АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ВОЛОНТЕРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації; визначено зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами; охарактеризовано мету, задачі, об’єкт, предмет і методи дослідження; розкрито наукову новизну та практичне значення одержаних результатів; наведено відомості про їх апробацію та впровадження, а також щодо кількості публікацій, структури й обсягу роботи.

Розділ 1 «Теоретико-правові засади волонтерської діяльності в Україні» складається з чотирьох підрозділів.

У підрозділі 1.1 «Волонтерська діяльність як об’єкт адміністративно-правового дослідження» досліджено поняття «волонтерська діяльність». Здійснено розмежування таких правових явищ, як: «доброчинна діяльність», «благодійна діяльність», «волонтерська діяльність». З’ясовано, що різниця між доброчинною діяльністю і волонтерською діяльністю полягає у відмінності правового статусу суб’єктів провадження таких видів діяльності. По-перше, доброчинна діяльність здійснюється доброчинцями, які вступають у відносини з приводу надання різного роду допомоги без укладання відповідних письмових договорів як на надання доброчинної допомоги, так і про провадження доброчинної діяльності. По-друге, для того щоб здійснювати доброчинну діяльність, добровольцю не обов’язково бути приналежним до доброчинної організації. Водночас стосовно волонтерської діяльності спостерігається протилежна ситуація. По-перше, волонтерська діяльність здійснюється суб’єктами, які є членами відповідної волонтерської організації. По-друге, для того щоб здійснювати волонтерську діяльність, потрібно укладати договір між потенційним волонтером та волонтерською організацією про провадження волонтерської діяльності. По-третє, волонтерська допомога надається на підставі договору про надання волонтерської допомоги. Відмінність благодійної діяльності від волонтерської діяльності полягає в тому, що, по-перше, волонтерська діяльність є специфічною формою благодійної діяльності, а по-друге, провадження благодійної діяльності передбачає можливість надання «нужденним» не лише фізичної, моральної допомоги, але й матеріальної допомоги, фінансової підтримки.

Визначено ознаки, особливості, цілі та завдання здійснення волонтерської діяльності.

У підрозділі 1.2 «Напрямки волонтерської діяльності» розкрито зміст напрямків волонтерської діяльності. Доведено, що законодавчо закріплені напрямки волонтерської діяльності не охоплюють повною мірою всі можливі види діяльності волонтерів та волонтерських організацій. Обґрунтовано необхідність доповнення переліку напрямків волонтерської діяльності такими: профілактика наркотичної, алкогольної, тютюнової залежності серед підлітків; здійснення наставницької діяльності; надання просвітницько-навчальної допомоги особам, які прагнуть її отримати; фандрейзинг; здійснення інформаційно-пропагандистської діяльності; формування економіко-правового світогляду громадян; надання допомоги безпритульним тваринам.

Здійснено класифікацію напрямків волонтерської діяльності залежно від: 1) сфери дії: а) соціальний захист; б) охорона здоров’я; в) освіта та виховання; г) охорона навколишнього середовища та тварин; д) культура та молодіжний рух; е) розвиток міжнародного співробітництва; 2) типу: а) взаємодопомога та самодопомога; б) філантропія та послуги іншим людям; в) участь або громадянський обов’язок; г) рекламно-пропагандистська діяльність або проведення кампаній; 3) мети діяльності: а) профорієнтаційний; б) реабілітаційний; в) інформаційно-просвітницький; г) фандрейзинг; д) рекреативний; е) соціально-побутовий; є) діагностико-корекційний; ж) виховний; 4) характеру роботи волонтера в процесі реалізації відповідних напрямків волонтерської діяльності: а) соціально-реабілітаційна робота, попередження та подолання негативних явищ у молодіжному середовищі; б) соціальна опіка і захист найменш захищених категорій осіб; в) допомога в інтеграції в суспільство.

У підрозділі 1.3 «Принципи волонтерської діяльності» розглянуто основні вихідні положення (головні ідеї) та закономірності, котрі закладено в основу даного виду діяльності.

Наведено класифікацію принципів волонтерської діяльності залежно від юридичної регламентованості: а) міжнародні; б) конституційні; в) галузеві; г) інституціональні. Автором детально досліджено останню групу принципів, а саме: 1) самоврядування; 2) поваги і неупередженого ставлення до осіб, які потребують волонтерської допомоги; 3) «рівний-рівному»; 4) територіальності; 5) партнерства, взаємодії органів державної влади, органів місцевого самоврядування та інститутів громадянського суспільства; 6) свободи договору; 7) солідарності з принципами та цілями волонтерської організації; 8) сумлінності; 9) професіоналізму у вирішенні соціальних завдань; 10) націленості на ефективний результат діяльності-орієнтації суб’єктів взаємодії на високу якість профілактичної роботи; 11) альтруїзму; 12) милосердя; 13) самовідданості.

У підрозділі 1.4 «Державна політика у сфері волонтерської діяльності» відзначається, що визначення терміну «державна політика в сфері волонтерської діяльності» залежить від підходів до розуміння родового терміну «державна політика». Здійснення аналізу існуючих позицій щодо змісту феномену «державна політика у сфері волонтерської діяльності» дає можливість запропонувати авторське визначення зазначеної дефініції.

Аналіз реформування сфери волонтерської діяльності дає можливість визнати, що сьогодні ця сфера діяльності потребує детальної регламентації у вигляді Концепції державної політики у сфері волонтерської діяльності на 2012-2020 рр. (проект розроблено автором і представлено в додатках до дисертації). Автором доведено, що вищезазначена пропозиція повинна бути закріплена в Законі України «Про волонтерську діяльність» та міститися не в окремій статті, а в окремому розділі. Саме тому пропонуємо внести зміни до даного закону та доповнити його окремим Розділом*** «Державна політика у сфері волонтерської діяльності». Запропоновано привести законодавство у сфері волонтерської діяльності у відповідність до європейських стандартів, які передбачають загальну стандартизацію нормативного акта, відсутність дублювання окремих правових норм.

Розділ 2 «Особливості правового регулювання волонтерської діяльності в Україні» складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 2.1 «Нормативно-правове регулювання волонтерської діяльності» зазначено, що прийнятий 19 квітня 2011 р. Закон України «Про волонтерську діяльність» є фундаментальним підґрунтям для розвитку сфери волонтерської діяльності, разом із тим даним нормативно-правовим актом не враховано велику кількість теоретичних положень та не врегульовано окремі сторони досліджуваної сфери.

Саме тому автором було запропоновано зміни та доповнення до зазначеного акту: доповнити ч. 2 ст. 1 та викласти в такій редакції: «Волонтерська діяльність ґрунтується на принципах добровільності, безоплатності, безкорисливості, неприбутковості, адресності та індивідуальності підходу, доступності та відкритості, добровільності вибору отримання чи відмови від надання волонтерських послуг, комплексності, соціальної справедливості, конфіденційності, дотримання суб’єктами, що надають волонтерські послуги, етичних норм і правил», а ч. 3 ст. 1 пунктами: 9) профілактика наркотичної, алкогольної, тютюнової залежності серед підлітків; 10) здійснення наставницької діяльності; 11) надання просвітницько-навчальної допомоги особам, які бажають її отримати; 12) фандрейзинг; 13) здійснення інформаційно-пропагандистської діяльності; 14) формування економіко-правового світогляду громадян; 15) надання допомоги безпритульним тваринам. Виключити з ч. 1 ст. 5 цього закону слова «отримала статус волонтерської організації»; внести зміни в ч. 1 ст. 7 щодо зменшення віку волонтера; доповнити ч. 4 ст. 7 «Права волонтера»; доповнити ст. 9 ч. 4 положеннями щодо змісту договору про провадження волонтерської діяльності. Внести зміни та доповнити ст. 13, в якій передбачити випадки адміністративної відповідальності волонтерських організацій.

Крім того, автором запропоновано класифікувати нормативно-правові акти у сфері волонтерської діяльності залежно від змісту суспільних відносин на: 1) загальні; 2) спеціалізовані; 3) профільні.

У підрозділі 2.2 «Суб’єкти надання волонтерської допомоги» визначено, що суб’єктами надання волонтерської допомоги є волонтери та волонтерські організації. Автором запропоновано авторське поняття «волонтер» та виділено характерні риси волонтера, які відрізняють його від інших суміжних понять, наприклад, «благодійник», «доброволець», а саме: 1) надає волонтерську допомогу добровільно, безкорисливо, безоплатно; 2) здійснювана волонтером діяльність є неприбутковою, соціально громадською, на користь отримувача волонтерської допомоги; 3) діяльність волонтера реалізується шляхом надання допомоги, здійснення догляду, проведення заходів, пов’язаних з охороною навколишнього природного середовища, збереженням культурної спадщини, історико-культурного середовища, пам’яток історії та культури, місць поховання, а також сприяння проведенню заходів національного та міжнародного значення, пов’язаних з організацією масових спортивних, культурних та інших видовищних і громадських заходів; 4) волонтери є обов’язковими членами відповідної волонтерської організації; 5) правовою підставою здійснення волонтерської діяльності є укладення договору між волонтером та волонтерською організацією.

Виділено головні якості особи волонтера, які є визначальними в процесі виконання волонтерської роботи, зокрема: соціальна активність, толерантність, емпатія, альтруїзм, моральна відповідальність, терпимість, комунікативність, етичність. Варто зазначити, що за результатами проведеного анкетування на питання, якими особистими якостями повинен володіти волонтер, запропоновані автором відповіді розподілилися наступним чином: соціальна активність ‑ 21,0 %, толерантність – 19,0 %, емпатія – 13,0 %, альтруїзм – 10,0 %, моральна відповідальність – 8,0 %, терпимість – 8,0 %, комунікативність – 8,0 %, етичність – 7,0 %, свій варіант відповіді – 6,0 %.

Здійснено класифікацію волонтерів та волонтерських організацій як суб’єктів надання волонтерської допомоги. Разом з тим за результатами проведеного дисертантом інтерв’ювання з приводу визначення найбільш розповсюдженого виду діяльності волонтерських організацій варіанти відповідей розподілилися наступним чином: 45,0 % опитаних зазначили, що найбільш розповсюдженим та необхідним видом волонтерської діяльності є здійснення соціального патронування дитячих будинків; 15,0 % ‑ соціальне патронування літніх людей; 10,0 % ‑ збір коштів, необхідних отримувачам волонтерської допомоги; 7,0 % ‑ охорона, відновлення та збереження об’єктів навколишнього середовища; 6,0 % ‑ організація акцій, проведення бесід та інші форми волонтерської роботи щодо здорового способу життя та шкідливого впливу алкоголю, тютюну, наркотичних речовин; по 5,0 % ‑ надання медичної консультації, здійснення педагогічного супроводу (підтримка дітей, підлітків, молоді, жінок), соціально-психологічної та юридичної підтримки (молодіжні психологічні та юридичні служби); 2,0 % ‑ творчий та інтелектуальний розвиток.

У підрозділі 2.3 «Отримувачі волонтерської допомоги» визначено поняття «отримувач волонтерської допомоги», під яким розуміються фізичні особи, які перебувають у складних життєвих обставинах та потребують волонтерської допомоги, суб’єкти публічної адміністрації, організації, установи (заклади), що уклали з волонтерською організацією договір про надання волонтерської допомоги фізичним особам або про надання волонтерської допомоги за напрямами волонтерської діяльності, а також тварини, об’єкти навколишнього природного середовища, пам’ятки історії та культури, на користь яких провадиться волонтерська діяльність.

Здійснено розподіл категорії отримувачів волонтерської допомоги на чотири групи: 1) фізичні особи, незалежно від стану їхнього здоров’я, фізичних можливостей, віку, соціального статусу; 2) органи державної влади та органи місцевого самоврядування, організації, установи (заклади) незалежно від форм власності; 3) об’єкти тваринного світу; 4) об’єкти навколишнього природного середовища, пам’ятки історії та культури.

Розділ 3 «Шляхи вдосконалення адміністративно-правового регулювання волонтерської діяльності» складається з двох підрозділів.

У підрозділі 3.1 «Зарубіжний досвід правового регулювання волонтерської діяльності, основні передумови та пріоритети його запозичення для України» приділено увагу здійсненню волонтерської діяльності в таких державах, як Сполучені Штати Америки, Великобританія, Російська Федерація, Республіка Чехія, Республіка Молдова, Республіка Казахстан.

На основі проведеного аналізу міжнародного правового регулювання волонтерської діяльності зазначених країн було сформульовано низку пропозицій щодо запозичення позитивного досвіду та вдосконалення цього виду регулювання в Україні. Зокрема, було запропоновано запозичити досвід Сполучених Штатів Америки щодо залучення до волонтерської діяльності особи правопорушника під час виконання адміністративного стягнення у вигляді громадських робіт, однак необхідно враховувати такі фактори, як: 1) можливість займатися волонтерською діяльністю правопорушнику має бути призначено лише за його згодою; 2) метою такого залучення повинно стати відновлення правосвідомості правопорушника та запобігання повторного вчинення адміністративного правопорушення; 3) напрямком волонтерської діяльності в даному випадку можуть бути роботи, виконання яких пов’язане з проведенням заходів щодо охорони навколишнього природного середовища, збереження культурної спадщини, історико-культурного середовища, пам’яток історії та культури, місць поховання; надання волонтерської допомоги для ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру.

На прикладі здійснення волонтерської діяльності Великобританії запропоновано створити національну електронну базу даних волонтерів для допомоги перспективним волонтерам у пошуках підходящих волонтерських позицій у відповідних організаціях, що дасть можливість для обміну досвідом, прийняття нестандартних рішень, розширення свого кругозору, налагодження волонтерських зв’язків та ін.

Аналіз правового регулювання волонтерської діяльності Республіки Молдова дав можливість запропонувати імплементацію в національне законодавство правових положень щодо: а) змісту договору про провадження волонтерської діяльності; б) правового статусу волонтера; в) відповідальності за порушення законодавства у сфері волонтерської діяльності; г) розподілу конкретних напрямків волонтерської діяльності по галузевим органам виконавчої влади.

У підрозділі 3.2 «Перспективи розвитку регулювання волонтерської діяльності в Україні» виокремлено та проаналізовано перспективні напрямки регулювання волонтерської діяльності як з боку публічної адміністрації, так і з боку волонтерів та волонтерських організацій, а саме: 1) проведення пропагандистських кампаній щодо популяризації волонтерства; 2) впровадження формалізації трудових відносин у сфері волонтерства; 3) організація налагодженої системи обліку волонтерів та розроблення єдиної форми звітності у сфері волонтерства; 4) створення національної електронної бази волонтерів та волонтерських організацій; 5) введення податкових пільг для фізичних та юридичних осіб, що підтримують волонтерські ініціативи; 6) підвищення рівня мотивації волонтерів, що полягає в усвідомленні необхідності та важливості мети і завдань тієї діяльності, якою вони займаються; 7) створення та здійснення правового регулювання школи волонтерів; 8) розширення системи міжнародного обміну волонтерами світу, залучення більшої кількості країн, які беруть участь у програмі обміну волонтерами, обмін міжнародним досвідом провадження волонтерської діяльності; 9) підвищення рівня правового регулювання волонтерської діяльності кожного законодавчо визначеного напрямку волонтерської діяльності та прийняття Концепції державної політики у сфері волонтерської діяльності; 10) забезпечення публічною адміністрацією надання в безоплатну оренду приміщень та іншого майна волонтерам та волонтерським організаціям для провадження волонтерської діяльності; 11) заохочення волонтерів за результатами їхньої діяльності; 12) прийняття кодексу волонтерів.