У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, ступінь її наукової розробленості та науково-практичну основу; вказано на зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами; визначено мету, завдання, об’єкт, предмет і методи дослідження; висвітлено наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, надано відомості про структуру й обсяг дисертації, а також про апробацію результатів і публікації автора.
Розділ 1“Теоретико-правові основи адміністративної діяльності у сфері функціонування залізничного транспорту в Україні” складається з трьох підрозділів.
У підрозділі 1.1 “Періодизація становлення законодавства про залізничний транспорт” досліджено ґенезу становлення та розвиток законодавства про залізничний транспорт України.
Виділено три основні періоди розвитку законодавства про залізничний транспорт України з огляду на особливості розвитку української держави:
І період охоплює проміжок з середини ХІХ ст. до 20-х рр. ХХ ст., протягом якого почало зароджуватися і формуватися законодавство про залізничний транспорт на землях України, що перебували у складі Російської та Австро-Угорської імперій. Він характеризується активним інституційним оформленням урядової діяльності в юридичній сфері. Водночас аналіз ставлення держави до залізничного господарства показав, що не було чітких, постійно діючих принципів, які визначали політику держави у цій галузі. Першим спеціалізованим нормативно-правовий актом “залізничного законодавства” можна вважати Загальний Статут залізниць 1885 року, дія якого поширилася на всі магістралі Російської імперії. Статут містив чіткі положення про принципи державної політики в залізничній галузі, визначав особливості діяльності залізничного транспорту та відповідальність залізничної адміністрації.
ІІ період включає в себе часи існування Радянського Союзу до моменту проголошення незалежності Україною. Даний період характеризується збереженням наступності у розвитку залізничного законодавства. Цепояснювалося тим, що залізничний транспорт у Російській імперії завжди контролювався державою, у зв’язку з чим не було потреби у його націоналізації. Основи радянського законодавства про залізничний транспорт суттєво вплинули на особливості функціонування галузі в незалежній Україні і в деяких напрямах мають домінантне значення.
ІІІ період датується з моменту отримання незалежності Україною і триває по наш час. Цей період розвитку законодавства залізничного транспорту можна назвати періодом реформування і удосконалення. Особливістю розвитку законодавства цього періоду є його поступове орієнтування на світові стандарти, а особливо на європейські принципи ринкової економіки, сфери надання послуг, гарантування безпеки перевезень.
Обґрунтовано здійснення систематизації норм залізничного законодавства із прийняттям єдиного нормативного акта – Залізничного кодексу України.
У підрозділі 1.2 “Поняття адміністративної діяльності у сфері функціонування залізничного транспорту” розкриті найважливіші характеристики зазначеного поняття.
Установлено, що українське законодавство про залізничний транспорт було розроблено з урахуванням нових ринкових відносин і в цілому відповідає міжнародним стандартам, але воно також має недоліки і внутрішні суперечності, які негативно відображаються на правозастосовній діяльності.
Доведено, що адміністративно-правове регулювання залізничним транспортом в умовах ринкової економіки є необхідним, оскільки орієнтується не лише на приватні інтереси, але й враховує публічні. Потреба в адміністративно-правовому регулюванні сфери залізничного транспорту визначається його значимістю як частини єдиної транспортної системи країни, що сприяє нормальному функціонуванню всіх галузей суспільного виробництва, соціальному і економічному розвитку та зміцненню обороноздатності держави, міжнародному співробітництву України.
Визначено адміністративну діяльність у сфері залізничного транспорту як сукупність урегульованих нормами адміністративного права дій і процедур, спрямованих на упорядкування, організацію, забезпечення цілеспрямованого характеру відносин у сфері функціонування залізничного транспорту.
У підрозділі 1.3 “Суб’єкти адміністративної діяльності у сфері функціонування залізничного транспорту та їх класифікація” визначено суб’єктів системи адміністративної діяльності залізничним транспортом за допомогою суб’єктно-об’єктного підходу, до яких віднесено державні органи (посадові особи), які мають повноваження організаційно-розпорядчого характеру щодо управління залізничним транспортом. Проаналізовано ознаки суб’єкта управління у залізничній галузі через призму теорії адміністративного права. Досліджено категорію “суб’єкт адміністративно-правового регулювання транспортної системи”, яку визначають організаційно-відокремленою складовою системи органів виконавчої влади (їх посадових та службових осіб), що має державно-владні, розпорядчі, організаційні повноваження щодо здійснення завдань та реалізації функцій державної політики у галузі транспорту, із врегулюванням діяльності нормами, переважно, адміністративного права.
Виокремлено об’єкти управління залізничної галузі, на які здійснюється цілеспрямований вплив, а саме: система залізничного транспорту в цілому та її елементи (транспортні засоби, транспортна інфраструктура – шляхи сполучення, підприємства, установи, організації з надання послуг у сфері залізничного транспорту); учасники перевізного процесу (фізичні та юридичні особи).
Здійснено розподіл суб’єктів адміністративної діяльності у сфері функціонування залізничного транспорту відповідно до структурної побудови системи органів виконавчої влади та досліджено їх класифікацію згідно змісту їх повноважень на: інституційні суб’єкти адміністративної діяльності, що визначають умови та межі діяльності транспортної системи; звичайні суб’єкти, які безпосередньо здійснюють адміністративне регулювання транспортної системи в цілому та її окремих складових; спеціальні,які мають повноваження в окремих сферах діяльності транспорту або окремі повноваження, що не є для них основними.
Розділ 2 “Зміст та особливості адміністративної діяльності у сфері функціонування залізничного транспорту в Україні” складається з трьох підрозділів.
У підрозділі 2.1 “Принципи, форми та напрями адміністративної діяльності у сфері залізничного транспорту” установлено відповідні основоположні юридичні категорії.
Розглянуто принципи адміністративної діяльності у сфері залізнично-транспортної системи як правила, на основі яких здійснюються взаємовідносини між суб’єктами адміністративно-правового регулювання системи залізничного транспорту. Визначено їх розподіл на конституційні та організаційні. Доконституційних принципів відносять ті, існування яких зумовлене нормами Конституції України. Організаційні принципи поділяють на дві підгрупи: принципи побудови апарату управління та принципи його функціонування.
Виокремлено загальносистемні (об’єктивність, демократизм, законність, розподіл влад, соціальна спрямованість, оптимізація регулюючого впливу, конкуренція, комплексність, керованість, контрольованість, публічність тощо) і специфічні, структурні принципи (збереження залізничного транспорту як єдиного виробничо-технічного комплексу; збереження адміністративно-правового регулювання і контролю за діяльністю залізничного транспорту; забезпечення керованості, безперебійності, стабільності функціонування залізничного транспорту та безпеки руху поїздів; безумовне виконання перевезень для державних потреб; забезпечення безпечного функціонування залізничного транспорту та зниження його впливу на навколишнє природне середовище тощо).
Визначено, що під формою адміністративної діяльності органів залізнично-транспортної системи необхідно розуміти однорідні за своїм характером і правовою природою групи адміністративних дій, що мають зовнішнє вираження – за допомогою них забезпечуються реалізація та здійснення законодавчо визначених прав та обов’язків зацікавлених осіб, порядок і безпека у сфері залізнично-транспортної системи.Основні форми адміністративної діяльності залежно від їх призначення розподіляють на такі групи: видання актів; укладення договорів; інші юридично значимі дії.
Досліджено зміст напрямів адміністративної діяльності у залізничній галузі, які розподілено на головні та спеціалізовані. До головних напрямів віднесено визначення пріоритетної стратегії розвитку залізничної галузі та здійснення відповідних заходів щодо формування та реалізації державної політики у даній сфері, забезпечення взаємодії підприємств різних видів транспорту, а також задоволення потреб населення в пасажирських перевезеннях тощо. До спеціалізованих напрямів віднесено розробку та затвердження інструкцій та положень щодо функціонування залізничної галузі тощо.
