 2 «Механізм адміністративно-правової охорони права на комп’ютерні програми» присвячений розкриттю динаміки адміністративного права стосовно забезпечення охорони права на комп’ютерні програми.

У підрозділі 2.1 «Поняття механізму адміністративно-правової охорони права на комп’ютерні програми та зміст деяких його елементів» на основі аналізу теорії адміністративного права здобувачем наведено авторське визначення та розкрито зміст механізму адміністративно-правової охорони права власності на комп’ютерні програми.

При цьому встановлено що адміністративно-правова норма у сфері адміністративно-правової охорони права на комп’ютерні програми – це загальнообов’язкове, встановлене Конституцією, іншими законами України та міжнародними нормативно-правовими актами, формально визначене правило поведінки учасників адміністративно-правових відносин у сфері охорони права на комп’ютерні програми, яке охороняється засобами державного примусу та підтримується суспільством. Адміністративно-правовим нормам, як головному елементу механізму адміністративно-правової охорони права на комп’ютерні програми, притаманні наступні риси: вони займають головне місце в механізмі адміністративно-правової охорони права на комп’ютерні програми; правове регулювання у цій сфері, поряд із Конституцією України, визначається рядом законів та підзаконних нормативно-правових актів; крім того, зовнішнім виразом норм права у сфері адміністративно-правової охорони права на комп’ютерні програми є міжнародні нормативно-правові акти; закони України; деякі розпорядження керівників місцевих державних адміністрацій, рішення органів місцевого самоврядування; деякі накази керівників підприємств, які здійснюють делеговані державні функції у сфері охорони права на комп’ютерні програми та рішення нормативного характеру громадських організацій.

У підрозділі 2.2 «Принципи, форми та засоби охорони права на комп’ютерні програми» вагома увага приділена іншим елементам механізму адміністративно-правового регулювання.

На думку здобувача, принципи адміністративного права в сфері охорони права на комп’ютерну програму – це основні вихідні, об’єктивно зумовлені засади, на яких базуються діяльність публічної адміністрації у сфері охорони права на комп’ютерні програми та забезпечення прав та свобод суб’єктів права на комп’ютерні програми, нормального функціонування громадянського суспільства та держави. Принципи адміністративного права у сфері охорони права на комп’ютерні програми поділяються на такі види: 1) загальні принципи адміністративного права; 2) спеціальні принципи адміністративного права; 3) галузеві принципи адміністративного права (принципи окремих сфер); 4) принципи окремих інститутів адміністративного права.

До принципів охорони права власності на комп’ютерну програму слід віднести наступні сформульовані нами вихідні положення: 1) принцип оптимального поєднання ефективності і доцільності охорони права на комп’ютерні програми; 2) принцип рівності охорони однотипних комп’ютерних програм; 3) принцип незастосування зворотності охорони комп’ютерних програм; 4) принцип забезпечення балансу між інтересами держави і правом на приватність суб’єкта права на комп’ютерну програму та інших осіб; 5) принцип неприпустимості використання комп’ютерних програм, комп’ютерних мереж та електронної інформації для здійснення правопорушень, а також зберігання і передача доказів, пов’язаних з правопорушеннями цими мережами і програмами; 6) принцип міждержавного співробітництва, а також співробітництва між приватними підприємствами для боротьби з таким негативним явищем, як кіберзлочинність; 7) принцип захисту законних інтересів у ході використання і розвитку інформаційних технологій; 8) принцип недопущення дій, спрямованих проти конфіденційності, цілісності і доступності комп’ютерних систем, мереж і комп’ютерних даних.

При здійсненні охорони права на комп’ютерні програми використовується весь арсенал форм адміністративного права: видання нормативних актів публічного управління, видання індивідуальних актів публічного управління, укладення адміністративних договорів, надання адміністративних послуг.

Засоби адміністративно-правової охорони права на комп’ютерні програми – це способи та прийоми цілеспрямованого впливу суб’єктів публічної адміністрації на підставі закріпленої за ними компетенції у встановлених межах та відповідній формі на осіб, які посягають на права та законні інтереси суб’єктів права на комп’ютерні програми, забезпечення публічного інтересу суспільства та держави. При цьому виявлено, що засобами адміністративно-правової охорони права на комп’ютерні програми є: дозвіл, заборона, зобов’язання; засоби адміністративного примусу (адміністративно-попереджувальні, адміністративно-запобіжні та адміністративні санкції); спеціальні засоби охорони права на комп’ютерні програми (ліцензування); адміністративна відповідальність.

Підрозділ 2.3 Адміністративні процедури у сфері охорони права на комп’ютерні програми» присвячений аналізу встановленому законодавством порядку розгляду і розв’язання органами публічної адміністрації індивідуальних адміністративних справ з метою забезпечення прав, свобод та законних інтересів суб’єктів права на комп’ютерну програму, нормального функціонування громадянського суспільства та держави.

Встановлено, що у сфері охорони права власності на комп’ютерні програми використовуються наступні процедури: державна реєстрація авторського права на комп’ютерні програми; маркування примірників комп’ютерних програм контрольними марками; ліцензування. Державна реєстрація авторського права на комп’ютерні програми, як основна адміністративна процедура складається із наступних етапів: 1) подання заявок на реєстрацію авторського права на комп’ютерну програму; 2) подання заявок на реєстрацію договорів, які стосуються права автора на комп’ютерну програму; 3) розгляд вищезазначених заяв і додатків до них; 4) безпосередньо засвідчення факту державної реєстрації; 5) доведення до відома зацікавлених осіб; 6) видача свідоцтв про реєстрацію авторського права на комп’ютерну програму; 7) ведення Державного реєстру свідоцтв про реєстрацію авторського права на твір і Державного реєстру договорів, які стосуються права автора на твір.

Розділ 3 «Напрями удосконалення адміністративно-правової охорони прав на комп'ютерні програми в Україні», присвячений аналізу міжнародного досвіду у зазначеній сфері та визначення шляхів її удосконалення.

У підрозділі 3.1 «Міжнародний досвід адміністративно-правової охорони права на комп'ютерні програми» виявлено, що охороні права на комп’ютерні програми приділяється вагоме місце в системі юриспруденції постіндустріальних країн світу.

Законодавству Японії у сфері публічної охорони права на комп’ютерні програми притаманні наступні риси: комп’ютерна програма не є еквівалентною літературному твору; не є об’єктом авторського права мови програмування, правила або алгоритми, які використовується для створення комп’ютерних програм; законодавство певним чином враховує специфіку комп’ютерних програм: в деяких випадках обмежено право автора на збереження цілісності його роботи; власник копії програми може робити копії у міру необхідності в разі «добросовісного використання»; система реєстрації об’єктів авторського права адаптована для урахування специфіки комп’ютерних програм: допускається реєстрація не по даті опублікування, а по даті створення; реєстрацію програм здійснює приватна організація.

Провідною перевагою США є дієвий захист права на комп’ютерну програму за допомогою патентного права, що дозволяє місцевим судам широко надавати захист без будь-яких обмежень, проте серйозним недоліком зазначеного є монополізація інформаційних технологій.

В законодавстві КНР слушними для дисертаційного дослідження є низка нормативних матеріалів, які можуть бути використанні як порівняльні положення у сфері удосконалення вітчизняного законодавства щодо охорони права на комп’ютерні програми, для нас є особливо цікавими є їх нормативні чинники.

В правовій охороні комп’ютерних програм різних країн, в межах європейського співтовариства, існують певні відмінності, але вона надається всім фізичним і юридичним особам, які охороняються відповідно до національного законодавства авторським правом, що застосовується до літературних творів.

У підрозділі 3.2 «Шляхи удосконалення вітчизняного законодавства у сфері адміністративно-правової охорони права на комп’ютерні програми» сформульовані конкретні шляхи удосконалення вітчизняного законодавства.

З метою приведення вітчизняного законодавства до засад охорони права на комп’ютерну програму в країнах ЄС здобувач пропонує ратифікувати Директиву 2009/24/EC Європейського Парламенту та Ради Європи від 23 квітня 2009 р. “Про правову охорону комп’ютерних програм” та вважає за необхідне створення власної національної стратегії, спрямованої на попередження протиправних посягань, а саме: забезпечити перехід органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування і усіх бюджетних установ на використання вільного програмного забезпечення.

З метою деталізації основоположних нормативно-правових актів у сфері адміністративно-правової охорони права на комп’ютерні програми доцільно внести зміни до КУпАП, а саме: доповнити Кодекс новою статтею 51-3 «Порушення прав на комп’ютерну програму в установах, підприємствах, організаціях»; доповнити статтю 212-6 Кодексу новою частиною сьомою у наступній редакції: «Створення з метою використання, розповсюдження або збуту, а також розповсюдження або збут комп'ютерних програм, що призначені для здійснення незаконного доступу до інформації, яка зберігається, обробляється чи передається в інформаційних (автоматизованих) системах».