АКСІОСФЕРА ПРАВА ТА ЇЇ КОМПОНЕНТИ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність і ступінь дослідженості теми, зазначається зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, визначено мету та завдання, об’єкт і предмет дисертаційного дослідження, охарактеризовано його методологічну основу, розкрито наукову новизну і практичне значення отриманих результатів, містяться відомості про апробацію та публікацію результатів дисертації, структуру й обсяг роботи.

Перший розділ «Аксіосфера права як предмет філософії права та теорії права» присвячено філософсько-правовим, загальнотеоретичним та методологічним аспектам дослідження аксіосфери права.

У підрозділі 1.1. «Методологія дослідження ціннісно-нормативних основ права» розглянуто специфіку правової аксіології як особливої сфери філософсько-правового та загальнотеоретичного пізнання, виявлено характерні риси інтерсуб’єктного бачення ціннісної проблематики сучасного права, проаналізовано філософські та теоретичні постулати ціннісно-нормативного праворозуміння як основи осягнення аксіосфери права.

Доводиться, що правова аксіологія постає як сфера перетину філософсько-правового та загальнотеоретичного підходів до ціннісних проблем юриспруденції. Це відрізняє правову аксіологію від аксіології права, яка є філософською концепцією, що розвивається в руслі проблем становлення аксіології різних сфер буття людини. Правова аксіологія використовує постулат інтерсуб’єктності цінностей правової сфери. На відміну від суб’єктоцентризму, який схильний виводити в центр правової реальності людину як виключного носія правових цінностей та цінностей права, інтерсуб’єктність виконує функцію групування інтересів суб’єктів, що входять в рамки того чи іншого правового дискурсу. Інтерсуб’єктність дозволяє вважати носіями цінностей правової сфери не лише людину, але й суспільство, людство в цілому.

Доводиться, що сучасне праворозуміння, базуючись на принципі плюралізму, прагне до визнання множинності підходів до центрування правових теорій. Ціннісно-нормативне праворозуміння дозволяє висувати в центр аксіосфери будь-яку правову цінність, що підкреслює універсальний статус цієї концепції та можливість її застосування не лише на рівні дослідження національного права, але й права інтегративних правових систем та міжнародного права.

Підрозділ 1.2. «Аксіосфера права як різновид аксіосфери» присвячено виявленню специфіки аксіосфери права у порівнянні з іншими аксіосферами (аксіосферою культури, аксіосферою політики, аксіосферою мистецтва тощо).

Сприйняття цінностей правової сфери як аксіосфери передбачає застосування структурної онтології. Аксіосфера права як предмет філософсько-правового дискурсу з’являється лише тоді, коли ставиться питання про системне буття цінностей правової сфери, їх відношення та структурування, центрування та ієрархізацію. Аксіосфера права мислиться як структура, в межах якої існують, трансформуються та сприймаються суб’єктами ціннісні ієрархії та домінанти, утворюються ціннісно-змістовні засади права, відбувається його легітимація та культурне, моральне, релігійне виправдання. Аксіосфера права існує як компонент правової реальності, автономний по відношенню як до нормативності, так і до соціальності права, тобто як особлива правова субстанція, цілком самобутня та унікальна.

У підрозділі 1.3. «Аксіосфера права як компонент структури права» здійснено спробу реалізації постструктуралістського бачення структури права. Доведено, що сприйняття структури права має виходити з тієї методологічної установки, що структура права має реалізовуватися на праві будь-якого рівня та типу. Пропонується розглядати структуру права як єдність чотирьох компонентів: догми права, суб’єктів права та правових цінностей, актуалізованих в контексті конкретної правової ситуації. Використання такого підходу до розуміння структури права дозволяє констатувати структурну зумовленість аксіосфери права, без якої не може існувати право на будь-якому рівні.

Розділ 2 «Зміст та осягнення аксіосфери права» присвячено дослідженню наповненості аксіосфери права, особливостям її внутрішньої будови, а також гносеологічним аспектам сприйняття цінностей правової сфери.

У підрозділі 2.1. «Аксіосфера права як система» виявляються системні параметри аксіосфери права, досліджуються структурні особливості її організації та закономірності взаємодій цінностей правової сфери. Доводиться, що до складу аксіосфери права входять два типи цінностей: правові цінності та цінності права.

Правові цінності – це власне-правові феномени, що визначають зміст, мету та сутність права, лежать в його основі та виступають засобами пояснення правової реальності. Правові цінності виступають, з одного боку, як онтологічні підстави правового буття, а з іншого – як гносеологічні основи його осягнення. Правові цінності завжди є центрованими навколо тієї чи іншої ідеї. Запропоновано розглядати як центральну правову цінність справедливість, яка є не лише властивістю відношень між правовими цінностями, але й синтезує у собі ідею права.

Цінності права є цінностями сущого, тобто такими, що виходять з безпосередніх потреб людини в конкретній ситуації. Цінності права розглядаються як цінності юридичні, тобто виражені в позитивному праві. Цінності права є природними та суспільними благами, що захищаються та забезпечуються правом в силу їх значущості та корисності для людини та суспільства. Цінності права завжди утворюють ієрархію. Запропоновано три підходи до ієрархізації цінностей права. Гуманістичний підхід до визначення ієрархії цінностей права полягає у визнанні існування загальнолюдських цінностей та у виведенні на вершину ієрархії цінностей права життя, тобто існування всього суспільства в єдності з життям кожної окремої людини. Нормативний підхід до ієрархії цінностей права полягає в орієнтації на ті нормативні тексти, що встановлюють та закріплюють цінності права. Серед таких текстів – конституції, міжнародні декларації та конвенції, галузеве законодавство тощо. Третій підхід до ієрархії цінностей права постає як телеологічний. Цінності права мають ієрархізуватися в залежності від тих цілей, що переслідує право. Запропоновано як мету права розглядати забезпечення цілісності суспільства та того правового простору, в якому це суспільство існує.

Доводиться існування трьох рівнів сприйняття аксіосфери права, що залежать від рівня правосвідомості, специфіки праворозуміння та розвиненості нормативної складової права: нормативний, стереотипний та архетипний. На нормативному рівні аксіосфери права цінності сприймаються як норми. Вихід за межі нормативного сприйняття аксіосфери права диктує необхідність уявлення про найбільш загальні принципи. Це приводить до виділення цінностей права – вони діють на стереотипному рівні сприйняття аксіосфери права. Найглибший рівень сприйняття аксіосфери права – це рівень архетипний, де існують правові цінності.

Підрозділ 2.2. «Аксіосфера права та правова нормативність» присвячено проблематиці співвідношення аксіосфери права та нормативної складової права.

Правова нормативність може існувати у вигляді правової норми як міжперсонального комунікативного акту, що містить у собі правовий припис, передбачає активну чи пасивну поведінку свого адресата та має чітко виражений імперативний чи диспозитивний характер; а також у вигляді правового принципу, що має імперсональний характер та виражає абсолютну необхідність в рамках правового простору.

Система правової нормативності дозволяє констатувати існування поряд із аксіосферою нормосфери права. Нормосфера права завжди існує як похідна структура, залежна від трансформацій аксіосфери. При цьому специфіка нормосфери права – у її ієрархічності. Ієрархічність нормосфери права базується на принципі верховенства закону.

Ситуативна правова нормативність як характеристика права доби постмодерну дозволяє зняти антиномію між нормою та цінністю, оскільки вони починають діяти в одній площині: норма виступає як засіб стратегічної комунікації, а цінність – як інструмент комунікативної дії. Дія правової норми доповнюється позанормативними регуляторами: цінностями правової сфери, правовою інформацією та правовими директивами.

У розділі 3 «Аксіосфера права у правовій реальності» проаналізовано, яким чином аксіосфера права реалізується в правовій реальності через феномен верховенства права, філіацію цінностей правової сфери, ціннісний компонент механізму дії права та ціннісну легітимацію правової системи.

Підрозділ 3.1. «Верховенство права – інтегруючий феномен ціннісно-нормативної структури права» має на меті продемонструвати структурну єдність ціннісної та нормативної складової правової реальності. Єднальною ланкою при цьому виступає феномен верховенства права.

Будучи одночасно і складовою нормосфери права, і ціннісним критерієм її ефективності, верховенство права є інструментальним аспектом справедливості. Верховенство права виступає критерієм визначення власної цінності права та індикатором відповідності нормосфери права його аксіосфері. Верховенство права слід розуміти як мінімум за трьома напрямками: 1) верховенство права над законом; 2) верховенство права над державою; 3) верховенство ідеї права (аксіосфери) над формою права (нормосферою). У контексті розгортання концепту верховенства права ключове значення мають ідеї щодо його орієнтації на досягнення правової гармонії, коли аксіосфера та нормосфера права є злагодженими та структурно однорідними.

У підрозділі 3.2. «Філіація та інституціоналізація цінностей в праві як основа нормативності правової системи» здійснено спробу обґрунтування механізму впливу цінностей правової сфери через процеси інституціалізації та філіації цінностей правової сфери.

Обґрунтовується, що філіація цінностей в праві – це процес взаємодії нормосфери та аксіосфери права, що виражається в наповненні нормативної складової права правовими цінностями та цінностями права. Філіація цінностей права пов’язана з набуттям ними властивості нормативності. Нормативність стає характеристикою цінностей права у процесі аксіосферної редукції, тобто редукції цінностей до норм. Нормативація цінностей права – це перший етап їх філіації. Нормативація має на меті декларацію, визнання цінності значимою для правової сфери. Такий акт визнання проблематизує цінності та перетворює їх на предмет правового дискурсу. Визнання цінності як предмету правового дискурсу є другим етапом філіації цінностей права.

Дефіліація є зворотній за вектором процес, який може відбуватися різними шляхами. Першим варіантом дефіліації цінностей права є їх інфляція, втрата ціннісної значимості через втілення в життя як норми. Інший можливий шлях дефіліації цінностей права – це відживання цінностей, втрата їхньої значимості через зміни в житті суспільства, трансформації правового буття.

Характерним для філіації правових цінностей є те, що вона відображає структурні зміни правової системи, її комплексну перебудову. Філіація правових цінностей використовує механізми адаптації, прищеплення нових правових цінностей у структурі права, що має на меті забезпечити їх успішне становлення. Нерідко така адаптація супроводжується міфологізацією та ідеалізацією привнесених цінностей.

На відміну від філіації правових цінностей, інституціоналізація правових цінностей пов’язана з проблематикою конкретного їх втілення в правовій реальності у вигляді правових інститутів та норм. Інституціоналізація справедливості як центральної правової цінності є процесом організації усього права, а решта правових цінностей, центрованих навколо справедливості, інституціоналізуючись, виражають себе як нормативні системи.

Підрозділ 3.3. «Ціннісні аспекти механізму дії права та розвитку правової системи» присвячено виявленню аксіологічних зрізів дії права та ролі аксіосфери у становленні правової системи.

Доводиться, що правове регулювання є, насамперед, результатом дії нормосфери права, а правовий вплив – здебільшого результатом дії аксіосфери права. Правові цінності утворюють специфічні особливості інтеграції людської поведінки: ціннісна орієнтація характеризує спрямованість та зміст правової активності особистості, розглядається як детермінанта її правової поведінки. Правові цінності не лише закладають основу для базисної ціннісної орієнтації суб’єкта, вони одночасно формують у нього образ права як справедливого чи несправедливого, дієвого чи недієвого, стабільного чи нестабільного тощо. Вплив правових цінностей на правове життя виражає себе в існуванні позанормативних конструкцій, що актуалізуються в межах правового простору, та в негативній функції правосвідомості, коли правові цінності існують в межах оцінювальної та рефлектуючої діяльності.

Роль аксіосфери права для правової системи знаходить своє вираження у категоріях цінності та антицінності. Аксіологічний аспект правової реальності полягає не тільки у розмежуванні цінностей та антицінностей, але й у закріпленні їх статусу, оцінюванні та знеціненні. Аксіосфера права виступає своєрідним фільтром, який виділяє ті компоненти правової реальності, що є суттєвими.

Онтологічний статус аксіосфери права, таким чином, виражений у її функції розмежування та ранжування правових цінностей і цінностей права, виокремлення в правовій реальності антицінностей, сприяння інституціалізації найбільш важливих цінностей, адже інституціалізація фактично виступає зовнішнім вираженням філіації правових цінностей.