АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС ДЕРЖАВНОГО РЕЄСТРАТОРА

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, окреслено її зв’язок з науковими планами, програмами та темами, об’єкт і предмет, мета і завдання, методологія дослідження, наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, апробація результатів дисертації, публікації та її структура.

Розділ 1 «Державний реєстратор у системі органів виконавчої влади України» складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 1.1 «Історія становлення і розвитку інституту державної реєстрації» проаналізовано історичні аспекти становлення та розвитку органів державної реєстрації та інституту державного реєстратора. Підтримана думка стосовно того, що запровадження такого інституту як реєстрація, що нагадує нам сучасний порядок легалізації діяльності фізичних і юридичних осіб, відбулося в ХVІІ ст. Уже у ХVІІІ – ХІХ ст. (Англія та Іспанія) з’являються відповідні посадові особи, що здійснювали державну реєстрацію і мали назву «особливі реєстратори».

Визначено, що лише з прийняттям Положення про торговельну реєстрацію 20.10.1925 р. було конкретно визначено органи, на які покладалося проведення торговельної реєстрації. Дисертант наводить органи, які починаючи з 1917 р. і до відміни державної реєстрації виконували повноваження державного реєстратора.

Зазначено, що після відміни державної реєстрації початок новому етапу розвитку інституту державного реєстратора поклала Постанова Ради Міністрів УРСР від 11.11.1990 р. «Про порядок державної реєстрації кооперативів (філіалів, відділень) та їх спілок (об'єднань) в Українській РСР», якою функції останнього покладалися на виконавчі комітети районних, міських, районних у місті Рад народних депутатів.

Дисертант сформулював певні етапи становлення інституту державного реєстратора. Наголошено, що в Україні уперше визначено поняття «державний реєстратор» з прийняттям Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців». 

Підрозділ 1.2 «Теоретичні аспекти розкриття змісту поняття державного реєстратора. Правова основа його діяльності» присвячений дослідженню і визначенню дефініції «державний реєстратор» на підставі аналізу вітчизняного законодавства і наукових поглядів учених, окресленню його основних ознак та наведенню законодавчої бази, яка прямо чи опосередковано стосується цього інституту.

Дисертант спрямовує увагу на те, що державний реєстратор виступає як посадова особа органу місцевого самоврядування і як державний службовець з усіма притаманними їм ознаками, хоча він діє від імені держави, а не від імені територіальної громади і представляє інтереси держави, а не територіальної громади. На думку здобувача, з метою уникнення подвійного правового статусу державного реєстратора необхідно закріпити за останнім правовий статус посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Визначено наступні ознаки державного реєстратора: 1) посадова особа, яка надає адміністративні послуги у сфері державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців; 2) діє від імені держави; 3) представляє інтереси держави; 4) виступає носієм владних повноважень; 5) перебуває на державній службі; 6) виконує функції відповідної організаційної структури (організаційно-розпорядчі та консультативно-дорадчі функції).

Дисертант зазначає, що без розкриття змісту поняття державної реєстрації визначення дефініції «державний реєстратор» було б неповним. Тому, державна реєстрація – засвідчення факту появи, зміни чи припинення суб’єкта права шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру та здійснення державного обліку і контролю за законністю вищевказаних дій.

Врахувавши поняття державного реєстратора як посадової особи, ознаки останнього та поняття державної реєстрації, зроблена спроба визначити поняття державного реєстратора як посадової особи, яка діє від імені держави, представляє її інтереси і наділяється владними повноваженнями з метою засвідчення факту появи, зміни чи припинення суб’єкта права шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру та здійснення державного обліку і контролю за законністю вищевказаних дій.

Здобувач окреслив нормативно-правові акти, які в тій чи іншій мірі мають відношення до державного реєстратора і прийшов до висновку, що постає необхідність певним чином систематизувати всі положення стосовно правового статусу даної посадової особи в окремому нормативно-правовому акті, в якому передбачити поняття, порядок призначення на посаду, права, обов’язки, відповідальність, принципи і гарантії діяльності останнього, розкрити повноваження і механізм їх реалізації, тобто передбачити всі аспекти, які в найбільш повній мірі забезпечили б правове регулювання діяльності державного реєстратора.

У підрозділі 1.3. «Державний реєстратор як суб’єкт реєстраційного провадження» зазначено, що реєстраційне провадження – це регламентована нормативно-правовими актами процедура здійснення юридично значимих дій, що вчиняється уповноваженими органами публічної адміністрації в процесі вирішення індивідуальних справ в безспірному порядку. Крім того окреслено основні ознаки реєстраційного провадження. Здобувач наводить поняття суб’єкта реєстраційного провадження як посадової особи, яка наділена державно-владними повноваженнями в сфері реєстраційного провадження.

Наголошено, що державний реєстратор у реєстраційному провадженні виступає суб’єктом регіонального рівня; відноситься до суб’єктів, які здійснюють реєстраційні та післяреєстраційні процедури; має державний інтерес у вирішенні справи, тобто процесуальний; і належить до основних суб’єктів, адже саме завдяки його діяльності можлива поява нового суб’єкта права.

Здобувач зазначає, що державний реєстратор призначається на посаду та звільняється з посади міським головою міста обласного значення або головою районної, районної в містах Києві та Севастополі державної адміністрації за погодженням із спеціально уповноваженим органом з питань державної реєстрації та наполягає на необхідності доповнення вимог до особи, яка призначається на посаду державного реєстратора ще одним важливим положенням: навчання кандидата на зайняття посади державного реєстратора шляхом внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців».

Визначено також процедуру навчання кандидатів на зайняття посади державного реєстратора та підвищення кваліфікації державних реєстраторів.

Наведено поняття державного реєстратора як суб’єкта реєстраційного провадження – посадова особа, яка наділена державно-владними повноваженнями в сфері реєстраційного провадження, тобто в сфері державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Дисертант окреслює систему реєстраційних органів та їх компетенцію. Визначено, що на верхній ланці системи постає Кабінет Міністрів України, на другій ланці – Міністерство юстиції України, зокрема Міністр юстиції України, на третій ланці посідає своє місце Державна реєстраційна служба (у складі чотирьох підрозділів), далі – Державна адміністрація і безпосередньо – державний реєстратор (Центр надання адміністративних послуг).

Розділ 2 «Концепція адміністративно-правового статусу державного реєстратора» складається з чотирьох підрозділів.

Підрозділ 2.1. «Поняття та зміст адміністративно-правового статусу державного реєстратора» стосується дослідження поняття правового статусу, адміністративно-правового статусу державного реєстратора та складових елементів адміністративно-правового статусу.

Здобувач визначає, що під правовим статусом слід розуміти певне становище, положення особи, яке певним чином охоплене правом. Наведено, що у загальному розумінні адміністративно-правовий статус – певне правове положення суб’єкта адміністративно-правових відносин, яке закріплено чинними нормативно-правовими актами і обумовлене особливостями обіймання певної посади у сфері державного управління.

Дисертант підкреслює, що адміністративно-правовий статус державного службовця виступає родовим по відношенню до державного реєстратора і визначає загальні риси, які будуть характеризувати правовий статус останнього.

Окреслено елементи адміністративно-правового статусу: права, обов’язки і відповідальність. Наголошено, що правосуб’єктність не виступає як структурний елемент адміністративно-правового статусу державного реєстратора, а є тільки передумовою для набуття певних прав та виконання юридичних обов’язків державного реєстратора. Адміністративна правосуб’єктність державного реєстратора виникає з моменту його призначення на посаду і припиняється з моменту припинення виконання посадових обов’язків через припинення служби.

Зазначено, що права та обов’язки державного реєстратора регламентовані Законами України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», «Про адміністративні послуги», «Про державну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», Положенням про здійснення державного нагляду за дотриманням законодавства у сфері державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Здобувач наголошує на необхідності розмежувати права та обов’язки останнього на пов’язані з наданням адміністративних послуг і поза цією сферою.

Наведено, що юридичну відповідальність на державного реєстратора покладає Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» у вигляді дисциплінарної, цивільно-правової, адміністративної або кримінальної відповідальності.

У підрозділі 2.2. «Завдання, функції та повноваження державного реєстратора» визначено співвідношення завдань, функцій і повноважень державного реєстратора і надано характеристику зазначених понять.

Здобувачем запропоновано наступне співвідношення зазначених категорій: всі державні чи недержавні органи створені з певною метою діяльності, саме у завданнях останніх і відображається ця мета, проте без функцій, завдяки яким реалізуються поставлені перед органом завдання, мета не може бути реалізована, тому для виконання функцій кожний орган наділяється правами та обов’язками, тобто які можна окреслити поняттям повноваження. А сукупність перерахованих структурних елементів складає собою поняття компетенції.

У ході дослідження дисертант визначає завдання державного реєстратора: 1) забезпечення прав, свобод і законних інтересів громадян, суспільства і держави в сфері державної реєстрації; 2) зміцнення державної влади, зокрема на рівні державної реєстрації юридичних осіб на фізичних осіб-підприємців; 3) недопущення і попередження створення фіктивних підприємств; 4) створення умов поліпшення ведення прозорого бізнесу в Україні.

Крім того, окреслено функції державного реєстратора: 1) засвідчення факту появи нового суб’єкта права; 2) засвідчення факту припинення юридичної особи або фізичної особи-підприємця; 3) забезпечення державного обліку юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців; 4) контроль за законністю виникнення, зміни і припинення певного суб’єкта правових відносин.

Дисертантом проаналізовано повноваження державного реєстратора з врахуванням положень Законів України «Про державну службу», «Про адміністративні послуги», «Про службу в органах місцевого самоврядування», Положення про здійснення державного нагляду за дотриманням законодавства у сфері державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців і виокремлено права і обов’язки, що пов’язані з наданням адміністративних послуг та поза цією сферою.

У зв’язку з необхідністю удосконалення процедури державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців запропоновано доповнити перелік повноважень державного реєстратора наступними положеннями: здійснення резервування найменувань юридичних осіб; надання консультацій, роз’яснень з питань державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців; проведення семінарів з питань пов’язаних з діяльністю державного реєстратора. Крім того, обґрунтовано необхідність закріпити на законодавчому рівні процедуру реалізації зазначених повноважень.

Запропоновано врегулювати на рівні закону процедуру здійснення наступних повноважень: оформлення, видачу, засвідчення юридичним особам дублікатів оригіналів їх установчих документів та змін до них; звернення державного реєстратора до суду із заявою про зміну мети установи; видача довідки, витягу, виписки за запитом, що поданий заявником особисто, поштовим відправленням або електронною поштою; проведення державної реєстрації у випадку тимчасової відсутності державного реєстратора.

Дисертант наполягає на потребі розроблення Положення про відділ державної реєстрації відповідної ради, де закріпити завдання, функції, повноваження, відповідальність державного реєстратора та особливості взаємодії з державними органами.

У підрозділі 2.3. «Юридична відповідальність державного реєстратора» визначається, що під юридичною відповідальністю слід розуміти певну реакцію держави на дії чи бездіяльність порушника, яка проявляється в покладенні на останнього обов’язку понести відповідне покарання за вчинене.

Зазначено, що на державного реєстратора може бути покладено дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну та кримінальну відповідальність.

Дисертант зазначає, що при вчиненні державним реєстратором дисциплінарного проступку слід враховувати положення Кодексу законів про працю України, Законів України «Про державну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування».

Визначено, що адміністративна відповідальність державного реєстратора заснована на положеннях ст. 166-11 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Наголошено на тому, що КпАП потребує доповнення наступними проступками, за які на державного реєстратора буде покладена адміністративна відповідальність: порушення встановленого законодавством порядку електронної державної реєстрації; порушення порядку спрощеної процедури припинення державної реєстрації юридичної особи чи фізичної особи-підприємця; порушення встановленого законом порядку та строків видачі витягів, виписок, довідок з Єдиного державного реєстру; ухилення від проведення перевірок; ненадання інформації необхідної для проведення перевірки. Наголошено на доцільності схвалення проекту Закону України щодо встановлення адміністративної відповідальності за порушення вимог законодавства у сфері надання адміністративних послуг.

У підрозділі 2.4. «Взаємодія державного реєстратора з органами державної влади» досліджено поняття взаємодії, а також визначено суб’єктів взаємодії з державним реєстратором і форми співробітництва.

Зазначено, що взаємодія – це передбачена чинною законодавчою базою узгоджена за цілями, діями, часом і вимогами закону діяльність суб’єктів, спрямована на спільне виконання завдань, покладених на них державою.

Дисертант наводить суб’єктів взаємодії з державним реєстратором: Державна реєстраційна служба України, Державна податкова служба України, Державна служба статистики України, Пенсійний фонд України, Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку, Фонди соціального страхування, Міністерство юстиції України, суд, правоохоронні органи, органи реєстрації актів цивільного стану, Центр надання адміністративних послуг.

Акцентовано увагу на необхідності врегулювання питання відповідальності суб’єктів співробітництва у разі порушення порядку взаємодії. 

Наголошено на тому, що при взаємодії з Державною податковою службою, Державною службою статистики України, Пенсійним фондом України, співробітництво відбувається у формі обміну відомостей. Загалом кількість відомостей, що передаються відповідним органам налічує понад 20 позицій.

Зазначено, що процес співробітництва із судом зводиться до таких форм:

1) звернення державного реєстратора до суду із заявою про зміну мети установи у встановленому законом порядку;

2) направлення судом державному реєстратору судового рішення для внесення запису до ЄДР про таке рішення та його виконання;

3) оскарження до суду дій посадових осіб Державної реєстраційної служби, представників Головного управління юстиції у зв’язку з проведенням планової чи позапланової перевірки.

Аналізуючи особливості взаємодії державного реєстратора з правоохоронними органами, здобувач наводить пропозицію затвердити зразок повідомлення, яке надсилається правоохоронним органам щодо порушення визначеного законом строку для подання відповідними посадовими особами юридичної особи та фізичною особою-підприємцем державному реєстраторові рішень щодо припинення юридичної особи або підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця.

Наголошено на доцільності оновлення Регламенту передачі Міністерством юстиції та його територіальними органами державним реєстраторам даних про юридичних осіб. Визначено особливості взаємодії державного реєстратора з Центром надання адміністративних послуг, зокрема адміністратором даного центру.

Проаналізувавши особливості співробітництва у даній сфері, дисертант визначає, що основним напрямком взаємодії у сфері державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців між окресленими суб’єктами виступає інформаційний обмін.