| Краткое содержание: |
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У Вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації‚ визначено її зв’язок з науковими планами та програмами‚ мету і завдання‚ об’єкт і предмет‚ методи дослідження‚ наукову новизну і практичне значення одержаних результатів‚ наведено відомості щодо апробації результатів дисертації та публікацій.
Розділ 1. «Теоретичні засади державного контролю за режимом доступу до відкритої інформації» складається з трьох підрозділів, присвячених аналізу поняття відкритої інформації, сутності та адміністративно-правовим засобам державного контролю за режимом доступу до відкритої інформації.
У підрозділі 1.1. «Режим доступу до відкритої інформації як об’єкт державного контролю» визначено основні теоретичні положення і сформульовано поняття відкритої інформації. Акцентовано, що науковцями і практиками на сучасному етапі відкрита інформація розглядається через призму правового режиму доступу, тобто передбаченого правовими нормами порядку одержання, використання, поширення та зберігання відомостей та/або даних, доступ до яких відповідно до законодавства не може бути обмежений.
Дисертантом наголошено, що відкритість – це відносна відсутність перешкод в одержанні інформації і можливості інформувати інших, тобто можливість шукати, запитувати, одержувати, а також передавати і поширювати інформацію. Це можливість людини одержувати інформацію не тільки відносно себе самої (якщо така інформація є в певних організаціях чи установах), але також: і щодо соціальних, політичних, державних і регіональних питань. Відкритість означає відносно необмежений доступ до усіх видів інформації та документів, відсутність заборони на оприлюднення інформації, хоча відсутність обов’язкового доступу не означає неможливість розголошення інформації (або доступу до неї).
Обґрунтовано позицію, що при вирішенні питання обмеження доступу до інформації має бути встановлено відповідність всім трьом вимогам: 1) наявність визначеного законом інтересу, для захисту якого обмежується доступ; 2) можливість завдання вказаному інтересу істотної шкоди у разі розкриття інформації; 3) більша вага такої шкоди порівняно із суспільним інтересом в отриманні інформації.
Дисертант підкреслює, що саме такий підхід до можливого обмеження доступу до інформації найкращим чином забезпечує максимальну відкритість інформації та реалізацію права кожного на інформацію. Інші підходи, наприклад, визначення типів документів або кола питань, які підлягають безумовному обмеженню в доступі, є неприйнятними, оскільки дозволяли б автоматичну відмову в доступі, незважаючи на зміст інформації та можливість завдання її розголошенням шкоди конкуруючим інтересам. Тому саме обраний підхід дозволяє реалізувати засадничий принцип правового регулювання доступу до інформації - презумпцію відкритості всієї інформації, що знаходиться у володінні розпорядника, і винятковість будь-якого обмеження в доступі до неї.
У підрозділі 1.2. «Сутність і призначення державного контролю за режимом доступу до відкритої інформації» досліджено позиції вчених щодо визначення поняття і мети державного контролю як родового поняття, завдяки чому розкрито сутність видового поняття державного контролю за режимом доступу до відкритої інформації, де останній повинен розглядатися як функція державного управління.
Державний контроль за режимом доступу до відкритої інформації запропоновано розглядати як формально визначені, врегульовані нормами адміністративного права процедури (сукупність послідовно здійснюваних дій), що спрямовані на забезпечення законності та правопорядку з метою забезпечення кожному можливості вільного одержання, використання, поширення та зберігання інформації, необхідної для реалізації його прав, свобод і законних інтересів, попередження та припинення неправомірних дій з боку суб’єктів владних повноважень, а також відновлення порушених прав.
Проведене у підрозділі дослідження дозволило сформулювати авторське визначення державного контролю за режимом доступу до відкритої інформації як одного з видів адміністративно-правової діяльності. У широкому розумінні слова він виступає формою адміністративно-правової діяльності уповноважених суб’єктів, яка здійснюється в межах їх компетенції, регламентується нормами юридичного процесу й виражається у вчиненні юридичних дій щодо спостереження та аналізу відповідності виконання й дотримання вимог щодо вільного доступу до відкритої інформації, припинення правопорушень конкретними організаційно-правовими засобами.
Зроблено висновок, що державний контроль за додержанням режиму доступу до відкритої інформації є пасивною формою контролю, проявляється здебільшого у відслідковуванні ситуації чи процесу в сфері доступу до інформації, впливу прийнятих управлінських рішень, правових актів на суспільні відносини. При цьому використовуються методи не стільки перевірок, ревізій, скільки спостереження та аналізу.
Підрозділ 1.3. «Поняття та система адміністративно-правових засобів державного контролю за режимом доступу до відкритої інформації» зосереджено увагу на дослідженні змісту цих понять і розглядається специфіка їх застосування в процесі здійснення такого контролю.
Дисертантом аргументовано, що державному контролю за режимом доступу до відкритої інформації, як і будь-якому іншому, притаманні певні передбачені законодавством правові засоби досягнення його цілей. Систему адміністративно-правових засобів державного контролю за додержанням режиму доступу до відкритої інформації запропоновано розглядати через призму стадій контролю.
Орієнтуючись на визначення «стадій» як сукупностей певних процесуальних дій, котрі об’єднує найближча мета, за характером основної найближчої мети у контрольній діяльності за режимом доступу до відкритої інформації, як певному процесі, дисертантом виділено такі основні стадії: інформаційну (фактовстановлюючу), оціночну та регулятивну. Підкреслено, контрольна діяльність - це насамперед інформаційна діяльність. Інформаційна стадія у контрольній діяльності стосовно інших її стадій є системоутворюючою. Інші стадії - результат її існування. Без неї існування інших неможливе. Окрім того вона може мати відносно самостійне існування, здійснюватись і без інших, оскільки інформація може спочатку накопичуватись заради інформації, до того моменту, коли її кількість вже дає уявлення про її якість та значення.
Залежно від стадій контролю та від обсягу опосередкування зазначених стадій, дисертантом запропоновано виділити у межах контрольної діяльності за режимом доступу до відкритої інформації наступні засоби : спеціалізовані, спеціальні та комплексні.
Розділ 2. «Механізм здійснення державного контролю за режимом доступу до відкритої інформації» складається з чотирьох підрозділів і присвячений характеристиці окремих елементів адміністративно-правового механізму здійснення державного контролю за режимом доступу до відкритої інформації.
Підрозділ 2.1. «Правові засади державного контролю за режимом доступу до відкритої інформації» присвячений дослідженню сучасного стану законодавчого регламентування діяльності уповноважених органів щодо здійснення державного контролю за режимом доступу до відкритої інформації. При розгляді цього питання, в першу чергу, акцентується увага на необхідності вдосконалення правотворчої практики, оскільки значна кількість нормативно-правових актів щодо здійснення такого контролю визначає ситуаційний підхід до формування інформаційного законодавства України і викликає низку проблемних питань: відсутність ієрархічної єдності законів і відсутність тотожного понятійного апарату, суперечність практичного застосування нормативно-правових актів, як наслідок, відсутність реального правового механізму реалізації державного контрою за режимом доступу до відкритої інформації. Відсутність правових меж інформаційного забезпечення та інформаційної взаємодії між управлінськими структурами, між державою, місцевим самоврядуванням, громадянами підтверджується великою кількістю фактів внесення Верховною Радою України змін навіть до нещодавно прийнятих нею законодавчих актів. Відмічена нестабільність законодавства обумовлюється частими змінами у економічній, політичній та соціальній сферах життєдіяльності українського суспільства і держави. Це вимагає адекватного реагування, в першу чергу, законодавця, який змушений вносити необхідні зміни до законодавства.
Аналіз правових засад державного контролю за режимом доступу до відкритої інформації дозволяє дисертанту говорити про: відсутність єдиного закону, що комплексно регулює порядок здійснення державного контролю в Україні з урахуванням всіх недоліків чинних численних актів законодавства; про недосконалість та суперечливість нового Закону України “Про доступ до публічної інформації”, який може створити значно більше проблем при його застосуванні, ніж за його відсутності; про доцільність внесення змін до Закону України "Про інформацію» з метою узгодження його норм із нормами, зокрема Закону України «Про доступ до публічної інформації», в частині врахування встановлених зазначеним Законом видів інформації, порядку доступу та механізму державного контролю за режимом доступу до відкритої інформації.
У підрозділі 2.2. «Суб’єкти державного контролю за режимом доступу до відкритої інформації» досліджено правовий статус держаних органів, які здійснюють державний контроль за режимом доступу до відкритої інформації. На підставі аналізу наукових точок зору і відповідних нормативно-правових актів залежно від суб'єктів, які здійснюють контроль за додержанням режиму доступу до відкритої інформації, дисертантом виділено такі види: контроль з боку Верховної Ради України; контроль з боку органів виконавчої влади; контроль з боку Президента України; контроль з боку органів судової влади; контроль з боку органів прокуратури. Вмотивовано, що такий контроль здійснюють керівники органів державної влади - розпорядників інформації (відносно відповідальних осіб або працівників спеціальних підрозділів з питань запитів на інформацію), вищі органи в системі органів влади (стосовно підпорядкованих їм органів влади, їх посадових і службових осіб), суди (стосовно рішень, дій чи бездіяльності розпорядників). Акцентовано, що відповідні органи державної влади здійснюють державний контроль за розпорядниками інформації у процесі задоволення запитів на інформацію та її розкриття.
Проведене у підрозділі дослідження дозволило дійти висновку, що в Україні відсутня структурно впорядкована система органів контролю за режимом доступу до відкритої інформації, має місце неузгодженість діяльності її ланок, корумпованість та не завжди належний професіоналізм в управлінському апараті. Існують окремі контролюючі органи з надвідомчими та відомчими повноваженнями, між якими практично відсутні організаційні, інформаційні зв'язки. Органи контролю не мають єдиного центру, який би об'єднував, координував, здійснював інший організуючий вплив на їхню діяльність. Значною мірою утвердженню демократичних засад мав би сприяти державний контроль, який унеможливлює поширення таких явищ, як ігнорування закону, низька виконавча дисципліна, неналежне виконання посадовими особами своїх повноважень та нехтування інформаційними правами та законними інтересами громадян.
«Значення державного контролю за режимом доступу до відкритої інформації у забезпеченні законності» аналізується вплив контролю як правового явища на стан законності в державному управлінні і суспільстві в цілому. Дисертантом аргументовано, що дослідження поняття «законність» в сфері доступу до інформації необхідно розглядати як режим, зміст якого полягає у взаємному додержанні законів в інформаційній сфері як населенням, так і владою. Коли в даній сфері рівень законності низький, то навіть якщо інші гілки влади суворо виконують юридичні приписи, є підстави говорити про руйнування, кризу режиму законності. Добре розвинуте законодавство також сприяє забезпеченню законності. Навпаки, відсутність необхідних правових норм та прогалини в правових актах негативно впливають на її стан.
Наголошено, що у системі засобів забезпечення законності в інформаційній сфері державний контроль за додержанням режиму доступу до відкритої інформації посідає важливе місце, оскільки його метою є забезпечення злагодженої, чіткої роботи органів державної влади усіх рівнів і ланок, сумлінне і якісне виконання, раціональне використання її посадовими особами та державними службовцями наданих їм прав та відповідальне ставлення до виконання своїх обов'язків у відносинах з громадянами щодо надання їм інформації.
Підрозділ 2.4. «Шляхи вдосконалення державного контролю за режимом доступу до відкритої інформації» присвячено виокремленню проблем здійснення державного контролю в досліджуваній сфері і пошуку шляхів їх вирішення.
Дослідження діяльності уповноважених суб’єктів щодо здійснення державного контролю за додержанням режиму доступу до відкритої інформації дозволило виявити цілу низку проблем у цій сфері, які залежно від своєї природи запропоновано об’єднати у п’ять груп: організаційні, правові, науково-методичні, економічні та соціальні.
Для вирішення кожної з цих проблем запропоновано свої шляхи вирішення, основними з яких є наступні: удосконалення нормативно-правової бази з питань здійснення контролю; створення організаційних передумов належного здійснення контролю (організація взаємодії контролюючих органів між собою); достатнє фінансування діяльності з надання відповідей на запити; належне науково-методичне та кадрове забезпечення; належне інформаційне забезпечення контрольної діяльності та низка інших.
|
