ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, зв’язок роботи з науковими програмами та темами, сформульовано наукові завдання, визначено об’єкт та предмет дослідження, надано характеристику його методологічної основи, подано відомості про апробацію та публікації основних положень дисертаційного дослідження, наведено його структуру та обсяг.
Розділ 1 «Теоретико-правові основи продовольчої безпеки України» складається з трьох підрозділів, у яких надається визначення теоретичних засад продовольчої безпеки як правової категорії.
Підрозділ 1.1 «Правова природа продовольчої безпеки» присвячений розгляду правової сутності цього поняття.
Автором проаналізовано наукові джерела та нормативно-правові акти щодо змісту категорії «правова природа» того чи іншого явища. В результаті цього зроблено висновок, що під правовою природою продовольчої безпеки держави слід розуміти її характеристику як об’єкта правового регулювання.
Категорію «продовольча безпека» досліджено через призму наукових праць з питань національної безпеки загалом та продовольчої безпеки зокрема. Враховано наукові розробки представників економічної науки та наук з державного управління. У підрозділі також проаналізовано дефініції продовольчої безпеки, наведені в основних міжнародно-правових актах, починаючи з 70-их років ХХ століття, та актах вітчизняного законодавства, підзаконних актах, окремих рішеннях органів місцевого самоврядування, які регулюють сферу продовольчої безпеки, а також у законопроектах, що в різний час розглядалися Верховною Радою України. Це дало змогу автору узагальнити нормативне визначення продовольчої безпеки як правової категорії та вивести умовну узагальнену структуру її нормативного розуміння.
Продовольчу безпеку класифіковано за критерієм масштабності (рівня) (виділено всесвітню, національну, регіональну та приватну продовольчу безпеку), критерієм часу (виділено постійну та короткочасну (тимчасову) продовольчу безпеку). Виділено об’єктивний (наявність узагальнених державно-правових механізмів забезпечення) та суб’єктивний аспекти продовольчої безпеки (наявність конкретних правозастосовних механізмів для забезпечення потреб у продуктах харчування конкретної особи), а також запропоновано власне визначення категорії «продовольча безпека» та «незабезпеченість продовольчої безпеки».
Підрозділ 1.2 «Адміністративно-правові відносини у сфері гарантування продовольчої безпеки України» присвячений вивченню суспільних відносин у сфері продовольчої безпеки, які врегульовані нормами адміністративного права.
На основі аналізу наукових праць у сфері адміністративних правовідносин автором запропоновано визначення адміністративно-правових відносин у сфері забезпечення продовольчої безпеки України як суспільних відносин у вигляді правових зв’язків між суб’єктами забезпечення продовольчої безпеки та іншими учасниками правовідносин у цій галузі, що ґрунтуються на нормах адміністративного права та виникають у ході реалізації такими компетентними органами державної влади своїх прав та обов’язків для забезпечення стійкої продовольчої незалежності Української держави, постійної захищеності продовольчих інтересів населення та національних інтересів України у сфері АПК незалежно від дії загроз.
Наведено та охарактеризовано складові частини структури адміністративно-правових відносин у сфері продовольчої безпеки. Об’єктом адміністративно-правових відносин у сфері продовольчої безпеки держави запропоновано визначати суспільні відносини, які виникають у ході адміністративно-розпорядчої діяльності компетентних органів державної влади щодо забезпечення правових інтересів держави та суспільства у галузі продовольчої безпеки.
З метою визначення суб’єктів адміністративно-правових відносин у галузі продовольчої безпеки України автором проаналізовано коло суб’єктів забезпечення національної безпеки та їх основні завдання, визначені Законом України «Про основи національної безпеки України» від 19 червня 2003 року № 964-IV. У результаті проведеного дослідження надано визначення правоздатності та дієздатності суб’єктів адміністративно-правових відносин у сфері продовольчої безпеки держави.
Зроблено висновок, що правовим інтересом діяльності згаданих вище суб’єктів є, власне, сама продовольча безпека України. Проведено характеристику її складових елементів та інших оціночних показників. До складових продовольчої безпеки запропоновано віднести: доступність продовольства, продовольчу незалежність держави, високий рівень соціального розвитку сільських територій, якість та безпеку продуктів харчування, інфраструктуру продовольчих ринків.
Зроблено висновок, що одним із головних напрямів здійснення суб’єктами адміністративно-правових відносин у сфері продовольчої безпеки своїх обов’язків повинен бути постійний аналіз якісних і кількісних показників (індикаторів) складових продовольчої безпеки з метою моніторингу стану її захищеності. Критичні зміни таких індикаторів продовольчої безпеки та посилення дії її загроз (серед іншого) запропоновано вважати юридичними фактами, які породжують, змінюють та припиняють адміністративно-правові відносини у цій сфері. Запропоновано перелік загроз продовольчій безпеці, обґрунтовано необхідність їх нормативного закріплення в спеціальному законі з питань продовольчої безпеки.
Підрозділ 1.3 «Місце продовольчої безпеки в системі національної безпеки України» присвячено визначенню співвідношення продовольчої безпеки з іншими видами національної безпеки, і передусім – з економічною безпекою держави. Проведено аналіз наукових поглядів з цього приводу в економічній доктрині, науці з державного управління та серед вчених-юристів. Встановлено відсутність одностайної думки вітчизняних науковців з цього питання та виявлено наукові ідеї, згідно з якими продовольчу безпеку можна вважати окремим видом національної безпеки України. Крім цього, досліджено бачення місця продовольчої безпеки в системі національної безпеки Республіки Білорусь як країни, що прогресивно модернізує власне законодавство, та зроблено висновок про віднесення її до числа самостійних складових національної безпеки в цій державі.
Аналіз норм Конституції України дав можливість дійти висновку, що на момент її прийняття юридична думка держави не мала системного підходу до розуміння національної безпеки. Про вказане свідчать положення статті 92 Конституції України, що визначає коло питань суспільного життя, які можуть регулюватися виключно законами України та ставлять в один ряд з національною безпекою (п. 17 вказаної статті) одну з її складових – екологічну безпеку (п. 6 статті). Аналіз Закону України «Про основи національної безпеки України» від 19 червня 2003 року № 964-IV, на погляд автора, засвідчив, що на момент його прийняття законодавець виходив з позиції віднесення продовольчої безпеки до складу економічної безпеки держави. Зроблено висновок, що нормами чинного законодавства України продовольча безпека не віднесена до самостійного виду національної безпеки.
Встановлено, що наявна неоднозначність у трактуванні місця продовольчої безпеки в системі національної безпеки породжує ряд негативних явищ у площині правозастосування, зокрема − у питаннях розмежування повноважень спеціально уповноваженого органу державної виконавчої влади України з питань реалізації державної економічної політики та уповноваженого органу державної виконавчої влади України з питань реалізації державної аграрної політики.
Проведено порівняльний аналіз сутності та основних характеристик продовольчої і економічної безпеки з позиції права з метою визначення їх співвідношення. Обґрунтовано, що продовольча безпека України є окремим видом національної безпеки, яка наділена цілою низкою специфічних, притаманних лише їй характеристик та виокремлюється з числа інших видів національної безпеки за своєю сутністю, інструментами забезпечення, метою забезпечення, власною системою загроз та специфічною системою принципів забезпечення. Отже, поняття «національна безпека» та «продовольча безпека держави» співвідносяться як родове та видове, а поняття «продовольча безпека» та «економічна безпека» співвідносяться як різні складові одного цілого.
Розділ 2 «Адміністративно-правова характеристика продовольчої безпеки» складається з двох підрозділів та містить визначення сучасного стану нормативно-правового й організаційного забезпечення продовольчої безпеки України.
Підрозділ 2.1 «Нормативно-правове забезпечення національної продовольчої безпеки України» присвячено вивченню сучасних законодавчих основ національної продовольчої безпеки.
У підрозділі обґрунтовано доцільність регулювання сфери продовольчої безпеки переважно правовими нормами імперативного характеру – нормами публічного права. Встановлено, що продовольча безпека за своєю суттю є публічно-правовою категорією, що зумовлюється обов’язковою участю держави у суспільних відносинах щодо її забезпечення, яка може бути реалізована як безпосередньо (у формі прямої участі органу державної влади у відносинах), так і опосередковано (у формі здійснення державного контролю).
У результаті аналізу положень Основного Закону зроблено висновок, що конституційно-правове регулювання цієї сфери здійснюється опосередковано через призму положень щодо загальних основ національної безпеки. Обґрунтовано, що забезпечення національної продовольчої безпеки повинно бути визначено одним із головних обов’язків держави на конституційному рівні.
Автор дійшов висновку, що нормативно-правове регулювання сфери національної продовольчої безпеки здійснюється головним чином Конституцією України, Законом України «Про основи національної безпеки України», Законом України «Про основні засади державної аграрної політики на період до 2015 року», Законом України «Про державну підтримку сільського господарства України», Методикою розрахунку рівня економічної безпеки України, яка затверджена наказом Міністерства економіки України від 2 березня 2007 року № 60.
Проведений аналіз нормативних актів у сфері продовольчої безпеки дав змогу запропонувати таку послідовність заходів забезпечення національної продовольчої безпеки залежно від рівня загрози цій безпеці: державні аграрні інтервенції; тимчасове адміністративне регулювання цін на продовольство; запровадження надзвичайного стану.
Здійснено систематизацію досліджених нормативно-правових актів, що діють у сфері продовольчої безпеки: за юридичною силою (вищої юридичної сили, закони, підзаконні акти); за сферою дії (загальні, у окремій галузі економіки); за рівнем спеціалізації правових норм (загальної дії, спеціальні).
Обґрунтовано, що формування правової основи продовольчої безпеки України слід реалізовувати за допомогою прийняття спеціального закону «Про продовольчу безпеку України», аграрно-продовольчої доктрини держави та регіональних програм продовольчої безпеки.
Підрозділ 2.2 «Система уповноважених органів державної влади у сфері національної продовольчої безпеки України» присвячений визначенню кола суб’єктів забезпечення продовольчої безпеки України.
З метою визначення системи державного управління продовольчою безпекою України проаналізовано коло суб’єктів забезпечення національної безпеки, визначене Законом України «Про основи національної безпеки України» від 19 червня 2003 року № 964-IV.
Зроблено висновок, що головна роль Президента України у галузі продовольчої безпеки полягає у загальному керівництві сферою продовольчої безпеки, що реалізується через здійснення кадрової політики. У свою чергу Верховна Рада України виконує законодавчу функцію та функцію парламентського контролю за діяльністю Уряду. Крім цього, в підрозділі надано характеристику адміністративно-розпорядчих повноважень Кабінету Міністрів України, РНБО України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, які можуть реалізуватися у сфері продовольчої безпеки, компетенції Національного банку України, судових органів, органів прокуратури, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування та інших суб’єктів забезпечення національної безпеки, передбачених згаданим Законом.
Запропоновано систему уповноважених органів державної влади у галузі утвердження національної продовольчої безпеки України: суб’єкти, що наділені спеціальною компетенцією у галузі продовольчої безпеки України та здійснюють безпосереднє її забезпечення (Президент України; Верховна Рада України; Кабінет Міністрів України; Мінагрополітики; Держветфітослужба; Держрибагентство; Держсільгоспінспекція; місцеві державні адміністрації); суб’єкти, що додатково забезпечують національну продовольчу безпеку України (РНБО України; Держземагентство; Держмитслужба; Держспоживстандарт; Мінекономторг; МВС, МЗС; МОЗ; ДПС; Національний банк України; суди загальної юрисдикції; прокуратура України; органи місцевого самоврядування).
Проведено класифікацію суб’єктів забезпечення продовольчої безпеки України за критеріями: місця в системі державної влади України; територіальною ознакою; правовим статусом; функціями; місцем в системі національної продовольчої безпеки України.
Розділ 3 «Шляхи удосконалення організаційно-правового забезпечення продовольчої безпеки України з урахуванням світового досвіду» складається з двох підрозділів та присвячений пошуку конкретних способів удосконалення адміністративно-правового забезпечення продовольчої безпеки.
Підрозділ 3.1 «Організаційно-правове забезпечення продовольчої безпеки у країнах з розвиненою економікою» висвітлює досвід організаційно-правового забезпечення національної продовольчої безпеки у державах з високим рівнем економічного розвитку та у країнах, що раніше входили до складу Союзу Радянських Соціалістичних Республік і мають значний аграрний потенціал.
При дослідженні використовувалася класифікація економічно розвинених країн, запропонована Міжнародним валютним фондом. Серед таких держав для вивчення обрано найбільших експортерів сільськогосподарської продукції у світі, оскільки експортна орієнтованість АПК досліджуваних країн світу свідчить про високий рівень власного виробництва та їх продовольчої незалежності.
У підрозділі надано характеристику повноважень Європейської комісії як головного органу виконавчої влади в межах об’єднаної Європи та її структурних підрозділів. Зроблено висновок, що головні принципи, які стосуються безпеки харчових продуктів (як складової продовольчої безпеки) та захисту споживача, передбачені в національному законодавстві країн-учасниць ЄС. Проте на рівні ЄС діє основоположний документ, присвячений ключовим принципам безпеки продуктів харчування. Досліджено компетенцію Європейського агентства з продовольчої безпеки, яке є ключовим елементом системи наукового та аналітичного забезпечення оцінки ризиків щодо якості харчових продуктів та безпеки кормів в ЄС. Проаналізовано повноваження органів державного управління у сфері сільського господарства та продовольчої безпеки Французької Республіки, Королівства Нідерландів, Федеративної Республіки Німеччина, Сполученого Королівства Великобританії і Північної Ірландії, Італійської Республіки, Королівства Бельгія, Австрійської Республіки, Канади, Сполучених Штатів Америки, Російської Федерації, Республіки Білорусь, Республіки Казахстан.
Встановлено, що система адміністративно-правового забезпечення продовольчої безпеки ряду зарубіжних країн характеризується віднесенням цих питань до відання профільних міністерств із залученням інших допоміжних інституцій. Зроблено висновок, що у ході формування Стратегій (програм) продовольчої безпеки України суб’єктам її забезпечення доцільно врахувати позитивний досвід Російської Федерації та Республіки Білорусь з питань змістового наповнення та ступеня деталізації їх правового регулювання, зокрема шляхом запозичення правових норм цих держав у чинне законодавство України.
Підрозділ 3.2 «Шляхи вдосконалення адміністративно-правового регулювання у сфері національної продовольчої безпеки України» присвячено визначенню конкретних заходів щодо удосконалення адміністративно-правового забезпечення національної продовольчої безпеки України.
Обґрунтовано доцільність внесення змін до статті 17 Конституції України з метою доповнення найважливіших функцій держави для необхідного гарантування продовольчої безпеки. Крім цього, пропонуються зміни до статті 1 Закону України «Про основи національної безпеки України» щодо удосконалення визначення терміна «національна безпека», а також до статті 6 цього Закону щодо розширення переліку пріоритетів національних інтересів та фіксації можливості врегулювання продовольчої безпеки України окремим спеціальним законом.
Наведено обґрунтування необхідності прийняття спеціального закону у сфері продовольчої безпеки, за допомогою якого пропонується визначити повноваження компетентних органів державної влади, сутність продовольчої безпеки, її загрози, показники та шляхи забезпечення. Автором запропоновано власне бачення складових елементів профільного закону.
Також вбачається за доцільне переглянути принципи формування набору продуктів харчування для дорослого населення, визначені Законом України «Про прожитковий мінімум» та розширити мету такого формування з «відновлення працездатності» до «створення умов для активного повноцінного відпочинку, задоволення духовних та естетичних потреб, підтримання здорового фізичного та морального стану». «Споживчий кошик» пропонується затверджувати щороку не пізніше прийняття закону про державний бюджет на відповідний рік із залученням до його розроблення Мінагрополітики з метою узгодження кількісних та поживних показників такого набору з номенклатурою реально доступних в Україні продуктів харчування та прогнозування їх присутності на ринку в майбутніх періодах. Для реалізації цих пропозицій автором запропоновано зміни до статті 3 Закону.
Акцентовано увагу на необхідності невідкладного введення до складу членів РНБО Міністра аграрної політики та продовольства України та запропоновано відповідні зміни до статті 107 Конституції України та статті 6 Закону України «Про Раду національної безпеки і оборони України».
| 
