Аксютіна Анастасія Володимирівна АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НАСЕЛЕННЯ КУЛЬТУРНИМИ ПОСЛУГАМИ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовується вибір теми, визначаються мета, задачі, об’єкт, предмет і методи дослідження, наукова новизна отриманих результатів, їх теоретична та практична значущість, апробація, формулюються наукові положення, які виносяться на захист.
Розділ 1 «Загальнотеоретичні основи забезпечення населення культурними послугами» складається з трьох підрозділів.
У підрозділі 1.1 «Культурний простір України як об’єкт адміністративно-правового регулювання» культурний простір з усіма його складовими запропоновано розглядати в якості цілісного комплексного процесу, головним орієнтиром якого є людина, її безумовний духовний (моральний та інтелектуальний) розвиток і вдосконалення.
Визначено сучасні детермінанти гальмування розвитку культурного середовища та рівня надання населенню якісних культурних послуг, серед яких: відсутність рівних умов для доступу українських громадян до послуг культурного характеру; обезцінювання загальновизнаних культурних цінностей та орієнтирів; недостатнє використання потенціалу установ культури, а також низький інвестиційний рівень культурної галузі; відсутність ефективного громадського контролю у сфері надання населенню культурних послуг; постійні законодавчі зміни, які заважають досягненню бажаного рівня адаптованості системи управління суб’єктами культурної сфери до умов зовнішнього середовища тощо.
Збереження української самобутності та зміцнення ролі української ідентичності та культури неможливе без активного втручання держави та різних інституцій громадянського суспільства у розв’язанні пріоритетних завдань організації культури та мистецтва через надання населенню якісних і доступних культурних послуг, застосування публічною адміністрацією адміністративно-правових засобів охоронного (зберігання, збирання та дослідження культурних цінностей), творчого (створення нових художніх цінностей), гуманітарного (сприяння формуванню ціннісних орієнтацій особи, соціальних груп і суспільства загалом), інструментального (створення різноманітного продукту, здатного задовольняти культурні потреби населення) спрямування.
Культурний простір України як сфера, у якій відповідно до законодавства провадиться культурна діяльність, є об’єктом адміністративно- правового регулювання, що забезпечує створення, збереження, поширення та засвоєння духовно-культурних цінностей, які становлять культурний здобуток людини та суспільства. Зважаючи на міжгалузевий характер, культурно - мистецька галузь потребує регулювання саме через інструменти адміністративно-правового характеру, що детерміновано об’єктивними обставинами, зокрема необхідністю: охорони національного культурного надбання, в тому числі культурної спадщини; забезпечення реалізації та захисту конституційних прав громадян України у сфері культури, в тому числі шляхом надання населенню якісних і доступних культурних послуг; створення правових гарантій для вільного провадження культурної діяльності, свободи творчості, доступу до культурних цінностей, культурної спадщини й інформації про них; збереження та примноження національного культурного надбання; врегулювання відносин суб'єктів діяльності у сфері культури щодо інтелектуальної власності у сфері культури, забезпечення реалізації та захист авторського права і суміжних прав тощо.
У підрозділі 1.2 «Сутність та правові передумови забезпечення населення культурними послугами в Україні» сформульовано характерні ознаки та надано авторське визначення правової категорії «послуга» як специфічної форми суспільних відносин, корисної діяльності, спрямованої на задоволення немайнових потреб особи або суспільства, що споживається у момент надання, відповідає вимогам якості та є невіддільною від особистості
виконавця.
Розмежовано поняття «культурні послуги» та «публічні (адміністративні) послуги у сфері культури», що є різними за змістом, але однаковими за спрямованістю на створення, тиражування, розповсюдження, демонстрування, популяризацію, збереження та використання культурних благ і культурних цінностей для задоволення культурних потреб громадян.
На основі проведеного аналізу культурні послуги класифіковано: за суб’єктами надання послуг (органи виконавчої влади, місцевого самоврядування, державні, комунальні підприємства, установи, організації, об’єднання громадян тощо); за способом надання; за способом споживання; за формою оплати (платні та безоплатні); за суб’єктами отримання послуг: індивідуальні та колективні; за змістом результату: інформаційно-пізнавальні; комунікаційні; розвиваючі творчі здібності; розважальні; за формою споживання: індивідуальні та масові (колективні); за ступенем важливості для споживача: основні, додаткові та супутні; за сферою доступності послуги: доступні (прийнятні для всіх громадян) та малодоступні послуги (прийнятні для певних категорій осіб); за видами послуг у певній культурній сфері: послуги у творчій, господарській, науковій, бібліотечній, інформаційній, музейній, освітній, культурно-дозвільній і розважальній діяльності.
Запропоновано визначення поняття «культурна послуга» - діяльність у сфері культури (культурна діяльність), спрямована на створення, тиражування, розповсюдження, демонстрування, популяризацію, збереження і використання культурних благ та культурних цінностей для задоволення культурних потреб громадян.
У підрозділі 1.3 «Поняття, сутність та принципи адміністративно- правового забезпечення населення культурними послугами» адміністративно- правове забезпечення населення культурними послугами подано як складну систему, до складу якої входять: суб’єкти культурної діяльності, що реалізують адміністративно-правові засоби, спрямовані на забезпечення реалізації права кожного на участь у культурному житті суспільства та держави, користування культурною спадщиною, на доступ до культурних цінностей; норми адміністративного права, що регламентують порядок реалізації адміністративно-правових засобів забезпечення населення культурними послугами; форми та методи, що застосовуються під час використання культурного простору України; відносини, що виникають на основі адміністративно-правових норм, між суб’єктами адміністративно- правового забезпечення населення культурними послугами.
Визначено поняття адміністративно-правового забезпечення населення культурними послугами як засновану на нормах адміністративного права виконавчо-розпорядчу діяльність уповноважених на те суб’єктів, що здійснюється в рамках формування та реалізації державної політики, спрямованої на створення для населення умов щодо отримання якісних і доступних культурних послуг, шляхом застосування відповідного арсеналу адміністративно-правових засобів, за допомогою яких досягається вплив на суспільні відносини з метою забезпечення реалізації кожним громадянином права на задоволення культурних потреб і доступу до культурних благ.
Розглянуто у пропонованому ракурсі принципи адміністративно - правового забезпечення населення культурними послугами, що здатні виступати не тільки засобами реалізації загального підходу до з’ясування сутності правових принципів взагалі та формування державної культурної політики зокрема, а й як сукупність керівних ідей, вихідних положень, орієнтирів, спрямованих на забезпечення державою повноцінної реалізації кожним громадянином права на задоволення культурних потреб і доступу до культурних благ.
Розділ 2 «Правове та інституційне забезпечення населення культурними послугами» складається з трьох підрозділів.
У підрозділі 2.1 «Нормативно-правове забезпечення надання
населенню культурних послуг» звертається увага на нормативні засади забезпечення населення культурними послугами, які складає розгалужена система нормативно-правових актів різної юридичної сили та цільового спрямування. Окрему увагу приділено світовим стандартам регулювання культурного простору та забезпечення населення культурними послугами, що закріплені найважливішими міжнародно-правовими документами про культуру, які встановлюються крізь призму імплементації Угоди про асоціацію Україна - ЄС.
Наголошено на перманентній недосконалості чинного «культурного» законодавства та системних прорахунках у питаннях правового забезпечення населення якісним культурним продуктом, що підтверджується в тому числі й даними проведеного соціологічного дослідження, згідно з яким 58,1 % опитаних респондентів так само діючі норми, що визначають перелік державних соціальних гарантій забезпечення громадян культурними послугами (базовий набір культурних послуг), називають такими, що вимагають суттєвого вдосконалення.
У зв’язку із цим окреслено характерні проблеми нормативно-правового забезпечення населення культурними послугами та запропоновано заходи щодо їх подолання, в тому числі шляхом: 1) прийняття державної програми розвитку культур національних меншин України; 2) імплементації міжнародних стандартів бібліотечно-інформаційної галузі й інформаційно- технологічної інфраструктури бібліотек до законодавства України; 3) законодавчого забезпечення сприянню розвитку сучасного та традиційного образотворчого мистецтва, діяльності неприбуткових організацій в галузі культури, клубної справи та виконавських видів мистецтва; 4) правового забезпечення надання населенню культурних послуг в електронному форматі, що дасть можливість поширювати якісну інформацію про об’єкти інтелектуальної власності та культурної спадщини; 5) гармонізації стандартів у сфері надання культурних послуг в Україні з європейськими стандартами цих послуг та забезпечення права кожного щодо їх отримання тощо.
У підрозділі 2.2 «Суб’єкти адміністративно-правового забезпечення населення культурними послугами» уточнено місце та роль публічної адміністрації у створенні правових гарантій для вільного провадження культурної діяльності, свободи творчості, доступу до культурних цінностей, культурної спадщини й інформації про них.
Акцентовано увагу на необхідності підтримки інституційного розвитку сучасної культури та мистецтва, що наразі є одним з найбільш слабких аспектів у питанні задоволення культурних потреб громадян незалежно від їх вікової та дохідної стратифікації шляхом забезпечення рівного доступу до базового набору якісних культурних послуг.
Підкреслено важливість оптимізації місцевої культурної інфраструктури у контексті децентралізації. Саме процес децентралізації є можливістю переглянути існуючі структури й управлінські методи з метою оптимізації надання послуг, спрямованих на підвищення рівня доступу до знань, до цифрових технологій, збереження пам’яті про населені місця та традиції (включаючи ремесла), але водночас підтримуючи сучасні творчі та креативні прояви. Обґрунтовано доцільність переходу від галузевого до функціонального типу управління, дерегуляції, застосування принципів ефективності, прозорості та публічності.
Наголошено на необхідності в межах секторальної реформи децентралізації запровадження заходів із трансформації системи забезпечення надання послуг від утримання непродуктивної та критично застарілої інфраструктури до клієнт-орієнтованих послуг, що надаватимуться на конкурсних засадах для вирішення конкретних гуманітарних потреб громад.
У підрозділі 2.3 «Адміністративно-правові засоби забезпечення населення культурними послугами» визначено поняття такого виду правових засобів, як врегульованого нормами адміністративного права правового інструментарію, спрямованого на упорядкування, регулювання, охорону та розвиток суспільних відносин з метою забезпечення реалізації кожним громадянином права на задоволення культурних потреб і доступу до культурних благ через отримання відповідних культурних послуг.
Здійснено характеристику адміністративно-правових засобів забезпечення населення культурними послугами, серед яких виділено засоби регулятивного, дозвільно-ліцензійного, обліково-реєстраційного,
погоджувального, експертного, оціночного, інформаційно-аналітичного, протекціоністського, контрольно-наглядового, примусового характеру.
Особливу увагу звернено на необхідність удосконалення адміністративно-деліктного законодавства в культурній сфері, насамперед через встановлення адміністративної відповідальності за: 1) порушення порядку проведення гастрольних заходів; 2) порушення правил обігу археологічних предметів, що полягає в ухилянні від державної реєстрації археологічних предметів недержавної форми власності; використання детекторів металу, геосканерів та інших приладів, призначених або адаптованих під такий пошук з порушенням умов ліцензування такої діяльності.
Розділ 3 «Напрями формування нової парадигми адміністративно- правового забезпечення населення культурними послугами» складається з двох підрозділів.
У підрозділі 3.1 «Шляхи вдосконалення адміністративно-правового забезпечення населення культурними послугами з урахуванням позитивного зарубіжного досвіду» розглянуто особливості публічно-правового забезпечення населення культурними послугами у таких країнах, як: США, Німеччина, Велика Британія, Франція, Бельгія, Італія, Швеція, Данія, Австрія, Канада, Угорщина, Польща, Словаччина, Швейцарія, Чехія тощо.
Окреслені особливості «американської», «британської» та «французької» моделей публічного адміністрування сферою культури та забезпечення населення культурними послугами.
Вивчення досвіду зарубіжних країн дало можливість визначити стратегічні напрями модернізації сучасної системи надання населенню культурних послуг, сформулювати комплексний підхід до реформування культурної галузі, з використанням найкращих прикладів закордонної практики запровадити власну модель публічно-правового адміністрування відносин у сфері культури.
У підрозділі 3.2 «Напрями вдосконалення вітчизняного законодавства та практики його реалізації у сфері забезпечення населення культурними послугами» визначено характерні проблеми, що гальмують загальну концепцію адміністративно-правового забезпечення населення культурними послугами, серед яких: недосконалість правового регулювання; недостатність обсягів державного фінансування культурних послуг; відсутність
спеціалізованих суб’єктів адміністративно-правового забезпечення населення культурними послугами на місцях; відсутність спеціальної професійної підготовки та недостатня кількість кваліфікованих кадрів культурної сфери; відсутність інформаційної підтримки процесу надання культурних послуг; низький рівень залучення органами державної влади й органами місцевого самоврядування громадських інституцій, які репрезентують процес надання культурних послуг,
Наголошено на важливості застосування моніторингу проблем якості та рівня культурно-дозвілєвого обслуговування населення, що дозволить підвищити ефективність управління культурними процесами й адресність послуг, що надаються.
Окреслено напрями вдосконалення вітчизняного законодавства та практики його реалізації у сфері забезпечення населення культурними послугами, серед яких: формування ефективних форм громадського контролю через систему наглядових, громадських та експертних рад і активного залучення засобів масової інформації; запровадження грантової системи фінансування культури через розвиток державно-приватного партнерства та розширення повноважень організацій культури; створення єдиної бази творчих колективів та електронних реєстрів майстрів; надання культурно-мистецького сектору довготермінових преференцій через податкові пільги та звільнення від сплати митних платежів тощо.