АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ВЗАЄМОДІЇ СУБ‘ЄКТІВ ПРОТИДІЇ НАСИЛЬСТВА В СІМ‘Ї

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, вказано на її зв’язок з науковими програмами, планами, темами, охарактеризовано основні методи дослідження. Визначено мету, завдання, об’єкт і предмет дослідження, сформульовано положення, що містять наукову новизну, висвітлено практичне значення одержаних результатів, наведено дані про апробацію результатів дисертації.

Розділ 1 «Загальні положення протидії насильству в сім’ї в Україні» складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 1.1. «Сутність протидії насильству в сім’ї у правовій державі» здійснюється аналіз наукових підходів до з‘ясування визначення насильству в сім’ї, його сутності та ознак.

Проблема насильства у сім’ї в професійних колах обговорюється не досить давно. Україна, яка успадкувала правові традиції Радянського Союзу, у перші роки незалежності проявляла недостатній інтерес до правопорушень, що вчиняються у сім’ї. Правові традиції Радянського Союзу визнавали лише частину протиправних вчинків, що охоплюються сучасним розумінням явища насильства у сім’ї. Це злочини, що вчиняли на ґрунті так званих сімейно-побутових відносин, причому дослідження радянських наукових розробок 80-х років минулого століття первинним елементом визначали саме побутову, а не сімейну, складову цих злочинів.

Таке відношення до проблем насильства у сім‘ї має певні пояснення.

По-перше, визнаним фактом прихованості насильства у сім’ї є ідеалізованість радянської сім’ї. По-друге, причиною обмеженості досліджень комплексу правопорушень насильства у сім’ї були перестороги втручання у приватне життя, яке ототожнювалося з сімейним інститутом. По-третє, радянська сім’я підлягала контролю та вихованню. У цьому зв’язку держава не мала потреби застосування додаткових примусових заходів юридичної відповідальності щодо насильства, яке не підпадало під ознаки складу злочину. По-четверте, молода українська держава, що мала чимало інших проблем державотворення, після залишення радянських традицій сімейного виховання і під впливом соціально-економічної кризи та зміни світоглядних орієнтирів людини втратила можливості впливу на проблему насильства в сім’ї. По-п’яте, для радянської правової ідеології первинною була розбудова держави, а вторинною — розвиток групових осередків, до яких належала і сім’я. По-шосте, питання сімейних відносин у слов’янській ментальності було закритим для суспільного нагляду та втручання.

Також у підрозділі вказується, що поширену прогалину дослідників тематики домашнього насильства: вони обмежуються загальною класифікацією насильства у сім’ї за видами, визначеними у законі про попередження насильства у сім’ї (фізичне, сексуальне, психологічне, економічне). Це свідчить про недостатній рівень аналізу такого комплексного явища, що дозволило запропонувати наступну класифікацію насильства у сім’ї:

1)       за змістом спрямованості протиправного впливу насильства у сім‘ї (фізичне, сексуальне, психологічне, економічне);

2)       за караністю діяння (кримінально каране, адміністративно каране, цивільно-каране, не підлягаюче покаранню згідно з чинним законодавством);

3)       за суб’єктом вчинення діяння (за агресором);

4)       за суб’єктом заподіяння шкоди (за жертвою насильства) — щодо дітей та молоді, щодо особи іншої статі, щодо осіб похилого віку та інших осіб, які потребують піклування через свій ослаблений фізичний чи психічний стан, щодо осіб, які фінансово залежать від агресора тощо;

5)       за характером заподіяної шкоди (за наслідками кримінально караного насильства) — вбивство; насильство, що є небезпечним для життя і здоров'я потерпілого; насильство. що не є небезпечним для життя і здоров'я потерпілого;

6)       за змістом впливу на жертву насильства (пряме й опосередковане);

7)       за формою вираження активності насильницького вчинку (дія чи бездіяльність);

8)       за змістом вираження діяння (фізична, вербальна (усна чи письмова) чи конклюдентна дія);

9)       за завершеністю вчинення домашнього насильства (приготування, замах, реальна загроза вчинення насильства, завершене діяння);

10)  за зовнішнім проявом (об’єктивною стороною) насильницького вчинку (значна кількість форм, що детальніше розкривають перший критерій класифікації).

-                      У підрозділі 1.2. «Правові основи протидії насильству в сім’ї в Україні» досліджено систему нормативно-правового забезпечення протидії насильству в сім’ї, сформовано її ієрархію.

У роботі здійснена класифікація та аналіз нормативно-правових актів за юридичною силою та за напрямами правового регулювання.

Комплексний аналіз положень вищого законодавчого акту України щодо тематики дослідження дозволяє зробити деякі узагальнення. Зокрема, норми Конституції України: 1) створюють загальні передумови для створення системи протидії насильства в сім‘ї через формування загального правового статусу людини, громадянина, члена сім‘ї; 2) мають значення для побудови спеціального законодавства, яка регулює відносини у сфері протидії насильства в сім‘ї; 3) визначають правовий статус державних органів, недержавних організацій в цілому і, через регулювання їх завдань, функцій, повноважень, формують їхню спеціальну правосуб’єктність у сфері протидії насильства в сім‘ї; 4) визначають сукупність юридичних гарантій та форм правового захисту порушених в наслідок насильства прав суб‘єктів сімейних відносин.

Аналіз норм закону «Про попередження насильства в сім'ї» дає змогу говорити про те, що поряд з беззаперечним позитивом, його положення потребують удосконалення:

по-перше, сама назва не розкриває всього комплексу проблем, які б необхідно було б урегулювати за допомогою даного закону, акцент робиться виключно на попередженні насильства в сім‘ї;

по-друге, даний закон достатньо широко та детально визначив повноваження різних державних та недержавних структур у сфері попередженні насильства в сім‘ї, натомість, поза увагою залишились засади організації взаємодії (механізм, принципи, форми тощо);

по-третє, в законі недостатньо відображено міжгалузеві зв‘язки норм, адже саме положення цього закону повинні спиратись на положення спеціалізованого законодавства.

- Підрозділ 1.3. «Сучасний стан протидії насильству у сім’ї в Україні» присвячений висвітленню характеристиці детермінант насильства у сім’ї, а також реального стану протидії цьому явищу у діяльності різних інституцій.

Для комплексного дослідження сучасного стану протидії насильству в сім’ї, було проведено правовий аналіз на основі наступних критеріїв: за характеристикою осіб, які вчиняють насильство у сім’ї (агресорами); за характеристикою осіб, які зазнали  насильство у сім’ї (потерпілими); залежно від виду насильства у сім’ї; залежно від застосування виду юридичної відповідальності  за вчинення насильства у сім’ї.

За результатами дослідження, було з’ясовано, що:

а) проблема насильства у сім’ї полягає не стільки у відсутності достатньої поінформованості населення та наявності офіційних даних про випадки насильства у сім’ї, скільки у приховуванні  даної інформації самими жертвами насильства, а звідси — і появі розрізненої інформації у офіційних джерелах та джерелах недержавних організацій;

б) проблема насильства у сім’ї є проблемою суспільства,  незалежно від того, хто зазнає насильства: жінка, дитина або чоловік. При скоєнні насильства у сім’ї людина отримує велику психологічну травму, хоча причини т а наслідки насильства у кожному випадку особливі;

в) проблема насильства щодо жінок достатньо висвітлена у засобах масової інформації, їй приділяється багато уваги. Цим можна пояснити і значний відсоток виявлених випадків насильства щодо жінок;

г) проблема насильства щодо дітей та чоловіків є недостатньо дослідженою, оскільки в силу певних психологічних причин, вони не звертаються так часто за допомогою;

д) якщо звернутися до статистики останніх років щодо виявлення різних видів насильства в сім’ї в Україні, то можна прослідкувати тенденцію найбільшого розповсюдження фізичного та психологічного насильства;

е) найчастіше до проявів фізичного насильства відносяться побої, до психологічного насильства — погрози, приниження, до економічного насильства — обмеження в коштах та позбавлення майна, до фактів сексуального насильства — зґвалтування та примушення до статевого контакту;

є) серед видів юридичної відповідальності за насильство у сім’ї  сьогодні найбільш розповсюдженою за застосуванням є адміністративна відповідальність, а саме – ст. 173-2 КУпАП «Вчинення насильства в сім'ї, невиконання захисного припису або непроходження корекційної програми»;

ж) однією з причин розповсюдження сімейного насильства є незадовільний стан роботи органів виконавчої влади у сфері попередження насильства в сім’ї. Зокрема, сьогодні не має системного розповсюдження мережа кризових центрів та центрів реабілітації для жертв насильства в сім’ї, недостатньо потужна  соціальна реклама та інформаційно-просвітницька діяльність тощо.

Розділ 2 «Діяльність державних органів та недержавних інституцій з протидії насильству в сім’ї» складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 2.1. «Діяльність органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо попередження насильства в сім’ї» автор аналізує положення нормативно-правових актів, що регулюють компетенцію органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування а також практику їх діяльності.

Зокрема, у роботі були проаналізовані повноваження центральних органів виконавчої влади (Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України, Міністерства соціальної політики України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства фінансів України, Міністерства юстиції України) у питаннях організації взаємодії з питань протидії насильству в сім’ї.

Узагальнення завдань та функцій центральних органів виконавчої влади в контексті організації взаємодії з метою попередження насильства в сім'ї дозволяє констатувати, що їх діяльність спрямовується (або повинна спрямовуватися) не тільки безпосередньо на припинення негативних насильницьких проявів в сім‘ях, але й на усунення причин цього явища через комплексний матеріальний, духовний, моральний та інший вплив на сімейні відносини.

Крім того, у роботі проаналізовані повноваження місцевих органів влади та самоврядування. Зокрема, дослідження компетенції органів місцевого самоврядування свідчить про недостатність правового регулювання можливості організації взаємодії суб‘єктів протидії насильства в сім‘ї та органів місцевого самоврядування. На місцевому рівні, діяльність державних адміністрацій у питаннях протидії насильства у сім‘ї має важливе значення через те, що саме на них покладається координація діяльності різних інституцій.

Підрозділ 2.2. «Правоохоронні органи як суб’єкти протидії насильству в сім’ї» присвячений аналізу компетенції різних правоохоронних органів у питаннях протидії насильства в сім‘ї.

Автор зазначає, що діяльність з протидії насильству в сім’ї має комплексний характер і включає в себе заходи соціально-економічного, педагогічного, психолого-корекційного та правоохоронного характеру. Слід відмітити, що діяльність правоохоронних органів в цій сфері має досить важливе значення завдяки тому, що вони наділені можливістю застосовувати заходи примусу до осіб, які вже вчинили прояви насильства.

Щодо суб‘єктного складу правоохоронних органів, то із всієї її системи можна виокремити такі, які причетні до діяльності у сфері протидії насильства у сім‘ї ‑ це органи внутрішніх справ, прокуратура та суд, також опосередковано до цієї групи можна також віднести органи та установи виконання покарань.

Діяльність органів внутрішніх справ займає ключове місце у питаннях протидії насильству у сім‘ї, адже саме на цю інституцію покладено обов‘язок безпосередньо здійснювати комплекс попереджувальних (профілактичних) і припинювальних заходів.

Діяльність прокуратури у питаннях протидії насильства у сім‘ї має такі основні напрями: погодження захисного припису; нагляд за дотриманням законодавства, яке забезпечує нормальний розвиток сімейних відносин; безпосереднє виявлення фактів насильства та вжиття необхідних заходів, а також представництво інтересів жертв насильства у сім‘ї у суді з метою захисту або відновлення порушених прав осіб.

Підрозділ 2.3. «Участь недержавних організацій у протидії насильству в сім’ї» присвячений практиці залучення організацій громадського сектору до діяльності щодо протидії насильству в сім’ї.

Проаналізувавши наукову літературу, праці прикладного характеру, було з’ясовано, що протидією насильству в сім’ї займаються  такі громадські утворення як: благодійні та громадські організації, юридичні клініки, кризові і реабілітаційні центри при громадських організаціях.

Серед основних форм діяльності громадських інституцій, які займаються протидією насильству у сім’ї, виокремлено наступні:

- підготовка та проведення інформаційних кампаній, форумів, прес-клубів; демонстрація навчальних фільмів для дітей, молоді, педагогів щодо протидії насильству; створення та розповсюдження соціальної реклами, інформування потенційних клієнтів через власний сайт,  підготовка та розсилка електронних інформаційних бюлетенів, видання та розповсюдження інформаційних, навчально-методичних та наукових матеріалів, створення інформаційних, благодійних акцій, тематичних вуличних  акцій та презентацій;

- проведення корекційних програм у роботі з кривдниками та психодіагностика потерпілих від насильства осіб;

- організація роботи притулків та проведення курсів реабілітації для жертв насильства в сім’ї;

- проведення тематичних тренінгів, семінарів, круглих столів, диспутів, конференцій, нарад  про застосування чинного законодавства та обмін досвідом з протидії насильству в сім’ї для працівників правоохоронних органів, суддів, прокурорів, медиків, викладачів, представників влади, громадських організацій, медичних закладів та ін.;

- здійснення правової просвіти за програмою «Практичне право»;

- здійснення наукових досліджень з проблем насильства, дотримання прав людини, вдосконалення національного законодавства та участь у розробці проектів нормативно-правових актів, пов’язаних з питаннями протидії насильству у сім’ї;

- індивідуальне або сімейне консультування з юридичних, психологічних, медичних питань, у тому числі через електронну пошту, мережу „гарячих ліній”, роботу «телефонів довіри» та ін.;

- представлення інтересів потерпілих від насильства у сім’ї в органах влади та судах, у т.ч. в Європейському суді з прав людини;

- проведення соціологічних досліджень та моніторинг з дотримання прав людини і основних свобод у сфері протидії насильству у сім’ї, підготовка проектів законів та інших правових актів, що стосуються попередження насильства у сім’ї;

- розширення мережі недержавних інституцій щодо запобіганню насильства в сім’ї.

Розділ 3 «Основні напрями удосконалення взаємодії суб’єктів протидії насильству в сім’ї» складається з трьох підрозділів.

Підрозділ 3.1. «Загальнотеоретичні засади взаємодії інститутів держави і громадянського суспільства для виконання завдань і функцій держави» присвячено визначенню та особливостям взаємодії різних суб‘єктів у питаннях протидії насильства у сім‘ї.

Автор розуміє взаємодію як нормативно-встановлену або погоджену за часом, предметом, завданнями спільну діяльність державних та недержавних інституцій в межах їх компетенції та встановлених повноважень з метою досягнення загального результату, який виражається у ефективній протидії насильству в сім’ї. На думку автора таке розуміння у повній мірі відображає сутнісну характеристику взаємодії як процесу ділового співробітництва, виключаючи при цьому будь-які потенційно можливі відносини підпорядкування, контролю або нагляду.

У дисертації сформульовано систему принципів взаємодії суб‘єктів протидії насильству у сім’ї: законності; науковості; гласності; системності; безперервності; взаємодопомоги; професіоналізму; керованості; пріоритетності досягнення цілей державної політики щодо попередження насильства в сім'ї.

Також у підрозділі визначені рівні, особливості та ознаки взаємодії, а також основні проблеми, які відображені у висновках до роботи.

У підрозділі 3.2. «Удосконалення форм і методів взаємодії державних органів та недержавних організацій у протидії насильству в сім’ї» здійснюється детальний аналіз різних форм та методів взаємодії і визначаються шляхи їх удосконалення.

За допомогою розробленої науковцями систематизації, взаємодія суб’єктів протидії насильству у сім’ї охарактеризована за критеріями: 1) мети; 2) характеру зв’язків; 3) способу вирішення завдань; 4) кількості учасників; 5) часу і тривалості спільних дій; 6) напрямів; 8) ступеня  конфіденційності; 9) організаційно-правових форм; 10) підстав виникнення; 11) спрямованості функціонування.

Пріоритетною метою взаємодії є попередження насильства в сім‘ї, однак тактичні завдання взаємодії відрізняються для різних суб‘єктів. Підрозділи ОВС перед взаємодією ставлять відразу декілька тактичних завдань: попередження або припинення насильницьких проявів у сімейних відносинах, а у стратегічному вимірі – зниження рівня злочинності та правопорушень у сімейних та побутових відносинах. Соціальні служби від взаємодії очікують, в першу чергу, підвищення соціального та духовного рівня культури сімейних відносин. Громадські організації реалізують власні статутні цілі і реалізують окремі програми, які спрямовані на покращення сімейних відносин, а відповідно, і попередження насильства у цій відносинах.

У роботі виділяються наступні форми взаємодії:

­     координація суб‘єктів протидії насильства у сім‘ї через визначення напрямків їх діяльності та компетенції;

­     допомога членам сім'ї, де вчинено насильство (через комплекс психологічних, юридичних, соціально-педагогічних, інформаційних та інших послуг членам сім'ї, в якій було вчинено насильство);

­     обговорення, інформаційне та правове забезпечення подальших заходів протидії насильства у сім‘ї.

У підрозділі 3.3. «Упровадження іноземного досвіду взаємодії суб’єктів протидії сімейному насильству» автором, на підставі дослідження міжнародного досвіду робляться пропозиції щодо удосконалення вітчизняної практики взаємодії щодо протидії насильству в сім‘ї.

У роботі проаналізований досвід таких країн як США, Канади, Великобританії, Німеччини, Австралії, Російської Федерації, Білорусі, Молдови, Киргизстану, Вірменії та ін. Характеристика системи протидії насильству в сім‘ї цих країн дозволило зробити узагальнення та пропозиції, відображені у висновках до роботи.